Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 542/979/16-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:; про приватну власність, з них:.
Надіслано судом: 11.11.2019. Зареєстровано: 12.11.2019. Забезпечено надання загального доступу: 13.11.2019.
Дата набрання законної сили: 11.11.2019
Номер судового провадження: 22-ц/814/2673/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		Справа № 542/979/16-ц  Номер провадження 22-ц/814/2673/19Головуючий у 1-й інстанції Гавриленко Т.Г.  Доповідач ап. інст. Дорош А. І.
		 
		 
		П О С Т А Н О В А
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		11 листопада 2019 року м. Полтава
		 
		 
		Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
		Головуючого - судді - доповідача   Дорош А.І.
		Суддів:   Лобова О.А., Триголова В.М.
		при секретарі Ачкасовій О.Н.
		учасники справи:
		представник позивача - адвокат Петрушанко О.Д. 
		представник відповідача - Григоренко К.І.
		 
		переглянув у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Григоренко Катерини Іванівни
		 
		на рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 03 жовтня 2016 року ухвалене суддею Гавриленко Т.Г., повний текст рішення складено  - дата не вказана
		 
		у справі за позовом  ОСОБА_2 до територіальної громади в особі Руденківської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області, ОСОБА_1 про визнання права власності на житловий будинок з господарськими будівлями за набувальною давністю,-
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		У липні 2016 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до територіальної громади в особі Руденківської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області про визнання права власності на житловий будинок з господарськими будівлями за набувальною давністю.
		Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_2 з 2004 року володіє та розпоряджається житловим будинком з господарськими будівлями, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 . Зазначені житловий будинок та господарські будівлі згідно погосподарського книги № 7 ОПО № 1117-3 належать ОСОБА_1 . У зв`язку з тим, що у позивача відсутній правовстановлюючий документ на вищезазначене нерухоме майно і він не має можливості зареєструвати його нотаріально, позивач змушений звернутись до суду з вказаним позовом.
		 
		Ухвалою Новосанжарського районного суду Полтавської області від 14 вересня 2016 року залучена до участі у справі в якості співвідповідача ОСОБА_1 (а.с. 33).
		Рішенням Новосанжарського районного суду Полтавської області від 03 жовтня 2016 року позовну заяву ОСОБА_2 до територіальної громади в особі Руденківської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області, ОСОБА_1 про визнання права власності на житловий будинок з господарськими будівлями за набувальною давністю - задоволено.
		Визнано за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на житловий будинок та господарські будівлі, що розташовані за адресою  АДРЕСА_1 , за набувальною давністю.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач довів факт набуття ним права власності за набувальною давністю, оскільки він добросовісно і відкрито користується нерухомим майном на протязі більше 10 років, ніхто за цей час не заявляє до нього вимог щодо повернення вказаного нерухомого майна, отже визнання права власності не суперечить закону і не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб. Такі висновки узгоджуються з частиною 1 статті 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 20.03.1952 року, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР, яка гарантує, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Особливістю застосування цього положення, є його не безумовний характер, оскільки сама стаття «не гарантує право набуття» власності, а забезпечує право на «законне очікування» на можливість набуття чи захист за наявності «достатньої внутрішньо-правової бази» (рішення «Fabris проти Франції», заява № 16574/08, п. 50, ECHR 2013). Саме тому, для застосування положення статті 344 ЦК України, недостатньо лише сукупності факторів для визнання права власності за набувальною давністю, а необхідний прояв волі власника, а саме звернення до суду з відповідним позовом, оскільки в силу ч. 4 ст. 344 ЦК України право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
		 
		В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Григоренко К.І. просить рішення суду першої інстанції скасувати з підстав порушення судом норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеністю обставини, що мають значення для справи, а також невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову - відмовити, стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судові витрати, а саме судовий збір у розмірі 826,80 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 5 000 грн.
		 
		Апеляційна скарга мотивована тим, що учасникам справи був відомий власник спірного житла, отже законного власника житла завжди знали як позивач ОСОБА_2 , так і територіальна громада в особі Руденківської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області. Відповідно до п. 13 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 р. № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади. За наявності попереднього власника або його правонаступника орган місцевого самоврядування є неналежним відповідачем у справі, що не відображено ні в матеріалах справи, ні в рішенні суду. Судом першої інстанції не встановлено, а позивачем приховано той факт, що право користування житловим будинком за адресою АДРЕСА_1 було надано ОСОБА_2 власником ОСОБА_1 на договірних правовідносинах найму житлового приміщення за умови сплати комунальних послуг. У постанові від 19.09.2018 р., по справі № 296/6949/17 Верховний Суд звернув увагу, що позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником. Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном. Цей висновок Верховний Суд зробив у постанові від 27.09.2018 року у справі № 571/1099/16-ц та постанові від 31.10.2018 р. у справі № № 683/2047/16-ц. Для застосування набувальної давності володіння має бути добросовісним, тобто володілець не знав і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю, обставини, у зв`язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали сумніву щодо правомірності набуття майна.
		 
		У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду- залишити без змін.
		 
		Апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
		 
		Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
		Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
		Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
		 
		Згідно встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин вбачається, що згідно технічного паспорта на садибний (індивідуальний) житловий будинок, виданого приватним підприємством «ЦЕНТРОПОЛІС», по АДРЕСА_1 знаходяться житловий будинок та господарські будівлі (а.с. 8-10).
		 
		З довідки Руденківської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області    № 02-17/626 від 26.08.2016 року вбачається, що згідно погосподарського книги № 7 ОПО № 1117-3 житловий будинок, що розташований за адресою АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_1 (а.с. 15).
		Згідно довідки Руденківської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області № 02-14/1006 від 10.06.2016 року ОСОБА_2 проживає з 2004 року по даний час в домогосподарстві, яке знаходиться в АДРЕСА_1 , без реєстрації (а.с. 5).
		 
