Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 335/13143/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу.
Надіслано для оприлюднення: 08.11.2019. Зареєстровано: 12.11.2019. Забезпечено надання загального доступу: 13.11.2019.
Дата набрання законної сили: 05.11.2019
Номер судового провадження: 22-ц/807/2875/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Дата документу 05.11.2019 Справа № 335/13143/17
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		 
		Єдиний унікальний №335/3143/17        Головуючий у 1 інстанції: Козлова Н.Ю.
		Провадження № 22-ц/807/2875/19        Суддя-доповідач: Дашковська А.В.
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		«05» листопада 2019 року        м. Запоріжжя
		 
		Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
		головуючого:        Дашковської А.В.,
		суддів:        Кримської О.М.,
		       Кочеткової І.В.,
		секретар:        Волчанова І.М.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою  ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 18 червня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики, 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		В жовтні 2017 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом, який протягом розгляду справи уточнила, до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики.
		В обґрунтування позовних вимог зазначила, що в 2016 року між її троюрідною сестрою ОСОБА_4 та ОСОБА_1 укладено договір позики, згідно з яким 27 травня 2016 року відповідач повернула борг в сумі 1280 доларів США, залишок боргу - 1700 доларів США.
		ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла, вона прийняла спадщину шляхом подання до приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Салтан В.В. заяви про прийняття спадщини.
		Після прийняття спадщини вона неодноразово зверталась до відповідача з вимогою про повернення боргу, направляла письмову вимогу, яка залишена без задоволення. Відповідач в добровільному порядку не бажає виконувати умови договору позики.
		Вважала, що з відповідача також підлягає стягненню 3% річних на підставі ст. 625 ЦК України за період з 01 грудня 2016 року по 05 квітня 2019 року в сумі 120 доларів США та проценти за користування коштами на рівні облікової ставки Національного банку України (далі - НБУ) на підставі ст. 1048 ЦК України за період з 27 травня 2016 року по 05 квітня 2019 року в сумі 751,93 долар США.
		На підставі зазначеного остаточно просила стягнути з ОСОБА_1 на її користь борг в сумі 1700 доларів США, 3% річних за період з 01 грудня 2016 року по 05 квітня 2019 року в розмірі 120 доларів США, проценти за користування коштами за період з 27 травня 2016 року по 05 квітня 2019 року в розмірі 751,93 долар США, всього 2571,98 долар США, та судові витрати. 
		 
		Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 18 червня 2019 року позов задоволено.
		Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованість в сумі 1700 доларів США, 3% річних за період з 01 грудня 2016 року по 05 квітня 2019 року в розмірі 120 доларів США, проценти за користування коштами за період часу з 27 травня 2016 року по 05 квітня 2019 року в розмірі 751,93 долар США, а всього 2571,98 доларів США. 
		Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 8 514 гривень витрат на правову допомогу, 769 грн. судового збору.
		 
		Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій зазначала, що не отримувала кошти в борг, а лише передала борг ОСОБА_6 , позивачем не було надано оригінал первинної розписки, та посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
		 
		ОСОБА_3 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначила, що розписка складена ОСОБА_1 та не містить в собі ознак посередницьких послуг і даних особи, в інтересах якої здійснювались такі дії.
		 
		Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
		 
		Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
		 
		Згідно з ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
		 
		Частинами 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		 
		 
		Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з доведеності факту укладання між ОСОБА_4 , спадкоємцем якої є ОСОБА_3 , та ОСОБА_1 договору позики та невиконання відповідачем зобов`язання щодо повернення грошових коштів, вимоги ОСОБА_3 про стягнення заборгованості в розмірі 1700 доларів США, трьох відсотків річних в розмірі 120 доларів США, процентів за користування коштами в розмірі 751,93 доларів США є обґрунтованими.
		 
		Колегія суддів частково погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції.
		 
		Матеріалами справи підтверджується, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 укладено договір позики. Згідно з вказаним договором 27.05.2016 року ОСОБА_1 повернула ОСОБА_4 борг в сумі 1280 доларів США, залишок боргу в сумі 1700 доларів США відповідач зобов`язалась повернути в листопаді 2016 року, що підтверджується оригіналом розписки (а.с.152).
		 
		Факт укладання розписки відповідачем не заперечувався.
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 (а.с.4).
		 
		01 листопада 2016 року ОСОБА_3 звернулась до приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Салтан В.В. із заявою про прийняття спадщини після померлої ОСОБА_4 .
		 
		Згідно зі свідоцтвами про право на спадщину за законом від 18 серпня 2017 року №3624, від 15 вересня 2017 року №3965, від 13 січня 2018 року №149, від 13 січня 2018 року №152, від 13 січня 2018 року №155, 13 січня 2018 року №158 ОСОБА_3 є спадкоємцем зазначеного у свідоцтвах майна ОСОБА_4 (а.с. 117, 119 зворот, 125, 127, 129, 131).
		 
