Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 201/7225/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із житлових правовідносин.
Надіслано для оприлюднення: 26.11.2019. Зареєстровано: 27.11.2019. Забезпечено надання загального доступу: 29.11.2019.

Номер судового провадження: 2/201/616/2019

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		                №201/7225/18
		провадження 2/201/616/2019
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		26 листопада 2019 року Жовтневий районний суд
		м. Дніпропетровська
		в складі: головуючого
		судді Антонюка О.А.
		з секретарем - Плевако О.О.
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Зайченко Ірина Анатоліївна про визнання недійсним договору дарування квартири, скасування державної реєстрації і поновлення прав власника, 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		        ОСОБА_1 27 червня 2018 року звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування квартири, скасування державної реєстрації і поновлення прав власника, позовні вимоги не змінювалися, але уточнювалися і доповнювалися. Позивач в своїх позовних вимогах та з представником посилаються на те, що їй на праві приватної власності на підставі договору дарування від 19 вересня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського округу Солошенко Ю.В., зареєстрованому в реєстрі за № 3417, належить квартира АДРЕСА_1 . У серпні 2018 року позивачці стало відомо, що вказана квартира їй більше юридично не належить. Так, невідомі особи, за її відсутністю з використанням підробленого паспорта громадянина України за номером НОМЕР_1 , виданого на ім`я ОСОБА_1 Солонянським РВ УВМС України в Дніпропетровській області від 18 лютого 2000 року, нібито від її імені уклали договір дарування на ім`я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , використовуючи паспортні дані останнього, а саме паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 виданого Амур - Нижньодніпровським РВ ДГУ ГУМВС України в Дніпропетровській області від 01 квітня 2011 року. Невстановлені особи для посвідчення договору дарування квартири завідомо надали підроблені документи приватному нотаріусу Зайченко І. А .. 22 грудня 2017 року вказаний приватний нотаріус Зайченко І.А., засвідчивши на підставі підроблених документів договір дарування, зареєструвала за громадянином ОСОБА_4 , 1981 року народження, право власності на об`єкт нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_1 . 
		Вказаним майном позивач не розпоряджалась, договору дарування не укладала, договір не підписувала, з особою обдарованим не знайома. Оспорюваний договір позивач вважає недійсним, оскільки останній укладений в супереч її волі та загальним засадам ЦК України. Позивач вважає, що її конституційне право на власність порушено та незаконно позбавлено майна. 
		За даними відмітки закордонного паспорту № НОМЕР_3 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 24 вересня 2017 року (з аеропорту міста Запоріжжя) офіційно перетнула кордон України та до 2019 року територію нашої держави не перетинала. (копію паспорту з відміткою надано). Згідно відповіді Головного центру обробки спеціальної інформації на адвокатський запит за № 9 від 03 червня 2019 року ОСОБА_1 24 вересня 2017 року дійсно перетнула кордон України. Останній перетин кордону України датується 17 квітнем 2019 року. Даний факт є підтвердженням того, що паспорт громадянина України серія НОМЕР_4 на ім`я ОСОБА_1 є дійсним та належить позивачці. 
		Згідно відповіді Головного управління ДМС України в Дніпропетровській області на адвокатський запит від 29 травня 2019 року: проведеною перевіркою встановлено, що обліками ГУ ДМС України в Дніпропетровській області ОСОБА_1 паспортом громадянина України серії НОМЕР_5 не документувалась. Вказане є доказом того, що невстановленими особами були використані підроблені паспортні дані - НОМЕР_5 виданого на ім`я ОСОБА_1 Солонянським РВ УВМС України в Дніпропетровській області від 18 лютого 2000 року. Правочин реалізується суб`єктом через його відповідне зовнішнє волевиявлення. Однак форма зовнішнього волевиявлення може виявитися неадекватною внутрішній волі суб`єкта правочину внаслідок неправомірних дій контрагента чи третіх осіб, внаслідок юридично значущої помилки у сприйнятті суб`єктом правочину його очікуваного юридичного результату. За таких обставин дії особи не можуть об`єктивно відображати внутрішню волю суб`єкта цивільних правовідносин досягти бажаного юридичного результату.
