Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 686/7238/13-к : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти життя та здоров'я особи; Умисне вбивство.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 01.12.2019. Забезпечено надання загального доступу: 02.12.2019.
Дата набрання законної сили: 21.11.2019
Номер судового провадження: 51-1789км19
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12013240050000045

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		іменем України 
		21 листопада 2019 року
		м. Київ
		справа № 686/7238/14-к
		провадження № 51  1789 км 19
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого ОСОБА_1 ,
		суддів:  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 
		за участю: 
		секретаря судового засідання   ОСОБА_4 ,
		прокурора   ОСОБА_5 ,
		захисника ОСОБА_6 ,
		засудженого ОСОБА_7 ,
		а також у режимі відеоконференції:
		захисників  ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , 
		засуджених ОСОБА_11 , ОСОБА_12 
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_11 та його захисника ОСОБА_8 , захисника ОСОБА_10 в інтересах ОСОБА_13 , захисника ОСОБА_9 в інтересах ОСОБА_14 , захисника ОСОБА_15 в інтересах ОСОБА_12 на вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 18 листопада 2013 року та вирок Хмельницького апеляційного суду від 15 січня 2019 року, а також захисника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 на вирок Хмельницького апеляційного суду від 15 січня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12013240050000045 за обвинуваченням 
		ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який народився та проживає у АДРЕСА_1 ,
		у вчиненні злочинів, передбаченихч. 3 ст. 28, ч. 3 ст. 296, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 296, ч. 3 ст.28, пунктами 4, 7, 12 ч. 2 ст. 115 КК України;
		ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, який народився та проживає у АДРЕСА_2 ,
		у вчиненні злочинів, передбаченихч. 1 ст. 122, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 296, ч. 3 ст. 28, пунктами 4, 7, 12 ч. 2 ст. 115 КК України;
		ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянина України, який народився та проживає у АДРЕСА_3 ,
		у вчиненні злочинів, передбаченихч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 296, ч. 3 ст. 28, пунктами 4, 7, 12 ч. 2 ст. 115 КК України;
		ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , громадянина України, який народився та проживає у АДРЕСА_4 ,
		у вчиненні злочинів, передбаченихч. 3 ст. 28, ч. 3 ст. 296, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 296, ч. 3 ст.28, пунктами 4, 7, 12 ч. 2 ст. 115 КК України;
		ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , громадянина України, який народився та зареєстрований у АДРЕСА_5 , фактично проживає у АДРЕСА_6 ,
		у вчиненні злочинів, передбаченихч. 2 ст. 296, ч. 2 ст. 28, пунктами 4, 7, 12 ч. 2 ст.115 КК України.
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 18листопада 2013 року:
		ОСОБА_12 визнано винуватим: за ч. 2 ст. 121 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років; за ч. 2 ст. 296 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців; за ч. 3 ст.296 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на строк 2 роки. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом часткового складання призначених покарань, ОСОБА_12 призначено остаточне покарання за сукупністю злочинів у виді позбавлення волі строком на 8 років 6місяців;
		ОСОБА_14 визнано винуватим: за ч. 2 ст. 296 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки 6 місяців; за ч. 3 ст. 296 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом часткового складання призначених покарань ОСОБА_14 призначено остаточне покарання за сукупністю злочинів у виді позбавлення волі строком на 3 роки;
		ОСОБА_11 ,  ОСОБА_13 , ОСОБА_7 визнано винуватими за ч. 2 ст. 296 КК України та призначено кожному покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки 6місяців;
		З цим же вироком  ОСОБА_14 , ОСОБА_11 , ОСОБА_13 , ОСОБА_7  за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 28, пунктами 4, 7, 12 ч. 2 ст.115 КК України виправдано у зв`язку з недоведеністю їх винуватості у вчиненні цього злочину.
		Крім того, за вироком суду  ОСОБА_16  визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст.296 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки 6 місяців, за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 28, пунктами 4, 7, 12 ч. 2 ст.115, ч. 3 ст. 28, ч.2 ст. 296 (за епізодом від 25 липня 2010 року біля НК «Токіо») виправдано у зв`язку з недоведеністю його винуватості у вчиненні цього злочину;  ОСОБА_17 та ОСОБА_18 визнано винуватими у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 122, ч. 2 ст. 296, ч. 3 ст. 296, ч. 1 ст. 70 КК України та призначено кожному з них остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3роки 3 місяці;  ОСОБА_19  визнано винуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 121, ч. 2 ст.296, ч. 1 ст. 70 КК України та призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 8років 6 місяців;  ОСОБА_20  визнано винуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 122, частинами 2, 3 ст. 296 КК України та на підставі ст. 1 Закону України «Про амністію у 2011 році» від 8 липня 2011 року, ст. 74 КК України звільнено від покарання. 
		Також суд задовольнив частково цивільні позови потерпілих ОСОБА_21 та ОСОБА_22 про відшкодування заподіяної злочином моральної шкоди та постановив стягнути солідарно з ОСОБА_12 та ОСОБА_19 300000 грн на користь ОСОБА_21 та 100000 грн на користь ОСОБА_22 ; стягнути солідарно з ОСОБА_17 та ОСОБА_18 50000грн на користь ОСОБА_21 та 25000 грн на користь ОСОБА_22 .
		Крім того, суд у вироку прийняв рішення щодо запобіжних заходів, зарахування засудженим у строк відбування покарання строку попереднього ув`язнення, долі речових доказів та інших заходів забезпечення кримінального провадження.
