Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 324/1612/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; страхування, з них; позики, кредиту, банківського вкладу, з них.
Надіслано для оприлюднення: 22.11.2019. Зареєстровано: 24.11.2019. Забезпечено надання загального доступу: 25.11.2019.
Дата набрання законної сили: 19.02.2020
Результат оскарження 19.02.2020 Запорізький апеляційний суд: залишено рішення без змін
Номер судового провадження: 2/324/697/2019

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 324/1612/19 
		Провадження № 2/324/697/2019 
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		21 листопада 2019 року Пологівський районний суд Запорізької області у складі: 
		головуючого судді Кацаренко І.О.
		за участю секретаря судового засідання Божко В.О.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Пологи цивільну справу за позовом акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
		 ВСТАНОВИВ:
		Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, вказуючи, що публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», яке наразі змінило свою назву на акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк» (далі за текстом  Банк; АТ КБ «ПриватБанк»), та ОСОБА_1 17 травня 2013 року уклали кредитний договір без номеру.
		В обґрунтування позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» зазначило, що ОСОБА_1 (далі за текстом - Відповідач) отримав кредит у розмірі 14500 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. 
		Позивач зазначив у позові, що свої зобов`язання перед ОСОБА_1 Банк виконав, надавши йому кредит у розмірі, передбаченому умовами кредитного договору.
		ОСОБА_1 підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та тарифами банку, які викладені на банківському сайті http://privatbank.ua, складає між ним та Банком Договір, що підтверджується підписом ОСОБА_1 у заяві.
		На підставі п.2.1.1.5.5 Умов та правил надання банківських послуг відповідач зобов`язався погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, по перевитраті платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором. Відповідач зобов`язався у відповідності до п.2.1.1.5.6, на вимогу банку виконати зобов`язання з повернення кредиту (у тому числі простроченого кредиту та Овердрафту), оплатити винагороди банку. При непогашенні суми простроченого кредиту згідно п.2.1.1.12.6.1 Умов та правил надання банківських послуг на суму від 100 грн., клієнт сплачує банку пеню відповідно до встановлених тарифів, що діють на дату нарахування. Відповідно до п.2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг при пропущенні позичальником строків платежів по якомусь з грошових зобов`язань, передбачених цим договором більше ніж на 30 днів, позичальник зобов`язаний сплатити банку штраф в розмірі 500 грн.+5% від суми позову. 
		Після отримання кредиту ОСОБА_1 свої кредитні зобов`язання не виконав належним чином, в результаті чого у нього перед Банком станом на 02 липня 2019 року утворилася заборгованість у сумі 149597,65 грн., але законодавством не передбачено вимагати від боржника повернення лише повної суми заборгованості, а кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь яку частину суму заборгованості за кредитом. Таким чином, заборгованість до стягнення становить 69926,91 грн., яку просять стягнути з відповідача на користь Банку, а також 1921 грн. судового збору. 
		Представник позивача Гей А.Д., діючий на підставі довіреності на а.с.65, у судове засідання надав суду письмову заяву, в якій просить розглянути дану справу без його участі без застосування засобів технічної фіксації, позовні вимоги Банку до ОСОБА_1 підтримав у повному обсязі (а.с.68).
		Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання надав письмову заяву, в якій зазначив, що він вважає, що на сьогоднішній день виходячи з судової практики Верховного Суду, яка склалася по кредитним правовідносинам, заборгованості перед Банком він не має, тому просить в позові відмовити. Засідання просить провести без його участі без застосування засобів технічної фіксації. Також додає, що згідно СМС повідомлення від Банку у нього два роки тому заборгованість погашена (а.с.69).
		На підставі ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
		Суд, беручи до уваги підтримання позовних вимог позивачем, невизнання відповідачем позову, дослідивши письмові докази, вважає позов таким, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
		За змістом ст.ст.12, 81, 89 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
		Встановлено, що 17 травня 2013 року ОСОБА_1 звернувся до позивача АТ КБ «ПриватБанк» та підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку. ОСОБА_1 засвідчив своїм підписом, що ознайомлений і згодний з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані для ознайомлення у письмовому вигляді, та висловив згоду, що ця заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами, правилами використання, основними умовами обслуговування та кредитування, які розміщені у рекламному буклеті, складають між ним та банком договір про надання банківських послуг.
		До кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua.
		Згідно з наданим банком розрахунком, у відповідача ОСОБА_1 станом на 02 липня 2019 року утворилася заборгованість у сумі 69926,91 грн., яка складається з заборгованості за тілом кредиту 0,00 грн., заборгованості за простроченим тілом кредиту 52662,62 грн., заборгованості за нарахованими відсотками на суму 0,00 грн., заборгованості за пенею за прострочене зобов`язання за період з 17 травня 2013 року по 01 серпня 2018 року на суму 17264,29 грн. 
		Відповідно до частин 1 і 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
		За змістом ст.ст.626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
		Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
		У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		Згідно із ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
		Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
		Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
		Згідно із ч.1 ст.633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
		За змістом ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