		Позивач ОСОБА_1 при укладанні договору дарування участі не приймала, право представляти її інтереси третім особам не передавала, тобто оскаржуваний договір не укладала. Її достовірний паспорт громадянки України серія НОМЕР_4 на ім`я ОСОБА_1 , виданий Краснолуцьким МВ УМВС України в Луганській області від 25 липня 1996 року та оригінали правоустановчих документів на квартиру знаходились у неї в США. На виконання оспорюваного договору дарування нерухоме майно - квартира у власність фактично не була передана, тобто сторонами не вчинено будь -яких дій на виконання такого правочину. Передача квартири фактично не відбулася, оскільки під час вчинення нотаріальної дії 22 грудня 2017 року ОСОБА_1 перебувала в США та фізично не могла бути присутньою при оформленні спірного правочину, до теперішнього часу усі комунальні послуги за квартиру по АДРЕСА_1 сплачує позивач, чому надано докази (квитанції). При укладанні договору дарування квартири, позивач не мала наміру безоплатно передавати у власність, належне їй нерухоме майно, фактично сторонній для неї особі. Більш того вона мала намір укласти угоду, яка б надавала їй можливість покращити її життя: регулярно купувати собі необхідні якісні продукти харчування, мати можливість купувати необхідні ліки, збільшити витрати власні потреби і т.і. Станом на теперішній час позивачка залишаюсь єдиною зареєстрованою в спірній квартирі людиною, регулярно сплачує за власні кошти вартість комунальних послуг; жодних заяв про зняття з реєстрації чи виключення її з членів житла до обслуговуючої будинок організації не подавала.
		Таким чином, єдиним вирішенням спірного питання є захист у судовому порядку, шляхом визнання договору дарування недійсним. Вважає вказаний договір протиправним, нікчемним. Позивач вважає вказаний договір недійсним, обставини укладання вказаного договору є сумнівними. Отже відповідач при укладанні вказаного договору дарування діяв не добросовісно, не виказавши своїх дійсних намірів, не вказавши правильно повністю всі дані договору. На її звернення до відповідача про з`ясування обставин вказаного та укладання договору, спірне питання вирішене не було, відповідь не отримана, була відмова. Позивач вважає вказане протиправним і порушуючим його права, а тому і звернувся в суд з цим позовом. Позивача вважає дії відповідача по укладанню спірного договору неправомірними, зобов`язання повинно бути законним і справедливим. Просили суд визнати недійсним та скасувати договір дарування від 22 грудня 2017 року нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , начебто укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Зайченко І.А. та зареєстрованого в реєстрі за № 2807, скасувати державну реєстрацію № 2807 нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 зареєстрованого в реєстрі за № 2807 з ОСОБА_2 та поновити за нею право власності на нерухоме майно квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , задовольнивши уточнений позов в повному обсязі.
		Відповідач ОСОБА_2 та/або його представник в судове засідання не з`явилися, про день та час слухання справи повідомлялися належним чином, про причини неявки суду не повідомили; вказаним і матеріалами справи, на думку суду, проти задоволення позову заперечували і вважали за можливе слухати справу за наявними матеріалами справи без їх участі. Суд вважає можливим слухання справи за відсутності вказаного відповідача відповідно до ст. 223 ЦПК України.
		Третя особа приватний нотаріус ДМНО Дніпропетровської області Зайченко І.А. та/або її представник в судове засідання не з`явилися, про день та час слухання справи повідомлялися належним чином, про причини неявки суду не повідомили; вказаним і матеріалами справи, на думку суду, та в письмовому зверненні до суду проти задоволення позову заперечували і вважали за можливе слухати справу за наявними матеріалами справи без їх участі. Суд вважає можливим слухання справи за відсутності вказаної третьої особи відповідно до ст. 223 ЦПК України.
		       З`ясувавши думку сторін і третьої особи, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і підлягаючими задоволенню в повному обсязі.
		Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
		Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
		Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. 
		Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. 
		Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
		Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
		У ст. 6 Конвенції про захист прав людини і громадянина і основоположних свобод передбачено право людини на доступ до правосуддя, а ст. 13 - ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу щодо захисту цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. При цьому під ефективним способом слід розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, матиме найбільший ефект. 
		       В судовому засіданні встановлено, що позивачці ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі договору дарування від 19 вересня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського округу Солошенко Ю.В., зареєстрованому в реєстрі за № 3417, належить квартира АДРЕСА_1 . У серпні 2018 року позивачці стало відомо, що вказана квартира їй більше юридично не належить. Так, невідомі особи за її відсутністю з використанням підробленого паспорта громадянина України за номером НОМЕР_1 , виданого на ім`я ОСОБА_1 Солонянським РВ УВМС України в Дніпропетровській області від 18 лютого 2000 року, нібито від її імені уклали договір дарування на ім`я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , використовуючи паспортні дані останнього, а саме паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 виданого Амур - Нижньодніпровським РВ ДГУ ГУМВС України в Дніпропетровській області від 01 квітня 2011 року.
