Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 314/3916/15-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Інші справи позовного провадження.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 24.11.2019. Забезпечено надання загального доступу: 25.11.2019.
Дата набрання законної сили: 06.11.2019
Номер судового провадження: 61-1925ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова                                                 
		Іменем України
		06 листопада 2019 року
		м. Київ
		 
		справа № 314/3916/15-ц
		 
		провадження № 61-1925св19
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		 
		головуючого - Синельникова Є. В.,
		суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		представник позивача - ОСОБА_2 ,
		відповідач - ОСОБА_3 ,
		представник відповідача - ОСОБА_4 ,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 05 вересня 2017 року у складі судді Капітонова Є. М. та постанову Запорізького апеляційного суду від 12 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Маловічко С. В., Полякова О. З., Кочеткової І. В.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		1.    Описова частина
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільним майном подружжя та поділ майна подружжя.
		Позов мотивовано тим, що з 29 березня 1999 року вони з відповідачем проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу у будинку АДРЕСА_1 , 3/4 частки якого належали матері відповідача -                               ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та 1/4 частки належала ОСОБА_3 . Починаючи з 02 вересня 2003 року вона зареєстрована за вказаною адресою. Спільних дітей не мають, разом з ними проживала її дочка ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка з 24 жовтня 2004 року також зареєстрована за вказаною адресою.
		 
		05 червня 2010 року вони із відповідачем уклали шлюб, який 05 листопада                       2015 року на підставі рішення Вільнянського районного суду Запорізької області було розірвано.
		 
		Зазначала, що за час перебування у фактичних шлюбних відносинах та у зареєстрованому шлюбі за спільні кошти вони з відповідачем 25 березня                          2005 року придбали нежитлову будівлю магазину по АДРЕСА_2 , яка зареєстрована на ім`я відповідача, а                      11 вересня 2007 року згідно з договором купівлі-продажу земельної ділянки, ОСОБА_3 , як фізичною особою - підприємцем була придбана земельна ділянка під зазначену будівлю магазину, площею 0,211 га.
		 
		Протягом 2002-2009 років вони за сімейні кошти спільними зусиллями здійснювали ремонт та поліпшення всього житлового будинку АДРЕСА_1 . Всі будівельні роботи по реконструкції будинку, його капітального поліпшення, будівництва господарських будівель на подвір`ї, вартість яких вона оцінює у 250 тис. грн, проводилися без відповідного документа, і є самочинним будівництвом.
		 
		За час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та перебування у шлюбі ними також було придбано: автомобіль ГАЗ 2705-415, реєстраційний номер НОМЕР_1 ; вантажний фургон ізотермічний ТАТА, реєстраційний номер НОМЕР_2 ; вантажний рефрижератор VOLVO модель FH12, реєстраційний номер НОМЕР_3 ; причіп фургон Е SHMITZ, реєстраційний номер НОМЕР_4 , та інші побутові прилади.
		 
		Ураховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд: встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 з 29 березня 1999 року по 05 червня 2010 року; визнати вказані вище: нежитлову будівлю магазину, земельну ділянку, транспортні засоби, причіп, а також будівельні матеріали, які були використані при реконструкції житлового будинку АДРЕСА_1 , його капітального поліпшення, будівництва господарських будівель на подвір`ї, спільною сумісною власністю її та ОСОБА_3 . Поділити майно подружжя та виділити їй у власність: нежитлову будівлю магазину - літера А з прибудовою А-1 по АДРЕСА_2 , а також земельну ділянку кадастровий номер 2321510100:07:002:0191, площею 0,0211 га, для функціонування магазину; телевізор «LG М2232Б», вартістю 5 тис. грн. Усього майна на загальну суму 548 665 грн 32 коп.
		Виділити у власність ОСОБА_3 : автомобіль ГАЗ 2705-415, реєстраційний номер НОМЕР_1 ; вантажний фургон ізотермічний ТАТА, реєстраційний номер               НОМЕР_2 ; вантажний рефрижератор VOLVO модель FH12, реєстраційний номер НОМЕР_3 ; причіп фургон Е SHMITZ, реєстраційний номер НОМЕР_4 ; телевізор «LG CT-25Q20RQ», музичний центр «Thomson CS550», пральну машину                                      «LG WD10405NDK», холодильник «Samsung RS20RPS», ноутбук HP, телевізор                            «LG M2232D», пилосос «Philips FC8764», кріплення до телевізора «LCD338 itech» мікрохвильову піч «Panasonic NN GD 576 MZPE», газову піч «Electrolux», бойлер «Горєньє», кухонний комбайн «Kenwood», м`які меблі (диван і два крісла), електром`ясорубку, котел газовий настінний. Усього майна на загальну суму              1 071 222 грн 50 коп.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 05 вересня                         2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Встановлено факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_3                          з 01 січня 2004 року по 05 червня 2010 року без реєстрації шлюбу. Визнано спільною сумісною власністю подружжя майно та визнано право спільної часткової власності за ОСОБА_9 та ОСОБА_3 на                           1/2 частку за кожним на: нежитлову будівлю магазину - літера А з прибудовою А1, земельну ділянку, площею 0,0211 га, для функціонування магазину, кадастровий номер 2321510100:07:002:0191, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 ; автомобіль ГАЗ 2705-415, реєстраційний номер НОМЕР_1 ; вантажний фургон ізотермічний ТАТА, модель LPT 613-58, реєстраційний номер НОМЕР_5 ; вантажний рефрижератор VOLVO, модель FH12, обладнаний навантажувальним-розвантажувальним пристроєм, реєстраційний номер НОМЕР_3 ; причіп фургон Е SHMITZ, модель К 018, реєстраційний номер              НОМЕР_4 .
		Визнано спільною сумісною власністю подружжя майно та поділено майно: ОСОБА_1 виділено у власність: телевізор «LG CT-25Q20RQ», музичний центр «Thomson CS550», пральну машину « LG WD10405NDK», холодильник «Samsung RS20RPS», ноутбук HP, телевізор «LG M2232D», пилосос «Philips FC8764», кріплення до плоского телевізора «LCD338 itech»; ОСОБА_3 виділено у власність: мікрохвильову піч «Panasonic NN GD 576 MZPE», газову піч «Electrolux», бойлер «Горєньє», кухонний комбайн «Kenwood», м`які меблі (диван і два крісла), електром`ясорубку, котел газовий настінний.
		Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму витрат на будівельні матеріали, які були використані при будівництві господарських будівель та споруд житлового будинку АДРЕСА_1 у розмірі 125 тис. грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
		 
		Задовольняючи частково позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що частина майна була набута сторонами за час перебування у фактичних шлюбних відносинах, а частина у шлюбі, відтак, у силу статті 60, частини першої статті 70, частини першої статті 74 СК України, спірне майно належить їм на праві спільної сумісної власності і підлягає поділу в рівних частинах. Також, у силу частини третьої статті 358 ЦК України відповідач має компенсувати позивачу половину вартості витрат на будівельні матеріали, які були використані при будівництві господарських будівель та споруд житлового будинку. Крім того, судом зазначено, що сторони не дійшли згоди щодо виділення у власність одному з них конкретного майна, а також розміру компенсації на користь іншого за втрачену частку у праві спільної сумісної власності, така компенсація на депозитний рахунок суду не вносилась.
		 
		Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 19 грудня 2017 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_3 відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.
		 
