Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 18.11.2019. Забезпечено надання загального доступу: 18.11.2019.
Дата набрання законної сили: 24.10.2019
Номер судового провадження: 11-129сап19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		П О С Т А Н О В А
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		 
		24 жовтня 2019 року 
		м. Київ 
		Провадження № 11-129сап19
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		головуючого судді-доповідача Князєва В. С.,
		суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
		 
		за участю:
		секретаря судового засідання Орєшко Ю. О.,
		представника скаржника Мартиненко А. В.,
		представника Вищої ради правосуддя - Русакової І. Г.,
		розглянула у відкритому судовому засіданні скаргу ОСОБА_1 на рішення Вищої ради правосуддя від 20 грудня 2018 року «Про залишення без змін рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 11 липня 2018 року № 2247/3дп/15-18 про притягнення судді Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності»,
		 
		У С Т А Н О В И Л А :
		Короткий зміст та обґрунтування наведених у позовній заяві (скарзі) вимог
		1.   У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Великої Палати Верховного Суду зі скаргою, в якій просив скасувати рішення Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) від 20 грудня 2018 року № 3965/0/15-18 «Про залишення без змін рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 11 липня 2018 року № 2247/3дп/15-18 про притягнення судді Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності» (далі - рішення ВРП від 20 грудня 2018 року).
		2.   Скаржник категорично не погоджується з висновками ВРП про наявність ознак дисциплінарного проступку та доведеність умислу в його діях. Вважає, що ВРП, надавши оцінку співмірності застосованих суддею заходів забезпечення позову, вийшла за межі своїх повноважень і висловила своє суб`єктивне бачення щодо вирішення питання, віднесеного до виключної компетенції суду та суддівського розсуду.
		3.   Зазначає, що ВРП, використавши факти та матеріали, здобуті у процесі розгляду нею скарг на інших суддів, які ухвалювали судові рішення стосовно того ж нерухомого майна, не аналізувала дій судді ОСОБА_1 при вирішенні ним згаданого питання з позиції наявних саме у нього на той час документів та залишила поза увагою, що на момент вирішення цим суддею питання про забезпечення позову він не мав підстав вважати, що власником нерухомого майна є не Товариство з обмеженою відповідальністю «Проект-А» (далі - ТОВ «Проект-А»), а інша особа. Обставини щодо протиправності реєстрації права власності за цим товариством були встановлені судом пізніше і не могли бути відомі судді ОСОБА_1 на час вжиття заходів забезпечення позову, що свідчить про необґрунтованість висновків ВРП стосовно порушення цим суддею права приватної власності на нерухоме майно інших осіб.
		4.   Крім того, скаржник не погоджується з висновком ВРП і її дисциплінарного органу про невиконання суддею обов`язку пересвідчитися у дійсності обставин невиконання грошового зобов`язання як підстави забезпечення позову, оскільки ці обставини мають бути встановлені і оцінені судом під час вирішення справи по суті.
		5.   Звертає увагу скаржник і на те, що за змістом підпункту «б» пункту 1 частини першої статті 92 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження, зокрема, з підстав незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору. Водночас у цій нормі не зазначено, що підставою дисциплінарної відповідальності може бути неповне зазначення мотивів, недостатнє зазначення мотивів, зазначення необґрунтованих мотивів, неналежних мотивів тощо.
		6.   Також ОСОБА_1 не погоджується з висновками ВРП про порушення ним вимог процесуального закону під час відкриття провадження у справі.
		7.   Обґрунтовуючи свої доводи про помилковість тверджень ВРП і її Третьої Дисциплінарної палати щодо доведеності умислу в діях судді, скаржник зазначає, що різний час створення електронної копії судового рішення та її ідентифікація в автоматизованій системі документообігу за допомогою штрих-коду не свідчить про різний час постановлення судового рішення. З приводу посилань ВРП на ухвали судді ОСОБА_1, в яких він відмовляв у вжитті заходів забезпечення позову, скаржник зазначає, що ці ухвали не вказують на відступ судді від своєї практики розгляду відповідних заяв, оскільки їх постановлено за інших умов.
		8.   Також скаржник стверджує про порушення ВРП принципів заборони подвійного притягнення до відповідальності та презумпції невинуватості. Крім того, посилається на недотримання строку надання спірного рішення, що призвело до грубого порушення права ОСОБА_1 на отримання відомостей про себе та ефективну реалізацію судового захисту своїх прав.
		Позиція ВРП
		9.   У відзиві на скаргу ВРП заперечує проти доводів ОСОБА_1 та просить залишити без змін оскаржуване рішення. Вважає наведені у скарзі мотиви щодо безпідставності притягнення судді до дисциплінарної відповідальності та необґрунтованості й невмотивованості висновків ВРП такими, що не заслуговують на увагу. ВРП також наголошує, що підстав, передбачених частиною першою статті 52 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», для скасування її рішення від 20 грудня 2018 року немає.
		10.        ВРП наполягає на не співмірності застосованих суддею ОСОБА_1 заходів забезпечення позову, зокрема акцентує увагу на тому, що суддя не мотивував, яким чином забезпечення позову шляхом заборони вчиняти «будь-які дії (в тому числі правочини) щодо ... передачі у володіння та користування третім особам» могло бути пов`язане з гіпотетичною можливістю задоволення позову про стягнення коштів, натомість воно повністю блокувало господарську діяльність щодо здачі приміщень об`єкта в оренду, без будь-якого виправдання та з порушенням права власності на відповідне майно.
		11.        Також ВРП підтримує наведену в спірному рішенні позицію щодо умисності дій судді ОСОБА_1, невідповідності вирішення питання про вжиття заходів забезпечення позову в справах № 369/11102/15-ц, 369/4004/16-ц судовій практиці цього судді. Крім того, вважає, що невручення чи ненадсилання судді та скаржнику або їх представникам у семиденний строк копії оскаржуваного рішення ВРП не може бути самостійною підставою для скасування такого рішення.
		Рух скарги
		12.        Ухвалою судді Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року скаргу ОСОБА_1 було залишено без руху, а скаржнику встановлено десятиденний строк для усунення зазначених в ухвалі недоліків.
		13.        На виконання зазначеної ухвали скаржник надіслав клопотання про усунення недоліків та запит свого адвоката Жовноватюка О. М. до ВРП від 21 січня 2019 року № 1/21-01/О про видачу копії повного тексту оскаржуваного рішення. 
