Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 802/1154/17-а : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; адміністрування окремих податків, зборів, платежів, з них.
Надіслано для оприлюднення: 12.11.2019. Зареєстровано: 14.11.2019. Забезпечено надання загального доступу: 14.11.2019.
Дата набрання законної сили: 12.11.2019
Номер судового провадження: К/9901/39298/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		12 листопада 2019 року 
		Київ
		справа №802/1154/17-а
		адміністративне провадження №К/9901/39298/18
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		головуючого судді-доповідача: Васильєвої І.А.,
		суддів: Пасічник С.С., Юрченко В.П., 
		розглянувши у порядку письмового провадження 
		касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ОСТЕР» 
		на постанову  Вінницького апеляційного адміністративного суду від 19.10.2017 (головуючий суддя: Біла Л.М., Гонтарук В.М., Граб Л.С.)
		у справі № 802/1154/17-а 
		за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОСТЕР»
		до Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області
		про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, 
		ВСТАНОВИВ:
		Товариство з обмеженою відповідальністю «ОСТЕР» (далі - позивач, ТОВ) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області (далі - ДПІ), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 06.07.2017 № 0005851402, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість (ПДВ) за лютий 2017 року на 218549,00 грн.
		 
		Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 09.08.2017 позов задоволено, скасовано та визнано протиправним податкове повідомлення-рішення  від 06.07.2017 № 0005851402.
		 
		Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 19.10.2017  постанову суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову відмовлено.
		 
		У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм підпунктів 198.1. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК), просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, та залишити в силі постанову суду першої інстанції. За доводами касаційної скарги реальність господарської операції з поставки позивачу підрядних послуг від ТОВ «Релайтінг» підтверджено первинними документами, відсутність необхідної кількості трудових ресурсів у постачальника було компенсовано залученням ним підрядників, а також посилається на індивідуальних характер відповідальності платника податків.
		 
		Відповідач не реалізував своє процесуальне право подання заперечення проти касаційної скарги. 
		 
		Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
		 
		Фактичною підставою для зменшення у податковому обліку позивача за лютий 2017 року розміру від`ємного значення суми ПДВ  у розмірі 218549,00 грн., згідно з податковим повідомленням-рішенням від 06.07.2017 № 0005851402, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 21.06.2017 № 717/1406/23103085.  Згідно з цими висновками позивачем порушені норми  пунктів 198.1., 198.3., 198.6 ст. 198 ПК, в результаті чого завищено від`ємне значення різниці між сумою податкових зобов`язань та податкового кредиту за лютий 2017 року на 218549,00 грн., внаслідок завищення податкового кредиту на цю суму за лютий 2017 року, сформованого за податковими накладними, виписаними від імені ТОВ «Релайтінг» з посиланням на поставку підрядних робіт. 
		 
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що з посиланням на поставку позивачу від  ТОВ «Релайтінг» підрядних послуг (ремонт офісного приміщення ТОВ, що знаходиться за адресою: м. Вінниця, вул. В. Антоновича, буд. 7) згідно з договором  підряду  від 10.01.2017 № 27, сторони склали акт приймання виконаних підрядних робі, від імені цього постачальника виписана податкова накладна, на підставі якої позивач задекларував суми податкового кредиту у податковій декларації із ПДВ за лютий 2017 року.
		 
		Згідно з підпунктом «а» пункту 198.1 ст. 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів та послуг.
		 
		Пунктом 198.3 цієї статті  встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
		 
		Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (підпункт 198.6 цієї статті).
		 
		При цьому законодавцем передбачається реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.
		 
		За змістом наведених норм, право платника податків на збільшення податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною  декларацією (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 ст. 201 ПК) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).
		 
		Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції, на відміну від суду першої інстанції, виходив із мотивів не підтвердження реального характеру поставки позивачу підрядних послуг від ТОВ «Релайтінг». Такі висновки суду зроблені на підставі оцінки доданих позивачем до матеріалів справи доказів, зокрема відсутності доказів достатньої кількості трудових ресурсів як власних, так і залучених контрагентом, які були б достатніми для виконання обумовлених в акті виконаних підрядних робіт обсягу послуг. Так, у судовому процесі встановлено, що виконання обумовленого обсягу підрядних робіт за період із 10.01.2017 по 03.02.2017 вимагало залучення близько 35 працівників, тоді як вказаний постачальник не подавав до контролюючого органу звітності щодо нарахованої заробітної плати та нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування; не було додано до матеріалів справи також і доказів залучення ТОВ «Релайтінг» трудових ресурсів шляхом укладення цивільних угод. Оцінюючи вказані докази, із врахуванням обставин відсутності інформації про наявність у цього постачальника необхідних адміністративно-господарських ресурсів, необхідних для здійснення господарської діяльності та поставки послуг; не типовість вказаного виду послуг для господарської діяльності цього постачальника - основний вид діяльності: оптова торгівля; невиконання цим постачальником своїх податкових обов`язків зі сплати податкових зобов`язань із ПДВ та подання податкової звітності; того факту, що   ОСОБА_1 є засновником, керівником та головним бухгалтером окрім ТОВ «Релайтінг» одночасно ще 30 підприємств, розташованих у м. Миколаєві та м. Херсоні, що ставить під сумнів виконання нею контрольних та організаційно-розпорядчих функцій у всіх цих підприємствах, апеляційним судами були обґрунтовано оцінені як свідчення відсутності фактичної поставки позивачу послуг від ТОВ «Релайтінг». Оцінка доказів судом зроблена з дотриманням норм ст. 86 КАС України (у редакції, чинній на дату  прийняття оскаржуваного судового рішення).
		 
		Такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 20.01.2016 у справі за позовом ПАТ «МТС Україна» до Міжрегіонального головного управління Міністерства доходів і зборів України - Центрального офісу з обслуговування великих платників про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень. Згідно з цією правовою позицією надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.
		Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин: 
		- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;
		- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв`язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;
		- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;
		- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; 
		- відсутність первинних документів обліку.
		 
		Презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об`єктивно відтворюють господарські операції, що є об`єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов`язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов`язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного (частина 2 ст. 71 КАС України, у редакції, чинній на дати ухвалення оскаржуваних судових рішень та частина 2 ст. 77 КАС України у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII). У разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до встановленого частиною 1 ст. 71 КАС України (частина 1 ст. 77) обов`язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (крім випадків, встановлених статтею 72 (78) цього Кодексу), повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов`язку.
		 
		Сам факт наявності у позивача податкових, чи-то видаткових накладних, інших документів з посиланням на поставку товарів (послуг), виписаних від імені постачальника, не є безумовним доказом реальності господарських операцій з ним, якщо інші обставини свідчать про недостовірність інформації в цих документах.
		 
		Посилання позивача у касаційній скарзі на те, що норми ПК не ставлять у залежність право платника податків  на  податковий кредит від виконання податкового обов`язку іншими платниками - постачальниками товарів (послуг) відповідають правильному змісту правового регулювання вищевказаних норм.. Однак, у разі встановлення в судовому процесі обставин, які свідчать, що платник податків був чи міг бути обізнаний щодо протиправної діяльності його контрагента, яка полягає в незаконній мінімізації податкових зобов`язань, зокрема у створенні штучних підстав для збільшення валових витрат та/чи податкового кредиту, або у разі коли  платник податків діяв без належної обачності чи обережності при виборі контрагента, який не виконує податкового обов`язку,  при встановлених обставинах, які не підтверджують реальність господарських операцій, отримана таким платником податків податкова вигода у вигляді права на податковий кредит є безпідставною. 
		 
		 
		 
		Доводи, наведені ТОВ у касаційній скарзі, не спростовують правильність висновку суду апеляційної інстанції, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваного судового рішення.
		 
		Відповідно до частини 1 ст. 350 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
		 
		Керуючись ст. ст. 341, 343, 344, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд,
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ОСТЕР» залишити без задоволення.
		Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 19.10.2017  залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не підлягає оскарженню.
		 
		Головуючий суддя:І.А. Васильєва  Судді:          С.С. Пасічник  В.П. Юрченко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...