Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/2430/18 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема щодо; біженців.
Надіслано для оприлюднення: 25.11.2019. Зареєстровано: 27.11.2019. Забезпечено надання загального доступу: 27.11.2019.
Дата набрання законної сили: 19.11.2019
Номер судового провадження: К/9901/62007/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		19 листопада 2019 року 
		м. Київ
		справа № 826/2430/18
		адміністративне провадження № К/9901/62007/18
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		Головуючого судді (суддя-доповідач) - Яковенка М. М.,
		суддів - Дашутіна І. В., Шишова О. О.,
		секретаря судового засідання - Бугаєнко Н.В.
		за участі представників:
		позивача -                               Чорнолуцький Р . В. 
		відповідача:
		МВС України                              Костіна Т. Л., 
		ДМС України                              Соколюк М. Ю.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження в касаційній інстанції адміністративну справу № 826/2430/18
		за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної міграційної служби України, Міністерства внутрішніх справ України про визнання протиправними дій, рішень та зобов`язання вчинити певні дії,
		за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва (головуючий суддя: І. А. Качур) від 31 травня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду (колегія у складі суддів: М. І. Коваль, О. В. Карпушова, П.  С.  Богомазова) від 22 серпня 2018 року, 
		УСТАНОВИВ:
		І. РУХ СПРАВИ
		1. 13 лютого 2018 року ОСОБА_3 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної міграційної служби України, Міністерства внутрішніх справ України (далі - відповідачі, Адміністрація ДПС України, ДМС України, МВС України), у якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив:
		- визнати незаконним рішення ДМС України про реадмісію ОСОБА_3 до Республіки Польща;
		- визнати незаконними дії ДМС України та ДПС України з реадмісії ОСОБА_3 до Республіки Польща;
		- зобов`язати ДМС України скасувати рішення про реадмісію ОСОБА_3 до Республіки Польща.
		2. Вимоги адміністративного позову мотивовано тим, що примусове видворення ОСОБА_3 з України відбувалось з порушенням норм чинного національного та міжнародного законодавства. Зазначається про порушення процедури та встановленого порядку видворення особи за межі України. Відтак, рішення ДМС України про реадмісію позивача до Республіки Польща є протиправним та таким, що порушує законні права та інтереси позивача.
		3. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 травня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 серпня 2018 року, у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.
		4. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, 20 вересня 2018 року адвокат Чорнолуцький Р. В., що діє в якості представника та інтересах ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 травня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 серпня 2018 року, та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
		5. Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 20 вересня 2018 року, визначено склад колегії суддів: Стрелець Т. Г. - головуючий суддя, Білоус О. В., Желтобрюх І. Л.
		6. Ухвалою Верховного Суду від 01 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою та встановлено строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 01 листопада 2018 року.
		7. 29 жовтня 2018 року, 31 жовтня 2018 року та 01 листопада 2018 року на адресу Верховного Суду надійшли відзиви від Адміністрації ДПС України, ДМС України, МВС України на касаційну скаргу, в яких відповідачі посилались на необґрунтованість доводів та вимог касаційної скарги та просили у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін. 
		8. На підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 06 червня 2019 року № 643/0/78-19 призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Стрелець Т. Г., що унеможливлює її участь у розгляді касаційної скарги.
		9. Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 07 червня 2019 року, визначено склад колегії суддів: Яковенко М. М. - головуючий суддя, Дашутін І. В., Шишов О. О.
		10. Ухвалою Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року закінчено підготовку цієї справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд у судовому засіданні на 19 листопада 2019 року. 
		IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
		11. Судами попередніх інстанцій установлено, що 10 вересня 2017 року о 19:55 год. у пункті пропуску через державний кордон України «Шегині», що на території Мостиського району Львівської області ОСОБА_3 здійснив незаконний перетин державного кордону України з Республіки Польща в Україну без дозволу відповідних органів влади.
		12. Державною міграційною службою України надіслано запит від 09 січня 2018 року до Головної Комендатури Прикордонної Варти Республіки Польща про реадмісію ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , як особи, що незаконно потрапила в Україну з території Республіки Польща.
		13. Листом за вх. № 109-18 ЕД від 29 січня 2018 року польська сторона 24 січня 2018 року надала свою згоду на реадмісію ОСОБА_3 ..
		14. На виконання рішення РНБО від 10 липня 2017 «Про посилення контролю за в`їздом в Україну, виїздом з України іноземців та осіб без громадянства, додержанням ними правил перебування на території України», уведеною в дію Указом Президента України від 30 серпня 2017 року № 256/2017, відповідно до наказу МВС від 30 січня 2018 року № 66, з метою запобігання й протидії нелегальній міграції та іншим правопорушенням законодавства України в міграційній сфері у період з 05 лютого по 30 квітня 2018 року Державна міграційна служба України, Державна прикордонна служба України, Національна поліція України, та за участі СБУ, розпочали проведення цільових профілактичних заходів з нагляду та контролю за виконанням законодавства в міграційній сфері під умовною назвою «Мігрант».
		15. У рамках проведення зазначених заходів здійснено реадмісію ОСОБА_3 за стандартною процедурою.
		16. Позивач, вважаючи рішення та дії відповідачів протиправними та такими, що порушують його права, звернувся до суду з адміністративним позовом.
		IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
		17. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходили з того, що відповідачами доведено правомірність прийнятих рішень та вчинених дій з реадмісії ОСОБА_3 .
		18. Суди попередніх інстанцій відзначили, що в межах справи встановлено протиправне перебування ОСОБА_3 на території України як особи, що не є громадянином цієї держави, який незаконно перетнув кордон з території Польщі, що підтверджується судовими рішеннями. 
		19. Органами Державної міграційної служби України та Адміністрації державної прикордонної служби здійснено належну реалізацію укладеної Угоди між Україною та Європейським Співтовариством про Реадмісію осіб, оскільки реадмісія є важливим інструментом міжнародної співпраці щодо боротьби з нелегальною міграцією.
