Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 639/3154/18 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти статевої свободи та статевої недоторканості особи; Сексуальне насильство.
Надіслано для оприлюднення: 26.11.2019. Зареєстровано: 27.11.2019. Забезпечено надання загального доступу: 28.11.2019.
Дата набрання законної сили: 12.11.2019
Номер судового провадження: 11-кп/818/3146/19
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12018220500000593

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		__________________________________________________________________
		Справа № 639/3154/18 Головуючий суддя І інстанції  ОСОБА_1 
		Провадження № 11-кп/818/3146/19     Суддя доповідач               ОСОБА_2 
		Категорія: Сексуальне насильство
		 
		 
		 
		У Х В А Л А
		 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		 
		 
		12 листопада 2019 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду в складі: 
		головуючого             - ОСОБА_2 ,
		суддів                 - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , 
		при секретарі             - ОСОБА_5 , 
		за участю прокурора       - ОСОБА_6 ,
		захисника - ОСОБА_7 ,
		обвинуваченого - ОСОБА_8 ,
		розглянувши узакритому судовомузасіданні взалі судув м.Харкові кримінальнепровадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_8 на ухвалу Жовтневого районного суду м. Харкова від 23 вересня 2019 року у відношенні ОСОБА_8 ,-
		ВСТАНОВИЛА:
		Вказаною ухвалою обвинуваченому  ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю м. Харкова, громадянину України, українцю, який не працює, не одружений, зареєстрований за адресою : АДРЕСА_1 , раніше судимий: 1) 14.04.2006р. Куп`янським міським судом Харківської області за ч. 4 ст. 296 КК України до 3 років позбавлення волі із застосуванням ст.ст. 75, 104 КК України з випробуванням 2 роки, 2) 26.07.2006 року Куп`янським міським судом Харківської області за ч. 3 ст. 296, ст.71 КК України до 3 років 2 місяців позбавлення 3) 16.04.2010 року Чугуївським міським судом Харківської області за ч. 2 ст. 185 КК України до 1 року обмеження волі, 4) 04.07.2012 року Комінтернівським районним судом м. Харкова за ч. 2 ст. 185 КК України до 1 року 6 місяців обмеження волі,
		який органами досудовогорозслідування обвинувачуєтьсяу вчиненнікримінальних правопорушень,передбачених ч.2ст.146,ч.2ст.152,ч.3ст.153,ч.2ст.156,ч.1ст.299 ККУкраїни,продовжено строкзапобіжного заходуу виглядітримання підвартою на60днів, тобто до 21 листопада 2019 року включно.
		В обґрунтування прийнятого рішення суд першої інстанції вказав на те, що ризики, передбачені п.п. 1,3,5 ч. 1 ст.177 КПК України, які існували на час обрання обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, не зменшилися та продовжують існувати.
		В апеляційній скарзі обвинувачений просить скасувати ухвалу про продовження строку тримання під вартою і ухвалити законне, мотивоване та обґрунтоване рішення. 
		Апелянт зазначає, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим. Посилається на те, що жоден ризик, заявлений прокурором, ним не доведений та не підтверджений судом. Вказує на необхідність дослідження та визнання недопустимими ряду доказів у цьому кримінальному провадженні, а також на те, що пред`явлена йому підозра є необґрунтованою, в зв`язку з чим просить закрити кримінальне провадження. Посилається на систематичне порушення судом першої інстанції його права на захист, зокрема за доведення до суїциду. Крім того, апелянт просить в апеляційній скарзі про притягнення прокурора та суддів судів першої та апеляційної інстанцій до кримінальної відповідальності за зловживання службовим становищем.
		Заслухавши суддю-доповідача, доводи обвинуваченого та його захисника, які підтримали апеляційну скаргу, думку прокурора, який вважав ухвалу суду законною та обґрунтованою, перевіривши матеріали судового провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
		Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
		Згідно з положеннями ч. 3 ст. 331 КПК України суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
		Відповідно дост. 177 КПК Україниметою запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування або суду, перешкоджати кримінальному провадженню, незаконно впливати на потерпілих, свідків, тощо, вчинити інше кримінальне правопорушення, а підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою вищенаведеної статті.
		При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, згідност. 178 КПК України, враховується: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; міцність соціальних зв`язків підозрюваного в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у підозрюваного постійного місця роботи або навчання; репутацію підозрюваного; майновий стан підозрюваного; наявність судимостей у підозрюваного; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.
		Згідно ч. 1ст.183КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченимст. 177КПК України.
		Під час апеляційного розгляду, колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства.
		Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо продовження існування ризиків, передбачених ст.177 КПК України, зокрема можливість переховування від суду, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
		Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
		Надаючи оцінку можливості обвинуваченим переховуватися від суду, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованих йому злочинів може вдатися до відповідних дій.
