Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 182/4098/16-к : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Інші справи та матеріали.
Надіслано судом: 11.11.2019. Зареєстровано: 12.11.2019. Забезпечено надання загального доступу: 13.11.2019.
Дата набрання законної сили: 04.11.2019
Номер судового провадження: 11-кп/803/3055/19
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12016040000000094

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		Провадження № 11-кп/803/3055/19 Справа № 182/4098/16-к   Суддя у 1-й інстанції -  ОСОБА_1  Суддя у 2-й інстанції -                 ОСОБА_2 
		 
		 
		УХВАЛА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		04 листопада 2019 року                                м. Дніпро
		 
		Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової падати з розгляду кримінальних справ:
		   головуючого судді-доповідача              ОСОБА_2 
		   суддів                             ОСОБА_3 , ОСОБА_4 
		   за участю секретаря судового засідання      ОСОБА_5 
		   прокурора                         ОСОБА_6 
		   підозрюваних                     ОСОБА_7 , ОСОБА_8 
		   захисників                         ОСОБА_9 , ОСОБА_10 
		   потерпілої                          ОСОБА_11 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали контрольного провадження у кримінальному провадженні № 12016040000000094 від 10.02.2016 року за апеляційними скаргами захисника ОСОБА_9 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , захисника ОСОБА_10 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 на ухвалу Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08 жовтня 2019 року про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_7 , обвинуваченого за ч. 1 ст. 263, п. 1, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, ОСОБА_8 , обвинуваченого за ч. 1 ст. 263, п. 1, 12 ч. 2 ст. 115 КК України,- 
		В С Т А Н О В И В:
		   Обставини, встановлені рішенням суду першої інстанції, короткий зміст оскарженого рішення.
		   Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08 жовтня 2019 року клопотання прокурора про продовження строків тримання під вартою щодо обвинувачених задоволено, в задоволенні клопотання захисника відмовлено. Продовжено щодо ОСОБА_7 , дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на час судового розгляду справи, але не більше, ніж на два місяці, тобто до 07.12.2019 року включно. Заставу у сумі 2 500 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, ОСОБА_7 , залишити без змін. Продовжено щодо ОСОБА_8 строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на час судового розгляду справи, але не більше, ніж на два місяці, тобто до 07.12.2019 року включно. Заставу у сумі 2 500 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, ОСОБА_8 , залишити без змін.
		   В обґрунтуванняприйнятого рішеннясудом першоїінстанції зазначено,що продовжуютьіснувати ризикитого,що ОСОБА_7 та ОСОБА_8 ,кожний окремо,будучи обвинуваченимиу вчиненніособливо тяжкихзлочинів,за якізаконом прокримінальну відповідальністьпередбачено покаранняу видіпозбавлення волівід 10до 15років,а такождовічного позбавленняволі,а,отже,з метоюуникнення такоївідповідальності дійсноможуть переховуватисьвід суду. Колегія суддів враховувала положення ст. 178 КПК України, вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченими кримінальних правопорушень, тяжкість покарання за злочини, в яких ОСОБА_7 та ОСОБА_8 обвинувачуються (вчинення особливо тяжкого злочину, можливість призначення покарання у виді довічного позбавлення волі); вчинення ними злочину із застосуванням вогнепальної зброї, наслідком якого є смерть двох осіб, що викликало резонанс у мешканців м. Нікополя, що, у свою чергу, потребує продовження строків тримання під вартою обвинувачених у вчиненні цього злочину. Зазначені вище ризики не зменшились, продовжують існувати та в своїй сукупності свідчать про недостатність застосування більш м`якого запобіжного заходу для їх запобігання, і що виправдовує тримання обвинувачених під вартою.
		   Короткий зміст вимог апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала. 
		   В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_9 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу суду в частині продовження ОСОБА_7 строку тримання під вартою та постановити нову, якою застосувати щодо ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
		   Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що продовження найсуворішого запобіжного заходу протягом трьох з половиною років тільки з підстав суворості інкримінованих злочинів є занадто жорстоким та не відповідає ні особі обвинуваченого, ні підставам, які були прийняті судом до уваги. 
		   Зазначає, що суд першої інстанції посилається на тяжкість можливого покарання, проте суд не має права при продовженні строків тримання під вартою спиратись лише на дану обставину.
		   Захисник вважає, що прокурором не доведено жодного із ризиків передбаченого ст. 177 КПК України, як і не доведено того, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти можливим ризикам.
