Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 200/12136/19-а : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо захисту політичних (крім виборчих) та громадянських прав, зокрема щодо; реєстрації та обмеження пересування і вільного вибору місця проживання, з них:.
Надіслано для оприлюднення: 15.11.2019. Зареєстровано: 17.11.2019. Забезпечено надання загального доступу: 18.11.2019.
Дата набрання законної сили: 16.12.2019
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Україна
		 Донецький окружний адміністративний суд 
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		    
		     15 листопада 2019 р.                                                             Справа№200/12136/19-а 
		 
		приміщення суду за адресою:  84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського,  1
		          
		Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зеленов А.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у порядку письмового провадження) в приміщенні суду адміністративну справу за позовом   ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області в особі Слов`янського міського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,
		 
		                                                       В С Т А Н О В И В:
		 
		У жовтні 2019 року ОСОБА_1 в інтересах свого сина ОСОБА_2 звернулася до суду з вказаним адміністративним позовом, в якому зазначала, що по досягненні донькою шістнадцятирічного віку вона з сином неодноразово зверталися до відповідача з обґрунтованими заявами про видачу йому паспорта громадянина України у вигляді книжечки. Між тим листами Слов`янського міського відділу Державної міграційної служби України в Донецькій області в задоволенні заяв було відмовлено з посиланням на те, що згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року №302 паспорт громадянина України виготовляється лише у формі ID-картки, що містить безконтактний електронний носій. При цьому відповідачем не прийнято до уваги правову позицію, що викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року в справі №806/3265/17 з аналогічних правовідносин, на яку посилався син у заяві.
		Вважаючи, що права сина порушені, просила:
		- визнати протиправною відмову Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області в особі Слов`янського міського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області в оформленні та видачі паспорту громадянина України у формі паспортної книжечки зразка 1994 року неповнолітній на ім`я ОСОБА_2 відповідно до Положення про паспорт громадянина України, що затверджено постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ;
		- зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Донецькій області в особі Слов`янського міського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області оформити та видати паспорт громадянина України неповнолітньому ОСОБА_2 у формі паспортної книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, що затверджено постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ, з проставленою відміткою місця проживання - без використання цифрового ідентифікатора особи та автоматизованої обробки її персональних даних.
		Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому зазначав, що правовідносини, які регламентують порядок надання адміністративної послуги щодо оформлення та видачі паспорта громадянина України, врегульовані Законом України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус", постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України", Положенням про паспорт громадянина України, що затверджено Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ, наказом Міністерства внутрішніх справ України "Про затвердження зразка заяви-анкети для внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру" від 26 листопада 2014 року № 1279.
		Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 визначено, що з 01 листопада 2016 оформлення паспорта громадянина України здійснюється виключно із застосуванням ЄДДР.
		Пунктом 2 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, що затверджений вказаною постановою Кабінету Міністрів України (у редакції, чинній на час звернення позивача до відповідача), зазначено, що паспорт виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.
		Згідно з пп. 1 п. 7, п. 13 Порядку для внесення інформації до Реєстру формується заява-анкета, зразок якої затверджується МВС України. Оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін та видача паспорта здійснюються: особі, яка досягла 14-річного віку, - на підставі заяви-анкети, поданої нею особисто.
		Відповідно до п. 13 Положенням про паспорт громадянина України, що затверджено постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ, для одержання паспорта громадянин подає: заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України; свідоцтво про народження: дві фотокартки розміром 35x45 мм: у необхідних випадках - документи, що підтверджують громадянство України. Пунктом 14 Положення визначено, що за видачу паспорта справляється державне мито. Даною нормою також закріплено відповідний перелік необхідних документів для оформлення паспорта громадянина України.
		15 червня 2019 до Слов`янського міського відділу Державної міграційної служби України в Донецькій області звернувся неповнолітній ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та його мати ОСОБА_1 та надали заяву від двох осіб довільної форми про відмову неповнолітньої дитини від документа, що містить безконтактний електронний носій, без внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру (ЄДДР) з проханням оформити бланк паспорта громадянина України ОСОБА_2 у вигляді паспортної книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, що затверджено постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ (вх. № 4-188).
		Головне управління Державної міграційної служби України в Донецькій області як територіальний орган не має повноважень щодо видачі паспорту громадянина України вперше.