		20. З огляду на встановлені обставини справи та наданої правової оцінки нормативно-правовим актам, що регулюють спірні правовідносини, суди дійшли висновку про правомірність прийнятого Державною міграційною службою України рішення про реадмісію ОСОБА_3 до Республіки Польща. 
		21. Позовні вимоги щодо визнання незаконними дій ДМС України та ДПС України з реадмісії позивача є взаємопов`язаними з позовними вимогами про визнання протиправним рішення про реадмісію, а вимоги про зобов`язання ДМС України скасувати рішення про реадмісію позивача до Республіки Польща, є похідною вимогою від розглянутих, тому є такими, що не підлягають задоволенню.
		IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА УЧАСНИКІВ СПРАВИ 
		22. Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень у справі.
		23. Скаржник наголошує на безпідставному врахуванні судами попередніх інстанцій судових рішень у справі № 826/14052/17, що є порушенням ст. 72, 73 КАС України.
		24. У зв`язку з поданням касаційної скарги на судові рішення по справі № 826/14052/17 у спорі щодо отримання додаткового захисту в України по поданій позивачем заяві, відповідно до п. 4.7, 7.11, 8.7  Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України 07 вересня 2011 року № 649, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 жовтня 2011 року за №  1146/19884 (далі - Правила № 649), відповідачі не мали права вчиняти дії з реадмісії ОСОБА_3 . Відповідачі були обізнані про оскарження позивачем до касаційної інстанції рішення про відмову у розгляді документів на отримання додаткового захисту. На зазначені обставини та вимоги норм матеріального права суди попередніх інстанцій уваги не звернули. 
		25. Судами не перевірялись обставини щодо оскарження Указу Президента України від 26 липня 2017 року № 196/2017 про припинення громадянства України ОСОБА_3 та помилково зроблені висновки з цього приводу, що стало порушенням ст. 90 та 210 КАС України.
		26. У зв`язку з тим, що позивачем оскаржувався Указ Президента України від 26 липня 2017 року №  196/2017 про припинення громадянства України ОСОБА_3 у судовому порядку (справа №  800/459/17), тому у позивача існувало законне право на перебуванні на території України, а його видворення в цей час стало порушенням ст. 55 Конституції України, ст. 6 Європейської Конвенції з прав людини і основоположних свобод.
		27. Відповідачами та судами не було враховано те, що позивач не давав своєї згоди на реадмісію до Польщі. У той же час, у листі Головного коменданта прикордонної служби республіки Польща від 24  січня 2018 року було вказано на погодження прийняття ОСОБА_3 у порядку реадмісії на умовах прибуття позивача до Варшави добровільно, без присутності супроводу. Хоча з обставин, що супроводжували ці події не вбачається добровільність залишення території України.
		28. Судами не проаналізовано та не надано оцінки тому, що відповідачами в порушення п. 6 розділу V Інструкції про реадмісію, так і листа польської сторони від 24 січня 2018 року не надавалась інформація про вид та номерний знак транспортного засобу, що використовувався для перевезення ОСОБА_3 .
		29. У відзивах, відповідачі наголошують на законності прийнятого рішення про реадмісію відносно позивача та вчинених дій з його реалізації. Указують на відсутності з боку відповідачів будь-яких порушень прав позивача в межах спірних відносин.
		30. У судовому засіданні представник позивача - адвокат Чорнолуцький Р. В. підтримав доводи та вимоги касаційної скарги та наполягав на її задоволенні. Не заперечуючи факту відсутності у ОСОБА_3 громадянства України та перетину кордону без належних на то законних підстав на час існування спірних правовідносин, наполягав на тому, що подання касаційної скарги на рішення судів якими у задоволенні позову ОСОБА_3 з оскарження ним відмови в оформлені документів про надання статусу особи, що потребує додаткового захисту, оскарження Указу Президента України про позбавлення громадянства України надавало право позивачу та продовжувало дію довідки на перебування його на території України, та не надавало права відповідачам з цих підстав на вчинення дій з реадмісії. 
		31. Указував на політичний статус позивача та вплив з боку органів влади на ці спірні відносини, що носило політичний характер, протиправне потрапляння на територію України було обумовлене необхідністю захисту своїх прав від безпідставного позбавлення позивача громадянства України Президентом України. 
		32. Органами влади було вчинене незаконне затримання позивача із застосуванням недозволених методів, що не вказує на добровільність потрапляння позивача до Польської сторони, яка погоджувалась прийняти позивача на своїй території за умови добровільності. Відповідачами не повідомлялось про дані транспортного засобу на якому буде здійсненне перевезення позивача.
		33. Крім цього, представник позивача не зважаючи на обізнаність ОСОБА_3 про судовий розгляд, просив відкласти касаційний розгляд справи, такі вимоги обумовлені особливістю особи та політичного статусу позивача, який бажав надати пояснення з приводу відповідних подій. 
		34. Щодо наведеного прохання представника позивача Суд наголошує, що згідно з ч. 1 ст.  6  Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року однією з істотних гарантій справедливого судового розгляду є публічний судовий розгляд.
		35. Європейський суд з прав людини у рішенні від 26 травня 1988 року в справі «Ekbatani проти Швеціїї» зазначив, що якщо розгляд справи у суді першої інстанції був публічним, відсутність «публічності» при розгляді справи у другій та третій інстанціях може бути виправдано особливостями процедури по цій справі. Якщо скарга стосується виключно питання права, залишаючи осторонь фактичні обставини справи, то вимоги ст. 6 Конвенції можуть бути дотримані і тоді, коли заявнику не було надано можливості бути заслуханим у апеляційному чи касаційному суді особисто.
