Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 200/9007/19-а : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; соціального захисту (крім соціального страхування), з них; осіб з інвалідністю.
Надіслано для оприлюднення: 27.11.2019. Зареєстровано: 28.11.2019. Забезпечено надання загального доступу: 29.11.2019.
Дата набрання законної сили: 27.11.2019
Номер судового провадження: 850/12650/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		ПОСТАНОВА
		 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		27 листопада 2019 року           справа №200/9007/19-а 
		 
		приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
		 
		Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Арабей Т.Г.,  Гаврищук Т.Г., Казначеєва Е.Г., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Бахмутської міської ради на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03 вересня 2019 року у справі № 200/9007/19-а (головуючий суддя І інстанції - Буряк І.В.), складене у повному обсязі 03 вересня 2019 року у м. Слов`янську Донецької області за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Бахмутської міської ради про визнання дій протиправними, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,-
		 
		                                                        ВСТАНОВИВ:
		 
		17 липня 2019 року ОСОБА_1 , звернулась до суду з адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення Бахмутської міської ради про:
		-          визнання  протиправними дії відповідача щодо припинення виплати державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства позивачу з 01.07.2016 року та невиплати заборгованості з 01.07.2016 року по 01.06.2019 року;
		-          зобов`язання управління нарахувати та виплатити державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства - позивачу - з 01.07.2016 року по 01.06.2019 року (а.с. 2-4).
		Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 03 вересня 2019 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними дії Управління соціального захисту населення Бахмутської міської ради щодо припинення виплати державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства ОСОБА_1 та не виплати заборгованості з 01.07.2016 року по 31.05.2019 року. Зобов`язано Управління соціального захисту населення Бахмутської міської ради нарахувати та виплати державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства ОСОБА_1 з 01.07.2016 року по 31.05.2019 року (а.с. 33-35).
		Не погодившись з вищевказаним судовим рішенням, Управління праці та соціального захисту населення Бахмутської міської ради звернулось до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального процесуального права, просило суд скасувати рішення  суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
		В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що розпорядженням управління від 27.06.2016 року виплата державної соціальної допомоги призупинена відповідно до Постанови КМУ від 14.03.2016 №167 (виплати усіх видів соціальних допомог внутрішньо переміщеним особам з 01.07.2016 здійснюється здійснюються лише через АТ «Ощадбанк». Разом із тим, відповідачем зазначено про скасування довідки внутрішньо переміщеної особи позивача.
		Після звернення із заявою про поновлення виплати даної допомоги, рішенням управління від 19.06.2019 виплату поновлено з 01.07.2016, але фактично виплата здійснюється з 01.06.2019. Щодо виплати заборгованості за період з 01.07.2016 по 31.05.2019, відповідач зазначив, що вона облікована без виплати та буде виплачена на умовах окремого порядку після його прийняття КМУ, при цьому відповідач посилається на приписи постанови КМУ №365 від 08.06.2016.          Апелянт вважає, що права позивача порушені не були, відтак, позовні вимоги є необґрунтованими (а.с. 38-42).
		Сторони в судове засідання не викликались про дату, місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином.
		26 листопада 2019 року до канцелярії суду від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності позивача та її представника.
		Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, з огляду на наступне.
		Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, про що свідчить копія паспорту. Згідно довідки МСЕК серія 10 ААВ №063377 від 08.09.2011 р., позивачу встановлено, першу групу «А» інвалідності з дитинства до 18 років безстроково (а.с. 6-9).
		Позивач перебуває на обліку відповідача, як внутрішньо переміщена особа та отримувач державної соціальної допомоги , як особа з інвалідністю (а.с. 11).
		У зв`язку із тим, що ОСОБА_1 , не надано рахунку відкритого в установі «Державний ощадний банк України» для перерахування виплати допомоги, відповідачем призупинено виплату державної соціальної допомоги з 01.06.2016 року. 
		На підставі звернення позивачки  в 2019 році, відповідачем поновлено соціальні виплати з 01.07.2016, але фактично виплата здійснюється з 01.06.2019 (а.с. 31).
		Таким чином, спірним питанням даної справи є правомірність не виплати державної соціальної допомоги на особу з інвалідністю за період з 01.06.2016 року по 31.05.2019 року.
		Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов до висновку, що право позивача на отримання державної соціальної допомоги на особу з інвалідністю за період з 01.06.2016 року по 31.05.2019 року порушено відповідачем та підлягає відновленню.
		Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.
		Спірні правовідносини, що виникли між сторонами регулюються Конституцією України, Законом України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю" від 16.11.2000 року № 2109-III (далі - Закон № 2109-III), Законом України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20 жовтня 2014 року №1706-VII (далі - Закон № 1706-VII), Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 (далі - Порядок № 509)
		Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
