Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 240/10114/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 22.11.2019. Зареєстровано: 23.11.2019. Забезпечено надання загального доступу: 25.11.2019.
(частково)
Результат оскарження 26.02.2020 Сьомий апеляційний адміністративний суд: скасовано судове рішення частково і ухвалено нове судове рішення у відповідній частині
Номер судового провадження: 240/10114/19/10270/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		Р І Ш Е Н Н Я 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		 
		12 листопада 2019 року                             м.Житомир                           справа № 240/10114/19  
		категорія 106030000
		 
		Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
		головуючої судді Єфіменко О.В.,
		секретаря судового засідання Магдич В.М.,
		за участю    представника позивача - Поліщука Р.М,
		представника відповідачів - Григорчук Н.І.,
		розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Житомирської міської ради, Житомирського міського голови Сухомлина Сергія Івановича про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, 
		 
		встановив:
		 
		ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, в якому просить:
		- визнати протиправним та скасувати розпорядження Житомирського міського голови №761 від 26.07.2019 про припинення служби в органах місцевого самоврядування та звільнення його з 29.07.2019 з посади начальника управління житлового господарства Житомирської міської ради;
		- поновити його на посаді начальника управління житлового господарства Житомирської міської ради з 29.07.2019;
		- стягнути з Житомирської міської ради на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в період з 29.07.2019 по день постановлення судом судового рішення.
		Позов мотивовано тим, що він займав посаду начальника управління житлового господарства Житомирської міської ради, однак міським головою винесено розпорядження "Про припинення служби в органах місцевого самоврядування ОСОБА_1 " та з 29.07.2019 позивача звільнено із займаної посади за порушення Присяги посадової особи місцевого самоврядування. Вказує, що підставами для звільнення слугувало його затримання 06.05.2019  працівниками правоохоронних органів за підозрою у отриманні неправомірної вигоди, та притягнення до кримінальної відповідальності за скоєння злочину передбаченого ч.2 ст.368 Кримінального кодексу України, при цьому наголошує, що встановлення вини особи без дотримання прав на справедливий суд є істотним порушенням вимог міжнородного законодавства. Крім того, вважає своє звільнення незаконним та проведеним із  грубим порушенням вимог чинного законодавства, оскільки в той  час перебував у відпустці.
		Ухвалою судді від 28.08.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрите загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче засідання у справі на 24.09.2019, яке було відкладено на 15.10.2019, у зв`язку із перебуванням судді Єфіменко О.В. у відпустці (а.с.33).
		15 жовтня 2019 року до суду надійшло клопотання представника позивача про залучення співвідповідача у справі, яке було судом задоволено в підготовчому засіданні та залучено як другого відповідача у справі міського голову Сухомлина С.І.
		Відповідно до ухвали суду без виходу до нарадчої кімнати занесеної секретарем судового засідання до протоколу судового засідання закрите підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду на 12 листопада 2019 року.
		На виконання вимог ухвали суду про відкриття провадження у справі, представник відповідача подала до суду відзив на позовну заяву №21/5881 від 16.09.2019 (а.с.38-39), в якому просила відмовити у задоволенні позовних вимог. Свою правову позицію мотивує тим, що спірне розпорядження прийнято на підставі абзацу 2 ч.1 ст.20 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», а не відповідно до п.7 ст.36 Кодексу законів про працю України, а тому посилання позивача на презумпцію невинуватості та відсутність обвинувального вироку, що свідчить про грубе порушення законодавства України під час звільнення  є помилковими, оскільки позивачем було порушено присягу посадової особи місцевого самоврядування в частині вірного служіння громаді та сумлінного виконання своїх посадових обов`язків.  
		У судовому засідання представник позивача просила задовольнити позов з підстав викладених у ньому та наданих під час розгляду справи поясненнях.
		Представник відповідача заперечував щодо задоволення позовних вимог, вказав на дотримання вимог чинного законодавства міським головою Житомирської міської ради при винесенні оскаржуваного рішення. 
		Суд заслухав пояснення сторін, дослідив надані письмові докази, перевірив матеріали справи, а також проаналізував законодавство, яке регулює спірні правовідносини та дійшов наступного висновку.
		Встановлено, що ОСОБА_1 з 01.10.2018, відповідно до розпорядження Житомирського міського голови «Про призначення ОСОБА_1 » №877 від 28.09.2018, був призначений на посаду начальника управління житлового господарства Житомирської міської ради (а.с.11). Того ж дня позивач прийняв Присягу посадової особи місцевого самоврядування та (під розпис) був ознайомлений із Загальними правилами державного службовця (а.с.15).
		25.07.2019 заступником міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради С.М.Кондатюком доповідною запискою 326/667, проінформовано Житомирського міського голову Сухомлина С.І. про факт порушенням ОСОБА_1 присяги посадової особи місцевого самоврядування та висловлено прохання до міського голови прийняти відповідне розпорядження щодо звільнення ОСОБА_1 із займаної посади. 