		Судом також встановлено, що після прийняття спадщини, позивач зверталась до відповідача з вимогою про повернення боргу, 26 вересня 2017 року направила ОСОБА_7 письмову вимогу, яка залишилась без задоволення. 
		 
		Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Згідно статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема примусове виконання обов`язку в натурі.
		 
		Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
		 
		Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
		 
		За приписами ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
		 
		Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
		 
		Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
		 
		Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики в строк та в порядку, що передбачені договором.
		 
		За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
		 
		Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
		 
		Зазначений правовий висновок зроблено Верховним Судом України у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15 та постанові від 18 січня 2017 року у справі № 6-2789цс16.
		 
		Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
		 
		Таким чином, надана ОСОБА_1 розписка від 27 травня 2016 року є тим документом, що підтверджує виникнення у сторін правовідносин за договором позики.
		 
		При цьому наявність оригіналу боргової розписки у позивача підтверджує факт наявності боргу.
		 
		За таких обставин, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про доведення позивачем існування заборгованості відповідача перед нею як спадкоємцем ОСОБА_4 .
		 
		Згідно з ст.ст. 1050, 625 ЦК України відповідач зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.
		 
		З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 окрім безпосередньо залишку суми наданої позики в розмірі 1700 доларів США також трьох процентів річних від простроченої суми в розмірі 120 доларів США.
		 
		ОСОБА_1 розрахунок позивача не спростовано, власного розрахунку заборгованості не надано ані в суді першої, ані в суді апеляційної інстанції.
		 
		За приписами до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
		 
		Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України).
		 
		Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 зводяться до власного трактування змісту розписки від 27 травня 2016 року, з яким колегія суддів не погоджується з огляду на наступне.
		 
		Розписка від 27 травня 2016 року містить чітке зазначення повернення саме ОСОБА_1 ОСОБА_4 заборгованості в розмірі 1280 доларів США та її зобов`язання повернути залишок заборгованості в розмірі 1700 доларів США в листопаді 2016 року. 
		 
		Посилання ОСОБА_1 на те, що вона допомогла передати борг іншої особи - ОСОБА_6 , яким залишок заборгованості був погашений, було предметом розгляду суду першої інстанції.
		 
		ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів на підтвердження її доводів ані в суді першої інстанції, ані в суді апеляційної інстанції, зі змісту розписки від 27 травня 2016 року не вбачається передання ОСОБА_1 коштів в сумі 1280 доларів США в рахунок погашення заборгованості іншої особи.
		 
		Позовних вимог щодо безгрошовості договору позики на підставі положень ст.1051 ЦК України ОСОБА_1 не заявляла.
		 
		Крім того, посилаючись в апеляційній скарзі на погашення заборгованості в розмірі 1700 доларів США ОСОБА_6 , ОСОБА_1 вказані обставини належним чином не доведені.
		 
		ОСОБА_1 заявлено клопотання про виклик ОСОБА_6 до суду в якості свідка.
		 
		Пленум Верховного Суду України у п. 12 постанови від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз`яснив, що відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 218 ЦК України не може доводитися свідченням свідків факт вчинення правочину, а також виконання зобов`язань, що виникли з правочину. Випадки, коли свідчення свідків допускаються як засіб доказування факту вчинення правочину, у ЦК України визначені прямо (ч. 2 ст. 937, ч. 3 ст. 949 ЦК України).
		 
		За змістом положень абз. 2 ч. 1 ст. 218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.
		 
		З огляду на зазначене, пояснення ОСОБА_6 в якості свідка не є належним доказом.
		 
		В той же час за приписами ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
		 
		Ухвалюючи рішення суду в частині стягнення з відповідача процентів за користування позикою в розмірі облікової ставки Національного Банку України в розмірі 751,93 доларів США, судом першої інстанції неправильно застосовано норму ч. 1 ст. 1048 ЦПК України.
		 
		Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
		 
		За змістом статті 1 Закону України «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 року № 679-XIV облікова ставка НБУ - один із монетарних інструментів, за допомогою якого НБУ встановлює для банків та інших суб`єктів грошово-кредитного ринку орієнтир щодо вартості залучених та розміщених грошових коштів.
		 
		Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України (стаття 2 Закону України «Про Національний банк України»).
		 
		Пунктом 1 частини першої статті 15 Закону України «Про Національний банк України» передбачено, що правління НБУ приймає рішення, зокрема про встановлення та зміну облікової та інших процентних ставок Національного банку.
		 
		Відповідно до статті 27 Закону України «Про Національний банк України» НБУ встановлює порядок визначення облікової ставки та інших процентних ставок за своїми операціями.
		 
