Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 120/610/19-а : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано судом: 22.11.2019. Зареєстровано: 24.11.2019. Забезпечено надання загального доступу: 25.11.2019.
Дата набрання законної сили: 22.11.2019
Номер судового провадження: К/9901/25594/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		22 листопада 2019 року 
		Київ
		справа №120/610/19-а
		адміністративне провадження №К/9901/25594/19
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача Білак М.В., 
		суддів Губської О.А., Калашнікової О.В., 
		розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу
		за касаційною скаргою ОСОБА_1 
		на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 15 травня 2019 року (у складі головуючого судді Вільчинського О.В.)
		та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 7 серпня 2019 року (колегія суддів у складі головуючого судді Драчук Т.О., суддів: Полотнянка Ю.П., Ватаманюка Р.В.)
		у справі №120/610/19-а
		за позовом  ОСОБА_1 
		до Державної казначейської служби України 
		про визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання вчинити дії.
		I. ПРОЦЕДУРА
		1.  ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України, в якому просив:
		- визнати протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України щодо непроведення нарахування та виплати йому грошової компенсації за невикористані щорічні відпустки за період з січня 2015 року по вересень 2018 року;
		- зобов`язати Державну казначейську службу України провести нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані щорічні відпустки за період з січня 2015 року по вересень 2018 року.
		2. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 15 травня 2019 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 7 серпня 2019 року, в задоволенні позову відмовлено.
		3. У поданій касаційній скарзі ОСОБА_1 із посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
		II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
		4. Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 з 21 березня 1996 року працював начальником відділень Державної казначейської служби України в місті Донецьку, а з 22 грудня 2011 року займав посаду начальника Управління Державної казначейської служби України у Петровському районі міста Донецька Донецької області.
		5. У зв`язку з погіршенням стану здоров`я в 2017 році позивачеві було встановлено II групу інвалідності довічно, відповідно до довідки МСЕК Серія 12ААА №602203 від 21 грудня 2017 року.
		6. Наказом Казначейства від 24 вересня 2018 року № 455-о ОСОБА_1 звільнено з посади начальника Управління казначейської служби України у Петровському районі м. Донецька Донецької області за власним бажанням відповідно до частини першої статті 86 Закону України "Про державну службу" без виплати грошової компенсації за невикористані щорічні відпустки за 2015 - 2018 роки.
		7. 3 жовтня 2018 року позивач звернувся до Державної казначейської служби України із заявою про нарахування та виплату йому грошової компенсації за невикористані щорічні відпустки за 2015-2018 роки. 
		8. У відповідь на вказане звернення позивачеві направлено лист від 31 жовтня 2018 року №2013/320-17854, в якому позивача повідомлено про те, що з метою розгляду питань, порушених у зверненні, необхідно надати на адресу Казначейства перелік відповідних документів, а саме: заяву (заяви) про надання відпустки (відпусток) без збереження заробітної плати за період з 2015 - 2018 роки; заяви про надання відпусток за період 2013 - 2018 роки; накази Управління Державної казначейської служби України у Петровському районі м. Донецька Донецької області про надання відпусток за період 2013 - 2018 роки; копію наказу Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області про звільнення з посади начальника Управління Державної казначейської служби України у Петровському районі м. Донецька Донецької області; наказ Управління Державної казначейської служби України у Петровському районі м. Донецька Донецької області про складення з себе повноважень начальника управління.
		9. У відповідь на вищезазначений лист Державної казначейської служби України Корчевець В.Л. на адресу відповідача направив заяву від 26 листопада 2018 року із зазначенням обставин, які унеможливлюють надання ним перелічених вище документів.
		10.          Листом Державної казначейської служби України від 26 грудня 2018 року №20-13/21683 ОСОБА_1 повідомлено про те, що питання нарахування та виплати йому грошової компенсації за невикористані щорічні відпустки за 2015 - 2018 роки не може бути розглянуто та вирішено, оскільки ним не було надано необхідних документів, зазначених у листі Державної казначейської служби України від 31 жовтня 2018 року №20-13/320-17854.
		11.          Вважаючи незаконними такі дії відповідача, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
		III. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ.