		14.        Ухвалами від 18 березня 2019 року Велика Палата Верховного Суду задовольнила клопотання ОСОБА_1 , поновивши йому строк звернення до суду зі скаргою на рішення ВРП від 20 грудня 2018 року № 3965/0/15-18, відкрила провадження за цією скаргою та витребувала з ВРП матеріали, на підставі яких було прийнято спірне рішення.
		15.        Ухвалою від 03 квітня 2019 року справу призначено до розгляду в судовому засіданні.
		Позиція учасників справи щодо скарги
		16.        У судовому засіданні представник ОСОБА_1 скаргу підтримав та просив її задовольнити з наведених у ній підстав.
		17.        Представник ВРП просив відмовити у задоволенні скарги, а спірне рішення залишити без змін.
		Установлені обставини справи
		18.        Указом Президента України від 04 жовтня 2005 року ОСОБА_1 призначено на посаду судді Києво-Святошинського районного суду Київської області строком на п`ять років, Постановою Верховної Ради України від 21 жовтня 2010 року № 2637-VІ обрано на посаду судді цього суду безстроково.
		19.        Ухвалою Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 28 березня 2018 року № 915/3дп/15-18 відповідно до частини десятої статті 49 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» за власною ініціативою відкрито дисциплінарну справу стосовно суддів Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_1, Індустріального районного суду міста Дніпропетровська ОСОБА_6., Апеляційного суду Київської області ОСОБА_18., ОСОБА_5 та об`єднано її в одну дисциплінарну справу з дисциплінарною справою стосовно суддів Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_3., Апеляційного суду Дніпропетровської області ОСОБА_4., ОСОБА_10., ОСОБА_11., відкритою за скаргою Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк»).
		20.        За результатами розгляду цієї дисциплінарної справи Третя Дисциплінарна палата ВРП дійшла висновку про наявність підстав для притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , відмови у притягненні до дисциплінарної відповідальності суддів Апеляційного суду Дніпропетровської області ОСОБА_4 , ОСОБА_10 . , ОСОБА_11., Апеляційного суду Київської області ОСОБА_5 , ОСОБА_18. та закриття дисциплінарної справи стосовно судді Індустріального районного суду міста Дніпропетровська ОСОБА_6 
		21.        Так, свій висновок про наявність підстав для притягнення судді ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності Третя Дисциплінарна палата ВРП мотивувала виходячи з обставин вирішення цим суддею питання про вжиття заходів забезпечення позову у справах № 369/11102/15-ц та № 369/4004/16-ц, зокрема зазначила таке.
		21.1.  Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 жовтня 2015 року (суддя ОСОБА_1.) відкрито провадження у справі № 369/11102/15-ц за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_8 , ТОВ «Проект-А» про стягнення боргу в сумі 20 000 000 грн на підставі договорів позики та поруки.
		21.2.  Того ж дня, 13 жовтня 2015 року, суддя ОСОБА_1. постановив ухвалу, якою частково задовольнив заяву ОСОБА_7 про вжиття заходів забезпечення позову в цій цивільній справі. Зокрема, постановлено накласти арешт на будівлю адміністративно-побутового комплексу (літера С) площею 18 405 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить ТОВ «Проект-А», код ЄДРПОУ 33835197. Заборонити органам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, в тому числі особам, які виконують функції державного реєстратора прав, зокрема: Державній реєстраційній службі України, Департаменту державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України, Реєстраційній службі Головного управління юстиції у м. Києві та іншим органам, які виконують функції реєстрації, вчиняти будь-які дії (реєстрацію прав власності, скасування реєстрації права власності та інших речових прав, а також будь-які дії (в тому числі правочини) щодо відчуження, передачі у володіння та користування третім особам, внесення до статутних капіталів юридичних осіб, передачі в іпотеку, будь-якого іншого обтяження та інші) щодо будівлі адміністративно-побутового комплексу (літера С) площею 18 405 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , будинок 12 та належить ТОВ «Проект-А», код ЄДРПОУ 33835197. Визначено, що ухвала підлягала негайному виконанню.
		21.3.  На переконання дисциплінарного органу ВРП, характер застосованих заходів забезпечення позову є явно неспівмірним з позовними вимогами, оскільки встановлення заборони вчиняти «будь-які дії (в тому числі правочини) щодо … передачі у володіння та користування третім особам» ніяк не пов`язано з гіпотетичною можливістю задоволення позову про стягнення коштів, натомість повністю блокувало господарську діяльність щодо здачі приміщень об`єкта в оренду, без будь-якого виправдання та з порушенням права власності на відповідне майно.
		21.4.  При цьому, за висновком Третьої Дисциплінарної палати ВРП, зазначене порушення суддею вимог Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) щодо співмірності заходів забезпечення позову було допущено суддею умисно, на що вказують очевидна суперечність між мотивувальною та резолютивною частинами ухвали, а також явна неспівмірність застосованого засобу забезпечення позову порівняно з вартістю об`єкта нерухомості. 
		21.5.  Дисциплінарний орган ВРП звернув увагу на те, що при забезпеченні вимоги про стягнення грошових коштів найбільш прийнятним та найменш обтяжливим для власника майна мала б бути заборона відчуження майна, а не заборона розпорядження ним та вчинення будь-яких дій, що дозволило б боржнику отримати кошти, необхідні для погашення боргу. Водночас в ухвалі не вказано, яким чином невжиття заходів забезпечення може утруднити чи унеможливити виконання рішення суду.
		21.6.  Крім того, на підтвердження умисності дій судді указує та обставина, що відповідно до штрих-коду ухвала про забезпечення позову була постановлена суддею о 09:09, а ухвала про відкриття провадження у справі цього самого дня, проте пізніше - о 10:12, хоч за правилами частини четвертої статті 151 ЦПК у відповідній редакції постановлення ухвали про забезпечення позову до відкриття провадження у справі допускається виключно в разі порушення прав інтелектуальної власності, чого у зазначеній справі не вбачається. 
		21.7.  Дисциплінарна палата встановила, що ухвала від 13 жовтня 2015 року про забезпечення позову була оскаржена до суду апеляційної інстанції і залишена без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 09 лютого 2016 року.