		Постановою Верховного Суду від 03 травня 2018 року касаційні скарги                   ОСОБА_3 та ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Апеляційного суду Запорізької області від 19 грудня 2017 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Запорізького апеляційного суду від 12 грудня 2018 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 05 вересня 2017 року скасовано в частині вирішення позову щодо вимог про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та його поділу, стягнення частини вартості витрат на реконструкцію житлового будинку. Вказані позовні вимог ОСОБА_1 задоволено частково.
		Визнано спільною сумісною власністю подружжя таке майно: автомобіль ГАЗ 2705-415, реєстраційний номер НОМЕР_1 , вантажний фургон ізотермічний ТАТА модель LРТ, реєстраційний номер НОМЕР_5 , вантажний рефрижератор VOLVO, модель FH, реєстраційний номер НОМЕР_3 , причіп-фургон Е SHMITZ, реєстраційний номер НОМЕР_4 , телевізор «LG CТ-25Q20RQ», музичний центр «Thomson CS550», мікрохвильову піч «Panasonik NN GD 576 MZPE», пральну машину «LG WD10405NDK», газову піч «Electrolux», бойлер «Гореніє», м`які меблі (диван та два крісла), ноутбук НР, електром`ясорубку, котел газовий настінний, телевізор «LG M 2232D», пилосос «Philips FC8764», кріплення до ТВ «LСD338 itech».
		Поділено вказане майно в такий спосіб. Виділено ОСОБА_1 та визнано за нею право власності на причіп-фургон Е SHMITZ, реєстраційний номер НОМЕР_4 , вартістю 209 547 грн, телевізор «LG M 2232D» вартістю 2 519 грн, ноутбук вартістю 8 тис. грн, пилосос ««Philips FC8764» вартістю 1 679 грн, телевізор                                              «LG CТ-25Q20RQ», вартістю 750 грн, музичний центр «Thomson CS550» вартістю    500 грн, мікрохвильову піч «Panasonik NN GD 576 MZPE» вартістю 1 124 грн, пральну машину «LG WD10405NDK» вартістю 2 489 грн, газову піч «Electrolux» вартістю 3 659 грн, бойлер «Гореніє» вартістю 3 500 грн, електром`ясорубку вартістю 1 500 грн, кріплення до ТВ «LСD338 itech» вартістю 439 грн, меблі (диван і 2 крісла) вартістю 7 тис. грн, котел газовий настінний вартістю 15 тис. грн,                       а всього на суму - 257 706 грн.
		Виділено ОСОБА_3 та визнано за ним право власності на автомобіль            ГАЗ 2705-415, реєстраційний номер НОМЕР_1 , вартістю 25 024 грн, вантажний фургон ізотермічний ТАТА модель LРТ, реєстраційний номер НОМЕР_5 , вартістю                            140 923 грн 73 коп., вантажний рефрижератор VOLVO, модель FH, реєстраційний номер НОМЕР_3 , вартістю 500 327 грн 53 коп., а всього на суму - 666 275 грн               26 коп.
		Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 різницю у вартості виділеного майна у розмірі 204 284 грн 63 коп.
		У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
		 
		Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ураховуючи всі наведені докази у їх сукупності, колегія вважала, що суд першої інстанції зробив вірний висновок про доведеність факту проживання сторін у справі однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 1999 року, але, зважаючи на те, що тільки з набуттям чинності новими СК и ЦК України такі відносини породжують правові наслідки щодо режиму нажитого за час таких відносин майна, як спільного майна подружжя, встановив цей факт лише за період з 01 січня 2004 року. Отже, судом встановлено, що з 01 січня 2004 року по 05 жовтня 2010 року сторони проживали однією сім`єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу, а у періоду з 05 жовтня 2010 року                         по 05 листопада 2015 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який був розірваний рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області. Основним спірним об`єктом між сторонами у справі є магазин та земельна ділянка, надана для його функціонування.Магазин не можна визнати спільним сумісним майном подружжя, оскільки він придбаний за кошти відповідача,            для здійснення ним підприємницької діяльності, якою він почав займатися ще                за 6 років до купівлі магазину, та продовжує займатись підприємницькою діяльністю. Про те, що магазин не використовувався в інтересах сім`ї свідчить той факт, що у своїх звітах до податкового органу ОСОБА_1 вказувала, що магазин «Лора» за адресою АДРЕСА_2 перебуває в її користуванні на правах оренди. Крім того, позивач припинила свою реєстрацію як приватного підприємця. Земельна ділянка в такому разі також не підлягає поділу, оскільки є приналежною для функціонування магазину, а також придбавалась ОСОБА_3 як фізичною особою - підприємцем для розміщення і функціонування магазину.
		Крім того, магазин був реконструйований, але не введений в експлуатацію, тому новостворений внаслідок реконструкції об`єкт не пройшов державну реєстрацію. Указаний реконструйований об`єкт є іншим порівняно з придбаним у 2005 році, але не був введений в експлуатацію та його державна реєстрація не здійснена, а тому новостворений об`єкт як самочинний не може бути предметом поділу.                       У матеріалах справи немає документів про здійснені витрати на побудову самочинних будівель і споруд на території подвір`я будинку АДРЕСА_1 . Тому суд першої інстанції зробив свої висновки на припущеннях, не мотивувавши, чому вважає доведеним саме розмір витрат на здійснення поліпшень у житловому будинку у розмірі 250 тис. грн таким, що відповідає вартості вкладених будівельних матеріалів. Не надано стороною позивача таких документів при повторному апеляційному розгляді справи, а тому колегія вважала, що ці вимоги позивача є недоведеними та задоволенню не підлягають. Спірні автомобілі були придбані за кредитні кошти, які виплачувались сторонами з сімейного бюджету, оскільки у цей час ОСОБА_1 вже займалась підприємницькою діяльністю та мала від неї дохід, що підтверджується звітами до податкового органу.Позивач також просила поділити зазначене рухоме майно у вигляді побутової техніки та меблів. Відповідач погоджувався, що таке майно ними придбавалось, але вважав, що позивач завищила його вартість, проте документального підтвердженої іншої вартості кожного найменування майна ним не надано. Колегія врахувала доводи про те, що суд першої інстанції ділив майно подружжя без врахування його вартості взагалі, що є неправильним з огляду на принцип рівності часток у майні та для забезпечення рівності його вартості для кожного з подружжя. Тому при поділі рухомого майна колегія виходила із наявних в матеріалах справи цін згідно з платіжними документами, а у разі їх відсутності, з вартості, яку визначила позивач, оскільки відповідач іншої підтвердженої вартості не надав. З огляду на те, що відповідачу виділені всі транспортні засоби, крім причепу, то колегія вважала необхідним для забезпечення балансу виділити все рухоме майно позивачу, виключивши з цього переліку кухонний комбайн «Kenwood» вартістю 2 500 грн, який подарувала відповідачу матір, що визнала позивач, та холодильник «Samsung RS20RPS» вартістю 15 тис. грн, який відповідач подарував позивачу та визнав ці обставини в ході розгляду справи. Загальна вартість майна, поділеного між сторонами становить 920 981 грн 26 коп., тобто частка кожного має складати половину цієї вартості - 461 990 грн 63 коп. Тому різниця між вартістю належного майна та виділеного у позивача становить 204 284 грн 63 коп. в бік її зменшення, а відтак ця сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача як грошова компенсація.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
		 
