Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 465/2585/14 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про право власності та інші речові права.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 20.11.2019. Забезпечено надання загального доступу: 20.11.2019.
Дата набрання законної сили: 06.11.2019
Номер судового провадження: 61-33129ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		06 листопада 2019 року 
		м. Київ
		 
		справа № 465/2585/14
		провадження № 61-33129св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Кузнєцова В. О., 
		суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), 
		 
		учасники справи:
		позивач (відповідач за зустрічним позовом) -  ОСОБА_1 ,
		відповідач (позивач за зустрічним позовом) -  ОСОБА_2 ,
		треті особи за зустрічним позовом: Публічне акціонерне товариство «ВіЕс Банк», Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк»,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Франківського районного суду міста Львова від 06 грудня 2016 року у складі судді Лозинського Б. М. та рішення Апеляційного суду Львівської області від 17 липня 2017 року у складі колегії суддів: Савуляка Р. В., Крайник Н. П., Мельничук О. Я. і касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Апеляційного суду Львівської області від 17 липня 2017 року,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
		 
		У травні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, який уточнила у процесі розгляду справи, до  ОСОБА_2 про припинення права власності, стягнення грошової компенсації, посилаючись на те, що з 1998 року вона перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Сихівського районного суду міста Львова від 30 квітня 2010 року. Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 20 січня 2014 року було визнано спільною сумісною власністю сторін таке майно: квартиру АДРЕСА_1 ; автомобіль «ЗАЗ DAEWOO SENS Т 3110» 2003 року випуску; автомобіль «ЗАЗ 110217» 2007 року випуску; автомобіль «SKODA OCTAVIA А5 AMBIENTE» 2008 року випуску. Вказана квартира була придбана за 58 000 доларів США. При цьому 1 000 доларів США продавці отримали до підписання договору купівлі-продажу від 12 вересня 2006 року, а 57 000 доларів США - після укладення правочину за рахунок кредитних коштів, отриманих  ОСОБА_2 за договором про надання споживчого кредиту від 12 вересня 2006 року № 11038990000. Після припинення шлюбних відносин протягом більше шести років відповідач самостійно виконував зобов`язання за кредитним договором та одноособово користувався спірним житлом. Однак за час перебування сторін у шлюбі сума їх спільного вкладу у придбання квартири склала 18 901,13 доларів США. Таким чином, її частка у вказаному нерухомому майні становить 0,163 або 163/1000 ((18 901,13 доларів США / 2) / 58 000 доларів США), тобто є незначною та не підлягає виділу в натурі. Після розірвання шлюбу транспортні засоби «ЗАЗ DAEWOO SENS Т 3110» та «ЗАЗ 110217» ОСОБА_2 відчужив без її згоди, у зв`язку з чим вона має право на отримання відповідної грошової компенсації. Також відповідач повинен їй сплатити половину вартості автомобіля «SKODA OCTAVIA А5 AMBIENTE». Враховуючи викладене,  ОСОБА_1 просила: 
		- визнати за нею право власності на 163/1000 частки квартири АДРЕСА_1 ; стягнути з відповідача на свою користь 9 450 доларів США у гривневому еквіваленті на час ухвалення рішення, що є грошовою компенсацією 163/1000 частки квартири, та припинити її право власності на цю частку після виплати коштів; 
		- визнати за нею право власності на 1/2 частку автомобіля «ЗАЗ 110217» сірого кольору, 2007 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 ; стягнути з відповідача на свою користь 1 145 доларів США у гривневому еквіваленті на час ухвалення рішення, що є грошовою компенсацією 1/2 частки транспортного засобу, та припинити її право власності на цю частку після виплати коштів; 
		- визнати за нею право власності на 1/2 частку автомобіля «ЗАЗ DAEWOO SENS Т 3110» зеленого кольору, 2003 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 ; стягнути з відповідача на свою користь 1 950 доларів США у гривневому еквіваленті на час ухвалення рішення, що є грошовою компенсацією 1/2 частки транспортного засобу, та припинити її право власності на цю частку після виплати коштів;
		- визнати за нею право власності на 1/2 частку автомобіля «SKODA OCTAVIA А5 AMBIENTE» бежевого кольору, 2008 року випуску, номер кузова НОМЕР_3 ; стягнути з відповідача на свою користь 9 400 доларів США у гривневому еквіваленті на час ухвалення рішення, що є грошовою компенсацією 1/2 частки транспортного засобу, та припинити її право власності на цю частку після виплати коштів;
		- стягнути з відповідача на свою користь 7 800 грн на відшкодування моральної шкоди та понесені судові витрати.
		 