		Заяви позивача були подані не в порядку, який передбачений п. 13 Положення про паспорт громадянина України, що затверджено Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ, оскільки до жодної із заяв не надано рішення суд про зобов`язання територіального підрозділу ГУ ДМС у Донецькій області оформити та видати паспорт громадянина України відповідно до Положення № 2503-ХІІ, що є обов`язковим відповідно до Постанови КМУ № 398 про зміни до п. З Постанови КМУ № 302, також не було додано документи які передбачені Тимчасовим порядком діючого на момент звернення ОСОБА_2 а саме: заяви, рішення суду, свідоцтво про народження або документ, що підтверджує факт народження, виданий компетентними органами іноземної держави, оригінали документів, що підтверджують громадянство та посвідчують особу батьків (або одного з них), що на момент народження особи перебували (в) у громадянстві України (для підтвердження факту належності особи до громадянства України). У разі відсутності таких документів або в разі, якщо батьки (чи один із батьків) такої особи на момент її народження були (був) іноземцями (ем) або особами (ою) без громадянства, або в разі набуття особою громадянства України на території України подається довідка про реєстрацію особи громадянином України, довідку про реєстрацію / зняття з реєстрації місця проживання особи.
		Тому у Слов`янського міського відділу Державної міграційної служби України в Донецькій області підстав для оформлення та видачі їй паспорта громадянина України не було.
		У зв`язку з цим заяви були розглянуті відповідно до Закону України "Про звернення громадян" з роз`ясненням вимог законодавства України щодо порядку оформлення паспорта громадянина України, про що заявникам надано відповідні відповіді.
		У зв`язку з наведеним вважав, що ні відповідач, ні його структурний підрозділ не відмовляли в оформлені неповнолітній особі паспорта громадянина України.
		Відповідач просив в задоволенні позову відмовити.
		Позивач подала відповідь на відзив, якою підтримала доводи позовної заяви. Також зазначала, зокрема, що вона і її неповнолітній син ОСОБА_2 неодноразово зверталися до відповідача та його територіального підрозділу з обґрунтованими заявами про видачу паспорта громадянина України у вигляді книжечки. Разом із заявами надавали необхідні документи для оформлення паспорту. За видачу паспорта громадянина України у формі книжечки вперше державне мито не стягується. На підтвердження того факту, що неповнолітній ОСОБА_2 безпосередньо звертався до територіального підрозділу ДМС, міститься її особистий підпис в заяві. Заяви подавали не на підставі Закону України "Про звернення громадян", а на підставі Конституції України, спеціального закону - Закону України "Про громадянство", Закону України "Про захист персональних даних", Положення про паспорт громадянина України, що затверджено постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ. Між тим, щоразу отримували відмовні відповіді з роз`ясненнями законодавства та рекомендацію оформити паспорт громадянина України, що містить безконтактний електронний носій, без зазначення причин та посилань на норму права, чому видача паспорта у формі книжечки вже є неможливою. Ці відповіді не вирішували питання видачі паспорта громадянина України у вигляді книжечки. 
		Статтею 16 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" визначені виключні підстави відмови заявникові у видачі документа та зазначено, що у рішенні мають зазначатися підстави для відмови; особа має право звернутися до уповноваженого суб`єкта з повторною заявою у разі зміни або усунення обставин, через які їй було відмовлено у видачі документа.
		Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення. 
		Разом з тим, будь-яких доказів, що спростовують обставини, що викладені в позовній заяві, відповідач не надав. Крім того, зазначені у відзиві підстави для відмови в оформленні та видачі паспорта у формі книжечки, в листах відповідача не зазначалися, а отже відповідач не може посилатися на такі обставини в обґрунтування своєї позиції.
		Позивач просила задовольнити позов.
		Судом встановлено, що неодноразово, зокрема 15 червня 2019 року та 20 липня 2019 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , по досягненні шістнадцятирічного віку зверталася до Слов`янського міського відділу Державної міграційної служби України в Донецькій області, який є територіальним структурним підрозділом відповідача і не є юридичною особою, та до Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області із заявами про оформлення та видачу паспорта громадянина України у вигляді книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, що затверджено постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ, без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру, до яких (як зазначено в тексті заяви від 20 липня 2019 року) додав відповідні документи.