		36. Зокрема, як зазначив Європейський суд з прав людини, це стосується суду тієї інстанції, перед яким не ставиться завдання встановлення фактичних обставин, а лише перевірка правильності застосування норм права.
		37. Під час розгляду справи встановлено, що усі сторони були повідомлені належним чином та у спосіб встановлений процесуальним законодавством, що підтверджується документально. Жодних обґрунтованих причин та беззаперечних доказів неможливості позивача прибути в судове засідання Суду не надано. Подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарги, представництво в суді апеляційної та касаційної інстанції, тобто процесуальний супровід захисту прав ОСОБА_3 здійснювалось повноважними представниками. З огляду на характер спірних правовідносин, судом першої інстанції розгляд справи здійснений за правилами спрощеного позовного провадження, судом касаційної інстанції обов`язкова участь ОСОБА_3 в судовому засіданні не визнавалась, а тому неприбуття когось з учасників справи, відповідно до ч. 4 ст.  344  КАС України не є перешкодою для судового розгляду справи.
		38. Посилання представника позивача на політичний статус позивача, що підкреслює особливість та унікальність цієї особи в межах спірних правовідносин та процесу, є безпідставним з огляду на ч.  1 ст. 24 Конституції України та ч. 2 ст. 8 КАС України, якими встановлено, що не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
		39. Отже, Суд доходить висновку про можливість здійснення касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень та надання їм правової оцінки на відповідність правильності застосування норм матеріального та процесуального права, в межах доводів та вимог касаційної скарги, без особистої присутності та участі ОСОБА_3 . Представництво позивача здійснене належним чином, право позивача на участь у розгляді справи не порушене.
		40. Представники відповідачів у судовому засіданні заперечували проти доводів та вимог касаційної скарги та просили у задоволенні скарги відмовити. Наполягають на законності здійсненої реадмісії відносно ОСОБА_3 , який не був громадянином України, протиправно потрапив на її територію з Республіки Польща, чим вчинив правопорушення та був притягнутий до відповідальності. У судовому порядку підтверджено законність відмови в оформленні документів про отримання статусу особи, що потребує додаткового захисту. Зазначені факти встановлені судовими рішеннями, після розгляду судом апеляційної інстанції 05 лютого 2018 року скарги ОСОБА_3 , позивач втратив право перебування на території України, дія виданої довідки закінчило свою дію, а тому застосована реадмісія відносно позивача здійснена на законних підставах. 
		41. Представник Адміністрації Державної прикордонної служби України в судове засідання не з`явився, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення, та не є перешкодою для розгляду касаційної скарги.
		V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
		42. Верховний Суд, заслухавши пояснення представників сторін, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, відповідно до частини 1 статті 341 КАС України, виходить з такого.
		43. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		44. Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011  року № 3773-VI (далі - Закон № 3773) визначає правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України.
		45. Пунктом 22 статті 1 Закону № 3773 визначений термін: реадмісія - передача з території України або приймання на територію України іноземців та осіб без громадянства на підставах та в порядку, встановлених міжнародними договорами України.
		46. Згідно з ст. 2 Закону № 3773, правовий статус іноземців та осіб без громадянства визначається Конституцією України, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України.
		У разі якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж передбачені цим Законом, застосовуються правила, передбачені таким міжнародним договором України.
		47. Згідно статті 29 Закону № 3773, передача з України або прийняття в Україну іноземця або особи без громадянства здійснюється відповідно до міжнародного договору про реадмісію.
		Прийняття Україною іноземця або особи без громадянства відповідно до міжнародного договору про реадмісію не змінює підстав для перебування на території України, що існували до такого прийняття.
		Іноземці або особи без громадянства, прийняті відповідно до міжнародного договору про реадмісію, які не мають законних підстав для перебування на території України, підлягають примусовому видворенню у разі, якщо між Україною і країною громадянської належності чи країною попереднього постійного проживання таких іноземців або осіб без громадянства відсутній договір про реадмісію.
		48. Законом України «Про ратифікацію Угоди між Україною та Європейським  Співтовариством про реадмісію осіб» від 15 січня 2008 року № 116-VI ратифіковано Угоду між Україною та Європейським Співтовариством про Реадмісію осіб, підписану 18 червня 2007 року в м. Люксембурзі (далі - Угода).
		49. Відповідно до Угоди Договірні Сторони, маючи намір зміцнювати співробітництво з метою більш ефективної боротьби з нелегальною імміграцією; будучи занепокоєними значним посиленням діяльності організованих злочинних угруповань у сфері незаконного перевезення нелегальних мігрантів; бажаючи запровадити за допомогою цієї Угоди та на основі взаємності швидкі й ефективні процедури ідентифікації та безпечного й організованого повернення осіб, які не виконують умов, передбачених для в`їзду на територію України або однієї з держав членів Європейського Союзу та перебування на ній, або припинили виконувати такі умови, а також полегшити транзитний проїзд таких осіб, керуючись духом співробітництва; беручи до уваги, що у випадку необхідності Україна й держави - члени Європейського Союзу докладатимуть усіх зусиль для повернення громадян третіх країн та осіб без громадянства, які незаконно в`їхали на територію Договірних  Сторін,  до держав їхнього походження або постійного проживання; визнаючи необхідність дотримання прав і свобод людини  та наголошуючи на  тому, що ця Угода не завдає шкоди правам й обов`язкам України, Співтовариства та держав - членів Європейського Союзу, які випливають із Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 та з міжнародного права, зокрема відповідно до Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, Конвенції про статус біженців від 28 липня 1951 року та Протоколу до неї від 31 січня 1967 року, Міжнародного пакту про громадянські та політичні права від 19 грудня 1966 року та міжнародних документів стосовно екстрадиції; ураховуючи, що співробітництво між Україною та Співтовариством у галузі реадмісії та спрощення  взаємних поїздок громадян становить взаємний інтерес; домовились, зокрема, про те, що Запитувана держава на запит Запитуючої Держави та без будь-яких інших формальностей, крім тих, що передбачені цією Угодою, приймає на свою територію громадян третіх країн чи осіб без громадянства, які не виконують чинних умов стосовно в`їзду на територію запитуючої держави або перебування на ній або припинили виконувати такі умови, якщо надано докази відповідно до статті 7 цієї Угоди того, що такі особи: незаконно в`їхали на територію держав-членів безпосередньо з території України або на територію України безпосередньо з території держав-членів. (пункт а) частини першої статті 3 Угоди).