		21.8.  У подальшому ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області (суддя ОСОБА_1.) від 03 червня 2016 року в справі № 369/11102/15-ц за заявою ПАТ «Укрсоцбанк» скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою від 13 жовтня 2015 року цього самого судді, з посиланням на обставини, про які суд міг дізнатися станом на час постановлення первісної ухвали про забезпечення позову, а саме через наявність в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про реєстрацію права власності на будівлю адміністративно-побутового комплексу (літера С) площею 18 405 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , за ПАТ «Укрсоцбанк».
		21.9.  Водночас ще до скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою від 13 жовтня 2015 року, суддя ОСОБА_1. наклав арешт на інший належний ПАТ «Укрсоцбанк» об`єкт нерухомості за тією самою адресою, за схожих обставин, що в сукупності з іншими обставинами, на думку Третьої Дисциплінарної палати ВРП, указувало на умисність та системність його дій з порушення права власності цього банку.
		21.10.       Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 липня 2016 року (суддя ОСОБА_1.) позовну заяву ОСОБА_7 залишено без розгляду через повторну неявку позивача без поважних причин.
		21.11.       Надаючи оцінку діям судді ОСОБА_1 під час вирішення питання про забезпечення позову у справі № 369/4004/16-ц, Третя Дисциплінарна палата ВРП указала на таке.
		21.12.       З 29 квітня 2016 року у провадженні судді ОСОБА_1 перебувала цивільна справа № 369/4004/16-ц за позовом ОСОБА_9 до тих самих відповідачів - ОСОБА_8 , ТОВ «Проект-А» про стягнення боргу в сумі 350 000 000 грн на підставі договорів позики та поруки.
		21.13.       Ухвалою від 29 квітня 2016 року відкрито провадження в цій справі та призначено її до розгляду.
		21.14.       Цього ж дня, 29 квітня 2016 року, суддя ОСОБА_1. постановив ухвалу, якою задовольнив заяву ОСОБА_9 про вжиття заходів забезпечення позову.
		21.15.       Ухвалою передбачено накласти арешт на наведені в ній нежитлові приміщення, розташовані у АДРЕСА_1  «С», а також заборонити органам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, в тому числі особам, які виконують функції державного реєстратора прав, зокрема Міністерству юстиції України, його територіальним органам, Департаменту державної реєстрації, нотаріусам та іншим органам, які виконують функції реєстрації, вчиняти будь-які дії (реєстрацію прав власності, скасування реєстрації права власності та інших речових прав, а також будь-які дії (в тому числі правочини) щодо відчуження, передачі у володіння та користування третім особам, внесення до статутних капіталів юридичних осіб, передачі в іпотеку, будь-якого іншого обтяження та інші) щодо зазначених вище нежитлових приміщень. Визначено, що ухвала підлягала негайному виконанню.
		21.16.       Ухвалу від 29 квітня 2016 року про вжиття заходів забезпечення позову ПАТ «Укрсоцбанк» оскаржило до Апеляційного суду Київської області, який ухвалою від 16 червня 2016 року її скасував та передав питання на новий розгляд до суду першої інстанції. Суд апеляційної інстанції констатував, що місцевим судом не надано оцінки наявності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису від 01 квітня 2013 року про реєстрацію майна, на яке накладено арешт, про реєстрацію права власності за ПАТ «Укрсоцбанк», а не ТОВ «Проект-А», та співмірністю вжитих заходів з вартістю арештованого майна та відповідальністю поручителя в розмірі всього 10 тис. грн.
		21.17.       Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області (суддя ОСОБА_1.) від 08 вересня 2016 року у справі № 369/4004/15-ц у задоволенні заяви ТОВ «Проект-А» про вжиття заходів забезпечення позову відмовлено. За твердженням дисциплінарного органу ВРП, обставини, що лягли в основу обґрунтування цієї відмови, були відомі судді ОСОБА_1 станом на час постановлення ухвали про забезпечення позову, а саме про відсутність підстав для висновку про те, що ненакладення арешту на нерухоме майно може у майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
		21.18.       Третя Дисциплінарна палат ВРП дійшла аналогічних висновків про явну неспівмірність застосованого способу забезпечення позову (у тому числі шляхом заборони дій стосовно передачі майна у користування) з позовними вимогами та неспівмірність заявлених позовних вимог з вартістю об`єкта нерухомості, що свідчить про умисність дій судді. Крім того, дисциплінарний орган ВРП звернув увагу на те, що відповідно до штрих-кодів ухвала про забезпечення позову і в цьому випадку була роздрукована істотно раніше від ухвали про відкриття провадження (11:12 та 16:16 відповідно). 
		21.19.       Крім того, дисциплінарний орган звернув увагу на те, що дії судді ОСОБА_1 при вирішенні питання про забезпечення позову в справах № 369/11102/15-ц, № 369/4004/16-ц істотно відрізняються від звичайної практики цього судді, згідно з якою ним зазвичай вживались заходи до з`ясування співмірності позовних вимог та вартості об`єктів нерухомого майна, яким забезпечується позов. Отже, порушення судді не було наслідком звичайної суддівської помилки, а вчинено умисно. Умисність та системність порушень, їх цілеспрямованість дисциплінарний орган ВРП убачав і в тому, що ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 червня 2016 року у справі № 369/11102/15-ц про скасування арешту майна було постановлено лише після оскарження арешту майна до суду апеляційної інстанції в іншій справі № 369/4004/16-ц.
		21.20.       Також дисциплінарна палата указала на те, що умисність дій судді ОСОБА_1 підтверджується тим, що він не вчинив дій щодо перевірки чинності зазначених та наданих позивачем документів, а саме незасвідченої копії витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 07 жовтня 2015 року, який, як установлено перевіркою на офіційному сайті Міністерства юстиції України, не видавався. За відсутності засвідчення справжності витягу його перевірка могла бути виконана будь-якою особою, яка мала інформацію про час та дату формування витягу та про його номер.
		21.21.       На переконання Третьої Дисциплінарної палати ВРП, суддя ОСОБА_1. не дотримався вимог статті 122 ЦПК, відкривши провадження у справі за відсутності інформації з відділу адресно-довідкової роботи Головного управління Державної міграційної служби України у місті Києві про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідача. Так, суддею ОСОБА_1 було постановлено ухвали про відкриття провадження у цивільній справі та про забезпечення позову у день надходження позовної заяви до суду в обох справах до спливу часу, необхідного для надання відповіді на запит суду у встановлений законом (частина третя статті 122 ЦПК) триденний строк з урахуванням часу поштового обігу.