		Невстановлені особи для посвідчення договору дарування квартири завідомо надали підроблені документи приватному нотаріусу Зайченко І.А. а саме: копію паспорта НОМЕР_5 виданого на ім`я ОСОБА_1 Солонянським РВ УВМС України в Дніпропетровській області від 18 лютого 2000 року, звіт про оцінку майна від 19 грудня 2017 року, довідку № 3506 про склад сім`ї, копію паспорта на ім`я ОСОБА_4 НОМЕР_2 виданого Амур - Нижньодніпровськім РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області від 01 квітня 2011 року. 22 грудня 2017 року приватний нотаріус Зайченко І.А., засвідчивши на підставі підроблених документів договір дарування, зареєструвала за громадянином ОСОБА_4 , 1981 року народження, право власності на об`єкт нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_1 . 
		Вказаним майном позивач не розпоряджалась, договору дарування не укладала, договір не підписувала, з особою обдарованим не знайома. Оспорюваний договір позивач вважає недійсним, оскільки останній укладений в супереч її волі та загальним засадам ЦК України, а саме - ст. 3 ЦК України: неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків встановлених законом та Конституцією України та законом, і свободу договору. Згідно вимог ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. 
		Позивач вважає, що її конституційне право на власність порушено та незаконно позбавлено майна з огляду на наступне. За даними відмітки закордонного паспорту № НОМЕР_3 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 24 вересня 2017 року (з аеропорту міста Запоріжжя) офіційно перетнула кордон України та до 2019 року територію нашої держави не перетинала. (копію паспорту з відміткою надано). Згідно відповіді Головного центру обробки спеціальної інформації на адвокатський запит за № 9 від 03 червня 2019 року ОСОБА_1 24 вересня 2017 року дійсно перетнула кордон України. Останній перетин кордону України датується 17 квітнем 2019 року.
		На її заяву від 07 травня 2019 року за вх. 205/01.16 від 07 травня 2019 року приватний нотаріус міського нотаріального округу Зайченко І.А. надала належним чином завірені копії документів та договору дарування укладеного 22 грудня 2017 року. Надані їй документи містять неправдиві відомості щодо її паспортних даних, а саме: на фотокартці - обличчя іншої невстановленої особи, номер та серія паспорта не відповідають дійсності, тобто використано підроблений документ, а саме паспорт громадянина України за номером НОМЕР_6 , виданого на ім`я ОСОБА_1 Солонянським РВ УВМС України в Дніпропетровській області від 18 лютого 2000 року.
		Згідно відповіді адвокатський запит № 6 від 15 травня 2019 року Управління державної міграційної служби України в Луганській області: перевіркою та обліками ЄІАС УМП встановлено та підтверджено паспортні дані ЕК 195184 на ім`я ОСОБА_1 виданого Краснолуцьким МВ УМВС України в Луганській області 25 липня 1996 року, також зазначено, що ОСОБА_1 документована паспортом громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_7 , орган видачі 1201 (строк дії до 24 листопада 2020 року), 23 вересня 2016 на її ім`я був оформлений другий паспорт для виїзду за кордон серії НОМЕР_3 строк дії до 23 вересня 2026 року, орган, що видав 1201, та зазначено, що паспорт видано на підставі паспорта громадянина України серії НОМЕР_4 . Даний факт є підтвердженням того, що паспорт громадянина України серія НОМЕР_4 на ім`я ОСОБА_1 є дійсним та належить позивачці. 
		Згідно відповіді Головного управління ДМС України в Дніпропетровській області на адвокатський запит від 29 травня 2019 року: проведеною перевіркою встановлено, що обліками ГУ ДМС України в Дніпропетровській області ОСОБА_1 паспортом громадянина України серії НОМЕР_5 не документувалась. Вказане є доказом того, що невстановленими особами були використані підроблені паспортні дані - НОМЕР_5 виданого на ім`я ОСОБА_1 Солонянським РВ УВМС України в Дніпропетровській області від 18 лютого 2000 року.
		Відповідно до ч. 1 ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
		Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. 
		Правочин реалізується суб`єктом через його відповідне зовнішнє волевиявлення. Однак форма зовнішнього волевиявлення може виявитися неадекватною внутрішній волі суб`єкта правочину внаслідок неправомірних дій контрагента чи третіх осіб, внаслідок юридично значущої помилки у сприйнятті суб`єктом правочину його очікуваного юридичного результату. За таких обставин дії особи не можуть об`єктивно відображати внутрішню волю суб`єкта цивільних правовідносин досягти бажаного юридичного результату.