		Апеляційний суд Хмельницької області ухвалою від 17 лютого 2014 року вирок місцевого суду залишив без змін.
		Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 27 листопада 2014 року скасував ухвалу апеляційного суду від 17лютого 2014 року та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
		Апеляційний суд Хмельницької області 20 липня 2015 року частково скасував вирок Хмельницького міськрайонного суду від 18 листопада 2013 року та ухвалив новий вирок, яким  ОСОБА_12 , ОСОБА_14 , ОСОБА_17  визнав винними у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст. 121, частинами 2, 3 ст. 296 КК України та призначив кожному з них остаточне покарання на підставі ч. 1 ст. 70 КК України у виді позбавлення волі на строк 8років 6 місяців;  ОСОБА_11 , ОСОБА_13 , ОСОБА_7 , ОСОБА_19 та ОСОБА_18  визнав винними у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 121, ч.2 ст. 296 КК України та призначив кожному з них остаточне покарання на підставі ч. 1 ст.70 КК України у виді позбавлення волі на строк 8 років і 3 місяці. Також апеляційний суд у вироку прийняв рішення щодо цивільного позову та заходів забезпечення кримінального провадження.
		Крім того, ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 20 липня 2015 року зазначений вирок від 18 листопада 2013 року щодо  ОСОБА_20  на підставі п. 1 ч. 2 ст.284 КПК України скасовано, а кримінальне провадження щодо нього закрите; на підставі п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України ОСОБА_20 за обвинуваченням у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 122, частинами 2, 3 ст. 296 КК України звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності. Також апеляційний суд в порядку ст. 404 КПК України змінив вирок місцевого суду щодо  ОСОБА_16 , звільнивши його на підставі ст. 49 та ч. 5 ст. 74 КК України від відбування призначеного покарання за злочин, передбачений ч. 3 ст. 296 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
		Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 26 січня 2016 року вирок та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 20 липня 2015 року скасував і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
		За наслідками нового розгляду Хмельницький апеляційний суд скасував вирок Хмельницького міськрайонного суду від 18 листопада 2013 року щодо ОСОБА_17 , ОСОБА_12 , ОСОБА_14 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_11 , ОСОБА_13 , ОСОБА_7 у частині кваліфікації їх дій, призначеного покарання та вирішення цивільного позову потерпілої ОСОБА_21 та ухвалив у цій частині новий вирок від 15 січня 2019 року, яким:
		- ОСОБА_12 засуджено за ч. 2 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років; за ч. 2 ст. 296 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців, від якого звільнено на підставі ч. 5 ст.74 КК України у зв`язку з закінченням строку давності відповідно до п. 3 ч. 1 ст.49 КК України; за ч. 3 ст. 296 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки, від якого звільнено на підставі ч. 5 ст. 74 КК України у зв`язку з закінченням строку давності відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України.
		ОСОБА_14 засуджено за ч. 2 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років; за ч.2 ст.296 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки 6 місяців, від якого звільнено на підставі ч. 5 ст. 74 КК України у зв`язку з закінченням строку давності відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України; за ч.3 ст.296 КК України у виді позбавлення волі на строк 2 роки, від якого звільнено на підставі ч.5 ст.74 КК України у зв`язку з закінченням строку давності відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України.
		ОСОБА_11 та ОСОБА_13  засуджено, кожного, за ч.2 ст.121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років 6 місяців; за ч.2 ст.296 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки 6 місяців, від якого звільнено на підставі ч.5 ст.74 КК України у зв`язку з закінченням строку давності відповідно до п.3 ч.1 ст.49 КК України.
		ОСОБА_7 засуджено за ч.2 ст.121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років; за ч.2 ст.296 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки 6 місяців, від якого звільнено на підставі ч.5 ст.74 КК України у зв`язку з закінченням строку давності відповідно до п.3 ч.1 ст.49 КК України.
		Крім того, за цим же вироком ОСОБА_17 засуджено за ч. 2 ст. 121, частинами 2, 3 ст. 296 КК України; ОСОБА_18 , ОСОБА_19 засуджено за ч.2 ст.121, ч. 2 ст. 296 КК України.
		Також апеляційний суд у вироку прийняв рішення щодо зарахування у строк відбування покарання засудженим строку попереднього ув`язнення відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону України від 26 листопада 2015 року № 838-VIII.
		Запобіжний захід щодо ОСОБА_13 у вигляді тримання під вартою залишено без зміни; а також змінено щодо ОСОБА_17 , ОСОБА_14 , ОСОБА_18 , ОСОБА_23 та ОСОБА_7 запобіжний захід з особистого зобов`язання на тримання під вартою і взято їх під варту в залі апеляційного суду негайно.
		Задоволено цивільний позов про відшкодування заподіяної злочином моральної шкоди та постановлено стягнути солідарно з ОСОБА_17 , ОСОБА_12 , ОСОБА_19 , ОСОБА_11 , ОСОБА_18 , ОСОБА_14 , ОСОБА_13 та ОСОБА_7 на користь потерпілої ОСОБА_21 500 000 грн, на користь потерпілого ОСОБА_22  125 000 грн. У задоволенні решти цивільних позовів відмовлено.
		Прийнято рішення щодо інших заходів забезпечення кримінального провадження.
