Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 440/3684/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; збору та обліку єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та інших зборів.
Надіслано для оприлюднення: 26.11.2019. Зареєстровано: 28.11.2019. Забезпечено надання загального доступу: 29.11.2019.
Дата набрання законної сили: 28.01.2020
Результат оскарження 28.01.2020 Другий апеляційний адміністративний суд: залишено без змін ухвалу (постанову) суду першої інстанції
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		          
		ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		і м е н е м   У к р а ї н и
		19 листопада 2019 року  м. ПолтаваСправа №440/3684/19
		Полтавський окружний адміністративний суд у складі:
		головуючого - судді Кукоби О.О., 
		за участю:
		секретаря судового засідання - Пуленко М.І., 
		та представників сторін: 
		від позивача - Пусан Є.В.,
		від відповідача - Євенко Н.Ю., 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),
		 
		В С Т А Н О В И В:
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		 
		1. Короткий зміст позовних вимог.
		 
		ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у Полтавській області (надалі також відповідач), у якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу від 13.08.19 №5257-51/5693 про сплату боргу (недоїмки), якою його повідомлено про необхідність сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 11238,96 грн.
		Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на те, що фіскальним органом без належних на те правових підстав самостійно визначено зобов`язання ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску за спірний період, оскільки єдиний внесок за нього, як за члена фермерського господарства, сплачено роботодавцем. На переконання позивача, подвійна сплата єдиного внеску за одну й ту саму особу не відповідає суті такого платежу.
		 
		2. Позиція відповідача.  
		 
		Відповідач позов не визнав, у наданому до суду відзиві на позов представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог повністю з огляду на їх необґрунтованість та безпідставність /а.с. 138-139/. Свою позицію мотивував посиланням на те, що недоїмка зі сплати єдиного внеску нарахована позивачу на підставі його заяви про взяття на облік як платника єдиного внеску - члена фермерського господарства. 
		 
		3. Інші заяви учасників по суті справи. 
		 
		У судовому засіданні 19.11.19 представником позивача надано відповідь на відзив /а.с. 153/, у якій акцентовано увагу на хибному розумінні та тлумаченні відповідачем норм закону і не відповідності його висновків фактичним обставинам справи. 
		Представник відповідача визнав за недоцільне подання заперечення на відповідь. 
		4. Процесуальні дії у справі.
		 
		Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 25.10.19 відкрито провадження у даній справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників. 
		У судовому засіданні 19.11.19 протокольною ухвалою суду, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, замінено відповідача у справі з Головного управління ДФС у Полтавській області на Головне управління ДПС у Полтавській області. 
		Представник позивача у судовому засіданні 19.11.19 позовні вимоги підтримав з підстав, наведених у заявах по суті справи. 
		Представник відповідача проти позову заперечував посилаючись на мотиви, викладені у відзиві на позов.  
		 
		ОБСТАВИНИ СПРАВИ
		 
		ОСОБА_1 є членом фермерського господарства "Колос" (код ЄДРПОУ 21066227), що підтверджено відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань /а.с. 14-16/.
		Наказом СФГ "Колос" від 28.02.18 №1 позивача звільнено з посади тракториста 28.02.18 за угодою сторін /а.с. 17/.
		На цій підставі позивачем подано заяву про взяття на облік як платника єдиного внеску - члена фермерського господарства та 17.09.19 подано до Головного управління ДФС у Полтавській області звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2018 рік, у якому самостійно розраховано єдиний внесок за березень - травень 2018 року у розмірі 2457,18 грн /а.с. 22-23/.
		22.12.18 позивачем сплачено єдиний внесок за березень - травень 2018 року у розмірі 2460,00 грн, що підтверджено копією квитанції від 22.12.18 №0.0.1220657138.1 /а.с. 21/.
		Наказом СФГ "Колос" від 8.06.18 №3 ОСОБА_1 з 11.06.18 прийнято на роботу трактористом /а.с. 18/. 
		Того ж дня роботодавцем повідомлено податкову інспекцію про прийняття працівника на роботу, що підтверджено копіями повідомлення та квитанції /а.с. 19/.
		СФГ "Колос" за період з червня 2018 року по серпень 2019 року повідомлено фіскальний орган про нарахування ОСОБА_1 заробітної плати із відрахуванням єдиного внеску, що підтверджено залученими до матеріалів справи копіями звітів разом з доказами їх отримання податковою інспекцією /а.с. 36-98/.
		Факт сплати роботодавцем єдиного внеску у розмірі не менше мінімального платежу, визначеного законом, підтверджено копіями виписок банку /а.с. 99-114/.
		2.08.19 позивачем подано до Глобинської ДПІ заяву про зняття з обліку платника єдиного внеску з огляду на працевлаштування /а.с. 115/.
		13.08.19 Головним управлінням ДФС у Полтавській області сформовано вимогу №Ф-5257-51/5693 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску у розмірі 11238,96 грн /а.с. 116/.
		Листом від 28.08.19 вих.№6473/16-31-51-13-25 позивача повідомлено про те, що недоїмка у розмірі 11238,96 грн складається із сум єдиного внеску, самостійно нарахованих фіскальним органом за період з березня 2018 року по ІІ квартал 2019 року /а.с. 117/.
		Не погодившись з вимогою Головного управління ДФС у Полтавській області від 13.08.19 №Ф-5257-51/5693 про сплату боргу (недоїмки), позивач оскаржив її до суду. 
		 
