Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 800/19/17 (800/572/16, 800/272/16) : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо оскарження актів чи діянь ВРУ, Президента, ВРП, ВККС, рішень чи діянь органів, що обирають, звільняють, оцінюють ВРП, рішень чи діянь суб’єктів призначення КСУ та Дорадчої групи експертів у процесі відбору на посаду судді КСУ, з них:; оскарження актів, дій чи бездіяльності Вищої ради правосуддя, з них:; рішень про звільнення судді з посади.
Надіслано для оприлюднення: 11.11.2019. Зареєстровано: 13.11.2019. Забезпечено надання загального доступу: 13.11.2019.
Дата набрання законної сили: 06.02.2020
Номер судового провадження: П/9901/206/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		ф
		РІШЕННЯ
		Іменем України
		 
		23 жовтня 2019 року 
		Київ
		справа №800/19/17 (800/572/16, 800/272/16)
		адміністративне провадження №П/9901/206/18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		Судді-доповідача: Васильєвої І.А., 
		Суддів: Пасічник С.С., Юрченко В.П., Ханової Р.Ф., Хохуляка В.В.,
		при секретарі судового засідання: Томах О.О.,
		учасників справи: 
		представників позивача  Кравця Р.Ю., Мартиненко А.В.,
		представника відповідача 1, Вищої ради правосуддя  Ліходій О.О.,
		представника відповідача 2, Верховної Ради України, - Лаптієва А.М.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження позов ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя, Верховної Ради України про визнання незаконним та скасування рішення Вищої ради юстиції від 31 березня 2016 року № 709/0/15-16, визнання незаконною та скасування постанови Верховної Ради України від 29 вересня 2016 року № 1629-VІІІ про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду м. Києва, -
		 
		в с т а н о в и в :
		І. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ.
		1.1 Справа № 800/272/16
		 
		04 травня 2016 року ОСОБА_1 (далі  позивач, ОСОБА_1 ) звернулася через свого представника ОСОБА_2 до Вищого адміністративного суду України з адміністративним позовом до Вищої ради юстиції (далі  ВРЮ, правонаступник Вища рада правосуддя, відповідач), в якому просила суд визнати незаконним та скасувати рішення Вищої ради юстиції від 31 березня 2016 року № 709/0/15-16 про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 з посад суддів Апеляційного суду міста Києва у зв`язку з порушенням присяги судді (далі - рішення)(том 1 арк. справи 4-12).
		На обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що оскаржуване рішення (в частині, що стосується позивача) є незаконним та підлягає скасуванню з огляду на наступне:
		1.ВРЮ всупереч вимогам законодавства не прийняла ухвалу про залишення без розгляду висновку Тимчасової спеціальної комісії (далі  ТСК) № 57/02-15 від 10 червня 2015 року, оскільки підставою для винесення цього висновку стали заяви, які подані особами поза межами своїх повноважень, та без достатніх підстав, що порушує принципи незалежності суддів. 
		2.ВРЮ не вирішила питання про застосування строків, у межах яких до судді можуть бути застосовані наслідки дисциплінарних справ;
		3. ОСОБА_1 під час прийняття судових рішень реалізувала свої дискреційні повноваження, за які, згідно з нормами міжнародного та національного права не може бути притягнута до відповідальності;
		4. Вища рада юстиції не довела наявність у позивача умислу чи грубої недбалості, що є основним елементом для встановлення складу такого проступку, як порушення присяги судді;
		5. Вища рада юстиції перевищила свої повноваження, та всупереч імперативним приписам чинного законодавства здійснила оцінку доказів матеріалів справи та переглянула судове рішення, що належить виключно до компетенції судів вищої інстанції, а ні органів, що здійснюють дисциплінарне провадження;
		6. Вища рада юстиції не дотримала принцип індивідуальної юридичної відповідальності, що призвело до упередженого та необ`єктивного розгляду справи позивача;
		7.Порушення строку оприлюднення рішення призвело до грубого порушення права позивача на отримання відомостей про себе, на ефективну реалізацію судового захисту своїх трудових прав, права на достатній життєвий рівень, та на належний процес, який в тому числі є частиною принципу верховенства права, який є фундаментальним з основних прав людини. 
		На підставі викладеного, позивач просила суд задовольнити адміністративний позов, визнати незаконним та скасувати рішення Вищої ради юстиції від 31 березня 2016 року № 709/0/15-16 (том 1 арк. справи 4-12).
		 
		СТИСЛИЙ ВИКЛАД ЗАПЕРЕЧЕНЬ ВІДПОВІДАЧА ТА ВІДПОВІДІ ПОЗИВАЧА НА ЗАПЕРЕЧЕННЯ.
		31 травня 2016 року ВРЮ надіслала на адресу суду, через канцелярію письмові заперечення на адміністративний позов, в обґрунтування яких зазначила наступне:
		 
		1.щодо повноважень на звернення з заявами про перевірку суддів:
		- заступник генерального прокурора Шокін В.М. та експерт Всеукраїнського благодійного фонду «Українська правнича фундація» ОСОБА_7 мали право звернутися до Тимчасової спеціальної комісії із заявою про проведення перевірки стосовно суддів Апеляційного суду міста Києва: ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 з огляду на положення статті 121 Конституції України, статей 1, 4 , 6 і 54 Закону України «Про прокуратуру» (ст. 54 Генпрокуратура є юридичною особою, а тому наділена повноваженнями на підписання листа до ТСК), частини другої статті 2 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади» (оскільки право на звернення до ТСК із заявою про проведення перевірки надано будь-яким особам). Крім цього, відповідно до частини другої статті 7 цього Закону висновок Тимчасової спеціальної комісії про порушення суддею присяги є обов`язковим для розгляду Вищою радою юстиції;
		 
		2.щодо застосування строків дисциплінарної відповідальності до судді:
		-при накладенні такого виду дисциплінарного стягнення, як звільнення судді за порушення присяги підлягає застосуванню трирічний строк давності, визначений у частині четвертій статті 96 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд». Вказана позиція щодо строку викладена Верховним Судом України в постанові від 12.04.2016 року по справі № П/800/485/15;
		 
		3.щодо принципу індивідуального характеру юридичної відповідальності судді.
		-Вища рада юстиції зазначає, що відповідачем не порушено принцип індивідуального характеру юридичної відповідальності особи, оскільки позивач, входячи до складу колегії суддів не виявила незгоду з постановленими ухвалами, якими залишались без змін рішення слідчих суддів;
		 
		4.твердження позивача про не доведення відповідачем наявності у позивача умислу чи грубої недбалості є безпідставними, оскільки Вища рада юстиції не зобов`язана встановлювати умисел чи грубу недбалість в діях судді, оскільки поняття «порушення присяги» складається зовсім з інших ознак. ВРЮ дійшла висновку про недотримання ОСОБА_1 присяги судді з огляду на встановлені порушення норм кримінального процесуального законодавства України та неврахування практики Європейського суду з прав людини при постановленні в колегії суддів ухвал про залишення без змін рішень слідчих суддів, які були предметом дослідження ВРЮ в оскаржуваному рішенні; 
		 
		5.Вища рада юстиції заперечувала проти посилань позивача на те, що не наділена повноваженнями щодо перевірки правильності оцінки судом доказів, законності та обґрунтованості судового рішення, оскільки Вища рада юстиції не здійснювала перегляд судових рішень та їх оцінку на предмет правомірності, а лише надала оцінку діям судді щодо об`єктивного, неупередженого та незалежного здійснення правосуддя при постановленні рішень. Тому дійшла висновку, що допущені суддею порушення закону свідчать про необ`єктивний розгляд справ, порочать звання судді, що є підставою для внесення подання про звільнення судді з займаної посади. При цьому при прийнятті рішення ВРЮ враховані характеризуючи дані щодо судді, в тому числі і щодо відсутності раніше накладених дисциплінарних стягнень, та показники її роботи, які були витребувані як ТСК, так і членом ВРЮ при проведенні перевірки відомостей за висновком ТСК. З врахуванням викладених заперечень ВРЮ просила суд відмовити в задоволенні позову (том 1 арк. справи 74-84).
		 
		В надісланих 06.06.2016 року на адресу суду поясненнях до позовної заяви представник позивача додатково зазначив, що відповідачем допущено до розгляду скарги, які подані на підставі закону, який не може бути застосований по відношенню до суддів апеляційної інстанції; не враховано той факт, що прокуратура виступала стороною обвинувачення, яка погодилась з рішенням судді; відповідачем в оскаржуваному рішенні не доведений факт порушення суддею присяги (том 1 арк. справи 142-143).
		 
		Постановою Вищого адміністративного суду України від 10 червня 2016 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Вищої ради юстиції про визнання незаконним та скасування рішення Вищої ради юстиції від 31 березня 2016 року про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 з посади суддів Апеляційного суду міста Києва у зв`язку з порушенням присяги судді задоволений. Визнано незаконним та скасовано рішення Вищої ради юстиції від 31 березня 2016 року № 709/0/15-16 у частині внесення подання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду міста Києва у зв`язку з порушенням присяги судді (том 1 арк. справи 149, 150-181). 
		У своєму рішенні суд зазначив, що ВРЮ не довела того, що ОСОБА_1 порушила присягу судді під час вирішення справ, хибно погодилась із висновком ТСК про вчинення нею дій усупереч нормам Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК) при ухваленні цих рішень. Наголосив на тому, що під час прийняття спірного рішення ВРЮ не зважила на те, що звільнення за порушення присяги є найсуворішою санкцією для судді, який вчинив діяння, несумісне з посадою; не взяла до уваги стаж роботи  ОСОБА_1 на посаді судді, її позитивну характеристику.
		У цьому рішенні Вищий адміністративний суд України виокремив і надав значення думці про те, що рішення суддів судів апеляційної інстанції, які розглядали апеляційні скарги на ухвали слідчого судді, не можуть бути предметом перевірки.
		Вищий адміністративний суд України, як зазначається в оскарженому рішенні, відступив від правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2016 року (справа №21-703а16) щодо строків для здійснення дисциплінарного провадження, які можуть бути застосовані при проведенні провадження щодо звільнення за порушення присяги судді, і дійшов висновку, що річний строк притягнення позивача до відповідальності за порушення присяги судді закінчився.
		Не погодившись з постановою Вищого адміністративного суду України від 10 червня 2016 року представник Вищої ради юстиції подав до Верховного Суду України заяву про її перегляд, з підстави, встановленої пунктом 4 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
		Верховний Суд України постановою від 22 листопада 2016 року скасував постанову суду першої інстанції, справу передав на новий судовий розгляд (том 2 арк. справи 100-105). 
		На обґрунтування такого рішення Верховний Суд України зазначив, що з огляду на існування спеціально створеного органу, правоможного здійснювати дисциплінарне провадження щодо судді за порушення присяги та чітко регламентованої Законом процедури такого провадження, у разі незгоди і оскарження суддею до адміністративного суду рішення Вищої ради юстиції про внесення подання про звільнення суддів з посади, суд повинен піддати оскаржене рішення зовнішньому судовому контролю, однак не може розглядати ті питання, які вирішуються компетентним органом на стадіях дисциплінарного провадження про юридичну відповідальність суддів за порушення присяги. 
		 
		В рамках такого контролю суд зобов`язаний перевірити, чи є рішення Вищої ради юстиції протиправним (незаконним) з тієї причини, що воно ухвалено органом, який за статусом і повноваженнями не має права його ухвалювати, або цим органом були перевищені встановлені законом повноваження чи повноваження ним були здійснені у формі, яка не відповідає їх меті або цілям, які переслідує закон; що саме суперечить матеріальному праву в рішенні спеціального органу, що оскаржується; рішення Вищої ради юстиції має оцінюватися в аспекті його обґрунтованості, безсторонності, розсудливості, своєчасності, пропорційності (чи не є воно свавільним), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.
		 
		Таким чином, вирішуючи справу про оскарження рішення Вищої ради юстиції про внесення подання про звільнення судді з посади за порушення присяги, зокрема, надаючи оцінку такому рішенню, суд має діяти у рамках, визначених у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, і не має права переоцінювати обставини, оцінку яким надала Вища рада юстиції, а оскаржуване рішення Вищої ради юстиції підлягає лише зовнішньому судовому контролю і факти, установлені компетентним органом за наслідком розгляду висновку Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів, не підлягають оцінці суду.
		 
		У частині застосування строків притягнення судді до відповідальності за порушення присяги Верховний Суд України зазначив, що після набрання чинності Законом України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі  Закон № 2453-VI; у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд») уповноважений орган має вирішувати питання про притягнення судді до відповідальності за порушення присяги, у тому числі вчинені до набрання цим Законом чинності, протягом строку, встановленого ч. 4 ст. 96 зазначеного Закону.
		 
		Також Верховний Суд України виходив із того, що нормативне регулювання не дає підстав вважати, що суддя загального суду, який на рівні апеляційного розгляду в складі колегії прийняв судове рішення про залишення без змін рішення суду першої інстанції про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, не може бути суб`єктом відповідальності у розумінні положень п. 2, 3 ч. 1 ст. 3 Закону України від 08 квітня 2014 року № 1188-VII «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» (далі  Закон № 1188-VII).
		 
		Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, вказана справа надійшла до Вищого адміністративного суду України 10 січня 2017 року, та останній присвоєний єдиний унікальний номер 800/19/17 (800/272/16) (том 5 арк. справи 2).
		 
		1.2. Справа № 800/512/16.
		03 жовтня 2016 року ОСОБА_1 (далі  позивач, ОСОБА_1 ) звернулася через свого представника ОСОБА_2 до Вищого адміністративного суду України з адміністративним позовом, в якому, з врахуванням уточнених позовних вимог просила суд визнати незаконною та скасувати постанову Верховної Ради України № 1629-VІІІ від 29 вересня 2016 року про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду м. Києва.
		Позивач вважає постанову Верховної Ради України незаконною з огляду на порушення відповідачем під час її винесення:
		1. вимог п. 2 ч. 5 статті 216-1 Регламенту ВРУ, а саме: не повідомлено позивача про засідання за три дні, та не перенесення розгляду справи, у зв`язку з першою неявкою позивача, що мало наслідком незаконне звільнення, порушення права на захист, та порушення принципу юридичної визначеності;
		2.вимог ч. 4 ст. 216-1 Регламенту ВРУ, а саме: не здійснив обговорення обставин, підстав, оцінки доказів та висновків з обговореного питання, чим порушив право позивача на належний та неупереджений розгляд питання про звільнення;
		3.вимог ч.8 ст. 216-1 Регламенту ВРУ щодо поіменного голосування присутніх народних депутатів, оскільки за звільнення позивача проголосувало 24 відсутніх народних депутатів;
		4.крім цього, відповідачем здійснено надмірне зловживання своїми правами в результаті дії неякісного закону, що має наслідком порушення права позивача на приватне життя, зокрема, права не бути незаконно звільненим.
		 
		Крім цього в обґрунтування позову зазначила, що постанова була прийнята Верховною Радою України незважаючи на те, що представником позивача, ОСОБА_2 було направлено до Верховної Ради України звернення з проханням не ставити на голосування Верховної Ради України питання щодо звільнення до закінчення судового оскарження рішення Вищої ради юстиції у Верховному суді України (справа № 800/272/16), яке отримано ВРУ 29.09.2016 року.
		На підставі викладеного позивач просила суд визнати незаконною та скасувати постанову Верховної Ради України № 1629-VІІІ від 29 вересня 2016 року про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду м. Києва (том 3 арк. справи 6-12, 94).
		До того ж, на обґрунтування протиправності постанови ВРУ зазначила на відсутності підстав для розгляду питання про звільнення позивача з посади судді на позачерговому пленарному засіданні, оскільки лист Президента України та розпорядження голови ВРУ датовані 27.09.2016 року, та стосувались необхідності розгляду на позачерговому пленарному засіданні ВРУ проектів постанов про звільнення суддів з посади. В той же час, проект постанови про звільнення ОСОБА_1 з посади судді був зареєстрований 28.09.2016 року. Тобто проекту постанови про звільнення ОСОБА_1 з посади судді не існувало на момент звернення та прийняття розпорядження про скликання позачергового пленарного засідання, отже розгляд питання про її звільнення є протиправним, оскільки не був запланованим (том 6 арк. справи 107/зв-111). Крім цього, в день прийняття постанови про звільнення позивач перебувала у щорічній відпустці, що підтверджується довідкою Апеляційного суду м. Києва № 376/0323/16 (том 6 арк. справи 108). 
		В надісланих на адресу суду запереченнях (щодо прийнятої ВРУ постанови), представник Верховної Ради України зазначив, що радою не порушено процедуру проведення позачергового пленарного засідання 29.09.2016 року, зокрема щодо процедури проведення позачергового пленарного засідання п`ятої сесії ВРУ восьмого скликання, що в свою чергу було предметом дослідження в постанові Верховного Суду України від 26.09.2017 року по справі № 800/114/17. Крім цього, представник ОСОБА_1 звертався з письмовим клопотанням до ВРУ з проханням відкласти розгляд питання про її звільнення, до якого додав копію довіреності, на представництво інтересів ОСОБА_1 , окрім ОСОБА_2 , ще чотирьох представників. Отже позивач знала про намір ВРУ розглянути на позачерговій сесії подання ВРЮ про звільнення ОСОБА_1 з посади судді за порушення присяги, проте не уповноважила одного з п`яти своїх представників на вчинення дій від її імені. При цьому, позивачем не доведено фактів, які б свідчили про порушення вимог Регламенту стосовно порядку голосування народних депутатів України. 
		На підставі викладеного просив суд відмовити у задоволенні позову до Верховної Ради України про визнання незаконною та скасування постанови Верховної Ради України № 1629-VІІІ від 29 вересня 2016 року про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду м. Києва. (том 6 арк. справи 163-170).
		ІІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ.
		 
		Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17 березня 2017 року об`єднано в одне провадження адміністративний позов по справі № 800/512/16 зі справою № 800/19/17, та присвоєно їм спільний номер № П/800/19/17.
		Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду на підставі підпункту 5 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС (в редакції Закону № 2147-VIII) та визначено склад колегії суддів для розгляду справи: ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 (том 6 арк. справи 1).
		IІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ, ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН.
		ОСОБА_1 рішенням Київської міської ради народних депутатів XIII сесії ХХІ скликання від 18 лютого 1993 року № 4 обрана народним суддею Жовтневого районного суду міста Києва. Указом Президента України від 23 жовтня 2001 року №1004/2001 переведена на посаду судді до Солом`янського районного суду міста Києва. Постановою Верховної Ради України від 07 лютого 2002 року № 3060-ІІІ обрана суддею Апеляційного суду міста Києва безстроково. 
		Суддею Коваль С.М. у складі колегії суддів Апеляційного суду міста Києва прийняті ухвали про залишення без змін ухвал слідчих суддів про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до підозрюваних, зокрема у трьох справах, в яких суддя Коваль С.М. була головуючою: № 11-сс/796/2162/2013 (підозрюваний ОСОБА_13 ); № 11-сс/796/194/2014 (підозрюваний ОСОБА_14 ); № 11-сс/796/277/2014 (підозрюваний ОСОБА_15 ), а також брала участь у розгляді восьми справ у цій категорії справ у складі колегій суддів, по справам: № 11-сс/796/2164/2013 (підозрюваний ОСОБА_16 ); № 11-сс/796/2181/2013 (підозрюваний ОСОБА_17 ); № 11-сс/796/2213/2013 (підозрюваний ОСОБА_18 ); № 11-сс/796/175/2014 (підозрюваний ОСОБА_19 ); № 11-сс/796/193/2014 (підозрюваний ОСОБА_20 ); № 11-сс/796/207/2014 (підозрюваний ОСОБА_21 ); № 11-сс/796/256/2014 (підозрюваний ОСОБА_22 ); № 11-сс/796/269/2014 (підозрюваний ОСОБА_23 ).
		До Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі  ТСК) надійшли заяви експерта Всеукраїнського благодійного фонду «Українська правнича фундація» ОСОБА_7 від 13 жовтня 2014 року, заступника Генерального прокурора України Шокіна В.М. від 10 грудня 2014 року про проведення спеціальної перевірки стосовно суддів Апеляційного суду міста Києва ОСОБА_1 , Беця О.В., ОСОБА_6 , Єфімової О.І., Бартащук Л.В.; заяви ОСОБА_24 від 9 грудня 2014 року та ОСОБА_17 від 11 грудня 2014 року про проведення спеціальної перевірки стосовно суддів Апеляційного суду міста Києва ОСОБА_1 , Беця О.В., Приндюк М.В.
		Вказані заяви вмотивовані тим, що вищезазначеними суддями були залишені без змін ухвали слідчих суддів про обрання запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою щодо підозрюваних, у зв`язку з їх участю в масових акціях протесту. Зважаючи на відсутність ретельного обґрунтування виняткової необхідності застосування тримання під вартою як запобіжного заходу у вказаних справах заявники просили провести перевірку на предмет порушення присяги даними суддями.
		За результатами перевірки ТСК було прийнято висновок від 10 червня 2015 року № 57/02-15, яким встановлено в діях суддів Апеляційного суду міста Києва ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_6 наявність ознак порушення присяги. Висновок разом з матеріалами перевірки направлено до Вищої ради юстиції для подальшого розгляду і прийняття рішення (том 1 арк. справи 15-37). 
		На підставі вищевказаного висновку ТСК ухвалою ВРЮ від 15 жовтня 2015 року відкрила дисциплінарну справу стосовно суддів Апеляційного суду міста Києва ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та Приндюк М.В. (том 1 арк. справи 38-40).
		01 березня 2016 року дисциплінарна секція ВРЮ рекомендувала ВРЮ прийняти рішення про внесення подання про звільнення суддів Апеляційного суду міста Києва ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , Коваль С.М. Приндюк М.В з посад за порушення присяги.
		Розглянувши дисциплінарну справу за висновком ТСК від 10 червня 2015 року № 57/02-15, ВРЮ прийняла оскаржуване рішення від 31 березня 2016 року № 709/0/15-16 про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 ОСОБА_6 з посад суддів Апеляційного суду міста Києва за порушення присяги (том 1 арк. справи 85-126).
		Підставою для рішення про внесення подання слугував висновок Вищої ради юстиції про обґрунтованість висновку Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції від 10.06.2015 № 57/02-15. Вища рада юстиції встановила, що судді Бартащук Л.В., Бець О.В., Єфімова О.І., Коваль С.М., Приндюк М.В. не дотрималися присяги судді, яка зобов`язує суддю об`єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, підкоряючись лише закону та керуючись принципом верховенства права, чесно і сумлінно виконувати обов`язки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді та принижують авторитет судової влади. Допущені суддями порушення закону порочать звання судді, викликають сумнів у їхній об`єктивності та неупередженості.
		Невиконанням покладених на суддю професійних обов`язків під час гострого соціального конфлікту в Україні з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року суддя Коваль С.М. завдала істотної шкоди демократичному конституційному ладу, правам і свободам громадян, інтересам суспільства та держави, що свідчить про наявність ознак порушення присяги та вважає їх достатніми для внесення до Верховної Ради України подання про звільнення судді з посад за порушення присяги.
		Роблячи вказаний висновок ВРЮ виходила з наступного.
		Суддя Коваль С.М., яка входила до складу колегії суддів Апеляційного суду міста Києва, прийняла ухвали про залишення без змін ухвал слідчих суддів про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у справах: (в яких суддя Коваль С.М. була головуючим суддею), зокрема № 11-сс/796/2162/2013 (підозрюваний ОСОБА_13 ); № 11-сс/796/194/2014 (підозрюваний ОСОБА_14 ); № 11-сс/796/277/2014 (підозрюваний ОСОБА_15 ), а також брала участь у розгляді восьми справ у цій категорії справ у складі колегій суддів, по справам: № 11-сс/796/2164/2013 (підозрюваний ОСОБА_16 ); № 11-сс/796/2181/2013 (підозрюваний ОСОБА_17 ); № 11-сс/796/2213/2013 (підозрюваний ОСОБА_18 ); № 11-сс/796/175/2014 (підозрюваний ОСОБА_19 ); № 11-сс/796/193/2014 (підозрюваний ОСОБА_20 ); № 11-сс/796/207/2014 (підозрюваний ОСОБА_21 ); № 11-сс/796/256/2014 (підозрюваний ОСОБА_22 ); № 11-сс/796/269/2014 (підозрюваний ОСОБА_23 ).
		До того ж, як вбачається з оскаржуваного рішення, ВРЮ не встановила порушення присяги суддями при розгляді наступних справ: № №: 761/32343/13-к (№ 11-сс/796/2164/2013  підозрюваний ОСОБА_16 ), яка була розглянута колегією суддів у складі: головуючого Беця О.В., суддів: Коваль С.М., Приндюк М.В.; № 11-сс/796/2181/2013 (підозрюваний ОСОБА_17 ), яка була розглянута колегією суддів у складі: головуючого Беця О.В., суддів: Коваль С.М., Приндюк М.В.; № 11-сс/796/2213/2013 (підозрюваний ОСОБА_18 ), яка була розглянута колегією суддів у складі: головуючого Беця О.В., суддів: Коваль С.М., Приндюк М.В.
		 
