Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 440/3457/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу регулюванню містобудівної діяльності та землекористування, зокрема у сфері; землеустрою; державної експертизи землевпорядної документації; регулювання земельних відносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: 19.11.2019. Зареєстровано: 20.11.2019. Забезпечено надання загального доступу: 21.11.2019.
Дата набрання законної сили: 24.01.2020
Результат оскарження 24.01.2020 Другий апеляційний адміністративний суд: повернуто скаргу
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		             
		ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		18 листопада 2019 року  м. ПолтаваСправа № 440/3457/19
		Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Клочка К.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, третя особа: Кам`янопотоківська сільська рада Кременчуцького району Полтавської області, про зобов`язання вчинити певні дії
		В С Т А Н О В И В:
		 
		13.09.2019 позивач ОСОБА_1 (надалі - позивач або ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (надалі - відповідач або ГУ Держгеокадастру у Полтавській області), третя особа: Кам`янопотоківська сільська рада Кременчуцького району Полтавської області (надалі - третя особа або сільська рада), про зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 га, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Кам`янопотоківської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області (за межами населених пунктів Кам`янопотоківської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області) на підставі заяви ОСОБА_1 від 28.09.2018, що зареєстрована 01.10.2018 за №Б-14232/0/25-18. 
		В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідач не виконує рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26.02.2019 у справі №440/195/19, що свідчить про відсутність наміру суб`єкта владних повноважень прийняти законне та обґрунтоване рішення у формі, передбаченій чинним законодавством, з урахуванням позицій суду, викладеної у справі №440/195/19. 
		Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 18.09.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №440/3457/19, розгляд справи вирішено проводити одноособовим складом суду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання.
		09.10.2019 до суду надійшов відзив ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, у якому представник відповідача просить відмовити у задоволенні адміністративного позову, посилаючись на те, що на виконання рішення суду у справі №440/195/19 ГУ Держгеокадастру у Полтавській області прийнято наказ від 25.09.2019 №7156-СГ  про відмову громадянину ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Кам`янопотоківської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області за межами населеного пункту у зв`язку з невідповідністю місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а саме віднесення земельної ділянки  до земель колективної власності відповідно до Державного акта серії ПЛ-02 від 03.03.1995, виданого КСП ім. Кірова. 
		11.11.2019 до суду надійшла відповідь на відзив від позивача, у якому із запереченнями позивач не погодився та зазначив, що наказ ГУ Держгеокадастру у Полтавській області від 25.09.2019 №7156-СГ винесено вже після відкриття у цій адміністративній справі, а рішення у адміністративній справі 440/195/19 набрало законної сили 05.05.2019.
		Справу розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до статей 257-258 Кодексу адміністративного судочинства України.
		Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини та спірні правовідносини.
		01.10.2018 за вх. № Б-14232/0/25-18 до ГУ Держгеокадастру у Полтавській області надійшла заява ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства на території Кам`янопотоківської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області за межами населеного пункту.
		12.10.2018 ГУ Держгеокадастру у Полтавській області листом №8626/0/26-18 ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розробку проектної документації, оскільки відповідна земельна ділянка площею 2,00 га за інформацією відділу у Кременчуцькому районі ГУ Держгеокадастру у Полтавській області відноситься до земель колективної власності.
		ОСОБА_1 , розцінюючи такі дії як протиправну бездіяльність, звернувся до суду за захистом порушеного права.
		Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду у справі №440/195/19 адміністративний позов ОСОБА_1 до ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, третя особа: Кам`янопотоківська сільська рада Кременчуцького району Полтавської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність ГУ Держгеокадастру у Полтавській області у вирішенні заяви   ОСОБА_1 від 28.09.2018 (зареєстрована 01.10.2018 за № Б-14232/0/25-18) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, землі сільськогосподарського призначення державної власності, що знаходиться на території Кам`янопотоківської сільської ради Кременчуцького  району Полтавської області за межами населених пунктів. Зобов`язано ГУ Держгеокадастру у Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 28.09.2018 (зареєстрована 01.10.2018 за № Б-14232/0/25-18) та вирішити питання про надання або відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність орієнтовною площею 2,00 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Кам`янопотоківської сільської ради Кременчуцького  району Полтавської області за межами населених пунктів з урахуванням висновків суду.
