Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 633/402/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із земельних правовідносин.
Надіслано для оприлюднення: 21.11.2019. Зареєстровано: 22.11.2019. Забезпечено надання загального доступу: 25.11.2019.
Дата набрання законної сили: 15.02.2021
Номер судового провадження: 2/633/19/2019

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		                        
		 
		                                
		 
		Справа № 633/402/18
		провадження № 2/633/19/2019
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		13 листопада 2019 року                            смт. Печеніги 
		Печенізький районний суд Харківської області в складі: 
		головуючого - судді Смирнова В.А.
		за участю секретаря судових засідань  Ріпа І.В. 
		прокурора Чугуївської місцевої прокуратури 
		Харківської області  Ятло Н.В. 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Печеніги цивільну справу за позовом Заступника керівника Харківської місцевої прокуратури №2 до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу, скасування рішення, зобов`язання повернути земельну ділянку, - 
		в с т а н о в и в :
		Заступник керівника Харківської місцевої прокуратури №2 звернувся до суду з позовом доГоловного управління Держгеокадастру у Харківській області, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу, скасування рішення, зобов`язання повернути земельну ділянку.
		В позові заступник керівника Харківської місцевої прокуратури №2 просить визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (про передачу земельної ділянки у власність) від 04 травня 2016 року №3606-СГ, зобов`язати ОСОБА_1 повернути у віддання держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області земельну ділянку, площею 4,7616 га, кадастровий номер 6324681000:02:001:1068, скасувати рішення державного реєстратора Печенізької районної державної адміністрації Харківської області Зоткіна С.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 29831291 від 31 травня 2016 року.
		Прокурор в судове засідання прибув, просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
		Представник відповідача - Головного управління Держгеокадастру у Харківській області в судове засідання не прибув, був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, але надав до суду заяву, в якій просив суд розглянути справу за відсутності їх представника.
		Відповідач  ОСОБА_1 в судове засідання не прибув, належним чином був повідомлений про час і місце розгляду справи, про причини неявки суду не повідомив. 
		Суд вважає, що учасники справи, які не прибули, належним чином повідомлялися про розгляд справи відповідно до вимог ст.128ЦПК України та розглядає дану цивільну справу за їх відсутності. 
		Дослідивши письмові матеріали справи, зібрані докази, заслухавши пояснення прокурора, суд приходить до висновку, що вимоги позовної заяви не підлягають задоволенню. 
		До такого висновку суд прийшов виходячи з наступного. 
		04 травня 2016 року Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області видано Наказ № 3606 - СГ про передачу земельної ділянки у власність, відповідно до якого, передано громадянину  члену Фермерського господарства «ОЛТА-А» ОСОБА_1 у власність для ведення фермерського господарства земельну ділянку у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території Борщівської сільської ради, площею 4,7616 га, в тому числі рілля площею 4,7616 га (кадастровий номер 6324681000:02:001:1068), зареєстровану у Державному реєстрі речових прав 24 лютого 2016 року, (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 863857663246), із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають в оренді ФГ «ОЛТА-А» згідно Договору оренди землі від 30 грудня 2014 року, розташовану за межами населених пунктів на території Борщівської сільської ради Печенізького району Харківської області.
		Для отримання у власність вказаної земельної ділянки ОСОБА_1 08 квітня 2016 року звернувся із заявою до виконуючого обов`язки начальника Головного управлінням Держгеокадастру у Харківській області. 
		До заяви ОСОБА_1 додав копію Договору оренди землі №б/н від 30 грудня 2014 року, копію Додаткової угоди до договору оренди землі №б/н від 01 березня 2016 року, копію Витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, копію Відомостей з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, копію Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, копію Довідки про середній розмір земельної частки (паю) на території Борщівської сільської ради Печенізького району Харківської області, копію Протоколу №4 загальних зборів членів фермерського господарства від 02 квітня 2016 року, копію Статуту фермерського господарства «ОЛТА-А», Відомості з ЄДРПОУ, копію Виписки з державної реєстраційної служби, копія паспорту та ідентифікаційного коду.
		На час звернення із заявою до Головного управлінням Держгеокадастру у Харківській області ОСОБА_1 був членом Фермерського господарства «ОЛТА-А».
