Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 813/3857/15 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 18.11.2019. Зареєстровано: 19.11.2019. Забезпечено надання загального доступу: 19.11.2019.
Дата набрання законної сили: 18.11.2019
Номер судового провадження: К/9901/1216/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		18 листопада 2019 року 
		Київ
		справа №813/3857/15
		адміністративне провадження №К/9901/1216/18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		головуючого судді: Мартинюк Н.М.,
		суддів: Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
		розглянув у попередньому судовому засіданні
		касаційну скаргу ОСОБА_1 
		на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2015 року (головуючий суддя: Брильовський Р.М.)
		і ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 7 грудня 2015 року (головуючий суддя: Запотічний І.І., судді: Довга О.І., Ліщинський А.М.)
		у справі №813/3857/15
		за позовом ОСОБА_1 
		до Львівської обласної державної адміністрації, 
		третя особа: Голова Львівської обласної державної адміністрації Синютка Олег Михайлович 
		про визнання протиправним і скасування розпорядження, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
		 
		І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		ОСОБА_1 у липні 2015 року звернулася до суду з адміністративним позовом до Львівської обласної державної адміністрації (далі - "Львівська ОДА"), в якому, з урахуванням уточнень позовних вимог, просила: 
		 
		- визнати протиправним і скасувати розпорядження голови Львівської ОДА від 28 квітня 2015 року № 284/0/8-15 "Про надання відпустки та звільнення з роботи ОСОБА_1 " в частині звільнення ОСОБА_1 з посади начальника організаційного відділу апарату Львівської ОДА; 
		 
		- поновити її на посаді начальника організаційного відділу апарату Львівської ОДА з 12 червня 2015 року; 
		 
		- стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 10545,48 грн;
		 
		- допустити до негайного виконання судове рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника організаційного відділу апарату Львівської ОДА.
		 
		В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що її звільнили незаконно, оскільки після подання заяви про звільнення за власним бажанням вона за 18 днів до дати звільнення відкликала попередню заяву. Підставою для написання заяви про звільнення був тиск в.о. голови Львівської ОДА. Недопуск її на роботу відповідачем позивач вважає протиправним, оскільки її посада була вакантною на дату виходу з відпустки.
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		Львівський окружний адміністративний суд постановою від 15 вересня 2015     року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 7 грудня 2015 року, у задоволенні позову відмовив. 
		 
		Судові рішення обґрунтовані тим, що норма статті 38 Кодексу законів про працю України (далі - "КЗпП України") надає право працівнику відкликати свою заяву на звільнення протягом двох тижнів із дати її подання, тоді як позивач відкликала заяву після спливу цього строку.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечення)
		 
		У касаційній скарзі позивач просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. 
		 
		Позивач посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм статті 38 КЗпП України. Згідно з аргументами позивача суди не врахували, що норма статті 38 КЗпП України не обмежує право працівника відкликати свою заяву про звільнення двома тижнями - це право може бути реалізоване до дати припинення трудових відносин. 
		 
		Крім того, скаржник зазначає, що суди не дали оцінку листу-відповіді відповідача від 3 червня 2015 року №5/13-3754/0/2-15/4-4 за наслідками розгляду її заяви від 25 травня 2015 року про відкликання заяви про звільнення. У цьому листі відповідач, як на підставу відмови у продовженні трудових відносин, послався на запрошення на посаду іншого працівника з іншого підприємства у порядку переведення. Тоді як посаду позивача було запропоновано особі, яку не переводили з іншого підприємства - вона працювала на посаді головного спеціаліста організаційного відділу апарату Львівської ОДА. Позивач також звертає увагу, що суди зробили помилковий висновок про те, що у період перебування позивача у відпустці після написання заяви на звільнення вона не перебувала у трудових відносинах із відповідачем. Також позивач вказує, що працівники відповідача відмовлялися реєструвати її заяву про те, що вона приступає до роботи 12 червня 2015 року.
		 
		Відповідач надав відзив на  касаційну скаргу, в якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін. Згідно з аргументами відповідача ОСОБА_1 не надала доказів тиску керівника на неї, що за її словами стало підставою для написання заяви на звільнення. Заяву про відкликання заяви на звільнення позивач подала після пропуску двотижневого строку, що, із врахуванням запрошення на її посаду іншого працівника, свідчить про правомірність її звільнення. 
		 