		ДЖЕРЕЛА ПРАВА /у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин/.
		 
		Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Частиною другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.  
		Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. 
		Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. 
		Згідно зі статтею 1 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне                      соціальне страхування (надалі - Основи) загальнообов`язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов`язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (далі - роботодавець), громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом. 
		Частиною третьою статті 2 Основ визначено, що завданням законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування є встановлення гарантій щодо захисту прав та інтересів громадян, які мають право на пенсію, а також на інші види соціального захисту, що включають право на забезпечення їх у разі хвороби, постійної або тимчасової втрати працездатності; безробіття з незалежних від них обставин, необхідності догляду за дитиною з інвалідністю, хворим членом сім`ї, смерті громадянина та членів його сім`ї тощо. 
		Відповідно до статті 3 Основ право на забезпечення за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням згідно з цими Основами мають застраховані громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено законодавством України, а також міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. 
		Статтею 4 Основ визначено, що залежно від страхового випадку є такі види загальнообов`язкового державного соціального страхування: пенсійне страхування; страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності; медичне страхування; страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; страхування на випадок безробіття; інші види страхування, передбачені законами України. 
		Відносини, що виникають за зазначеними у частині першій цієї статті видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ. 
		Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України від 8.07.10 №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (надалі - Закон №2464-VI). 
		За змістом статті 1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.
		Відповідно до абзацу другого пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. 
		А пункт 5-1 частини першої цієї статті до платників єдиного внеску відносить також членів фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню на інших підставах.
		За приписами абзацу другого частини четвертої статті 5 Закону №2464-VI обов`язки платників єдиного внеску виникають: у осіб, зазначених в абзацах четвертому, шостому та сьомому пункту 1, пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - з початку провадження відповідної діяльності. 
		Згідно з пунктом 1 частини другої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
		Відповідно до абзацу першого пункту першого частини першої статті 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами. 
		Пунктом 2 частини першої цієї статті визначено, що для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. 
		У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
		Абзацом першим частини п`ятої статті 8 Закону №2464-VI визначено, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
		Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону №2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. 
		За приписами частини четвертої статті 25 Закону №2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
		Відповідно до абзацу другого пункту 2 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.15 №449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 4.05.18 №469), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 7.05.15 за №508/26953 (надалі - Інструкція №449), у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції. 
		За змістом пункту 3 розділу VI Інструкції №449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій. 
		У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій); платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
		Абзацом першим пункту 4 розділу VI Інструкції №449 визначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
		 
