Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 9901/511/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо оскарження актів чи діянь ВРУ, Президента, ВРП, ВККС, рішень чи діянь органів, що обирають, звільняють, оцінюють ВРП, рішень чи діянь суб’єктів призначення КСУ та Дорадчої групи експертів у процесі відбору на посаду судді КСУ, з них:; оскарження актів, дій чи бездіяльності Вищої ради правосуддя, з них:.
Надіслано для оприлюднення: 12.11.2019. Зареєстровано: 13.11.2019. Забезпечено надання загального доступу: 13.11.2019.
Дата набрання законної сили: 20.03.2020
Номер судового провадження: П/9901/511/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		УХВАЛА
		11 листопада 2019 року 
		м. Київ
		справа № 9901/511/19
		адміністративне провадження № П/9901/511/19
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		головуючого судді Саприкіної  І.  В.,
		суддів Коваленко  Н. В., Стародуба  О.  П., Стеценка  С.  Г., Чиркіна  С.  М.,
		за участю:
		секретаря судового засідання - Зейфман  І.  М.,
		представника Генеральної прокуратури України -           Малашич Ю. Ю.,
		представника Вищої ради правосуддя -Склярук Ю. В.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження клопотання Вищої ради правосуддя про закриття провадження у справі за позовною заявою Генеральної прокуратури України до Вищої ради правосуддя, третя особа - ОСОБА_1 , про визнання протиправним та скасування рішення,
		УСТАНОВИЛА:
		18  вересня 2019 року Генеральна прокуратура України (далі - Генпрокуратура) направила до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду позовну заяву до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП, Рада), у якій просила:
		- визнати протиправним та скасувати рішення ВРП від 20 серпня 2019 року №  2217/0/15-19 «Про відмову в задоволенні клопотання заступника Генерального прокурора Кізя С. М. про тимчасове відсторонення судді Суворовського районного суду м. Одеси ОСОБА_1 від здійснення правосуддя у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності».
		На обґрунтування позовних вимог Генпрокуратура зазначила, що оскаржуване рішення відповідача є незаконним та підлягає скасуванню на підставі ст. 65 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII) як таке, що ухвалене складом ВРП, який не мав повноважень його приймати та у зв`язку з відсутністю посилань на визначені законом підстави його ухвалення та мотиви, з яких Рада дійшла відповідних висновків.
		Зокрема, за позицією позивача, оскаржуване рішення ухвалив склад ВРП, який не мав права його приймати у зв`язку з наявним потенційним конфліктом інтересів та об`єктивними сумнівами в неупередженості членів Ради.
		Крім того, Генпрокуратура вважає, що оскаржуване рішення ВРП не містить посилань на визначені законом підстави його ухвалення та мотиви, з яких відповідач дійшов відповідних висновків, а також це рішення не відповідає практиці Ради з розгляду аналогічних питань.
		Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду ухвалою від 24  вересня 2019  року відкрив провадження у цій справі та призначив її до розгляду у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження.
		16  жовтня 2019  року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшло клопотання ВРП про закриття провадження у цій справі у зв`язку з тим, що ВРП не вчиняла жодних дій та не допускала бездіяльності, які б створювали для Генпрокуратури права і обов`язки, у разі порушення яких у позивача виникло би право на судовий захист, і відповідно, право на звернення до Верховного Суду з цим позовом.
		Колегія суддів ухвалою від 21 жовтня 2019 року, яка занесена до протоколу судового засідання, залучила до участі у справі третю особу - суддю ОСОБА_1, оскільки рішення у цій справі може вплинути на його права, свободи, інтереси або обов`язки.
		07 листопада 2019 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від Генпрокуратури надійшли заперечення на клопотання ВРП про закриття провадження у цій справі, зазначивши, що в даному випадку Генпрокуратура наділена повноваженнями на оскарження спірного рішення Ради, оскільки діє інтересах держави у зв`язку з виконанням власних функцій, у межах повноважень, визначених Законом України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII). Крім того, позивач звернув увагу, що оскаржуване рішення прямо стосується його прав та обов`язків. 