		Вища рада юстиції під час розгляду матеріалів дисциплінарного провадження стосовно суддів (у тому числі судді Коваль С.М.) дійшла висновків про те, що слідчі судді застосували запобіжні заходи у вигляді тримання під вартою всупереч нормам Конституції України, Кримінального процесуального кодексу України, Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці Європейського суду з прав людини. 
		Незважаючи на те, що слідчі судді у вищезгаданих справах обрали підозрюваним запобіжні заходи з порушенням прав особи в кримінальному провадженні, судді апеляційного суду дійшли висновку, що під час постановлення ухвал слідчими суддями не було допущено істотних порушень норм Кримінального процесуального кодексу України. Залишаючи без змін ухвали слідчих суддів першої інстанції, судді Апеляційного суду міста Києва, у тому числі суддя Коваль С.М., не забезпечила повного і всебічного дослідження всіх обставин, постановили необґрунтовані судові рішення, що не відповідають нормам Кримінального процесуального кодексу України, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також практиці Європейського суду з прав людини та свідчать про порушення останніми присяги судді.
		06 червня 2016 року, на підставі рішення Вищої ради юстиції від 31 березня 2016 року № 53/0/12-16, Вища рада юстиції внесла на розгляд Верховної Ради України подання про звільнення ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_6 з посад суддів Апеляційного суду м. Києва, у зв`язку з порушенням присяги (том 3 арк. справи 114-198).
		Розпорядженням Голови Верховної Ради України від 27 вересня 2016 року № 352, на вимогу Президента України, на 10 год. 29 вересня 2016 року скликано позачергове пленарне засідання Верховної Ради України восьмого скликання, на якому будуть розглядатись питання про звільнення суддів (том 3 арк. справи 111). Відповідно до вищенаведеного розпорядження голови Верховної Ради України  29 вересня 2016 року запланований на пленарному засіданні розгляд подань Вищої ради юстиції про звільнення суддів, зокрема ОСОБА_1 (том 3 арк. справи 112).
		Головою Верховної Ради України внесений на розгляд ВРУ проект постанови про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду м. Києва, у зв`язку з порушенням присяги судді (від 28 вересня 2016 року) (том 3 арк. справи 113).
		29 вересня 2016 року відповідно до п. 5 частини 5 статті 126 Конституції України Верховною Радою України прийнято постанову № 1629-VІІІ про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду м. Києва у зв`язку з порушенням присяги судді (том 3 арк. справи 110).
		Незгода з рішенням Вищої ради юстиції від 31 березня 2016 року № 709/0/15-16 та постановою Верховної Ради України від 29 вересня 2016 року № 1629-VІІІ є предметом позову в даній справі.
		 
		ІV. НОРМИ ПРАВА, ЯКІ ЗАСТОСУВАВ СУД 
		1.1.(Щодо рішення Вищої ради юстиції).
		 
		Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		 
		Частиною другою статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
		 
		Згідно з пунктом 1 частини першої статті 131 Конституції України (у редакції, чинній до 30.09.2016) в Україні діє Вища рада юстиції, до відання якої належить внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад.
		 
		За пунктом 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України (у редакції, чинній до 30.09.2016) суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі порушення суддею присяги.
		 
		Відповідно до частини другої статті 1 Закону України «Про Вищу раду юстиції» від 15.01.1998 № 22/98-ВР, Вища рада юстиції є колегіальним, постійно діючим, незалежним органом, відповідальним за формування незалежного високопрофесійного суддівського корпусу, здатного кваліфіковано, сумлінно та неупереджено здійснювати правосуддя на професійній основі, а також за прийняття рішень стосовно порушень суддями і прокурорами вимог щодо несумісності та у межах своєї компетенції про їх дисциплінарну відповідальність.
		 
		За ч. 1 статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» від 15.01.1998 року № 22/98-ВР (у редакції, чинній на час розгляду питання про звільнення судді ОСОБА_1 з посади) питання про звільнення судді, зокрема, з підстави, передбаченої пунктом 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України (порушення суддею присяги), Вища рада юстиції розглядає після надання Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, іншого суб`єкта у випадках, визначених законом, відповідного висновку або за власною ініціативою.
		 
		З 11.04.2014 року набрав чинності Закон України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» від 08.04.2014 № 1188-VII (далі  Закон № 1188), який, згідно з його преамбулою, визначає правові та організаційні засади проведення спеціальної перевірки суддів судів загальної юрисдикції як тимчасового посиленого заходу з використанням існуючих процедур розгляду питань про притягнення суддів судів загальної юрисдикції до дисциплінарної відповідальності і звільнення з посади у зв`язку з порушенням присяги з метою підвищення авторитету судової влади України та довіри громадян до судової гілки влади, відновлення законності і справедливості.
		 
		Відповідно до статті 1 цього Закону, метою перевірки суддів є: 1) утвердження верховенства права в суспільстві та законності у діяльності судів; 2) відновлення довіри до судової влади в Україні; 3) з`ясування фактів, що свідчать про порушення суддями присяги, наявність підстав для притягнення суддів до дисциплінарної або кримінальної відповідальності; 4) утвердження в діяльності суддів принципів незалежності та неупередженості.
		 
		За змістом частин другої і третьої статті 4 Закону № 1188, Тимчасова спеціальна комісія здійснює свою діяльність на підставі цього Закону, відповідно до Регламенту Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції, що затверджується на першому засіданні Тимчасової спеціальної комісії.
		 
		Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 1188-VII перевірка суддів проводиться протягом одного року з дня формування складу Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції, що утворюється у порядку, визначеному статтею 4 цього Закону.
		Згідно з частиною другою статті 2 Закону № 1188-VII заяви про проведення перевірки індивідуально визначеного судді (суддів) згідно зі статтею 3 цього Закону подаються юридичними або фізичними особами у письмовій формі до Тимчасової спеціальної комісії протягом шести місяців з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення про її утворення та повинні містити відомості, визначені у цій нормі.
		За частиною четвертою статті 2 Закону № 1188-VII Тимчасова спеціальна комісія може повернути заяву заявнику без розгляду лише у разі, якщо до такої заяви не додано копій судових рішень або якщо заява не відповідає вимогам, встановленим цим Законом. Заявник не позбавляється права повторно звернутися із такою заявою після виправлення зазначених недоліків.
		Відповідно до частини п`ятої статті 2 вказаного Закону заяви, що надійшли після закінчення визначеного цією статтею строку, а також заяви, щодо яких Тимчасова спеціальна комісія не встигла прийняти рішення до закінчення своїх повноважень, передаються до ВРЮ для продовження їх розгляду за загальною процедурою.
		Відповідно до пунктів 2 і 3 частини першої статті 3 цього Закону, суддя суду загальної юрисдикції підлягає перевірці у разі прийняття ним одноособово або у колегії суддів таких рішень:
		 
		-про обрання запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою, залишення їх без змін, продовження строку тримання під вартою, обвинувальних вироків, рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій про перегляд обвинувальних вироків, наслідком якого не було їх скасування, щодо осіб, які визнані політичними в`язнями, за дії, пов`язані з їх політичною та громадською діяльністю;
		 
		-про обрання запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою, залишення їх без змін, продовження строку тримання під вартою, обвинувальних вироків щодо осіб, які були учасниками масових акцій протесту в період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності цим Законом, у зв`язку з їх участю у таких акціях.
		 
		Згідно з частинами першою і другою статті 7 цього Закону за результатами перевірки суддів Тимчасова спеціальна комісія ухвалює висновок, який повинен бути обґрунтованим і який оприлюднюється на офіційному веб-сайті ВРЮ. Висновок Тимчасової спеціальної комісії про порушення суддею присяги разом із матеріалами перевірки направляється ВРЮ для розгляду та прийняття нею рішення у строк не більше трьох місяців з дня надходження висновку у порядку, визначеному законом. Порушення цього строку ВРЮ не є підставою для припинення процедури перевірки судді. Суддя має право на оскарження рішення ВРЮ в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України. Висновок Тимчасової спеціальної комісії про порушення суддею присяги є обов`язковим для розгляду ВРЮ.
		 
		Відповідно до пункту 2 частини першої статті 27 Закону України «Про вищу раду юстиції» Вища рада юстиції приймає такі акти як подання про звільнення суддів з посади.
		 
		Згідно з частиною другою статті 96 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року № 2453-VI (у редакції, чинній на час вирішення Вищою радою юстиції питання про звільнення судді ОСОБА_1 ) під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності (далі  Закон № 2453).
		 
		Відповідно до частин першої і другої статті 116 Закону № 2453 (у зазначеній редакції), пункту 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України суддя звільняється з посади у зв`язку з порушенням ним присяги судді. Факти, що свідчать про порушення суддею присяги, мають бути встановлені Вищою кваліфікаційною комісією суддів України або Вищою радою юстиції. Звільнення судді з посади на підставі порушення ним присяги судді відбувається за поданням Вищої ради юстиції після розгляду цього питання на її засіданні відповідно до Закону України «Про Вищу раду юстиції».
		 
		У пункті 4 статті 54 цього Закону № 2453 (у редакції, чинній на час розгляду судом апеляційної інстанції, до складу якого входила суддя Коваль С.М. зазначених справ) визначено, що суддя зобов`язаний додержуватися присяги судді. 
		 
		Відповідно до частини другої статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» порушенням суддею присяги є, зокрема, вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів.
		 
		Згідно з частиною другою статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» (у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 № 192-VIII, яка діяла на час надходження висновку ТСК на адресу ВРЮ  11 грудня 2015 року) провадження щодо звільнення судді за порушення присяги проводиться за правилами і у строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження.
		Відповідно до пунктів 18, 19 Основних принципів незалежності судових органів, схвалених резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН 29 листопада 1985 року та 13 грудня 1985 року, судді можуть бути тимчасово усунуті від посади або звільнені тільки з причин їх нездатності виконувати свої обов`язки чи поведінки, невідповідної до посади, яку вони займають. Усі процедури покарання, усунення від посади і звільнення мусять визначатися відповідно до встановлених правил судової поведінки.
		Тобто для звільнення мають існувати серйозні підстави неналежної поведінки чи некомпетентності (п. 20 Зауважень загального порядку № 32 Комітету ООН з прав людини до статті 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права: Право на рівність перед судами і трибуналами та на справедливий суд, U.N. Doc. CCPR/C/GC/32, 23 серпня 2007 року) чи значне порушення визначених законом дисциплінарних правил або кримінально-правових норм (п. 50 Рекомендації CM/Rec(2010)12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність і обов`язки, ухваленої 17 листопада 2010 року).
		Для забезпечення незалежності судової системи рішення про звільнення суддів мають ухвалюватись з дотриманням справедливих процедур, які забезпечують об`єктивність і неупередженість та встановлені у національному законодавстві.
		Відповідно до абзацу першого частини четвертої статті 96 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 № 192-VIII) дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.
		 
		1.2. Щодо постанови Верховної Ради України.
		 
		Відповідно до пункту 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі порушення суддею присяги.
		 