		Так, згідно зі статтею 1 Закону № 2109-III право на державну соціальну допомогу мають особи з інвалідністю з дитинства і діти з інвалідністю віком до 18 років. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, з питань сім`ї та дітей, організовує роботу щодо призначення та виплати державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю.
		Статтею 4 вказаного Закону визначено, що державна соціальна допомога особам з інвалідністю з дитинства призначається на весь час інвалідності, встановленої органами медико-соціальної експертизи.
		У відповідності до приписів статті 6 Закону № 2109-III виплата державної соціальної допомоги зупиняється у випадку пропуску строку переогляду особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю, а в разі визнання знову особою з інвалідністю або дитиною з інвалідністю виплата державної соціальної допомоги поновлюється з дня зупинення, але не більш як за один місяць.
		Якщо строк переогляду пропущено з поважної причини, виплата державної соціальної допомоги поновлюється з дня зупинення виплати, але не більш як за 3 роки, за умови, що за цей період її визнано особою з інвалідністю або дитиною з інвалідністю. При цьому, якщо при переогляді особи з інвалідністю з дитинства переведено до іншої групи інвалідності (вищої або нижчої), то державна соціальна допомога за зазначений період виплачується за попередньою групою.
		У разі припинення виплати державної соціальної допомоги внаслідок нез`явлення на переогляд без поважних причин, при наступному визнанні особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю, виплата цієї допомоги поновлюється з дня встановлення інвалідності або визнання дитиною з інвалідністю.
		У відповідності до статті 10 Закону № 2109-III державна соціальна допомога виплачується державними підприємствами і об`єднаннями зв`язку за місцем проживання особи з інвалідністю з дитинства або батьків, усиновителів, яким призначена допомога на дітей з інвалідністю. Опікуну або піклувальнику державна соціальна допомога виплачується за місцем їх проживання. Виплата державної соціальної допомоги провадиться щомісячно за поточний місяць у встановлені місцевою державною адміністрацією строки. Призначена державна соціальна допомога виплачується особі з інвалідністю з дитинства незалежно від одержуваного нею заробітку, стипендії, аліментів або інших доходів. Державна соціальна допомога, яка призначена на дитину з інвалідністю віком до 18 років, виплачується незалежно від одержання на неї інших видів допомоги.
		Згідно статті 12 Закону України № 2109-III суми державної соціальної допомоги, призначені, але не витребувані своєчасно одержувачем без поважних причин, виплачуються за минулий час не більш як за 12 місяців перед зверненням за її одержанням. Суми державної соціальної допомоги, не одержані своєчасно з вини органу, який призначає або виплачує державну соціальну допомогу, або через неможливість отримання цих сум особою з інвалідністю чи її офіційним представником з поважних причин (поважною причиною є перебування особи з інвалідністю на лікуванні, інші причини, які фізично унеможливлювали своєчасне витребування призначених сум державної соціальної допомоги, або інші об`єктивні обставини, коли особа з інвалідністю чи її батьки, усиновителі, опікуни, піклувальники не могли звернутися за їх отриманням), виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком. При цьому, виплата державної соціальної допомоги за минулий час здійснюється виходячи із прожиткового мінімуму, затвердженого на момент її виплати, з компенсацією за несвоєчасну її виплату.
		Підстави припинення і відновлення виплати державної соціальної допомоги, передбачені статтею 14 вказаного закону, а саме: виплата у повному розмірі державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства в разі влаштування їх до відповідної установи (закладу) на повне державне утримання або зняття з повного державного утримання відповідно припиняється або відновлюється з першого числа місяця, наступного за місяцем, у якому виникли ці обставини; у разі влаштування дитини з інвалідністю віком до 18 років до відповідної установи (закладу) на повне державне утримання або зняття з повного державного утримання виплата державної соціальної допомоги на дитину з інвалідністю у повному розмірі відповідно припиняється або відновлюється з першого числа місяця, наступного за місяцем, у якому виникли ці обставини; при зміні одержувачем державної соціальної допомоги місця проживання виплата цієї допомоги продовжується відповідною місцевою державною адміністрацією за новим місцем проживання. Виплата державної соціальної допомоги продовжується з того часу, з кого вона була припинена за попереднім місцем проживання. Невиплату або відмову у виплаті державної соціальної допомоги за минулий час може бути оскаржено у судовому порядку відповідно до закону.
		Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», відповідно до преамбули якого цей Закон відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.
		Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону № 1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
		Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 4 цього Закону факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
		Відповідно до ст. 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
		Постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» затверджено: Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам; Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування.
		Пунктом 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365, в редакції, яка була чинною на час припинення позивачу соціальних виплат, було визначено, що соціальні виплати припиняються у разі:
		1) наявності підстав, передбачених законодавством щодо умов призначення відповідного виду соціальної виплати;
		2) встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім`ї;
		3) отримання рекомендацій Мінфіну щодо фактів, виявлених під час здійснення верифікації соціальних виплат;