		Будь-який правочин має набути чинності, тобто набрати юридичної сили. Для цього він має відповідати вимогам, встановленим законом. Правочин вважався чинним, а відповідно і правомірним, при його вчиненні мають бути дотримані такі умови як: законність змісту правочину; наявність у сторін (сторони) необхідного обсягу дієздатності; наявність об`єктивно вираженого волевиявлення учасника правочину та його відповідність внутрішній волі учасника правочину; відповідність форми вчиненого правочину вимогам закону; спрямованість волі учасників правочину на реальне досягнення обумовленого ним юридичного результату; відсутність спрямованості у вчинюваному батьками правочині на порушення прав та інтересів їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. У разі недотримання перерахованих вимог правочин є недійсним або може бути визнаний недійсним у порядку, встановленому цим Кодексом.
		За змістом вищезазначених норм права при укладанні договору дарування волевиявлення дарувальника має бути спрямоване на добровільне, безоплатне, відчуження належного йому майна на користь обдарованого. 
		Позивач ОСОБА_1 при укладанні договору дарування участі не приймала, право представляти її інтереси третім особам не передавала, тобто оскаржуваний договір не укладала. Її достовірний паспорт громадянки України серія НОМЕР_4 на ім`я ОСОБА_1 , виданий Краснолуцьким МВ УМВС України в Луганській області від 25 липня 1996 року та оригінали правоустановчих документів на квартиру знаходились у неї в США. 
		Якщо правочин визначається через дію, то дія, в свою чергу, - через волю особи, яка має бути вільно виражена, тобто особа тоді вважається такою, що вчинила правочин, коли вона бажає це зробити і прагне до цього. В противному випадку дія особи не породжує тих юридичних наслідків, які тягнуть за собою правочини - набуття, припинення прав та обов`язків, навіть якщо в супереч її волі виникли права та обов`язки особа вправі оспорити дійсність правочину і вимагати повернення її в первісний стан (ст. 216 ЦК України). 
		Право власності обдарованого на дарунок виникає з моменту його прийняття (ч. 1 ст. 722 ЦК України). На виконання оспорюваного договору дарування нерухоме майно - квартира у власність фактично не була передана, тобто сторонами не вчинено будь -яких дій на виконання такого правочину. Передача квартири фактично не відбулася, оскільки під час вчинення нотаріальної дії 22 грудня 2017 року ОСОБА_1 перебувала в США та фізично не могла бути присутньою при оформленні спірного правочину, до теперішнього часу усі комунальні послуги за квартиру по АДРЕСА_1 сплачує позивач, чому надано докази (квитанції). 
		Оспорюваний правочин не відповідає волевиявленню та дійсним намірам сторін на момент укладання договору дарування, отже є правові підстави визнати спірний договір недійсним. Тобто у даному разі не виникло бажаного договірного правовідношення та відповідного правового результату.
		Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
		Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені у тому числі частиною третьою статті 203 цього Кодексу .
		Отже правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
		Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		Так, Верховний Суд України в рішенні /постанові від 10 квітня 2019 року № 61-38949св18 висловив таку правову позицію: «встановивши, що спірний договір укладено від імені позивача, однак підписаний не нею, а іншою особою, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про його недійсність на підставі частини третьої статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України». 
		В правових висновках Верховного Суду України від 16 березня 2016 року № 6-93цс16 щодо визнання недійсним договору дарування вказано, що суд повинен врахувати фактичні обставини правочину такі як: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.
		Верховний Суд України 11 листопада 2015 року при розгляді справи № 6-1124цс15, щодо визнання договору дарування недійсним постановив таку правову позицію: «при вирішенні справи судам необхідно встановити чи продовжує проживати позивач у спірному будинку, чи відбулася фактична передача будинку згідно умов договору дарування (зокрема передача ключів), чи здійснює позивачка особисто оплату комунальних послуг. З`ясування зазначених обставин та їх належна оцінка мають значення для вирішення питання про те, чи дійсно позивач мала на меті безоплатну передачу відповідачу свого будинку у власність».
		Згідно постанови № 9 Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 року «Про судову практику з розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійними»: «Рішення суду про задоволення позову про повернення майна, 
		переданого за недійсним правочином, чи витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації (статті 19, 27 Закону України від 1 липня 2004 року 
		№ 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на 
		нерухоме майно та їх обмежень»)». За змістом статті 216 ЦК України та виходячи із загальних засад цивільного законодавства суд може застосувати з власної 
		ініціативи реституцію як наслідок недійсності оспорюваного правочину.