		Згідно з ч. 2, 3, 5 статті 116 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів» (далі  Закон № 2453-VI) було передбачено, що факти, що свідчать про порушення суддею присяги, мають бути встановлені Вищою кваліфікаційною комісією суддів України або Вищою радою юстиції. Звільнення судді з посади на підставі порушення ним присяги судді відбувається за поданням Вищої ради юстиції після розгляду цього питання на її засіданні відповідно до Закону України «Про Вищу раду юстиції». На підставі подання Вищої ради юстиції Верховна Рада України приймає постанову про звільнення судді з посади.
		Частиною першою статті 216 Регламенту Верховної Ради України (в ред. від 30.01.2016 року) передбачено, що Верховна Рада звільняє з посад суддів Конституційного Суду України, призначених Верховною Радою, та суддів, обраних безстроково, відповідно до частин п`ятої, шостої статті 126 Конституції України, статті 23 Закону України «Про Конституційний Суд України» та Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
		Відповідно до частини третьої статті 216-1 Регламенту Верховної Ради України подання про звільнення судді, обраного Верховною Радою безстроково, вноситься до Верховної Ради Вищою радою юстиції. До подання додаються документи, що підтверджують підстави звільнення, передбачені частиною п`ятою статті 126 Конституції України.
		Відповідно до частини першої статті 11 Регламенту Верховної Ради України позачергові сесії Верховної Ради, із зазначенням порядку денного, скликаються Головою Верховної Ради України відповідно до частини другої статті 83 Конституції України. Вмотивовані вимоги про скликання позачергової сесії Верховної Ради, підписані їх ініціаторами, разом із проектами документів, які пропонуються до розгляду, надсилаються Голові Верховної Ради України. При цьому підписи ініціаторів не відкликаються.
		Частинами третьою, четвертою статті 216-1 Регламенту ВРУ передбачено, що подання про звільнення судді, обраного безстроково, вноситься до ВРУ Вищою радою юстиції. Обговорення питання про звільнення судді, обраного безстроково, на пленарному засіданні ВРУ починається з оголошення головуючим подання Вищої ради юстиції.
		Після доповіді суддя, питання стосовно якого розглядається, має право на виступ.
		При звільненні судді на підставі пунктів 4, 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України присутність судді є обов`язковою. Такому судді має бути повідомлено про розгляд питання про його звільнення не пізніше ніж за три дні до дня проведення засідання Верховної Ради, на якому розглядатиметься це питання. Такий суддя має право на представника. У разі повторного неприбуття судді, щодо якого розглядається питання про звільнення, на засідання Верховної Ради, за умови повідомлення йому про розгляд питання про його звільнення у строк, передбачений цією частиною, таке питання може бути розглянуто за його відсутності.
		Кожний народний депутат має право ставити запитання доповідачу та безпосередньо судді чи його представнику, висловлювати свою думку, надавати письмові матеріали.
		За наявності зауважень до подання про звільнення судді, що потребують додаткової перевірки органом, що вніс таке подання, голосування щодо звільнення судді не проводиться. Повторний розгляд такого подання здійснюється за умов перевірки органом, що вніс подання, обставин, щодо яких висловлено зауваження, і повідомлення цим органом про результати такої перевірки та невідкликання внесеного подання.
		Рішення про звільнення судді приймається відкритим поіменним голосуванням і оформлюється постановою ВРУ. Голосування про звільнення суддів може проводитися списком, а з підстав, передбачених пунктами 4, 5, 6 частини п`ятої статті 126 Конституції України,  щодо кожного судді окремо.
		Отже, оголошення подання про звільнення судді, доповідь, обговорення, виступ судді або/та його представника, запитання до них народних депутатів, неголосування у разі наявності зауважень до подання  це стадії прийняття відповідного рішення парламентом. Задля забезпечення критерію обґрунтованості рішення, ВРУ має ретельно досліджувати наявні матеріали, може збирати додаткові документи, пояснення осіб тощо.
		Крім того, критерій щодо прийняття рішення з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення випливає з принципу гласності прийняття рішень. ВРУ, як орган державної влади, зобов`язана застосовувати цей критерій у процесі прийняття рішення, особливо, якщо воно матиме несприятливі наслідки для особи. Особа, щодо якої приймається рішення, має право бути вислуханою, наводити доводи та докази на їх підтвердження.
		Аналіз положень статті 216-1 Регламенту ВРУ свідчить про те, що присутність судді при розгляді питання про його звільнення є обов`язковою. Такому судді має бути повідомлено про розгляд питання про його звільнення не пізніше ніж за три дні до дня проведення засідання. Лише повторне неприбуття належно повідомленого судді дозволяє Парламенту розглянути питання про його звільнення за його відсутності.
		Європейський суд з прав людини в рішенні від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04) наголосив, що, зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і якість їхніх дій, мінімізують ризик помилки. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. рішення у справі «Лелас проти Хорватії», заява № 55555/08, пункт 74).
		У рішенні від 9 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11) Європейський суд з прав людини також зазначив, що процесуальні норми створюються для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, сторони провадження повинні мати право очікувати застосування вищезазначених норм. Принцип юридичної визначеності застосовується не тільки щодо сторін провадження, а й до національних судів. Цей принцип так само застосовується до процедур, що були використані для звільнення заявника з посади, включаючи процес ухвалення рішення на пленарному засіданні парламенту.
		До того ж, за частиною другою статті 83 Конституції України позачергові сесії Верховної Ради України, із зазначенням порядку денного, скликаються Головою Верховної Ради України на вимогу Президента України або на вимогу не менш як третини народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України.
		Порядок підготовки і проведення сесій ВРУ, її засідань, формування державних органів, законодавчу процедуру, процедуру розгляду інших питань, віднесених до її повноважень, та порядок здійснення контрольних функцій ВРУ визначає Регламент цього органу.
		Згідно з частиною восьмою статті 19 Регламенту Верховної Ради України у невідкладних випадках у період між пленарними засіданнями під час сесії Верховної Ради на вмотивовану вимогу осіб, які згідно з Конституцією України мають право вимагати скликання позачергової сесії Верховної Ради, а також за пропозицією Погоджувальної ради (пункт 4 частини чотирнадцятої статті 73 цього Регламенту) Голова Верховної Ради України не пізніш як у триденний строк скликає позачергове пленарне засідання Верховної Ради. До порядку денного такого засідання включаються лише питання, розгляд яких визначено у пропозиціях про скликання такого засідання.
		V. ОЦІНКА СУДУ
		1.1. (щодо правомірності прийняття рішення Вищої ради юстиції від 31 березня 2016 року № 709/0/15-16).
		 
		Як встановлено судом, Вища рада юстиції в оскаржуваному рішенні встановила факти, які свідчать про неодноразове ігнорування суддями Апеляційного суду м. Києва, у тому числі ОСОБА_1 суттєвих і численних недоліків, допущених слідчими суддями при розгляді справ, а також невиконання ним своїх процесуальних обов`язків, що призвело до неодноразового порушення прав людини, а це свідчить про систематичне незабезпечення справедливого, незалежного, неупередженого та об`єктивного розгляду справ, що, за позицією відповідача, становить порушення присяги судді.
		Залишаючи без змін ухвали слідчих суддів судів першої інстанції у справах: (в яких суддя Коваль С.М. була головуючим суддею), зокрема № 11-сс/796/2162/2013 (підозрюваний ОСОБА_13 ); № 11-сс/796/194/2014 (підозрюваний ОСОБА_14 ); № 11-сс/796/277/2014 (підозрюваний ОСОБА_15 ), а також брала участь у розгляді восьми справ у цій категорії справ у складі колегій суддів, по справам: № 11-сс/796/2164/2013 (підозрюваний ОСОБА_16 ); № 11-сс/796/2181/2013 (підозрюваний ОСОБА_17 ); № 11-сс/796/2213/2013 (підозрюваний ОСОБА_18 ); № 11-сс/796/175/2014 (підозрюваний ОСОБА_19 ); № 11-сс/796/193/2014 (підозрюваний ОСОБА_20 ); № 11-сс/796/207/2014 (підозрюваний ОСОБА_21 ); № 11-сс/796/256/2014 (підозрюваний ОСОБА_22 ); № 11-сс/796/269/2014 (підозрюваний ОСОБА_23 )  судді Апеляційного суду м. Києва, у тому числі суддя Коваль С.М. порушили норми кримінального процесуального законодавства України та не врахували практики Європейського суду з прав людини (далі  ЄСПЛ).
		Незважаючи на те, що слідчі судді суду першої інстанції у згаданих вище справах обрали підозрюваним запобіжні заходи з порушенням прав особи в кримінальному провадженні, судді Апеляційного суду, зокрема й ОСОБА_1 , дійшли висновку, що під час постановлення ухвал слідчими суддями не було допущено істотних порушень норм КПК України, і, не забезпечивши повного та всебічного дослідження всіх обставин, постановили необґрунтовані судові рішення, які не відповідають вимогам процесуального закону, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі  Конвенція), а також практиці ЄСПЛ, а тому свідчать про порушення останніми присяги судді.
		Як вбачається з оскаржуваного рішення, ВРЮ не встановила порушення присяги суддями при розгляді наступних справ: № №: 761/32343/13-к (№ 11-сс/796/2164/2013  підозрюваний ОСОБА_16 ), яка була розглянута колегією суддів у складі: головуючого Беця О.В., суддів: Коваль С.М., Приндюк М.В.; № 11-сс/796/2181/2013 (підозрюваний ОСОБА_17 ), яка була розглянута колегією суддів у складі: головуючого Беця О.В., суддів: Коваль С.М., Приндюк М.В.; № 11-сс/796/2213/2013 (підозрюваний ОСОБА_18 ), яка була розглянута колегією суддів у складі: головуючого Беця О.В., суддів: Коваль С.М., Приндюк М.В.
		 
		Встановлені ВРЮ обставини підтверджуються витребуваними судом матеріалами справ про обрання запобіжних заходів щодо підозрюваних: ОСОБА_13 (том 7 арк. справи 2-250, том 8 арк. справи 1-29); ОСОБА_22 (том 8 арк. справи 30-190); ОСОБА_21 (том 8 арк. справи 191-250, том 9 арк. справи 1-28); ОСОБА_19 (том 9 арк. справи 29-142); ОСОБА_23 (том 9 арк. справи 143-248); ОСОБА_20 том 10 арк. справи 1-126); ОСОБА_14 (том 10 арк. справи 128-259); ОСОБА_15 (том 11 арк. справи 1-86).
		Так, в оскаржуваному рішенні ВРЮ дійшла висновку, що при постановленні рішень суддями не враховані наступні порушення:
		 
		1)від 06.02.2014 у справі № 11-сс/796/175/2014 (головуючий суддя у справі Бартащук Л.В., судді: Бець О.В., Коваль С.М.) про залишення без змін ухвали слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва Дамарацької А.В. від 21.01.2014 року у справі № 759/919/14-к про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до підозрюваного ОСОБА_19 ;
		За результатами розгляду справи № 11-сс/796/175/2014 колегія суддів у складі: головуючого Бартащук Л. В., суддів: Беця О. В., Коваль С. М. залишила без змін ухвалу слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва про застосування до ОСОБА_19 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою тривалістю 60 днів (справа № 759/919/14-к).
		Так, під час перегляду зазначеної ухвали про застосування запобіжного заходу в апеляційному порядку колегія суддів не надала оцінки тому факту, що наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_19 інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 294 Кримінального кодексу України (далі  КК України), підтверджувалась, серед іншого, рапортом міліціонера-водія МПОР «Беркут» ГУ МВС України в м. Києві ОСОБА_25 від 20 січня 2014 року, однак згідно з пунктом 2.2.9 Інструкції з діловодства в системі Міністерства внутрішніх справ України, затвердженої наказом МВС України від 23 серпня 2012 року № 747, рапорт відноситься до внутрішніх документів МВС України та відповідно до ст. 99 КПК України не входить до переліку документів, які прямо чи опосередковано підтверджують існування або відсутність обставин, які мають значення для кримінального провадження.
		Поза увагою колегії суддів апеляційної інстанції залишилися й ті обставини, що підозрюваний ОСОБА_19 має молодий вік, зареєстрований та постійно проживає у м. Києві, опікується батьком, який є інвалідом І групи та потребує постійного стороннього догляду.
		Крім того, слідчим суддею та колегією суддів не було взято до уваги, що згідно з протоколом затримання ОСОБА_19 , складеним старшим слідчим СВ Деснянского РУ ГУ МВС України в м. Києві, підозрюваного затримано 20 січня 2014 року о 14 год. 00 хв. у приміщенні Деснянського РУ ГУ МВС. Разом з тим матеріали кримінального провадження містять дані про фактичне затримання ОСОБА_19 на АДРЕСА_1 в період з 4 год. 00 хв. до 6 год. 00 хв. 20 січня 2014 року, а допит його як свідка відбувся того ж дня о 9 год. 15 хв.
		2) від 11.02.2014 у справі № 11-сс/796/207/2014 (головуючий суддя у справі Бартащук Л.В. судді: Бець О.В., Коваль С.М.) про залишення без змін ухвали слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва П`ятничук І.В. від 24.01.2014 у справі № 759/1044/14-к про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до підозрюваного ОСОБА_21 ; 
		При розгляді цієї справи колегією суддів Апеляційного суду м. Києва не надано належної оцінки таким обставинам:
		- повідомлення про підозру ОСОБА_21 було здійснено 23 січня 2014 року в межах досудового розслідування № 12014100000000179. Відповідно до мотивувальної частини постанови Прокуратури м. Києва про визначення територіальної підслідності від 23 січня 2014 року із кримінального провадження № 12014100000000179 у окреме провадження виділено матеріали за підозрою ОСОБА_21 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 294 КК України, та зареєстровано їх у Єдиному реєстрі досудових розслідувань за номером 12014100000000248. Разом з тим, у матеріалах судової справи № 759/1044/14-к відсутнє рішення прокурора, винесене згідно з ч. 5 ст. 217 КПК України, про виділення провадження № 12014100000000248 з провадження № 12014100000000179. До матеріалів, якими слідчий обґрунтовував доводи клопотання про застосування запобіжного заходу, долучено протокол затримання особи від 22 січня 2014 року, підозрюваної у вчиненні злочину, згідно з яким о 20 год. 40 хв. старший слідчий слідчого відділу Святошинського РУ ГУ МВС України в м. Києві у приміщенні Святошинського РУ ГУ МВС України в м. Києві затримав ОСОБА_21 . Однак відповідно до протоколів допитів підозрюваного та свідка  міліціонера БМОП ГУ МВС України в Харківській області ОСОБА_26 від 23 січня 2014 року ОСОБА_21 було затримано на вул. М. Грушевського у м. Києві. Таким чином, у протоколі про затримання підозрюваного не було зафіксовано фактичного часу та місця затримання, як того вимагають приписи ч. 5 ст. 208 КПК України.
		Крім того, до Апеляційного суду м. Києва народним депутатом України ОСОБА_27 було подано заяву про передачу ОСОБА_21 на його особисту поруку, проте в ухвалі апеляційного суду не зазначено, чому таке клопотання не взято судом до уваги.
		3) від 7.02.2014 року (головуючий суддя у справі ОСОБА_3 судді: Бець О.В., Коваль С.М.) у справі № 11-сс/796/256/2014 про залишення без змін ухвали слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва Калініченко О.Б. від 23.01.2014 у справі № 760/1375/14-к про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до підозрюваного ОСОБА_22 ;
		При розгляді не враховано, що протоколи допиту свідків ОСОБА_28 та ОСОБА_29 усупереч вимогам ч. 3 ст. 104 КПК України не містять прізвища посадової особи, яка здійснювала допит; не зазначено про внесення досудового розслідування до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі  ЄРДР) та місце проведення допиту. Відповідно до повідомлення про підозру від 21 січня 2014 року ОСОБА_22 , окрім іншого, інкримінуються дії щодо участі у масових заворушеннях 19 січня 2014 року. Разом з тим у матеріалах справи № 760/1375/14-к немає жодних доказів на підтвердження цих відомостей.
		Крім того, захисник Танаєва Є. П подавав до Апеляційного суду м. Києва клопотання про приєднання доказів до матеріалів кримінального провадження, а саме листа Київської міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги від 06 лютого 2014 року № 272, відповідно до якого у підозрюваного має місце закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку, забійна рана голови, забої м`яких тканин голови, закрита травма грудної клітини, забій грудної клітини, забійне садно правового стегна з поверхневим некрозом, туберкулома і петріфікати верхньої долі лівої легені. Також додано договір оренди житла та позитивна характеристика підозрюваного, надана координатором волонтерської служби. Крім того, народні депутати України ОСОБА_27 та ОСОБА_30 просили передати ОСОБА_22 на їхню особисту поруку. Однак ухвала колегії суддів Апеляційного суду м. Києва не містить висновків щодо зазначених обставин.
		4) від 7 лютого 2014 року у справі № 11-сс/796/269/2014 (головуючий суддя у справі ОСОБА_3 судді: Бець О.В., Коваль С.М.) про залишення без змін ухвали слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва Марцинкевича В.А. від 25.01.2014 у справі № 755/2432/14-к про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до підозрюваного ОСОБА_31 ;
		25 січня 2014 року до Дніпровського районного суду міста Києва у межах кримінального провадження № 1201400000000273 з клопотанням про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_23 звернувся старший слідчий СВ Дніпровського РУ ГУ МВС України в м. Києві. Клопотання було погоджене заступником прокурора Дніпровського району міста Києва. Відповідно до клопотання, ОСОБА_23 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 КК України,  активній участі у масових заворушеннях 23 січня 2014 року по АДРЕСА_1 (том 9 арк. справи 145-147).
		 
