Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 444/1725/16 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 24.11.2019. Забезпечено надання загального доступу: 25.11.2019.
Дата набрання законної сили: 20.11.2019
Номер судового провадження: 61-31110ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України                     
		 
		20 листопада 2019 року
		м. Київ
		 
		справа № 444/1725/16-ц
		провадження № 61-31110св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),
		суддів: Дундар І. О., Журавель В. І., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		 
		розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовківського районного суду Львівської області від 30 листопада 2016 року у складі судді: Оприск З. Л., та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 11 липня 2017 року у складі колегії суддів: Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевича А. В.,
		 
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернулася із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору таким, що не відбувся, та повернення завдатку.
		 
		Позовні вимоги мотивовані тим, що 15 липня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено у простій письмовій формі у присутності свідка ОСОБА_4 договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,9 соток та Ѕ частини будинку площею 43,7 кв. м на АДРЕСА_1 за ціною 120 000 грн. Частину суми у розмір 90 000 грн ОСОБА_1 сплачено в момент укладення договору, як завдаток, а решту 30 000 грн позивач повинна була сплатити протягом двох років, а відповідач зобов`язувався представити правовстановлюючі документи на житло та земельну ділянку, а після оплати всієї суми - оформити договір купівлі-продажу у нотаріальній формі.
		 
		ОСОБА_2 у встановленому законом порядку договору купівлі-продажу не оформив і змінив умови попередньої домовленості, а саме: замість 30 000 грн вимагав оплатити 2 500 доларів США, і запропонував укласти договір дарування, а не купівлі-продажу частини будинку та земельної ділянки. Крім того відповідач приховав від неї недоліки нерухомого майна, про які вона не знала. Позивач вважала, що договір купівлі-продажу не був укладений у встановленому законом порядку з вини відповідача і він повинен повернути їй завдаток у подвійному розмірі та відшкодувати витрати, понесені нею на ремонт у кімнаті, який необхідно було зробити для проживання у ній з дитиною.
		 
		ОСОБА_1 просила:
		визнати договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,9 соток та нерухомого майна, що знаходиться по АДРЕСА_2 , між нею та ОСОБА_2 таким, що не відбувся з вини відповідача;
		стягнути з ОСОБА_2 180 000 грн подвійного завдатку та 11 824,50 грн витрат, понесених на ремонт кімнати у вказаному будинку.
		 
		Короткий зміст рішень суду першої інстанції
		 
		Рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 30 листопада 2016 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 90 000 грн. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_2 вказав, що готовий укласти договір купівлі-продажу спірного житла, і згідно розписки від 15 липня 2014 року ОСОБА_2 зобов`язувався надати документи для переоформлення права власності після сплати останньої суми боргу ОСОБА_1 , тому у задоволенні позовної вимоги про визнання договору таким що не відбувся з вини відповідача необхідно відмовити. Оскільки договір купівлі-продажу, який би за своєю формою та змістом відповідав вимогам закону, між сторонами укладено не було, суд першої інстанції зробив висновок, що сплачені в рахунок виконання договору ОСОБА_1 90 000 грн є авансом і повинні бути повернуті у тому ж розмірі в якому вони передавалися.
		 
		При відмові у задоволенні позовних вимог про стягнення із ОСОБА_2 11 824,50 грн витрат на ремонт кімнати, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 , суд зазначив, що ОСОБА_1 з листопада 2014 року проживала у спірному житлі і без згоди ОСОБА_2 зробила поліпшення, які не можна відокремити без шкоди, а тому вона не має права на відшкодування їх вартості.
		 
		Ухвалою Жовківського районного суду Львівської області від 13 січня 2017 року у складі судді Оприск З. Л. внесено виправлення у вступній частині повного рішення Жовківського районного суду Львівської області від 30 листопада 2016 року у справі 444/1725/16-ц, а саме вказано дату ухвалення рішення «30 листопада 2016 року» замість «05 грудня 2016 року».
		 
		Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
		 
		Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 11 липня 2017 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 відхилено. Рішення Жовківського районного суду Львівської області від 30 листопада 2016 року залишено без змін.
		 
		Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що кошти передані ОСОБА_1 ОСОБА_2 у розмірі 90 000 грн є авансом, який підлягає поверненню, що відповідає висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 13 лютого 2013 року у справі № 6-176цс12. Апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції про безпідставність вимог позивача про відшкодування витрат, які вона понесла на ремонт у кімнаті у будинку, оскільки будинок не є її власністю, а проведені нею поліпшення не можна відокремити без шкоди для будинку.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		У липні 2017 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржені рішення і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому посилалася на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що на момент передання коштів у відповідача не було права власності на житловий будинок і земельну ділянку. Вважає помилковим посилання апеляційного суду на постанову Верховного Суду України від 13 лютого 2013 року у справі № 6-176цс12, оскільки 15 липня 2014 року між сторонами було укладено договір завдатку. Тому передані ОСОБА_2 кошти у розмірі 90 000 грн є завдатком. Оскільки ОСОБА_2 не оформив документи про право власності на житловий будинок і земельну ділянку, то саме із його вини не було укладеного договір купівлі-продажу і він повинен повернути завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку. ОСОБА_1 зазначає, що за час проживання у спірному житловому будинку вона зробила у ньому ремонт, а тому кошти, витрачені на ремонт підлягають стягненню на її користь.
		 
