Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/19841/16 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо примусового виконання судових рішень і рішень інших органів.
Надіслано для оприлюднення: 27.11.2019. Зареєстровано: 28.11.2019. Забезпечено надання загального доступу: 28.11.2019.
Дата набрання законної сили: 27.11.2019
Номер судового провадження: К/9901/21294/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		27 листопада 2019 року 
		Київ
		справа №826/19841/16
		адміністративне провадження №К/9901/21294/18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		головуючого судді (судді-доповідача) -                     Данилевич Н.А.,
		суддів -                                                                   Бевзенка В.М., 
		                                                                                   Шевцової Н.В.,
		 
		розглянувши в попередньому судовому засіданні 
		касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 грудня 2016 року (суддя - Балась Т.П.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2017 року (головуючий суддя - Губська О.А., судді - Парінов А.Б., Беспалов О.О.) у справі 
		за позовом ОСОБА_1 
		до головного державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві Васільєвої Ю.В., державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві Шевченко Т.С.
		про визнання протиправними та скасування постанов, зняття арешту, -
		в с т а н о в и в :
		І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Короткий зміст позовних вимог
		16 грудня 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до головного державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві Васільєвої Ю.В. (далі - державний виконавець Васільєва Ю.В., відповідач-1), державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві Шевченко Т.С. (далі - державний виконавець Шевченко Т.С., відповідач-2), в якому просила: скасувати постанову № 43088331 від 26.05.2015 державного виконавця Васільєвою Ю.В. про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 55375,87 грн; скасувати постанову № 50612432 від 14.09.2015 державного виконавця Шевченко Т.С. про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження в межах суми стягнення 55375,87 грн; зняти арешт на майно, що належить ОСОБА_1 .
		Обґрунтовуючи позов ОСОБА_1 зазначила, що нею оскаржуються постанови, які не пов`язані з виконанням виконавчого документу, а тому слід застосовувати строк оскарження, передбачений ст. 99 КАС України (у редакції, чинній до 15.12.2017). Також зазначила, що 30.11.2016 року від приватного нотаріуса довідалась, що державним виконавцем було прийнято постанову у виконавчому провадженні №50612432 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 14.09.2016. Цю постанову ОСОБА_1 раніше не отримувала, оскільки в гуртожитку де вона проживає відсутній поштові скриньки. Цього ж дня, приватний нотаріус надав роздруківку зазначеної постанови, в якій також зазначено, що вона видана у зв`язку з перебуванням на примусовому виконанні постанови №43088331 від 26.05.2015 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 55 375,87 грн.  Про зміст постанови № 50612432 від 26.05.2015 довідалась лише 06.12.2016.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 грудня 2016 року позовну заяву залишено без розгляду.
		Залишаючи позовну заяву без розгляду, суд першої інстанції зазначив, що позивач звернулася до суду після закінчення встановленого ч. 2 ст. 181 КАС України строку для звернення до адміністративного суду, при цьому позовна заява не містить обґрунтування щодо поважності причин пропущення встановленого законодавством строку звернення до суду за захистом порушених прав.
		Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
		Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 грудня 2016 року і направити справу для продовження розгляду. 
		Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2017 року апеляційну скаргу залишено без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 грудня 2016 року - без змін.
		Апеляційний суд, залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, зазначив, що про існування як постанови державного виконавця від 26.05.2015 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 55375,87 грн, так і постанови від 14.09.2016 про арешт майна боржника позивачу стало відомо ще 30.11.2016. Законодавче обмеження строку оскарження, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності в публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після спливу таких строків відносини вважаються стабільними. Судом першої інстанції правильно встановлено, що позивачем подано позовну заяву поза межами установленого ч. 2 ст. 181 КАС України десятиденного строку, при цьому позовна заява не містить обґрунтування щодо поважності причин пропущення встановленого законодавством строку звернення до суду за захистом порушених прав. Суд апеляційної інстанції відхилив посилання представника позивача на необхідність розгляду цієї справи в порядку ст. 171 КАС України та застосування до спірних відносин загального строку звернення до суду, передбаченого ч. 2 ст. 99 КАС України, з огляду на необґрунтованість та безпідставність таких доводів. Вказав, що враховуючи предмет спору, застосуванню підлягають положення ст. 181 КАС України, як спеціальні.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)
		ОСОБА_1 (далі - скаржник) у березні 2017 року звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 грудня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2017 року.