		Матеріали судового провадження містять докази про існування інших ризиків неналежної процесуальної поведінки обвинуваченого, зокрема, незаконно впливати на потерпілих та свідків у цьому ж кримінальному провадженні, вчинити інше кримінальне правопорушення, які поряд із ризиком можливості переховуватися від органів досудового розслідування та суду теж залишаються існувати та вірогідність їх настання є досить високою.
		Крім того, колегія суддів враховує, що обвинувачений обвинувачується у вчиненні тяжких злочинів, а саме злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканності, в тому числі у відношенні неповнолітньої особи, раніше судимий, неодноразово відбував покарання у місцях позбавлення волі, що беззаперечно свідчить про стійку антисоціальну поведінку обвинуваченого, який на шлях виправлення не став, знову вчинив злочин.
		У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
		Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
		Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
		Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
		З урахуванням конкретних обставин вчинення злочинів, які інкримінуються обвинуваченому, даних про його особу  неодноразово судимий, не одружений, не має тісних соціальних зв`язків, не має законних джерел для існування, колегія суддів вважає, що у цьому кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав як інтересів суспільства, так і потерпілих.
		Що стосується посилання обвинуваченого на відсутність обґрунтованої підозри та вагомих доказів про вчинення ним кримінальних правопорушень, то слід зазначити наступне.
		ОскількиКПК Українине містить визначення обґрунтованої підозри, за роз`ясненням вказаного поняття слід звернутися до практики ЄСПЛ. За загальною практикою Європейського суду з прав людини, що склалась з рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» (Fox, Campbell and Hartley v. the United Kingdom) від 30.08.1990 року, п. 32, Series А, № 182, термін «обґрунтована підозра» у вчиненні правопорушення передбачає наявність фактів або інформації, які могли б переконати об`єктивного спостерігача в тому, що відповідна особа могла таки вчинити злочин. Вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об`єктивно зв`язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.
		У справі «Ердагоз проти Туреччини» висловлено позицію, що факти, які викликали підозру, не обов`язково мають бути одного рівня з тим, які необхідні для того, щоб не лише обґрунтувати засудження, а пред`явити обвинувачення, що є наступною стадією в процесі розслідування кримінальної справи.
		Окрім того, на підтвердження обґрунтованості підозри, наявні фактичні обставини кримінального провадження дають можливість об`єктивно пов`язати обвинуваченого із вчиненням кримінальних правопорушень (Рішення ЄСПЛ «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011 року).
		Доводи обвинуваченого в частині недоведеності його вини та недопустимості доказів колегією суддів не приймаються, оскільки на даній стадії кримінального провадження суд не наділений повноваженнями перевіряти належність та допустимість доказів, зібраних під час досудового розслідування, робити відносно них свої висновки.
		Щодо необхідності дослідження доказів по справі, апеляційний суд вказує, що згідно зКПК Українитакі дії проводяться судом під час проведення судового слідства, оцінка таким доказам на предмет їх належності, достатності та допустимості надається судом у нарадчій кімнаті під час ухвалення рішення по справі.
		Обвинувачений ОСОБА_8 в суді апеляційної інстанції вказав на те, що клопотання прокурора носить формальний характер, а нових доказів та обґрунтувань для його задоволення прокурор не наводить. 
		Однак, як вбачається з наявних матеріалів кримінального провадження, на час постановлення оскаржуваної ухвали в даному кримінальному провадженні не були допитані всі свідки, судом не встановлені та не перевірені всі фактичні обставини справи, судовий розгляд наразі триває.
		Всі інші вимоги, які зазначені в апеляційній скарзі обвинуваченого, виходять за межі прийнятого судом першої інстанції оскаржуваного рішення та колегією суддів не розглядаються, оскільки питання щодо притягнення до кримінальності відповідальності прокурора та суддів можуть бути перевірені правоохоронними органами у встановленому законом порядку та на підставі окремих звернень обвинуваченого. 
		Враховуючи викладені обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції на підставі всебічно з`ясованих обставин дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому. 
		За таких обставин, колегія суддів вбачає, що застосування інших, більш м`яких альтернативних запобіжних заходів не зможе забезпечити виконання обвинуваченим його процесуальних прав та обов`язків, що безпосередньо впливає на дотримання розумних строків судового розгляду.
		З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_8 та відсутності жодних підстав для зміни чи скасування рішення за доводами апеляційної скарги.
		Керуючись ст. 177, ст. 178, ст.ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів,-
		    
		 
		ПОСТАНОВИЛА:
		 
		Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 залишити без задоволення. 
		Ухвалу Жовтневого районного суду м. Харкова від 23 вересня 2019 року про продовження запобіжного заходу стосовно обвинуваченого ОСОБА_8  без змін. 
		Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
		 
		 
		 
		Головуючий -
		 
		Судді

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...