		Фермерське господарство «ОЛТА-А» було засновано на базі двох земельних ділянок, загальною площею 101,8581 га. в тому числі земельна ділянка № НОМЕР_1 площею 39,5459 га (кадастровий номер 6324681000:02:001:1061 ) та земельна ділянка № НОМЕР_2 площею 62,3122 га (кадастровий номер 6324681000:02:001:1062), які перебували в оренді у ОСОБА_2 на підставі Договорів оренди від 30 грудня 2014 року.
		Суд критично ставиться до твердження прокурора, що в Наказі № 3606-СГ від 04 травня 2016 року вказано недостовірні відомості про те, що земельна ділянка, яка передається у власність перебувала у користуванні ФГ «ОЛТА-А» з посиланням на Договір оренди землі від 30 грудня 2014 року, оскільки як вказує сам прокурор, що між ОСОБА_2 та Головним управлінням Держземагенства у Харківській області на підставі Розпорядження Печенізької РДА від 20 листопада 2012 року №453 із змінами, внесеними розпорядженням від 14 лютого 2013 року №30 було укладено Договори оренди земельної ділянки площею 39,5459 га (кадастровий номер 6324681000:02:001:1061 ) та земельної ділянки площею 62,3122 га (кадастровий номер 6324681000:02:001:1062) строком на 49 років для ведення фермерського господарства.
		Після отримання ОСОБА_2 , у встановленому законом порядку, в оренду земельних ділянок для ведення фермерського господарства, 15 липня 2015 року створено ФГ «ОЛТА-А», що підтверджується відомостями з Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
		Відповідно до Постанови ВП ВС від 16 січня 2019 року, справа № 695/1275/17ц, провадження № 14-520цс18 після укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства та проведення державної реєстрації такого господарства обов`язки орендаря цієї земельної ділянки виконує фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.
		Посилання прокурора на недостовірність відомостей, що містяться у спірному наказі в частині фактичного землекористувача є необґрунтованими, оскільки судом встановлено, що фактичним землекористувачем наданої ОСОБА_2 земельної ділянки було ФГ «ОЛТА-А».
		ОСОБА_1 мав право на приватизацію земельної ділянки та виконав встановлену процедуру приватизації.
		Відповідно до ст.13Закону України«Про фермерськегосподарство» (вредакції від01травня 2016року ) члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю). Членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради.
		З системного тлумачення положень ст. ст.7, 12 Закону України «Про фермерське господарство», ст. ст.116, 118, 121, 123, 134Земельного кодексуУкраїни приватизація здійснюється кожним членом фермерського господарства окремо шляхом передачі їм безоплатно у приватну власність земельних ділянок із раніше наданої у постійне користування фермерському господарству земельної ділянки.
		Вирішуючи вказаний спір, суд виходив з того, що згідно з частиною 1 статті 81 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України) (в редакції від 03 квітня 2016 року) громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
		Порядок набуття права на землю громадянами та юридичними особами регламентований главою 19 ЗК України.
		Відповідно до частин 1, 2 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
		Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
		Відповідно до частини 3 статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
		Частиною 4 статті 116 ЗК України передбачено, що передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, проводиться один раз по кожному виду використання.
		Норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам визначені у статті 121 ЗК України. Відповідно до частини 1 цієї статті громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах:
		а) для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району.
		Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульовано статтею 118 ЗК України.
		Відповідно до частин 6, 7 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
		Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
		Частинами 8, 9 статті 118 ЗК України передбачено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
		Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду (частина 10 статті 118 ЗК України).
		Статтею 50 Закону України "Про землеустрій" в редакції від 01 січня 2016 року передбачено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється у разі формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання) або зміни цільового призначення земельної ділянки. Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому Земельним кодексом України.
		Повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування передбачені статтею 122 ЗК України.
		Згідно з частиною 4 статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
		Постановою Кабінету Міністрів України №15 від 14.01.2015 року затверджено Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру.
		Відповідно до цього Положення Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.
		Як встановлено судом, ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, будучи зацікавленим в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки за рахунок земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення площею 4,7616 га, що розташована на території Борщівської сільської ради Печенізького району Харківської області, яка перебуває в користуванні Фермерського господарства «Олта-А».