		21.22.       Швидкість порушення провадження у справах та вжиття заходів забезпечення позову у них, зокрема, з урахуванням неотримання в порядку, визначеному статтею 122 ЦПК, підтвердження реєстрації місця проживання відповідача, також указує на умисність дій цього судді.
		21.23.       Дисциплінарна палата зазначила, що ОСОБА_1 повинен був усвідомлювати наявність недобросовісних та взаємноузгоджених дій різних позивачів та ТОВ «Проект-А», оскільки підсудність указаної справи була штучно змінена шляхом подання позову від позивача, що не мав жодного стосунку до ділових взаємовідносин ТОВ «Проект-А» та ПАТ «Укрсоцбанк», зобов`язання відповідача обмежувалися сумою в 10 тисяч гривень, що порівняно із загальною сумою боргу становило менше 0,05 відсотка. Обставина імітації спору мала б бути очевидною для судді з високою кваліфікацією та тривалим досвідом роботи, яким є ОСОБА_1
		22.        З урахуванням установлених під час розгляду дисциплінарної справи обставин Третя Дисциплінарна палата дійшла висновку, що поведінка судді ОСОБА_1 під час здійснення правосуддя у справах № 369/11102/15-ц, 369/4004/16-ц свідчить про наявність у його діях: дисциплінарного проступку, передбаченого на час вчинення відповідних дій підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 92 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд», що відповідає проступку, передбаченому підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору); дисциплінарного проступку, передбаченого на час вчинення відповідних дій пунктом 4 частини першої статті 92 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд», а саме допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод, що відповідає проступку, передбаченому пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів».
		23.        Водночас, ураховуючи умисний характер порушень, допущених суддею ОСОБА_1, Третя Дисциплінарна палата дійшла висновку, що у його діях вбачається порушення присяги в розумінні пункту 1 частини другої статті 97 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» (суддя вчинив дії, що порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя). Відповідні дії також охоплюються поняттям істотного дисциплінарного проступку в розумінні пункту 7 частини дев`ятої статті 109 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів».
		24.        З огляду на системний характер дій судді ОСОБА_1 щодо порушення основоположних прав людини, очевидний характер порушень, допущених цим суддею, які свідчать, що він необ`єктивно та несправедливо, всупереч присязі судді, здійснював правосуддя, а також урахувавши наслідки, які настали за результатами вчинених діянь, як для власника майна, так і для авторитету правосуддя в цілому, характеристику судді ОСОБА_1 та надані ним пояснення, Третя Дисциплінарна палата ВРП констатувала, що застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді внесення подання ВРП про звільнення його з посади є пропорційним вчиненому дисциплінарному проступку і відповідатиме вимогам статті 109 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» та статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».
		25.        Із цих підстав Третя Дисциплінарна палата ВРП рішенням від 11 липня 2018 року № 2247/3дп/15-18, зокрема, притягнула суддю Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та застосувала до нього дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення з посади судді.
		26.         ОСОБА_1 із цим рішенням не погодився та оскаржив його до ВРП.
		27.        За результатами розгляду скарги ВРП ухвалила рішення від 20 грудня 2018 року № 3965/0/15-18, яким залишила без змін рішення її дисциплінарного органу від 11 липня 2018 року № 2247/3дп/15-18 про притягнення судді Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.
		28.        ВРП погодилася з висновками її дисциплінарного органу, що застосування до судді ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у виді внесення подання ВРП про звільнення його з посади є пропорційним вчиненому дисциплінарному проступку.
		29.        Водночас ВРП указала, що незазначення мотивів щодо підстав вжиття заходів забезпечення позову охоплюється складом дисциплінарного проступку згідно з пунктом 4 частини першої статті 92 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» (умисне або у зв`язку з очевидною недбалістю допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод) та відповідно пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (умисне або внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод).
		30.        Такі порушення норм процесуального права не потребують додаткової кваліфікації як дисциплінарний проступок згідно з підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 92 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд», оскільки охоплюються ознаками дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів».
		31.        Водночас ВРП дійшла висновку, що зміна кваліфікації допущених суддею дисциплінарних проступків не є підставою у цьому випадку для зміни виду дисциплінарного стягнення, застосованого до судді Дисциплінарною палатою.
		32.        Вважаючи це рішення ВРП незаконним, ОСОБА_1 оскаржив його до суду.
		ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Щодо меж перегляду оскаржуваного рішення ВРП
		33.        З метою усунення прогалин національного законодавства, на які звернув увагу Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в рішенні від 09 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України», Верховна Рада України прийняла Закон України «Про Вищу раду правосуддя», глава 4 якого визначає нову процедуру та порядок здійснення дисциплінарного провадження щодо суддів.
		34.        Порядок розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді встановлено статтею 51 цього Закону, відповідно до частини першої якої право оскаржити таке рішення до ВРП має суддя, щодо якого ухвалено відповідне рішення. 
		35.        Статтею 52 зазначеного Закону передбачено порядок оскарження рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, та визначено вичерпний перелік підстав для його скасування, зокрема:
		1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати;
		2) рішення не підписано будь-ким зі складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні;
		3) суддя не був належним чином повідомлений про засідання ВРП - якщо було ухвалено будь-яке з рішень, визначених пунктами 2-5 частини десятої статті 51 цього Закону;
		4) рішення не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.
		36.        Як зазначає Консультативна рада європейських суддів (далі - КРЄС), «дисциплінарний розгляд справи в кожній країні повинен передбачати можливість подання апеляції на рішення первинного дисциплінарного органу (відомства або суду) до суду» (пункт 77 (v) Висновку № 3 КРЄС про принципи та правила, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та неупередженості (2002)).
		37.        Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику ЄСПЛ як джерело права.
		38.        Згідно з практикою ЄСПЛ «навіть у разі, коли судовий орган, що виносить рішення у спорах щодо «прав та обов`язків цивільного характеру», у певному відношенні не відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції, порушення Конвенції не констатується за умови, якщо провадження у вищезазначеному органі «згодом є предметом контролю, здійснюваного судовим органом, що має повну юрисдикцію та насправді забезпечує гарантії пункту 1 статті 6 Конвенції». У межах скарги за статтею 6 Конвенції для того, щоб визначити, чи мав суд другої інстанції «повну юрисдикцію» або чи забезпечував «достатність перегляду» для виправлення відсутності незалежності в суді першої інстанції, необхідно врахувати такі фактори, як предмет оскаржуваного рішення, спосіб, в який було винесено рішення, та зміст спору, включаючи бажані та дійсні підстави для оскарження (рішення ЄСПЛ від 09 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України», пункт 123).
