Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 815/5364/16 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 02.12.2019. Зареєстровано: 03.12.2019. Забезпечено надання загального доступу: 04.12.2019.

Номер судового провадження: П/420/5332/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		    
		Справа № 815/5364/16 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		20 листопада 2019 року                                                                              м. Одеса
		 
		Одеський окружний адміністративний суд в складі:
		головуючого судді:                    Самойлюк Г.П.,
		при секретарі:                              Казарян С.Б.
		сторін: 
		позивач:                               Демінська А.О. (представник за ордером)
		відповідач:                              Ковальчук О.А. (представник за довіреністю)
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.   Одесі справу за позовом ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) до Одеської митниці Державної фіскальної служби України (65078, м. Одеса, вул. Гайдара, 21-а) про визнання протиправним та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середньомісячного заробітку,-
		На підставі ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 20 листопада 2019 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
		 
		ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
		 
		До Одеського окружного адміністративного суду 17.10.2016 р. надійшла позовна заява ОСОБА_2 до Одеської митниці ДФС, в якій позивач просила:
		визнати протиправними і скасувати наказ Одеської митниці Державної фіскальної   служби України № 868-о від 17.08.2016 р. «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності», наказ №   973-0 від 21.09.2016 р. «Про внесення змін до наказу Одеської митниці Державної фіскальної служби України від 17 серпня 2016 року №   868-о «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності»;
		поновити позивача на посаді старшого державного інспектора відділу митного оформлення №   3 митного поста «Одеса-порт» Одеської митниці Державної фіскальної служби України; 
		стягнути з Одеської митниці Державної фіскальної служби України на її користь середній місячний заробіток за час вимушеного прогулу.
		Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 02.12.2016р.  визнано протиправним та скасовано наказ Одеської митниці ДФС №868-0 від 17.08.2016р. «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності»; визнано протиправним та скасовано наказ Одеської митниці ДФС №973-о від 21.09.2016р. «Про внесення змін до наказу Одеської митниці ДФС від 17.08.2016р. №868-0 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності»; поновлено ОСОБА_2 на посаді старшого державного інспектора відділу митного оформлення №3 митного поста «Одеса-порт» Одеської митниці ДФС; стягнуто з Одеської митниці Державної фіскальної служби на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 21538,40 грн.
		Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.05.2017р. постанову Одеського окружного адміністративного суду від 02.12.2016р. скасовано; ухвалено по справі нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
		Додатковою постановою Одеського окружного адміністративного суду від 30.01.2017р. заяву позивача про звернення постанови від 02.12.2016 р. по справі №815/5364/16 до негайного виконання задоволено: допущено негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді старшого державного інспектора відділу митного оформлення №3 митного поста "Одеса-порт" Одеської митниці ДФС; допущено негайне виконання рішення в частині стягнення середньої заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 5519,17 грн.
		Постановою Верховного Суду від 03.07.2019 р. скасовано постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.05.2017 р. і постанову Одеського окружного адміністративного суду від 02.12.2016 р.; справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, 27.08.2019 р. справа № 815/5364/16 розподілена на суддю Самойлюк Г.П.
		Ухвалою від 29.08.2019 р. прийнято до провадження адміністративну справу; встановлено, що справа буде розглядатись одноособово суддею Самойлюк Г.П. за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на   25.09.2019 р.
		Ухвалою суду від 25.09.2019р., яка занесена до протоколу судового засідання, оголошено перерву у підготовчому засіданні до 07.10.2019 р.   у зв`язку з необхідністю підготовки позивачем відповіді на відзив.
		Ухвалою суду від 07.10.2019р., яка занесена до протоколу судового засідання, оголошено перерву у підготовчому засіданні до 17.10.2019р.
		Ухвалою суду від 17.10.2019р., яка занесена до протоколу судового засідання, оголошено перерву у підготовчому засіданні до 25.10.2019р.
		Ухвалою суду від 25.10.2019р. підготовче провадження в адміністративній справі №815/5364/16 закрито; призначено судове засідання для розгляду справи по суті на   12.11.2019   р.
		Ухвалою суду від 12.11.2019   р., яка занесена до протоколу засідання, у судовому засіданні оголошено перерву до 20.11.2019р.