		У судовому засіданні представник Генпрокуратури - Малашич Ю. Ю. підтримала надані заперечення щодо клопотання ВРП про закриття провадження у справі, доповнивши, що позивач наділений правом на звернення до Верховного Суду з цим адміністративним позовом у силу положень Закону № 1697-VII та Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
		Представник ВРП - Склярук Ю. В. у судовому засіданні підтримала клопотання про закриття провадження справі, оскільки, на її думку, можливість звернення суб`єкта владних повноважень до суду адміністративної юрисдикції має бути пов`язана з виконанням ним владних управлінських функцій у межах повноважень та за умови, що право на таке звернення прямо передбачене законом.
		Третя особа - ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду цієї справи. 
		Колегія суддів знаходить можливим розглянути заявлене клопотання ВРП про закриття провадження у справі за його відсутності.
		Перевіривши матеріали справи, колегія суддів встановила таке.
		Слідчим відділом СБУ у Чернігівській області за процесуальним керівництвом прокурорів відділу процесуального керівництва управління організації та процесуального керівництва в кримінальних провадженнях про злочини спеціальної категорії Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генпрокуратури здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні від 05  серпня 2019  року №  22019270000000051 за підозрою ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст.  27, ч. 1 ст. 351-1; ч. 3 ст.  27, ч.  2 ст.  375, ч. 2 ст.  376 Кримінального кодексу України (далі - КК України); ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст.  27, ч. 1 ст. 351-2; ч. 2 ст. 376 КК  України; ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.  1 ст. 351-2, ч. 2 ст. 375 КК України ; ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.  1 ст. 351-2, ч.  2 ст. 375 КК України.
		02  серпня 2019  року заступником Генерального прокурора України Кізем  С.  М. складено та вручено письмове повідомлення про підозру судді Суворівського районного суду м.  Одеси ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ч.  1 
		ст.  351-2, ч. 2 ст. 375 КК України (перешкоджання діяльності ВРП, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови).
		13  серпня 2019  року позивач скерував до ВРП клопотання за підписом заступника Генерального прокурора України Кізя С. М. про тимчасове відсторонення судді Суворівського районного суду м.  Одеси ОСОБА_1 від здійснення правосуддя.
		За результатами розгляду вказаного вище клопотання 20  серпня 2019  року ВРП прийняла рішення №  2217/0/15-19 «Про відмову у задоволенні клопотання заступника Генерального прокурора Кізя  С. М. про тимчасове відсторонення судді Суворівського районного суду м.  Одеси ОСОБА_1 від здійснення правосуддя у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності».
		Вважаючи протиправним зазначене вище рішення ВРП, Генпрокуратура звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з цим позовом за захистом порушених, на її думку, прав та законних інтересів.
		Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи позивача і надані на противагу їм аргументи представника ВРП, колегія суддів вважає, що клопотання відповідача про закриття провадження у цій справі підлягає задоволенню, з огляду на таке.
		Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Стаття 266 КАС України встановлює певні особливості провадження для окремих категорій адміністративних справ, серед яких і справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності ВРП.
		У свою чергу, при вирішенні питання щодо можливості застосування спеціальних правил КАС України, передбачених для розгляду цієї категорії спорів, визначальним є предмет спору, тобто зміст (суть) актів, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, а також суб`єктивний склад учасників спору.
		Колегія суддів наголошує, що КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів. Не поширюють свою дію ці положення на правові ситуації, що вимагають інших форм захисту від стверджуваних порушень прав чи інтересів.
		Так, відповідно до ч. 4 ст. 5 КАС України суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.
		Такий обмежувальний принцип щодо можливості звернення суб`єкта владних повноважень з позовом до суду адміністративною юрисдикції продубльований і в п. 5 ч. 1 ст. 19 КАС України, яким передбачено можливість звернення суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом.
		Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		З аналізу зазначеної норми Основного Закону України вбачається, що діяльність органів державної влади (у даному випадку Генпрокуратури) здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом». Застосування такого принципу забезпечує введення владних функцій у законні рамки і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів. 
		Отже, можливість звернення суб`єкта владних повноважень до суду адміністративної юрисдикції має бути пов`язана з виконанням ним владних управлінських функцій у межах повноважень та за умови, що право на таке звернення прямо передбачене законом. 
		Подібна за змістом правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 березня 2018 року у справі №  800/414/17 та від 27 червня 2019 року у справі №  9901/920/18.