		ОЦІНКА СУДОМ ОБСТАВИН СПРАВИ
		 
		Суд зазначає, що єдиний внесок не є податком і не входить до сукупності загальнодержавних та місцевих податків та зборів, що справляються в установленому Податковим кодексом України порядку. А тому, завдання збору єдиного внеску не полягає у наповненні бюджету та забезпеченні функціонування податкової системи України. 
		Натомість, сплата єдиного внеску є формою участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. 
		Мета такої участі полягає у гарантуванні особі матеріального забезпечення у разі настання страхового випадку (як то безробіття, тимчасова непрацездатність, нещасний випадок на виробництві чи професійне захворювання, досягнення пенсійного віку тощо).
		Тобто, соціальне страхування є складовим елементом системи соціального захисту. 
		Платниками єдиного внеску є роботодавці та особи, які забезпечують себе працею самостійно. 
		Разом з цим, суд зауважує, що Закон №2464-VI, відносячи до платників єдиного внеску членів фермерського господарства, одночасно передбачає умову, що дані особи є платниками єдиного внеску за себе самостійно, окрім випадків, коли єдиний внесок за них сплачується на інших підставах. 
		У спірних відносинах позивач у період з березня по травень 2018 року сплатив за себе єдиний внесок самостійно, що не заперечує відповідач. Натомість, з червня 2018 року позивач працевлаштований у СФГ "Колос" на посаду тракториста, а єдиний внесок за нього сплачується роботодавцем. 
		За таких обставин, суд зауважує, що ОСОБА_1 , як член фермерського господарства "Колос", з червня 2018 року працевлаштований у даному господарстві, а тому відноситься до застрахованих осіб як найманий працівник. 
		Наведене, в силу положень пункту 5-1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI, виключає необхідність сплати за позивача єдиного внеску як за члена фермерського господарства.
		Доводи відповідача про те, що нарахування недоїмки зі сплати єдиного внеску ОСОБА_1 проведено з огляду на подання ним заяви про взяття на облік як платника єдиного внеску суд визнає безпідставними, адже контролюючий орган з червня 2018 року був обізнаний про працевлаштування позивача на роботу у СФГ "Колос", оскільки останнім 8.06.18 подано до ДПІ повідомлення про прийняття ОСОБА_1 на роботу. 
		З цих самих підстав суд також відхиляє твердження представника відповідача про те, що позивачем своєчасно не подано до контролюючого органу заяву про зняття з обліку як платника єдиного внеску, адже наведене не є визначальним у даному спорі та не впливає на висновки суду про відсутність у позивача обов`язку зі сплати єдиного внеску за спірний період за встановлених вище фактичних обставин справи. 
		Суду не надано доказів подання позивачем заяви про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування та укладення з ним договору про таку участь.
		Отже, судом встановлено, що позивач з червня 2018 року є учасником системи загальнообов`язкового державного соціального страхування як найманий працівник. Єдиний внесок за період з березня по травень 2018 року позивачем сплачений самостійно у грудні 2018 року. У свою чергу, з червня 2018 року єдиний внесок за позивача, як за найманого працівника, сплачує роботодавець.
		Визначальним у контексті цього спору на думку суду є мета сплати єдиного внеску - отримання особою права на матеріальне забезпечення у разі настання страхового випадку. Позивачу таке право гарантоване за рахунок його участі в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування як найманого працівника та сплати єдиного внеску за нього роботодавцем.  
		Окремо суд вважає за доцільне зупинитись на підставах нарахування єдиного внеску та формування вимоги про сплату боргу (недоїмки). 
		Так, відповідач самостійно визначив зобов`язання ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску за спірний період шляхом проведення розрахунків на підставі абзацу другого пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI. Проте, Закон №2464-VI та Інструкція №449, визначаючи обов`язок фіскального органу щодо здійснення контролю за своєчасністю нарахування і сплати єдиного внеску, наділяє відповідний орган виключно повноваженнями на проведення перевірок на підприємствах, в установах і організаціях, у осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, фізичних осіб - підприємців.
		Таким чином, єдиний внесок може бути або визначений платником самостійно (шляхом подання звітності), або нарахований контролюючим органом за результатами перевірки платника єдиного внеску. 
		Суд зауважує, що статтею 9 Закону №2464-VI чітко визначено, що обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. 
		Отже, контролюючий орган мав право нарахувати внесок та сформувати вимогу про його сплату, на підставі: акта перевірки; звітності, що подається платником до органів доходів і зборів; бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до закону нараховується внесок.
		          Проте, позивач не подавав звітність за період з червня 2018 року по червень           2019 року, відповідач чи інший державний орган не проводив перевірку стосовно позивача, не витребовувались у позивача та не надавались контролюючому органу бухгалтерські та інші документи.
		Відомості з інтегрованої картки платника внеску не входять до переліку "інших документів", оскільки не підтверджують суми виплат (доходу). Такі відомості є підставою для призначення перевірки, під час проведення якої у платника внеску виникає право надати пояснення, що становить мінімальний стандарт права особи на участь у процесі прийняття рішення.  
		Враховуючи відсутність у позивача обов`язку зі сплати єдиного внеску за спірний період, суд дійшов висновку про безпідставність формування відповідачем вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 13.08.19 №5257-51/5693, якою ОСОБА_1 повідомлено про необхідність сплати недоїмки з єдиного внеску загалом у розмірі 11238,96 грн.
		Оспорювана вимога не відповідає критеріям правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, що визначені частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому її належить визнати протиправною та скасувати, а позов        ОСОБА_1 - задовольнити. 
		 
		РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ
		 
		Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
		Позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір за подання позову у розмірі 768,40 грн, що підтверджено квитанцією від 24.09.19 №0.0.1475545056.1 /а.с. 5/. Дану суму судового збору зараховано до спеціального фонду Державного бюджету, що підтверджено випискою /а.с. 6/. 
		Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
		Таким чином, судові витрати позивача зі сплати судового збору у розмірі 768,40 грн  належить компенсувати за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
		Представником позивача також заявлено клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн. 
		Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти відшкодування витрат ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу у заявленому розмірі з огляду на їх неспівмірність зі складністю даного спору.
		Оцінюючи доводи сторін у цій частині, суд виходить з такого.
		У відповідності до пункту 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
		За змістом статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
		Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
		Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
		Крім того, як визначено частиною дев`ятою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
		Системно проаналізувавши наведені вище норми КАС України, суд зазначає, що документально підтверджені судові витрати належить компенсувати стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень, та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.
		При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
		Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21.03.18 у справі №815/4300/17, від 11.04.18 у справі №814/698/16, від 18.10.18 у справі №813/4989/17, від 17.09.19 у справі №810/3806/18.
		У цій справі на підтвердження розміру витрат представником позивача надані копії договору від 2.08.19 №38/19 про надання правової допомоги /а.с. 119-122/, розрахунку вартості правової допомоги від 2.08.19 /а.с. 118/, рахунка - фактури від 2.08.19 №38/19/1 /а.с. 123/, квитанції від 9.08.19 №0.0.1431156966.1 про оплату коштів у розмірі 6000,00 грн /а.с. 123 - зворот/. 
		Дослідивши надані представником позивача документи, суд встановив, що до складу витрат на правничу допомогу включені такі види наданих послуг: ознайомлення з матеріалами справи вартістю 500,00 грн, підготовка позовної заяви (2000,00 грн), підготовка відповіді на відзив (1000,00 грн), підготовка процесуального документа (500,00 грн), участь у двох судових засіданнях вартістю 2000,00 грн.
		Разом з цим, суд враховує, що даний спір виник у справі незначної складності та не характеризується наявністю виключної правової проблеми, значним суспільним інтересом до її розгляду, великою кількістю зібраних і поданих до суду доказів тощо. 
		Долучені до позовної заяви копії документів в якості письмових доказів за обсягом займають приблизно 100 аркушів, що свідчить про їх незначну кількість.
		Представником позивача підготовлено відповідь на відзив, що за змістом повністю дублює позов та займає два друкованих аркуші.
		У справі проведене одне судове засідання 19.11.19 тривалістю 20 хв., що підтверджено протоколом судового засідання /а.с. 155-156/.
		Клопотання про ознайомлення з матеріалами справи представником позивача подано 19.11.19, при цьому у судовому засіданні останній не наполягав на реалізації свого права на ознайомлення з матеріалами справи.    
		Суду не надано доказів вжиття адвокатом заходів в інтересах клієнта з метою досудового врегулювання спору. 
		З урахуванням наведеного, оцінивши надані представником позивача докази у їх сукупності, зважаючи на заперечення відповідачем розміру та складу витрат на правничу допомогу, суд, враховуючи принципи обґрунтованості, співмірності та пропорційності судових витрат, дійшов висновку про необхідність зменшення витрат на професійну правничу допомогу у цій справі до 2500,00 грн.
		Відповідач доказів понесення судових витрат до суду не надав.
		Керуючись статтями 2, 3, 5-10, 72-77, 90, 132, 134, 139, 241-246, 257-262, підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, Полтавський окружний адміністративний суд
		            
		В И Р І Ш И В:
		 
		Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) задовольнити. 
		Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Полтавській області від 13 серпня 2019 року №Ф-5257-51/5693 про сплату боргу (недоїмки).
		Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Полтавській області (код ЄДРПОУ 43142831; вул. Європейська, 4, м. Полтава, Полтавська область, 36014) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 768,40 грн (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок) та 2500,00 грн (дві тисячі п`ятсот гривень) витрат на професійну правничу допомогу.
		Рішення набирає законної сили відповідно до положень статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду у порядку та строки, визначені статтями 293, 295, підпунктом 15.5 пункту 15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
		Повний текст рішення складено 25 листопада 2019 року.
		 
		Суддя                                                                                О.О. Кукоба

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...