		25 січня 2014 року слідчий суддя Дніпровського районного суду міста Києва Марцинкевич В.А. постановив ухвалу, якою застосував до ОСОБА_31 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 21 березня 2014 року (справа № 755/2432/14-к) (том 9 арк. справи 204-205).
		У клопотанні слідчого зазначено, що його вина у скоєнні інкримінованого правопорушення підтверджується такими доказами, як протоколи допиту свідків. Разом з тим вищезазначені докази не були додані до клопотання про обрання запобіжного заходу.
		У протоколі допиту свідка ОСОБА_32 відсутня дата внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, а у протоколі допиту свідка ОСОБА_33 взагалі не зазначено даних про внесення досудового розслідування до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
		До клопотання щодо ОСОБА_23 додано копію протоколу огляду місця події від 23 січня 2014 року. Згідно з цим протоколом після затримання оглядався сам підозрюваний. Тобто фактично був проведений особистий обшук затриманого, здійснення якого допускається частиною третьою статті 208 КПК України під час затримання і який повинен фіксуватися відповідно до частини п`ятої статті 208 КПК України, саме у протоколі затримання. Зазначений огляд місця події також відбувався за відсутності захисника, незважаючи на його обов`язкову участь відповідно до вимог частини першої статті 52 КПК України. Крім того, протокол не містить даних про підставу проведення огляду. 
		Пунктом 1 частини третьої статті 42 КПК України встановлено, що підозрюваний має право знати, у вчиненні якого кримінального правопорушення його підозрюють. Разом з тим на момент проведення допиту ОСОБА_23 в якості підозрюваного йому не було повідомлено про підозру, а відтак він не міг знати, вчинення яких фактичних дій йому інкримінується.
		 
		Допит підозрюваного проводився всупереч приписам частини четвертої статті 223 КПК України у нічний час.
		Слідчий обґрунтовував доводи клопотання про обрання запобіжного заходу протоколами слідчих дій, які проводилися в межах кримінального провадження № 12014100000000179, а клопотання оформлювалося в межах провадження № 12014100040000273. Водночас у суду не було жодних доказів об`єднання або виділення матеріалів досудового розслідування номер 12014100000000179 та 12014100040000273.
		Таким чином, ВРЮ дійшла висновку, що вищевказані докази були отримані стороною обвинувачення всупереч порядку, передбаченому КПК України, а відтак відповідно до статей 86, 87, 177 КПК України є недопустимими і такими, що не можуть свідчити про існування обґрунтованої підозри щодо вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_23 .
		 
		Також у протоколі затримання підозрюваного ОСОБА_23 не було зафіксовано фактичного часу затримання, як того вимагають приписи частини п`ятої статті 208 КПК України. 
		Пунктом 125 рішення Європейського суду з прав людини від 25 травня 1998 року у справі «Курт проти Туреччини» передбачено, що не документування таких відомостей, як дата, час і місце затримання особи, її ім`я, підстави для затримання та ім`я особи, яка здійснює затримання, має вважатися таким, що суперечить вимозі законності і самій меті статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. 
		Проте суддями Апеляційного суду міста Києва ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та Коваль С.М. всупереч наведеним нормам закону, ухвалу слідчого судді, яка постановлена з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, було залишено без змін. Колегія суддів виходила з того, що, розглядаючи клопотання про застосування запобіжного заходу щодо ОСОБА_23 у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя встановив наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 КК України, а також обґрунтував наявність ризиків, передбачених статтею 177 КПК України; врахував дані про особу підозрюваного, який раніше притягувався до кримінальної відповідальності, тяжкість покарання, яке загрожує підозрюваному у разі визнання його винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого ОСОБА_23 підозрюється, та в сукупності із зазначеним дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для застосування більш м`якого запобіжного заходу. 
		5) від 11 грудня 2013 року у справі № 11-сс/796/2162/2013 (головуючий суддя у справі Коваль С.М., судді: Бець О.В., Приндюк М.В.) про залишення без змін ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва Гриньковської Н.Ю. від 3 грудня 2013 року у справі № 761/32347/13-к про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до підозрюваного ОСОБА_13 .
		Апеляційним судом не було враховано, що у витязі з ЄРДР усупереч вимог п. 4. 3 Положення про порядок ведення ЄРДР, затвердженого наказом Генерального прокурора України від 17 серпня 2012 року № 69, у вказаному вище кримінальному провадженні не зазначено жодного прокурора. Відтак клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та повідомлення про підозру ОСОБА_13 не погоджені уповноваженим на те прокурором.
		Такі слідчі дії, як огляди місця події, предметів, допити свідків, потерпілих проводилися слідчими, які не були уповноважені на здійснення досудового розслідування № 12013110000001244 згідно з доданим до клопотання про застосування запобіжного заходу витягом з ЄРДР, та не входили до слідчої групи, створеної 01 грудня 2013 року у зазначеному кримінальному провадженні постановою першого заступника начальника ГУ МВС України в м. Києві.
		Разом з тим на момент проведення допиту ОСОБА_13 , як підозрюваного, (з 4 год. 50 хв. до 5 год. 20 хв. 02 грудня 2013 року) йому не повідомлено про підозру. Така підозра була вручена лише об 16 год. 30 хв. 02 грудня 2013 року, а відтак ОСОБА_13 при його допиті не знав, у вчиненні якого кримінального правопорушення його підозрюють, чим порушено п. 1 ч. 3 ст. 42 КПК України.
		Також допит підозрюваного був проведений у нічний час, що за правилами ч. 4 ст. 223 КПК України не допускається.
		Згідно з протоколом допиту підозрюваного від 02 грудня 2013 року ОСОБА_13 виявив бажання давати показання в присутності захисника. Проте допит був здійснений за його відсутності.
		До того ж, в матеріалах справи була наявна заява від 02.12.2013 року про відмову від захисника (том 8 арк. справи 260).
		Відповідно до частини другої статті 54 КПК України відмова від захисника або його заміна повинна відбуватися виключно в присутності захисника після надання можливості для конфіденційного спілкування. Така відмова або заміна фіксується у протоколі процесуальної дії.
		 
		Проте відмова від захисника не була зафіксована у відповідності із наведеною нормою КПК України.
		 
		Крім того, до Апеляційного суду міста Києва були подані заяви народних депутатів ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 про взяття ОСОБА_13 на особисту поруку. Мотиви, з яких апеляційний суд не взяв до уваги зазначені заяви, в ухвалі не наведені. 
		 
		6) від 11 лютого 2014 року у справі № 11-сс/796/194/2014 (головуючий суддя у справі Коваль С.М., судді: Бець О.В., Єфімова О.І.) про залишення без змін ухвали слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва Зінченко С.В. від 23 січня 2014 року у справі № 760/1377/14-к про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до підозрюваного ОСОБА_14 ;
		ВРЮ правильно встановила, що доводи клопотання слідчого про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою було подано в матеріалах досудового розслідування, внесеного до ЄРДР за № 12014100030000220, обґрунтовувалися протоколами слідчих дій, які проводилися в межах іншого кримінального провадження  за № 12014100000000179. Отже, відповідні докази не були предметом кримінального провадження № 12014100030000220, і в силу вимоги ч. 1 ст. 88 КПК України є недопустимими. При цьому стороною обвинувачення не були надані суду докази того, що процесуальні дії в межах провадження № 12014100000000179 проводилися слідчими, включеними до ЄРДР з метою проведення досудового розслідування у цьому провадженні.
		Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 184 КПК України до клопотання слідчого, прокурора про застосування запобіжного заходу додається підтвердження того, що підозрюваному надані копії клопотання та матеріалів, якими обґрунтовується необхідність застосування запобіжного заходу. Разом з тим у матеріалах справи № 760/1377/14-к відсутні докази вручення цих копій ОСОБА_14 .
		Крім того, у матеріалах справи наявна заява народних депутатів ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , громадян ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , дружини підозрюваного ОСОБА_43 , депутата Київської міської ради Меліхової Т. І. про взяття особи на особисту поруку, які не були враховані ані слідчим суддею, ані колегією суддів апеляційної інстанції.
		Проте суддями Апеляційного суду міста Києва ОСОБА_1 ,  ОСОБА_5 , Єфімовою О.І. всупереч наведеним нормам закону ухвалу слідчого судді, яка постановлена з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, було залишено без змін.
		 
		7) від 11.02.2014 року у справі № 11сс/796/277/2014 (головуючий суддя у справі Коваль С.М., судді: Бартащук Л.В., Єфімова О.І.) про залишення без змін ухвали слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва Калініченко Л.С. від 27.01.2014 у справі № 752/1463/14-к про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до підозрюваного ОСОБА_15 ;
		Вищою радою юстиції в рішенні встановлено, що слідчим суддею та суддями апеляційної інстанції не були враховані наступні обставини.
		 
		Клопотання слідчого СВ Голосіївського РУ ГУ МВС України в м. Києві від 27 січня 2014 року було обґрунтовано такими доказами: протоколами допиту свідків  військовослужбовців внутрішніх військ ОСОБА_44 , ОСОБА_45 , ОСОБА_46 (військова частина №  НОМЕР_1 , м. Донецьк). Допити проводилися слідчим СВ Печерського РУ ГУ МВС України в м. Києві Кононенком С.А. При цьому зазначений слідчий відповідно до витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань не був таким, що уповноважений на здійснення досудового розслідування в межах кримінального провадження № 12014100000000285. Крім того, у цих протоколах не вказано номер досудового розслідування.
		 
		Повідомлення про підозру не містило посилання на час вчинення дій ОСОБА_15 , а він протягом усього розслідування надавав послідовні пояснення, що не вчиняв протиправних дій, не мав необхідних для цього предметів, а запах бензину від рукавичок пов`язаний із наданням ним допомоги у приготуванні їжі на Майдані.
		 
		Слідчий суддя як на докази обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 КК України, посилався на рапорт першого заступника командира 1 ПБ-НШ вн 3037 майора від 27 січня 2014 року та протоколи допиту свідків  військовослужбовців.
		 
		Проте у матеріалах кримінального провадження не наведено належних доказів, які кваліфікують вчинення підозрюваним кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 КК України.
		 
		Слідчим суддею Голосіївського районного суду міста Києва було порушено вимоги частини другої статті 194 КПК України, відповідно до якої слідчий суддя під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
		 
		В ухвалі від 27 січня 2014 року слідчим суддею Голосіївського районного суду міста Києва не наведені належні і достатні мотиви та підстави її ухвалення.
		 
		Проте суддями Апеляційного суду міста Києва ОСОБА_1 ,  ОСОБА_4 , Єфімовою О.І. всупереч наведеним нормам закону ухвалу слідчого судді, яка постановлена з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, було залишено без змін.
		 