		   Також зазначає, що особа обвинуваченого ОСОБА_7 має позитивні характеристики, міцні соціальні зв`язки, родину, більш того, не має бажання ухилятись від суду, оскільки не вважає себе винуватим та навпаки бажає об`єктивного та всебічного розслідування, яке б показало його невинуватість.
		   Враховуючи викладене, вважає, що відсутні підстави для продовження строку застосування відносно обвинуваченого ОСОБА_7 виняткового запобіжного заходу - тримання під вартою. 
		   В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_10 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 просить скасувати ухвалу суду в частині продовження ОСОБА_8 строку тримання під вартою та постановити нову, якою застосувати щодо ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
		   Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що продовження найсуворішого запобіжного заходу протягом трьох з половиною років тільки з підстав суворості інкримінованих злочинів є занадто жорстоким та не відповідає ні особі обвинуваченого, ні підставам, які були прийняті судом до уваги. 
		   Зазначає, що суд першої інстанції посилається на тяжкість можливого покарання, проте суд не має права при продовженні строків тримання під вартою спиратись лише на дану обставину.
		   Захисник вважає, що прокурором не доведено жодного із ризиків передбаченого ст. 177 КПК України, як і не доведено того, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти можливим ризикам.
		   Також зазначає, що особа обвинуваченого ОСОБА_8 має позитивні характеристики, міцні соціальні зв`язки, родину, більш того, не має бажання ухилятись від суду, оскільки не вважає себе винуватим та навпаки бажає об`єктивного та всебічного розслідування, яке б показало його невинуватість.
		   Враховуючи викладене, вважає, що відсутні підстави для продовження строку застосування відносно обвинуваченого ОСОБА_7 виняткового запобіжного заходу - тримання під вартою. 
		   Позиції учасників судового провадження.
		   Захисник ОСОБА_9 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 та захисник ОСОБА_10 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 підтримали свої апеляційні скарги і з підстав, зазначених у них просили їх задовольнити, скасувати ухвалу суду в частині продовження строку тримання під вартою їх підзахисним та постановити нову, якою обрати обвинуваченим ОСОБА_7 , ОСОБА_8 більш м`який запобіжний захід домашній арешт кожному окремо.
		   Прокурор в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційних скарг захисників, посилався на їх безпідставність, а ухвалу суду вважав законною та обґрунтованою і просив залишити її без змін, а скарги без задоволення. 
		   Потерпіла ОСОБА_11 в судовому засіданні зазначила, що у вирішенні питання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченим, вона покладається на розсуд суду. 
		   Мотиви апеляційного суду.
		   Заслухавши суддю-доповідача, думки сторін кримінального провадження, перевіривши надані матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд приходить до наступних висновків.
		   Рішенням Конституційного суду України від 13.06.2019 року №4-р/2019 визнано таким, що є неконституційним положення ч. 2 ст. 392 КПК України щодо унеможливлення окремого апеляційного оскарження ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, яка постановлена під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.
		   Відповідно доч.ч.2,3ст.331КПК України:-вирішення питаннясудом щодозапобіжного заходувідбувається впорядку,передбаченому главою18цього Кодексу;-незалежно віднаявності клопотаньсуд зобов`язанийрозглянути питаннядоцільності продовженнятримання обвинуваченогопід вартоюдо спливудвомісячного строкуз днянадходження досуду обвинувальногоакта,клопотання прозастосування примусовихзаходів медичногоабо виховногохарактеру чиз днязастосування судомдо обвинуваченогозапобіжного заходуу виглядітримання підвартою.За наслідкамирозгляду питаннясуд своєювмотивованою ухвалоюскасовує,змінює запобіжнийзахід увигляді триманняпід вартоюабо продовжуєйого діюна строк,що неможе перевищуватидвох місяців. До спливу продовженого строку суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
		   Рішення суду про застосування до особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою/продовження строку дії такого запобіжного заходу буде обґрунтованим не лише, якщо воно відповідає внутрішньому законодавству, але й постановлене з урахуванням положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики ЄСПЛ, що узгоджується з вимогами ч. 5 ст. 9 КПК України.
		   При вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст. 178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
		   Згідно з ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.
		   Суд першої інстанції, вирішуючи питання доцільності продовження строку тримання під вартою, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, в порядку ст. 331 КПК України, повинен з`ясувати всі обставини, які передбачають підстави для застосування цього запобіжного заходу та умови, за яких таке продовження можливе.