		У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у січні 2019 року, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушенням норм процесуального права, просила скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій частково і передати справу частково на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є незаконними, необґрунтованими й такими, що прийняті з неправильним застосуванням норм чинного законодавства. Посилалась на те, що дохід, отриманий ОСОБА_3 протягом 2004 року є об`єктом права спільної сумісної власності, за який було придбано магазин, а, відтак, і магазин є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Зазначала, що у матеріалах справи відсутні докази, що спірний магазин є об`єктом самочинного будівництва. Відповідачем не було надано належного та допустимого доказу на підтвердження факту самочинного будівництва, зазначене є припущенням, а тому не може бути прийнято судом до уваги. Щодо поділу земельної ділянки вказувала на те, що судом не було враховано, що договір купівлі-продажу земельної ділянки був укладений 11 вересня 2007 року, вартість договору складала 5 647 грн. На момент укладення цього договору вона займалась підприємницькою діяльністю більше ніж два роки, та у матеріалах справи міститься копія її звіту за 4 квартал 2007 року, згідно із яким заробіток за 2007 рік складав 396 842 грн. При цьому даних щодо доходів відповідача за цей період у матеріалах справи не міститься. Глава 7 СК України не містить такої підстави для відмови у визнанні майна об`єктом спільної власності як функціональне призначення земельної ділянки. А, відтак, висновки судів попередніх інстанцій є такими, що протирічать чинному законодавству.
		 
		Отже, за змістом касаційної скарги ОСОБА_1 рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції оскаржується в частині поділу нерухомого майна, зокрема, спірного магазина та земельної ділянки, як набутого у період спільного проживання за спільні кошти, яке вважає спільною власністю сторін, яке підлягає поділу, а в іншій частині не оскаржуються і в цій частині відповідно до вимог статті 400 ЦПК України касаційним судом не переглядаються.
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 06 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано з Вільнянського районного суду Запорізької області зазначену цивільну справу.
		 
		У березні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року справу за позовом                ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання майна спільним майном подружжя та поділ майна призначено до розгляду.
		 
		Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
		 
		У березні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_3 , у якому він посилався на те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції прийнята на основі повного та всебічного розгляду всіх обставин й дослідження матеріалів цивільної справи, правильного застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для скасування постанови апеляційного суду відсутні.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		ОСОБА_1 та ОСОБА_3 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу                 у період з 01 січня 2004 року по 05 червня 2010 року.
		 