		В касаційній скарзі скаржник, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 грудня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2017 року і направити справу для продовження розгляду. 
		В обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник зазначила, що суди попередніх інстанцій не навели аргументів щодо неможливості використання Науково-практичного коментаря Кодексу адміністративного судочинства України відносно застосування ст. 181 КАС України під час подання адміністративного позову. Вважає, що оскарження постанов, які не пов`язані з виконання виконавчого документа здійснюється у встановлений ст. 99 КАС України строк. Посилається на те, що право на оскарження постанов виникає після їх надіслання адресату, при цьому безпосередньо скаржнику не були надіслані спірні постанови. У наступному скаржник зазначає, що право на оскарження виникає після ознайомлення зі змістом постанови державного виконавця, яка мала бути направлена державним виконавцем. Оскільки ОСОБА_1 не отримувала оскаржуваних постанов, вона не могла дізнатися про порушення своїх справ. Про деякі обставини скаржник дізналася з дати, яка вказувалась у позові, а про інші під час ознайомлення 23.12.2016 з матеріалами виконавчого провадження № 506112432, тобто після подання адміністративного позову.
		З огляду на викладене вважає, що її несправедливо було позбавлено права на суд. При цьому вважає, що Конституція України не передбачає обмеження строку на судовий захист конституційних прав. Також позивачем наведено обґрунтування щодо зворотної дії в часі нормативно-правових актів. Крім того, у касаційній скарзі наведені доводи по суті позовних вимог і витяги з судової практики і практики Європейського суду з прав людини.
		Ухвалою Верховного Суду від 26 листопада 2019 зазначену адміністративну справу прийнято до провадження та призначено до розгляду.
		II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
		16 грудня 2016 року ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до державного виконавця Васільєвої Ю.В., державного виконавця Шевченко Т.С., в якому просила: скасувати постанову № 43088331 від 26.05.2015 державного виконавця Васільєвою Ю.В. про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 55375,87 грн; скасувати постанову № 50612432 від 14.09.2015 державного виконавця Шевченко Т.С. про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження в межах суми стягнення 55375,87 грн; зняти арешт на майно, що належить ОСОБА_1 .
		Позивач у своїй позовній заяві зазначила про те, що про винесення постанови від 14.09.2016 позивачу було відомо ще 30.11.2016. При цьому, зі змісту цієї постанови випливає, що її прийнято при примусовому виконанні постанови про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 55375,87 грн від 26.05.2015, яка також є предметом розгляду. 
		ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)
		Частинами 1 і 2 ст. 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
		Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
		Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) встановлено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди.
		Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 17 Закон України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV «Про виконавче провадження» передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи: постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу.
		Частиною 2 ст. 74 Закону № 1404-VIII передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
		Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 99 КАС України встановлено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
		Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.<…>
		Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
		Згідно зі ст. 100 КАС України встановлено, що адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.
		Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.
		Частиною 1 ст. 181 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
		Згідно з ч. 2 ст. 181 КАС України встановлено, що позовну заяву може бути подано до суду: у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.
		ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.
		Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина 1 статті 341 КАС України).
		Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 341 КАС України).
		Скаржник зазначає, що Конституція України не обмежує строк звернення до суду. З цього приводу слід звернути увагу на висновки Конституційного Суду України в рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011, за якими конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному. Реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.
		Порядок звернення до адміністративних судів та порядок здійснення адміністративного судочинства визначається Кодексом адміністративного судочинства України (ст. 1 цього Кодексу).
		При цьому, у справах з приводу оскарження рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби щодо примусового виконання судових рішень та рішень інших органів застосовуються правила ст. 181 КАС України, у редакції, чинній до 15.12.2017.
		Постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору є окремим виконавчим документом, а спірні в цій справі правовідносини безпосередньо пов`язані з примусовим виконанням виконавчого документа, а тому суди попередніх інстанцій правильно застосували до спірних правовідносин приписи чт. 181 КАС України, у редакції, чинній до 15.12.2017.