		50. Як установлено судами першої та апеляційної інстанцій, громадянство України ОСОБА_3 було припинено на підставі Указу Президента України від 26 липня 2017 року №  196/2017.
		10 вересня 2017 року о 19.55 год. в пункті пропуску через державний кордон України «Шегині», що на території Мостиського району Львівської області, ОСОБА_3 здійснив незаконний перетин державного кордону України з Республіки Польща в Україну без дозволу відповідних органів влади.
		Факт незаконного перетину державного кордону України підтверджується судовими рішеннями, які набрали законної сили, а саме: постановою Мостиського районного суду Львівської області від 22  вересня 2017 року у справі № 448/1185/17 (провадження № 33/783/1213/17), яка залишена без змін постановою апеляційного суду Львівської області від 24 жовтня 2017 року. Зазначеними судовими рішеннями підтверджено незаконне перетинання ОСОБА_3 державного кордону України з території договірної сторони Республіки Польща в пункту пропуску без дозволу відповідних органів, та перебування на території України без законних на те підстав. На час розгляду в судах справи, ОСОБА_3 із заявою про визнання біженцем або особою, що потребує додаткового захисту у встановленому законом порядку не звертався. 
		ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 Кодексу України про адміністративне правопорушення та призначено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в дохід держави в розмірі 3400 грн.
		ОСОБА_3 звертався до Управління Державної міграційної служби України в Київській області із заявою-анкетою від 31 жовтня 2017 року № 52, в якій просив визнати його особою, яка потребує додаткового захисту.
		За результатами розгляду заяви-анкети, наказом Управління ДМС України у Київській області від 01  листопада 2017 року № 99 відповідно до частин 4, 6 статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» ОСОБА_3 відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.
		Законність зазначеного наказу Управління ДМС України у Київській області від 01 листопада 2017 року щодо відмови позивачу підтверджено рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 січня 2018 року та постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 05  лютого 2018 року по адміністративній справі № 826/14052/17.
		Постановою Верховного Суду від 28 березня 2018 року по справі № 826/14052/17 залишено без змін рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 січня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2018 року.
		51. Положенням про ДМС України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20  серпня 2014 року № 360, встановлено, що ДМС України (ДМС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.
		Основними завданнями ДМС є, зокрема, реалізація державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.
		52. Відповідно до Угоди, з метою реалізації положень міжнародних договорів України у сфері реадмісії, а також забезпечення взаємодії компетентних та уповноважених органів України під час здійснення процедур реадмісії, наказом МВС України від 16 лютого 2015 року № 158, затверджено Інструкцію про порядок реалізації компетентними та уповноваженими органами України міжнародних угод про реадмісію осіб, (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05 березня 2015 року за № 260/26705).
		53. Пунктом 4 розділу І вказаної Інструкції компетентними органами України, відповідальними за реалізацію міжнародних угод про реадмісію та уповноваженими на безпосередню взаємодію один з одним та з компетентними органами інших договірних держав, є: Державна міграційна служба України (ДМС) - центральний компетентний орган та Адміністрація Державної прикордонної служби України (Адміністрація Держприкордонслужби).
		54. Згідно з вимогами п. 2 розділу II Інструкції передавання Україною осіб без громадянства іншій договірній державі здійснюється відповідно до міжнародних угод України про реадмісію за стандартною або прискореною процедурою.
		55. Відповідно до п. 4 розділу 3 Інструкції стандартна процедура реадмісії застосовується до громадян договірних держав, громадян третіх держав та осіб без громадянства, виявлених (затриманих) на території запитуючої договірної держави за порушення законодавства цієї держави щодо порядку прибуття, перебування або проживання на її території, про що стало відомо компетентним (уповноваженим) органам запитуючої договірної держави у визначений міжнародною угодою про реадмісію строк, що перевищує необхідний для реадмісії за прискореною процедурою.
		56. За стандартною процедурою передавання та приймання осіб, які підлягають реадмісії, здійснюються територіальними органами та територіальними підрозділами ДМС (пункт 5 розділу 3 Інструкції).
		57. Як правильно встановлено судами попередніх інстанцій, що ДМС України у відповідності до Угоди, та з дотриманням процедур, визначених Інструкцією, надіслало Запит про реадмісію від 09  січня 2018 року до Головної Комендатури Прикордонної Варти Республіки Польща про реадмісію ОСОБА_3 , як особи, що незаконно потрапила в Україну з території Республіки Польща.
		58. За результатами розгляду цього запиту про реадмісію від 09 січня 2018 року польська сторона 24 січня 2018 року надала згоду на реадмісію ОСОБА_3 , про що повідомила ДМС України листом.
		59. ОСОБА_3 , як особа, що незаконно перебуває на території України, був виявлений в рамках проведення в Україні цільових профілактичних заходів з нагляду та контролю за виконанням законодавства в міграційній сфері під умовною назвою «Мігрант», організованих на виконання рішення РНБО від 10 липня 2017 року «Про посилення контролю за в`їздом в Україну, виїздом з України іноземців та осіб без громадянства, додержанням ними правил перебування на території України», уведеного в дію Указом Президента України від 30 серпня 2017 року №  256/2017.