		Заяви обґрунтовував тим, що відмовляється від присвоєння їй цифрового ідентифікатора особистості у виді унікального номера запису в реєстрі, від зняття біометричної інформації щодо себе та її подальшого зберігання, використання, оброблення в Єдиному державному демографічному реєстрі. Просила врахувати правову позицію, що викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року в справі №806/3265/17 з аналогічних правовідносин.
		ОСОБА_2 звернувся до Слов`янського міського відділу Державної міграційної служби України в Донецькій області із заявою про оформлення та видачу паспорта громадянина України у вигляді книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, що затверджено постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ, без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру.
		Заяви також містили підписи її законного представника - ОСОБА_1 .
		Вказані заяви Слов`янським міським відділом Державної міграційної служби України в Донецькій області зареєстровані в день їх подання.
		Листами Слов`янського міського відділу Державної міграційної служби України в Донецькій області від 04 липня 2019 року № 58-7171 та, відповідно, від 30 липня 2019 року №58-8187 в задоволенні заяв відмовлено з посиланням на те, що згідно з п. 2 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302, паспорт громадянина України виготовляється лише у формі ID-картки, що містить безконтактний електронний носій. Тому законні підстави для оформлення та видачі паспорта громадянина України відповідно до Положення про паспорт громадянина України, що затверджено постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ, відсутні.
		Також територіальний орган Державної міграційної служби України посилався на неприйнятність щодо неповнолітньої заявниці висновків, що викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду, на яку вона посилалася, через те, що вважав цю постанову індивідуальним актом, який стосується прав або інтересів визначеної в ній особи.
		Головне управління Державної міграційної служби України в Донецькій області надало відповіді від 25 червня 2019 року № Е-505/6/1401-19 та від 25 липня 2019 року № Е-624/6/1401-19 аналогічного змісту , крім того повідомлено, що 21 червня 2019 року набрав чинності Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України, що затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 червня 2019 року №456, на підставі якого оформлюється паспорт з використанням бланка паспорта громадянина України зразка 1994 року. Оформлення та видача паспорта громадянина України зразка 1994 року ОСОБА_3 можливі за умови подання заявником оригіналів документів, передбачених розділом 3 зазначеного Тимчасового порядку, - заяви встановленого зразка та рішення суду.
		Отже, ОСОБА_2 фактично було відмовлено в оформленні та видачі паспорта громадянина України у вигляді книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, що затверджено постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ.
		Дослідивши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правові норми належить застосувати до цих правовідносин, суд дійшов висновку про те, що позов підлягає задоволенню частково з таких підстав.
		Відповідно до  ст. 8 Конституції України  в Україні визнається і діє принцип верховенства права.  Конституція України  має найвищу юридичну силу.  Закони  та інші  нормативно-правові акти приймаються на основі  Конституції України  і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі  Конституції України  гарантується.
		Статтею 3 Конституції України  передбачено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною    за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
		Із зазначених конституційних норм, зокрема, випливає, що, встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись за можливості від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами    суспільства. Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності.
		Відповідно до  ст. 22 Конституції України   права і свободи людини і громадянина, закріплені цією  Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
		Частинами 1 та 2 ст. 32 Конституції України  визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених  Конституцією України. 
		Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених  законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
		Рішенням Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012  надано офіційне тлумачення положення ч. 2  ст. 32 Конституції України, згідно з яким неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених  законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
		В питанні, що стосується позивача, відсутня будь-яка загроза національній безпеці, економічному добробуту або правам людини, а тому збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням держави в її особисте та сімейне життя.
		Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із міжнародно-правовими актами.
		Так, Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), була ратифікована  Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, та відповідно до  ст.9 Конституції України  є частиною національного законодавства.
		Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатися у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із  законом  і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
		Приватне життя "охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру" (п. 25 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "C. проти Бельгії" від 07 серпня 1996 року (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції "захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом" (п. 61 рішення ЄСПЛ у справі "Pretty проти Сполученого Королівства" (справа № 2346/02, ECHR 2002 та п.65. рішення ЄСПЛ у справі "Олександр Волков проти України" (заява № 21722/11).
		Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося "згідно із  законом", не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (див. рішення ЄСПЛ у справі "Ельсхольц проти Німеччини" (Elsholz v. Germany) [ВП], заява № 25735/94, п. 45, ECHR 2000-VIII).