		Крім того, ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 15 січня 2019 року у порядку ст. 404 КПК України вирокХмельницького міськрайонного суду від 18 листопада 2013року щодо ОСОБА_20 , ОСОБА_16 на підставі п.1 ч.2 ст.284 КПК України скасовано, а кримінальне провадження щодо них закрите; на підставі п. 3 ч.1 ст.49КК України ОСОБА_20 за обвинуваченням у вчиненні злочинів, передбачених ч.1 ст.122, ч.2 ст.296, ч.3 ст.296 КК України, та ОСОБА_16 за ч. 3 ст. 296 КК України звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності.
		Постановлені у цьому кримінальному провадженні судові рішення щодо ОСОБА_20 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_19 та ОСОБА_18 у касаційному порядку не оскаржуються. 
		Згідно з вироком апеляційного суду від 15 січня 2019 року, ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_20 , ОСОБА_12 та ОСОБА_14 , 21 грудня 2009 року приблизно о3-йгод., перебуваючи у нічному клубі «Токіо» в м. Хмельницькому (вул.Старокостянтинівське шосе, 26), грубо порушуючи громадський порядок, з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю та опором громадянам, які припиняли їх хуліганські дії, безпричинно побили охоронців НК «Токіо» ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 та ОСОБА_27 .
		Так, в указаний день близько 02:30 ОСОБА_16 зайшов до фойє нічного клубу «Токіо» і всупереч установленому в цьому розважальному закладі порядку намагався зайти до танцювального залу у верхньому одязі. Проте охоронець ОСОБА_25 зупинив його та запропонував здати верхній одяг до гардеробу. ОСОБА_16 , ігноруючи існуючі правила поведінки у закладі, порушуючи громадський порядок, вступив із ОСОБА_25 у конфлікт, у ході якого проявляв нахабство, зухвалість та висловлювався на адресу останнього нецензурною лайкою. Під психологічним тиском ОСОБА_16 , ОСОБА_25 пропустив його до залу розважального закладу у верхньому одязі.
		Згодом до вказаного закладу увійшли ОСОБА_17 , ОСОБА_20 , ОСОБА_12 та ОСОБА_14 , які, в свою чергу ігноруючи встановлений у закладі порядок, також зайшли до танцювального залу у верхньому одязі та підійшли до столика, за яким сидів ОСОБА_16 . Виходячи з залу, ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_20 , ОСОБА_12 та ОСОБА_14 вивели із собою в фойє охоронців ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 та їх начальника ОСОБА_27 . Продовжуючи грубо порушувати громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, ОСОБА_16 завдав ОСОБА_24 удару кулаком в обличчя. Приєднавшись до хуліганських дій ОСОБА_16 , ОСОБА_17 та ОСОБА_12 також ударили кілька разів кулаками в обличчя та по тулубу ОСОБА_24 , від чого останній втратив свідомість та впав на підлогу.
		Продовжуючи свої хуліганські дії, ОСОБА_16 завдав ударів кулаком в обличчя ОСОБА_25 , від яких потерпілий присів та, захищаючись, прикрив обличчя руками. До вказаних протиправних дій ОСОБА_16 приєднались невстановлені слідством особи, які заподіяли ОСОБА_25 руками та ногами кількох ударів по голові та тулубу. В цей час начальник охорони вказаного розважального закладу ОСОБА_27 підійшов до ОСОБА_16 і попросив припинити хуліганські дії. Натомість ОСОБА_16 продовжуючи свої хуліганські дії, що супроводжувались особливою зухвалістю та опором громадянам, які намагалися спинити їх, спробував умисно ударити кулаком в обличчя ОСОБА_27 , але від удару останній ухилився. В цей момент до ОСОБА_27 підійшли ОСОБА_17 та ОСОБА_14 і на підтримку хуліганських дій ОСОБА_16 продовжили бити ОСОБА_27 руками і ногами по голові та корпусу.
		У свою чергу ОСОБА_12 , ОСОБА_20 та невстановлені особи на підтримку хуліганських дій ОСОБА_16 завдали охоронцю ОСОБА_28 ударів руками та ногами по різних частинах тіла.
		Таким чином, унаслідок вчинення ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_20 , ОСОБА_12 , ОСОБА_14 та невстановленими особами хуліганських дій за наведених обставин було порушено громадський порядок у нічному клубі «Токіо», потерпілим ОСОБА_24 та ОСОБА_25 заподіяно легких тілесних ушкоджень, а потерпілим ОСОБА_26 та ОСОБА_27 завдано фізичного болю.
		Крім того, 25 липня 2010 року в період із 02:20 до 03:03 ОСОБА_14 , ОСОБА_7 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_12 , ОСОБА_19 , ОСОБА_11 та ОСОБА_13 , перебуваючи поблизу нічного клубу «Токіо» у місті Хмельницькому (вул. Старокостянтинівське шосе, 26), грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, групою осіб вчинили сварку та бійку з умисним заподіянням потерпілому ОСОБА_29 тілесних ушкоджень, у тому числі й тяжких, що спричинили смерть потерпілого на місці події, припинивши тим самим достроково роботу розважального закладу.
		Так, 25 липня 2010 року приблизно о 02:20 у приміщенні нічного клубу «Токіо» ОСОБА_14 та ОСОБА_7 , використовуючи незначний привід, розпочали конфлікт з потерпілим ОСОБА_29 , що переріс у штовханину, в ході якої ОСОБА_29 умисно наніс ОСОБА_14 удар кулаком в обличчя, чим заподіяв останньому легких тілесних ушкоджень.