		Ухвалою другого апеляційного адміністративного суду від 15.05.2019 апеляційну скаргу ГУ Держгеокадастру у Полтавській області повернуто скаржнику.
		06.09.2019 позивач звернувся до ГУ Держгеокадастру у Полтавській області (вх. №1497/0609 від 06.09.2019) із запитом щодо причин невиконання рішення суду.
		25.09.2019 ГУ Держгеокадастру у Полтавській області ОСОБА_2 В. винесено наказ №7156-СГ, яким відмовлено громадянину ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Кам`янопотоківської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області за межами населеного пункту у зв`язку з невідповідністю місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а саме віднесення земельної ділянки  до земель колективної власності, відповідно до Державного акта серії ПЛ-02 від 03.03.1995, виданого КСП ім. Кірова.
		25.09.2019 за вих. №707/6-19 ГУ Держгеокадастру у Полтавській області повідомило позивача про те, що на виконання рішення суду у справі №440/195/19 ГУ Держгеокадастру у Полтавській області прийнято наказ від 25.09.2019 №7156-СГ  про відмову громадянину ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтованою площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства.
		Позивач не погодився із бездіяльністю ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, що полягає у не виконанні рішення суду та вирішенні питання відповідачем про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, у зв`язку з чим звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
		          Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися, суд виходить з наступного.
		Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
		За приписами частини третьої статті 22 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам, окрім іншого, для ведення особистого селянського господарства.
		У розумінні вимог статей 81, 116 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. 
		Згідно зі статтею 78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
		Відповідно до статті 79 Земельного кодексу України, земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об`єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб. Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.
		Статтею 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
		За приписами частини першої статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства в розмірах, не більше 2,0 гектара.
		Згідно частини четвертої статті 122 Земельного кодексу Україні центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
		У відповідності до частини першої статті 123 зазначеного Кодексу надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.
		Рішення уповноваженого органу виконавчої влади приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, зокрема, у разі формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання) (частина перша статті 123 Земельного кодексу  України).
		У випадку формування нової земельної ділянки надання у користування  земельної ділянки здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), розроблення якої здійснюється на підставі дозволу, зокрема, органу виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених     статтею 122 цього Кодексу (абзац шостий частини першої статті 123 Земельного кодексу України).
		Згідно частини шостої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
		При цьому частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. 
		Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
		Вказаною вище нормою визначено вичерпний перелік підстав, за яких орган виконавчої влади, який передає земельні ділянки державної у власність відповідно до повноважень визначених Земельним кодексом України, може відмовити у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою. 
		З матеріалів справи судом встановлено, що підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою стала невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів та при прийнятті наказу відповідач керувався статтями 118, 122 Земельного кодексу України, пунктами 7, 21 розділу Х "Перехідних положень" Земельного кодексу України, Положенням про Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру України від 17.11.2016 №308, державним актом на право колективної власності  на землю серії ПЛ-02 від 03.03.1995, виданим колективному сільськогосподарському підприємству ім. Кірова та рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 26.02.2019 у справі №440/195/19.
		Представник відповідача у відзиві на позовну заяву зазначив, що спірна земельна ділянка відноситься до земель колективної власності згідно державного акта на право колективної власності на землю серії ПЛ-02 від 03.03.1995, виданого КСП "ім. Кірова", проте копії цього акту суду не надав.
		Водночас, як вбачається з рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26.02.2019 у справі №440/195/19, відмовляючи ОСОБА_1 задоволенні його клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою від 28.09.2018 відповідач посилався на віднесення спірної земельної ділянки до земель колективної власності КСП "Ім. Щорса".  
		Надаючи оцінку відмові ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою суд зважає на таке.
		Згідно з частиною четвертою статті 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
		Таким центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) відповідно до Положення про нього, що затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 №15.
		Нормою цитованої статті Земельного кодексу України Держземагентство України, його територіальні органи наділено повноваженнями передавати у власність або у користування для всіх потреб земельні ділянки сільськогосподарського призначення лише державної власності.