		ОСОБА_1 вважав, що відповідно до статті 32 Земельного кодексу України, статті 13 Закону України "Про фермерське господарство" він має право на отримання земельної ділянки безоплатно у приватну власність як член фермерського господарства " Олта-А ", в порядку, передбаченому статтею 118 ЗК України для безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, з метою ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
		Правові, економічні та соціальні засади створення та діяльності фермерських господарств як прогресивної форми підприємницької діяльності громадян у галузі сільського господарства України визначає Закон України "Про фермерське господарство".
		Відповідно до статті 1 цього Закону (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) Фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.
		Статтею 13 Закону України "Про фермерське господарство" передбачений порядок приватизації земельних ділянок членами фермерських господарств.
		Відповідно до частин 1, 2, 3 цієї статті члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).
		Членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю).
		Дія частин першої та другої цієї статті не поширюється на громадян, які раніше набули права на земельну частку (пай).
		Такі ж норми містяться у статтях 31 ("Землі фермерського господарства") та 32 ("Приватизація земельних ділянок членами фермерських господарств") Земельного кодексу України.
		Відповідно до частини 4 статті 13 Закону України "Про фермерське господарство" громадяни України, які до 1 січня 2002 року отримали в постійне користування або оренду земельні ділянки для ведення фермерського господарства, мають переважне право на придбання (викуп) земельних ділянок розміром до 100 гектарів сільськогосподарських угідь, у тому числі до 50 гектарів ріллі, у власність з розстрочкою платежу до 20 років.
		Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що громадяни можуть отримати землі державної та комунальної власності для ведення фермерського господарства у загальному порядку, визначеному Земельним кодексом України. 
		Матеріалами справи підтверджено, що земельна ділянка сільськогосподарського призначення державної власності площею 62,3122 га (кадастровий номер 6324681000:02:001:1062), що розташована на території Борщівської сільської ради Печенізького району Харківської області, у 2014 році надана у користування громадянці ОСОБА_2 для ведення фермерського господарства, оренда якої була оформлена належним чином.
		За статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Як встановлено судом, зміст заяви ОСОБА_1 від 08 квітня 2016 року про передачу у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності відповідав вимогам ЗУ «Про фермерське господарство» та ЗК України.
		Прокурором, на підставі належних та достовірних доказів не доведено наявність підстав, у тому числі передбачених ЗК України, для мотивованої відмови Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області у задоволенні заяви громадянина ОСОБА_1 щодо передачі у власність земельної ділянки.
		Доводи прокурора про порушення Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області порядку, визначеного нормами ЗК України та ЗУ «Про фермерське господарство» при отриманні ОСОБА_1 земельної ділянки - не ґрунтуються на нормах, діючого у той час законодавства.
		Прокурором не доведено, що спірна земельна ділянка використовується не за цільовим призначенням.
		Відсутність у ФГ «Олта-А» зареєстрованої сільськогосподарської техніки не свідчить про те, що дане господарство створено фіктивно, з метою отримання додаткових земельних ділянок на позаконкурсній основі.
		Окрім того при прийнятті Рішення суд бере до уваги що встановлення державними органами будь-яких не передбачених ЗК України, ЗУ «Про фермерське господарство» чи іншим Законом додаткових кваліфікуючих вимог до фермера або його заяви для отримання ним землі для ведення фермерського господарства, наприклад, наявність у власності сільськогосподарської техніки, зазначення про її наявність у заяві, наявність контрагентів тощо, є дискримінацією за ознакою майнового стану.
		Будь-яка дискримінація заборонена, а тому такий дискримінаційний підхід Позивача суперечить нормам матеріального права та явно порушує вимоги статті 14 Європейської конвенції з прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
		В силу статті 123 ЗК України, що врегульовує порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності, так само як і в силу спеціальних норм, ЗУ «Про фермерське господарство», що врегульовує порядок надання земельних ділянок, на розпорядника земель, не покладено обов`язок перевіряти виробничі потужності фермерського господарства.
		Факт того, що спірна земельна ділянка обробляється саме ФГ «Олта-А», прокурором не спростовується, доказів того, що земельна ділянка не оброблялася, до суду не надано.