		Після припинення охоронцями клубу конфлікту, його учасники залишили приміщення та вийшли на вулицю. Надалі ОСОБА_14 разом з ОСОБА_7 та ОСОБА_18 перейшли на протилежний бік дороги від нічного клубу «Токіо» до паркану ЗАТ«Кондфіл», де зустріли своїх товаришів  ОСОБА_12 , ОСОБА_17 , ОСОБА_19 та ОСОБА_11 і розповіли їм про невідомого, який ударив ОСОБА_14 .
		Згодом до паркану ЗАТ «Кондфіл» підійшов потерпілий ОСОБА_29 зі своїми товаришами  ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 та іншими. У цей час між ОСОБА_29 та ОСОБА_12 , ОСОБА_17 , ОСОБА_19 , ОСОБА_11 , ОСОБА_14 та ОСОБА_18 виникла суперечка, яка переросла в бійку. В ході бійки ОСОБА_12 , використавши малозначний привід, умисно завдав удару рукою в обличчя ОСОБА_29 , від якого останній похитнувся в бік ОСОБА_18 .. Після цього, ОСОБА_18 умисно штовхнув ОСОБА_29 руками, від чого останній упав на землю, а ОСОБА_12 , ОСОБА_17 , ОСОБА_19 , ОСОБА_11 , ОСОБА_14 та ОСОБА_18 почали бити його по різних частинах тіла. З метою припинення подальшого побиття ОСОБА_29 , товариш потерпілого  ОСОБА_34 накрив його своїм тілом і бійка припинилась. Надалі ОСОБА_29 із товаришами перейшли на інший бік вул. Старокостянтинівське шосе, до автомобіля потерпілого, а засуджені залишились на місці.
		Згодом у вказаний розважальний заклад приїхав ОСОБА_13 , який, підійшовши до компанії ОСОБА_12 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_11 та ОСОБА_14 і поспілкувавшись з ними декілька хвилин, пішов до входу в нічний клуб «Токіо». Слідом за ним перейшов на іншу частину вулиці до літнього майданчика перед клубом ОСОБА_18 , а згодом ОСОБА_7 .
		Через деякий час до цього майданчика, де перебував ОСОБА_29 , перейшли ОСОБА_17 , ОСОБА_12 , ОСОБА_19 , ОСОБА_11 та ОСОБА_14 і, з хуліганських мотивів знову вступили з потерпілим у суперечку, яка згодом переросла в бійку, що супроводжувалась особливою зухвалістю, вчинену групою осіб і з демонстрацією великій кількості присутніх своєї відвертої зневаги до існуючих норм поведінки у суспільстві та грубої фізичної сили.
		У ході бійки  ОСОБА_12 та ОСОБА_19 із хуліганських спонукань, діючи узгоджено, за попередньою змовою групою осіб умисно завдали декількох ударів руками ОСОБА_29 по різних частинах тіла. Останній почав тікати в напрямку входу до приміщення нічного клубу «Токіо», де зіткнувся з ОСОБА_13 , який, із хуліганських мотивів, перегородив йому шлях. Надалі ОСОБА_13 умисно відштовхнув потерпілого від себе, внаслідок чого той впав на землю під ноги ОСОБА_18 . Останній спільно з ОСОБА_17 , ОСОБА_12 , ОСОБА_19 , ОСОБА_11 , ОСОБА_14 , ОСОБА_13 та ОСОБА_7 , грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, групою осіб, за попередньою змовою між собою умисно, завдали ударів руками та ногами по різних частинах тіла  переважно по голові, а ОСОБА_7 , спершись рукою на плече ОСОБА_17 , умисно ударив ногою потерпілого по голові. У результаті цих дій потерпілий ОСОБА_29 отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких помер на місці події.
		Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали
		У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 просить скасувати вирок апеляційного суду від 15 січня 2019 року в частині визнання ОСОБА_7 винним за ч. 2 ст.121, ч. 2 ст. 296 КК України та закрити кримінальне провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з недоведеністю його участі у вчиненні цих злочинів. Вважає, що при новому розгляді апеляційний суд не виконав вказівок суду, який розглядав справу в касаційному порядку, в частині необхідності повторного дослідження доказів, проте дав іншу оцінку доказам, у тому числі показанням свідків, які не були безпосередньо допитані цим судом. Крім того, захисник посилається на порушення апеляційним судом приписів ч. 3 ст. 439 КПК України та зазначає про безпідставне застосування суворішого покарання та закону про більш тяжке кримінальне правопорушення щодо ОСОБА_7 . Разом із цим захисник наводить доводи щодо незгоди з оцінкою доказів, на яких ґрунтується висновок апеляційного суду про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні злочинів, за які його засуджено.
		У касаційній скарзі захисник ОСОБА_10 в інтересах ОСОБА_13 просить скасувати судові рішення та закрити кримінальне провадження щодо останнього на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення. Посилається на доводи, що зводяться до невідповідності висновків апеляційного суду фактичним обставинам кримінального провадження та вважає, що в діях ОСОБА_13 не встановлено мотиву та умислу на вчинення злочинів, за які його засуджено. Крім цього, вважає, що апеляційний суд усупереч приписам ч. 2 ст. 439, ст. 23 КПК України допустив вибірковість при дослідженні доказів та порушив принцип безпосередності при дослідженні показань свідків, оскільки не допитав їх безпосередньо, а лише дослідив як документи відомості, зафіксовані на технічному носії інформації під час їх допиту в суді першої інстанції. 
