Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 598/2248/13-к : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини у сфері службової діяльності; Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою.
Надіслано для оприлюднення: 14.11.2019. Зареєстровано: 15.11.2019. Забезпечено надання загального доступу: 19.11.2019.
Дата набрання законної сили: 06.03.2020
Номер судового провадження: 1-кп/598/1/2019
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 42013210130000005

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Справа № 598/2248/13-к
		провадження № 1-кп/598/1/2019
		 
		ВИРОК
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		"13" листопада 2019 р.     Збаразький районний суд Тернопільської області 
		 
		в складі : головуючого судді     ОСОБА_1 
		секретарів         ОСОБА_2 , ОСОБА_3 
		 
		з участю сторін кримінального провадження: прокурора ОСОБА_4 , обвинуваченої ОСОБА_5 , захисника ОСОБА_6 , 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Збаражі кримінальне провадження №598/2248/13-к по обвинуваченню
		ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с.Краснолука Лановецького району Тернопільської області, зареєстрованої в АДРЕСА_1 , проживаючої без реєстрації в АДРЕСА_2 , громадянки України, з вищою освітою, одруженої, особи з інвалідністю III групи, працюючої начальником Лановецького районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області, раніше не судимої,
		за ч.3 ст.368 КК України (в редакції статті Закону України №3207-VI від 07 квітня 2011 року),-
		 
		встановив:
		 
		ОСОБА_5 обвинувачуються в тому, що вона, працюючи начальником відділу державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Лановецького районного управління юстиції Тернопільської області та виконуючи організаційно-розпорядчі функції згідно наданих їй повноважень, будучи державним службовцем VІ категорії 11 рангу, суб`єктом відповідальності за корупційні правопорушення згідно підпункту «в» п.1 ч.1 ст.4 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції», та особою, що займає відповідальне становище, діючи умисно та в порушення вимог наказу Міністерства юстиції України №52/5 від 18.10.2000 року «Про затвердження Правил державної реєстрації актів громадянського стану в Україні», посадової інструкції, затвердженої 04.10.2010 року заступником начальника головного управління юстиції у Тернопільській області із змінами внесеними наказом Лановецького управління юстиції від 04.10.2010 року №111-з, відповідно до яких на відділи державної реєстрації актів цивільного стану районних управлінь юстиції, в тому числі і на неї, як на керівника відділу, покладено повноваження: здійснення керівництва відділом; організація роботи, ведення особистого прийому громадян, організація та контроль ведення діловодства у відділі; видача повторних свідоцтв про державну реєстрацію актів цивільного стану; організація і контроль за веденням діловодства у відділі; оформлення і ведення книг державної реєстрації актів цивільного стану; ведення обліку платних послуг відповідно до порядку надання платних послуг відділами державної реєстрації актів цивільного стану, що затверджено Міністерством юстиції України; внесення змін, доповнень, поновлення та анулювання актових записів цивільного стану відповідно до порядку ведення Державного реєстру актів цивільного стану, з корисливих мотивів, 11 січня 2012 року приблизно 16 години 30 хвилин у приміщенні залу урочистих подій Лановецької міської ради, що знаходиться в м.Ланівці по вул.Незалежності, 34 Тернопільської області, отримала від ОСОБА_7 хабар в сумі 2000 гривень за швидке й безперешкодне оформлення та повторну видачу свідоцтва про народження дитини, повторну видачу свідоцтва про розірвання шлюбу та витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб, щодо підтвердження дошлюбного прізвища.
		Таким чином, відповідно до обвинувального висновку, ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.368 КК України (в редакції статті Закону України №3207-VI від 07.04.2011 року), як за ознаками одержання службовою особою, яка займає відповідальне становище, в будь-якому вигляді хабара, за виконання чи не виконання в інтересах того хто дає будь-якої дії з використанням службового становища.
		Допитана в судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_5 свою вину у вчиненні злочину не визнала і пояснила, що вищевказаного кримінального правопорушення вона не вчиняла, хабара у розмірі 2000 гривень від ОСОБА_7 за термінове і безперешкодне оформлення та видачу повторного свідоцтва про народження дитини, повторного свідоцтва про розірвання шлюбу та довідки про зміну прізвища вона не отримувала. Покази, які вона давала на досудовому слідстві, а саме під час огляду місця події та під час допиту її як підозрюваної, де вона визнала себе винною у вчиненні вищевказаного злочину, вона давала перебуваючи в хворобливому стані і під психологічним тиском працівників міліції. При цьому вона ствердила, що під час спілкування з ОСОБА_7 по питанню видачі останній вищевказаних документів, яке мало місце 11 січня 2012 року, вона повідомила ОСОБА_7 про необхідність проведення оплати за послуги відділу ДРАЦСу та державного мита. При цьому їй необхідно було лише принести квитанцію про оплату даних коштів та отримати вищевказані копії. Крім того, ОСОБА_5 ствердила, що при спілкуванні з ОСОБА_7 остання постійно провокувала її на отримання незаконних коштів за видачу вищевказаних документів. Про провокаційний характер дій ОСОБА_7 , на її думку, говорить те, що ОСОБА_7 , і на час розгляду справи в суді, так і не забрала з відділу ДРАЦСу документи, які нібито їй необхідні були терміново для виїзду за кордон. На думку ОСОБА_5 , про її невинуватість в даному злочині говорить і той факт, що під час проведення судово-хімічної експертизи на марлевих тампонах, якими робили працівники міліції змиви з її рук під час проведення огляду місця події, не було виявлено нашарувань спеціальної хімічної речовини, що свідчить про те, що коштів, які нібито отримала від ОСОБА_7 в якості хабара, і які були попередньо оброблені даною речовиною, вона не брала. 
		Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні пояснила, що в 2012 році у неї виникла необхідність у терміновому виїзді за кордон разом з дитиною. Терміновість пов`язана з особистою причиною, яку вона відмовилась називати. На той час у неї не було паспорта громадянина України для виїзду за кордон. Оформлення документів для виїзду за межі України вона вирішила розпочати з отримання повторних актових записів. Тому 11 січня 2012 року приблизно 11 години автомобілем таксі вона прибула з м. Тернополя, де на той час працювала, в м. Ланівці, а саме до приміщення відділу державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Лановецького районного управління юстиції. Дочекавшись своєї черги, вона звернулась до завідуючої відділом ОСОБА_5 з клопотанням про видачу їй довідки про зміну прізвища та повторних свідоцтв про розірвання шлюбу і про народження дитини. Вона пояснила, що такі документи потрібні якнайшвидше, оскільки виникла необхідність виїхати з дитиною за межі України. ОСОБА_5 відповіла, що такі документи можна виготовити за 10 днів. Однак потім погодилась видати ці документи у більш короткий термін, але за кошти у сумі 2000 гривень, які їй необхідно передати. Вона зрозуміла, що ОСОБА_5 вимагає у неї хабар. Крім цього їй необхідно було сплатити держмито та передати ОСОБА_5 відповідну квитанцію. Спочатку вона погодилась дати хабар, однак з собою такої суми грошей не мала. Тому сіла в таксі, яке її очікувало, та направилась в м. Тернопіль. По дорозі передумала давати хабар та вирішила заявити про протиправні дії ОСОБА_5 в міліцію. Із усною заявою про вимагання ОСОБА_5 хабара вона звернулась близько 13 години 11 січня 2012 року у підрозділ міліції, який знаходиться в центрі міста Тернополя. Черговому вона пояснила суть звернення і до неї вийшов чоловік в цивільному одязі. Разом з ним піднялись ліфтом, зайшли в кабінет, де її вислухали, та запропонували написати заяву про вимагання хабара, що вона і зробила. Тоді працівники міліції принесли кошти в сумі 2000 гривень. Після цього в кабінет запросили двох понятих, при яких їй вручили заздалегідь помічені грошові кошти. Ці кошти поклали в сумку, у якій, як їй пояснили, була вмонтована камера. Вона написала розписку про отримання грошей та підписала якісь документи. Вона взяла сумку і разом з працівниками міліції їх автомобілем поїхали в м. Ланівці. Там вона знову звернулась до ОСОБА_5 , якій повідомила, що має всю суму хабара, однак не встигає оплатити в банку обов`язкові платежі. ОСОБА_5 повідомила, що ці платежі можна сплатити пізніше, після чого взяла у неї паспорт та попросила почекати в коридорі. Через деякий час ОСОБА_5 вийшла та запросила її в зал урочистих подій, де відбулась передача хабара. При цьому вона витягнула грошові кошти у розмірі 2000 гривень з сумки і передала їх безпосередньо ОСОБА_5 .. Вони обмінялись номерами телефонів і ОСОБА_5 сказала, що документи можливо будуть готові навіть сьогодні. Що ОСОБА_5 зробила з цими коштами, їй невідомо, оскільки та попросила її вийти з залу урочистих подій. Через деякий час ОСОБА_5 вийшла та ще раз підтвердила, що документи можна буде забрати або сьогодні до кінця дня, або завтра. Вона попрощалась та вийшла на вулицю. Сумку з вмонтованою відеокамерою після цього вона повернула працівникам міліції. Однак вона не пригадує, чи складався якийсь документ на підтвердження повернення техніки. Після того, як вона вийшла з приміщення відділу ДРАЦСу, працівники міліції жодним чином не переконувались, що врученні їй помічені грошові кошти у неї відсутні (наприклад, шляхом особистого обшуку). Надалі за кордон вона так і не виїхала, але має намір це зробити.
		Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні ствердив, що він, як працівник міліції, а саме оперуповноважений УДСБЕЗ УМВСУ в Тернопільській області, в складі оперативної групи працівників міліції, приймав участь у затриманні ОСОБА_5 , яке мало місце 11 січня 2012 року під час документування факту отримання нею коштів від ОСОБА_7 .. Також він був присутнім при тому, як проводився огляд місця події в приміщенні відділу Лановецького ДРАЦСу, яке належить Лановецькій міській раді Тернопільської області. При цьому кошти, які вручила ОСОБА_7 обвинуваченій ОСОБА_5 , було виявлено в актовому залі ДРАЦСу. Також підтвердив, що було складено два протоколи огляду місця події.
		Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні ствердив, що він працював оперуповноваженим УДСБЕЗ УМВСУ в Тернопільській області. 11 січня 2012 року в управління звернулася ОСОБА_7 , яка повідомила, що у неї за видачу дублікатів документів завідуюча Лановецьким відділом ДРАЦСу ОСОБА_5 вимагає хабар. В зв`язку з чим він, за дорученням керівництва, здійснював оперативний супровід та документування факту вимагання у ОСОБА_7 хабара обвинуваченою ОСОБА_5 .. При цьому він складав протокол огляду та вручення грошових коштів ОСОБА_7 від 11 січня 2011 року, відповідно до якого було вручено грошові кошти в розмірі 2000 гривень ОСОБА_7 для передачі в подальшому ОСОБА_5 .. Під час складання вказаного протоколу він помилково зазначив у ньому дату його складання, а саме 2011 рік замість правильного 2012 рік. Крім того, він, у складі оперативної групи працівників міліції, брав участь у затриманні ОСОБА_5 , яке мало місце 11 січня 2012 року у приміщенні Лановецького відділу ДРАЦСу, що належало Лановецькій міській раді Тернопільської області, після отримання нею хабара від ОСОБА_7 ..
		При оцінці належності, допустимості і достовірності доказів суд, здійснюючи системний аналіз чинного кримінального процесуального законодавства України, приходить до наступних висновків в даному кримінальному провадженні.
		Так, відповідно до ст.370 КПК Українисудове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку (ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
		Статтею 62 Конституції Українигарантовано, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
		Зазначені права і свободи мають своє відображення у загальних засадах кримінального провадження, а саме у презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, яка відповідно до ч.1 ст.17 КПК Україниполягає у тому, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводи свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
		Конституційний Суд України у рішенні від 26 лютого 2019 року №1-р/2019 у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) ст.368-2КК України зауважив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «in dubio pro reo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов`язок доведення вини особи покладається на державу.
		Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що суди при оцінці доказів керуються критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення у справах «Ірландія проти Сполученого Королівства», «Яременко проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Кобець проти України»).
		Розумний сумнів - це такий непереборний сумнів, який залишається у слідчого, прокурора, слідчого судді, суду щодо винуватості обвинуваченого після всебічного, повного і об`єктивного дослідження обставин справи. Наявність розумного сумніву щодо обґрунтованості обвинувачення не дозволяє будь-якій неупередженій людині, яка міркує з належним розумом і сумлінням, визнати обвинуваченого винним.
		Виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.
		Зазначена гарантія Конституції України, як зазначено в рішенні Конституційного суду України №12-рп/2011 від 20 жовтня 2011 року, не може бути обмеженою. Визнаватися доказами і використовуватися, як докази в кримінальній справі, можуть тільки фактичні дані, отримані у відповідності до вимог кримінально-процесуального законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та постановлення законного і справедливого рішення у справі.
		Пленум Верховного Суду України в постанові №9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» від 01 листопада 1996 року роз`яснив: докази повинні визнаватися отриманими незаконним шляхом, наприклад тоді, коли їх збирання й закріплення здійснено або з порушенням гарантованих Конституцією України прав людини і громадянина, встановлених кримінально-процесуальним законодавством порядку, або не уповноваженою на те особою або органом, або за допомогою дій, не передбачених процесуальними нормами.
		На підтвердження вини обвинуваченої ОСОБА_5 прокурором надано постанову слідчого прокуратури Лановецького району ОСОБА_10 , яка свідчить про те, що кримінальна справа стосовно ОСОБА_5 за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, порушена 11 січня 2012 року (т.2 а.к.п.71).
		Згідно п. 8 Розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України допустимість доказів, отриманих до набрання чинності згаданим Кодексом, визначається у порядку, що діяв до набрання ним чинності. На час порушення кримінальної справи щодо ОСОБА_5 діяв Кримінально-процесуальний кодекс України, затверджений Законом України від 28.12.1960 року, із змінами та доповненнями станом на 01 січня 2012 року.