		З огляду на відсутність порушень Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області вимог ЗК України та ЗУ «Про фермерське господарство» на етапі передачі земельної ділянки площею 4,7616 га, (кадастровий номер 6324681000:02:001:1068), розташованої на території Борщівської сільської ради Печенізького району Харківської області у власність ОСОБА_1 , суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову прокурора. 
		Прокурором не доведено на підставі належних та достовірних доказів, наявність порушень зі сторони Головного управління Держгеокадастру у Харківській області при передачі у власність фізичній особі ОСОБА_1 земельної ділянки.
		З урахуванням наведеного, за результатами розгляду наявного спору судом не встановлено наявність порушених прав та інтересів держави, що підлягають захисту.
		Зокрема, даний позов подано прокурором саме в інтересах держави, факт порушення яких Відповідачами, ним не доведено.
		Позбавлення ОСОБА_1 права на земельну ділянку призведе до порушення права власності/права подальшого використання земельної ділянки, право власності, яке отримане гр. ОСОБА_1 на законних підставах, що має бути захищено у відповідності до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, за якою кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
		Основною метою статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ) постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Новоселецький проти України» від 11 березня 2003 року, «Федоренко проти України» від 01 червня 2006 року). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі статті 1. Зокрема, необхідно щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.
		Таким чином, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.
		Також ЄСПЛ у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства та знаходять засоби для їх вирішення (наприклад, рішення у справах «Хендісайд проти Сполученого Королівства» від 07 грудня 1976 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 січня 1986 року).
		Отже, створена Конвенцією система захисту покладає саме на національні органи влади обов`язок визначальної оцінки щодо існування проблеми суспільного значення, яка виправдовує як заходи позбавлення права власності, так і необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості.
		Виходячи зі змісту пунктів 32-35 рішення ЄСПЛ від 24.07.2003 «Стретч проти Сполученого Королівства» майном, у значенні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. Даним рішенням суду з прав людини встановлено, що, оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, то в такому випадку мало місце «непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції».
		За таких обставин цієї справи, Європейський Суд з прав людини виніс рішення на користь заявника.
		У справі, яка розглядається, предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема позбавлення особи права власності на майно шляхом визнання недійсною цивільно-правової угоди, на підставі якої було набуте речове право. У контексті цієї норми під майном розуміється ціла низка інтересів економічного характеру, до яких можна віднести й право власності земельної ділянки.
		У практиці ЄСПЛ (наприклад, рішення у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
		Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому, в питаннях оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і в питаннях наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою достатньо широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.
		ЄСПЛ оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося у зв`язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або щодо якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали ЄСПЛ у справах «Раймондо проти Італії» від 22 лютого 1994 року, «Філліпс проти Сполученого Королівства» від 05 липня 2001 року, «Аркурі та інші проти Італії» від 05 липня 2001 року, «Ріела та інші проти Італії» від 04 вересня 2001 року, «Ісмаїлов проти Російської Федерації» від 06 листопада 2008 року).
		Отже, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і в оцінці дотримання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.
		Беручи до уваги, що ОСОБА_1 набув право власності на земельну ділянку на законних підставах, у відповідності до вимог ЗК України та ЗУ «Про фермерське господарство», враховуючи недоведеність прокурором наявності порушених прав та інтересів зі сторони держави, виходячи з принципу справедливої рівноваги між «публічним інтересом», тобто інтересом держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та «приватним інтересом», тобто інтересом фізичної особи, яке так чи інакше страждає від такого втручання, суд вважає, що даний позов прокурора задоволенню не підлягає.
		З огляду на те, що заявлений позов не підлягає задоволенню, беручи до уваги правову позицію прокурора в даній справі, судові витрати по сплаті судового збору покладаються на прокурора в повному обсязі.
		На підставі викладеного, керуючись, ч. 3 ст.211, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -
		 
		ВИРІШИВ:
		Відмовити в задоволенні позовної заяви Заступника керівника Харківської місцевої прокуратури №2 до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу, скасування рішення, зобов`язання повернути земельну ділянку  в повному обсязі.
		Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
		Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		 
		 
		 
		Суддя: В.А.Смирнов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...