		Підпунктом 13 пункту 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 №333, визначено, що Головне управління відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.
		Пунктом 1 Указу Президента України від 08.08.1995 №720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" установлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства.
		Паювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості).
		Відповідно до пункту 2 Указу право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.
		З огляду на викладені обставини, якщо землі колективної власності не були повернуті до земель державної чи комунальної власності і право власності на них підтверджується державним актом на право колективної власності на землю, розпорядження такими землями не належить до компетенції жодного органу місцевого самоврядування чи виконавчої влади, визначеного статтею 122 Земельного кодексу України, а землі залишаються у колективній власності. 
		З прийняттям Земельного кодексу України від 25.10.2001 №2768-ІІІ законодавець виключив із форм власності на землю окремі форми, режим яких встановлювався раніше діючим Земельним кодексом України від 18.12.1990 №561-ХІІ, такі як колективна власність.
		При цьому, у процесі реформування земельного законодавства законодавцем не було передбачено ніяких перехідних положень щодо права колективної власності осіб, які набули таке право до набрання чинності Земельного кодексу України від 25.10.2001 №2768-ІІІ, а саме, не урегульовано питання процесу припинення права колективної власності на земельну ділянку та її подальший перехід у державну чи комунальну власність, не встановлений орган, уповноважений приймати рішення про передачу земельної ділянки у приватну власність тощо.
		Відсутність будь-якого законодавчого врегулювання цього питання не дозволяє дійти висновку, що землі колективної власності автоматично переходять у державну власність.
		Водночас, відсутність регулювання та визначеності на законодавчому рівні не може бути перешкодою для реалізації права власності на підставі чинного державного акту.
		Відповідно до статті 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
		Згідно з частиною першою статті 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
		Статтею 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" встановлено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними, якщо реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення.
		Відповідно до статті 23 Земельного кодексу України від 18.12.1990 (втратив чинність згідно із Земельним кодексом України від 25.10.2001 №2768-III) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян. До державного акта додається список цих громадян.
		Підстави припинення права власності на земельну ділянку визначені у статті 28 Земельного кодексу України від 18.12.1990 та у статті 140 Земельного кодексу України від 25.10.2001. Ці підстави є вичерпними.
		При цьому, пунктом 7 Розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України від 25.10.2001 встановлено, що громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.
		Таким чином, зміни, що відбулися в земельному законодавстві після видачі державного акту на право колективної власності на землю, відсутність у новому законодавстві колективної форми власності, не можуть бути підставою для припинення колективної власності на землю.
		Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 06.06.2018 у справі №816/1618/17.
		При цьому, з 01.01.2019 набрав чинності Закон України від 10.07.2018 № 2498-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні", яким у Закон України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., N 38, ст. 314; 2010 р., №1, ст. 2; 2013 р., №40, ст. 534; 2015 р., №31, ст. 293): доповнено статтею 14-1 такого змісту: "Стаття 14-1. Особливості використання та розпорядження землями, що залишилися у колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства.
		У разі якщо власники земельних часток (паїв) після розподілу земельних ділянок, що підлягали паюванню, до 1 січня 2019 року не прийняли рішення про розподіл інших земель, що залишилися у колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, що не було припинено як юридична особа, та якщо такі землі не передані у власність у порядку, визначеному законом, розподіл таких земель проводиться згідно з вимогами цієї статті за згодою більшості осіб, визначених абзацами другим - четвертим частини першої статті 1 цього Закону, яким були виділені земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю).
		Організація розподілу земель, що залишилися у колективній власності, здійснюється сільською, селищною, міською радою, на території якої такі землі розташовані.
		З метою інформування осіб, зазначених у частині першій цієї статті, про проведення розподілу земель, що залишилися у колективній власності, сільська, селищна, міська рада розміщує у загальнодоступних місцях відповідних населених пунктів, публікує у друкованих засобах масової інформації районної державної адміністрації або районної ради та оприлюднює на власному офіційному веб-сайті (за наявності) оголошення про проведення зборів осіб, визначених абзацами другим - четвертим частини першої статті 1 цього Закону, яким були виділені земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю).