		У квітні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, до ОСОБА_1 , треті особи: Публічне акціонерне товариство «ВіЕс Банк», Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк»), про поділ майна подружжя, посилаючись на те, що ринкова вартість спірної квартири становить 842 998 грн. З часу припинення спільного проживання сторін та ведення ними спільного господарства (з 01 січня 2010 року) за рахунок особистих коштів він сплатив на користь ПАТ «УкрСиббанк» 33 928,69 доларів США на погашення кредитної заборгованості, що еквівалентно 874 342,34 грн. Вважає, що ОСОБА_1 повинна відшкодувати йому половину вказаної суми - 437 171,17 грн (874 342,34 грн / 2). Крім того, поділу підлягає невиконане ним зобов`язання перед банком з повернення кредиту в сумі 26 933,22 доларів США, що еквівалентно 694 069,08 грн, у зв`язку з чим відповідач має йому сплатити 347 034,54 грн (694 069,08 грн / 2). Автомобіль «SKODA OCTAVIA А5 AMBIENTE» також був придбаний за кредитні кошти. Згідно з висновком експерта ринкова вартість транспортного засобу становить 209 035,41 грн. Після припинення шлюбних відносин його заборгованість перед Публічним акціонерним товариством «Фольксбанк» становила 14 919,47 доларів США, що еквівалентно 384 474,74 грн, яку він погасив за рахунок особистих коштів. Половина від вказаної суми складає 192 237,37 грн (384 474,74 грн / 2). Таким чином, з відповідача на його користь підлягає стягненню 976 443,08 грн (437 171,17 грн + 347 034,54 грн + 192 237,37 грн). Загальна ринкова вартість частки ОСОБА_1 у спірному майні (у квартирі та автомобілі «SKODA OCTAVIA А5 AMBIENTE») становить 526 016,71 грн ((842 998 грн + 209 035,41 грн) / 2). За вказаних обставин, він має право на отримання компенсації в розмірі 450 426,37 грн (976 443,08 грн - 526 016,71 грн). Враховуючи викладене, ОСОБА_2 просив: 
		- первісний позов задовольнити частково. Припинити право власності ОСОБА_1 на 1/2 частку автомобіля «SKODA OCTAVIA А5 AMBIENTE »;
		- зустрічний позов задовольнити. Провести поділ майна подружжя, виділивши сторонам по 1/2 частці у праві власності на квартиру  АДРЕСА_1 ;
		- припинити право власності відповідача на 1/2 частку у вказаній квартирі;
		- визнати за ним право власності на 1/2 частку у квартирі, яка належала ОСОБА_1 ;
		- провести поділ боргів колишнього подружжя шляхом зарахування зустрічних вимог сторін на суму 526 016,71 грн, зменшивши на цю суму розмір компенсації, належної до стягнення з ОСОБА_1 на його користь;
		- стягнути з відповідача на свою користь 450 426,37 грн компенсації спільного боргу подружжя, який виник у зв`язку з придбанням спірного майна.
		 