		05 червня 2010 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_3 було зареєстровано шлюб, який 05 листопада 2015 року на підставі рішення Вільнянського районного суду Запорізької області було розірвано.
		 
		28 березні 2005 року згідно з договором купівлі-продажу нежитлової будівлі ОСОБА_3 як фізичною особою була придбана нежитлова будівля магазину за адресою: АДРЕСА_2 .
		 
		11 вересня 2007 року згідно з договором купівлі-продажу земельної ділянки ОСОБА_3 як фізичною особою - підприємцем була придбана земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 2321510100:07:002:0191, площею 0,0211 га для функціонування магазину.
		 
		Під час проживання однією сім`єю та перебування у шлюбі сторонами було придбано майно: автомобіль ГАЗ 2705-415, реєстраційний номер НОМЕР_1 ; вантажний фургон ізотермічний ТАТА, реєстраційний номер НОМЕР_2 ; вантажний рефрижератор VOLVO модель FH12, реєстраційний номер НОМЕР_3 ; причіп-фургон Е SHMITZ, реєстраційний номер НОМЕР_4 , та інші побутові товари.
		 
		При цьому, магазин та земельна ділянка для його функціонування, автомобіль ГАЗ та вантажній фургон ТАТА, які придбані у період проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу, використовувались в інтересах сім`ї, про що свідчить залучення відповідачем позивача, її рідних, дітей відповідача до обслуговування майна та забезпечення торгівельної діяльності. Тому це майно є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
		 
		Також встановлено, що сторони за спільні кошти, спільними зусиллями та затратами здійснювали ремонт та поліпшення житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
		 
		Основним спірним об`єктом між сторонами у справі є магазин та земельна ділянка, придбана за договором купівлі-продажу для його функціонування.
		 
		ОСОБА_3 зареєстрований як фізична особа - підприємець з 20 квітня                  1999 року.
		 
		Згідно зі свідоцтвом про сплату єдиного податку серії НОМЕР_6 від 01 січня 2010 року на ім`я ОСОБА_3 , видами його діяльності є: 52.62.0 роздрібна торгівля з лотків та на ринку, 52.21.0 роздрібна торгівля фруктами та овочами, включаючи картоплю, 52.11.0 роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах з перевагою продовольчого асортименту, місце здійснення діяльності - магазин «Лора» по АДРЕСА_2 області, а також 49.41 вантажний автомобільний транспорт.
		 
		ОСОБА_1 була зареєстрована як приватний підприємець 19 січня 2005 року за видом діяльності: 47.21 роздрібна торгівля фруктами й овочами в спеціалізованих магазинах; 47.11 роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями, тютюновими виробами; 47.24 роздрібна торгівля хлібобулочними виробами, борошняними та цукровими кондитерськими виробами в спеціалізованих магазинах.
		 
		ОСОБА_3 займався підприємницькою діяльністю з торгівлі сільськогосподарською продукцією з 1999 року та надав докази свого доходу на час придбання магазину. Так, згідно договору купівлі-продажу магазин був куплений за 43 тис. грн, а згідно довідки про доходи від 15 лютого 2017 року             № 69/14/08-0615 ОСОБА_3 за 2004 рік отримав дохід у розмірі 84 тис. грн,                 у 1 кварталі 2005 року - 21 800 грн, тобто безпосередньо перед купівлею магазину.
		 
		Крім того, магазин на той час був реконструйований, але не введений в експлуатацію, тому новостворений внаслідок реконструкції об`єкт не пройшов державну реєстрацію.
		 
		Так, після придбання магазину у березні 2005 року рішенням виконавчого комітету Вільнянської міської ради Запорізької області від 12 квітня 2005 року № 76 приватному підприємцю ОСОБА_3 дозволено виконати проектування і реконструкцію належної йому будівлі магазину комісійної торгівлі                                                  по АДРЕСА_2 під овочевий магазин, а будівельно-монтажні роботи дозволено виконувати після розробки і узгодження в установленому порядку проектно-кошторисної документації.
		 
		Рішенням виконавчого комітету Вільняньскої міської ради Запорізької області                        від 15 березня 2007 року № 48 було надано дозвіл на виконання прибудови до овочевого магазину розміром 7,5 х 8,2 кв. м.
		 