		60. Реалізація заходів «Мігрант» була розпочата і здійснювалась відповідно до наказу МВС від 30  січня 2018 року № 66 у період з 05 лютого по 30 квітня 2018 року органами ДМС України, ДПС України і НП України, за участі СБУ, з метою запобігання й протидії нелегальній міграції та іншим правопорушенням законодавства України в міграційній сфері.
		61. Перетинання позивачем державного кордону України, як особою без громадянства під час його реадмісії відбулося 12 лютого 2018 року о 16.42 у пункті пропуску «Бориспіль» за посвідченням особи на повернення № l/8001, оформленим за формою, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2014 № 394.
		62. Відтак, Суд вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій, що після надходження від запитуваної договірної держави позитивної відповіді на запит про реадмісію, компетентними (уповноваженими) органами здійснено передавання ОСОБА_3 , на підставах та в порядку, встановлених міжнародними договорами України. Реадмісія ОСОБА_3 , як особи, що незаконно перебуває та території України, здійснювалася за стандартною процедурою ініційованою ДМС України, на підставі Угоди між Україною та Європейським Співтовариством про реадмісію осіб від 18 червня 2007 року, ратифікованої Законом України від 15 січня 2008 року № 116-VI.
		63. Ураховуючи, що до позивача застосовувалась стандартна процедура реадмісії, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків, що відповідач не був зобов`язаний складати протокол прикордонно-представницької зустрічі, оскільки проведення такої зустрічі передбачено лише у разі проведення реадмісії за прискореною процедурою. Також, не складався акт приймання-передавання особи, оскільки такий акт може бути складено за умови здійснення реадмісії до Запитуваної сторони в супроводі.
		64. Доводи скаржника щодо відсутності відповідно до п. 4.7, 7.11, 8.7 Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту № 649 від 07 вересня 2011 року права відповідача на вчинення дій з реадмісії з огляду на подання касаційної скарги на судове рішення по справі № 826/14052/17 у спорі щодо отримання додаткового захисту в України по поданій позивачем заяві, Суд вважає безпідставними з огляду на таке.
		65. Правила № 649 від 07 вересня 2011 року визначають процедуру розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		66. Пунктом 3.2 Правил № 649 встановлено, що у день отримання заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, територіальний орган ДМС України видає заявникові під підпис у журналі реєстрації видачі довідки про звернення за захистом в Україні (додаток 4) довідку про звернення за захистом в Україні, про що заносить відповідні відомості до зазначеного журналу. Довідка видається строком на один місяць.
		67. 31 жовтня 2017 року після звернення ОСОБА_3 із заявою про визнання його особою, що потребує додаткового захисту у порядку, передбаченому Законом України «Про біженців та осіб, що потребують додаткового або тимчасового захисту», Управлінням ДМС в Київській області позивачу була видана Довідка про звернення за захистом в Україні № 007697.
		68. У зв`язку з оскарженням в апеляційному порядку рішення Окружного адміністративного суду м.  Києва від 03 січня 2018 року по справі № 826/14052/17, строк дії цієї Довідки був продовжений по 01 березня 2018 року.
		69. Скаржник вважає, що п. 4.7, 7.11 та 8.7 Порядку № 649 та оскарження в касаційному порядку постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2018 року надає позивачу право на продовження строку дії Довідки про звернення за захистом в Україні та як наслідок неможливості в цей період застосування відносно нього реадмісії.
		70. Суд вважає такі доводи помилковими та необґрунтованими.
		71. Розділ 4 Правил № 649 регулює питання попереднього розгляду заяв відповідних осіб. 
		У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття територіальний орган ДМС надсилає або видає під підпис заявнику або його законному представнику письмове повідомлення про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 15), з викладенням причини відмови і роз`ясненням порядку оскарження такого рішення, про що робить відповідний запис в журналі реєстрації видачі повідомлень (додаток 16) (пункт 4.6 цих Правил № 649).
		72. За встановленими судами попередніх обставин справи, за наслідками розгляду звернення ОСОБА_3 від 31 жовтня 2017 року із заявою про визнання його особою, що потребує додаткового захисту, 01 листопада 2017 року було прийняте рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оформлене Наказом УДМС України в Київській області № 99, що було предметом судового розгляду.
		73. Пунктом 4.7 розділу 4 Правил № 649 встановлено, що у разі використання особою права на оскарження уповноважена посадова особа територіального органу ДМС до прийняття рішення за скаргою залишає на зберігання документи, що посвідчують особу заявника, та інші надані заявником документи, про що робиться відмітка в розписці про зберігання документів.
		Строк дії довідки про звернення за захистом в Україні продовжується територіальним органом ДМС на три місяці. Підставою для продовження строку дії зазначеної довідки є копія скарги на рішення територіального органу ДМС з підтверджуючими документами її відправлення або у випадку оскарження в судовому порядку - копія позовної заяви з відміткою (штампом) суду про її прийняття або копія ухвали суду про відкриття провадження у справі або належним чином оформленої судової повістки. Подані документи належним чином долучаються до особової справи.
		У випадку оскарження рішення в судовому порядку подальше тримісячне продовження строку дії довідки про звернення за захистом в Україні здійснюється після отримання письмової інформації про стан розгляду справи в суді від юридичної служби територіального органу ДМС.
		Про продовження строку дії зазначеної довідки уповноважена посадова особа територіального органу ДМС заносить відповідні відомості до журналу реєстрації видачі довідки про звернення за захистом в Україні. 
		74. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08 липня 2011 року № 3671-VI, довідка про звернення за захистом в Україні - документ, що засвідчує законність перебування особи на території України на період, що розпочинається з моменту звернення особи з відповідною заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і є дійсною для реалізації прав і виконання обов`язків, передбачених цим Законом та іншими законами України, до остаточного визначення статусу такої особи чи залишення нею території України.
