Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/14558/18 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо захисту політичних (крім виборчих) та громадянських прав, зокрема щодо; забезпечення права особи на доступ до публічної інформації.
Надіслано для оприлюднення: 25.11.2019. Зареєстровано: 26.11.2019. Забезпечено надання загального доступу: 26.11.2019.
Дата набрання законної сили: 21.12.2019
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м.  Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И
		 
		місто Київ
		 
		21 листопада 2019 року                                          справа №826/14558/18
		 
		Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка  В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
		за позовомГромадської організації "Український інститут з прав людини" (далі по тексту - позивач, ГО "Український інститут з прав людини")доГенеральної прокуратури України (далі по тексту - відповідач, ГПУ);про1)  визнання неправомірною відмови у наданні інформації на запит позивача від 21 серпня 2018 року щодо отримання інформації за 2013 - 2016 роки (в розрізі років) про кількість погоджених/відмовлених у погодженні прокурором клопотань слідчих про проведення негласних слідчих (розшукових) дій, кількість клопотань про проведення негласних слідчих (розшукових) дій, внесених прокурором особисто до суду, кількість ухвал суду про задоволення клопотань про проведення негласних слідчих (розшукових) дій, кількість ухвал суду про відмову у задоволенні клопотань про проведення негласних слідчих (розшукових) дій, кількість рішень, прийнятих про розсекречення матеріалів негласних слідчих (розшукових) дій, кількість повідомлень осіб, конституційні права яких були тимчасово обмежені під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій, відповідно до статті 253 Кримінального процесуального кодексу України, кількість актів знищення матеріалів, одержаних у ході негласних слідчих (розшукових) дій; 2)  зобов`язання ГПУ надати запитувану у запиті від 21 серпня 2018  року інформацію позивачу у повному обсязіВ С Т А Н О В И В:
		Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва, оскільки вважає протиправними дії щодо ненадання йому запитуваної публічної інформації, яка має публічний інтерес, на запит від 21 серпня 2018 року.
		Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 вересня 2018 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/14558/18 у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.
		Відповідачем надано відзив на позовну заяву, в якому зазначено про незгоду із заявленими позовними вимогами, оскільки при наданні відповіді на запит діяв у відповідності до положень законодавства.
		Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне.
		Судом встановлено, що ГО "Український інститут з прав людини" звернулась до ГПУ із запитом на публічну інформацію від 21 серпня 2018 року, в якому просило надати інформацію за 2013 - 2016 роки (в розрізі років) про кількість погоджених/відмовлених у погодженні прокурором клопотань слідчих про проведення негласних слідчих (розшукових) дій, кількість клопотань про проведення негласних слідчих (розшукових) дій, внесених прокурором особисто до суду, кількість ухвал суду про задоволення клопотань про проведення негласних слідчих (розшукових) дій, кількість ухвал суду про відмову у задоволенні клопотань про проведення негласних слідчих (розшукових) дій, кількість рішень, прийнятих про розсекречення матеріалів негласних слідчих (розшукових) дій, кількість повідомлень осіб, конституційні права яких були тимчасово обмежені під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій, відповідно до статті 253 Кримінального процесуального кодексу України, кількість актів знищення матеріалів, одержаних у ході негласних слідчих (розшукових) дій, накази Генерального прокурора України, якими затверджувались "Звіт про роботу прокурора" у 2013 - 2016 роках з додатками.
		За результатами розгляду вказаного запиту ГПУ листом від 28 серпня 2018 року №19/41212вих.18 повідомила позивачу, що з 2013 по 2015 роки до звітності "Про роботу прокурора" за формою П та інструкції з її складання, затверджених наказом Генерального прокурора України від 28 листопада 2012 року №121 тричі вносились зміни. У наказі Генерального прокурора України від 18 листопада 2015 року №350 затверджено нову редакцію зазначеної форми звіту та інструкції з її складання, до якої внесено зміни наказом ГПУ від 14 вересня 2016 року №337. Стосовно запитуваних відомостей щодо негласних слідчих (розшукових) дій повідомлено, що у звітності "Про роботу прокурора" за формою №П відображаються результати роботи прокурора щодо нагляду за законністю проведення негласних слідчих (розшукових) дій. Роз`яснено, що інформація про результати нагляду за додержанням законів при проведенні негласних слідчих (розшукових) дій віднесена до категорії службової та Переліку відомостей, що становлять службову інформацію та можуть міститися в документах органів прокуратури України, затвердженого наказом Генерального прокурора України від 15 листопада 2017 року №325, а тому надати запитувані відомості в цій частині неможливо. Надано копії наказів з бланками звітності та інструкціями на 233  аркушах.