		У касаційній скарзі захисник ОСОБА_9 в інтересах ОСОБА_14 просить скасувати судові рішення та закрити кримінальне провадження щодо нього на підставі п.2 ч. 1 ст. 284 КПК України через відсутність у його діянні складу кримінального правопорушення. Стверджує, що матеріали кримінального провадження, показання свідків та засуджених свідчать про непричетність ОСОБА_14 до завдання тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_29 та про відсутність доказів на вчинення ним будь-яких хуліганських дій; посилається при цьому на доводи, що зводяться до невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Крім того, наголошує на порушенні апеляційним судом кримінального процесуального закону щодо безпосередності дослідження доказів, вказуючи на те, що показання свідків в апеляційному суді не були отримані усно, а досліджені як документи, що потягло за собою порушення права засуджених на захист.
		У касаційних скаргах, аналогічних за змістом, засуджений ОСОБА_11 та його захисник ОСОБА_8 просять скасувати судові рішення в частині засудження ОСОБА_11 за ч. 2 ст. 121 та ч. 2 ст. 296 КК України та закрити кримінальне провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення. Вважають, що докази на підтвердження факту вчинення ОСОБА_11 злочинів відсутні. Зазначають про недотримання судом приписів ч. 1 ст. 337 КПК України з огляду на наявність помилок при складанні обвинувального акта. Крім цього, скаржники посилаються на порушення принципу безпосередності та вибірковість при дослідженні показань свідків. Також вважають, що суд апеляційної інстанції не дотримався встановленої процесуальним законом процедури при обранні засудженому запобіжного заходу.
		У касаційній скарзі захисник ОСОБА_15 в інтересах ОСОБА_12 просить скасувати судові рішення в частині засудження ОСОБА_12 за ч. 2 ст. 121, частинами 2, 3 ст. 296 КК України та закрити кримінальне провадження на підставі п.3 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості в суді й вичерпанням можливості їх отримання. Зазначає, що суд не перевірив тверджень засудженого про те, що на нього чинили тиск працівники міліції, котрі змусили його обмовити себе. Посилається на доводи, що зводяться до невідповідності висновків апеляційного суду фактичним обставинам кримінального провадження та заперечує винуватість засудженого у вчиненні злочинів. Вважає, що апеляційний суд належним чином не перевірив доводів, викладених в апеляційних скаргах сторони захисту, всупереч кримінальному процесуальному закону дав іншу оцінку показанням свідків, які не були безпосередньо допитані цим судом, та зрештою ухвалив вирок із недотриманням приписів ст. 439 КПК України.
		Позиції інших учасників судового провадження
		Захисник ОСОБА_8 та засуджений ОСОБА_11 , захисник ОСОБА_6 та засуджений ОСОБА_7 , захисники ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , засуджений ОСОБА_12 , просили задовольнити касаційні скарги на викладених у них підставах.
		Прокурор ОСОБА_5 просила залишити судові рішення без змін як законні, акасаційні скарги сторони захисту  без задоволення як необґрунтовані.
		Мотиви Суду
		Згідно з положеннями ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК України, є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412  414 цього Кодексу. 
		У поданих касаційних скаргах, серед іншого, містяться посилання на неповноту апеляційного розгляду (ст. 410 КПК України) й, по суті, заперечується правильність установлення фактичних обставин кримінального провадження (ст. 411 КПК України), тоді як їх перевірки в силу ст.433 КПК України до повноважень суду касаційної інстанції не віднесено.
		Відповідно до ч. 2 ст. 420 КПК України вирок суду апеляційної інстанції повинен відповідати загальним вимогам до вироків. Отже, вирок апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, як це передбачено ст. 370 КПК України, а його зміст має відповідати вимогам ст. 374 КПК України. 
		За вказаними нормами процесуального права та закріпленими у ст. 7 КПК України загальними засадами кримінального провадження вирок повинен містити не тільки формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, але й безпосередньо досліджені під час судового розгляду докази на підтвердження встановлених обставин. При цьому, як передбачено ст. 94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, має оцінити кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів  із точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
		Раніше суди найвищої інстанції неодноразово висловлювали позицію про те, що у випадках, коли під час апеляційного розгляду певний факт встановлюється в інший спосіб, ніж це було здійснено у суді першої інстанції, апеляційний суд зобов`язаний забезпечити повноту й безпосередність дослідження доказів щодо цього факту.
		Так, Верховний Суд України у постанові від 21 січня 2016 року у справі № 5-249кс15 наголосив на тому, що безпосередність дослідження доказів означає звернену до суду вимогу закону про дослідження ним усіх зібраних у конкретному кримінальному провадженні доказів шляхом допиту обвинувачених, потерпілих, свідків, експерта, огляду речових доказів, оголошення документів, відтворення звукозапису та відеозапису тощо. Цязасада кримінального судочинства має значення для повного з`ясування обставин кримінального провадження та його об`єктивного вирішення. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити й перевірити їх (як кожний доказ окремо, так і у взаємозв`язку з іншими доказами), здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними у ч. 1 ст. 94 КПК України, і сформувати повне та об`єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження.
		Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 20квітня 2017 року у справі № 5-465кс15(16).
		Підтримала зазначену правову позицію й Велика Палата Верховного Суду у постанові від 5 грудня 2018 року у справі № 301/2178/13-к.
		Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду дотримується усталеної практики щодо зазначеної позиції, зокрема у постановах від 10 жовтня 2018 року у справі №431/394/17, від 1 листопада 2018 року у справі №415/4648/16-к, від8листопада 2018 року у справі №446/394/15к, від 12 листопада 2019 року у справі №758/3591/15-к.
		З матеріалів справи вбачається, що суд першої інстанції, проаналізувавши показання обвинувачених, свідків й письмові докази за епізодом від 25 липня 2010 року щодо потерпілого ОСОБА_29 , кваліфікував дії ОСОБА_7 , ОСОБА_13 , ОСОБА_11 , ОСОБА_14 за ч. 2 ст. 296 КК України й виправдав цих осіб за обвинуваченням за пунктами 4, 7, 12 ч. 2 ст. 115 КК України у зв`язку з недоведеністю їх винуватості у вчиненні цього злочину. Крім того, місцевий суд за цим же епізодом визнав винуватими: ОСОБА_19 та ОСОБА_12 за ч. 2 ст. 296, ч. 2 ст. 121 КК України, ОСОБА_17 , ОСОБА_18 та ОСОБА_20 за ч. 2 ст. 296, ч. 1 ст. 122 КК України.
		Не погодившись із таким рішенням суду, прокурор та потерпілі ОСОБА_35 , ОСОБА_22 подали апеляційні скарги. У них вони, наводячи відповідні аргументи, не погодилися з висновками місцевого суду, зокрема щодо виправдання ОСОБА_7 , ОСОБА_13 , ОСОБА_11 , ОСОБА_14 та кваліфікації дій інших обвинувачених. Прокурор наполягав на скасуванні вироку та ухваленні нового, яким слід визнати обвинувачених винними у вчиненні злочинів, інкримінованих органом досудового розслідування. Потерпілі зазначали, що висновки місцевого суду не відповідають фактичним обставинам справи, а призначене обвинуваченим покарання є надто м`яким, оскільки всі вони безпосередньо брали участь у побитті ОСОБА_29 , діяли спільно, з умислом заподіяти тяжких тілесних ушкоджень, у результаті яких настала смерть останнього. Також вирок був оскаржений стороною захисту в інтересах  ОСОБА_19 , ОСОБА_12 , ОСОБА_7 та ОСОБА_11 .
		Суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення місцевого суду за вказаними апеляційними скаргами, частково дослідивши докази у кримінальному провадженні, скасував вирок місцевого суду та ухвалив новий, яким: на відміну від рішення місцевого суду в частині виправдання ОСОБА_7 , ОСОБА_13 , ОСОБА_11 , ОСОБА_14 , визнав останніх винуватими у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст.121 КК України; на відміну від рішення місцевого суду щодо кваліфікації дій ОСОБА_17 , ОСОБА_18 та ОСОБА_20 за ч. 1 ст. 122 КК України, новим вироком кваліфікував їх дії за ч. 2 ст.121 КК України; призначив ОСОБА_19 та ОСОБА_12 за ч. 2 ст. 121 КК України більш суворе покарання.
		Разом із тим апеляційний суд не врахував того, що в ситуації, коли під час процедури перегляду наявні підстави для ретельної перевірки аргументів сторони обвинувачення про неправильну оцінку доказів та про невідповідність висновків місцевого суду фактичним обставинам справи, така перевірка здійснюється з додержанням вимог ст. 404 КПК України і включає в себе безпосереднє дослідження всіх фактичних даних, які переоцінюються та стосуються обставин, що належать до предмета доказування.
		Так, із матеріалів кримінального провадження вбачається, що під час апеляційного розгляду прокурор подав клопотання про повторне дослідження доказів, процесуальних рішень та документів, на які посилалася сторона обвинувачення при доказуванні. Крім того, як прокурор, так і сторона захисту заявили клопотання про допит свідків.
		У силу приписів статей 23, 95 КПК України суд може обґрунтовувати свої висновки лише показаннями, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або які було отримане у порядку, передбаченому ст.225 КПК України.
		Проте з огляду на неможливість забезпечити прибуття свідків до суду апеляційної інстанції за клопотанням прокурора апеляційний суд дослідив їх показання, зафіксовані на технічному носії інформації під час їх допиту судом першої інстанції, помилково розцінивши звукозапис судового засідання як документ.
		Так, безпосередньо не допитавши свідків ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_43 (який не був допитаний і в суді першої інстанції), а дослідивши їх показання у такий спосіб, мотивуючи свою позицію у вироку, апеляційний суд надав їм вирішальне значення та послався на ці показання як на доказ винуватості засуджених, не зважаючи на те, що саме ці показання суд першої інстанції поклав, серед іншого, в основу рішення про виправдання ОСОБА_7 , ОСОБА_13 , ОСОБА_11 , ОСОБА_14 , а також рішення про застосування щодо ОСОБА_17 , ОСОБА_18 та ОСОБА_20 закону про менш тяжке кримінальне правопорушення. Визнавши зазначених осіб винуватими в умисному заподіянні потерпілому ОСОБА_29 тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило його смерть, за попередньою змовою групою осіб, апеляційний суд фактично встановив інші, ніж суд першої інстанції, обставини справи, натомість вказав про те, що лише змінює юридичну оцінку їх дій.