		8) від 11.02.2014 року у справі № 11-сс/796/193/2014 (головуючий суддя у справі Бець О.В., судді: Єфімова О.І., Коваль С.М.,) про залишення без змін ухвали слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва Калініченко Л.С. від 24 січня 2014 року у справі № 752/350/14-к про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до підозрюваного ОСОБА_20 .
		При розгляді цієї справи колегією суддів під головуванням ОСОБА_5 не досліджено та не надано належної оцінки таким обставинам: протокол затримання ОСОБА_20 від 23 січня 2014 року був складений слідчим СВ Голосіївського РУ ГУ МВС України в м. Києві о 21 год. 10 хв., однак з матеріалів кримінального провадження вбачається, що фактичне затримання відбулося о 5 год. 00 хв.
		Підозрюваний надавав пояснення (23 січня 2014 року), згідно з якими він перебував на Майдані Незалежності в м. Києві на мирній акції протесту та прямував у бік Києво-Печерської лаври, коли неподалік Національного банку України був збитий з ніг ударами ззаду, після чого отримав удари по голові й тілу, неодноразово втрачав свідомість. Пам`ятає, що його кудись тягнули, оскільки ходити він не міг, та повернувся до свідомості в автозаку. У поясненнях також зазначено, що ОСОБА_20 має анкетні дані свідків, з якими він перебував у момент затримання. Однак такі пояснення не були зафіксовані протоколом допиту як доказ та не перевірені ні слідчим, ні слідчим суддею при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу.
		Крім того, у матеріалах кримінального провадження є протокол огляду місця події від 23 січня 2014 року, де не зазначені підстави його проведення. Фактично слідчим проведений особистий обшук затриманого, здійснення якого допускається ч. 3, 5 ст. 208 КПК України під час затримання і який повинен фіксуватися саме у протоколі затримання, чого не відбулося. Проте такі відомості не були враховані ані слідчим суддею, ані колегією суддів апеляційної інстанції при перегляді ухвали в апеляційному порядку.
		Не враховано й те, що докази були отримані стороною обвинувачення всупереч порядку, передбаченому процесуальним законом, а отже, відповідно до статей 86, 87, 177 КПК України є недопустимими і такими, що не можуть свідчити про існування обґрунтованої підозри про вчинення ОСОБА_20 кримінального правопорушення.
		Суддями Апеляційного суду міста Києва ОСОБА_5 , ОСОБА_3 та Коваль С.М. в порушення зазначених норм закону ухвалу слідчого судді, яка постановлена з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, було залишено без змін.
		 
		Аналізуючи зміст оскарженого рішення ВРЮ, та наявні в матеріалах справи докази на їх підтвердження в рамках оцінки характеру допущених суддею процесуальних порушень, які інкриміновані позивачу як порушення присяги, суд враховує практику Великої Палати Верховного Суду по справам щодо рішень ВРЮ (ВРП) з аналогічних підстав: постанові від 07 лютого 2019 року по справі № 800/17/17, 800/268/16 (провадження 11-762заі18 ОСОБА_4 до ВРЮ); постанові від 14 березня 2019 року по справі № (800/274/16;800/25/17, провадження № 11-1313заі18 ОСОБА_5 до ВРП); постанові 06 грудня 2018 року по справі № 800/26/17, 800/261/16 (провадження 11-554сап18 Приндюк до ВРЮ), та зазначає наступне.
		Вища рада юстиції під час розгляду матеріалів дисциплінарного провадження стосовно суддів, зокрема судді Коваль С.М., яка входила до складу колегій Апеляційного суду міста Києва, дійшла висновків про те, що слідчі судді застосували запобіжні заходи у вигляді тримання під вартою всупереч нормам Конституції України, КПК України, Конвенції та практиці ЄСПЛ. Залишаючи без змін ухвали слідчих суддів першої інстанції, Апеляційний суд міста Києва, зокрема суддя Коваль С.М. порушила норми кримінального процесуального законодавства України та не врахувала практики ЄСПЛ. Незважаючи на те, що слідчі судді у згаданих вище справах обрали підозрюваним запобіжні заходи з порушенням прав особи в кримінальному провадженні, судді апеляційного суду дійшли висновку, що під час постановлення ухвал слідчими суддями не було допущено істотних порушень норм КПК України. Залишаючи без змін ухвали слідчих суддів першої інстанції, Апеляційний суд міста Києва, зокрема суддя Коваль С.М. не забезпечила повного і всебічного дослідження всіх обставин, постановила судові рішення, що не відповідають нормам КПК України, Конвенції, а також практиці ЄСПЛ та свідчать про порушення присяги судді.
		ВРЮ у Спірному рішенні встановила невиконання суддями обов`язку судді, визначеного у частині другій статті 32 Закону № 2453-VI (у редакції, чинній на час розгляду судом апеляційної інстанції, до складу якого входила суддя Коваль С.М. зазначених вище справ), додержуватися присяги судді, зміст якої наведений у частині першій статті 55 цього Закону, та якому кореспондує зміст присяги, наведений у частині першій статті 56 цього Закону (у редакції, чинній на час прийняття ВРЮ Спірного рішення).
		Факти, що свідчать про порушення присяги суддею, обраного безстроково, встановлюються ВРЮ за результатами розгляду питання про звільнення судді з підстави, передбаченої пунктом 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України (порушення суддею присяги), після надання, зокрема, ТСК висновку про порушення суддею присяги.
		Про внесення ВРЮ подання про звільнення судді відповідно до пункту 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України приймається рішення.
		Суддя має право на оскарження рішення ВРЮ в порядку, визначеному КАС України.
		Повноваження щодо ухвалення рішення про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення судді з посади за порушення присяги на час ухвалення Спірного рішення було повноваженням та законодавчо встановленою виключною компетенцією ВРЮ  колегіального, незалежного органу, відповідального за формування незалежного високопрофесійного суддівського корпусу, здатного кваліфіковано, сумлінно та неупереджено здійснювати правосуддя на професійній основі. ВРЮ у своїй діяльності була незалежною від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання.
		Розгляд висновку ТСК про визнання в діях судді порушення присяги та оцінка в ході такого розгляду обставин, викладених у висновку, здійснювалися ВРЮ під час виконання нею повноважень при розгляді питання про звільнення судді з підстави, передбаченої пунктом 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України (порушення суддею присяги). При вирішенні питання про звільнення судді з підстав порушення присяги наявність такого порушення ВРЮ визначала, керуючись власною оцінкою обставин, пов`язаних із цим питанням.
		Вирішуючи справу про оскарження рішення ВРЮ про внесення подання про звільнення судді з посади за порушення присяги, зокрема надаючи оцінку такому рішенню, суд має діяти у рамках, визначених частиною другою статті 2 КАС України.
		Отже ВРЮ діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, що визначають порядок звільнення суддів з посад та повноваження ВРЮ, та ухвалила мотивоване рішення в частині внесення подання про звільнення судді ОСОБА_1 з посади за порушення присяги виходячи з оцінки тих обставин, що були зазначені у висновку ТСК та які були установлені ВРЮ, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.
		ВРЮ, перевіряючи дії судді щодо наявності порушень, встановила, що суддя Коваль С.М. яка входила до складу суду апеляційної інстанції, що розглядав справи щодо застосування запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою до підсудних, залишаючи без змін ухвали слідчих суддів першої інстанції, не забезпечила повного і всебічного дослідження всіх обставин, постановила необґрунтовані судові рішення, що не відповідають нормам КПК України, Конвенції, а також практиці ЄСПЛ. Суддя Коваль С.М. невиконанням покладених на неї професійних обов`язків під час гострого соціального конфлікту в Україні з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року завдала істотної шкоди демократичному конституційному ладу, правам і свободам громадян, інтересам суспільства та держави, що свідчить про порушення присяги судді, яка зобов`язує суддю об`єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, підкоряючись лише закону та керуючись принципом верховенства права, чесно і сумлінно виконувати обов`язки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді та принижують авторитет судової влади. Допущені суддею порушення закону порочать звання судді, викликають сумнів у її об`єктивності та неупередженості.
		Статтею 1 Кодексу суддівської етики, затвердженого 22 лютого 2013 року ХІ черговим з`їздом суддів України, установлено, що суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду.
		Відповідно до Бангалорських принципів поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених резолюцією Економічної та Соціальної ради ООН 27 липня 2006 року № 2006/23, суддя повинен здійснювати свою судову функцію незалежно, виходячи виключно з оцінки фактів, відповідно до свідомого розуміння права, незалежно від стороннього впливу, спонукання, тиску, загроз чи втручання, прямого чи опосередкованого, що здійснюється з будь-якої сторони та з будь-якою метою. Об`єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов`язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття.
		Частиною четвертою статті 54 Закону № 2453-VI (у редакції, що діяла на час постановлення рішень суддею Коваль С.М.) визначалося, що суддя зобов`язаний своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства.
		Частиною другою статті 32 Закону № 22/98-ВР (у редакції, що діяла на час ухвалення рішень суддею Коваль С.М.) порушенням суддею присяги визнавалося вчинення ним дій, що, зокрема, порочать звання судді та можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів; порушення морально-етичних принципів поведінки судді.
		У пункті 3.4 Рішення Конституційного Суду України від 11 березня 2011 року
		№ 2-рп/2011 у справі за конституційним поданням 53 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону України «Про Вищу раду юстиції» (далі  Рішення) визначено, що дотримання суддею присяги  його конституційно визначений обов`язок. Таким чином, присяга судді має правову природу одностороннього, індивідуального, публічно-правового, конституційного зобов`язання судді.
		Згідно з пунктом 50 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів (далі  КРЄС) кожний окремий суддя повинен робити все можливе для підтримання судової незалежності на інституційному та особистому рівнях; судді повинні поводитися гідно при виконанні посадових обов`язків та в особистому житті; вони повинні виконувати свої обов`язки, не допускаючи проявів фаворитизму або дійсної чи видимої упередженості; судді повинні приймати свої рішення з урахуванням усіх моментів, важливих для застосування відповідних юридичних норм, та без урахування усіх питань, що не стосуються суті справи; вони повинні забезпечувати високий ступінь професійної компетентності.
		Ураховуючи викладене, суд погоджується з висновком ВРЮ про те, що зазначені грубі порушення законодавства, допущені суддею ОСОБА_1 порочать звання судді та підривають авторитет правосуддя і були правильно кваліфіковані як порушення присяги. Стягнення у виді внесення подання ВРЮ про звільнення її з посади є пропорційним вчиненому та виправданим з огляду на негативні наслідки, зумовлені невиконанням суддею вимог процесуального закону.
		Дослідивши матеріали справи, вислухавши всі аргументи та доводи представників позивача та відповідача, суд вважає обґрунтованим висновок ВРЮ про те, що ОСОБА_1 під час розгляду справ про застосування запобіжних заходів до підозрюваних не забезпечила всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин у цих справах і вирішення їх відповідно до закону.
		З огляду на це Спірне рішення ВРЮ про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення, зокрема, ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду міста Києва за порушення присяги є правомірним.
		Щодо доводів позивача про наявність в діях ОСОБА_1 ознак порушення вимог законодавства під час здійснення правосуддя за відсутності конкретних порушень, які були вчинені безпосередньо нею.
		Професійні судді, які реалізовують судову владу, що здійснюється незалежними та безсторонніми судами, мають виконувати завдання суду, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечуючи кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Судді у своїй діяльності керуються Конституцією та законами України. Порядок кримінального провадження на території України визначається кримінальним процесуальним законодавством України, відповідно до якого судді мають виконувати свої обов`язки.
		Порушення обов`язків судді має наслідком притягнення судді до дисциплінарної відповідальності чи звільнення за порушення присяги. Так, у пункті 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України закріплена підстава звільнення судді з посади за порушення присяги.
		Конституційний Суд України у Рішенні зазначив, що правовий статус судді передбачає як конституційно визначені гарантії незалежності та недоторканності суддів при здійсненні правосуддя, так і правову відповідальність за невиконання своїх обов`язків (абзац сьомий пункту 3.4 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 53 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону України „Про Вищу раду юстиції від 11 березня 2011 року № 2-рп/2011).
		Додержання присяги є обов`язком судді, що передбачено пунктом 4 частини четвертої статті 54 Закону № 2453-VI та кореспондується з пунктом 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України. Вказане дає підстави вважати, що дотримання суддею присяги  його конституційно визначений обов`язок (абзац дев`ятий пункту 3.4 наведеного вище Рішення Конституційного Суду).
		Дотримання суддею своїх обов`язків є необхідною умовою довіри до суду та правосуддя з боку суспільства (абзац десятий пункту 3.4 наведеного вище Рішення Конституційного Суду).
		Зміст присяги судді полягає в урочистому зобов`язанні об`єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, підкоряючись лише закону та керуючись принципом верховенства права, чесно і сумлінно виконувати обов`язки судді, дотримуватися морально-етичних принципів поведінки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді та принижують авторитет судової влади (частина перша статті 55 Закону № 2453-VI у редакції, чинній на момент постановлення ухвал судом апеляційної інстанції, до складу якого входила суддя Коваль С.М.).
		Визначення законодавцем у Законі № 2453-VI змісту присяги, критеріїв її порушення, підстави звільнення з посади судді за порушення присяги свідчить про покладання на суддю особливо відповідальних обов`язків при здійсненні правосуддя та не звільняє суддю від обов`язку її дотримуватися, незважаючи на те, що суддя не був приведений до такої присяги в урочистій обстановці.
		Порушення суддею присяги є однією з підстав для його звільнення з посади відповідно до пункту 5 частини п`ятої статті 126 Основного Закону України (абзац одинадцятий пункту 3.4 Рішення). Правове регулювання відповідальності судді за недодержання присяги судді у виді звільнення з посади відповідає Європейській хартії про закон про статус суддів 1998 року, згідно з якою до суддів можуть застосовуватися санкції за невиконання (неналежне виконання) одного з обов`язків, прямо визначених законом (абзац дванадцятий пункту 3.4 Рішення).
		Визначення суті порушення присяги судді наведене в частинах другій і третій статті 32 Закону № 22/98-ВР (у редакції, чинній на момент постановлення ухвал судом апеляційної інстанції, до складу якого входила суддя Коваль С.М.) і полягає у вчиненні ним дій, що, зокрема, порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів.
		До того ж, суд вважає безпідставними доводи позивача про те, що ТСК та ВРЮ порушили принцип індивідуального характеру юридичної відповідальності особи. А також доводи про те, що оскаржуване рішення не міститься розмежування, які саме дії того чи іншого судді містять ознаки порушення присяги та в чому вони проявились.
		Так, згідно з частиною четвертою статті 31 Кримінального процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час прийняття судом апеляційної інстанції ухвал) кримінальне провадження в апеляційному порядку здійснюється колегіально судом у складі не менше трьох професійних суддів, крім випадків, передбачених частиною дев`ятою цієї статті, при цьому кількість суддів має бути непарною.
		 