		Системний аналіз норм КПК України в редакції 1960 року дає підстави для висновку, що слідчий може виконувати роль суб`єкта доказування та збирати докази при дотриманні таких умов:
		- відсутність підстав для його відводу;
		- дотримання правил інстанційної та територіальної підсудності;
		- прийняття кримінальної справи до свого провадження.
		Частина 1 ст. 113 КПК України в редакції 1960 року передбачала, що досудове слідство провадиться лише після порушення кримінальної справи і в порядку, встановленому згаданим Кодексом.
		Частина 2 цієї ж статті визначала, що слідчий зобов`язаний негайно приступити до провадження слідства в порушеній ним чи переданій йому справі. Коли справа порушена слідчим і прийнята ним до свого провадження, то складається єдина постанова про порушення справи і прийняття її до свого провадження. В разі прийняття до свого провадження раніше порушеної справи слідчий виносить окрему постанову про прийняття справи до свого провадження.
		Пункт 14 статті 32 КПК України в редакції 1960 року передбачав, що постанова - це рішення органу дізнання, слідчого і прокурора, а також рішення, які виніс суддя одноособово чи апеляційний суд.
		Стаття 130 КПК України в редакції 1960 року передбачала, що про рішення, прийняті слідчим або прокурором під час провадження досудового слідства у випадках, зазначених у згаданому Кодексі, а також у випадках, коли це визнає за необхідне слідчий або прокурор, складається мотивована постанова. У постанові зазначається місце і час її складання, посада особи, що виносить постанову, її прізвище, справа, в якій провадиться слідство, і обґрунтування прийнятого рішення, а також стаття цього Кодексу, на підставі якої прийнято рішення.
		Надана прокурором постанова від 11.01.2012 року містить відомості про прийняття слідчим трьох рішень:
		«1. Порушити кримінальну справу стосовно начальника відділу РАЦС Реєстраційної служби Лановецького районного управління юстиції ОСОБА_5 за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.
		2. Копію постанови направити прокурору району.
		3. Копію постанови вручити ОСОБА_5 »
		Таким чином, слідчий прокуратури Лановецького району юрист 2 класу ОСОБА_10 не прийняв кримінальну справу до свого провадження, оскільки таке рішення не відображено ним ні в постанові про порушення такої кримінальної справи (т.2 а.к.п.71), ні в окремій постанові. Цей факт, а також те, що дану кримінальну справу не прийняв до провадження інший слідчий, підтверджуються відомостями реєстру матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42013210130000005.
		Допитаний в судовому засіданні як свідок ОСОБА_10 підтвердив, що кримінальну справу, яку він, як слідчий прокуратури, 11.01.2012 року порушив стосовно ОСОБА_5 , до свого провадження не приймав, оскільки про це не зазначив у постанові про порушення кримінальної справи. Окремої постанови про прийняття до провадження кримінальної справи стосовно ОСОБА_5 він також не виносив.
		Факт не прийняття кримінальної справи слідчим до свого провадження беззаперечно свідчить про недопустимість всіх доказів, здобутих починаючи з 11.01.2012 року, як слідчим ОСОБА_10 , так і іншими учасниками кримінального провадження за ініціативою цього слідчого. Такі докази у кримінальній справі отримано не в установленому вимогами КПК України в редакції 1960 року порядку та внаслідок істотного порушення прав і свобод людини.
		З огляду на викладене суд приходить висновку, що надані прокурором докази (фактичні дані), джерелом яких є:
		- протокол про вручення особі, щодо якої порушена кримінальна справа, копії постанови про порушення кримінальної справи від 11.01.2012 року (т.2 а.к.п.72);
		- протокол про демонстрацію відеозапису огляду місця події 11 січня 2012 року від 11 січня 2012 року (т.2 а.к.п.93);
		- протокол огляду речових доказів від 16 січня 2012 року (т.2 а.к.п.108-114);
		- постанова про приєднання до справи речових доказів від 02 лютого 2012 року (т.2 а.к.п.115-116);
		- протокол огляду документів від 16 січня 2012 року (т.2 а.к.п.117-118);
		- постанова про визнання документів доказами у кримінальній справі від 18 січня 2012 року (т.2 а.к.п.124);
		- постанова про призначення судово-хімічної експертизи від 16 січня 2012 року (т.2 а.к.п.125-127);
		- супровідний лист, адресований начальнику НДЕКЦ при УМВС України в Тернопільській області № 46 вих-12 від 16.01.2012 року (т.2 а.к.п.129);
		- протокол ознайомлення обвинуваченого (підозрюваного) з постановою про призначення експертизи і пояснення йому в зв`язку з цим процесуальних прав від 16 січня 2012 року (т.2 а.к.п.128);
		- супровідний лист НДЕКЦ при УМВС України в Тернопільській області з розрахунком вартості проведення судово-хімічної експертизи спеціальних хімічних речовин № 14/431 від 28.01.2012 року (т.2 а.к.п.130);
		- висновок експерта № 2-77/12 від 27.01.2012 року судово-хімічної експертизи (т.2 а.к.п.131-164);
		- протокол про пред`явлення обвинуваченому матеріалів експертизи від 17 квітня 2012 року (т.2 а.к.п.165);
		- постанова про призначення технічної експертизи від 16 січня 2012 року (т.2 а.к.п.203-204);
		- протокол ознайомлення обвинуваченого (підозрюваного) з постановою про призначення експертизи і пояснення йому в зв`язку з цим процесуальних прав від 16 січня 2012 року (т.2 а.к.п.211);
		- супровідний лист, адресований начальнику НДЕКЦ при УМВС України в Тернопільській області № 47 вих-12 від 16.01.2012 року (т.2 а.к.п.206);
		- супровідний лист НДЕКЦ при УМВС України в Тернопільській області з розрахунком вартості проведення судової технічної експертизи документів за № 14/435 від 30.01.2012 року (т.2 а.к.п.207);
		- висновок експерта №1-118/12 від 30.01.2012 року судової технічної експертизи (т.2 а.к.п.208-210);
		- протокол про пред`явлення обвинуваченому матеріалів експертизи від 17 квітня 2012 року (т.2 а.к.п.205);
		- протокол огляду документа від 02 лютого 2012 року (т.2 а.к.п.216-220);
		- протокол про демонстрацію відеозапису події від 17 квітня 2012 року (т.2 а.к.п.221);
		- постанова про приєднання до справи речових доказів від 17 квітня 2012 року (т.2 а.к.п.222-223);
		- протокол огляду документів від 02 лютого 2012 року (актового запису про розірвання шлюбу № 14 від 18 лютого 2009 року) (т.3 а.к.п.232-233);
		- постанова про визнання документів доказами у кримінальній справі від 18 квітня 2012 року (актового запису про розірвання шлюбу № 14 від 18.02.2009 року) (т.3 а.к.п.234);
		- копія актового запису про розірвання шлюбу № 14 від 18 лютого 2009 року (т.3 а.к.п.236);
		- постанова про накладення арешту на майно від 13 січня 2012 року (накладення арешту на житловий будинок з надвірними господарськими будівлями в АДРЕСА_2 ) (т.3 а.к.п.237);
		- супровідний лист, адресований начальнику комунального підприємства «Лановецьке БТІ» № 41 вих-12 від 13.01.2012 року (т.3 а.к.п.238);
		- протокол накладення арешту на майно від 13 січня 2012 року (т.3 а.к.п.239-240);
		- протокол огляду грошових коштів в сумі 201 грн. від 18 квітня 2012 року (т.3 а.к.п.241-242);
		- протокол огляду мобільного телефону «Самсунг» від 18 квітня 2012 року (т.3 а.к.п.243-245);
		- постанова про накладення арешту на майно від 18 квітня 2012 року (накладено арешт на майно обвинуваченої ОСОБА_5 , а саме на двохкамерний холодильник, пральну машину, телевізор, кошти в сумі 201 грн. та мобільний телефон (т.3 а.к.п.246); 
		- протокол огляду службового посвідчення від 18 квітня 2012 року (т.3 а.к.п.247-248);
		- постанова про визнання документів доказами у кримінальній справі від 18 квітня 2012 року (службового посвідчення) (т.3 а.к.п.249),
		є недопустимими доказами.