		39.        Можливість оскаржити рішення по суті є важливим запобіжником суддівської незалежності та незалежності судової системи в цілому. Велика Палата Верховного Суду забезпечує гарантії пункту 1 статті 6 Конвенції та є визначеним статтею 266 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) судовим органом, який має повну юрисдикцію щодо розгляду скарг на рішення ВРП, зокрема на її рішення про залишення без змін рішень дисциплінарних палат про притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності у виді подання про звільнення з посади.
		40.        Так, предметом оскаржуваного рішення ВРП було рішення її Третьої Дисциплінарної палати від 11 липня 2018 року № 2247/3дп/15-18  про притягнення судді  ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальностіу виді подання про звільнення з посади.
		41.        Велика Палата Верховного Суду переглядає ухвалене у спосіб, передбачений Законом України «Про Вищу раду правосуддя», рішення ВРП від 20 грудня 2018 року  про залишення без змін указаного рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП.
		42.        Підстави для оскарження рішення ВРП, які наведені у скарзі ОСОБА_1 , свідчать про наявність у Великої Палати Верховного Суду повної юрисдикції щодо розгляду скарг на рішення ВРП.
		43.        Законодавство України надає необхідні гарантії справедливого судового розгляду справ про звільнення суддів, зокрема при розгляді скарг на рішення ВРП, поданих до Великої Палати Верховного Суду на підставі статті 266 КАС. Якщо суд може повністю вивчити суть справи, що призвела до звільнення, тоді вважається, що суддя, стосовно якого ухвалено рішення про звільнення, отримав, у принципі, доступ до суду (пункт 113 Спільного висновку ОБСЄ/БДІПЛ і Венеціанської комісії від 16 червня 2014 року щодо проекту змін до нормативно-правової бази у сфері дисциплінарної відповідальності суддів у Киргизькій Республіці ) .
		44.        Статтею 6 Конвенції встановлено, що справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.
		45.        Рішенням ЄСПЛ від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.
		46.        Ураховуючи зазначені правові висновки, Велика Палата Верховного Суду вважає за можливе розглянути вимоги ОСОБА_1 у межах наведених в його скарзі доводів, ретельно дослідивши дотримання ВРП при прийнятті спірного рішення положень пункту 4 частини першої статті 52 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», тобто наявність обґрунтованих посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.
		Оцінка рішення ВРП
		47.        За правилами пункту 1 частини другої статті 97 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, чинній на час вчинення порушень) висновок про направлення рекомендації до Вищої ради юстиції для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення судді з посади з підстав порушення присяги може бути прийнятий у разі, якщо суддя вчинив дії, що порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя.
		48.        Відповідно до пункту 1 частини восьмої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, чинній на час прийняття рішення про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності) дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади застосовується у разі вчинення суддею, зокрема, істотного дисциплінарного проступку. 
		49.        Істотним дисциплінарним проступком або грубим нехтуванням обов`язками судді, що є несумісним зі статусом судді або виявляє його невідповідність займаній посаді, може бути визнаний, зокрема, факт допущення суддею грубого порушення закону, що підриває суспільну довіру до суду (пункт 7 частини дев`ятої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
		50.        Вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, є підставою для звільнення судді з посади (пункт 3 частини шостої статті 126 Конституції України).
		51.        Згідно із частиною другою статті 115 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» факти, що свідчать про вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, мають бути встановлені ВРП (її відповідним органом).
		52.        У спірному рішенні ВРП з урахуванням часткової зміни нею кваліфікації дій судді погодилася з висновком її Третьої Дисциплінарної палати про те, що поведінка судді ОСОБА_1 під час здійснення правосуддя у справах № 369/11102/15-ц, 369/4004/16-ц свідчить про наявність у його діях дисциплінарного проступку, який за законодавством, чинним як на час вчинення відповідних дій, так і на час вирішення питання про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, визначався як умисне або у зв`язку з очевидною (грубою) недбалістю допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушенняправ людини і основоположних свобод.
		53.        Підставою для такого висновку стало те, що у справах № 369/11102/15-ц, 369/4004/16-ц суддя ОСОБА_1.: 
		-        вжив заходи забезпечення позову, які є явно неспівмірними із заявленими позовними вимогами; 
		-        не навів мотивів щодо співмірності позовних вимог та вартості об`єкта нерухомого майна;
		-        не констатував наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову.
		54.        За висновком ВРП і її дисциплінарного органу, ці порушення не були наслідком звичайної суддівської помилки, а вчинені умисно і мають системний характер.
		55.        Умисність дій судді підтверджують такі обставини:
		-        відповідно до штрих-кодів на ухвалах ухвали про забезпечення позову були постановлені суддею раніше, ніж ухвали про відкриття провадження (у справі № 369/11102/15-ц о 09:09 та 10:12 відповідно; у справі № 369/4004/16-ц об 11:12 та 16:16 відповідно);
		-        дії судді ОСОБА_1 при забезпеченні позову у справах № 369/11102/15-ц, 369/4004/16-ц істотно відрізняються від звичайної практики цього судді;
		-        суддею ОСОБА_1 постановлено ухвали про відкриття провадження у цивільній справі та про забезпечення позову у день надходження позовної заяви до суду в обох справах (№ 369/11102/15-ц, 369/4004/16-ц) до спливу часу, потрібного для надання відповіді на запит суду у встановлений законом триденний строк.
		56.        Умисність та системність вчинення суддею ОСОБА_1 згаданих порушень стали підставою для кваліфікації його дій вже як порушення присяги судді, а саме вчинення суддею дій, що порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя (відповідно до закону, чинного на час вчинення порушень), якому за чинним законом відповідає вчинення істотного дисциплінарного проступку (суддя допустив грубе порушення закону, що підриває суспільну довіру до суду).