		4) скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»;
		5) отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
		Матеріали справи свідчать, що у якості підстави для припинення позивачу спірних виплат у спірний період, відповідач посилається на відсутність карткового рахунку в Пат «Ощадбанк», однак, зазначені підстави не можна вважати належною підставою для припинення  виплат, оскільки такі дії відповідача суперечить принципам, які закріплені в Конституції України та підставам, наведеним у Законі України № 2109-III.
		Відповідно до  ст. 92 Конституції України  виключно законами України визначаються, зокрема права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основи соціального захисту.
		Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
		Одним з конституційних прав є право на соціальний захист (ст. 46 Конституції України).
		Стаття 46 Конституції України, ст. 22 Загальної декларації прав людини, ст. 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права, ст. 23 Європейської соціальної хартії (переглянутої) закріплюють право особи на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
		При цьому, Конституція України (ст. 24), Загальна декларація прав людини (ст. ст. 2, 7), Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права (ст. 2), Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (ст. 14, ст. 1 Протоколу №12 до Конвенції) закріплюють принцип рівності осіб та визначають, що права особи, в тому числі і право на соціальний захист має здійснюватися без дискримінації за будь-якою ознакою.
		Відповідно до ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
		На час припинення позивачу державної соціальної допомоги на особу з інвалідністю воєнного або надзвичайного стану в Україні введено не було. 
		Разом з тим реалізація прав позивача (на отримання заборгованості по державній соціальній допомозі на особу з інвалідністю) була обмежена положеннями постановами Кабінету Міністрів України, що не відповідає та суперечить Конституції України.
		Про необхідність соціального захисту осіб, які перебувають на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях ідеться і в Законі України  від 18 січня 2018 року №2268-VIII «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» (далі - Закон № 2268-VIII).
		У статті 2 цього Закону передбачено, що за фізичними особами незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального правового статусу та за юридичними особами зберігається право власності, інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, якщо таке майно набуте відповідно до законів України.
		Підтверджуючи майнові права фізичних осіб незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального статусу, закон не передбачає жодних обмежень інших прав таких осіб, які вони можуть реалізувати на території України.
		Цього ж висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові у справі № 243/3505/16.
		Враховуючи вищевикладене, доводи апеляційної скарги в частині порушення судом першої інстанції вимог порядку № 365 нівелюються вищевказаними висновками суду.
		З огляду на наведене в спірних правовідносинах застосуванню підлягають норми Конституції України як норми прямої дії та норми міжнародних актів.
		Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. 
		Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
		Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
		Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод  та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). 
		За  приписами положень статті 1 Конвенції, Статті 1 Протоколу до   Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод   (Париж, 20.III.1952) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених   законом   або загальними принципами міжнародного права.
		Слід звернути увагу, що стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).
		В рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (цитата у п. 25 цього рішення).
		За рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Щокін проти України": перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).
		Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що, в даному випадку відповідач неправомірно втрутився у право власності позивача на отримання державної соціальної допомоги на особу з інвалідністю шляхом не здійснення відповідних виплат.
		Частиною 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Вказані норми узгоджуються з позицією Європейського суду з прав людини.
		На підставі вищевикладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права. 
		Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, у зв`язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
		Відповідно до вимог ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України   суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. 
		Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи.
		Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
		                                                   
		                                                    ПОСТАНОВИВ:
		 
		Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Бахмутської міської ради - залишити без задоволення.
		Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03 вересня 2019 року у справі № 200/9007/19-а - залишити без змін.
		Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню крім  випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		Повне судове рішення складено 27 листопада 2019 року.
		        
		Судді                                                                                    Т.Г.Арабей 
		                                                                                              Т.Г. Гаврищук
		                                                                                              Е.Г. Казначеєв

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...