		Дана позиція суду узгоджується з позицією, викладеною в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 07 червня 2018 року у кримінальному провадженні №51-2694км18, справа №1622/16159/2012, згідно якої суд визнав докази у кримінальній справі недопустимими, так як їх було отримано не в установленому вимогами КПК України 1960 року порядку та внаслідок істотного порушення прав і свобод людини, оскільки всі слідчі дії виконала особа, яка відповідно до вимог КПК України 1960 року не має на це повноважень, так як слідчий не прийняв кримінальну справу до свого провадження згідно зі ст.113 КПК України 1960 року.
		На підтвердження факту перебування обвинуваченої ОСОБА_5 в січні 2012 року на посаді начальника відділу державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Лановецького районного управління юстиції та виконання нею повноважень службової особи, яка займає відповідальне становище, прокурором надано наступні документи:
		- завірену копію наказу Головного управління юстиції у Тернопільській області «Про переведення ОСОБА_5 » № 879-К від 19.12.2011 року, відповідно до якого з 20 грудня 2011 року обвинувачена переведена з посади заступника начальника Лановецького районного управління юстиції - начальника відділу державної реєстрації актів цивільного стану на посаду начальника відділу державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Лановецького районного управління юстиції (т.2 а.к.п.102);
		- довідку Лановецького районного управління юстиції Головного управління юстиції у Тернопільській області без реєстраційного номеру та дати складання про те, що ОСОБА_5 станом на 10.01.2012 перебуває на посаді начальника відділу державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Лановецького районного управління юстиції (т.2 а.к.п.94);
		- відповідь Головного управління юстиції у Тернопільській області за № 213/01-17-05 від 12.01.2012 року, якою підтверджується, що ОСОБА_5 працює на посаді начальника відділу державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Лановецького районного управління юстиції і є державним службовцем 11 рангу, а відповідно до Закону України «Про державну службу» її посада віднесена до VІ категорії посад державних службовців (т.2 а.к.п.100);
		- копії окремих аркушів трудової книжки ОСОБА_5 серії НОМЕР_1 (т.2 а.к.п.103-105);
		- завірену копію посадової інструкції заступника начальника Лановецького районного управління юстиції  начальника відділу державної реєстрації актів цивільного стану, що затверджена заступником начальника головного управління юстиції у Тернопільській області  начальником відділу реєстрації актів цивільного стану ОСОБА_11 із змінами, внесеними наказом Лановецького районного управління юстиції від 04.10.2010р. № 111-з (т.2 а.к.п.106-107).
		Хоча стороною захисту і не заперечується факт перебування обвинуваченої ОСОБА_5 в січні 2012 року на посаді начальника відділу державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Лановецького районного управління юстиції, однак документи, які надані суду в копіях, отриманні з порушенням діючого на той час кримінально-процесуального закону та не уповноваженою особою - слідчим, який не прийняв кримінальну справу до свого провадження, а тому фактичні дані, що в них містяться, є недопустимими доказами.
		Ще одним доказом, поданим прокурором на підтвердження вини обвинуваченої ОСОБА_5 у скоєнні злочину, є заява про злочин, що готується, від 11.01.2012р., яку написала заявниця ОСОБА_7 до порушення кримінальної справи (т.2 а.к.п.97).
		У правій нижній частині заяви знаходиться прямокутний штамп та рукописний напис, який свідчить, що вона зареєстрована 11.01.2012р. як вхідний документ за № С-12. У верхньому лівому куті заяви знаходиться резолюція: « ОСОБА_12 . Зареєструвати, провести перевірку, прийняти рішення згідно ст. 97 КПК».
		Незважаючи на наявність такої резолюції, вказана заява не зареєстрована в установленому законом порядку, як це було передбачено діючою на той час Інструкцією про порядок приймання, реєстрації та розгляду в органах і підрозділах внутрішніх справ України заяв і повідомлень про злочини, що вчинені або готуються, затвердженої наказом МВС України № 400 від 14.04.2004 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 06.05.2004 за № 571/9170 (далі  Інструкція).
		Пункт 1.3. Інструкції давав визначення термінам "приймання", "реєстрація", "розгляд" заяв і повідомлень про злочини:
		- приймання - дії посадових осіб органів внутрішніх справ при одержанні заяв і повідомлень про злочини, що вчинені або готуються;
		- реєстрація - присвоєння кожній отриманій заяві і повідомленню про злочин порядкового номера і фіксація в передбачених Інструкцією облікових документах (ЖРЗПЗ, ЖРІЗ) стислих даних про заяви і повідомлення про злочини, що вчинені або готуються;
		- розгляд - здійснення перевірки відомостей про злочини, що вчинені або готуються, про які йдеться в заяві і повідомленні, узагальнення матеріалів та прийняття рішення згідно з вимогами КПК України.
		Відповідно до абзацу другого п.2.1. Інструкції при особистому зверненні заявника до органу внутрішніх справ, який обслуговує обласні центри, із заявою чи повідомленням про злочин, у період з 8 год. 00 хв. до 20 год. 00 хв., протокол усної заяви приймається виключно спеціально виділеним працівником у кімнаті для приймання громадян і відразу передається під підпис у журналі реєстрації заяв і повідомлень про злочини, що вчинені або готуються, оперативному черговому для реєстрації.
		Як показала свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні, вона особисто звернулась в УМВС України в Тернопільській області. Однак її заява не зафіксована у відповідному протоколі, а викладена власноручно.
		Пункт 3.1. Інструкції передбачав, що заяви і повідомлення про злочини, що вчинені або готуються, реєструються цілодобово в чергових частинах органів внутрішніх справ оперативними черговими відразу після їх надходження, що відображається в журналі реєстрації заяв і повідомлень про злочини, що вчинені або готуються (ЖРЗПЗ), а також на персональній електронно-обчислювальній машині (ПЕОМ) шляхом введення до автоматизованої інформаційно-пошукової системи (АІПС) "ФАКТ".