		57.        Із цих підстав та зважаючи на наслідки, які, на думку ВРП і її Третьої Дисциплінарної палати, настали у зв`язку із допущеними суддею ОСОБА_1 порушеннями як для власника майна, так і авторитету правосуддя в цілому, до нього було застосовано найбільш суворе дисциплінарне стягнення у виді внесення подання про звільнення його з посади судді.
		58.        Дослідивши наявні у справі матеріали, заслухавши представників сторін та обговоривши їх доводи, Велика Палата Верховного Суду не може погодитися з наведеними у спірному рішенні мотивами, з яких ВРП дійшла висновку про доведеність умислу в діях судді, їх спрямованості саме на умисне позбавлення ПАТ «Укрсоцбанк» права власності на майно та заподіяння негативних наслідків власникові майна і авторитету правосуддя у зв`язку із вчиненням таких дій, а тому вважає передчасною їх кваліфікацію як порушення присяги судді та вчинення істотного дисциплінарного проступку і, як наслідок, безпідставним застосування до судді ОСОБА_1 . стягнення у виді подання про звільнення його з посади.
		59.        Так, стверджуючи про умисність дій цього судді, ВРП і її Третя Дисциплінарна палата послалися зокрема на те, що відповідно до проставлених на ухвалах штрих-кодах суддя постановив ухвали про забезпечення позову раніше, ніж ухвали про відкриття провадження у справі (у справі № 369/11102/15-ц о 09:09 та 10:12 відповідно; у справі № 369/4004/16-ц об 11:12 та 16:16 відповідно), що суперечить вимогам частини четвертої статті 151 ЦПК (у редакції, чинній на час постановлення цих ухвал), відповідно до якої суд міг забезпечити позов до подання позовної заяви виключно в разі порушення прав інтелектуальної власності, що не було предметом спору в згаданих справах.
		60.        Відповідно до частини першої статті 153 ЦПК заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа, в день її надходження без повідомлення відповідача та інших осіб, які беруть участь у справі.
		61.        Ухвали суду, які оформлюються окремим процесуальним документом, постановляються в нарадчій кімнаті, інші ухвали суд може постановити, не виходячи до нарадчої кімнати (частина четверта статті 209 ЦПК).
		62.        Згідно із частиною другою статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
		63.        Рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року затверджено та погоджено з головою Державної судової адміністрації України Положення про автоматизовану систему документообігу суду (далі - Положення).
		64.        За визначенням підпункту 1.2.1 Положення (тут і далі - у редакції, чинній на час постановлення суддею ухвал) оригінал електронного судового рішення - це електронний примірник судового рішення з електронним цифровим підписом (далі - ЕЦП) судді (головуючого судді або судді-доповідача у разі колегіального розгляду судової справи), що не підлягає редагуванню.
		65.        Згідно з підпунктом 2.9.1 цього Положення електронний примірник кожного документа зберігається в автоматизованій системі в стані «Оригінал» та засвідчується ЕЦП особи, яка підписала цей документ. Доступ для коригування зазначених документів автоматично блокується автоматизованою системою. З метою ідентифікації документа та його швидкого пошуку в автоматизованій системі для кожного документа автоматизованою системою автоматично формується унікальний ідентифікатор. Структура унікального ідентифікатора є такою: код бази даних суду, унікальний ідентифікатор документа в базі даних суду, тип документа та тип юрисдикції.
		66.        Оригінали електронних судових рішень, засвідчені ЕЦП, направляються до Єдиного державного реєстру судових рішень (далі - ЄДРСР) у порядку, визначеному відповідним Порядком.
		67.        Аналіз наведених норм свідчить про те, що до часу встановлення для електронного примірника документа в автоматизованій системі стану «Оригінал» та засвідчення його ЕЦП цей документ не може бути надісланий до ЄДРСР, і водночас його може бути редаговано.
		68.        Відповідно до наявного в матеріалах справи листа Державного підприємства «Інформаційні судові системи» від 26 листопада 2018 року № 4321/0/2-18 дата та час, що вказані з лівої сторони від штрих-коду на процесуальному документі, це дата та час створення його в автоматизованій системі документообігу.
		69.        Таким чином, зазначені на ухвалах про відкриття провадження і про вжиття заходів забезпечення позову з лівої сторони від штрих-коду дата і час свідчать виключно про момент їх створення в автоматизованій системі документообігу, що при цьому не виключало можливості їх редагування до встановлення стану «Оригінал» та накладення ЕЦП.
		70.        Водночас ці дата й час жодним чином не підтверджують ні моменту створення оригіналу електронного судового рішення в автоматизованій системі документообігу суду, ані тим більше часу постановлення відповідних ухвал суддею.
		71.        Таким чином, у спірному рішенні ВРП помилково ототожнила передбачену ЦПК процесуальну дію - постановлення судом ухвали з вирішення певного питання з технічною функцією - створенням електронного примірника документа в автоматизованій системі документообігу суду.
		72.        З огляду на наведене, посилання ВРП та її Третьої Дисциплінарної палати на час, зазначений на відповідних ухвалах біля штрих-коду, як на доказ того, що у справах № 369/11102/15-ц та 369/4004/16-ц ухвали про вжиття заходів забезпечення позову суддя ОСОБА_1. постановив раніше за ухвали про відкриття провадження в цих справах, не можуть бути визнані обґрунтованими, оскільки ці докази є неналежними для підтвердження обставин часу постановлення судового рішення.
		73.        Із цих підстав зазначені докази не можна взяти до уваги як свідчення умисності дій судді щодо порушення права власності ПАТ «Укрсоцбанк» на майно.
		74.        Також ВРП і її дисциплінарний орган обґрунтовували наявність умислу в діях судді ОСОБА_1 тим, що він постановив ухвали про відкриття провадження та про забезпечення позову у день надходження позовної заяви до суду в обох справах (№ 369/11102/15-ц, 369/4004/16-ц) за відсутності інформації з відділу адресно-довідкової роботи Головного управління Державної міграційної служби України у місті Києві про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідача та до спливу часу, потрібного для надання відповіді на запит суду у встановлений законом (частина третя статті 122 ЦПК) триденний строк з урахуванням часу поштового обігу.
		75.        Відповідно до частин третьої, четвертої статті 122 ЦПК у разі якщо відповідачем у позовній заяві, поданій і оформленій у порядку, встановленому цим Кодексом, вказана фізична особа, що не є суб`єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.