		Частиною другою статті 46 Закону України «Про Національний банк України» НБУ здійснює дисконтну валютну політику, змінюючи облікову ставку НБУ для регулювання руху капіталу та балансування платіжних зобов`язань, а також коригування курсу грошової одиниці України до іноземних валют.
		 
		Пунктом 6 Положення про основи процентної політики Національного банку України, затвердженого постановою Правління НБУ від 21.04.2016 року № 277 (далі - Положення № 277; чинне на момент виникнення спірних правовідносин), визначено, що облікова ставка НБУ - ключова процентна ставка Національного банку, яка є основним індикатором змін у грошово-кредитній політиці та орієнтиром вартості залучених та розміщених грошових коштів для банків та інших суб`єктів грошово-кредитного ринку.
		 
		Пунктами 7-9 цього Положення визначено, що облікова ставка встановлюється на основі комплексного аналізу та прогнозу макроекономічного, монетарного та фінансового розвитку, підготовленого Національним банком. Рішення щодо розміру облікової ставки затверджується Правлінням Національного банку України на засіданні з питань монетарної політики на підставі пропозицій Департаменту монетарної політики та економічного аналізу після обговорення на засіданні Комітету з монетарної політики. Національний банк оприлюднює розмір облікової ставки на сторінці Офіційного інтернет-представництва Національного банку.
		 
		Можна зробити висновок, що облікова ставка НБУ є основною процентною ставкою, одним із монетарних інструментів за допомогою якого НБУ встановлює для суб`єктів грошово-кредитного ринку України орієнтир з вартості залучених та розміщених грошових коштів для банків та інших суб`єктів грошово-кредитного ринку, не є сталою величиною, змінюється рішенням правління НБУ та встановлюється виключно для національної валюти України - гривні.
		 
		Враховуючи, що частиною першою статті 1048 ЦК України визначено єдиний розмір процентів, якщо такі договором позики не передбачені, - на рівні облікової ставки НБУ, яка встановлюється виключно для національної валюти України, тому вказана норма та, як наслідок, право позикодавця вимагати сплати процентів від суми позики, може бути надане та реалізоване лише у разі, якщо позика отримана у гривні, оскільки НБУ не визначає мінімальної вартості іноземних валют, що є прерогативою відповідних органів іноземних держав.
		 
		Отже, у випадку отримання позики в іноземній валюті без обумовленої сторонами у ньому умови такої складової грошового зобов`язання як розмір і порядок сплати процентів від суми позики, положення частини першої статті 1048 ЦК України не можуть бути застосовані, з огляду на відсутність передбаченого ЦК України, іншими законодавчими актами або конкретним договором механізму (формули) їх застосування та нарахування.
		 
		Конвертація суми позики в іноземній валюті для визначення розміру процентів на рівні облікової ставки НБУ в національну валюту України - гривню буде суперечити частинам першій, третій статті 1049 ЦК України щодо обов`язку позичальника.
		 
		Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року у справі № 6-2667цс16, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №464/3790/16-ц.
		 
		Таким чином, рішення суду першої інстанції в частині стягнення процентів від суми позики в розмірі 751,93 доларів США підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові в цій частині.
		 
		За приписами ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		 
		Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
		 
		За приписами статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		 
		Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
		 
		За приписами ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України). 
		 
		Позивачем було сплачено 769 грн. судового збору та 8514 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
		 
		Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України ОСОБА_3 має право на компенсацію відповідачем суми судового збору, сплаченого за подання позовної заяви, пропорційно до задоволених позовних вимог в розмірі 544,16 грн., ОСОБА_1 має право на компенсацію позивачем суми судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги, пропорційно до задоволених вимог апеляційної скарги в розмірі 336,96 грн.
		Таким чином, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 підлягає стягненню судовий збір в розмірі 207,20 грн. (544,16 грн. - 336,96 грн.).
		 
		Окрім того, ОСОБА_3 має право на компенсацію відповідачем витрат на професійну правничу допомогу пропорційно до задоволених позовних вимог в розмірі 6024,72 грн.
		 
		Керуючись ст. ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Апеляційну скаргу  ОСОБА_1 в особі представника  ОСОБА_2  задовольнити частково.
		Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 18 червня 2019 року у цій справі в частині стягнення процентів від суми позики в розмірі 751,93 доларів США скасувати та прийняти в цій частині нову постанову.
		В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення процентів від суми позики в розмірі 751,93 доларів США - відмовити.
		В іншій частині рішення суду залишити без змін.
		Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір в розмірі 207 гривень 20 копійок та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6024 гривні 72 копійки.
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
		Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Повний текст постанови складений 08 листопада 2019 року.
		 
		 
		 
		 
		 
		Головуючий
		 
		Судді:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...