		Зареєстровані заяви про злочини доповідаються начальнику органу внутрішніх справ або особі, що виконує його обов`язки, які організовують їх розгляд згідно з вимогами КПК України.
		Пункт 3.4. Інструкції передбачав, що при реєстрації заяв і повідомлень про злочини, що вчинені або готуються, що надійшли в письмовій формі, оперативний черговий на їх лицьовому боці проставляє спеціальний штамп реєстрації заяви і повідомлення про злочин, що вчинений або готується, в якому вказано назву органу внутрішніх справ, дату реєстрації та порядковий номер реєстраційного запису і прізвище оперативного чергового. 
		Як видно з заяви ОСОБА_7 від 11.01.2012р., вона в установленому Інструкцією порядку зареєстрована не була.
		Відповідно до пунктів 3.8, 3.9 Інструкції орган внутрішніх справ, який отримав заяви і повідомлення, зобов`язаний поінформувати ініціатора, повідомивши йому реєстраційний номер ЖРЗПЗ. Якщо заява і повідомлення про злочин, що вчинений або готується, надійшли до органу внутрішніх справ при особистому зверненні заявника, то водночас з його реєстрацією в ЖРЗПЗ у черговій частині органу внутрішніх справ оперативний черговий або спеціально уповноважений працівник оформляє талон-повідомлення і видає його заявнику.
		Як зрозуміло з доказів, що надав прокурор, та показів ОСОБА_7 , ці вимоги Інструкції повністю проігноровані, що ставить під сумнів добросовісність дій працівників міліції і може свідчити про елементи можливої провокації злочину.
		Зокрема прокурор надав суду рапорт начальника УДСБЕЗ Управління МВС України в Тернопільській області ОСОБА_13 без дати складання. У даному рапорті ОСОБА_13 зазначає про те, що 11.01.2012 року підлеглі йому працівники в ході проведення оперативно-розшукових заходів задокументували факт одержання хабара ОСОБА_5 (т.2 а.к.п.96).
		При написанні та реєстрації цього рапорту ОСОБА_13 порушив п. 3.5. Інструкції, який передбачає можливість складання рапорту лише слідчим чи особою, яка проводить дізнання, при виявленні в процесі розслідування раніше вчиненого злочину, якщо відповідну заяву не можна отримати в потерпілого. На такому рапорті ставиться штамп із позначенням "Додатково виявлено у ході розслідування кримінальної справи N___".
		Також цей рапорт ОСОБА_13 суперечить резолюції, накладеній на заяві ОСОБА_7 про проведення перевірки в порядку ст. 97 КПК України в редакції 1960 року.
		На думку суду такі порушення вимог Інструкції є умисними та направленими на укриття можливої провокації злочину. 
		Ще одним доказом, який надано прокурором на підтвердження вини ОСОБА_5 у скоєнні злочину, є протокол огляду та вручення грошових коштів від 11.01.2011 року (так зазначено у протоколі) (т.2 а.к.п.98).
		Вказаний протокол складений старшим оперуповноваженим УДСБЕЗ УМВС України в Тернопільській області ОСОБА_9 .. При складанні цього протоколу він керувався вимогами ст. ст. 190, 191 та 195 КПК України в редакції 1960 року.
		Згадані статті КПК України в редакції 1960 року регулювали порядок огляду місцевості, приміщення, предметів та документів, а також складання відповідного протоколу. У даному випадку ОСОБА_9 оглядав грошові кошти, тобто предмети.
		Разом з тим, на той час кримінальна справа порушена не була. При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 190 КПК України в редакції 1960 року, до порушення кримінальної справи може бути проведений виключно огляд місця події, але аж ніяк не огляд предметів.
		Отже даний протокол складений з грубим порушенням вимог КПК України в редакції 1960 року, які забороняли проводити огляд предметів до порушення кримінальної справи.
		Наведенні факти свідчать про незаконність процесуальних дій щодо прийняття, реєстрації заяви ОСОБА_7 про злочин, а також протиправність дій працівників міліції щодо перевірки фактів, викладених в цій заяві. Наслідком цього є недопустимість вказаних доказів, здобутих в ході дослідчої перевірки, а саме заяви ОСОБА_7 про злочин, що готується, від 11.01.2012р. (т.2 а.к.п.97) та протокол огляду та вручення грошових коштів від 11.01.2011 року (так зазначено у протоколі) (т.2 а.к.п.98).
		Також прокурором на доведення вини обвинуваченої ОСОБА_5 надано два протоколи огляду місця події від 11 січня 2012 року, в ході якого вилученні грошові кошти, які прокурор вважає предметом хабара (т.2 а.к.п.73-81, т.3 а.к.п.309-311).
		Суд вважає, що вже сам факт наявності двох різних за змістом протоколів цієї слідчої дії свідчить про недопустимість доказів, отриманих в ході її проведення.
		Допитаний з цього приводу свідок ОСОБА_10 , який 11.01.2012 року проводив огляд місця події, показав, що спочатку ним був виготовлений один протокол цієї слідчої дії, який він підписав в учасників. Однак прокурор Лановецького району Тернопільської області зробив йому зауваження, що цей протокол неповно відображає результати проведеного огляду місця події. Тоді він виготовив другий протокол огляду місця події, який тривалий час (навіть після направлення кримінальної справи до суду) зберігався в нього.
		Також, в судовому засіданні встановлено, у тому числі і показаннями свідка ОСОБА_10 , який проводив таку слідчу дію, що фактично був проведений не огляд місця події, а обшук приміщень відділу державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Лановецького районного управління юстиції. Саме ж приміщення, в якому розташований вказаний відділ, належить Лановецькій міській раді, що зазначено в обвинуваченні.
		Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_10 показав, що він, як слідчий прокуратури Лановецького району, отримав від прокурора Лановецького району вказівку виїхати на місце події - відділ державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Лановецького районного управління юстиції, де працівниками міліції затримана начальник цього відділу ОСОБА_5 .. Йому було відомо, що це приміщення належить Лановецькій міській раді, однак жодного дозволу від власника приміщення на проникнення він не отримував, представників власника приміщення до проведення слідчої дії не залучав. Метою огляду місця події в цьому приміщенні було відшукання предмету хабара. Однак, на момент початку проведення цієї слідчої дії, йому не було відомо, де такий предмет хабара знаходиться. Тому огляд місця події розпочався з відшукання грошових коштів у залі урочистих подій. Після того, як такі кошти були виявленні, огляд місця події продовжився в службовому кабінеті ОСОБА_5 , під час якого відкривались шухляди стола, шафи, сейф та переглядались наявні в них речі і документи.
		Факт проведення не огляду, а саме обшуку зафіксований переглянутим в судовому засіданні відеозаписом, на якому зафіксовано дії слідчого та працівників міліції 11 січня 2012 року під час огляду місця події в приміщенні згаданого відділу ДРАЦСу, і який було долучено до протоколу огляду (т.2 а.к.п.79-81).