		Відповідно до статті 375 цього Кодексу судове рішення ухвалюється простою більшістю голосів суддів, що входять до складу суду. Якщо рішення ухвалюється в нарадчій кімнаті, відповідні питання вирішуються за результатами наради суддів шляхом голосування, від якого не має права утримуватися ніхто з суддів. Головуючий голосує останнім. 
		 
		У разі ухвалення судового рішення в нарадчій кімнаті його підписують усі судді. Кожен суддя з колегії суддів має право викласти письмово окрему думку, яка не оголошується в судовому засіданні, а приєднується до матеріалів провадження і є відкритою для ознайомлення.
		 
		При цьому, порядок апеляційного провадження під час перевірки судом апеляційної інстанції ухвал слідчого судді передбачено статтею 422 КПК України. Апеляційне провадження здійснюється відповідно до загальних положень апеляційного розгляду, встановлених частиною першою статті 405 КПК України, за винятком строків його проведення.
		 
		Відповідно до частин першої  третьої статті 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
		 
		Суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого або особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру. Якщо розгляд апеляційної скарги дає підстави для прийняття рішення на користь осіб, в інтересах яких апеляційні скарги не надійшли, суд апеляційної інстанції зобов`язаний прийняти таке рішення.
		 
		За клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
		Тобто кримінальне провадження в апеляційному порядку здійснюється колегіально судом у складі не менше трьох професійних суддів. Судове рішення ухвалюється простою більшістю голосів суддів, що входять до складу суду, в нарадчій кімнаті. Відповідні питання вирішуються за результатами наради суддів шляхом голосування, від якого не має права утримуватися ніхто з суддів. Судове рішення підписують усі судді. У разі якщо суддя зі складу суду не погоджується із судовим рішенням, він має право викласти письмово окрему думку.
		Той факт, що Спірне рішення ВРЮ стосується розгляду питання про наявність у діях ще 4 суддів ознак порушення присяги та відсутні оформлені щодо кожного судді окремі рішення, не свідчить про порушення принципу індивідуальної відповідальності. Навіть у практиці ЄСПЛ є рішення, ухвалені щодо кількох відповідачів і за декількома зверненнями, поданими різними заявниками й об`єднаними в одне провадження відповідно до пункту 1 правила 42 Регламенту цього Суду.
		Вказана позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 лютого 2019 року по справі № 800/17/17, 800/268/16 (провадження 11-762заі18 ОСОБА_4 до ВРЮ).
		Отже дії судді Коваль С.М., цілком правомірно зазначені у висновку ТСК, що розглядався ВРЮ, вчинені під час прийняття судових рішень судом апеляційної інстанції, до складу якого входила суддя Коваль С.М. та інші судді, щодо яких ТСК також ухвалила висновки про визнання в їх діях порушення присяги судді, а ВРЮ обґрунтовано у своєму рішенні надала оцінку діям кожного із суддів, які входили до складу колегії, зокрема й судді Коваль С.М., зважаючи на факти, установлені щодо кожної з кримінальних справ. Тому встановлення у Спірному рішенні вини у порушенні присяги кожним із 5 суддів, яких це рішення стосується, не призвело до порушення принципу індивідуальної юридичної відповідальності.
		Реалізація принципу індивідуальної юридичної відповідальності, що закріплений у статті 61 Конституції України, забезпечується положенням частини другої статті 96 Закону № 2453-VI (у редакції, чинній на час здійснення дисциплінарного провадження), за яким під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
		ВРЮ дійшла висновків про порушення суддею ОСОБА_1  присяги у результаті дій, що оцінені як такі, що завдали істотної шкоди демократичному конституційному ладу, правам і свободам громадян, інтересам суспільства та держави.
		Порушення суддею присяги єдиним наслідком передбачає звільнення судді з посади на підставі пункту 5 частини п`ятої статі 126 Конституції України, тому особа судді, її позитивна характеристика, відсутність дисциплінарних стягнень, значний стаж роботи на посаді судді, наявність нагород і заохочень не дають підстав для застосування більш м`якого дисциплінарного стягнення, а отже, не дають підстав вважати, що ВРЮ порушила принцип пропорційності застосування дисциплінарного стягнення.
		Вказана позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 лютого 2019 року по справі № 800/17/17, 800/268/16 (провадження 11-762заі18 ОСОБА_4 до ВРЮ).
		Щодо аргументів позивача про порушення ВРЮ принципу, за яким суддя не може нести відповідальність за ухвалене рішення, внаслідок чого фактично переглянуто судові рішення, що суперечить нормам Конституції та законів України, слід зазначити таке.
		Як зазначено у Висновку № 1 (2001) від 23 листопада 2001 року Консультативної ради європейських суддів для Комітету міністрів Ради Європи про стандарти незалежності судових органів та незмінюваність суддів, незалежність суддів є прерогативою чи привілеєм, що надається не на користь власних інтересів судді, а для забезпечення верховенства права та в інтересах тих осіб, які прагнуть та очікують правосуддя.
		Суди та судді у своїй діяльності не завжди керуються виключно Конституцією та законами України, піддаються протиправному впливу посадових осіб органів державної влади, суб`єктів політичної діяльності, допускають безкарне втручання у вирішення судових справ, що завдає істотної шкоди демократичному конституційному ладу, правам і свободам громадян, інтересам суспільства та держави.
		Також судом було враховано приписи Декларації щодо принципів незалежності судової влади, прийнятої 14 жовтня 2015 року Конференцією голів верховних судів країн Центральної та Східної Європи (о. Бріоні, Хорватія), якими закріплено принципи, які встановлюють стандарти незалежності судової влади як однієї з трьох гілок державної влади, згідно з якими жоден суддя не повинен притягатися до дисциплінарної відповідальності чи звільнятися за винесені ним судові рішення, окрім як у разі грубої недбалості чи навмисного порушення закону, та положення Бангалорських принципів поведінки суддів, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року № 2006/23, які наводять визначення об`єктивності судді як принципу: «Об`єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов`язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття».
		Крім того, стаття 6 Конвенції встановлює, що справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю  змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.
		За таких обставин ОСОБА_1 під час розгляду справ про застосування запобіжних заходів не забезпечила всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин у цих справах і вирішення їх відповідно до закону. А отже, встановлені в ході дисциплінарного провадження факти підтверджують недотримання позивачем присяги судді, яка зобов`язує суддю об`єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, зокрема, невстановлення суддею обставин, які підлягали обов`язковому з`ясуванню при розгляді справ, та порушення прав осіб, які притягувалися до відповідальності. ВРЮ не втручалась у суть постановлених судових рішень, а лише констатувала факт недотримання ОСОБА_1 присяги судді.
		Вказана позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 лютого 2019 року по справі № 800/17/17, 800/268/16 (провадження 11-762заі18 ОСОБА_4 до ВРЮ).
		Щодо доводів про наявність у ВРЮ підстав для залишення без розгляду висновку ТСК, оскільки, на її думку, до ТСК із відповідними заявами звернулися особи, які не є суб`єктами такого звернення, визначеними у частині другій статті 2 Закону № 1188-VII; ТСК прийняла висновок за межами дії своїх повноважень; дисциплінарне провадження не могло порушуватися за заявою ОСОБА_24 , оскільки подана поза межами спеціально визначеного строку для подання таких заяв,  слід зазначити таке.
		Аналіз норм Закону № 1188-VII, яким визначено правові та організаційні засади проведення спеціальної перевірки суддів судів загальної юрисдикції, свідчить, що ТСК, яка утворена з метою реалізації цього Закону, зокрема задля проведення перевірки суддів суду загальної юрисдикції з метою підвищення авторитету судової влади України та довіри громадян до судової гілки влади, відновлення законності і справедливості, є державним тимчасовим спеціальним органом, що здійснює свою діяльність на підставі цього Закону, відповідно до Регламенту ТСК. За результатами проведення перевірки суддів ТСК ухвалює обґрунтований висновок.
		Аналіз норм Закону № 22/98-ВР, Закону № 2453-VI, Регламенту Вищої ради юстиції, затвердженого її рішенням від 30 серпня 2015 року № 355/0/15-15, якими визначено процедуру звільнення суддів, а також Закону № 1188-VII свідчить, що повноваження щодо перевірки заяв на відповідність вимогам, установленим Законом № 1188-VII, має ТСК, яка наділена правом, у разі виявлення невідповідності заяви вимогам цього Закону, повернути заяву заявнику без розгляду на підставі частини четвертої статті 2 зазначеного Закону. Направлений ТСК до ВРЮ висновок є обов`язковим для розгляду ВРЮ. ВРЮ не мала повноважень залишати такий висновок без розгляду.
		Вказана позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 лютого 2019 року по справі № 800/17/17, 800/268/16 (провадження 11-762заі18 ОСОБА_4 до ВРЮ).
		Не знайшли свого підтвердження й доводи представника Коваль С.М. про те, що суддя апеляційного суду, який у складі колегії суддів прийняв судове рішення про залишення без змін рішення суду першої інстанції про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, не може бути суб`єктом відповідальності у розумінні положень пунктів 2, 3 частини першої статті 3 Закону № 1188-VII з огляду на наступне.
		Аналіз норм пунктів 2, 3 частини першої статті 3 Закону № 1188-VII свідчить, що судді апеляційних судів мають нести відповідальність за дії щодо ухвалення рішення про залишення без змін судового рішення про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. У цьому Законі не визначено, що перевірка проводиться тільки щодо рішень слідчих суддів про обрання запобіжних заходів стосовно підсудних та рішень таких суддів про залишення без змін обраних запобіжних заходів. Причини ухвалення Закону № 1188-VII, цілі введеного цим Законом тимчасового посиленого заходу  спеціальної перевірки суддів загальної юрисдикції з метою підвищення авторитету судової влади України та довіри громадян до судової гілки влади, відновлення законності та справедливості, свідчать, що суб`єктом відповідальності у розумінні положень пунктів 2, 3 частини першої статті 3 Закону № 1188-VII є судді загальних судів, які у визначені законом період та умови одноособово або у складі колегій розглядали справи щодо застосування запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою, незалежно від того, чи це слідчі судді, які обирали запобіжний захід, чи судді суду апеляційної інстанції, які входили до складу суду, який переглядав такі судові рішення в апеляційному порядку.
		Вказана позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 лютого 2019 року по справі № 800/17/17, 800/268/16 (провадження 11-762заі18 ОСОБА_4 до ВРЮ).
		Не погоджується суд й з аргументами представника позивача про неправильне, застосування ВРЮ строків притягнення її до відповідальності з огляду на наступне.
		Відповідно до частини четвертої статті 87 Закону № 2453-VI (у редакції, чинній на час розгляду судом апеляційної інстанції, до складу якого входила ОСОБА_1 зазначених вище справ) дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше шести місяців із дня відкриття Вищою кваліфікаційною комісією суддів України провадження в дисциплінарній справі, але не пізніше року з дня вчинення проступку, без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.
		Статтею 88 цього Закону у зазначеній редакції передбачено дисциплінарне стягнення стосовно судді та порядок його зняття.
		Так, частиною першою цієї статті було передбачено єдине дисциплінарне стягнення  у виді догани.
		Передбачена статтею 105 цього Закону (у зазначеній редакції) відповідальність за порушення присяги у виді звільнення судді з посади не була визначена у Законі як дисциплінарне стягнення.
		Таким чином, строк, визначений у частині четвертій статті 87 Закону № 2453-VI у зазначеній редакції, поширювався тільки на дисциплінарне стягнення у виді догани. До набрання чинності змінами до Закону № 22-98-ВР, Закону № 2453-VI, внесеними Законом № 192-VIII, законодавство України не передбачало строку для притягнення судді до відповідальності за порушення присяги судді, і тільки з 27 лютого 2015 року  дня набрання чинності зазначеними змінами у частині другій статті 32 Закону № 22-98-ВР було встановлено, що провадження щодо звільнення судді за порушення присяги проводиться за правилами і у строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження.
		Правила і строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження, визначені у Законі № 2453-VI (у редакції Закону № 192-VIII).
		Стаття 96 цього Закону визначає порядок прийняття рішення у дисциплінарній справі стосовно судді, зокрема у частині четвертій цієї статті визначено строк застосування дисциплінарного стягнення  не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці. 
		Враховуючи наведене, строком для притягнення судді до відповідальності за порушення присяги судді є три роки з дня порушення присяги без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.
		Вказана позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 лютого 2019 року по справі № 800/17/17, 800/268/16 (провадження 11-762заі18 ОСОБА_4 до ВРЮ).
		Ураховуючи викладене, суд вважає, що ВРЮ повно встановила факти та надала їм обґрунтовану оцінку, за результатами якої дійшла висновку про недотримання позивачкою присяги судді, яка зобов`язує суддю об`єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя. ВРЮ не втручалась у суть постановлених судових рішень, а надала оцінку діям судді і встановила факт порушення суддею присяги. Оскільки ВРЮ оцінювала не судові рішення, ухвалені суддею Коваль С.М., а саме дії судді під час судового розгляду, твердження позивачки про те, що оскаржуване рішення містить оцінку її дій та рішень судді під час розгляду справ, не можна вважати обґрунтованим.
		Отже, приймаючи Спірне рішення, ВРЮ діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо, пропорційно, з урахуванням права судді на участь у процесі прийняття рішення, тому суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 в частині визнання незаконним та скасування рішення Вищої ради юстиції від 31 березня 2016 року № 709/0/15-16.
		1.2. ОЦІНКА СУДУ (щодо правомірності прийняття постанови Верховної Ради України від 29 вересня 2016 року № 1629-VІІІ про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду м. Києва).
		 