		Рішенням Франківського районного суду міста Львова від 06 грудня 2016 року первісний та зустрічний позови задоволено частково. Проведено поділ майна подружжя шляхом виділення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 1/2 частці у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 . Припинено право власності ОСОБА_1 на 1/2 частку в цій квартирі. Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку у квартирі, яка належала ОСОБА_1 Проведено поділ майна подружжя шляхом виділення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 1/2 частці у праві власності на транспортний засіб - автомобіль «Skoda Octavia А5 Ambiente» бежевого кольору, 2008 року випуску, номер кузова НОМЕР_3 . Припинено право власності ОСОБА_1 на 1/2 частку у вказаному транспортному засобі. Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку цього автомобіля, яка належала ОСОБА_1 Проведено поділ майна подружжя шляхом виділення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 1/2 частці у праві власності на транспортний засіб - автомобіль «ЗАЗ 110217» сірого кольору, 2007 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 . Припинено право власності ОСОБА_1 на 1/2 частку у вказаному транспортному засобі. Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку цього автомобіля, яка належала ОСОБА_1 Проведено поділ майна подружжя шляхом виділення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 1/2 частці у праві власності на транспортний засіб - автомобіль «ЗАЗ DAEWOO SENS Т 3110» зеленого кольору, 2003 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 . Припинено право власності ОСОБА_1 на 1/2 частку у вказаному транспортному засобі. Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку цього автомобіля, яка належала ОСОБА_1 Зараховано зустрічні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на суму 605 774,86 грн та зменшено на цю суму розмір компенсації, належної до стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 370 668,22 грн компенсації спільного боргу подружжя, який виник у зв`язку з придбанням спірного майна. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
		 
		Рішення місцевого суду мотивоване тим, що рішенням Апеляційного суду Львівської області від 20 січня 2014 року спірна квартира та транспортні засоби були визнані спільною сумісною власністю сторін, а відтак їх частки в цьому майні є рівними. В колишнього подружжя, окрім права спільної сумісної власності на отримані грошові кошти та придбану за їх рахунок квартиру, внаслідок укладення кредитного договору також виникло зобов`язання в інтересах сім`ї у вигляді повернення кредитних коштів, виконання якого подружжя має здійснювати як солідарні боржники. Загальна ринкова вартість частки    ОСОБА_1 у спірному майні (квартира та три транспортні засоби) становить 605 774,86 грн, у зв`язку з чим   ОСОБА_2 повинен відшкодувати їй ці кошти. Поряд з цим після припинення шлюбних відносин (01 січня 2010 року) ОСОБА_2 були виконані кредитні зобов`язання подружжя на суму 1 258 817,08 грн. Крім того, на ОСОБА_1 як солідарного боржника покладається обов`язок щодо сплати на користь позивача за зустрічним позовом половини існуючої суми заборгованості за кредитним договором, укладеним з метою придбання спірної квартири, в розмірі 347 034,54 грн (694 069,08 грн / 2). Таким чином,  ОСОБА_1 має відшкодувати її колишньому чоловікові 976 443,08 грн ((1 258 817,08 грн / 2) + 347 034,54 грн). Шляхом взаємного зарахування вимог суд стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 370 668 грн (976 443,08 грн - 605 774,86 грн) як компенсацію спільного боргу подружжя, який виник внаслідок придбанням за кредитні кошти квартири та автомобіля «Skoda Octavia А5 Ambiente». Також визнано за ОСОБА_2 право власності на належну ОСОБА_1 1/2 частку у спірному майні. Вимогу ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди суд вважав безпідставною та необґрунтованою.
		 
		Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 17 липня 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Франківського районного суду міста Львова від 06 грудня 2016 року в частині поділу квартири АДРЕСА_1 , зарахування зустрічних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на суму 605 774,86 грн, зменшення на цю суму розміру компенсації, належної до стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 370 668,22 грн компенсації спільного боргу подружжя, який виник у зв`язку з придбанням спірного майна, скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення. Первісний та зустрічний позови задоволено частково. Проведено поділ майна, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, - квартири АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_2 право власності на 837/1000, а за ОСОБА_4 - на 163/1000 ідеальних частин цієї квартири. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про виділення ОСОБА_4 та ОСОБА_2 по 1/2 частці у праві власності квартири, припинення права власності ОСОБА_4 на 1/2 її частку, визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/2 квартири, яка належала ОСОБА_4 , проведення поділу боргів колишнього подружжя, зарахування зустрічних вимог ОСОБА_4 та стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 компенсації спільного боргу подружжя, який виник у зв`язку з придбанням спірного майна, відмовлено. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 про припинення її права власності на 163/1000 частки у спірній квартирі, стягнення з ОСОБА_2 на її користь грошової компенсації за цю частку відмовлено. В решті рішення місцевого суду залишено без змін.
		 
		Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що 12 вересня 2006 року між ОСОБА_2 та ПАТ «УкрСиббанк» було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11038990000, за умовами якого позичальник отримав кредит в розмірі 57 000 доларів США, забезпечивши виконання своїх зобов`язань заставою квартири АДРЕСА_1 . Водночас у вказаному договорі не зазначено, що кредит надано для придбання квартири (цільове призначення -споживчі цілі). Сторони припинили проживати разом та вести спільне господарство 01 січня 2010 року. Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 20 січня 2014 року спірне майно було визнано спільною сумісною власністю колишнього подружжя, без визначення розміру їх часток. Тому такий розмір слід визначати з урахуванням вкладу кожного із співвласників у придбання майна. Виплачена ОСОБА_2 після 01 січня 2010 року сума за кредитним договором має враховуватися при визначенні частки у спільному майні, однак не підлягає поділу. За час перебування сторін у шлюбі сума їх спільного вкладу у придбання квартири склала 18 901,13 доларів США. Таким чином, частка ОСОБА_4 у вказаному нерухомому майні становить 0,163 або 163/1000 ((18 901,13 доларів США / 2) / 58 000 доларів США), а  ОСОБА_2 - 827/1 000. В той же час не можуть бути задоволені вимоги ОСОБА_4 про припинення її права на вказану частку у квартирі із сплатою грошової компенсації в сумі 9 450,56 доларів США, оскільки відсутня згода ОСОБА_2 на таку виплату. Отже, необхідно визнати ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишити майно у їх спільній частковій власності. Оскільки в апеляційній скарзі представник ОСОБА_4  -   ОСОБА_3 не ставила питання про перегляд рішення суду першої інстанції щодо поділу спірних транспортних засобів, то в цій частині рішення місцевого суду не було предметом апеляційного перегляду.
		 
		Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг, позиції інших учасників справи.
		 
		08 серпня 2017 року представник ОСОБА_4 -  ОСОБА_3 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Франківського районного суду міста Львова від 06 грудня 2016 року та рішення Апеляційного суду Львівської області від 17 липня 2017 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про припинення її права власності на 163/1000 частки у квартирі АДРЕСА_1 та стягнення з ОСОБА_2 на користь  ОСОБА_1 грошової компенсації за частку у всьому спірному майні в загальному розмірі 21 945 доларів США у гривневому еквіваленті на час ухвалення рішення і ухвалити у вказаній частині нове рішення, яким задовольнити позов.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд безпідставно не припинив право власності ОСОБА_1 на 163/1000 частки у квартирі та не стягнув з ОСОБА_2 на її користь грошову компенсацію за цю частку в розмірі 9 450 доларів США. Висновок суду про ненадання згоди відповідачем на виплату такої компенсації спростовується змістом зустрічної позовної заяви ( ОСОБА_2 погоджувався сплатити кошти навіть за половину спірної квартири). Крім того, частка позивача є незначною та не підлягає виділу в натурі, у зв`язку з чим до спірних правовідносин підлягала застосуванню стаття 365 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Також апеляційний суд безпідставно зазначив у своєму рішенні про те, що в апеляційній скарзі не ставилося питання про перегляд рішення суду першої інстанції щодо поділу спірних транспортних засобів. У скарзі заявник просила, зокрема змінити рішення місцевого суду та стягнути з ОСОБА_2 грошову компенсацію в розмірі 21 945 доларів США за її частку у всьому майні (у квартирі та у трьох транспортних засобах). Скасовуючи рішення місцевого суду в частині зарахування зустрічних позовних вимог та залишаючи це рішення без змін в частині припинення права власності ОСОБА_1 на 1/2 частку у трьох транспортних засобах, суд апеляційної інстанції не вирішив питання щодо сплати їй грошової компенсації за це майно, хоча в апеляційній скарзі така вимога була зазначена. Тобто виходить так, що одноосібним власником автомобілів став  ОСОБА_2 , а позивач не отримала компенсацію за свою частку в цьому майні.
		 