		В оголошенні повідомляються:
		мета, дата, місце і час проведення зборів;
		прізвище, номер службового телефону особи, в якої можна отримати інформацію щодо проведення зборів.
		Розподіл земельних ділянок проводиться за умови реєстрації більшості осіб, визначених в абзацах другому - четвертому частини першої статті 1 цього Закону, яким були виділені земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю).
		Збори веде сільський, селищний, міський голова або уповноважена відповідною радою особа.
		Землі, зазначені у частині четвертій статті 7 цього Закону, які залишилися у колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, підлягають безоплатній передачі до комунальної власності територіальної громади, на території якої вони розташовані.
		Сільськогосподарські угіддя, які підлягали паюванню, однак не були передані до приватної, державної або комунальної власності у порядку, визначеному законом, за рішенням зборів осіб, визначених абзацами другим - четвертим частини першої статті 1 цього Закону, яким були виділені земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю), можуть бути розпайовані у порядку, встановленому цим Законом.
		У разі якщо земельні ділянки, зазначені у частинах сьомій - восьмій цієї статті, не були сформовані як об`єкти цивільних прав, їх формування може здійснюватися за проектом землеустрою щодо відведення земельних ділянок або технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель. Визначення меж земельних ділянок, зазначених у абзаці дев`ятому частини четвертої статті 7 цього Закону, здійснюється з урахуванням будівельних норм, державних стандартів і норм.
		За результатами розподілу оформляється протокол, що підписується особами, які брали участь у зборах, головуючим та секретарем зборів.
		До протоколу додається список реєстрації учасників зборів, засвідчений їхніми підписами. Кожен аркуш зазначеного списку підписується головуючим та секретарем зборів і скріплюється печаткою сільської, селищної, міської ради.
		Секретар зборів у дводенний строк після закінчення зборів подає протокол сільській, селищній, міській раді.
		Після отримання протоколу зборів сільська, селищна, міська рада протягом місяця приймає рішення про затвердження протоколу розподілу земельних ділянок та прийняття у комунальну власність відповідних земель. Це рішення та протокол зборів є підставою для державної реєстрації права власності територіальної громади та/або громадян на відповідні земельні ділянки.
		До державної реєстрації права власності на земельні ділянки, що залишилися у колективній власності, сільська, селищна, міська рада може надати такі земельні ділянки в оренду на строк до державної реєстрації права власності на такі земельні ділянки.
		Передача в оренду земельних ділянок під польовими дорогами, запроектованими для доступу до земельних ділянок у масиві земель сільськогосподарського призначення, що залишилися у колективній власності, здійснюється з урахуванням вимог, визначених частиною п`ятою статті 37-1 Земельного кодексу України.
		Розподіл між власниками земельних часток (паїв) та їх спадкоємцями земель, що залишилися у колективній власності після розподілу земельних ділянок, має бути здійснений до 1 січня 2025 року.
		У разі якщо до 1 січня 2025 року протокол про розподіл земель, що залишилися у колективній власності після розподілу земельних ділянок між особами, визначеними абзацами другим - четвертим частини першої статті 1 цього Закону, яким були виділені земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю), не оформлений у порядку, визначеному цією статтею, та не поданий на затвердження органу місцевого самоврядування, вважається, що суб`єкти права колективної власності відмовилися від права колективної власності на землю, а зазначені землі (крім невитребуваних часток (паїв) і сформованих за їх рахунок земельних ділянок, а також нерозподілених земельних ділянок) передаються у комунальну власність в порядку визнання майна безхазяйним".
		Законом України від 10.07.2018 №2498-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні" у Земельному кодексі України (Відомості Верховної Ради України, 2002 р., №3-4, ст. 27): у розділі X "Перехідні положення": доповнено пунктом 21 такого змісту: "21. Установити, що з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні" землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. Зазначений Закон є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, які в силу зазначеного Закону переходять до комунальної власності".
		          Частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
		          За приписами статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується  принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
		        Керуючись частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суд застосовує Європейську конвенцію з прав людини та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. 
		        У справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04) Суд підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, «Онер`їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), п. 119).