		12.          Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив тим, що позивачем не доведено того, що він має право на отримання грошової компенсації за невикористані щорічні відпустки за 2015-2018 роки.
		13.          Водночас законодавство не надає Державній казначейській службі України повноважень з ведення обліку відпусток керівників і працівників його територіальних органів, адже вказані особи не перебувають у трудових відносинах з нею, їх особові справи не зберігаються у Державній казначейській службі України та вказані територіальні органи відповідно до Положення про головні управління Державної казначейської служби України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 12 жовтня 2011 року №1280, є окремими особами юридичного права, що самостійно здійснюють кадрову роботу (через своїх керівників).
		14.          Відсутність коштів в Управлінні Державної казначейської служби України у Петровському районі міста Донецька Донецької області, яке очолював позивач, є наслідком бездіяльності самого позивача.
		IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
		15.          Позивач у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій.
		16.          Зазначає, що ним як керівником Управління Державної казначейської служби України у Петровському районі міста Донецька Донецької області складено та затверджено всі необхідні фінансові документи щодо діяльності установи за 2014 бюджетний рік. Що стосується проектів кошторисів за 2015-2018 роки, то вказані документи не були і не могли бути складені, затверджені та направлені головному розпоряднику бюджетних коштів, оскільки фактично Управління Державної казначейської служби України у Петровському районі міста Донецька Донецької області разом зі службовими документами, оргтехнікою, архівом вже перебувало на тимчасово окупованій території.
		17.          Таким чином, звертає увагу позивач, він як керівник Управління, був позбавлений можливості скласти проекти кошторисів Управління на 2015-2018 роки, яке вже фактично не функціонувало на початок 2015 року. Мав місце лише факт його перереєстрації в смт. Володарське Нікольського району Донецької області в грудні 2014 року.
		18.          Зазначає, що неодноразово усно звертався до керівництва Державної казначейської служби України з питанням відновлення фінансування Управління Державної казначейської служби України у Петровському районі міста Донецька Донецької області.
		19.          Також позивав звертає увагу на те, що з січня 2015 року він проживав у місті Вінниця, маючи статус внутрішньо переміщеної особи, оскільки не мав змоги продовжити роботу на посаді керівника Управління внаслідок відсутності мінімальних побутових та матеріально-технічних умов, необхідних для функціонування такого державного органу в смт. Володарське Нікольського району Донецької області в грудні 2014 року.
		20.           В свою чергу Державна казначейська служба України не забезпечила приміщення Управління матеріально-технічними та побутовими засобами, а також не надала допомоги у переміщенні держслужбовців та їх родин до смт. Володарське Нікольського району Донецької області. Таким чином, вказує позивач, функціонування відповідних управлінь Державної казначейської служби України як юридичних осіб на підконтрольній території України в смт. Володарське внаслідок зазначеної бездіяльності Державної казначейської служби України стало неможливим.
		21.          Наведені обставини свідчать про неможливість з його сторони самостійно виготовити та вести журнал обліку наказів, а також видавати накази Управління Державної казначейської служби України у Петровському районі міста Донецька Донецької області починаючи з грудня 2014 року.
		22.          Крім того, позивач зазначає, що з наказом про надання відпустки без збереження заробітної плати на час проведення АТО був ознайомлений в січні 2015 року в телефонному режимі, його копія на адресу позивача не надсилалась, в зв`язку з чим надати цей наказ можливості немає.
		23.          У відзиві на касаційну скаргу відповідач погоджується з рішеннями судів попередніх інстанцій, вважає їх законними та обґрунтованими, тому просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
		24.          Наголошує, що у зв`язку з відмовою позивача надати відповідні дані (зокрема, відомості, створені позивачем як одноособовим керівником Управління Державної казначейської служби України), наразі взагалі відсутня будь-яка можливість визначити періоди перебування позивача у відпустках та встановити суму відповідної заборгованості.
		V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
		25.          Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити наступне.
		26.          Спірні правовідносини у справі, що розглядається, склались з проводу невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані щорічні відпустки, виплата якої передбачена частиною першою статті 83 КЗпП України та частиною першою статті 24 Закону України «Про відпустки».