		За вказаними рішеннями виконавчого комітету ОСОБА_3 . проведено реконструкцію та добудову магазину, оскільки за договором ним було придбано приміщення магазину площею 85,4 кв. м, а згідно з висновком судової оціночно-будівельної експертизи від 12 липня 2016 року № 5-16 площа магазину літ. А з прибудовою А-1 становить 137 кв. м, а також у висновку зазначено про наступну часткову реконструкцію шляхом зносу перегородок у основній будівлі літ. А та утворення з двох приміщень торгівельного залу площею 51,3 кв. м та складу площею 15,4 кв. м одного приміщення під склад площею 70,1 кв. м.
		 
		Під час проживання однією сім`єю та перебування у шлюбі сторонами було придбано майно: автомобіль ГАЗ 2705-415, реєстраційний номер НОМЕР_1 ,                          31 березня 2006 року; вантажний фургон ізотермічний ТАТА, реєстраційний номер НОМЕР_2 , 12 серпня 2008 року; вантажний рефрижератор VOLVO модель FH12, реєстраційний номер НОМЕР_3 , 17 листопада 2011 року; причіп-фургон Е SHMITZ, реєстраційний номер НОМЕР_4 , 22 лютого 2013 року.
		 
		Відповідач визнав, що автомобілі: вантажний рефрижератор VOLVO модель FH12, реєстраційний номер НОМЕР_3 ; причіп-фургон Е SHMITZ, реєстраційний номер                НОМЕР_4 , як придбані під час зареєстрованого шлюбу є спільним майном подружжя, а інші: ГАЗ 2705-415, реєстраційний номер НОМЕР_1 ; вантажний фургон ізотермічний ТАТА, реєстраційний номер НОМЕР_2 , придбані ним за кредитні кошти, у зв`язку з чим перебували у заставі банків.
		 
		2.    Мотивувальна частина
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
		 
		Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		 
		Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		 
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції частково не відповідає.
		 
		За положеннями частин першої та другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки і чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.
		 
		Відповідно до частини першої статті 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.
		 
		Згідно зі статтею 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
		 
		Тобто при застосуванні статті 74 СК України слід виходити з того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.
		 
		Крім того, для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.
		 
		Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
		 
		Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована і один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
		 
		Належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно з частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
		 
		Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій                 статті 65 СК України, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.
		 
		За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані з сім`єю інтереси одного з подружжя.
		 
		До складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, і те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.
		 
		Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.
		 
		Якщо наявність боргових зобов`язань підтверджується відповідними засобами доказування, такі боргові зобов`язання повинні враховуватись при поділі майна подружжя.
		 
		За змістом частин першої та другої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
		 
		Особа, яка здійснила самочинне будівництво, має право на відшкодування витрат на будівництво, якщо право власності на нерухоме майно визнано за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій воно розміщене (частина шоста               статті 376 ЦК України).
		 
		Зі змісту нормативних положень глав 7 та 8 СК України, власність у сім`ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя, залежно від якого регулюється питання розпорядження таким майном.
		 
		Проте належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи статтю 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен на підставі доказів встановити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти подружжя або їх спільна праця.
		 
		Одним із видів розпорядження власністю є право власника використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності.
		 
		Майно фізичної особи - підприємця, яке придбано за кошти від своєї діяльності підприємця і не в інтересах сім`ї та використовується в його підприємницькій діяльності з метою отримання прибутку, слід розглядати як його особисту приватну власність, відповідно до статті 57 СК України, а не як об`єкт спільної сумісної власності подружжя, який підпадає під регулювання статей 60, 61 СК України.
		 
		Якщо майном користується приватний підприємець, то в іншого подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов`язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесено майна в разі поділу майна подружжя (а не право власності на саме майно) або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства, або половини майна, що залишилось після ліквідації підприємства.
		 
		Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України                від 02 жовтня 2013 року у справі № 6-79цс13.
		 
		Також у Рішенні Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року у справі № 1-17/2012 за конституційним зверненням приватного підприємства «ІКІО» щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 СК України при вирішенні питання відносно правового режиму майна фізичної особи - підприємця зазначено, що приватне підприємство (або його частка), засноване одним із подружжя, - це окремий об`єкт права спільної сумісної власності подружжя, до якого входять усі види майна, у тому числі, вклад до статутного капіталу та майно, виділене з їх спільної сумісної власності.
		 