		Європейський суд з прав людини в пункті 35 рішення від 12 березня 2013 року у справі «Плахтєєв та Плахтєєва проти України» (Заява N 20347/03) зазначив, що пункт 1 статті 6 (Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. У такій формі в цьому пункті втілено "право на суд", одним з аспектів якого є право доступу, тобто право на порушення провадження в суді за цивільним позовом <…>. Однак це право не є абсолютним. Воно може підлягати законним обмеженням, таким, наприклад, як передбачені законом строки давності, заходи забезпечення позову, нормативне регулювання такого права стосовно неповнолітніх та психічно хворих осіб <…>. Якщо доступ до суду обмежено внаслідок дії закону або фактично, Суд має з`ясувати, чи не порушило встановлене обмеження саму суть цього права і, зокрема, чи мало воно законну мету, і чи існувало відповідне пропорційне співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою <…>.
		Строк звернення до суду обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
		При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
		Отже, за змістом ч. 2 ст. 181 КАС України, у редакції, чинній до 15.12.2017, законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що про порушення своїх прав внаслідок прийняття оскаржуваних постанов ОСОБА_1 дізналася 30.11.2016 у зв`язку з отримання у приватного нотаріуса роздруківки постанови № 50612432 від 14.09.2016 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження в межах суми стягнення 55375,87 грн, в якій зазначено, що вона видана на підставі перебування на примусовому виконанні постанови № 43088331 від 26.05.2015 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 55375,87 грн.
		Отже, строк звернення до адміністративного суду, встановлений ч. 2 ст. 181 КАС України, у редакції, чинній до 15.12.2017, для оскарження вказаних постанов закінчився 12.12.2016, з урахуванням того, що 10.12.2016 припадає на неробочий день.
		Проте, адміністративний позов ОСОБА_1 подано до Окружного адміністративного суду міста Києва 16.12.2016, тобто після закінчення строку звернення до суду.
		Суд касаційної інстанції акцентує увагу на тому, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними. У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.  
		Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
		При цьому, строк у десять днів визнано законодавцем достатнім для того, щоб у справах цієї категорії особа, яка вважає, що її права, свободи чи інтереси порушено, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом щодо оскарження рішення, дій чи бездіяльності приватного виконавця.
		Поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення особи, що звернулася до суду та пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
		Судами попередніх інстанцій враховано, що позовна заява не містить обґрунтування щодо поважності причин пропуску встановленого законодавством строку звернення до суду за захистом порушених прав. Також клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду скаржник не подала.
		Наслідки пропуску строків звернення до адміністративного суду встановлені статтею 100 КАС України, у редакції, чинній до 15.12.2017, відповідно до якої адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.
		З огляду на викладене, Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про пропуск ОСОБА_1 строку звернення до суду і наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду.
		Посилання скаржника на зміну правил юрисдикції у зв`язку з набуттям чинності Законом № 1404-VIII та на правила щодо зворотної дії в часі нормативно-правових актів Суд вважає безпідставними, оскільки приписами ч.1 ст. 385 Цивільного процесуального кодексу України, у редакції, чинній до 15.12.2017, та ч. 2 ст. 181 КАС України, у редакції, чинній до 15.12.2017,  були встановлені ідентичні строки звернення до суду .
		Оцінка доводів скаржника по суті позовних вимог не може здійснюватися під час касаційного перегляду судового рішення про залишення позовної заяви без розгляду з підстав пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду.
		Крім того, Суд вважає за необхідне зазначити, що зі змісту п. 5 ч. 1 ст. 106, п. 2 ч. 1 ст. 109, ч. 3 ст. 155 КАС України, у редакції, чинній до 15.12.2017, випливає, що ОСОБА_1 мала право повторно звернутися до адміністративного суду з цим позовом із поданням клопотання  про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду із обґрунтуванням поважності підстав його пропуску і доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до адміністративного суду.
		Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
		Враховуючи вищенаведене, Суд касаційної інстанції вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін, оскільки судами не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права.
		З огляду на викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій є правильними, обґрунтованими, підстави для скасування судових рішень відсутні.
		Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -
		п о с т а н о в и в :
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
		Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 грудня 2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2017 року - залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.
		Суддя-доповідач                                                                      Н.А. Данилевич          
		Судді                                                                                                       В.М. Бевзенко 
		                                                                                                                     Н.В. Шевцова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...