		Частини 3, 4 та 5 статті 177 КПК України в редакції 1960 року передбачали, що обшук проводиться за вмотивованою постановою слідчого з санкції прокурора чи його заступника, за винятком житла чи іншого володіння особи. У невідкладних випадках обшук, за винятком житла чи іншого володіння особи, може бути проведений без санкції прокурора, але з наступним повідомленням прокурора в добовий строк про проведений обшук та його результати. Обшук житла чи іншого володіння особи, за винятком невідкладних випадків, проводиться лише за вмотивованою постановою судді. 
		Службове приміщення відноситься до іншого володіння особи.
		Частина 6 статті 177 КПК України в редакції 1960 року надавала право у невідкладних випадках, пов`язаних із врятуванням життя та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, провести обшук житла чи іншого володіння особи без постанови судді. При цьому в протоколі зазначаються причини, що обумовили проведення обшуку без постанови судді. Протягом доби з моменту проведення цієї дії слідчий направляє копію протоколу обшуку прокуророві.
		Однак будь-яких документів щодо законності проведення обшуку, який мав місце 11 січня 2012 року, і який незаконно названий оглядом місця події, державний обвинувач не надав, що тягне за собою недопустимість як доказів всіх відомостей, отриманих під час такої дії.
		А тому, суд вважає за необхідне визнати недопустимими доказами вищевказані два протоколи огляду місця події від 11 січня 2012 року, в ході якого вилученні грошові кошти в розмірі 2000 гривень (т.2 а.к.п.73-81, т.3 а.к.п.309-311).
		Також прокурором як докази надані суду процесуальні документи, які свідчать про проведення оперативно-розшукових заходів. Ці матеріали стали підставою для порушення кримінальної справи.
		Про заведення оперативно-розшукової справи стосовно обвинуваченої ОСОБА_5 свідчить протокол про результати проведення оперативно-розшукових заходів із використанням технічних засобів від 11 січня 2012 року, що складений старшим оперуповноваженим відділу протидії злочинам в органах влади та управління УДСБЕЗ УМВС України в Тернопільській області ОСОБА_9 (т.2 а.к.п.212-215).
		У протоколі вказано, що 04 січня 2012 року заведена оперативно-розшукова справа стосовно ОСОБА_5 , яка вимагає та отримує хабарі від громадян за сприяння в пришвидшенні видачі свідоцтва про розлучення.
		Однак прокурором в ході розгляду справи не підтверджено законність заведення цієї оперативно-розшукової справи.
		На підтвердження вини ОСОБА_5 прокурор, крім вказаного протоколу про результати проведення оперативно-розшукових заходів із використанням технічних засобів від 11 січня 2012 року, надав суду також «лазерний диск DVD+R білого кольору, на якому зроблено напис рукописним текстом мастикою синього кольору «Цілком таємно (закреслено) Р№8/13-684цт-25.01.12 р., Ст. інспектор РС УОТЗ капітан міліції, нерозбірливе прізвище та ініціали, нерозбірливий підпис, 25.01.12, інв. № 565 цт (закреслено), Не таємно», де зафіксована розмова між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 (т.2 а.к.п.224).
		Разом з тим, при проведенні цих оперативно-технічних заходів із використанням технічних засобів допущенні грубі порушення вимог закону, що призвели до порушенням гарантованих Конституцією України прав обвинуваченої ОСОБА_5 .
		Так, згідно протоколу його склав оперативний працівник органів МВС України відповідно до вимог ч. 2 ст. 8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність».
		У статті 8 цього Закону визначенні права підрозділів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність. Зокрема, частина 1 цієї статті, серед іншого, надає право:
		- негласно виявляти та фіксувати сліди тяжкого або особливо тяжкого злочину, документи та інші предмети, що можуть бути доказами підготовки або вчинення такого злочину, чи одержувати розвідувальну інформацію, у тому числі шляхом проникнення оперативного працівника в приміщення, транспортні засоби, на земельні ділянки;
		- знімати інформацію з каналів зв`язку, застосовувати інші технічні засоби отримання інформації;
		- здійснювати візуальне спостереження в громадських місцях із застосуванням фото-, кіно- і відеозйомки, оптичних та радіоприладів, інших технічних засобів;
		- встановлювати конфіденційне співробітництво з особами на засадах добровільності.
		Частина 2 ст.8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» визначає, що негласне проникнення до житла чи до іншого володіння особи, зняття інформації з каналів зв`язку, контроль за листуванням, телефонними розмовами, телеграфною та іншою кореспонденцією, застосування інших технічних засобів одержання інформації проводяться за рішенням суду, прийнятим за поданням керівника відповідного оперативного підрозділу або його заступника. Про отримання такого дозволу суду або про відмову в ньому зазначені особи повідомляють прокурору протягом доби. Застосування цих заходів проводиться виключно з метою запобігти злочинові чи з`ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншим способом одержати інформацію неможливо. За результатами здійснення зазначених оперативно-розшукових заходів складається протокол з відповідними додатками, який підлягає використанню як джерело доказів у кримінальному судочинстві.
		Виняткову та тимчасову можливість обмеження конституційних прав людини виключно за рішенням суду передбачає і ч. 5 ст. 9 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність». При цьому такі обмеженні можуть застосовуватись лише щодо особи, в діях якої є ознаки тяжкого або особливо тяжкого злочину, та у випадках, передбачених законодавством України, з метою захисту прав і свобод інших осіб, безпеки суспільства.
		Таким чином при проведенні оперативно-розшукових заходів із застосуванням технічних засобів, про які йде мова у протоколі від 11 січня 2012 року, грубо порушено вимоги ст. ст. 8, 9 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність».
		Сторона обвинувачення не відкрила стороні захисту у порядку ст. 290 КПК України та не надала суду в ході розгляду даного кримінального провадження рішення суду, прийнятого за поданням керівника відповідного оперативного підрозділу чи його заступника, про дозвіл на застосування технічних засобів одержання інформації та проникнення у приміщення.
		Матеріали кримінального провадження, які прокурор використав в суді як докази, свідчать про те, що застосування технічних засобів одержання інформації відбулось до порушення такої кримінальної справи. У той же час результати проведення такого заходу свідчать про те, що він проводився не для того, щоб запобігти злочинові, а для його документування.
		У протоколі про результати проведення оперативно-розшукових заходів із використанням технічних засобів від 11 січня 2012 року вказано, що оперативно-розшукові заходи проводились у службовому кабінеті ОСОБА_5 шляхом негласного отримання аудіо- та відео інформації про факт та зміст розмови між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 .. У той же час у протоколі не відображено, за допомогою якої апаратури знімалась інформація, яким чином ця апаратура потрапила в кабінет ОСОБА_5 , і як вона повернулась до оперативного підрозділу, не ідентифікований первинний носій, на який така інформація записана.
		Отже, застосування технічних засобів одержання інформації відбулось з істотним порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, та без передбаченого законом дозволу суду. 