		З матеріалів справи вбачається, що ВРП спірним рішенням від 20 серпня 2019  року №  2217/0/15-19 відмовила у задоволенні клопотання заступника Генерального прокурора Кізя  С. М. про тимчасове відсторонення судді Суворівського районного суду м.  Одеси ОСОБА_1 від здійснення правосуддя у зв`язку з притягненням останнього до кримінальної відповідальності, оскільки таке клопотання є необґрунтованим.
		Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
		Консультативна рада європейських прокурорів (далі - КРЄП), створена Комітетом міністрів Ради Європи 13 липня 2005 року, у Висновку № 3 (2008) «Про роль прокуратури за межами сфери кримінального права» наголосила, що держави, у яких прокурорські служби виконують функції за межами сфери кримінального права, мають забезпечувати реалізацію цих функцій згідно з такими, зокрема, принципами: діючи за межами сфери кримінального права, прокурори мають користуватися тими ж правами й обов`язками, що й будь-яка інша сторона, і не повинні мати привілейоване становище у ході судових проваджень (рівність сторін); обов`язок прокурорів обґрунтовувати свої дії та розкривати ці причини особам або інститутам, задіяним або зацікавленим у справі, має бути встановлений законом.
		У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27 травня 2003 року №  1604 (2003) «Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону» щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.
		Згідно з п. 2 Рекомендації CM/Rec (2012)11 щодо ролі державних прокурорів за межами системи кримінального судочинства, прийнятої Комітетом міністрів Ради Європи 19 вересня 2012 року, обов`язками та повноваженнями прокурора за межами системи кримінального провадження є представництво загальних та громадських інтересів, захист прав людини та основоположних свобод, а також підтримка верховенства права. При цьому обов`язки та повноваження прокурорів за межами кримінального судочинства мають завжди встановлюватися та чітко визначатися у законодавстві (п. 3 цієї Рекомендації).
		З урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.
		Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).
		Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон № 1697-VII.
		Згідно зі ст. 1 зазначеного вище Закону прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.
		За змістом ч. 3 ст. 23 Закону № 1697-VII прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначає, що перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються. У такому разі прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.
		Нездійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
		Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
		Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, зокрема, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
		Суд також звертає увагу, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
		Відповідно до ч. 3- 4 ст. 53 КАС України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
		Разом з цим, колегія суддів звертає увагу, що Генпрокуратура у своєму позові та у запереченнях на клопотання про закриття провадження у цій справі зазначає, що нею оскаржується рішення ВРП, яке прямо стосується прав і повноважень позивача. Тобто підставою для звернення для суду є нібито порушені права та інтереси Генпрокуратури, а не здійснення представництва в суді законних інтересів держави.
		У судовому засіданні представник позивача додатково звернула увагу суду на те, що оскаржуване рішення ВРП порушує права Генпрокуратури, як заявника клопотання - заступника Генерального прокурора Кізя С. М. про тимчасове відсторонення судді Суворовського районного суду м. Одеси ОСОБА_1 від здійснення правосуддя у зв`язку з притягненням останнього до кримінальної відповідальності.
		З цього приводу Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду вважає за необхідне зазначити таке.
		За приписами ч. 1 ст. 155-1 Кримінального процесуального кодексу України рішення про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності ухвалюється ВРП на підставі вмотивованого клопотання Генерального прокурора або його заступника в порядку, встановленому законом.
		Відповідно до ст. 131 Конституції України в Україні діє ВРП, яка серед іншого вирішує питання про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя.
		Порядок та підстави відсторонення судді від здійснення правосуддя визначено главою 8 Закону № 1798-VIII, згідно з п. 1 ч. 1ст. 62 якої суддю може бути тимчасово відсторонено від здійснення правосуддя за рішенням ВРП у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності.
		За приписами ст. 63 Закону №  1798-VIII тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності здійснюється Радою на строк не більше двох місяців на підставі вмотивованого клопотання Генерального прокурора або його заступника. На стадії судового провадження строк відсторонення встановлюється до набрання законної сили вироком суду або закриття кримінального провадження.
		З аналізу зазначених вище законодавчих положень убачається, що виключно до повноважень Ради відноситься розгляд клопотання Генерального прокурора або його заступника про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності або відмова в такому відстороненні, що має місце в даній справі.