		При укладанні договору дарування квартири, позивач не мала наміру безоплатно передавати у власність, належне їй нерухоме майно, фактично сторонній для неї особі. Більш того вона мала намір укласти угоду, яка б надавала їй можливість покращити її життя: регулярно купувати собі необхідні якісні продукти харчування, мати можливість купувати необхідні ліки, збільшити витрати власні потреби і т.і. Станом на теперішній час позивачка залишаюсь єдиною зареєстрованною в спірній квартирі людиною, регулярно сплачує за власні кошти вартість комунальних послуг; жодних заяв про зняття з реєстрації чи виключення її з членів житла до обслуговуючої будинок організації не подавала.
		Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основних свобод, кожна фізична та юридична особа має право володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
		Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
		Відповідно до ст. 319 ЦК України, власник володіє користується, розпоряджається своїм майно на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо ~ свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
		Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
		Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
		Згідно з п. З ч. 2 ст. 16 ЦК України, встановлено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути припинення дії, яка порушує право.
		Приписами ст. 182 ЦК України передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
		Відповідно до п. 2 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав.
		Відповідно до вимог ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», підставою для реєстрації прав, що посвідчують виникнення, перехід, припинення речових прав на нерухоме майно, обмежень цих прав є, зокрема, рішення суду стосовно речових прав на нерухоме майно і обмежень цих прав, що набрали законної сили.
		Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.
		Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного суду України від 6 Листопада 2009 року № 9 судам відповідно до статті 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо).
		Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду. Особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину.
		Відповідно до ч. 2, 3 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
		Згідно ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
		Статтею 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового права та інтересу.
		Таким чином, єдиним вирішенням спірного питання є захист у судовому порядку, шляхом визнання договору дарування недійсним. Вважає вказаний договір протиправним, нікчемним. Позивач вважає вказаний договір недійсним, обставини укладання вказаного договору є сумнівними. Отже відповідач при укладанні вказаного договору дарування діяв не добросовісно, не виказавши своїх дійсних намірів, не вказавши правильно повністю всі дані договору. Позивач вважає вказане протиправним і порушуючим його права, а тому і звернувся в суд з цим позовом. Позивача вважає дії відповідача по укладанню спірного договору неправомірними, зобов`язання повинно бути законним і справедливим. На її звернення до відповідача про з`ясування обставин вказаного та укладання договору, спірне питання вирішене не було, була відмова, звернення до правоохоронних органів ні до чого не призвели, в добровільному порядку спір не вирішено і позивач вимушений був звертатися з позовом до суду.
		Суд вважає позовну заяву підлягаючою задоволенню в повному обсязі за наступних підстав.
		Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».
		Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		Позивачці ОСОБА_1 дійсно на праві приватної власності на підставі договору дарування від 19 вересня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського округу Солошенко Ю.В., зареєстрованому в реєстрі за № 3417, належить квартира АДРЕСА_1 . Невідомі особи за її відсутністю з використанням підробленого паспорта громадянина України за номером НОМЕР_6 , виданого на ім`я ОСОБА_1 Солонянським РВ УВМС України в Дніпропетровській області від 18 лютого 2000 року, нібито від її імені уклали договір дарування на ім`я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , використовуючи паспортні дані останнього, а саме паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 виданого Амур - Нижньодніпровським РВ ДГУ ГУМВС України в Дніпропетровській області від 01 квітня 2011 року.
		Невстановлені особи для посвідчення договору дарування квартири завідомо надали підроблені документи приватному нотаріусу Зайченко І. А. і 22 грудня 2017 року приватний нотаріус Зайченко І.А., засвідчивши на підставі підроблених документів договір дарування, зареєструвала за громадянином ОСОБА_4 , 1981 року народження, право власності на об`єкт нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_1 . 
		Вказаним майном позивач не розпоряджалась, договору дарування не укладала, договір не підписувала, з особою обдарованим не знайома. Дійсно за даними відмітки закордонного паспорту № НОМЕР_3 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 24 вересня 2017 року (з аеропорту міста Запоріжжя) офіційно перетнула кордон України та до 2019 року територію нашої держави не перетинала. (копію паспорту з відміткою надано). Згідно відповіді Головного центру обробки спеціальної інформації на адвокатський запит за № 9 від 03 червня 2019 року ОСОБА_1 24 вересня 2017 року дійсно перетнула кордон України. Останній перетин кордону України датується 17 квітнем 2019 року.