		Виходячи з наведених норм законодавства особа не може зазнавати безпідставного втручання у особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції або на її честь і репутацію. Кожна людина має право на захист  законом  від такого втручання або таких посягань.
		Разом з вказаними нормами суд враховує наступне. 
		Статтею 5 Закону України "Про громадянство України" до документів, що підтверджують громадянство України, віднесено паспорт громадянина України.
		06 грудня 2012 року набув чинності Закон України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус".
		Відповідно до ч. 1  ст. 13  вказаного Закону до документів, оформлення яких передбачається цим  Законом  із застосуванням засобів Реєстру, належать, зокрема документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України. До таких документів належить, зокрема паспорт громадянина України.
		Згідно з ч. 3  ст. 13 Закону паспорт громадянина України містить безконтактний електронний носій.
		Частинами 1, 2, 4, 5  ст. 14 цього Закону  передбачено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. 
		Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. 
		Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. 
		Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.
		Відповідно до ч.ч. 1, 4 та 5 ст. 21 вказаного Закону паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.
		Паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.
		Оформлення паспорта громадянина України здійснюється розпорядником Реєстру. Прийняття заяв-анкет для внесення інформації до Реєстру, видача паспорта громадянина України здійснюються розпорядником Реєстру або уповноваженими суб`єктами, передбаченими  пунктом 4  частини першої статті 2 цього Закону (тобто, центрами надання адміністративних послуг, державним підприємством, що належить до сфери управління розпорядника Реєстру).
		Частиною 2 ст. 21 вказаного Закону визначено, що кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов`язаний отримати паспорт громадянина України.
		Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302.  
		Відповідно до п. 10 вказаного Порядку оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта здійснюється територіальними органами/територіальними підрозділами ДМС через Головний обчислювальний центр Єдиного державного демографічного реєстру (далі - Головний обчислювальний центр Реєстру) у взаємодії з Державним центром персоналізації документів державного підприємства "Поліграфічний комбінат "Україна" по виготовленню цінних паперів" (далі - Центр).
		Отже, відповідно до вказаних норм позивач як громадянин України має не право, а обов`язок отримати паспорт громадянина України (ч. 2 ст. 21 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус").
		У разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу є порушенням її громадянських прав у зв`язку з неможливістю їх реалізації.
		Разом з тим, відповідно до п.п. 3, 5, 6, 8  Положення про паспорт громадянина України, що затверджено постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ, бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
		Паспортна книжечка являє собою зшиту в накидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. У верхній частині лицьового боку обкладинки зроблено напис "Україна", нижче - зображення Державного герба України, під ним - напис "Паспорт". На внутрішньому лівому боці обкладинки у центрі - зображення Державного прапора України, нижче - напис "Паспорт громадянина України". На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім`я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою. Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються. Третя, четверта, п`ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних у паспорт, а сьома, восьма і дев`ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій - шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання громадянина. На прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома, восьма і дев`ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резус-фактор. На внутрішньому правому боці обкладинки надруковано витяг з цього Положення.
		Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється. 
		Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.
		Водночас, п. 1  постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України"  затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України, що додається.
		Згідно з п. 2 цієї  Постанови  із застосуванням засобів Реєстру запроваджено:
		з 01 січня 2016 року - оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією  постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII;
		з 01 листопада 2016 року - оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією  постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією  постановою.
		Пунктом 3 вказаної Постанови установлено, що прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 1 листопада 2016 р. припиняється;
		паспорт громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, оформлений та виданий на підставі документів, поданих до 1 листопада 2016 р., є чинним протягом строку, на який його було видано.
		Пунктом 131 вказаної Постанови передбачено, що до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься така інформація, як, зокрема: біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук (за згодою особи); засоби електронного цифрового підпису (у разі оформлення паспорта особі, яка досягла 18-річного віку) та засоби шифрування в порядку, встановленому законодавством.
		Отже безконтактний електронний носій паспорта громадянина України нового зразка містить відцифровані персональні данні особи.