		09 серпня 2017 року ОСОБА_2 також подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Апеляційного суду Львівської області від 17 липня 2017 року, а рішення Франківського районного суду міста Львова від 06 грудня 2016 року залишити в силі.
		 
		Касаційна скарга  ОСОБА_2 мотивована тим, що рішення місцевого суду є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. При поділі майна подружжя суд апеляційної інстанції взагалі не врахував боргові зобов`язання, які виникли у зв`язку з придбанням спірної квартири. Визначаючи ідеальні частки сторін, суд безпідставно не припинив право власності  ОСОБА_1 на частку у квартирі, хоча обидві сторони вимагали цього.
		 
		У жовтні 2017 року представник ОСОБА_4 - ОСОБА_3 подала заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_2 , в якому просила відмовити в її задоволенні, посилаючись на те, що наведені у скарзі доводи були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції. Зокрема, суд правильно виходив з того, що для визначення частки кожного з подружжя у праві спільної сумісної власності необхідно враховувати виплату кожним з них кредиту та брати до уваги фактичне користування майном.
		 
		Рух справи в суді касаційної інстанції.
		 
		Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Франківського районного суду міста Львова.
		 
		Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		 
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		 
		01 червня 2018 року справу № 465/2585/14 Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 17 жовтня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Позиція Верховного Суду.
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).
		 
		Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		 
		Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		За змістом касаційних скарг судові рішення судів попередніх інстанцій в частині вирішення позовної вимоги за первісним позовом про відшкодування моральної шкоди сторонами в касаційному порядку не оскаржуються, а тому Верховним Судом не переглядаються.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
		 
		Відповідно до статті 213 Цивільного процесуального кодексу Українивід 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі - ЦПК України 2004 року), рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 214 ЦПК України 2004 року).
		 
		Відповідно до частини першої статті 303, частини першої статті 304 ЦПК України 2004 року під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України 2004 року.
		 
		Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення у повній мірі не відповідають.
		 
		Судами встановлено, що з 1998 року  ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Сихівського районного суду міста Львова від 30 квітня 2010 року.
		 
		Під час перебування у шлюбі сторонами придбано: квартиру АДРЕСА_1 ; автомобіль «ЗАЗ 110217» сірого кольору, 2007 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 ; автомобіль «ЗАЗ DAEWOO SENS Т 3110» зеленого кольору, 2003 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 ; автомобіль «SKODA OCTAVIA А5 AMBIENTE» бежевого кольору, 2008 року випуску, номер кузова НОМЕР_3 . 
		 
		12 вересня 2006 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 було укладено договір купівлі-продажу вищевказаної квартири, згідно з пунктом 5 якого ціна її продажу становила 292 900 грн, що еквівалентно 58 000 доларам США. Вказані кошти продавець отримала від покупця таким чином: 1 000 доларів США - до підписання договору; 57 000 доларів США - після вчинення правочину.
		 
		12 вересня 2006 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11038990000, за яким позичальник отримав кредит в розмірі 57 000 доларів США, що еквівалентно 287 857 грн, забезпечивши виконання своїх зобов`язань заставою квартири АДРЕСА_1 .
		 
		Згідно з пунктом 1.4 вказаного договору цільове призначення (мета) кредиту -споживчі цілі.
		 
		Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 20 січня 2014 року у справі      № 465/2-1191/11 в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання квартири особистою приватною власністю відмовлено, первісний позов  ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні майном задоволено. Визнано квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю колишнього подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_2 Зобов`язано ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_6 перешкод у користуванні зазначеною квартирою та вселити її в це житло. Визнано спільною сумісною власністю колишнього подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_2 транспорті засоби: автомобіль «ЗАЗ 110217» 2007 року випуску, автомобіль «ЗАЗ DAEWOO SENS Т 3110» 2003 року випуску, автомобіль «SKODA OCTAVIA А5 AMBIENTE» 2008 року випуску.
		 
		При цьому рішенням суду не визначено розмір часток сторін у вищезазначеному майні.
		 
		Під час розгляду вказаної справи встановлено, що сторони припинили проживати разом та вести спільне господарство з 01 січня 2010 року і з цього часу ОСОБА_2 одноособово користувався спірною квартирою. 
		 
		Апеляційним судом також встановлено, що за період перебування сторін у шлюбі та ведення ними спільного господарства (до 01 січня 2010 року) їх спільний вклад у придбання квартири становив 18 901,13 доларів США (17 901,13 доларів США було сплачено в рахунок погашення тіла кредиту), й відповідно частка кожного з подружжя у спірному житлі складає по 9 450,56 доларів США. 
		 
		Після припинення шлюбних відносин ОСОБА_2 самостійно погашав кредитну заборгованість.
		 
		Таким чином, суд апеляційної інстанції визначив частку ОСОБА_4 у спірній квартирі в розмірі 0,163 або 163/1000 ((18 901,13 доларів США / 2) / 58 000 доларів США), а ОСОБА_2 - 827/1 000. 
		 
		Відповідно до статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
		 
		При цьому конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
		 
		Частиною першою статті 69 СК України передбачено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
		 
		Належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно з частиною третьою якої, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
		 
		Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.
		 
		За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані з сім`єю інтереси одного з подружжя.
		 
		До складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, і те, що знаходиться у третіх осіб.
		 
		Разом з тим при поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.
		 
		Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.
		 
		Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. 
		 
		Згідно з частиною другою статті 70 СК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.
		 
		Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 30 постанови від 21 грудня 2007 року № 11«Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», у випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі. При вирішенні спору про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частиною третьої статті 70 СК України в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї, але і випадки коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (частина перша статті 60 СК України).
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
		 
		Скасовуючи рішення місцевого суду в частині поділу квартири АДРЕСА_1 , суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що частки сторін у праві власності на це майно слід визначати з урахуванням вкладу кожного з подружжя в його придбання за час ведення ними спільного господарства, у зв`язку з чим правильно визначив їх частки у спірній квартирі. 
		 
		Доводи касаційної скарги  ОСОБА_2 про те, що при поділі майна подружжя апеляційний суд взагалі не врахував боргові зобов`язання, які виникли у зв`язку з придбанням спірної квартири, не заслуговують на увагу. Суд визначив спільним майном сторін лише частку в житлі, яка була оплачена за рахунок спільних коштів колишнього подружжя. При цьому, взявши до уваги подальше погашення кредитної заборгованості самим ОСОБА_2 , суд визнав його особистою приватною власністю 837/1000 часток квартири. 
		 
		Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		Таким чином, у вказаній частині оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.
		 
		Поряд з цим, відмовляючи  ОСОБА_1 в задоволені вимоги про припинення її права власності на вказану частку у квартирі із сплатою грошової компенсації в сумі 9 450 доларів США, апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_2 не надав своєї згоди на таку виплату. 
		 
		Однак такий висновок ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права та зроблений з порушенням норм процесуального права.
		 
		Статтею 57 ЦПК України 2004 року передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
		 
		Згідно зі статтею 58 ЦПК України 2004 року належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
		 
		За змістом статті 11 ЦПК України 2004 року суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
		 
		Згідно зі статтею 179 ЦПК України 2004 року предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
		 
		Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК України 2004 року).
		 
		За змістом статті 5 ЦПК України 2004 року суд зобов`язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.
		 