		Окружний адміністративний суд міста Києва, виходячи з меж позовних вимог, звертає увагу на наступне.
		Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації та інформації, що становить суспільний інтерес визначається Законом України "Про доступ до публічної інформації".
		Положеннями статті 1 Закону України "Про доступ до публічної інформації" встановлено, що публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
		Відповідно до статті 3 Закону України "Про доступ до публічної інформації" право на доступ до публічної інформації гарантується: 1) обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; 2)  визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє; 3) максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації; 4) доступом до засідань колегіальних суб`єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством; 5) здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації; 6) юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.
		Статтею 12 Закону України "Про доступ до публічної інформації" встановлено, що суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13  цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.
		Частиною першою статті 13 Закону України "Про доступ до публічної інформації" передбачено, що розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: 1)  суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання; 2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; 3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб`єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов`язаної з виконанням їхніх обов`язків; 4) суб`єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них. 
		До розпорядників інформації, зобов`язаних оприлюднювати та надавати за запитами інформацію, визначену в цій статті, у порядку, передбаченому цим Законом, прирівнюються суб`єкти господарювання, які володіють: 1) інформацією про стан довкілля; 2) інформацією про якість харчових продуктів і предметів побуту; 3)    інформацією про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і загрожують здоров`ю та безпеці громадян; 4)    іншою інформацією, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідною інформацією).
		На розпорядників інформації, визначених у пунктах 2, 3, 4 частини першої та в частині другій цієї статті, вимоги цього  Закону поширюються лише в частині оприлюднення та надання відповідної інформації за запитами.
		Частиною четвертою статті 13 Закону України "Про доступ до публічної інформації" визначено, що усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.
		Як визначає частина перша статті 19 Закону України "Про доступ до публічної інформації", запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.
		Ознаками публічної інформації є:
		- готовий продукт інформації, який отриманий або створений лише в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством;
		- заздалегідь відображена або задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація;
		- така інформація знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень або інших розпорядників публічної інформації;
		- інформація не може бути публічною, якщо створена суб`єктом владних повноважень не під час виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків;
		- інформація не може бути публічною, якщо створена не суб`єктом владних повноважень.
		За правилами пунктів 3, 6 частини першої статті 14 Закону України "Про доступ до публічної інформації" розпорядники інформації зобов`язані: вести облік запитів на інформацію; надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.
		Так, запит на доступ до публічної інформації зводиться до прохання надати інформацію, якою вже володіє розпорядник. Закон України "Про доступ до публічної інформації" надає право доступу вже до існуючої інформації і не вимагає створення у відповідь на запит нової інформації.
		Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі справа №303/5005/15-а (2а/303/218/15), провадження №К/9901/3496/18.
		Отже, публічною інформацією є те, що заздалегідь зафіксовано будь-якими засобами та на будь-яких носіях та знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації.
		Дана позиція узгоджується також із роз`ясненням Вищого адміністративного суду України, викладеним у постанові Пленуму від 29 вересня 2016 року №10 "Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації".
		При цьому, положеннями частини першої, другої статті 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації" визначено, що інформацією з обмеженим доступом є: конфіденційна інформація; таємна інформація; службова інформація.
		Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:
		1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;
		2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;
		3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
		Відповідно до статті 9 Закону України "Про доступ до публічної інформації" відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону до службової може належати така інформація:
		1) що міститься в документах суб`єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов`язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень;
		2) зібрана в процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, яку не віднесено до державної таємниці.
		Документам, що містять інформацію, яка становить службову інформацію, присвоюється гриф "для службового користування". Доступ до таких документів надається відповідно до частини другої статті 6 цього Закону.
		Перелік відомостей, що становлять службову інформацію, який складається органами державної влади, органами місцевого самоврядування, іншими суб`єктами владних повноважень, у тому числі на виконання делегованих повноважень, не може бути обмеженим у доступі.
		Відповідно до пункту 4 Переліку відомостей, що становлять службову інформацію та можуть міститися в документах органів прокуратури України, затвердженого наказом ГПУ від 15 листопада 2017 року №325 до службової інформації належать відомості, що містять цифрові або відсоткові показники щодо здійснення правоохоронними органами оперативно-розшукової діяльності, негласних слідчих (розшукових) дій, а також дані статистичної звітності щодо здійснення нагляду із цих питань.
		З наведених положень вбачається, що на запит про надання інформації надається вже існуюча інформація та не вимагається створення у відповідь на запит нової інформації. При цьому мають враховуватися обмеження у доступі до інформації, зокрема, службової.
		Проте, як зазначено відповідачем у відповіді на запит позивача та у відзиві на позовну заяву, запитувана інформація є службовою у розумінні положень Закону України Про доступ до публічної інформації" та Переліку відомостей, що становлять службову інформацію та можуть міститися в документах органів прокуратури України, затвердженого наказом ГПУ від 15 листопада 2017 року №325, також не сформована ГПУ у готовому вигляді.
		Крім того, позивач у запиті про надання інформації зазначає, що така інформація має суспільний інтерес.
		Положеннями статті 29 Закону України "Про інформацію" визначено, що інформація з обмеженим доступом може бути поширена, якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення.
		Предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов`язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.
		При цьому матеріали справи не містять пояснень та доказів на підтвердження того, що запитувана позивачем інформація є предметом суспільного інтересу у розумінні положень законодавства.
		Частиною першою статті 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації" розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:
		1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;
		2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;
		3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком;
		4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.
		З огляду на зазначене, судом також не встановлено підстав для задоволення вимог позивача про зобов`язання ГПУ надати ГО "Український інститут з прав людини" публічну інформацію, а саме: щодо отримання інформації за 2013 - 2016 роки (в розрізі років) про кількість погоджених/відмовлених у погодженні прокурором клопотань слідчих про проведення негласних слідчих (розшукових) дій, кількість клопотань про проведення негласних слідчих (розшукових) дій, внесених прокурором особисто до суду, кількість ухвал суду про задоволення клопотань про проведення негласних слідчих (розшукових) дій, кількість ухвал суду про відмову у задоволенні клопотань про проведення негласних слідчих (розшукових) дій, кількість рішень, прийнятих про розсекречення матеріалів негласних слідчих (розшукових) дій, кількість повідомлень осіб, конституційні права яких були тимчасово обмежені під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій, відповідно до статті 253 Кримінального процесуального кодексу України, кількість актів знищення матеріалів, одержаних у ході негласних слідчих (розшукових) дій;
		Враховуючи викладене позовні вимоги ГО "Український інститут з прав людини" нормативно і документально не підтверджуються.
		Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
		Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем доведено правомірність своєї поведінки з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ГО  "Український інститут з прав людини" задоволенню не підлягає.
		Оскільки у задоволенні позову відмовлено, судові витрати відшкодуванню не підлягають.
		Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
		 
		В И Р І Ш И В:
		 
		У задоволенні адміністративного позову Громадській організації "Український інститут з прав людини" відмовити повністю.
		 
		Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		 
		Громадська організація "Український інститут з прав людини" (01008, м. Київ, вул. Інститутська, 22/7, кв. 6; ідентифікаційний код 42130736);
		Генеральна прокуратура України (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15; ідентифікаційний код 00034051).
		 
		 
		 
		Суддя                                                                                                               В. А. Кузьменко Кузьменко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...