		Допустивши протиправну бездіяльність щодо надання позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Кам`янопотоківської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області на підставі віднесення спірної земельної ділянки до земель колективної власності КСП "Ім. Щорса", що встановлено рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 26.02.2019 у справі №440/195/19, яке набрало законної сили, а також повторно відмовляючи позивачу у задоволенні клопотання рішенням у формі наказу від 25.09.2019 з підстав віднесення спірної земельної ділянки до Державного акту серії ПЛ-02 від 03.03.1995, виданого КСП "ім. Кірова" Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області діяло з порушенням принципу "належного врядування".
		Враховуючи вищенаведене та зважаючи на те, що відповідач всупереч вимог частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України не довів свого твердження про віднесення  спірної земельної ділянки до колективної власності КСП "Ім. Щорса" чи КСП "ім. Кірова", та, як наслідок, правомірності свого наказу від 25.05.2019 № 7156 - СГ, суд дійшов висновку про протиправність цього наказу, у зв`язку із чим вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, визнати його протиправним та скасувати.
		З приводу дискреційності наданих відповідачу повноважень щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою суд вважає за необхідне зазначити наступне.
		Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
		Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.
		Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
		У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
		За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
		Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
		Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
		Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 16.05.2019 по справі № 812/1312/18.
		Як зазначалося судом, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні регламентовано частиною 6 статті 118 Земельного кодексу України. Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.
		Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07.02.2019 по справі № 814/702/17.
		Враховуючи, що позивачем разом із заявою від 24.05.2018 надано усі необхідні документи, передбачені статтею 118 Земельного кодексу України (графічні матеріали, на яких зображено бажане місце розташування земельної ділянки, копію паспорту громадянина України, копію ідентифікаційного коду) та зважаючи на відсутність підстав для відмови, визначених частиною 7 цієї статті, відповідач не мав повноважень відмовляти у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою.
		Приймаючи рішення у даній справі суд також враховує правову позицію, висловлену Верховним Судом України у постанові від 16 вересня 2015 року по справі №21-1465а15, яка полягає у тому, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. 
		Зважаючи на викладене та беручи до уваги повторну протиправну відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Кам`янопотоківської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області суд дійшов висновку, що ефективним способом захисту порушених прав позивача буде зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області надати такий дозвіл.
		При цьому суд враховує правову позицію Верховного Суду, висловлену ним у постанові від 27.02.2018 по справі № 545/808/17 та Верховного Суду України, висловлену у постанові від 13.12.2016 по справі № 815/5987/14, яка полягає у тому, що надання дозволу на розробку проекту землеустрою не є безумовною підставою отримання земельної ділянки у власність та може видаватися будь-якій особі, яка виявила бажання в отриманні такого дозволу.
		Відтак, позов підлягає задоволенню у повному обсязі.
		Враховуючи сплачений позивачем судовий збір стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області на користь ОСОБА_1 підлягають судові витрати в розмірі 768,40 грн.
		На підстави вищевикладеного, керуючись статтями 2, 3, 6-10, 139, 229, 241-245, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, -
		            
		В И Р І Ш И В:
		 
		          Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (вул. Уютна, 23, м. Полтава, 36039, код ЄДРПОУ 39767930), третя особа: Кам`янопотоківська сільська рада Кременчуцького району Полтавської області (вул. Миру, 19, с. Кам`яні Потоки, Кременчуцький район, Полтавська область, 39763, код ЄДРПОУ 22547199) про зобов`язання вчинити певні дії задовольнити у повному обсязі.
		       Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 25.09.2019 №7156-СГ.
		         Зобов`язати   Головне  управління  Держгеокадастру  у  Полтавській  області   надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 га, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Кам`янопотоківської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області (за межами населених пунктів Кам`янопотоківської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області) на підставі заяви ОСОБА_1 від 28.09.2018, що зареєстрована 01.10.2018 за №Б-14232/0/25-18.
		             Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (вул. Уютна, 23, м. Полтава, Полтавська область, 36038, код ЄДРПОУ 39767930) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 768 грн 40 коп. (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок).
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Другого апеляційного адміністративного суду.
		До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII.
		 
		      
		                               Суддя                          К.І. Клочко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...