		Даний факт підтверджується також актом обстеження домогосподарства ОСОБА_2 , складеним депутатом Руденківської сільської ради Божинським Євгенієм Васильовичем в присутності ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (а.с. 6).
		 
		З письмових пояснень свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , вбачається, що ОСОБА_2 проживає з 2004 року в домогосподарстві, яке знаходиться в АДРЕСА_1 (а.с. 41, 44).
		 
		Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач довів факт набуття ним права власності за набувальною давністю, оскільки він добросовісно і відкрито користується нерухомим майном на протязі більше 10 років, ніхто за цей час не заявляє до нього вимог щодо повернення вказаного нерухомого майна, отже визнання права власності не суперечить закону і не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб. 
		 
		Апеляційний суд у складі колегії суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
		 
		Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
		 
		Відповідно до статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
		 
		Статтею 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
		 
		Частиною 1 ст. 344 ЦК України передбачено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
		 
		Згідно роз`яснень, викладених у п. 9 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року № 5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК.
		 
		При вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (частина третя статті 344). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК).
		 
		Давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати по відсутність у неї підстав для набуття права власності.
		 
		Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.
		 
		За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.
		 
		Встановлено, що житловий будинок та господарські будівлі за адресою АДРЕСА_1 згідно погосподарського книги № 7 ОПО № 1117-3 належать ОСОБА_1 (а.с. 15).
		 
		Згідно договору купівлі - продажу від 17 березня 1999 року, серія АВА № 283809 , посвідченого державним нотаріусом Новосандарської державної нотаріальної контори, гр. ОСОБА_8 продала, а гр. ОСОБА_1 купила житловий будинок та господарські будівлі за адресою АДРЕСА_1 ( а.с. 85 - 86). 27.03.2001 р. Полтавським БТІ здійснено реєстраційне посвідчення спірного домоволодіння під реєстровим №447 та записано в реєстрову книгу №1 зареєстровим №162.
		 
		Вказаний факт виключає можливість застосування норми ст. 344 ЦК України.
		 
		Доводи позивача про те, що він з 2004 р. користується житловим будинком та господарськими будівлями, здійснює оплату комунальних послуг, апеляційний суд у складі колегії суддів не може прийняти до уваги, оскільки вони не є підставою для набуття такого права за набувальною давність з наведених вище підстав.
		 
		Апеляційний суд в складі колегії суддів приходить до висновку, що, розглядаючи спір, суд першої інстанції неналежно з`ясував обставини справи, оскільки в межах підстав позову суд не дослідив обставини справи щодо існування дійсного власника спірного домоволодіння, не дав належної оцінки зібраним по справі доказам та прийшов до помилкового висновку про задоволення позову.
		 
		Доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що є обов`язковою підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового у відповідності до вимог п.3 ч.3 ст. 376 ЦПК України, то дана норма права є чинною з 15.12.2017 р., рішення суду першої інстанції ухвалене 03.10.2016 р.
		 
		Також не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги з приводу заміни неналежного відповідача належним, то у відповідності до вимог ст. 33 ЦПК України у редакції 2010 р., яка була чинна на час ухвалення рішення суду, то заміна первісного відповідача була передбачена за умови клопотання позивача.
		 
		Згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. 
		 
		По справі вбачається, що ОСОБА_1 сплачено 826,80 грн. судового збору при подачі апеляційної скарги (а.с. 93), цей збір підлягає стягненню з позивача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 .
		 
		Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
		 
		Оцінюючи розумність вартості наданих послуг з професійної правової допомоги, апеляційний суд в складі колегії суддів зазначає, що дана цивільна справа не є справою значної складності.
		 
		Розмір компенсації витрат на правову допомогу відповідно до умов договору про надання правничої допомоги № б/н від 09 вересня 2019 року між ОСОБА_1 та адвокатом Григоренко К.І. становить 5 000 грн. (а.с. 92).
		 
		При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхньої вартості, виходячи з конкретних обставин справи.
		 
		Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. 
		 
		У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
		 
		З урахуванням вищенаведеного, обставин справи, наданих відповідачем доказів на підтвердження понесених витрат, апеляційний суд у складі колегії суддів приходить до висновку про те, що заявлений відповідачем розмір вартості послуг за правничу допомогу у сумі 5 000 грн. є завищеним і неспівмірним із предметом даного позову, у зв`язку з чим заява про стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 5 000 грн. підлягає до часткового задоволення, а відшкодуванню підлягають витрати на правничу допомогу, надану відповідачу адвокатом Григоренко К.І. , у розмірі 2 500 грн.
		 
		Згідно п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. 
		 
		Згідно п.1,3 ч.1, ч. 2 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
		 
		Керуючись ст. ст. 367 ч.1,2, 368 ч.1, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.1,3, 381 - 384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів з розгляду цивільних справ,-
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		 
		Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Григоренко Катерини Іванівни - задовольнити частково.
		 
		Рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 03 жовтня 2016 року - скасувати і ухвалити нове судове рішення.
		 
		У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до територіальної громади в особі Руденківської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області, ОСОБА_1 про визнання права власності на житловий будинок з господарськими будівлями за набувальною давністю - відмовити.
		 
		Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 826,80 грн. судового збору та 2 500 грн. витрат на правничу допомогу, а всього 3 326,80 грн.
		 
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції, у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. 
		 
		Повний текст постанови складено 11 листопада 2019 року.
		 
		 
		 
		СУДДІ:                А. І. Дорош         О. А. Лобов                 В. М. Триголов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...