		27.          Так, відповідно до частини першої статті 83 КЗпП України та частини першої статті 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.
		28.          Позивач, обґрунтовуючи право на отримання грошової компенсації за невикористані щорічні відпустки, посилався на те, що з 2015 року по 2018 рік він перебував у відпустці без збереження заробітної плати відповідно до пункту 4 частини першої статті 9 та пункту 18 частини першої статті 25 Закону України «Про відпустки» на підставі наказу Державної казначейської служби України про надання відпустки без збереження заробітної плати на весь час проведення АТО, з яким його було ознайомлено в телефонному режимі в січні 2015 року.
		29.          Положеннями пункту 4 частини першої статті 9 Закону України «Про відпустки» визначено, що до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (стаття 6 цього Закону), зараховується час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому не виплачувалася заробітна плата у порядку, визначеному статтями 25 і 26 цього Закону.
		30.          В свою чергу пунктом 18 частини першої статті 25 Закону України «Про відпустки» передбачено, що відпустка без збереження заробітної плати за бажанням працівника надається в обов`язковому порядку працівникам на період проведення у відповідному населеному пункті антитерористичної операції, заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях з урахуванням часу, необхідного для повернення до місця роботи, але не більш як сім календарних днів після прийняття рішення про припинення антитерористичної операції, заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях.
		31.          Отже, час перебування ОСОБА_1 у відпустці без збереження заробітної плати (в разі підтвердження такого) відповідно до пункту 18 частини першої статті 25 Закону України «Про відпустки» зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, за невикористання якої він набуває право на отримання компенсації у разі звільнення.
		32.          Верховний Суд зазначає, що визначальним для вирішення цього спору, а саме чи має право ОСОБА_1 на отримання грошової компенсації за невикористані щорічні відпустки, є встановлення обставин перебування чи неперебування його у відпустці без збереження заробітної плати та використання чи невикористання основних щорічних відпусток, компенсацію за які позивач бажає отримати.
		33.          Вирішуючи спір, судом першої інстанції встановлено що наказом Державної казначейської служби України (Казначейства) від 30 липня 2014 року №215 встановлено тимчасовий простій у роботі органів Казначейства, зокрема й Управління Казначейства, в якому працював позивач.
		34.          Водночас наказом Казначейства від 24 грудня 2014 року №360 вказано про переміщення та перереєстрацію органів Казначейства на підконтрольній території Донецької області та визначено, що простій вважається закінченим з дати зміни місцезнаходження відповідних органів Казначейства.
		35.          На виконання вказаного наказу Управління Державної казначейської служби України у Петровському районі м. Донецька Донецької області переміщено до смт. Володарського Донецької області, про що 24 грудня 2014 року внесено запис у ЄДРСР.
		36.          Отже, як правильно вказано судами, саме із зазначеної дати позивач у зв`язку із закінченням простою зобов`язаний був приступити до роботи в очолюваному ним державному органі. Однак докази, які б могли підтвердити ці обставини відсутні.
		37.          Натомість позивач стверджує, що у січні 2015 року його в телефонному режимі ознайомлено з наказом Казначейства про надання відпустки без збереження заробітної плати на час проведення АТО. Копія на адресу позивача не надсилалась, в зв`язку з чим останній не має можливості надати цей наказ.
		38.          Однак, позивач не може підтвердити ці обставини жодними належними та допустимими доказами.
		39.          Не може підтвердити ці обставини і Державна казначейська служба України, оскільки не наділена повноваженнями, а отже й не займається веденням обліку відпусток керівників і працівників його територіальних органів, в тому числі й ОСОБА_1 як керівника Управління Державної казначейської служби України у Петровському районі міста Донецька Донецької області, оскільки вказані особи не перебувають у трудових відносинах з Казначейством, відповідно, їх особові справи не зберігаються у Казначействі, про що обґрунтовано зазначено судом першої інстанції та не заперечується й самим позивачем.
		40.          Відсутні в учасників цієї справи також відомості про перебування чи неперебування ОСОБА_1 у щорічних відпустках протягом 2015-1018 років.