		В обґрунтування позовних вимог зазначено, що підставою для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності послугувало невиконання нею вимог п.2.15 Посадової інструкції старшого державного інспектора відділу митного оформлення митного поста «Одеса-порт» Одеської митниці ДФС, що, на думку позивача, є безпідставним оскільки вона не могла знати про зміни, що відбулись за час її відсутності на робочому місці, оскільки з паперовими формами документів вона ознайомлена не була, а у АСАУР ЄАІС ДФС такі зміни, на момент оформлення митної декларації №500060702/2016/00695, були відсутні. При цьому зазначено, що  згідно ч.4 ст.40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у період його тимчасової непрацездатності, проте у період з 17.08.2016р. по 20.08.2016р. позивач перебувала на лікарняному, а тому звільнення її з займаної посади у період тимчасової непрацездатності вважає протиправним. Крім того, на думку позивача, відповідач допустив порушення при формуванні складу комісії з розгляду дисциплінарних справ Одеської митниці ДФС, що додатково свідчить про неправомірність оскаржуваних наказів.
		Відповідачем в обґрунтування правової позиції зазначено, що Одеською митницею ДФС   під час проведення перевірки стосовно законності ввезення на митну територію України та митного оформлення товару «тютюнова неферментована сировина», оформленого за митними деклараціями №500060702/2016/00295 та №500060702/2016/000695, встановлено недобір митних платежів, які підлягають обов`язковій сплаті до бюджету в загальному розмірі 26719707,8 грн. За вказаним фактом проведено службове розслідування, за результатами якого встановлено, що 14.01.2016р. та 25.01.2016р. до відділу митного оформлення №3 митного поста «Одеса-порт» Одеської митниці ДФС подані дві ідентичні електроні митні декларації, які відповідно до Порядку виконання митних формальностей при здійснені митного оформлення товарів із застосуванням митної декларації на бланку єдиного адміністративного документа, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №631 від 30.05.2012р., були прийняті до митного оформлення та зареєстровані інспекторами, зокрема митна декларація №500060702/2015/000695 старшим інспектором ОСОБА_2 У графі 36 «Преференції» митної декларації №500060702/2015/000695, митним брокером було вказано код « 130» - звільнення від сплати акцизного податку та як підставу для звільнення від сплати акцизного податку брокером було надано лист Держмитслужби від 11.01.2011р. №11/6-10.18/339-ЕП та лист ДПА від 08.02.2011р. №1682/5/32-0316, якими визначено що при імпорті тютюнової сировини вказаним підприємством для звільнення від сплати акцизного податку наявність ліцензії  на право виробництва тютюнових виробів не є обов`язковою. Однак, з набуттям чинності з 01.01.2016р. змін, внесених Законом України від 24.12.2015р. №909-VIII до пп.   213.3.6   п.213.3   ст.213 ПК України, звільненню від сплати акцизного податку при ввезені на митну територію України підакцизних товарів (продукції), що використовуються як сировина для виробництва підакцизних товарів, надається виключно за умови подальшого виготовлення з такої сировини інших підакцизних товарів, які реалізуються на митній території України або на експорт, та предявлення контролюючому органу ліцензії на право виробництва алкогольних напоїв або тютюнових виробів. Листом від 04.01.2016р. №7/7/99-99-25-01-17 Департаментом адміністрування митних платежів та митно-тарифного регулювання в електронному та твердому примірниках було доведено до митниць ДФС про прийняття відповідного Закону України з резолюцією «для ознайомлення та врахування в роботі». На думку відповідача, позивечем не виконано вимоги п.2.15 посадової інструкції, що свідчить про несумлінне виконання нею основних обов`язків державних службовців та своїх службових обовязків, що є порушенням Присяги державних службовців та відповідно до п.1 ч.2 ст.65 та ч.5 ст.66 Закону України      «Про державну службу» є самостійною підставою для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності та застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення, у зв`язку з чим прийнято наказ Одеської митниці ДФС №868-0 від 17.08.2016р. "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності". 
		Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.
		Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував та просив відмовити в його задоволенні.
		Заслухавши пояснення учасників справи, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд,-
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		ОСОБА_2 з 2004 р. працювала у митних органах України. З квітня 2015 р. до лютого 2016 р. позивач працювала на посаді старшого державного інспектора відділу митного оформлення № 5 митного поста «Одеса-порт» Одеської митниці ДФС, а з 25.02.2016 р. - на посаді старшого державного інспектора відділу митного оформлення №      3 митного поста «Одеса-порт» Одеської митниці ДФС.