		   В провадженні Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області з червня 2016 року перебуває кримінальне провадження від 10.02.2016 за № 12016040000000094 по обвинуваченню ОСОБА_7 за ч.1 ст. 263, п.1, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, ОСОБА_8 за ч.1 ст. 263, п.1, 12 ч. 2 ст. 115 КК України.
		   Як встановлено апеляційним судом у вказаному кримінальному провадженні ОСОБА_7 тримається під вартою з 24 травня 2016 року, а ОСОБА_8 з 01 квітня 2016 року, при цьому строк дії запобіжного заходу неодноразово продовжувався.
		   Обґрунтовуючи рішення про продовження строку тримання під вартою, суд першої інстанції в ухвалі зазначив, що розгляд кримінального провадження на даний час не закінчено, а ризики, визначені ст. 177 КПК України не зменшилися, у зв`язку з чим, застосування більш м`яких запобіжних заходів є неможливим. 
		   Обґрунтовуючи продовження існування заявлених прокурором ризиків, суд послався на тяжкість вчинених обвинуваченими злочинів та очікуване суворе покарання, що може схилити обвинувачених до переховування від суду і здійснення незаконного впливу на свідків.
		   Продовживши обвинуваченим ОСОБА_7 та ОСОБА_8 найбільш суворий запобіжний захід, судом хоча і встановлено наявність ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України, однак не з`ясовано та не наведено переконливих аргументів на користь того, що застосування більш м`яких запобіжних заходів не зможе забезпечити їх належної процесуальної поведінки та запобігти вказаним ризикам. 
		   При цьому слід зауважити на позиції Європейського Суду з прав людини, які згідно ч. 2 ст. 8, ч. 5 ст. 9 КПК України є частиною національного законодавства, щодо підходу до розгляду доцільності продовження строків тримання особи під вартою як протягом досудового слідства, так і судового розгляду, яке ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Відповідно, наступне рішення про продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються, та їх аналіз як підстави подальшого втручання в право особи на свободу (справа Руденко проти України).
		   В контексті п. 3 ст. 5 Конвенції (правова позиція ЄСПЛ у п.60 рішення у справі «Єлоєв проти України») після спливу певного проміжку часу (досудового розслідування, судового розгляду) навіть обґрунтована підозра у вчиненні злочину не може бути єдиним виправданням тримання під вартою підозрюваного, обвинуваченого, а тому суду в разі задоволення клопотання про обрання або продовження терміну застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою необхідно чітко зазначити у судовому рішенні про наявність іншої підстави (підстав) або ризику, що передбачені ч.1 ст.177 КПК України.
		   Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Клішин проти України» наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами.
		   Отже, наявність підстав для продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою має бути ретельно перевірено, існування ризиків негативної поведінки особи чітко наведені та проаналізовано питання щодо можливості застосування альтернативного запобіжного заходу.
		   Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Дейнеко проти України», не розглянувши конкретні факти або альтернативні триманню під вартою запобіжні заходи та посилаючись головним чином і постійно на тяжкість обвинувачень, органи влади продовжували строк тримання заявника під вартою до розгляду його справи судом на підставах, які не можуть вважатися достатніми для обґрунтування тривалості тримання під вартою. Отже, це є порушенням пункт 3 статті 5 Конвенції. 
		   Національне законодавство у вигляді змісту положень ч. 3 ст. 199 КПК України і, зокрема п. 1, ст. 331 КПК України накладають на суд обов`язок перевірити усі складові, з якими закон пов`язує вирішення питання про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
		   Натомість суд першої інстанції не в повній мірі дотримався вищенаведених вимог.
		   Посилаючись на раніше встановлені ризики, суд не навів обставин, які б переконливо виправдовували подальше тримання ОСОБА_7 та ОСОБА_8 під вартою.
		   При обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою було зазначено про тяжкість інкримінованих ОСОБА_7 та ОСОБА_8 обвинувачень та ризик ухилення чи перешкоджання слідству, проте з плином часу це обґрунтування не змінилося. До того ж, розглядаючи питання про продовження запобіжного заходу, суд першої інстанції жодним чином не обґрунтовував своє рішення про продовження строку тримання обвинувачених під вартою. 