		За результатами розгляду доповідної записки міським головою прийнято розпорядження  «Про припинення служби в органах місцевого самоврядування ОСОБА_1 » №761 від 26.07.2019.
		Не погоджуючись зі своїм звільненням, позивач звернувся до суду з даним позовом.
		Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд вказує наступне.
		Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
		Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті  5-1 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
		За приписами частини першої статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
		Так, правові, організаційні, матеріальні та соціальні умови реалізації громадянами України права на службу в органах місцевого самоврядування, загальні засади діяльності посадових осіб місцевого самоврядування, їх правовий статус, порядок та правові гарантії перебування на службі в органах місцевого самоврядування визначає Закон України «Про службу в органах місцевого самоврядування» № 2493-III від 7 червня 2001 року (далі - Закон № 2493-III).
		Згідно зі статтею 1 цього Закону служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.
		При цьому, посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету (ч.1 ст.2 Закону № 2493-III).
		Посадами в органах місцевого самоврядування, серед інших є посади, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України (абз.3 ст.3 Закону № 2493-III).
		Положеннями ч.ч. 2, 3 ст. 7 вказаного Закону, передбачено, що посадові особи місцевого самоврядування діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією України і законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, актами органів місцевого самоврядування, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.
		На посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.
		Згідно з абзацом 4 частини 1 статті 10 Закону № 2493-III прийняття на службу в органи місцевого самоврядування здійснюється: на посади керівника секретаріату (керуючого справами) районної, обласної ради, керуючого справами виконавчого апарату обласних і районних рад, керівників відділів, управлінь та інших працівників органів місцевого самоврядування шляхом призначення відповідно сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України.
		За змістом статті 23 Закону № 2493-III  особи, винні у порушенні законодавства про службу в органах місцевого самоврядування, притягуються до цивільної, адміністративної або кримінальної відповідальності згідно із законом.
		Підстави припинення служби в органах місцевого самоврядування визначені ст.20 вищевказаного Закону.
		Зокрема, крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, служба в органах місцевого самоврядування припиняється на підставі і в порядку, визначених Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", цим та іншими законами України, а також у разі порушення посадовою особою місцевого самоврядування Присяги, передбаченої статтею 11 цього Закону (абз.1 ч.1 ст.20 Закону № 2493-III).
		Рішення про припинення служби в органах місцевого самоврядування може бути оскаржено посадовою особою місцевого самоврядування у порядку, визначеному законом.
		Як видно з матеріалів справи оскаржуване розпорядження прийнято у зв`язку із порушенням присяги посадової особи місцевого самоврядування, яку позивачем прийнято 01.08.2018 (а.с.15). 
		Відтак, підставами для прийняття міським головою оскаржуваного розпорядження №761 від 26.07.2019 слугувала доведена до останнього інформації щодо проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні за ч.3 ст.368 Кримінального кодексу України за фактом отримання неправомірної вигоди позивачем, внаслідок чого його було затримано та про направлення 02.07.2019 справи на розгляд до Корольовського районного суду, що у свою чергу порушує присягу надану позивачем.
		Трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини регулює КЗпП України.
		Статтею 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.
		Згідно з частиною 1 статі 147-1 КЗпП України дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника.
		Відповідно до статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.
		Порядок застосування дисциплінарних стягнень унормований статтею 149 КЗпП України.
		Відповідно до вказаної статті до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.
		За правилами ч.3 ст.40 КЗпП України вказано, що не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.
		Таким чином, трудовим законодавством передбачені підстави наявність яких унеможливлює посадову особу уповноваженого органу звільнити з роботи працівника у період його тимчасової втрати працездатності або відпустки.
		В свою чергу, звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.
		Так, як свідчать матеріали справи, 06.05.2019 в робочий час позивача затримано правоохоронними органами за фактом отримання неправомірної вигоди та з 10.05.2019 відповідно до ухвали Корольовського районного суду ОСОБА_1 було відсторонено від посади начальника управління житлового господарства Житомирської міської ради строком на 2 місяці.
		10.07.2019 позивач звернувся до міського голови Сухомлина С.І. із заявою про відновлення його на посаді (а.с.18).
		Разом з тим, позивач подав міському голові заяву від 10.07.2019 про надання щорічної відпустки з 11.07.2019 до 03.08.2019 та відповідно до п.17 ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни гарантії їх соціального захисту» про надання додаткової відпустки строком 14 календарних днів починаючи з 05.08.2019 до 18.08.2019 з виплатою матеріальної допомоги. Вказані відпустки були надані позивачу відповідно до розпорядження міського голови «Про відпустку ОСОБА_1 » №691 від 10.07.2019 (а.с.13).