		Таким чином, апеляційний суд, ухвалюючи обвинувальний вирок дав іншу, ніж суд першої інстанції оцінку показанням свідків, яких безпосередньо не допитав під час перевірки оскарженого рішення, а отже і не забезпечив можливості реалізації права засуджених на захист, що є несумісним із гарантіями, передбаченими ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		Крім того, вирок суду апеляційної інстанції містить вибірковий аналіз та оцінку доказів у кримінальному провадженні, оскільки не має мотивів неврахування низки доказів, про повторне дослідження яких ставилось питання перед апеляційним судом.
		Так, відповідно до ст. 86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом; недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.
		За приписами п. 8 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України допустимість доказів, отриманих до набрання чинності цим Кодексом, визначається у порядку, що діяв до набрання ним чинності.
		Зміст вказаного пункту передбачає, що фактичні дані, здобуті з дотриманням процесуальної форми та умов, установлених КПК 1960 року, мають визнаватися і можуть бути використані як допустимі докази при прийнятті процесуальних рішень під час дії КПК 2012 року. При цьому слід мати на увазі, що під час розгляду справи за правилами цього Кодексу допустимість доказів, здобутих до набрання чинності цим Кодексом, оцінюється з урахуванням положень КПК 1960 року. Крім того, якщо кримінальна справа була направлена до суду до20 листопада 2012року і після набрання чинності цим Кодексом повернена на додаткове розслідування, а після проведення такого розслідування направлена до суду з обвинувальним актом, то докази, здобуті до дня набрання чинності цим Кодексом, на предмет їх допустимості мають оцінюватися на рівні (однаково) з доказами, здобутими в порядку, передбаченому цим Кодексом.
		Проте, вказаних норм кримінального процесуального закону судом апеляційної інстанції не дотримано.
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження, значна частина доказів, серед яких ряд протоколів за результатами проведення слідчих дій, на які посилалась сторона обвинувачення, була здобута в період дії КПК 1960 року, з якими і направлено справу з обвинувальним висновком на розгляд до суду.
		Після проведення додаткового розслідування, яке було призначено згідно з ухвалою апеляційного суду від 23 січня 2013 року, кримінальне провадження направлено до суду з обвинувальним актом в порядку передбаченому КПК 2012 року.
		Однак в основу вироку апеляційний суд поклав виключно досліджені з порушенням вимог ст. 23, 95 КПК України показання свідків, допитаних судом першої інстанції, формально зазначивши, що ці показання не суперечать іншим доказам сторони обвинувачення. Проте змісту та аналізу будь-яких інших доказів у вироку не наведено. Апеляційний суд лише зазначив про те, що показаннями свідків спростовуються доводи сторони захисту.
		Отже, навіть за умови, що суд касаційної інстанції погоджується з правильністю висновків апеляційного суду щодо кваліфікації дій засуджених за ч. 2 ст. 296 КК України (апеляційний суд підтвердив висновки місцевого суду та фактично залишив вирок суду першої інстанції в цій частині без змін), однак при цьому вважає, що є передчасним стверджувати про законність та обґрунтованість вироку апеляційного суду в частині встановлення конкретних обставин вчинення ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_7 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, з огляду на порушення безпосередності дослідження доказів, їх поверхневу та вибіркову оцінку.
		При цьому Верховний Суд констатує, що викладене свідчить про невиконання апеляційним судом, всупереч вимогам ч. 2 ст. 439 КПК України, вказівок суду касаційної інстанції, викладених в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 січня 2016 року, якою скасовано попередній вирок апеляційного суду з огляду на аналогічні порушення.
		Крім того, заслуговують на увагу доводи в касаційних скаргах про недотримання апеляційним судом вимог ч. 3 ст. 439 КПК України, відповідно до яких при новому розгляді у суді першої чи апеляційної інстанції застосування суворішого покарання або закону про більш тяжке кримінальне правопорушення допускається тільки за умови, що вирок було скасовано у зв`язку з необхідністю застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання за скаргою прокурора, потерпілого чи його представника, а також якщо при новому розгляді буде встановлено, що обвинувачений вчинив більш тяжке кримінальне правопорушення, або якщо збільшився обсяг обвинувачення.
		Так, вироком Апеляційного суду Хмельницької області від 20 липня 2015 року ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_7 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, кожному, призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.
		Суд апеляційної інстанції вироком від 15 січня 2019 року призначив кожному з них більш суворе покарання за вказаний злочин, а саме ОСОБА_14 , ОСОБА_7 , ОСОБА_12 , кожному, у виді позбавлення волі на строк 9 років, а ОСОБА_13 та ОСОБА_11  на строк 8 років 6 місяців.
		Із матеріалів кримінального провадження вбачається, що ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 січня 2016 року скасовано зазначений вище вирок апеляційного суду від 20 липня 2015року виключно через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, а саме у зв`язку з порушенням порядку дослідження доказів та ухваленням судового рішення незаконним складом суду.
		Тобто, хоча суд касаційної інстанції і розглядав, серед інших, касаційні скарги прокурора та потерпілого, проте рішення суду апеляційної інстанції не було скасовано у зв`язку необхідністю посилення покарання, призначеного засудженим за ч. 2 ст. 121 КК України.
		У порядку ч. 2 ст. 433 КПК України встановлено аналогічні порушення при призначенні апеляційним судом покарання за ч. 2 ст. 121 КК України засудженим ОСОБА_19 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 .