		Враховуючи вказане, суд вважає що надані прокурором в якості доказів протокол про результати проведення оперативно-розшукових заходів із використанням технічних засобів від 11 січня 2012 року (т.2 а.к.п.212-215) та наданий «лазерний диск DVD+R білого кольору, де зроблено напис рукописним текстом мастикою синього кольору «Цілком таємно (закреслено) Р№8/13-684цт-25.01.12 р., Ст. інспектор РС УОТЗ капітан міліції, нерозбірливе прізвище та ініціали, нерозбірливий підпис, 25.01.12, інв. № 565 цт (закреслено), Не таємно» (т.2 а.к.п.224), на якому зафіксовано розмову між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 , слід визнати недопустимими доказами.
		Дана позиція суду узгоджується з позицією, викладеною в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 07 червня 2018 року у кримінальному провадженні №51-2694км18, справа №1622/16159/2012, згідно якої суд визнав недопустимими доказами результати здійснення негласних слідчих дій із застосуванням технічних засобів аудіо-, відео контролю, оскільки такі заходи було здійснено без рішення суду, яке б надавало працівникам міліції повноваження їх проводити. 
		Також державним обвинувачем надано суду витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі  ЄРДР) у кримінальному провадженні № 42013210130000005 та процесуальні документи, складені відповідно до КПК України 2012 року.
		Відповідно до даного витягу з ЄРДР у кримінальному провадженні № 42013210130000005, відомості про скоєння даного кримінального правопорушення було внесено в ЄРДР прокурором Лановецького району ОСОБА_14 14.05.2013 року (т.3 а.к.п.270).
		У той же час частина 7 ст. 241 КПК України зобов`язує прокурора, який вніс відомості про кримінальне правопорушення до ЄРДР, невідкладно, але не пізніше наступного дня, з дотриманням правил підслідності передати наявні у нього матеріали до органу досудового розслідування та доручити проведення досудового розслідування.
		Однак прокурор ОСОБА_14 , який розпочав досудове розслідування у цьому кримінальному провадженні, в порушення вимог ч. 7 ст. 214 КПК України, не доручив проведення досудового розслідування органу, якому згідно ст.ст.216, 218 згаданого Кодексу підслідні такі кримінальні правопорушення.
		Відомості про таке доручення, яке є процесуальним рішенням, відсутні в реєстрі матеріалів досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні. Не надано це доручення і державним обвинувачем в ході судового розгляду справи.
		Згідно п. 9 Розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України запобіжні заходи, застосовані під час дізнання та досудового слідства до дня набрання чинності згаданим Кодексом, продовжують свою дію до моменту їх зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим же Кодексом.
		Досліджені у судовому засіданні документи свідчать про те, обвинуваченій ОСОБА_5 на стадії досудового слідства тричі обирався запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд, а саме: 11 січня 2012 року, 02 лютого 2012 року та 17 квітня 2012 року (т.4 а.к.п.103-108).
		Це також підтверджується відомостями, що містяться в пунктах 1-3 розділу ІІІ реєстру матеріалів досудового розслідування.
		Постановою Збаразького районного суду Тернопільської області від 07 березня 2013 року кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_5 за ч.3 ст.368 КК України було повернуто прокурору Лановецького району Тернопільської області для організації проведення додаткового розслідування. Згідно цього рішення суду запобіжний захід щодо ОСОБА_5  підписка про невиїзд, залишений без змін (т.3 а.к.п.260-264).
		14 травня 2013 року прокурор Лановецького району Тернопільської області вніс відповідні відомості в ЄРДР та розпочав досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42013210130000005.
		При цьому, з врахуванням вимог п. 9 Розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України, станом на 14 травня 2013 року по відношенню до ОСОБА_5 діяв запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд, обраний їй 17 квітня 2012 року.
		Згідно п.2 ч.1 ст.276 КПК України у разі обрання до особи запобіжного заходу їй в обов`язковому порядку здійснюється повідомлення про підозру в порядку, передбаченому статтею 278 цього ж Кодексу.
		Отже 14 травня 2013 року ОСОБА_5 набула статусу підозрюваної у кримінальному провадженні № 42013210130000005.
		Чинна на той час редакція пункту 2 частини 1 статті 219 КПК України передбачала, що досудове розслідування повинно бути закінчено протягом двох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину.
		Такий двомісячний строк у цьому кримінальному провадженні закінчився 15 липня 2013 року, а обвинувальний акт стосовно ОСОБА_5 складений лише 28 листопада 2013 року і на наступний день скерований до суду (т.1 а.к.п.1-6).
		При цьому прокурор не надав суду будь-яких доказів продовження строку досудового розслідування понад два місяці.
		У той же час прокурор надав суду постанову про зупинення досудового слідства та оголошення підозрюваного у розшук від 30 вересня 2013 року (т.4. а.к.п.112-114).
		Підставою винесення цієї постанови стало відсутність ОСОБА_5 30 вересня 2013 року за місцем проживання і усне повідомлення її чоловіка про знаходження на лікуванні в м. Києві.
		Будь-які матеріали, які б підтверджували підставність винесення вказаної постанови, прокурор суду не надав.
		Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 280 КПК України досудове розслідування у кримінальному провадженні можна зупинити після оголошення особі про підозру, якщо вона переховується від органів слідства та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності і його місцезнаходження невідоме.
		Однак, згідно вимог частини 2 статті 280 КПК України, таке рішення слідчий може прийняти після того, як виконає всі слідчі (розшукові) та інші процесуальні дії, проведення яких необхідне та можливе, а також всі дії для встановлення місцезнаходження особи.
		При цьому, прокурором, в ході розгляду справи, не надано жодного доказу, який би свідчив про те, що слідчим виконувались процесуальні дії, направлені на встановлення місця знаходження ОСОБА_5 ..
		За таких обставин рішення про зупинення досудового розслідування є незаконним.
		У той же час рішення про зупинення досудового розслідування, яке відновлено 18 жовтня 2013 року, жодним чином не впливає на порушення стороною обвинувачення процесуальних строків досудового розслідування.
		Так, строк досудового розслідування у даному кримінальному провадженні закінчився 15 липня 2013 року, а тому всі слідчі (розшукові) дії, проведенні після цього дня, та прийнятті процесуальні рішення є незаконними.
		Згідно ч. 4 ст. 110 КПК України обвинувальним актом є процесуальне рішення, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування.
		Оскільки, за визначенням законодавця, обвинувальний акт є процесуальним рішенням, то воно повинно прийматись в межах строків, визначених КПК України. Частина 1 ст. 113 КПК України дає визначення поняття «процесуальні строки». Це встановлені законом або відповідно до нього прокурором, слідчим суддею або судом проміжки часу, у межах яких учасники кримінального провадження зобов`язані (мають право) приймати процесуальні рішення чи вчиняти процесуальні дії.
		А це у свою чергу дає підстави суду вважати, що обвинувачення ОСОБА_5 у передбачений законом спосіб не висунуто.