		41.          Доводи позивача про те, що таку інформацію Державна казначейська служба України має змогу витребувати у Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області є безпідставними з огляду на таке.
		42.          З довідок Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області (від 8 квітня 2019 року № 14-18/478; від 8 квітня 2019 року № 14-18/476), що наявні в матеріалах справи, вбачається та встановлено судами, що в порушення пункту 79 Регламенту роботи Державної казначейської служби заява про надання відпустки без збереження заробітної плати на час проведення АТО ОСОБА_1 керівництву Головного управління не надавалась та не узгоджувалась.
		43.          Інформація щодо видання наказу в Управлінні Державної казначейської служби України у Петровському районі м. Донецька Донецької області про надання відпустки без збереження заробітної плати на час проведення АТО ОСОБА_1 до Головного управління не надавалась.
		44.          В порушення Наказу Державної казначейської служби України від 24 грудня 2014 року №360 «Про організацію роботи управлінь Державної казначейської служби України у Донецькій та Луганській областях», ОСОБА_1 після перереєстрації державного органу 30 грудня 2014 року в смт. Володарське до виконання обов`язків начальника Управління не приступив.
		45.          За таких обставин, а також враховуюче те, що відпустка без збереження заробітної плати за будь-якої із передбачених статтею 25 Закону України «Про відпустки» підстав надається тільки за бажанням працівника, що спростовує відповідні доводи позивача, необхідно погодитись з висновками суду першої інстанції про недоведеність перебування позивача у відпустці без збереження заробітної плати відповідно до пункту 4 частини першої статті 9 та пункту 18 частини першої статті 25 Закону України «Про відпустки» протягом 2015-2018 років.
		46.          Ця обставина, а також відсутність будь-якої інформації про використання чи невикористання основних щорічних відпусток позивачем у період 2015-2018 роки, в свою чергу свідчить, про відсутність підстав для зарахування до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, вказаного періоду, а отже й про відсутність підстав для виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані ним дні щорічної відпустки.
		47.          Доводи позивача про неможливість забезпечити належне функціонування Управління Державної казначейської служби України у Петровському районі м. Донецька Донецької області в смт. Володарське внаслідок відсутності фінансування з боку Державної казначейської служби України є безпідставними, таким доводам позивача надана обґрунтована оцінка судом першої інстанції.
		48.          До того ж варто зауважити, що з довідок Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області (від 8 квітня 2019 року № 14-18/479; від 8 квітня 2019 року № 14-18/475), вбачається та що також встановлено судом першої інстанції, Управління Державної казначейської служби України у Петровському районі м. Донецька Донецької області не є ліквідованим, не знаходиться в стадії припинення або реорганізації, але не виконує свої функції у зв`язку з відсутністю Керівного та як такого складу працівників управління.
		49.          Бюджетний запит та розпис на період 2015-2018 роки були сформовані, але фінансування не здійснювалось через ненадання на затвердження підписаних керівником Управління Державної казначейської служби України у Петровському районі м. Донецька Донецької області ОСОБА_1 кошторису та плану асигнувань.
		50.           ОСОБА_1 не інформував Головне управління Казначейства про пошкодження будівлі Управління Державної казначейської служби України у Петровському районі м. Донецька Донецької області та знищення майна і особових справ, документів кадрового та бухгалтерського обліку тощо.
		51.          Інформація, що міститься у цих довідках позивачем не спростована, а судами не встановлено інших обставин, які б суперечили такій інформації. 
		52.          Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
		53.          В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		54.          Позивачем не доведено протиправної бездіяльності з боку Державної казначейської служби України, водночас відповідач довів правомірність своїх дій у спірних правовідносинах.
		55.          Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову.
		56.          Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
		57. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.
		Керуючись статтями 341, 345, 350, 356 КАС України, Верховний Суд
		П О С Т А Н О В И В:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1  залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 15 травня 2019 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 7 серпня 2019 року у справі №120/610/19-а - без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		...........................
		 
		...........................
		 
		...........................
		 
		М.В. Білак
		О.А. Губська 
		О.В. Калашнікова,
		Судді Верховного Суду

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...