		Третя особа не надала свого відзиву на касаційну скаргу.
		 
		II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
		 
		Як встановлено судами попередніх інстанцій, з 5 травня 2014 року позивач займала посаду начальника організаційного відділу апарату Львівської ОДА згідно з розпорядженням голови Львівської ОДА від 5 травня 2014 року №241/0/8-14 "Про призначення ОСОБА_1 на посаду начальника організаційного відділу".
		 
		27 квітня 2015 року позивач подала заяву про звільнення з роботи за власним бажанням і надання їй невикористаних основних і додаткової відпустки.
		 
		За наслідками розгляду цієї заяви голова Львівської ОДА видав розпорядження від 28 квітня 2015 року №284/0/8-15 "Про надання відпустки та звільнення з роботи ОСОБА_1 ". Згідно з цим розпорядженням позивачу надали невикористані відпустки, виплатили допомогу на оздоровлення, провели виплату належних їй сум. При цьому у розпорядженні вказано, що останній день відпустки 11 червня 2015 року буде днем її звільнення за власним бажанням.
		 
		25 травня 2015 року ОСОБА_1 звернулася із заявою на ім`я голови Львівської ОДА Синютки О.М . про відкликання заяви від 27 квітня 2015 року в частині звільнення з роботи за власним бажанням.
		 
		Листом від 3 червня 2015 року заступник керівника апарату-начальник відділу кадрової роботи та нагород І.Гарматій повідомив позивача про те, що її заява не може бути задоволена з підстав призначення на її посаду ОСОБА_5 Ця особа належить до категорії працівників, яким не може бути відмовлено в укладенні трудового договору згідно з частиною п`ятою статті 24 КЗпП України.
		 
		ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)
		 
		Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - "КАС України") в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року, обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.
		 
		За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
		 
		Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		 
		Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		 
		Відповідно до частини шостої статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
		 
		Статтею 5-1 КЗпП України установлено гарантії забезпечення права громадян на працю, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
		 
		Відповідно до частини першої статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.
		 
		Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору (частина друга цієї статті).
		 
		Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про відпустки» за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.
		 
		У пункті 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" зазначено, що у справах про звільнення за статтею 38 КЗпП України суди повинні перевіряти доводи працівника про те, що власник або уповноважений ним орган примусили його подати заяву про розірвання трудового договору. Подача працівником заяви з метою уникнути відповідальності за винні дії не може розцінюватись як примус до цього і не позбавляє власника або уповноважений ним орган права звільнити його за винні дії з підстав, передбачених законом, до закінчення встановленого статтею 38 КЗпП України строку, а також застосувати до нього протягом цього строку в установленому порядку інше дисциплінарне стягнення.
		 
		Працівник, який попередив власника або уповноважений ним орган про розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, вправі до закінчення строку попередження відкликати свою заяву і звільнення в цьому випадку не проводиться, якщо на його місце не запрошена особа в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації (частина 4 статті 24 КЗпП України).
		 
		Частина перша статті 235 КЗпП України визначає, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
		 
		IV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		 
		Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права та в межах доводів касаційної скарги.
		 
		Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		 
		Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.
		 
		Оскільки звільнення у порядку, передбаченому статтею 38 КЗпП України, є одностороннім волевиявленням працівника, який подав заяву про звільнення за власним бажанням, то він у будь-який момент до закінчення двотижневого строку з моменту подачі заяви може її відкликати і звільнення у такому випадку не проводиться. Також працівник не підлягає звільненню у випадку, коли цей строк закінчився, а він не залишив місце роботи і не вимагає припинення трудових відносин. Роботодавець не має права приймати рішення про звільнення такого працівника до закінчення вказаного двотижневого строку.
		 
		Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 7 березня 2018 року у справі №810/2728/16.
		 
		Основним питанням у цій справі є можливість звільнення працівника на підставі його заяви про звільнення за власним бажанням, яку було відкликано у період його знаходження у відпустці.
		 
		Трудовим законодавством працівника наділено правом як безпосереднього подання заяви про відкликання заяви про звільнення, так і опосередкованого волевиявлення - шляхом фактичного продовження виконання посадових обов`язків.
		 
		Як встановлено судами попередніх інстанцій, 27 квітня 2015 року позивач подала заяву про звільнення з роботи за власним бажанням і надання їй невикористаних основних і додаткової відпустки.
		 