		76.        Інформація про місце проживання (перебування) фізичної особи має бути надана протягом трьох днів з моменту отримання відповідним органом реєстрації місця проживання та перебування особи відповідного звернення суду.
		77.        Якщо за результатами отриманої судом інформації буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд повертає позовну заяву на підставі пункту 4 частини третьої статті 121 цього Кодексу.
		78.        Питання про відкриття провадження у справі або про відмову у відкритті провадження у справі суддя вирішує не пізніше трьох днів з дня надходження заяви до суду або закінчення строку, встановленого для усунення недоліків, та не пізніше наступного дня після отримання судом у порядку, передбаченому частиною третьою цієї статті, інформації про місце проживання (перебування) фізичної особи.
		79.        Отже, за змістом наведених норм, у випадку, якщо відповідачем у справі є фізична особа, яка не є суб`єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи, при цьому така інформація має бути надана протягом трьох днів з моменту отримання відповідним органом звернення суду, водночас питання про відкриття провадження у справі суддя повинен вирішити протягом трьох днів з дня надходження заяви до суду та не пізніше наступного дня після отримання судом інформації про місце проживання (перебування) фізичної особи.
		80.        Велика Палата Верховного Суду встановила, що на засіданні ВРП 29 листопада 2018 року суддя ОСОБА_1. звертав увагу її членів на наявність певної суперечності в указаних нормах ЦПК між строком, протягом якого суддя зобов`язаний вирішити питання про відкриття або відмову у відкритті провадження в справі, та строком, передбаченим для отримання інформації про місце проживання (перебування) фізичної особи, у який до того ж не враховується час поштового пересилання.
		81.        Водночас аналіз указаних правових норм свідчить про відсутність у них імперативної заборони вирішувати питання про відкриття провадження в справі до отримання відповідних відомостей.
		82.        Також у цій справі встановлено, що в обох випадках (справи № 369/11102/15-ц та 369/4004/16-ц) до позовної заяви було додано копію паспорта відповідача ОСОБА_8 із зазначенням відомостей щодо реєстрації місця його проживання, при цьому на виконання вимог частини третьої статті 122 ЦПК суддею направлялися відповідні запити і згідно з отриманими даними інформація щодо реєстрації місця проживання ОСОБА_8 була підтверджена.
		83.        Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у дисциплінарній справі не встановлено, що в інших справах суддя ОСОБА_1. вирішував питання про відкриття провадження лише після сплину установленого статтею 122 ЦПК строку для надання відповіді на запит суду або після отримання такої відповіді, тобто що звичайні дії судді при вирішенні цього питання відрізнялися від його дій у зазначених вище справах № 369/11102/15-ц та 369/4004/16-ц.
		84.        Беручи до уваги наведені правові норми та встановлені обставини, Велика Палата Верховного Суду не може визнати обґрунтованими доводи ВРП і її дисциплінарного органу з приводу того, що постановлення суддею ОСОБА_1 ухвал про відкриття провадження у цивільній справі та про забезпечення позову в справах № 369/11102/15-ц, 369/4004/16-ц до спливу часу, потрібного для надання відповіді на запит суду, свідчить про наявність у його діях умислу щодо порушення права власності ПАТ «Укрсоцбанк» на нерухоме майно.
		85.        Стосовно висновків ВРП про істотну відмінність дій судді ОСОБА_1 при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову у справах № 369/11102/15-ц, 369/4004/16-ц порівняно з його звичайною практикою, зокрема з`ясування співмірності таких заходів, ВРП у своєму рішенні зазначила, що за результатами дослідження ЄДРСР (пошук здійснювався за характером та суттю спору за аналогічних обставин) встановлено, що суддя ОСОБА_1. неодноразово відмовляв у вжитті заходів забезпечення позову, зокрема: з мотивів неподання доказів про намір власника нерухомого майна його відчужити (ухвала від 11 лютого 2015 року у справі № 369/10188/14-ц; ухвала від 09 жовтня 2015 року у справі № 369/10949/15-ц), з мотивів, що забезпечення позову призведе до фактичного вирішення справи по суті (ухвала від 19 березня 2015 року у справі № 369/2938/15-ц).
		86.        Надаючи оцінку цим аргументам, Велика Палата Верховного Суду установила такі обставини:
		-        у справі № 369/2938/15-ц за позовом ПАТ «ВіЕс Банк» до ОСОБА_13 про звернення стягнення на предмет іпотеки, позивач подав до суду заяву про забезпечення позову, у якій просив суд: передати в управління ПАТ «ВіЕс Банк» земельну ділянку площею 0,120 га, яка належить ОСОБА_13 , для чого забезпечити ПАТ «ВіЕс Банк» права управителя щодо вільного доступу представників управителя та інших осіб, визначених управителем до майна, що передано в управління, укладання договорів оренди, розпорядження коштами, укладення договорів відповідального зберігання майна, представляти інтереси у всіх установах чи підприємствах, здійснювати реєстрацію речових прав на нерухоме майно, володіти користуватися і розпоряджатися майном в установленим законодавством способом, інші права необхідні для здійснення належного управління майном. Відмовляючи у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову, суд виходив з того, що заявник не надав жодного доказу на підтвердження того, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Крім того, зазначено, що в заяві про забезпечення позову заявник просить суд здійснити дії щодо передання в управління ПАТ «ВіЕс Банк» земельної ділянки та надання цьому банку прав управителя, разом з тим в позовній заяві вказує таку ж вимогу, як позовну. Отже, задоволення клопотання про забезпечення позову призведе до фактичного вирішення справи до ухвалення рішення по її суті;
		-        у справі № 369/10188/14-ц за позовом ОСОБА_14 до ОСОБА_15 про поділ спільного майна подружжя ОСОБА_15 подав до суду заяву про забезпечення позову, в якій просив: накласти арешт на земельну ділянку та будинок з господарськими спорудами, гаражем за відповідною адресою. Суд відмовив у вжитті заходів забезпечення позову оскільки, що заявник не надав жодного доказу на підтвердження того, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи унеможливити виконання рішення суду, у зв`язку із чим немає підстав задовольнити цю заяву про забезпечення позову.
		-        у справі № 369/10949/15-ц за позовом ОСОБА_16 до ОСОБА_17 про стягнення боргу у сумі 4000 дол. США позивач разом з позовом подав до суду заяву, в якій просив суд забезпечити позов шляхом накладення арешту на майно відповідача. Відмовляючи у задоволенні цієї заяви, суд зазначив, що заявник не надав жодного доказу на підтвердження того, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи унеможливити виконання рішення суду.