		30.12.2004р. позивач прийняла Присягу державного службовця, про що зазначено у біографічній довідці останньої (т.1, а.с.43)
		Наказом Одеської митниці ДФС «Про здійснення дисциплінарного провадження» №   250 від 15.07.2016   р. призначено здійснити дисциплінарне провадження стосовно старшого державного інспектора відділу митного оформлення №      3 митного поста «Одеса-порт» Одеської митниці ДФС ОСОБА_3 , встановивши термін його здійснення до 15.08.2016р. (т.1, а.с.41).
		18.07.2016р. за результатами здійснення службового розслідування дисциплінарною комісією з розгляду дисциплінарних справ Одеської митниці ДФС складено відповідний висновок, в якому зафіксовано, що позивач допустила несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов`язків, що призвело до порушення вимог МК України, низки нормативно-правових актів, у зв`язку з чим підлягає притягненню до дисциплінарної відповідальності відповідно до положень п.1 ч.2 ст. 65 та ч.5 ст. 66 Закону України від 10.12.2015р.  №889-VIII у вигляді звільнення з посади державної служби (т.1, а.с.   38-40).
		Наказом Одеської митниці ДФС №868-о від 17.08.2016 р. «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» позивача за порушення Присяги державного службовця відповідно до вимог п.1 ч.2 ст.65 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015р. №889-VIII звільнено з 17.08.2016р. з посади старшого державного інспектора відділу митного оформлення №3 митного поста «Одеса-порт» Одеської митниці ДФС (т.1, а.с. 62-67).
		Зі змісту зазначеного наказу вбачається, що підставою для його прийняття послугували: копія службової записки дисциплінарної комісії з розгляду дисциплінарних справ Одеської митниці ДФС № 2110/15-70-18 від 21.07.2016 р., копія подання дисциплінарної комісії з розгляду дисциплінарних справ Одеської митниці ДФС, копія пояснення ОСОБА_2.
		Згідно з висновками службового розслідування, викладеними у акті №07-2016 від 19.05.5016р. у діях позивача виявлено недотримання вимог підпункту 213.3.6 пункту 213.3 статті 213 ПК України та порушення пункту 2.15 Посадової інструкції, що призвело до неправомірного застосування преференції зі сплати акцизного податку.
		Як вбачається з матеріалів справи, прийняттю наказу про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності передував аналіз висновків проведеного службового розслідування, викладених в акті службового розслідування №07-2016 від 19.05.2016р. про встановлення у діях старшого державного інспектора відділу митного оформлення №3 митного поста «Одеса-порт» Одеської митниці ДФС ОСОБА_2 порушення чинного законодавства України в частині недотримання вимог п.п. 213.3.6 п.213.3 ст.213 Податкового кодексу України та порушення п.2.15 посадової інструкції, що призвело до неправомірного застосування преференції по сплаті акцизного податку (т.1, а.с.47-52).
		Наказом Одеської митниці ДФС №973-0 від 21.09.2016р. «Про внесення      змін до наказу Одеської митниці ДФС від 17.08.2016р. №868-0 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності», зокрема, датою звільнення позивача з посади старшого державного інспектора відділу митного оформлення №3 митного поста «Одеса-порт» Одеської митниці ДФС визначено перший робочий      день після закінчення терміну тимчасової непрацездатності (т.1, а.с.78-79).
		Позивач, не погоджуючись із накладенням дисциплінарного стягнення, вважає його протиправним, в зв`язку з чим звернувся з позовом до суду за захистом своїх прав.
		Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Зазначені критерії є вимогами для суб`єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускає бездіяльність.
		Таким чином, суд з`ясовує, чи використане повноваження, надане суб`єкту владних повноважень, з належною метою; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, тобто без проявлення неупередженості до особи, стосовно якої вчиняється дія; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно та адекватно; досягнення розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи. 
		 Згідно зі   ст. 5 Закону України від 16.12.1993р. № 3723-XII "Про державну службу"   (частково втратив чинність з 01.05.2016р. (далі - Закон № 3723-XII),      крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12   розділу XI Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015р. № 889-VIII) державний службовець повинен: сумлінно виконувати свої службові обов`язки; шанобливо ставитися до громадян, керівників і співробітників, дотримуватися високої культури спілкування; не допускати дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам державної служби чи негативно вплинути на репутацію державного службовця.