		Аналіз касаційної скарги свідчить, що судові рішення оскаржуються у частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 90 000 грн завдатку та 11 824,50 грн витрат, понесених на ремонт кімнати у будинку, у задоволенні яких судами відмовлено. В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.
		 
		Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 04 листопада 2019 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.
		 
		Суди встановили, що 15 липня 2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено у простій письмовій формі договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,9 соток та Ѕ частини будинку площею 43,7 кв. м на АДРЕСА_1 за ціною 120 000 грн, частину якої у сумі 90 000 грн, що є еквівалентом 7 500 доларів США, позивачем сплачено на момент укладення договору з правом на проживання у будинку, а решту суми у розмірі 30 000 грн, що еквівалентно 2 500 доларів США, позивач повинна була сплатити частинами протягом двох років, а ОСОБА_2 після оплати всієї суми зобов`язувався надати документи про право власності на будинок, що підтверджується розпискою від 15 липня 2014 року.
		 
		Суди встановили, що ОСОБА_1 за власні кошти, користуючись допомогою родичів, провела ремонтні роботи, та з листопада 2014 року проживала у спірному житлі, що підтверджується показаннями свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 . У подальшому ОСОБА_1 решту грошових коштів не передала ОСОБА_2 , договір купівлі-продажу спірного житла сторонами в установленому законом порядку укладений не був.
		 
		Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.
		 
		Відповідно до статті 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
		 
		У постанові Верховного Суду України від 13 лютого 2013 року у справі № 6-176цс12 зроблено висновок, що «внесення завдатку як способу виконання зобов`язання може мати місце лише в разі наявності зобов`язання, яке повинно було виникати на підставі договорів купівлі-продажу будинку та частин земельних ділянок. Оскільки договори купівлі-продажу будинку й частин земельних ділянок, які б за своєю формою та змістом відповідали вимогам закону, між сторонами у справі укладені не були, а сторони лише домовилися укласти такі договори в майбутньому, передана ОСОБА_8 відповідачу грошова сума в розмірі 968 420 гривень є авансом, який підлягає поверненню позивачу, тому висновок суду касаційної інстанції щодо необґрунтованості позовних вимог про стягнення авансу за попереднім договором є помилковим».
		 
		Суди встановили, що договір купівлі-продажу земельної ділянки та житлового будинку між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений не був, кошти у сумі 90 000 грн відповідач позивачу не повернув.
		 
		Тому посилання у касаційній скарзі про те, що передані ОСОБА_2 кошти у розмірі 90 000 грн є завдатком і він повинен повернути завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку, колегія суддів відхиляє. Оскільки підстави для застосування до спірних відносин частини першої статті 571 ЦК України відсутні.
		 
		За таких обставин суди обґрунтовано відмовили в задоволенні позовної вимоги в частині стягнення грошових коштів у сумі 90 000 грн.
		 
		Аналіз матеріалів справи свідчить, що відповідно до розписки від 15 липня 2014 року «з 15 липня 2014 року ОСОБА_1 має право проживати в даному будинку з своїм сином ОСОБА_9 » (а. с. 18 - 20).
		 
		Згідно частини третьої статті 390 ЦК України добросовісний або недобросовісний набувач (володілець) має право вимагати від власника майна відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження майна, здійснених ним з часу, з якого власникові належить право на повернення майна або передання доходів.
		 
		Тлумачення частини третьої статті 390 ЦК України свідчить, що витрати, про які вказується в частині третій статті 390 ЦК України: по-перше, стосуються утримання або збереження майна; по-друге, вони мають бути необхідними, а не зайвими або навіть корисними; по-третє, мають бути здійсненими незаконним володільцем.
		 
		Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		 
		У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15 травня 2018 року у справі № 910/15521/17 зроблено висновок, що «під поняттям «необхідні витрати» розуміються тільки ті витрати, які необхідні для забезпечення нормального стану та зберігання майна з урахуванням його зношеності. Отже, інші витрати, тобто не «необхідні», відшкодуванню не підлягають».
		 
		Відповідно до частини четвертої статті 390 ЦК України добросовісний набувач (володілець) має право залишити собі здійснені ним поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди. Якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач (володілець) має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість.
		 