		   ЄСПЛ часто встановлював порушення пункту 3 статті 5 Конвенції у справах проти України у зв`язку з тим, що навіть тоді, коли йшлося про тривалі строки тримання під вартою, національні суди посилалися на однакові підстави, якщо вони були, упродовж усього періоду тримання заявника під вартою (рішення у справі «Харченко проти України»).
		   Так, в контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, зазначено, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (Панченко проти Росії). Ризик втечі має оцінюватись в світлі факторів, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Бакчиєв проти Молдови).
		   Ризик переховування обвинувачених від суду поряд із наявністю місця реєстрації та проживання, що встановлено і органом досудового розслідування та зазначено у обвинувальному акті, соціальних зв`язків, хоча і існує, однак є малоймовірним. 
		   Також, не достатньо обґрунтованим, для застосування до обвинувачених запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, є ризик щодо незаконного впливу на свідків, оскільки допит свідків у кримінальному провадженні ще триває, незаконний вплив на яких не доведений і ґрунтується лише на декларативних заявах прокурора щодо можливості такої поведінки обвинувачених та не зазначено у який спосіб можливий такий вплив. Крім того, апеляційний суд зауважує на тривалості судового розгляду понад три роки, внаслідок неявки до судових засідань свідків зі сторони обвинувачення, прибуття яких згідно ч. 2 ст. 327 КПК України у даному випадку, має забезпечити прокурор, а також на те, що відповідно до ст. 66 КПК України, свідки мають право на забезпечення їх безпеки, у передбачених законом випадках.
		   Крім того, в судовому засіданні апеляційного суду щодо свідків прокурор зазначив, що ще під час досудового слідства їм було забезпечено заходи безпеки, їх було засекречено, однак не зміг пояснити, яким чином обвинувачені зможуть впливати на цих свідків.
		   Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що судом безпідставно продовжено обвинуваченим  ОСОБА_7 та ОСОБА_8 строк тримання під вартою.
		   Сама по собі тяжкість кримінальних правопорушень не може бути підставою для тримання особи під вартою, що слідує із усталеної практики Європейського суду з прав людини.
		   Суд апеляційної інстанції враховує вимоги ст. 5 Конвенції, правову позицію ЄСПЛ у рішенні від 12.01.2012 р. у справі «Тодоров проти України», відповідно до якої «для продовження тримання під вартою повинні бути винятково вагомі причини, при цьому тільки тяжкість вчиненого злочину, складність справи та серйозність обвинувачень не можуть вважатися достатніми причинами для тримання особи під вартою протягом досить тривалого строку».
		   Висновок суду про неможливість застосування до ОСОБА_7 та ОСОБА_8 іншого більш м`якого запобіжного заходу не аргументований переконливими обставинами, носить формальний характер, здебільшого посилаючись на тяжкість злочинів. 
		   Апеляційний суд зазначає, що застосування запобіжного заходу у вигляді тримання  ОСОБА_7 та ОСОБА_8  під вартою перебуває за межами розумних строків, необхідних для вирішення провадження і забезпечення їх належної поведінки на цей період, оскільки до обвинувачених даний запобіжний захід був застосований ще з 24 травня 2016 року та з 01 квітня 2016 року відповідно, тобто обвинувачені перебувають під вартою протягом більше ніж трьох років. У зв`язку з цим, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є не співмірним меті заходу, тому під час вирішення питання продовження строків тримання під вартою не було забезпечено виконання засад судочинства і змагального процесу відповідно до процедур Глави 18 КПК України, внаслідок чого судове рішення не відповідає вимогам законності, обґрунтованості та вмотивованості.
		   Не маючи в своєму розпорядженні будь-яких конкретних підтверджень того, яким чином звільнення обвинувачених з-під варти може бути небезпечним для результатів судового провадження або заподіяння їм шкоди, суд не може і не повинен прийняти як докази лише те, що загальна складність справи і серйозність звинувачень можуть вважатися "достатніми" причинами для утримання їх під вартою більше трьох років.
		   Таким чином, вказане порушує принцип верховенства права та забезпечення права на свободу та особисту недоторканність.
		   Апеляційний суд вважає, що значна тривалість судового розгляду понад трьох років, за відсутності відомостей щодо явного зловживання стороною захисту процесуальними правами, не може перекладатися на обвинувачених шляхом обмеження права на свободу, що відносно ОСОБА_7 та ОСОБА_8 носить довготривалий характер, навіть за наявності обґрунтованого обвинувачення і при цьому очікуване покарання не слід ототожнювати із застосуванням запобіжного заходу.