		75. Ураховуючи, що рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 січня 2018 року по справі № 826/14052/17, з урахуванням статей 255, 325 КАС України набуло законної сили після апеляційного перегляду Київським апеляційним адміністративним судом 05 лютого 2018 року, та з огляду на ч. 1 ст. 129-1 Конституції України, ст. 370 КАС України стало обов`язковим для його виконання, тому з 05 лютого 2018 року статус позивача остаточно визначений та він є таким, що втратив статус особи, що перебуває на території України на законних підставах, у зв`язку з чим повинен був залишити територію України.
		76. Саме судовим рішенням від 05 лютого 2018 року був остаточно визначений статус позивача, тому строк дії довідки, який засвідчував законність перебування на території України з цього часу слід було вважати закінченим, не зважаючи на те, що в довідці був зазначений строк дії по 01  березня 2018 року.
		77. Продовження терміну дії довідки по 01 березня 2018 року було обумовлено саме на період апеляційного перегляду рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 січня 2018 року по справі № 826/14052/17, в той же час, судом апеляційної інстанції здійснений розгляд до спливу такого строку.
		78. Касаційне оскарження судових рішень по справі № 826/14052/17 щодо рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання позивача особою, яка потребує додаткового захисту яким скористався ОСОБА_3 не надавало останньому право на продовження строку дії довідки про звернення за захистом в Україні, залишення на території України та як наслідок не встановлювало законодавче обмеження щодо не можливості вчинити заходи з реадмісії відносно ОСОБА_3 .
		79. Стосовно посилання скаржника на пункти 7.11 та 8.7 Порядку № 649, Суд зазначає наступне.
		80. Розділ VII та VIIІ Порядку № 649 регулюють питання пов`язані з оформленням втрати і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту, скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та розгляд скарг Державною міграційною службою України.
		81. Пунктом 7.1 Порядку № 649 встановлено, що рішення про втрату або позбавлення статусу біженця, або додаткового захисту чи скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, може бути прийнято ДМС за поданням територіального органу ДМС за місцем проживання біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.
		82. Згідно п. 7.11 розділу 7 Правил № 649, у разі використання особою права на оскарження рішення про втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту чи скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, територіальний орган ДМС залишає на зберіганні національний паспорт та інші документи (якщо такі є в особовій справі заявника), при цьому оформлюючи відповідну розписку, та видає такій особі під підпис довідку про звернення за захистом в Україні, про що заносить відповідні відомості до журналу реєстрації видачі довідки про звернення за захистом в Україні. Довідка видається строком на три місяці з подальшим тримісячним продовженням її дії на весь час розгляду скарги.
		Підставами для видачі та продовження строку дії зазначеної довідки є копія позовної заяви (апеляційної чи касаційної скарги) з відміткою (штампом) суду про її прийняття або копії ухвали суду про відкриття провадження у справі чи належним чином оформленої судової повістки. Подані документи долучаються до особової справи.
		83. Згідно п. 8.1 розділу VIIІ, що регулює питання з розгляду скарг Державною міграційною службою України, ДМС відповідно до статті 12 Закону здійснює розгляд скарг на рішення територіальних органів ДМС:
		а) про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
		б) про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		84. Пунктом 8.3 Порядку № 649 врегульовано питання з прийняття одного з рішень за результатами розгляду скарги ДМС.
		85. Відповідно до п. 8.7 Порядку № 649 у разі надходження від ДМС рішень, передбачених підпунктами «б», «в» пункту 8.3 цього розділу, територіальний орган ДМС:
		а) протягом семи робочих днів з дня його отримання надсилає або видає особі письмове повідомлення про відхилення чи залишення без розгляду скарги на рішення територіального органу ДМС про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 38), з викладенням причин такого рішення і роз`ясненням порядку його оскарження, про що робиться відповідний запис у журналі реєстрації видачі повідомлень;
		б) у разі оскарження особою зазначеного рішення продовжує строк дії довідки про звернення за захистом в Україні, про що зазначається у журналі реєстрації видачі довідки про звернення за захистом в Україні.
		86. За встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, питання пов`язані з оформленням втрати і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту, скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або розгляд скарг Державною міграційною службою України відносно ОСОБА_3 відповідно до розділу VII та VIIІ  Порядку № 649 не розглядалось та не вирішувалось, а тому застосування до спірних правовідносин наведених скаржником пунктів 7.11 та 8.7 Порядку № 649, як на підставу для задоволення позовних вимог є безпідставним.
		87. Отже, зазначені вище доводи скаржника не є правовими підставами, що унеможливлювали вчинення відповідачами дій з реадмісії ОСОБА_3 до Республіки Польща.
		88. Жодних законодавчих застережень, які наведені скаржником, щодо неможливості прийняття ДМС України рішення про реадмісію та вчинення дій з його реалізації до часу касаційного перегляду справи з питань оскарження особою у спорі щодо відмови у оформленні документів з отримання додаткового захисту в України по поданій позивачем заяві, а також оскарження Указу Президента України № 196/2017 від 26 липня 2017 року про позбавлення громадянства України, не має.
		89. Не заслуговують на увагу твердження скаржника про порушення Українською Стороною вимог, які висувалися Польською Стороною в повідомленні від 24 січня 2018 року, тому як позивач не надавав своєї згоди на реадмісію до Польщі, а також не надавалась інформація про вид та номерний знак транспортного засобу, що використовувався для перевезення ОСОБА_3 .
		90. За встановлених судами попередніх інстанцій обставин та пояснень сторін, у листі Головного коменданта прикордонної служби республіки Польща від 24 січня 2018 року наголошувалось на згоді польської сторони на прийняття ОСОБА_3 на території Республіки Польща, за умови, що він прибуде повітряним шляхом на прикордонний пункт пропуску Варшава добровільно, без присутності супроводу. У випадку не дотримання цих умов, польська сторона відмовиться прийняти ОСОБА_3 на території Польщі. Вказувалось на необхідності повідомити про дату прибуття та номер рейсу, який буде прибувати ОСОБА_3 .