		Позивач ОСОБА_1 при укладанні спірного договору дарування участі не приймала, право представляти її інтереси третім особам не передавала, тобто оскаржуваний договір не укладала. Її достовірний паспорт громадянки України серія НОМЕР_4 на ім`я ОСОБА_1 , виданий Краснолуцьким МВ УМВС України в Луганській області від 25 липня 1996 року та оригінали правоустановчих документів на квартиру знаходились у неї в США. Передача квартири фактично не відбулася, оскільки під час вчинення нотаріальної дії 22 грудня 2017 року ОСОБА_1 перебувала в США та фізично не могла бути присутньою при оформленні спірного правочину, до теперішнього часу усі комунальні послуги за квартиру по АДРЕСА_1 сплачує позивач, чому надано докази (квитанції). 
		Згідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до змісту ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду а також: усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
		Відповідно до пункту 8 постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» «Відповідно до частини першої статті 215 ЦК (435-15) підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. У зв`язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205 - 210, 640 ЦК (435-15) тощо). Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору: не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено. (...) Вимога про визнання правочину (договору) неукладеним не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом. Суди мають відмовляти в позові з такою вимогою. У цьому разі можуть заявлятися лише вимоги, передбачені главою 83 книги п`ятої ЦК (435-15)(набуття, збереження майна без достатньої правої підстави).
		Відповідно до ч. 3 ст. 203 «Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину» ЦК України: волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
		Відповідно до ч. 1 ст. 215 «Недійсність правочину» ЦК України: підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
		Відповідно до ст. 82 ЦПК України - 1. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. 2. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку. 3. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування. 
		Відповідно до. ч. 1 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Відповідно до ст. 215 ЦК України, договір можливо визнати недійсним, якщо в момент його укладення не було дотримано вимог ч. 1-3, 5 ст. 203 ЦК України.
		Відповідно до ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
		Відповідно до положень ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 ЦПК України. Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		       Згідно статей 526, 527, 530 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону. 
		Відповідно до п. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності вказаного кредитного договору є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою-третьою, п`ятою статті 203 ЦК України, а саме: 1. зміст правочину не може суперечити вказаному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2. особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3. волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4. правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. При вчиненні правочину сторонами було дотримано усіх передбачених ст. 203 ЦК України вимог. Посилання позивача на порушення його прав відповідачем при укладенні договору є безпідставними.
		       Вiдповiдно до ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Позивач заперечує будь-якi (крім передбачених законом і договірних) домовленості i зобов`язання стосовно відповідачів відносно договору, предмета спору, а відповідачі не довели незаконність дій позивача. Твердження відповідачів про наявнiсть будь-яких iнших зобов`язань стосовно позовних вимог - є припущенням.
		       Згідно до ст. 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом.
		Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
		Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.
		Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. 
		Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.
		Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що позов підлягає задоволенню повністю.
		Згідно із ст. 129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.
		Не може суд прийняти до уваги позицію відповідача стосовно не визнання позовних вимогах, оскільки вона спростовується вищенаведеним і нічим об`єктивно не підтверджується. 
		При таких обставинах суд вважає можливим визнати недійсним та скасувати договір дарування від 22 грудня 2017 року нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Зайченко І.А. та зареєстрованого в реєстрі за № 2807, скасувати державну реєстрацію № 2807 нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 зареєстрованого в реєстрі за № 2807 з ОСОБА_2 та поновити за ОСОБА_1 право власності на нерухоме майно квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
		Таким чином суд вважає, що позовні вимоги про визнання недійсним договору дарування і скасування реєстрації, поновлення прав власності в такому вигляді ґрунтуються на вимогах закону, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.
		       На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 3, 5, 60, 22, 203, 215, 216, 526, 527, 530, 617, 625, 627-629, 632, 638, 639 ЦК України, ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, 
		 
		ВИРІШИВ:
		Позовні вимоги задовольнити.
		 
		Визнати недійсним та скасувати договір дарування від 22 грудня 2017 року нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Зайченко Іриною Анатоліївною та зареєстрованого в реєстрі за № 2807. 
		Скасувати державну реєстрацію № 2807 нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 зареєстрованого в реєстрі за № 2807 з ОСОБА_2 . 
		Поновити за ОСОБА_1 право власності на нерухоме майно квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
		Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
		Повний текст рішення складено 26 листопада 2019 року.
		 
		Суддя -

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...