		87.        Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що ці справи не стосуються стягнення боргу, забезпеченого порукою, з фізичної і юридичної особи і не є релевантними щодо справ № 369/11102/15-ц, 369/4004/16-ц ані за предметом позову, ані за характером заходів забезпечення позову, про вжиття яких ставилося питання перед судом.
		88.        Отже, доводи ВРП про те, що дії судді ОСОБА_1 при забезпеченні позову в справах № 369/11102/15-ц, 369/4004/16-ц істотно відрізняються від його звичайної практики, Велика Палата Верховного Суду відхиляє, оскільки справи, наведені у спірному рішенні як приклади на підтвердження цих доводів, суттєво відрізняються від справ № 369/11102/15-ц, 369/4004/16-ц.
		89.        Підсумовуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду вважає помилковим зазначений у спірному рішенні ВРП висновок про доведеність умислу судді ОСОБА_1 . на вчинення ним дій, кваліфікованих ВРП і її Третьою Дисциплінарною палатою як порушення присяги судді та істотний дисциплінарний проступок.
		90.        Крім того, в цьому рішенні зазначено про врахування наслідків, які настали у зв`язку з допущеними суддею ОСОБА_1 порушеннями як для власника майна, так і авторитету правосуддя в цілому.
		91.        Однак у спірному рішенні відсутні мотиви та обґрунтування того, про які саме реальні негативні наслідки наразі йдеться.
		92.        Зокрема, з матеріалів справи вбачається, що ПАТ «Укрсоцбанк» не подавало до ВРП скарги на дії судді ОСОБА_1, пов`язані із вжиттям заходів забезпечення позову в справах № 369/11102/15-ц та 369/4004/16-ц, та після залишення позовних заяв у цих справах без розгляду (ухвали від 12 липня та 08 вересня 2016 року відповідно) не зверталося із заявою про відшкодування збитків у порядку, передбаченому частиною першою статті 155 ЦПК, за правилами якої в разі скасування заходів забезпечення позову, набрання законної сили рішенням про відмову у задоволенні позову чи ухвалою про закриття провадження у справі або залишення заяви без розгляду особа, щодо якої вжито заходи забезпечення позову, має право на відшкодування збитків, завданих забезпеченням позову.
		93.        Таким чином, оскільки у спірному рішенні не зазначено, на підставі яких саме доказів зроблено висновок про заподіяння ПАТ «Укрсоцбанк» як власнику майна негативних наслідків, а також про які саме конкретні наслідки йдеться, ці висновки не можуть бути визнані обґрунтованими.
		94.        Це ж стосується і висновків ВРП про заподіяння шкоди авторитету правосуддя в цілому. У рішенні не обґрунтовано, в чому цю шкоду виявлено, та не наведено доказів негативного сприйняття або засудження суспільством вчинених суддею дій.
		95.        Таким чином, ураховуючи недоведеність належними і допустимими доказами висновків ВРП і її дисциплінарного органу щодо умисності дій судді ОСОБА_1 та спричинення негативних наслідків цими діями, Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими наведені в оскаржуваному рішенні мотиви про наявність правових підстав для кваліфікації дій цього судді як порушення присяги судді та вчинення істотного дисциплінарного проступку, а отже, і застосування найсуворішого виду дисциплінарного стягнення - подання про звільнення з посади.
		96.        Стосовно порушень, які за висновком ВРП і її дисциплінарного органу допустив суддя ОСОБА_1. при забезпеченні позову у справах № 369/11102/15-ц та 369/4004/16-ц, а саме: вжиття заходів забезпечення позову, які є явно неспівмірними із заявленими позовними вимогами; ненаведення мотивів щодо співмірності позовних вимог та вартості об`єкта нерухомого майна; ненаведення обґрунтування щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову - Велика Палата Верховного Суду погоджується з тим, що певні з наведених недоліків дійсно мали місце, зокрема які стосуються нез`ясування суддею співмірності позовних вимог та вартості об`єкта нерухомого майна, а також співмірності позовних вимог і характеру вжитих заходів - накладення арешту на нерухоме майно та установлення заборони вчиняти відповідним органам будь-які дії (реєстрацію прав власності, скасування реєстрації права власності та інших речових прав, а також будь-які дії (в тому числі правочини) щодо відчуження, передачі у володіння та користування третім особам, внесення до статутних капіталів юридичних осіб, передачі в іпотеку, будь-якого іншого обтяження та інші) щодо цього майна.
		97.        Однак допущення суддею таких помилок за недоведеності умислу на їх вчинення та спричинення ними негативних наслідків саме собою не може бути визнане достатньою підставою для внесення подання про звільнення судді з посади.
		Висновки за результатами розгляду скарги
		98.        З урахуванням викладеного Велика Палата Верховного Суду вважає, що рішення ВРП є невмотивованим у частині кваліфікації дій судді ОСОБА_1 як істотного дисциплінарного проступку та застосування до нього виду дисциплінарного стягнення з порушенням принципу пропорційності, адже фактично підставою внесення подання про його звільнення є порушення норм процесуального права при ухваленні процесуального рішення, яке не спричинило реальних негативних наслідків, що не відповідає вимогам частини третьої статті 126 Конституції України та є підставою для скасування такого рішення ВРП відповідно до пункту 4 частини першої статті 52 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».
		Керуючись статтями 266, 341, 344, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
		П О С Т А Н О В И Л А:
		1.   Скаргу ОСОБА_1 на рішення Вищої ради правосуддя від 20 грудня 2018 року «Про залишення без змін рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 11 липня 2018 року № 2247/3дп/15-18 про притягнення судді Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності» задовольнити.
		2.   Скасувати рішення Вищої ради правосуддя від 20 грудня 2018 року № 3965/0/15-18.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
		Головуючий суддя-доповідач В. С. КнязєвСудді:    Н. О. Антонюк О. Р. Кібенко Т. О. Анцупова Л. М. Лобойко С. В. Бакуліна Н. П. Лященко В. В. Британчук О. Б. Прокопенко Ю. Л. Власов Л. І. Рогач Д. А. Гудима О. М. Ситнік Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич О. С. Золотніков О. Г. Яновська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...