		91. Відповідно до ч. 4 ст. 3 та ст. 9 Угоди, після того, як Запитувана сторона надала позитивну відповідь на запит стосовно здійснення реадмісії, Запитуюча сторона оформлює особі, реадмісія якої погоджена, проїзний документ, що визнається Запитуваною стороною. Якщо Запитуючою стороною є держава-член ЄС, таким документом є стандартний проїзний документ ЄС для видворення відповідно до форми, установленої рекомендацією Ради ЄС від 30 листопада 1994 року (додаток 7). Якщо Запитуючою стороною є Україна, то таким документом є Посвідчення особи на повернення (додаток 8).
		До здійснення передачі особи компетентні органи Запитуючої держави та Запитуваної держави завчасно погоджують у письмовій формі дату передачі, місце перетину кордону, можливе транспортування під вартою та іншу інформацію, пов`язану з передачею. 
		Дозволяється використання всіх видів транспорту: повітряного, наземного або морського. Передача повітряним транспортом не обмежується використанням національних перевізників Запитуючої держави або Запитуваної держави й може здійснюватися як регулярними, так і чартерними рейсами. У випадку необхідності транспортування під вартою може здійснюватися не тільки вповноваженими особами Запитуючої держави, а й іншими особами за умови, що вони є  вповноваженими від України чи будь-якої держави-члена.
		92. Як установлено судами попередніх інстанцій, перетинання державного кордону України особою без громадянства позивача під час його реадмісії відбулося 12 лютого 2018 року о 16.42 у пункті пропуску «Бориспіль» літаком за посвідченням особи на повернення № l/8001, оформленим за формою, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2014 № 394.
		93. Установлені судами обставини щодо здійснення реадмісії позивача 12 лютого 2018 року о 16.42 в пункті пропуску «Бориспіль» літаком, спростовують доводи скаржника щодо необхідності надання інформації польській стороні про вид та номерний знак транспортного засобу, що використовувався для перевезення ОСОБА_3 , оскільки прибуття ОСОБА_3 до Польщі відбувалось повітряним шляхом.
		94. Крім цього, з огляду на положення ратифікованої Угоди між Україною та Європейським Співтовариством про реадмісію осіб від 15 січня 2008 року № 116-VI, змісту листа - повідомлення від польської сторони від 24 січня 2018 року та питань, що ставились у ньому перед стороною України, Суд зазначає, що ці відносини реадмісії утримують в собі відповідні права та обов`язки на міждержавному рівні між такими Сторонами, перебувають у взаємному зв`язку між собою та засновані на обопільній юридичній відповідальності щодо їх дотримання та виконання. 
		95. Суд погоджується з висновками суддів попередніх інстанцій про те, що факт прийняття прикордонниками Республіки Польща ОСОБА_3 в порядку реадмісії свідчить про повну законність дій компетентних органів як України так і Республіки Польща та дотримання вимог Угоди. Зазначене є безумовним фактом. Висновки судів з цього приводу є обґрунтованими та не спростованими позивачем. 
		96. У протилежному випадку, у разі не дотримання наведених у листі від 24 січня 2018 року вимог зі сторони компетентних органів України, що здійснювали реадмісію, польська сторона відмовилась би прийняти ОСОБА_3 на її території. Позивачем не наголошувалось, що він висунув будь-які вимоги до польської сторони щодо протиправного його прийняття на території Польщі.
		97. Доводи скаржника щодо протиправного, на його думку, затримання із застосуванням сили та насильства для реалізації реадмісії, що стало наслідком звернення з цього приводу до правоохоронних органів - Печерського управління поліції ГУ НП в м. Києві не є передбаченою законодавством, що регулює спірні правовідносини з реадмісії підставами для визнання протиправними вчинених відповідачами дій спрямованих на повернення ОСОБА_3 на територію Польщі. Законність затримання ОСОБА_3 , його порядок та спосіб у який це відбувалось, не є предметом розгляду цієї справи. Така оцінка може бути надана в межах кримінального провадження здійсненого за заявою позивача. Як зазначив представник позивача кримінальне провадження наразі не закінчене.
		98. Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що положеннями ч. 4 ст. 30 Закону № 3773 та ст.  9  Угоди, не виключається можливість вчинення дій із затримання іноземців та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, з розміщенням їх в пунктах тимчасового перебування протягом строку, необхідного для забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, як і транспортування таких осіб під вартою.
		99. Отже, у цьому випадку Суд вважає обґрунтованими висновки судів першої та апеляційної інстанції, що органами ДМС України та Адміністрації ДПС здійснено належну реалізацію укладеної Угоди між Україною та Європейським Співтовариством про реадмісію осіб, оскільки реадмісія є важливим інструментом міжнародної співпраці щодо боротьби з нелегальною міграцією.
		100. Доводи скаржника про те, що судами попередніх інстанцій в порушення ст. 72 та 73 КАС України безпідставно враховані судові рішення у справі № 826/14052/17 з огляду на різний предмет спору, Суд вважає безпідставними.
		101. Положеннями статей 72 та 73 КАС України визначено поняття та належність доказів. Частинами 4 - 6 ст. 78 КАС України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
		Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
		Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
		102. У межах адміністративної справи № 826/14052/17, предметом розгляду якої був наказ Управління ДМС України у Київській області від 01 листопада 2017 року № 99, та в межах справи про адміністративне правопорушення № 448/1185/17, судами на підставі досліджених доказів була надана правова оцінка встановленим обставинам, а саме щодо незаконного перетинання ОСОБА_3 державного кордону України з території договірної сторони Республіки Польща та перебування на території України без законних на те підстав, а також законності відмови ОСОБА_3 в оформленні документів з вирішення питання про визнання його особою, яка потребує додаткового захисту в Україні. В межах цієї справи, ці судові рішення переоцінці не підлягають.