		Доводи касаційних скарг про безпідставне застосування апеляційним судом запобіжного заходу щодо засуджених є обґрунтованими. Так, відповідно до вимог ч. 4 ст. 374 КПК України, у резолютивній частини вироку, зокрема, зазначається рішення про запобіжний захід до набрання вироком законної сили. Проте застосування запобіжного заходу апеляційним судом до набрання вироку цього ж суду законної сили є неприйнятним, адже за приписами ч. 4 ст.532 КПК України судові рішення суду апеляційної інстанції набирають законної сили з моменту їх проголошення.
		З огляду на викладене оспорюваний обвинувальний вирок не можна вважати законним, обґрунтованим і вмотивованим, адже його ухвалено з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, про що слушно йдеться в касаційних скаргах.
		Тому вказане рішення підлягає скасуванню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України, а кримінальне провадження - призначенню на новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
		При здійсненні такого розгляду суду апеляційної інстанції необхідно врахувати наведене, ретельно з використанням усіх процесуальних можливостей перевірити доводи, зазначені в апеляційних скаргах та аргументи сторін, дати на все вичерпну відповідь й ухвалити справедливе рішення, яке відповідатиме положенням ст. 370 КПК України.
		Перевіривши аргументи у касаційній скарзі захисника ОСОБА_15 щодо незгоди з рішенням апеляційного суду в частині засудження ОСОБА_12 за ч. 3 ст. 296 КК України (за епізодом від 21 грудня 2009 року щодо потерпілих ОСОБА_28 , ОСОБА_27 , ОСОБА_25 , ОСОБА_24 ), колегія суддів вважає їх непереконливими. Так, ОСОБА_12 хоч і не визнав свою вину у вчиненні цього злочину, однак не заперечував, що перебував під час описаних у вироку подій на місці вчинення злочину разом з іншими засудженими та був очевидцем конфлікту. Між тим, кожен з потерпілих беззаперечно підтвердив участь ОСОБА_12 , серед інших, у конфлікті, який переріс у бійку. Потерпілі ОСОБА_24 , ОСОБА_27 та ОСОБА_28 надали детальні пояснення як ОСОБА_12 , діючи узгоджено з іншими засудженими, наносив удари потерпілому ОСОБА_28 .. Висновками судово-медичних експертиз підтверджено заподіяння потерпілим тілесних ушкоджень. Істотних суперечностей у показаннях потерпілих, які могли би вплинути на правильність встановлення фактичних обставин справи не вбачається. Отже, суд апеляційної інстанції за наслідками перегляду вироку місцевого суду обґрунтовано залишив його в цій частині без змін. Наведені в касаційній скарзі захисника мотиви щодо незгоди з судовими рішеннями в частині доведеності винуватості ОСОБА_12 у вчиненні цього злочину, а також щодо незгоди з наданою судами оцінкою окремих доказів, не спростовують правильності висновків цих судів і не містять переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій щодо винуватості ОСОБА_12 у вчиненні цього злочину та правильності кваліфікації його дій. 
		Доводи касаційних скарг ОСОБА_11 та його захисника ОСОБА_8 щодо порушення ч. 1 ст. 337 КПК України є неприйнятними, адже допущена в обвинувальному акті помилка при зазначенні прізвища ОСОБА_11 не має істотного характеру і не призводить до неправильного сприйняття обвинувачення.
		Не заслуговують на увагу і доводи, викладені у клопотанні ОСОБА_11 , поданому разом з касаційною скаргою, щодо необхідності зарахування у строк відбуття покарання строку перебування його під вартою з 20 липня 2015 року по 26 січня 2016року по правилам ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону № 838-VIII. Так, після постановлення ухвали судом апеляційної інстанції 20 липня 2015 року і до часу скасування такої ухвали судом касаційної інстанції - 26 січня 2016 року, засуджений ОСОБА_11  фактично відбував покарання за вироком суду, відтак у вказаний період правовий режим попереднього ув`язнення на нього не розповсюджувався.
		З огляду на викладене, а також зважаючи на те, що у касаційних скаргах стверджується про відсутність доказів винуватості засуджених у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, а питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення має бути вирішено за наслідками нової апеляційної процедури, касаційні скарги сторони захисту слід задовольнити частково.
		Ураховуючи, що ОСОБА_11 і ОСОБА_14 відбувають покарання на підставі обвинувального вироку апеляційного суду, який скасовується, цих осіб слід звільнити з-під варти.
		Оскільки злочин щодо ОСОБА_29 інкримінований крім ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_7 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , також ОСОБА_18 , ОСОБА_17 , ОСОБА_19 , в інтересах останнього подані апеляційні скарги на вирок, а їх дії взаємопов`язані, з огляду на що в порядку ч.2 ст.433 КПК України вирок апеляційного суду підлягає скасуванню щодо всіх вказаних осіб.
		Керуючись статтями 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Верховний Суд
		у х в а л и в :
		Касаційні скарги засудженого ОСОБА_11 та його захисника ОСОБА_8 , захисника ОСОБА_10 в інтересах ОСОБА_13 , захисника ОСОБА_9 в інтересах ОСОБА_14 , захисника ОСОБА_15 в інтересах ОСОБА_12 , захисника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 задовольнити частково.
		Вирок Хмельницького апеляційного суду від 15 січня 2019 року щодо ОСОБА_12 , ОСОБА_11 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_7 , а також у порядку ч. 2 ст. 433 КПК України щодо ОСОБА_18 , ОСОБА_17 , ОСОБА_19 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
		ОСОБА_11 та ОСОБА_14 звільнити з-під варти.
		Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
		Судді
		 
		ОСОБА_44    ОСОБА_2    ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...