		З огляду на відсутність доручення, передбаченого частиною 7 ст. 214 КПК України, та проведення досудового розслідування після завершення процесуального строку, суд приходить висновку, що надані прокурором докази (фактичні дані), джерелом яких є:
		- протокол огляду (дисків з відеозаписом огляду місця події, проведеного 11 січня 2012 року) від 19 червня 2013 року (т.3 а.к.п.275-281);
		- протокол огляду (відеозапис оперативно-технічних заходів) від 19 червня 2013 року (т.3 а.к.п.282-289);
		- постанова про призначення судово-хімічної експертизи від 20 травня 2013 року (т.3 а.к.п.292-294);
		- висновок експертів за результатами проведення судової криміналістичної експертизи №5754/13-34 від 19 липня 2013 року (т.3 а.к.п.298-304),
		є недопустимими доказами.
		Пленум Верховного Суду України у пункті 23 постанови «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду і постановлення вироку» №5 від 29.06.1990 року звернув увагу судам, що у випадку, коли зібрані по справі докази не підтверджують обвинувачення і всі можливості збирання додаткових доказів вичерпані, суд зобов`язаний постановити виправдувальний вирок.
		Аналізуючи надані стороною обвинуваченням докази, суд прийшов до висновку, що обвинувачення ОСОБА_5 ґрунтується тільки на припущеннях або доказах, одержаних не в установленому вимогами КПК України (як в редакції 1960 року, так і в редакції 2012 року) порядку та внаслідок істотного порушення прав і свобод людини.
		Що стосується показань свідка ОСОБА_7 з приводу обставин справи, то в даному конкретному випадку їх явно недостатньо для винесення обвинувального вироку щодо ОСОБА_5 .. 
		При цьому, суд також вважає, що недостатньо для винесення обвинувального вироку щодо ОСОБА_5 і показів свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 - працівників міліції, що не були безпосередніми свідками скоєння кримінального правопорушення, однак брали участь у затриманні ОСОБА_5 та складенні ряду процесуальних документів, які суд визнає недопустимими доказами.
		Оскільки стороною обвинувачення вина ОСОБА_5 не доведена поза всякими сумнівами, встановлені в ході судового розгляду протиріччя у встановленні обставин злочину, а також доводи ОСОБА_5 про її невинність і фальсифікації доказів, суд приймає всі сумніви про доведеність вини обвинуваченої на її користь.
		Відповідно до ч. 1 ст.373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.
		Суд вважає, що під час судового розгляду вказаного кримінального провадження твердження сторони обвинувачення про вчинення ОСОБА_5 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст.368 КК України (в редакції Закону України №3207-VI від 07.04.2011 року), не знайшло свого достатнього підтвердження належними, допустимими та достовірними доказами.
		Таким чином, суд дійшов висновку, що стороною обвинувачення не було доведено одержання ОСОБА_5 , як службовою особою, яка займає відповідальне становище, в будь-якому вигляді хабара, за виконання чи не виконання в інтересах того хто дає будь-якої дії з використанням службового становища, а тому обвинувачена ОСОБА_5 підлягає виправданню за ч.3 ст.368 КК України (в редакції Закону України №3207-VI від 07.04.2011 року) за недоведеністю її вини у вчиненні вищевказаного кримінального правопорушення.
		На підставінаведеного такеруючись ст.ст. 368-371,373-374КПК України,суд,- 
		у х в а л и в :
		 
		ОСОБА_5 визнати невинуватою у пред`явленому обвинуваченні за ч. 3 ст. 368 КК України (в редакції статті Закону України №3207-VI від 07.04.2011 року) та виправдати за недоведеністю її вини у вчиненні кримінального правопорушення.
		Запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд, що обраний 17 квітня 2012 року щодо ОСОБА_5 , скасувати.
		Речові докази по справі, а саме:
		- грошові кошти в сумі 2000 (дві тисячі) гривень купюрами: номінальною вартість 500 гривень серії ВА № 5162763 та серії ВА №4738686; купюрами номінальною вартістю 100 гривень серії ЗФ № 5369469, БЛ № 3791296, ЕЖ № 9049539, ВЩ № 5358867, ВЗ № 3800492, ГЄ № 4176778, ГБ 4188009, ГА № 4994355, ЕЦ 8341795, ЕШ № 8126541, які зберігаються в кімнаті зберігання речових доказів Лановецького відділу Кременецької місцевої прокуратури, повернути УМВС України в Тернопільській області;
		- паспорт громадянки України ОСОБА_7 серії НОМЕР_2 , виданий 07.04.2009р. Лановецьким РВ УМВС України в Тернопільській області, та дублікат картки фізичної особи  платника податків про присвоєння ОСОБА_7 ідентифікаційного номеру від 09.12.2010р., які знаходяться у ОСОБА_7 , повернути ОСОБА_7 , як власнику;
		- DVD-R білого кольору, на якому зроблено напис рукописним текстом мастикою синього кольору «Цілком таємно (закреслено) Р№8/13-68цт-25.01.12 р., Ст. інспектор РС УОТЗ капітан міліції, нерозбірливе прізвище та ініціали, нерозбірливий підпис, 25.01.12, інв. № 565 цт (закреслено), Не таємно», три диски з відеозаписами огляду місця події від 11.01.2012, які зберігаються при матеріалах кримінального провадження, зберігати при матеріалах кримінального провадження;
		- актовий запис про розірвання шлюбу № 14 від 18.02.2009 року, який зберігається у Лановецькому районному відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області, повернути Лановецькому районному відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області;
		- службове посвідчення ТЕ №090 заступника начальника Лановецького районного управління юстиції  начальника відділу реєстрації актів цивільного стану ОСОБА_5 , яке зберігається у Лановецькому відділі Кременецької місцевої прокуратури, повернути ОСОБА_5 .
		Скасувати арешт на житловий будинок з надвірними господарськими будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , який на праві приватної власності належить ОСОБА_5 , що накладений відповідно до постанови слідчого прокуратури Лановецького району Тернопільської області від 13 січня 2012 року. 
		Скасувати арешт на: двокамерний холодильник «LG», сірого кольору, серії СКR 4, Р/NO 3840J02333 A; пральну машинку «WHIRLPOOL», білого кольору, № НОМЕР_3 ; телевізор «SONY multisystem», чорного кольору; мобільний телефон «SAMSUNG» чорного кольору; грошові кошти в сумі 201 (двісті однієї) гривні, які належать ОСОБА_5 , що був накладений відповідно до постанови слідчого прокуратури Лановецького району Тернопільської області від 18 квітня 2012 року. При цьому, грошові кошти у сумі 201 гривні та мобільний телефон «SAMSUNG» чорного кольору, які знаходяться на зберіганні в кімнаті зберігання речових доказів Лановецького відділу Кременецької місцевої прокуратури, повернути ОСОБА_5 .
		На даний вирок може бути подана апеляційна скарга до Тернопільського апеляційного суду через Збаразький районний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		Даний вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
		Учасники судовогопровадження маютьправо отриматив судікопію вирокусуду.Копія вирокунегайно післяйого проголошеннявручається обвинуваченомута прокурору. Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.
		 
		 
		           Суддя: ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...