		   Одночасно апеляційна інстанція зауважує на положеннях ч.1 ст. 318 КПК України, п. 3 ст. 5 Конвенції, яка визначає право заарештованого на розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження, при цьому таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з`явитися на судове засідання.
		   У даному кримінальному провадженні, зваживши всі обставини у їх сукупності, в тому числі і відомості щодо особистостей ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , колегія суддів прийшла до висновку, що запобігти ризикам переховування, вчинення незаконного впливу на свідків, можливо шляхом застосування до останніх альтернативного запобіжного заходу.
		   Враховуючи вказані обставини, і те, що в ухвалах суду про продовження ОСОБА_7 та ОСОБА_8 строку тримання під вартою протягом більше трьох років містяться посилання, фактично, на ті самі обставини, які слугували підставами для застосування запобіжного заходу у 2016 році, тобто без належного доведення підстав продовження відносно них виняткового запобіжного заходу та без урахування зменшення ризиків з плином часу, колегія суддів приходить до висновку, що таку тривалість тримання осіб під вартою не можна вважати виправданою.
		   Таким чином, на підставі вищевикладеного, слід дійти висновку про наявність підстав для скасування ухвали суду та постановлення нової ухвали у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 407 КПК України. 
		   Вирішуючи питання щодо застосування до ОСОБА_7 та ОСОБА_8 іншого виду запобіжного заходу, з урахуванням позиції потерпілої, яка у вирішенні цього питання покладалась на розсуд суду, судова колегія приходить до висновку, що належна процесуальна поведінка обвинувачених може бути забезпечена шляхом застосування запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту.
		   При цьому, застосування електронних засобів контролю з покладенням обов`язку, передбаченого ч. 5 ст. 194 КПК України, в умовах здійснення нагляду з боку працівників поліції надасть додаткових гарантій дотримання обвинуваченими ОСОБА_7 та ОСОБА_8 належної процесуальної поведінки та покладеного обов`язку явки до суду.
		   Встановлені порушення вимог кримінального процесуального закону обумовлюють скасування оскаржуваного судового рішення, а висновки апеляційної інстанції вказують на необхідність зміни раніше застосованого по відношенню до ОСОБА_7 та ОСОБА_8 запобіжного заходу.
		   Таким чином, апеляційні скарги захисників обвинувачених підлягають задоволенню, а ухвала суду про продовження застосування до ОСОБА_7 та ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - скасуванню з постановленням нової ухвали апеляційного суду про часткове задоволення клопотання прокурора та застосування у даному кримінальному провадженні щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту. 
		   Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, апеляційний суд, -
		П О С Т А Н О В И В :
		   Апеляційну скаргузахисника ОСОБА_9 в інтересахобвинуваченого ОСОБА_7  - задовольнити. 
		   Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_10 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 - задовольнити.
		   Ухвалу Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08 жовтня 2019 року про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_7 , обвинуваченого за ч. 1 ст. 263, п. 1, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, ОСОБА_8 , обвинуваченого за ч. 1 ст. 263, п. 1, 12 ч. 2 ст. 115 КК України - скасувати.
		   Постановити нову ухвалу, якою клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_7 , обвинуваченого за ч. 1 ст. 263, п. 1, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, ОСОБА_8 , обвинуваченого за ч. 1 ст. 263, п. 1, 12 ч. 2 ст. 115 КК України  задовольнити частково.
		   Змінити обвинуваченим ОСОБА_7 та ОСОБА_8 запобіжний захід, застосувавши до них запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту із застосуванням електронних засобів контролю, на строк до 07 грудня 2019 року включно.
		   Покласти на ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на кожного окремо на строк до 07 грудня 2019 року наступні обов`язки: 
		   - прибувати до слідчого, прокурора та суду за першою вимогою;
		   - не відлучатися з місця фактичного проживання, ОСОБА_7 з АДРЕСА_1 , ОСОБА_8 з АДРЕСА_2 , без дозволу слідчого, прокурора або суду.
		   Контроль за поведінкою обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які перебувають під домашнім арештом, покласти на процесуального керівника у даному кримінальному провадженні ОСОБА_6 .
		   Виконання ухвали покласти на Нікопольський ВП ГУНП в Дніпропетровській області за місцем проживання обвинувачених. 
		   Звільнити ОСОБА_7 та ОСОБА_8 з-під варти негайно в залі суду.
		   Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:         
		    ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...