		Відповідно до ч. 7 ст. 16 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" уповноважений суб`єкт, якщо інше не передбачено цим Законом, має право відмовити заявникові у видачі документа виключно у разі, якщо:
		1) за видачею документа звернувся заявник, який не досяг шістнадцятирічного віку, або представник особи, який не має документально підтверджених повноважень на отримання документа;
		2) заявник вже отримав документ такого типу, який є дійсним на день звернення (крім випадків, зазначених у частині сьомій цієї статті);
		3) заявник не подав усіх визначених законодавством документів, необхідних для оформлення і видачі документа;
		4) дані, отримані з бази даних розпорядника Реєстру, не підтверджують інформацію, надану заявником.
		У рішенні про відмову у видачі документа, яке доводиться до відома заявника у порядку і строки, встановлені законодавством, мають зазначатися підстави для відмови. Особа має право звернутися до уповноваженого суб`єкта з повторною заявою у разі зміни або усунення обставин, через які їй було відмовлено у видачі документа.
		Рішення про відмову у видачі документа може бути оскаржено особою в адміністративному порядку або до суду.
		При цьому положення п. 1 ч. 7 ст. 16 цього Закону в частині звернення заявника, який не досяг шістнадцятирічного віку, не можуть бути застосовані для звернень за отриманням паспорта громадянина України, адже інше передбачено ч. 2 ст. 21 цього Закону, відповідно до якої кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов`язаний отримати паспорт громадянина України.
		Наявність визначених Законом підстав для відмови у видачі позивачу паспорта ні суб`єктом владних повноважень, ні судом не встановлено.
		Як вже зазначалося, безконтактний електронний носій паспорта громадянина України нового зразка містить відцифровані персональні данні особи.
		Позивач посилалася на порушення принципу поваги до приватного життя суб`єкта персональних даних шляхом електронної обробки таких даних у процесі оформлення ID-паспорту, оскільки вона згоди на таку обробку не надає.
		Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України "Про захист персональних даних"  мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.
		Персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована (ст. 2 Закону).
		Згідно з ч.ч. 5, 6  ст. 6 вказаного Закону обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.    
		Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених  законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
		Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб`єкта персональних даних.
		Водночас, законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює не якість  закону  та порушення конституційних прав такої особи.
		Реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, в межах і на підставі тих  законів  і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.
		У ст. 8 Конвенції про захист осіб у зв`язку з автоматизованою обробкою персональних даних, що ратифікована  Законом України від 06 липня 2010 року № 2438-VI, зазначено, що будь-якій особі надається можливість, зокрема: a) з`ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у ст. 5 і 6 цієї Конвенції".
		За сталою практикою ЄСПЛ, першою умовою виправданості втручання у права, гарантоване ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, є те, що воно має бути передбачене  законом, причому тлумачення терміну "закон" є автономним, та до якості "закону" ставляться певні вимоги (рішення ЄСПЛ у справі "Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства" (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13 липня 1995 року, заява № 18139/91, п. 37). Під терміном "закон" … слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві.  Закон  має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам "доступності" та "передбачуваності".
		Виходячи з наведеного суд дійшов висновку, що чинні на час розгляду заяв позивача від 15 червня 2019 року та від 20 липня 2019 року норми  Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" на відміну від норм Положення про паспорт громадянина України, що затверджено постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ (яке також було чинним на час виникнення спірних правовідносин і є чинним натепер), не лише звужували, а й фактично скасовували право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім`я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є порушенням вимог  ст. 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Це не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було "встановлене законом") не було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім`я, що становить порушення ст. 8 Конвенції.
		Крім того, перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Проте, слід оцінити, чи передбачене  законом таке обмеження, чи відповідає обмеження "нагальній суспільній потребі", тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті (див., наприклад, рішення ЄСПЛ у справі "Svyato-Mykhaylivska Parafiya v. Ukraine" від 14 червня 2007 року). Установленість обмежень  законом  передбачає чіткість і доступність  закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого  закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований (див. рішення ЄСПЛ у справі "GropperaAG and Others v. Switzerland" від 28 березня 1990 року).
		Тобто, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.
		Крім того, відповідно до ст. 14 Конвенції користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, незалежності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
		При цьому, ЄСПЛ у своєму рішенні по справі "Х`ю Джордан проти Великої Британії"    сформулював таку позицію: "Якщо загальна політика або захід мають непропорційно шкідливі наслідки для конкретної групи, то вони (загальна політика або захід) можуть вважатися дискримінаційними, незважаючи на те, що вони не спрямовані конкретно на цю групу".