		Основні обов`язки державного службовця закріплені у ч. 1   ст.10 цього Закону   та передбачають: додержання   Конституції України   та інших актів законодавства України; забезпечення ефективної роботи та виконання завдань державних органів відповідно до їх компетенції; недопущення порушень прав і свобод людини та громадянина; безпосереднє виконання покладених на них службових обов`язків, своєчасне і точне виконання рішень державних органів чи посадових осіб, розпоряджень і вказівок своїх керівників; збереження державної таємниці, інформації про громадян, що стала їм відома під час виконання обов`язків державної служби, а також іншої інформації, яка згідно з законодавством не підлягає розголошенню; постійне вдосконалення організації своєї роботи і підвищення професійної кваліфікації; сумлінне виконання своїх службових обов`язків, ініціатива і творчість в роботі.
		За приписами ч. 1   ст.14 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року № 3723-XII   встановлено, що дисциплінарні стягнення застосовуються до державного службовця за невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов`язаних з проходженням державної служби, а також за порушення правил професійної етики, інший вчинок, який порочить його як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює.
		Крім загальних підстав, передбачених   Кодексом законів про працю України, державна служба припиняється, зокрема, у разі: відмови державного службовця від прийняття або порушення Присяги, передбаченої   статтею 17 цього Закону   (п. 6 ч.1   ст. 30 Закон № 3723-XII).
		Відтак, цим пунктом визначений не окремий вид відповідальності державних службовців за порушення Присяги, а спеціальну підставу для припинення державної служби, що відбувається у формі звільнення.
		За змістом ч.2   ст. 17 Закон № 3723-XII   Присяга державного службовця полягає в обов`язку вірно служити народові України, суворо дотримуватися   Конституції   та законів України, сприяти втіленню їх у життя, зміцнювати їх авторитет, охороняти права, свободи і законні інтереси громадян, з гідністю нести високе звання державного службовця, сумлінно виконувати свої обов`язки.
		Відповідно до ст. 8 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015р. №889-VIII (набрав чинності 01.05.2016 р.) (далі - Закон №889-VIII),      державний службовець зобов`язаний: 1) дотримуватися   Конституції   та законів України, діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2)   дотримуватися принципів державної служби та правил етичної поведінки; 3) поважати гідність людини, не допускати порушення прав і свобод людини та громадянина; 4) з повагою ставитися до державних символів України; 5) обов`язково використовувати державну мову під час виконання своїх посадових обов`язків, не допускати дискримінацію державної мови і протидіяти можливим спробам її дискримінації; 6) забезпечувати в межах наданих повноважень ефективне виконання завдань і функцій державних органів; 7) сумлінно і професійно виконувати свої посадові обов`язки та умови контракту про   проходження державної служби (у разі укладення); 8) виконувати рішення державних органів, накази (розпорядження), доручення керівників, надані на підставі та у межах повноважень, передбачених   Конституцією   та законами України; 9) додержуватися вимог законодавства у сфері запобігання і протидії корупції; 10) запобігати виникненню реального, потенційного конфлікту інтересів під час проходження державної служби; 11)   постійно підвищувати рівень своєї професійної компетентності та удосконалювати організацію службової діяльності; 12) зберігати державну таємницю та персональні дані осіб, що стали йому відомі у зв`язку з виконанням посадових обов`язків, а також іншу інформацію, яка відповідно до закону не підлягає розголошенню; 13) надавати публічну інформацію в межах, визначених законом.
		Відповідно до ч. 1   ст. 64 Закону №889-VIII, за невиконання або неналежне виконання посадових обов`язків, визначених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами у сфері державної служби, посадовою інструкцією, а також порушення правил етичної поведінки та інше порушення службової дисципліни державний службовець притягається до дисциплінарної відповідальності у порядку, встановленому цим Законом.
		Згідно ч. 1 ст. 65 Закону №889-VIII підставою для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку, тобто протиправної винної дії або бездіяльності чи прийняття рішення, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні державним службовцем своїх посадових обов`язків та інших вимог, встановлених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, за яке до нього може бути застосоване дисциплінарне стягнення.
		Дисциплінарним проступком відповідно до п. 1 ч. 2 ст.65 Закону №889-VIII є порушення Присяги державного службовця.