		Колегія суддів звертає увагу, що положеннями Закону №  1798-VIII, а саме ст. 65 визначено підстави, за яких може бути оскаржене рішення ВРП про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя. При цьому, зазначена норма Закону не передбачає можливості оскаржувати рішення Ради про відмову в такому відстороненні.
		Водночас у цій справі позивач фактично оскаржує рішення ВРП, яке не стосується його інтересів та не порушує прав Генпрокуратури, а має безпосередній вплив лише на суддю, стосовно яких воно ухвалене, тобто є актом індивідуальної дії.
		За приписами п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
		Індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (п. 19 ч. 1 ст. 4 КАС України).
		Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що право на оскарження рішення (індивідуального акта) суб`єкта владних повноважень надано особі, щодо якої воно прийняте або яке безпосередньо стосується прав, свобод та інтересів цієї особи.
		Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні й конституційному поданні щодо тлумачення ч. 2 ст. 55 Основного Закону України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 2 ст. 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
		Колегія суддів наголошує на тому, що ані Законом №  1798-VIII, ані Законом № 1697-VII не передбачено повноваження (право) Генерального прокурора або його заступника на оскарження рішення Ради про відмову в задоволенні клопотання про відсторонення судді від здійснення правосуддя у зв`язку з притягненням останнього до кримінальної відповідальності.
		Також Верховний Суд вважає недоречними посилання Генпрокуратури на практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), як підставу для здійснення судового розгляду по суті, оскільки висновки цього суду направленні на встановлення порушень Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і захист прав людини (у виключних випадках - юридичної особи), а не органів державної влади. 
		Правові висновки ЄСПЛ в порядку аналогії не можуть бути застосовані для захисту прав та інтересів суб`єктів владних повноважень, оскільки законодавство України побудовано, зокрема, на основі конституційного принципу, коли права, свободи людини та їх гарантії визначають спрямованість діяльності держави, а не навпаки. Тобто, визначені законодавством права, свободи людини та їх гарантії не можуть бути притаманними органам державної влади, так як головним обов`язком останніх є утвердження і забезпечення прав і свобод людини.  
		Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку, що оскільки Генпрокуратура не наділена повноваженнями щодо звернення до суду з позовом про скасування рішення ВРП, то й оскаржуване рішення ВРП від 20 серпня 2019  року №  2217/0/15-19 «Про відмову у задоволенні клопотання заступника Генерального прокурора Кізя  С. М. про тимчасове відсторонення судді Суворівського районного суду м.  Одеси ОСОБА_1 від здійснення правосуддя у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності» не може бути предметом розгляду адміністративного суду за зверненням Генпрокуратури.
		Відповідно до п.  1 ч.  1 ст.  238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
		За приписами ч.  1 ст.  239 КАС України якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої п.  1 ч.  1 ст.  238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.
		Однак, позивач звернувся до суду з вимогами, що не підлягають розгляду в судах у силу закону, у зв`язку з чим спір, за вирішенням якого звернулася Генпрокуратура, не підлягає судовому розгляду, а тому суд не зазначає до юрисдикції якого суду віднесено його вирішення. 
		При цьому, поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства», слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду, оскільки суди не уповноважені розглядати справи, у яких відсутні ознаки юридичного спору.
		Таку правову позицію висловлено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі № 800/559/17, від 03 квітня 2018 року №  9901/152/18, від 30 травня 2018 року у справі № 9901/497/18.
		Виходячи з наведеного, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду приходить до висновку про обґрунтованість заявленого ВРП клопотання та наявність підстав для закриття провадження у адміністративній справі.
		Керуючись ст. 238, 239, 243, 248, 250, 266 КАС  України, суд
		У Х В А Л И В :
		Клопотання Вищої ради правосуддя про закриття провадження у справі - задовольнити.
		Провадження у справі за позовом Генеральної прокуратури України до Вищої ради правосуддя, третя особа - ОСОБА_1 , про визнання протиправним та скасування рішення - закрити.
		Ухвала може бути оскаржена до Великої Палати Верховного Суду протягом п`ятнадцяти днів з дня складення її в повному обсязі. Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
		 
		Головуючий суддя                                                                                І.  В.  Саприкіна
		Судді          
		                                                                                                    Н.  В.  Коваленко
		                                                                                                    О.  П.  Стародуб
		                                                                                                    С. Г. Стеценко
		                                                                                                    С. М.  Чиркін

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...