		Згідно з частинами першою-третьою статті 10 ЦПК України 2004 року цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони й інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		 
		Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 71 СК України присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
		 
		Аналіз змісту положень статті 71 СК України дає підстави для висновку про те, що частини четверта та п`ята цієї статті виступають як єдиний правовий механізм захисту інтересів того з подружжя, який погоджується на компенсацію належної йому частки у спільному майні за рахунок іншого з подружжя, з подальшим припиненням права власності на цю частку. 
		 
		Принцип обов`язкового отримання згоди особи на присудження їй грошової компенсації, крім випадків, передбачених ЦК України (стаття 365 цього Кодексу), в першу чергу застосовується до правовідносин, які виникають при зверненні одного з подружжя до суду з вимогами про припинення права іншого з подружжя на частку у спільному майні з одночасним присудженням грошової компенсації. Гарантуючи, що компенсація буде виплачена, позивач вносить необхідну суму на депозитний рахунок суду. 
		 
		Такий підхід відповідає закріпленим у статті 7 СК України засадам розумності і добросовісності, оскільки відповідач надає свою згоду на позбавлення його частки у праві власності, отримуючи, в свою чергу,  гарантоване грошове відшкодування. 
		 
		У пунктах 1-3 частини першої статті 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим.
		 
		Правовідносини, в яких позивач просить припинити не право власності відповідача у спільному майні з виплатою компенсації, а своє право на частку в майні з отриманням компенсації на свою користь, є відмінними за своєю природою і регулюються статтею 364 ЦК України, яка передбачає, що співвласник, частка якого в майні не може бути виділена в натурі, має право на отримання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості цієї частки.
		 
		Заявляючи відповідні вимоги, позивач погоджується на отримання грошової компенсації, а відповідач, у свою чергу, не завжди згоден її виплачувати. При цьому залишення неподільної речі у спільній власності без проведення реального поділу не позбавить того з подружжя, хто фактично цією річчю користується, можливості користуватися нею в подальшому. Одночасно інший з подружжя позбавляється як можливості користуватися спірною річчю, хоча вона перебуває у спільній власності, так і грошової компенсації, яку інша сторона добровільно на депозитний рахунок не внесла.
		 
		Оцінюючи положення частини п`ятої статті 71 СК України як такі, що застосовуються до правовідносин, які виникають при зверненні одного з подружжя до іншого з вимогами про припинення його права на частку у спільному майні, Верховний Суд робить висновок, що ця норма не вимагає обов`язкового внесення на депозитний рахунок грошової компенсації у справах за спорами, в яких про припинення своєї частки у спільному майні і отримання компенсації на свою користь заявляє позивач.
		 
		Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 09 жовтня 2019 року у справі № 664/340/16-ц (провадження                    № 61-20084св18).
		 
		Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою те, що частка  ОСОБА_1 у квартирі є незначною і не може бути виділена в натурі. При цьому обидві сторони просили припинити право власності  ОСОБА_1 на частку у спірному майні, за яку ОСОБА_2 фактично погоджувався сплатити грошову компенсацію.
		 
		Отже, висновок суду апеляційної інстанції про відмову в задоволені позовної вимоги ОСОБА_1 про припинення її права власності на 163/1000 частки у квартирі із сплатою грошової компенсації в сумі 9 450 доларів США ґрунтується на неправильному застосуванні до спірних правовідносин вищенаведених норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи в цій частині.
		 
		Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
		 
		Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи у вказаній частині встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані рішення в частині вирішення питання про припинення права власності ОСОБА_1 на 163/1000 частки у квартирі із сплатою грошової компенсації підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення цих вимог.
		 
		Оскільки ОСОБА_1 просила стягнути з відповідача на свою користь 9 450 доларів США у гривневому еквіваленті на час ухвалення рішення, то, враховуючи офіційний курс Національного банку України станом на день ухвалення Верховним Судом цього судового рішення(1 долар США = 24,7195 грн), до стягнення підлягає грошова компенсація в сумі 233 599,27 грн (9 450 доларів США х 24,7195). 
		 