		Отже, при поділі майна, яке один з подружжя, який займається підприємницькою діяльністю, використовує у своїй підприємницькій діяльності, першочерговим є встановлення юридичного факту - джерела набуття майна, наявності спільної участі подружжя коштами або працею в набутті майна та мета використання майна (підприємництво чи ні).
		 
		Згідно з частиною другою статті 71 СК України неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
		 
		Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Ураховуючи межі касаційної скарги у тій частині, що ОСОБА_1 не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо поділу нерухомого майна, зокрема, придбаного під час спільного проживання однією сім`єю ОСОБА_3 як фізичною особою указаного магазину та земельної ділянки за договором купівлі-продажу, Верховний Суд перевіряє рішення суду апеляційної інстанції у цій частині позовних вимог.
		 
		Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині поділу нежитлової будівлі магазину та земельної ділянки, не врахував висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 03 травня 2018 року, про те, що у разі доведення, що спірний магазин набуто за час шлюбу і за спільні кошти, та якщо він використовується підприємцем ОСОБА_3 у підприємницькій діяльності, тому він не підлягає поділу, проте враховується при поділі, тобто право власності іншого з подружжя трансформується у право вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна, що відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 02 жовтня 2013 року                               № 6-79цс13, не встановив відповідних фактичних обставин справи, не дослідив відповідні докази, що є підставою для скасування у цій частині постанови суду апеляційної інстанції. Зокрема, суд апеляційної інстанції не перевірив доводів сторін щодо того, що дохід, отриманий ОСОБА_3 протягом 2004 року,             є об`єктом права спільної сумісної власності, за який було придбано магазин, а, відтак, і магазин позивачка вважала об`єктом спільної сумісної власності подружжя, не послався на докази, які спростовують ці доводи та презумпцію спільності цього майна, не навів мотивів відхилення цих доводів.
		 
		При цьому судом апеляційної інстанції не надано оцінки доводам про те, що                у матеріалах справи відсутні докази, що спірний магазин є об`єктом самочинного будівництва, а відповідачем не було надано належного та допустимого доказу на підтвердження факту самочинного будівництва. Крім того, судом апеляційної інстанції не було надано оцінки доводам та доказам про те, що договір купівлі-продажу земельної ділянки був укладений 11 вересня 2007 року, вартість договору складала 5 647 грн. На момент укладення цього договору позивач займалась підприємницькою діяльністю більше ніж два роки, та у матеріалах справи міститься копія звіту за 4 квартал 2007 року, згідно із яким заробіток за 2007 рік складав 396 842 грн. При цьому даних щодо доходів відповідача за цей період у матеріалах справи не міститься. Відмовляючи у поділі земельної ділянки як спільної сумісної власності, яку позивачка просила виділити їй разом з магазином, суд послався на главу 7 СК України, яка не містить такої підстави для відмови у визнанні майна об`єктом спільної власності та його поділу як функціональне призначення земельної ділянки. При цьому судом апеляційної інстанції зазначено про те, що спірна земельна ділянка була придбана за договором купівлі-продажу у період спільного проживання сторін, що було доведено і не оскаржується сторонами.
		 
		Відповідно до пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.
		 
		Відсутність у Верховного Суду процесуальної можливості досліджувати докази, з`ясовувати обставини справи, необхідні для прийняття рішення, перешкоджає ухваленню нового судового рішення, а тому справа в частині вирішення позовних вимог про поділ нежитлової будівлі магазину та земельної ділянки підлягає передачі на новий розгляд до суду апеляційної інстанції відповідно до вимог      статті 411 ЦПК України.
		 
		За таких обставин, постанова суду апеляційної інстанції в частині поділу нежитлової будівлі магазину та земельної ділянки не відповідає вимогам                      статті 263 ЦПК України та прийнята з порушення норм процесуального права, що в силу пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України є підставою для її скасування з передачею справи у цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1 задовольнити частково.
		 
		Постанову Запорізького апеляційного суду від 12 грудня 2018 року в частині поділу нежитлової будівлі магазину та земельної ділянки скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                                                                Є. В. Синельников
		 
		Судді:                                                                                                           О. М. Осіян
		 
		                                                                                                                        Н. Ю. Сакара
		 
		С. Ф. Хопта
		 
		В. В. Шипович

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...