		У постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-389цс16 зазначено, що: «відповідно до частини третьої статті 390 ЦК України добросовісний або недобросовісний набувач (володілець) має право вимагати від власника майна відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження майна, здійснених ним з часу, з якого власникові належить право на повернення майна або передання доходів. Згідно із частиною четвертою статті 390 ЦК України якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач (володілець) має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість. Отже, частина третя зазначеної норми матеріального права регулює права добросовісного або недобросовісного набувача чужого майна на відшкодування витрат, здійснених ним з часу, коли у власника виникло право на повернення цього майна або на отримання доходів від його використання. Разом з тим положення частини четвертої статті 390 ЦК України застосовуються до правовідносин, при яких добросовісному набувачу (володільцю) належить право на поліпшення набутого ним майна та залишення за собою результатів такого поліпшення за умови можливості їх відокремлення або право на відшкодування сум, на які збільшилась вартість поліпшеного майна, за неможливості їх відокремлення. Застосування зазначених норм матеріального права суттєво різниться залежно від визначення підстав та сум, які підлягають відшкодуванню. Зокрема за положеннями частини третьої підлягають відшкодуванню фактичні витрати, здійснені добросовісним або недобросовісним набувачем, які необхідно було зробити задля збереження майна або на його утримання з часу, коли власнику належало право зокрема на повернення майна. На відміну від норми частини третьої статті 390 ЦК України, за положеннями частини четвертої цієї статті добросовісному набувачу або володільцю належить право отримати відокремлювані поліпшення майна або право на відшкодування невідокремлюваних поліпшень пропорційно збільшенню вартості майна унаслідок цих поліпшень. Оскільки позивачка та відповідачка дійшли згоди щодо укладення договору купівлі-продажу майна на певних умовах, у т. ч. домовилися про оплату та проживання позивачки в будинку, суд дійшов вірного висновку, що позивачка є добросовісним володільцем. Однак, визначаючи суму відшкодування, яка підлягає стягненню з відповідачки на користь позивачки апеляційний суд на підставі частин третьої та четвертої статті 390 ЦК України виходив з вартості будівельних робіт, які здійснено позивачкою на поліпшення отриманого нею майна без установлення можливості відокремлення поліпшень, або суми, на яку збільшилась вартість будинку (частина четверта цієї статті), або часу, з якого майно підлягало поверненню та вартості необхідних витрат на його утримання та збереження, які вимушена була здійснити позивачка починаючи з цього часу (частина третя цієї статті). Проте, всупереч положенням частини четвертої статті 390 ЦК України про право добросовісного володільця на відшкодування здійснених ним витрат у сумі, на яку збільшилась вартість майна, суд не дослідив питання, чи забезпечили проведені в будинку ремонтні роботи приріст ринкової вартості будинку. Отже, стягнувши з відповідачки всю суму коштів на проведення ремонтних робіт, суд неправильно застосував вказану норму права. При цьому до спірних правовідносин суд одночасно застосував обидві зазначені норми, які за своєю суттю не є тотожними та регулюють різні права й обов`язки учасників правовідносин, різні підстави та розміри відшкодування здійснених витрат».
		 
		За таких обставин, апеляційний суд: не перевірив обґрунтованість позовної вимоги про стягнення 11 824,50 грн витрат, понесених на ремонт кімнати будинку добросовісним володільцем, не надав оцінки, доказам, наявним у матеріалах справи, на які позивач посилалася на підтвердження понесення таких витрат, та зробив передчасний висновок про залишення рішення суду першої інстанції у цій частині без змін.
		 
		Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 90 000 грн завдатку ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена ухвала апеляційного суду у частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 11 824,50 грн витрат, понесених на ремонт кімнати будинку, постановлена без додержання норм матеріального і процесуального права.
		 
		У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, оскаржену ухвалу апеляційного суду у частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 11 824,50 грн витрат, понесених на ремонт кімнати будинку, скасувати і передати справу у цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 90 000 грн завдатку залишити без змін.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 410, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
		 
		Ухвалу апеляційного суду Львівської області від 11 липня 2017 року у частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 11 824,50 грн витрат, понесених на ремонт кімнати будинку, скасувати.
		 
		Передати справу № 370/476/16-ц у частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 11 824,50 грн витрат, понесених на ремонт кімнати будинку, на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		 
		Рішення Жовківського районного суду Львівської області від 30 листопада 2016 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 11 липня 2017 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 90 000 грн завдатку залишити без змін.
		 
		З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції ухвала апеляційного суду Львівської області від 11 липня 2017 року в скасованій частині втрачає законну силу.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                     В. І. Крат
		 
		Судді:                                                                                              І. О. Дундар
		 
		В. І. Журавель
		 
		                                                                                                        Є. В. Краснощоков
		 
		М. М. Русинчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...