		За наслідками розгляду цієї заяви голова Львівської ОДА видав розпорядження від 28 квітня 2015 року №284/0/8-15 "Про надання відпустки та звільнення з роботи ОСОБА_1 ". Згідно з цим розпорядженням останній день відпустки позивача 11 червня 2015 року був визначений днем її звільнення за власним бажанням.
		 
		У період відпустки, 25 травня 2015 року позивач подала заяву про відкликання попередньої заяви про звільнення і висловила бажання щодо продовження своєї трудової діяльності.
		 
		Підставою для відмови у задоволенні заяви позивача про відкликання її заяви про звільнення, з якою погодилися суди попередніх інстанцій, відповідач визначив той факт, що заяву про звільнення можливо відкликати лише протягом строку попередження про звільнення, який позивачем пропущений, а також ту обставину, що на посаду позивача вже було призначено іншого працівника за переведенням.
		 
		Вважаючи правомірною таку відмову, суди зазначили, що з моменту спливу строку попередження трудові відносини між позивачем та відповідачем було припинено, отже, подання такої заяви поза межами строку попередження не впливає на законність спірного розпорядження.
		 
		Верховний Суд погоджується з такими висновками, виходячи з такого.
		 
		Частиною першою статті 38 КЗпП України встановлено мінімально допустимий строк попередження роботодавця про звільнення працівника за його ініціативою. Встановлення такого строку є гарантією прав роботодавця, спрямованою на забезпечення належного функціонування підприємства, установи, організації та пошук нових кадрів, тощо.
		 
		У статті 3 Закону України «Про відпустки», на яку послалися суди, обґрунтовуючи правомірність звільнення, йде мова про право позивача на отримання не використаної ним відпустки у випадку його звільнення.
		 
		Разом з тим, отримання таких відпусток впливає лише на дату звільнення працівника, а не на фактичне продовження його трудових відносин.
		 
		Аналогічна правова позиція була викладена у постанові Верховного Суду від 2 жовтня 2019 року у справі №826/17279/16.
		 
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач подала заяву про відкликання заяви про звільнення після спливу двотижневого строку, який визначений для попередження роботодавця про звільнення. До того ж, на посаду, яку позивач займала до звільнення, було призначено іншого працівника. Тому суди зробили юридично правильний висновок про правомірність її звільнення і відсутність підстав для продовження роботи. 
		 
		Отже, аргумент позивача, що право на відкликання заяви про звільнення зберігається за нею до дати виходу з відпустки, не відповідає правильному змісту правового регулювання вказаних вище норм КЗпП України. Надання роботодавцем невикористаної відпустки при звільненні не свідчить про продовження строку, в межах якого працівник може передумати про своє рішення про звільнення. 
		 
		Суди обґрунтовано відхилили аргументи позивача про те, що заява про звільнення за власним бажанням була написана нею під тиском керівництва відповідача, з огляду на відсутність будь-яких доказів на їх підтвердження. Оскільки суди попередніх інстанцій не встановили обставин тиску на позивача, Верховний Суд відхиляє подібні аргументи касаційної скарги. 
		 
		Верховний Суд відхиляє також і доводи позивача про те, що суди не дали оцінки листу відповідача від 3 червня 2015 року, оскільки суди посилаються на цей лист у своїх судових рішеннях. Що ж до належності оцінки його змісту, то оцінка цього листа не впливає на правильність вирішення спору, за встановлення у судовому процесі факту недотримання позивачем строку у два тижні, який законодавцем надається для зміни свого рішення про звільнення за власним бажанням, а також призначення на посаду, яку займала позивач іншого працівника за переведенням.
		 
		Не впливають на правильність висновків суду також і аргументи позивача про перешкоди, які чинили службові особи відповідача при реєстрації її заяви від 12 червня 2015 року про вихід на роботу.
		 
		Аргументи, наведені позивачем у касаційній скарзі, не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.
		 
		Відповідно до частини першої статті 350 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
		 
		Керуючись статями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. 
		 
		Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2015     року і ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 7 грудня 2015 року залишити без змін.
		 
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.
		 
		...........................
		 
		...........................
		 
		...........................
		 
		Н.М. Мартинюк
		А.В. Жук
		Ж.М. Мельник-Томенко,
		Судді Верховного Суду

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...