		Таким чином, позивач у період з 11.07.2019 до 18.08.2019 перебував у відпустці (щорічній та додатковій).
		При цьому, як видно з матеріалів справи, позивача було звільнено із займаної посади 29 липня 2019 року, тобто під час перебування останнього у відпустці, що є істотним порушенням  приписів ч.3 ст.40 КЗпП України. 
		Таким чином, аналіз зазначених правових норм у їх сукупності з положеннями статті 43 Конституції України, дає підстави для висновку про те, що за змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, встановленого законом.
		Крім того, суд не бере до уваги твердження представника відповідачів у відзиві на позов, що звільнення позивача з посади було здійснено не на підставі норм КЗпП України (п.7 ст.36 КЗпП України), а на підставі абзацу 2 ч.1 ст.20 Закону № 2493-III та вважає його безпідставними та необґрунтованими,  та вказує, що відповідно до статті 20 Закону           № 2493-III служба в органах місцевого самоврядування припиняється на загальних підставах, передбачених КЗпП України та на підставі і в порядку, визначених Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», Законом № 2493-III та іншими законами України.
		Як вказано у оскаржуваному розпорядженні підставами для звільнення позивача слугувало грубе порушення Присяги посадової особи місцевого самоврядування, однак суд не вважає за необхідне детально досліджувати такий факт, оскільки відповідачем при винесенні рішення було порушено приписи ч.3 ст.40 КЗпП України, тобто звільнення відбулося у період перебування позивача у відпустці, що є грубим порушенням прав ОСОБА_1 .
		Крім того,  пунктом 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" підтверджено недопустимість звільнення працівника в період тимчасової  непрацездатності,  а  також  у  період  перебування  у відпустці  (ч.3  ст.40  КЗпП) та стосуються як передбачених статтями  40,  41(1)  КЗпП,  так й інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з  ініціативи  власника  або  уповноваженого ним органу. При цьому маються  на  увазі  щорічні,  а також інші відпустки, що надаються працівникам  як  із  збереженням,  так і без збереження заробітку. 
		Отже, встановлені судом обставини в сукупності свідчать про протиправність оскаржуваного розпорядження №761-к від 26.07.2019 "Про припинення служби в органах місцевого самоврядування ОСОБА_1 ". Спірне розпорядження як правовий акт індивідуальної дії не відповідає критеріям та принципам управлінської діяльності, закріпленим у частині 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, позаяк прийнято безпідставно, необґрунтовано, всупереч вимогам чинного законодавства, оскільки винесено під час перебування позивачем у відпустці. Відтак, це розпорядження є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
		Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача поновити позивача на роботі та стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, суд дійшов до таких висновків.  
		Статтею 235 КЗпП України  передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
		При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
		Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
		Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
		У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.
		Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
		У ході розгляду справи суд установив, що позивач в день видання спірного розпорядження та до 18.08.2019 перебував у відпустці.
		Так, суд здійснивши системний аналіз норм чинного законодавства та наявних у матеріалах справи доказів, відзначає, що визнання протиправним та скасування спірного розпорядження №761 від 26.07.2019, з підстав перебування  позивача в день його видання у відпустці, усуває перешкоди позивачу у продовженні служби в органі місцевого самоврядування та у здійсненні ним службових обов`язків та тягне за собою правові наслідки для його поновлення на посаді начальника управління житлового господарства Житомирської міської ради.
		Таким чином, розпорядження про звільнення позивача було протиправно видано в період перебування позивача у відпустці та за відсутності доведення вини позивача у скоєнні злочину передбаченого ч.3 ст.368 Кримінального кодексу України.
		Стосовно стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.
		Відповідно до частини першої статті 27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України. 
		Держава забезпечує щоквартальну підготовку і публікацію статистичних даних про середню заробітну плату і середню тривалість робочого часу по галузях, групах професій і посад, а також щорічну публікацію даних про вартість робочої сили. Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100).
		Відповідно до пункту 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.
		Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
		За приписами абзацу 3 пункту 3 Порядку №100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
		Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
		Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
		З огляду на викладені норми, при обчисленні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень Порядку.
		Під час розгляду справи суд встановив, що період вимушеного прогулу позивача становить з 29.07.2019 до 12.11.2019. 
		Таким чином, середній заробіток за вказаний час вимушеного прогулу підлягає стягненню з Житомирської міської ради на користь ОСОБА_1 .
		Щодо стягнення витрат на професійно правову допомогу суд зазначає наступне.
		Згідно з статтею 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
		За змістом частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
		Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
		Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		Відповідно до пунктів 6, 7 статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
		Отже, з аналізу вищезазначених правових норм вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка бажає компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором.
		Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22.12.2018 у справі 826/856/18 (адміністративне провадження К/9901/57401/18).
		Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п`ятій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
		При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
		Згідно з п.4 ч.1 ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
		Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
		Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
		Як передбачено п.9 ч.1 ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
		Відповідно до п.6 ч.1 ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
		Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд має з`ясувати склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
		При стягненні витрат на правову допомогу необхідно враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність") або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору.
		Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
		В позовній заяві позивач просить стягнути на його користь судові витрати понесені на професійну правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
		Як встановлено з наявних в матеріалах справи документів, на підтвердження вказаних витрат позивачем надано: договір про надання правничої допомоги від 12.08.2019 №02-27 (а.с. 23); детальний опис робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом Поліщуком Р.М. станом на 22.08.2019 (а.с.24), з якого видно, що адвокатом було витрачено 12 год 30 хв (консультація -1 год 30 хв, вивчення судової практики в реєстрі судових рішень - 2 год; написання та подача адвокатського запиту - 1 год 30 хв; написання проекту позовної заяви - 7 год; подача позовної заяви до суду -30 хв), що в грошовому виразі становить 12500 грн (12 год 30 хв * 1000 грн); акт здачі-прийняття виконаних робіт (наданих послуг) №ОУ-0000006 від 22.08.2019 (а.с.25); ордер на надання правничої (правової) допомоги (а.с.26); свідоцтво про право на заняття адвокатської діяльності (а.с.27). 
		Згідно зазначених документів позивачем понесені витрати на правову допомогу в загальній сумі 12500 грн, однак, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження фактичного отримання коштів адвокатом Поліщуком Р.М. від ОСОБА_1 саме у такій сумі. В прохальній частині позовної заяви представник позивача просить стягнути 32500 грн витрат на професійну правничу допомогу та додатково в детальному описі №2 від 12.11.2019 оцінив участь у двох судових засіданнях в розмірі 3000 грн (а.с. 57 ). До суми витрат на правову допомогу входить також гонорар в розмірі 20000 грн, який виплачується адвокату ОСОБА_1 відповідно до п. 5.1.1. договору про надання правової допомоги в разі  задоволення позову повністю або частково. Тобто, загальна сума витрат за  надання правової допомоги, яку просить стягнути позивач становить 35500 грн.
		З огляду на викладене, суд вважає, що витрати на професійну правову допомогу у розмірі, в якому просить стягнути представник позивача документально не підтверджені та не є співмірними із складністю даної справи. Суд оцінює витрати на професійну правову допомогу у розмірі 5517 грн: 4000 грн (4 год. роботи витрачених на підготовку позову на підготовку матеріалів  для подання їх до суду *1000 грн (за одну годину роботи адвоката)), та 1517 грн (15.10.2019 - 31 хв; 12.11.2019 - 1 год*1000 грн (за одну годину роботи адвоката)) - за  участь у судових засіданнях.
		Інші судові витрати у справі сторонами не понесені.
		Керуючись статтями 9, 77, 90, 242-246, 255, 371 Кодексу адміністративного судочинства України,                                                              
		 
		 вирішив:
		 
		Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Житомирської міської ради (майдан ім. С.П.Корольова, 4/2, м. Житомир, 10000, код ЄДРПОУ 13576954), Житомирського міського голови Сухомлина Сергія Івановича (майдан ім. С.П.Корольова, 4/2, м. Житомир, 10000) про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити.
		Визнати протиправним та скасувати розпорядження Житомирського міського голови №761 від 26.07.2019 про припинення служби в органах місцевого самоврядування та звільнення ОСОБА_1 з 29.07.2019 з посади начальника управління житлового господарства Житомирської міської ради.
		Зобов`язати Житомирську міську раду поновити ОСОБА_1 на посаді начальника управління житлового господарства Житомирської міської ради з 29.07.2019.
		Зобов`язати Житомирську міську раду нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 29.07.2019 до 12.11.2019.
		Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника управління житлового господарства Житомирської міської ради та стягнення з Житомирської міської ради на користь ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць допустити до негайного виконання.
		Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Житомирської міської ради (код ЄДРПОУ 13576954) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5517 гривень (п`ять тисяч п`ятсот сімнадцять гривень).
		Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
		 
		Повне судове рішення складене 22 листопада 2019 року.
		 
		Суддя                                                                                                                        О.В. Єфіменко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...