		З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
		Законодавець, приймаючи  Закон України від 14 липня 2016 року   № 1474-VIII, яким внесено зміни до  Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус", не дотримався вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими і виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений  Конституцією України  та не допускати жодної дискримінації у залежності від часу виникнення правовідносин з отриманням паспорта громадянина України. 
		На час звернення позивача із заявами від 15 червня 2019 року та від 20 липня 2019 року діяло два нормативних акта: Положення про паспорт громадянина України, що затверджено постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ, і постанова Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302, відповідно до яких особи, які раніше отримали паспорт, не зобов`язані звертатися за його обміном, при досягненні відповідного віку органи ДМС    проводять вклеювання фотографії, тоді як особи, які змінили прізвище, чи у яких відбулися інші зміни персональних даних, зобов`язані отримувати новий паспорт у формі ID-картки, який має обмежувальний термін 10 років (ч. 3  ст. 21 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус"), до якого вноситься більше персональних даних та який має унікальний номер запису у Реєстрі. При цьому, у жодному  законі  не зазначено, з якою метою встановлені такі обмеження, і чи є вони необхідними у демократичному суспільстві. 
		На час звернення позивача із заявою від 16 липня 2019 року відбулися наступні зміни в законодавстві.
		07 червня 2019 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 03 квітня 2019 року № 398 "Про внесення зміни до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 р. № 302", якою внесені зміни до  пункту 3  постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України", доповнивши його абзацом, згідно з яким Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року.
		21 червня 2019 року набрав чинності Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України, що затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 червня 2019 року №456.
		Пунктом 2 розд. І Тимчасового порядку визначено, що паспорт оформлюється з використанням бланка паспорта громадянина України зразка, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 червня 1994 року  № 353  "Про затвердження зразка бланка паспорта громадянина України".
		Згідно з п. 3 розд. І Тимчасового порядку оформлення і видачу паспорта здійснюють територіальні підрозділи Державної міграційної служби України (далі - територіальні підрозділи ДМС):
		1) особі, яка досягла 16-річного віку, - на підставі заяви про видачу паспорта громадянина України (далі - заява) за зразком, наведеним у  додатку 1  до цього Тимчасового порядку, поданої нею особисто;
		2) особі, яка досягла 16-річного віку та яка визнана судом обмежено дієздатною або недієздатною, - на підставі заяви одного з батьків (усиновлювачів), опікунів, піклувальників або інших законних представників (далі - законні представники).
		Заява є згодою на обробку персональних даних згідно із  Законом України  "Про захист персональних даних". Під час заповнення заяви особою або її законним представником (далі - заявник) працівник територіального підрозділу ДМС інформує заявника про вимоги Закону України "Про захист персональних даних".
		Відповідно до п. 1 розд. ІІІ Тимчасового порядку для оформлення паспорта особа, яка досягла 16-річного віку, або її законний представник (далі - заявник) подає:
		1) заяву;
		2) рішення суду;
		3) свідоцтво про народження або документ, що підтверджує факт народження, виданий компетентними органами іноземної держави;
		4) оригінали документів, що підтверджують громадянство та посвідчують особу батьків (або одного з них), що на момент народження особи перебували (в) у громадянстві України (для підтвердження факту належності особи до громадянства України). У разі відсутності таких документів або в разі, якщо батьки (чи один із батьків) такої особи на момент її народження були (був) іноземцями (ем) або особами (ою) без громадянства, або в разі набуття особою громадянства України на території України подається довідка про реєстрацію особи громадянином України;
		5) дві фотокартки розміром 3,5 x 4,5 см;
		6) довідку про реєстрацію / зняття з реєстрації місця проживання особи;
		7) довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (для внутрішньо переміщених осіб);
		8) посвідчення про взяття на облік бездомної особи, видане відповідним центром обліку бездомних осіб (для бездомних осіб).
		Отже, Тимчасовим порядком визначений загальний перелік документів для оформлення паспорта у виді книжечки, і він має застосовуватися в кожному конкретному випадку окремо.
		Вимога територіального органу Державної міграційної служби України щодо необхідності надання судового рішення в даних правовідносинах є також безпідставною, оскільки ні народження, ні громадянство позивача, ні інші дані, які б могли бути підтверджені судовим рішенням, позивачем, як вона зазначала, були підтверджені відповідними документами, достовірність яких не викликала у відповідача сумніву, що відповідачем так же не заперечується.