		103. Відтак, враховуючи судові рішення в адміністративній справі № 826/14052/17 та справі про адміністративне правопорушення № 448/1185/17 при вирішенні цієї справи за позовом ОСОБА_3 щодо оскарження дій пов`язаних з реадмісією, суди не допустили порушень вимог процесуального законодавства. 
		104. Суд вважає необґрунтованими доводи скаржника щодо порушення судами попередніх інстанцій ст. 90, 210 КАС України в частині не перевірки обставин щодо оскарження Указу Президента України від 26 липня 2017 року № 196/2017 про втрату громадянства України ОСОБА_3 та, як наслідок, помилкові висновки з цього приводу.
		105. Положення ст. 90, 210 КАС України, на яких наголошує скаржник, регулюють процесуальне питання порядку з`ясування обставин справи, дослідження та оцінки доказів.
		106. Представник позивача в судовому засіданні зазначив, що посилання судами на відсутність доказів оскарження Указу Президента України від 26 липня 2017 року № 196/2017, не відповідає обставинам справи, оскільки про це ними зазначалось у позовній заяві, апеляційній скарзі та поясненнях наданих судам. Позивачем оскаржувався такий указ в судовому порядку, станом на теперішній час, з огляду на те, що іншим Указом Президента України Зеленським В. О. відносно ОСОБА_3 відновлено громадянство України, тому позивач не став підтримувати позовні вимоги у Верховному Суді, в провадженні якого перебувала така справа. На теперішній час розгляд справи завершений Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду, не законним оскаржуваний Указ Президента України від 26 липня 2017 року № 196/2017 - не визнавався.
		107. Судами попередніх інстанцій, під час розгляду справи було встановлено, що станом на час вчинення дій з реадмісії, Указ Президента України від 26 липня 2017 року № 196/2017 яким визнано втрату громадянства України ОСОБА_3 , був чинним та в судовому порядку не скасований. Тобто, судами на підставі матеріалів справи та доказів достовірно встановлено, що ОСОБА_3 на час спірних правовідносин не був громадянином України, а тому до нього, як до особи, що незаконно потрапив на територію держави України, було обґрунтовано застосовані заходи з реадмісії.
		108. Зазначені висновки судів не спростовані скаржником. Посилання в змісті судових рішень про відсутність доказів оскарження даного Указу позивачем, не спростовують суті висновків судових рішень з цього приводу щодо припинення громадянства України та не підтверджують допущення судами порушень положень ст. 90, 210 КАС України. У всяк випадку наведенні доводи скаржника з цього приводу, не є підставами для задоволення позовних вимог.
		109. Доводи скаржника про порушення судами гарантованого ст. 55 Конституції України права позивача на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, є безпідставними.
		110. У межах розгляду цієї справи, не підлягає переоцінці на предмет його законності Указ Президента України від 26 липня 2017 року № 196/2017 яким визнано ОСОБА_3 таким, що втратив громадянство України, відтак доводи скаржника щодо протиправності цього Указу, є безпідставними.
		111. Законодавство, що регулює питання реадмісії не ставить в залежність можливість вчинення дій з реалізації реадмісії від можливого оскарження особою Указу Президента України про припинення громадянства України. Не згода особи з рішенням, яким його позбавили громадянства та його оскарження в судовому порядку, не створює юридичних наслідків, що є правовою забороною для вчинення реадмісії.
		112. Крім цього, Суд зазначає, що відповідно до ст. 3 Закону № 3773, іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
		Іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб`єктності та основних прав і свобод людини.
		Іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.
		113. Відповідно до ст. 26 Конституції України, іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
		114. Зазначений принцип стосовно законності перебування коли відбувається гарантування свободи пересування, вільного вибору місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом, також закріплений в ст.  33  Конституції України, де також встановлена конституційна гарантія таким особам, які на законних підставах перебувають на території України.
		115. З огляду на зміст зазначених положень слідує, що відповідна особа є користувачем на рівні з іншими особами правами і свободами, якщо така особа перебуває в Україні саме на законних підставах. Якщо відсутня ознака законності перебування, то це створює для особи певні обмеження та відповідні юридичні наслідки.
		116. Прийняття спірного рішення відносно позивача та вчинення відповідних дій спрямованих на реалізацію такого рішення з реадмісії, з огляду на встановлені судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи, було цілком виправданими та належними за конкретних обставин, як такі, що відповідали вимогам ч. 2 ст. 19 Конституції України, та вимогам національного законодавства. Жодних порушень прав позивача, саме в межах цих спірних правовідносин, з боку суб`єктів владних повноважень не встановлено.
		117. Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої та апеляційної інстанції, що позов позивача є необґрунтованим та не підлягає задоволенню. Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.
		118. Колегія суддів наголошує, що до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.
		119. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Серявін та інші проти України» (Заява N  4909/04, Страсбург, 10 лютого 2010 року ОСТАТОЧНЕ 10/05/2011) зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
		120. Оцінюючи доводи касаційної скарги в їх сукупності, колегія суддів зазначає, що ці доводи по суті були ретельно перевірені та проаналізовані судами першої та апеляційної інстанції під час розгляду та ухвалення оскаржуваних судових рішень, та їм була надана належна правова оцінка, жодних нових аргументів, які б доводили порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не наведено.
		121. Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції у справі про відмову у задоволенні позовних вимог.
		122. Згідно ч. 1 ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
		123. З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.
		124. Оскільки Суд залишає в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до ст.  139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.
		На підставі викладеного, керуючись ст. 341, 345, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
		Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 травня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 серпня 2018 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Повний текс судового рішення виготовлений 25 листопада 2019 року.
		 
		Головуючий суддя                                                                                 М. М. Яковенко
		 
		Судді                                                                                                    І. В. Дашутін
		 
		                                                                                                    О. О. Шишов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...