		У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
		Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633,634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
		За змістом ст.1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
		Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
		Згідно зі ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
		За змістом ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
		Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
		Згідно із ч.1 ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
		Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
		У анкеті-заяві позичальника процентна ставка не зазначена.
		Крім того, у цій анкеті-заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
		Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив стягнути складові його повної вартості, зокрема пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту, заборгованість за простроченим тілом кредиту.
		Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 17 травня 2013 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/ як невід`ємні частини спірного договору.
		Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування та інші умови.
		При цьому матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
		Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження №6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
		В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч.1 ст.634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua), неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
		За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
		При цьому згідно з ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
		Надані позивачем Умови та Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
		Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору щодо Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт), оскільки такі не містять підпису позичальника, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження №6-16цс15), а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року (провадження №14-131 цс19).
		Велика Палата Верховного Суду зазначила, що наявність у справах неоднакових редакцій та положень умов і правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об`єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору.
		Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не визнавалися відповідачем та не містять його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання анкети-заяви. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.
		Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах, встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625,1048 ЦК України, позивач не пред`явив.
		В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.
		Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
		Згідно із ч.1 ст.1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
		Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.
		Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
		Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
		Тобто, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
		У частинах 1 і 3 статті 509 ЦК України зазначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
		У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року №1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII).
		Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону №1023-XII споживач  це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.
		У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
		Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року №543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
		З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року зауважила, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
		Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону №1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
		Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.
		Безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір у вигляді анкети-заяви, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).
		Також з наданого позивачем розрахунку заборгованості не вбачається, що заборгованість за простроченим тілом кредиту у сумі 52662,62 грн. становить собою заборгованість за тілом кредиту, до того ж, заборгованість за тілом кредиту не може бути більшою за розмір фактично отриманої суми кредитних коштів, якими користувався відповідач. При цьому, жодного належного доказу на підтвердження отримання відповідачем коштів у збільшеному розмірі позивач до суду не надав.
		Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
		Підсумовуючи все вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог, зокрема доказів укладення договору приєднання між сторонами, яким би визначались умови надання кредитних коштів, нарахування пені, штрафних санкцій, заборгованості за простроченим тілом кредиту, обґрунтованого розрахунку заборгованості за кредитом із зазначенням відповідної кредитної картки, за якою виникла така заборгованість, а також підстав нарахування її складових (пені, штрафів, простроченого тіла кредиту), з огляду на що суд доходить висновку, що в задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 слід відмовити повністю.
		Враховуючи відмову у задоволенні позову та те, що судовий збір повністю сплачено позивачем при поданні позовної заяви, суд відповідно до п.2 ч.2 ст.141 ЦПК України не стягує з відповідача на користь позивача судові витрати по даній справі.
		На підставі викладеного, керуючись ст.ст.1, 3, 16, 207, 509, 525, 526, 546, 549, 610, 625, 629, 1048-1050, 1054, 1055 ЦК України, ст.ст.11, 12, 13, 81, 133, 141, 247 ч.2, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд
		 В И Р І Ш И В:
		Відмовити у задоволенні позовних вимог акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
		Судові витрати віднести на рахунок позивача.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається через Пологівський районний суд Запорізької області до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. 
		 
		 
		 
		       Суддя:                        Кацаренко І.О.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...