		Фактично така вимога спонукала позивача, яка має обов`язок отримати паспорт громадянина України, звернутися до суду задля можливості виконання свого обов`язку. 
		Такі дії з боку суб`єкта владних повноважень є недопустимими, адже передбачений п. 3 розд. І Тимчасового порядку перелік документів, як вже зазначалося, є загальним, і саме на суб`єкта владних повноважень покладено обов`язок застосовувати його розсудливо та з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) в кожному випадку окремо.
		Крім того, із заявою про оформлення та видачу паспорта громадянина України у формі книжечки позивач зверталася неодноразово.
		Отже, суб`єктом владних повноважень під час вирішення питання про оформлення та видачу позивачу паспорта громадянина України положення законодавства, які регулюють спірні правовідносини, в повному обсязі враховані не були.
		З огляду на наведене оскільки дії суб`єкта владних повноважень розглядаються як дії держави в цілому, і такі дії порушують основоположні права позивача як громадянина, тому такі дії суб`єкта владних повноважень в особі територіального органу Державної міграційної служби України без статусу юридичної особи, до повноважень якого належить оформлення та видача паспорта громадянина України, підлягають визнанню протиправними із зобов`язанням оформити та видати позивачу    паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, що затверджено постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ (п. 10 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України).
		Разом з тим, позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача  оформити та видати паспорт без використання цифрового ідентифікатора особи та автоматизованої обробки її персональних даних не підлягають задоволенню, оскільки, при видачі позивачу паспорта у формі, що визначена  вказаним Положенням, не передбачено внесення даних особи до Єдиного державного демографічного реєстру та вчинення зазначених дій.
		Щодо позовних вимог в частині зобов`язання проставити у паспорті відмітку про місце проживання позивача, то суд вважає їх передчасними, оскільки вчинення таких дій при оформленні паспорта у виді книжечки передбачено п. 6 розд. І Положення про паспорт громадянина України, що затверджено постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ. Паспорт же позивачу ще не оформлювався, і, відповідні дії або бездіяльність, які б могли порушити права позивача щодо такої відмітки не вчинялися. 
		Додаткове зобов`язання відповідача виконати ці положення, тобто, фактично захистити права на майбутнє, про що просив позивач в цій частині, не відповідає завданню та меті адміністративного судочинства, які визначені ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
		З огляду на наведене правові підстави для задоволення цих позовних вимог - відсутні.
		Вирішуючи спір судом враховані правові висновки, що викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року в зразковій справі №806/3265/17 з аналогічних правовідносин, які мали місце після 01 листопада 2016 року (п.п. 2 та 3  постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302) і які відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
		Посилання суб`єкта владних повноважень на неприйнятність щодо неповнолітньої заявниці висновків, що викладені у вказаній постанові Великої Палати Верховного Суду, є такими, що суперечать положенням законодавства, а саме ч.ч. 5 та 6 ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", відповідно до яких висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
		Оскільки Позивачі звільнені від сплати судового збору за подання даного позову, підстави для розподілу судових витрат у відповідності до вимог ст. 139 КАС України - відсутні. 
		Керуючись статтями 32, 139, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
		 
		                                       
		 
		                                                            В И Р І Ш И В:
		 
		Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 ) в інтересах ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області (87515, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Митрополитська, 20, код ЄДРПОУ 37841728) в особі Слов`янського міського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області (84100, Донецька обл., м. Слов`янськ, вул. Університетська, 58) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.
		Визнати протиправними дії Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області в особі Слов`янського міського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області щодо відмови  в оформлені та видачі ОСОБА_2 паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, що затверджено постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ.
		Зобов`язати  Головне управління Державної міграційної служби України в Донецькій області в особі Слов`янського міського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області оформити та видати ОСОБА_2 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, що затверджено постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ.
		В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
		Рішення прийнято в нарадчій кімнаті в порядку спрощеного позовного провадження 15 листопада 2019 року. 
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених  частиною другою статті 299 цього Кодексу. 
		Апеляційна скарга згідно положень статті 297 КАС України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до Першого апеляційного адміністративного суду  через Донецький окружний адміністративний суд.     
		Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).     
		 
		Суддя                                                                                   А.С. Зеленов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...