		 
		Оцінюючи аргументи сторін щодо порушення/дотримання Верховною Радою України процедури звільнення з посади судді, зокрема щодо повідомлення/неповідомлення позивача про проведення засідання та розгляду питання про звільнення з посади судді за його відсутності, суд звертає увагу на наступне.
		Аргумент відповідача про те, що 27.09.2016 року на офіційному веб-сайті Верховної Ради України опубліковано розпорядження Голови Верховної Ради України від 27.09.2016 року № 352 про скликання позачергового пленарного засідання Верховної Ради України 29.09.2016 року, на якому розглядатимуться питання про звільнення суддів, у тому числі щодо ОСОБА_1 і позивач міг бути обізнаним з цією інформацією, суд знаходить непереконливим з огляду на таке. 
		Закон зобов`язує відповідача повідомити суддю про розгляд питання про його звільнення не пізніше ніж за три дні до дня засідання. Позачергове пленарне засідання Верховної Ради України скликано за розпорядженням Голови Верховної Ради України 27.09.2016 року, відповідне розпорядження розміщено на офіційному веб-сайті Верховної Ради України в цей же день, що в свою чергу виключає висновок про повідомлення позивача не пізніше ніж за три дні до дня засідання. 
		Отже суд відхиляє доводи ВРУ про належне повідомлення позивача про розгляд питання про його звільнення у зв`язку з розміщенням відповідної інформації на офіційному веб-сайті, оскільки її оприлюднення не доводить того, що позивачу було повідомлено/відомо про дату та час розгляду питання про його звільнення вчасно, саме за три дні.
		До того ж, відповідно до довідки № 376/0323/16, виданої Апеляційним судом м. Києва, позивач в період з 29.09.2016 року по 30.09.2016 року та з 03.10.2016 року по 13.10.2016 року перебувала у щорічній відпустці, тому отримати жодних повідомлень не могла (том 4 арк. справи 11).
		Тобто судом встановлено, що позивач на момент прийняття оскаржуваної постанови перебувала у щорічній черговій відпустці і в цей період була відсутня за місцем роботи, куди 27 вересня 2016 року було направлено урядову телеграму про розгляд подання про звільнення її з посади судді. Зазначена телеграма була вручена працівнику канцелярії суду на прийом кореспонденції ОСОБА_47 28.09.2016 року (том 3 арк. справи 204-206), при цьому доказів того, що працівник канцелярії сповістив позивача про розгляд питання про його звільнення на засіданні Верховної Ради України в матеріалах справи відсутні.
		Наведене свідчить про те, що позивач не був належним чином повідомлений про розгляд питання про його звільнення.
		Таким чином, невиконання відповідачем вимог частини п`ятої статті 216-1 Регламенту ВРУ про обов`язкове повідомлення судді про проведення засідання, на якому розглядатиметься питання про звільнення цього судді, не пізніше ніж за три дні до дня засідання, призвело до порушення права позивача на участь у процесі прийняття щодо нього рішення.
		Аналогічна позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2018 року по справі № 800/532/16 (провадження 11-712заі18).
		Крім цього, на адресу ВРУ 29 вересня 2016 року представником позивача  Кравцом Р.Ю. надіслано звернення, адресоване голові Верховної Ради України, в якому представник просив не ставити на голосування проект постанови про звільнення ОСОБА_1 , у зв`язку з розглядом справи у Верховному Суді України про скасування рішення ВРЮ від 31.03.2016 року (яке покладено в основу звільнення) (том 3 арк. справи 73).
		Доводи позивача про порушення відповідачем вимог частини четвертої статті 216-1 Регламенту Верховної Ради України, якими передбачено, що обговорення питання про звільнення судді, обраного Верховною Радою безстроково, на пленарному засіданні Верховної Ради починається з оголошення головуючим на пленарному засіданні Верховної Ради подання Вищої ради юстиції, підтверджуються витягом зі стенограми позачергового засідання від 29.09.2016, наявним в матеріалах справи. 
		Згідно з цим витягом (абзац сьомий першої сторінки) головуючий на позачерговому пленарному засіданні Верховної Ради України 29.09.2016 повідомив про надходження до Верховної Ради України подання Вищої ради юстиції про звільнення суддів за порушення присяги. Крім цього, ч. 4 статті 216-1 Закону України «Про Регламент ВРУ» не містить положень, які б зобов`язували головуючого на пленарному засіданні зачитувати або оголошувати увесь текст подання Вищої ради юстиції про звільнення судді.
		Посилання позивача на те, що відповідачем не виконані вимоги ч. 8 ст. 216-1 Регламенту ВРУ щодо поіменного голосування присутніх народних депутатів, оскільки за звільнення позивача проголосувало 24 відсутніх народних депутатів, не знайшли свого документального підтвердження з огляду на наступне.
		Відповідно до статті 76 Конституції України, Конституційний склад Верховної Ради України складає чотириста п`ятдесят народних депутатів України, які обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п`ять років.
		Реєстрація учасників та ведення пленарних засідань Верховної Ради передбачена статтею 26 Регламенту Верховної ради України.
		Перед відкриттям кожного пленарного засідання проводиться реєстрація народних депутатів особисто на підставі пред`явлення посвідчення народного депутата та підтвердження своєї присутності власноручним підписом. У залі засідань Верховної Ради народний депутат реєструється за допомогою електронної системи в такий спосіб, що унеможливлює здійснення реєстрації замість народного депутата іншою особою.
		На початку ранкового та вечірнього пленарних засідань Апарат Верховної Ради подає головуючому на пленарному засіданні список народних депутатів, відсутніх на пленарному засіданні Верховної Ради на підставі розпоряджень Голови Верховної Ради України, Першого заступника Голови Верховної Ради України (перебування у відрядженні, відпустці). Такий список одночасно висвітлюється на моніторі головуючого на пленарному засіданні.
		Підставою для відсутності народного депутата на пленарних засіданнях Верховної Ради, які проводяться відповідно до календарного плану роботи сесії Верховної Ради, є виконання народним депутатом у цей час доручень Верховної Ради та інші поважні причини: тимчасова непрацездатність, відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами, відпустка у зв`язку з народженням дитини, відпустка для догляду за дитиною, відпустка у зв`язку з одруженням, відпустка у зв`язку із смертю рідних, документально підтверджені транспортні перешкоди. Поважними причинами відсутності народного депутата на пленарному засіданні Верховної Ради є й інші обставини, коли згідно з законодавством працівнику надається відпустка.
		Статтею 47 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України» встановлено, що відповідно до частини другої статті 84, статті 91 Конституції України Верховна Рада приймає рішення виключно на її пленарних засіданнях після обговорення питань більшістю голосів народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради, крім випадків, передбачених Конституцією України та цим Регламентом.
		Рішення Верховної Ради приймаються шляхом відкритого поіменного голосування, крім випадків, передбачених цим Регламентом, коли проводяться таємне голосування шляхом подачі бюлетенів.
		Голосування здійснюється народним депутатом особисто за допомогою електронної системи шляхом голосування "за", "проти" або "утримався" в залі засідань Верховної Ради або у визначеному для таємного голосування місці біля залу для пленарних засідань. У разі виявлення на пленарному засіданні народним депутатом факту порушення вимог щодо особистого голосування шляхом голосування за іншого народного депутата розгляд питання порядку денного на його вимогу зупиняється. Головуючий на пленарному засіданні встановлює присутність відповідного народного депутата у залі засідань Верховної Ради, а у разі його відсутності доручає Лічильній комісії вилучити картку такого народного депутата та передати її головуючому на пленарному засіданні і проводить повторне голосування щодо пропозиції, яка ставилась на голосування останньою.
		Як вбачається з результатів поіменного голосування 5 сесії 8 скликання № 86 від 29.09.2016 року та витягу поіменного голосування 29.09.2016 року, про проект постанови про звільнення судді № 3581-30 проголосувало 228 народних депутатів (час 14:31:46 год) (том 3 арк. справи 77, 82-85).
		При цьому з витребуваної судом відповіді Державної прикордонної служби вбачається, що народний депутат України ОСОБА_48 перетнув Державний кордон України (напрям з м. Київ до м. Відень) 29.09.2016 року о 13:09, а народний депутат України ОСОБА_49 перетнув державний кордон України (напрям з міста Київ до м. Відень) 29.09.2016 року о 12:46 год. 
		Водночас Державною прикордонною службою повідомлено, про відсутність в базі даних інформації щодо перетинання Державного кордону України 29.09.2016 року громадянкою України ОСОБА_50 (том 11 арк. справи 196).
		З врахуванням викладеного, навіть з врахуванням відсутніх народних депутатів проект постанови про звільнення набрав достатньо голосів (226 народних депутатів). 
		Отже наведені представником позивача підстави для скасування постанови Верховної Ради України відсутні.
		Проте колегія суддів констатує, що невиконання відповідачем вимог частини п`ятої статті 216-1 Регламенту про обов`язкове повідомлення судді про проведення позачергового пленарного засідання, на якому розглядатиметься питання про звільнення цього судді, не пізніше ніж за три дні до дня засідання, призвело до порушення гарантованого позивачу права на участь у процесі прийняття рішення та поставило під сумнів безсторонність самої процедури звільнення судді з посади, зокрема за об`єктивним її критерієм.
		З огляду на положення п. 2 ч. 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки оскаржувана постанова Верховної ради України є індивідуальним актом суб`єкта владних повноважень, колегія суддів вважає за необхідне застосувати інший спосіб захисту порушеного права позивача, шляхом визнання протиправною та скасування постанови Верховної Ради України від 29.09.2016 року № 1629-VIII про звільнення ОСОБА_1 з посади судді у зв`язку з порушенням присяги судді.
		З огляду на викладене позов підлягає частковому задоволенню.
		Вступна та резолютивна частина проголошена судом 23 жовтня 2019 року. У зв`язку з перебуванням судді Хохуляка В.В. у відпустці, повний текст рішення складений 11.11.2019 року.
		На підставі викладеного, керуючись статтями 241-246, 255, 262, 266, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - 
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		Адміністративний позов ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя, Верховної Ради України про визнання незаконним та скасування рішення Вищої ради юстиції від 31 березня 2016 року № 709/0/15-16, визнання незаконною та скасування постанови Верховної Ради України від 29 вересня 2016 року № 1629-VІІІ про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду м. Києва задовольнити частково. 
		Визнати протиправною та скасувати постанову Верховної Ради України від 29.09.2016 року № 1629-VIII про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду м. Києва.
		В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
		Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення в повному обсязі.
		Учасники справи: ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 );
		Відповідач 1: Вища рада правосуддя (адреса: вул. Студентська, 12-а, м. Київ, 04050);
		Відповідач 2: Верховна Рада України (адреса: вул. Михайла Грушевського, 5, м. Київ, 01008).
		Повний текст рішення складений 11.11.2019 року.
		Головуючий суддя Васильєва І.А.
		 
		Судді: Пасічник С.С.
		 
		Юрченко В.П.
		 
		Ханова Р.Ф.
		 
		Хохуляк В.В.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...