		Відповідно до частини першої статті 303 ЦПК України 2004 року під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		У своєму рішенні суд апеляційної інстанції заначив, що в апеляційній скарзі не ставилося питання про перегляд рішення суду першої інстанції щодо поділу спірних транспортних засобів, а тому в цій частині рішення місцевого суду не було предметом апеляційного перегляду.
		 
		Однак такий висновок суду є безпідставним, оскільки він суперечить змісту апеляційної скарги.
		 
		В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 просила, зокрема змінити рішення місцевого суду та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію в розмірі 21 945 доларів США, тобто за її частку у всьому майні, включаючи квартиру та три автомобілі.
		 
		Поділ майна включає в себе правовий механізм захисту інтересів того з подружжя, який погоджується на компенсацію належної йому частки у спільному майні за рахунок іншого з подружжя, з подальшим припиненням права власності на цю частку. 
		 
		Отже, скасовуючи рішення місцевого суду в частині зарахування зустрічних позовних вимог та залишаючи це рішення без змін в частині припинення права власності ОСОБА_1 на 1/2 частку у трьох транспортних засобах, суд апеляційної інстанції не вирішив питання щодо сплати їй грошової компенсації за це майно, хоча в апеляційній скарзі така вимога була зазначена. 
		 
		Тобто в порушення статей 212-215, 303-304 ЦПК України 2004 року апеляційний суд не врахував наведених вище вимог процесуального законодавства, не перевірив належним чином доводів та вимог апеляційної скарги, не дослідив наданих позивачем за первісним позовом довідок про вартість спірних транспортних засобів, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку щодо відсутності підстав для перегляду рішення суду першої інстанції в частині вирішення вимог про поділ вказаного рухомого майна.
		 
		Таким чином, переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд не перевірив правильність встановлення місцевим судом всіх обставин справи, що мають значення для вирішення спору.
		 
		У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		 
		Суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні у достатній мірі не виклав мотиви, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»).
		 
		Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
		 
		В силу положень статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом установлення фактичних обставин у справі, дослідження доказів і надання їм правової оцінки не належить до компетенції Верховного Суду, тому рішення суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про припинення права власності на транспортні засоби та стягнення грошової компенсації за її частку в цьому майні підлягає скасуванню з передачею справи в цій частині на новий апеляційний розгляд.
		 
		Верховним Судом взято до уваги тривалий час розгляду судами вказаної справи, однак з метою дотриманняпринципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до апеляційного суду для повного, всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.
		 
		Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 410, 411, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 та ОСОБА_2 задовольнити частково.
		 
		Рішення Франківського районного суду міста Львова від 06 грудня 2016 року та рішення Апеляційного суду Львівської області від 17 липня 2017 року в частині вирішення питання про припинення права власності ОСОБА_1  на 163/1000 частки у квартирі із сплатою грошової компенсації скасувати на ухвалити нове рішення.
		 
		Припинити право власності  ОСОБА_1 на 163/1000 частки у квартирі АДРЕСА_1 з виплатою грошової компенсації її вартості.
		 
		Стягнути з  ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1  233 599 (двісті тридцять три тисячі п`ятсот дев`яносто дев`ять) грн 27 коп. компенсації за 163/1000 частки у квартирі АДРЕСА_1 .
		 
		Визнати за  ОСОБА_2  право власності на 163/1000 частки у квартирі АДРЕСА_1 , яка належала  ОСОБА_1 , після сплати ним грошової компенсації за її частку.
		 
		Рішення Апеляційного суду Львівської області від 17 липня 2017 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2  про припинення права власності на транспортні засоби та стягнення грошової компенсації за частку в цьому майні скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		 
		В решті рішення Апеляційного суду Львівської області від 17 липня 2017 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		    Головуючий    В. О. Кузнєцов  Судді:В. С. Жданова   В. М. Ігнатенко   С. О. Карпенко   В. А. Стрільчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...