		За приписами ч. 1 ст. 66 Закону №889-VIII до державних службовців застосовується один із таких видів дисциплінарного стягнення: 1) зауваження; 2) догана; 3) попередження про неповну службову відповідність; 4) звільнення з посади державної служби.
		Відповідно до ч. 5 ст.66 Закону №889-VIII, звільнення з посади державної служби є винятковим видом дисциплінарного стягнення і може бути застосоване лише у разі вчинення дисциплінарних проступків, передбачених пунктами 1,   3,   7,   9-11,   13,   14   частини другої статті 65 цього Закону, а також вчинення систематично (повторно протягом року) дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 12 частини другої статті 65 цього Закону.
		Згідно ч. 6 ст.66 Закону №889-VIII за кожний дисциплінарний проступок до державного службовця може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.
		Згідно ч. 1 ст.69 Закону №889-VIII для здійснення дисциплінарного провадження з метою визначення ступеня вини, характеру і тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку утворюється дисциплінарна комісія з розгляду дисциплінарних справ (далі - дисциплінарна комісія).
		Згідно ч. 1   ст.73 Закону №889-VIII з метою збору інформації про обставини, які стали підставою для порушення дисциплінарного провадження, для визначення дисциплінарною комісією ступеня вини, характеру і тяжкості цього дисциплінарного проступку Комісією, дисциплінарною комісією формується дисциплінарна справа.
		Згідно ч. 4   ст.74 Закону №889-VIII дисциплінарне стягнення не може бути застосовано під час відсутності державного службовця на службі у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, під час перебування його у відпустці або у відрядженні.
		Відповідно до ч.ч. 1, 2   ст.75 Закону №889-VIII перед накладенням дисциплінарного стягнення суб`єкт призначення повинен отримати від державного службовця, який притягається до дисциплінарної відповідальності, письмове пояснення.
		Пояснення державного службовця має відображати час, місце, обставини та причини вчинення ним дисциплінарного проступку, його усвідомлення чи заперечення провини, а також інші питання, які мають значення у справі.
		Згідно ч.ч. 1, 2   ст.77 Закону №889-VIII    рішення про накладення на державного службовця дисциплінарного стягнення чи закриття дисциплінарного провадження приймає суб`єкт призначення протягом 10 календарних днів з дня отримання пропозицій Комісії, подання дисциплінарної комісії у державному органі. Рішення оформляється відповідним актом суб`єкта призначення.
		У рішенні, яке оформляється наказом (розпорядженням), зазначаються найменування державного органу, дата його прийняття, відомості про державного службовця, стислий виклад обставин справи, вид дисциплінарного проступку і його юридична кваліфікація, вид застосованого дисциплінарного стягнення.
		Щодо неможливості звільнення за порушення Присяги державного службовця, який вчинив дисциплінарний проступок, якщо цей проступок не можна кваліфікувати як порушення Присяги, суд зазначає наступне.
		З   тексту Присяги державного службовця (як у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, так і в чинній редакції   Закону України «Про державну службу») випливає, що в основі поведінки державного службовця закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, недодержання яких утворює факт порушення Присяги. Тому, складаючи Присягу, державний службовець покладає на себе не тільки певні службові зобов`язання, але й моральну відповідальність за їх виконання.
		Присяга має правову природу одностороннього, індивідуального, публічно-правового характеру, конституційного зобов`язання державного службовця.
		За такого правового врегулювання,   порушення Присяги слід розуміти як   скоєння державним службовцем проступку (вчинку) проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов`язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження авторитету державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов`язків. Присяга державного службовця передбачає зобов`язання виконувати обов`язки сумлінно.
		Тобто   порушення Присяги   - це несумлінне, недобросовісне виконання обов`язків державного службовця. Про несумлінність дій (бездіяльності) державного службовця свідчить невиконання обов`язків умисно або внаслідок недбалого ставлення до них.
		Отже, звільнення за порушення присяги має застосовуватися   за конкретні   надзвичайно тяжкі проступки, як за фактом їх вчинення, так і за наслідками, до яких вони призводять.
		Необхідно враховувати, що наслідком вчинення дисциплінарного правопорушення можуть бути припинення державної служби за порушення Присяги або звільнення, які є санкціями різних рівнів відповідальності і не можуть застосовуватись як альтернативні.
		Припинення державної служби за порушення Присяги є найсуворішою санкцією відповідальності державного службовця, який вчинив діяння, несумісне з посадою. Тому рівень юридичних гарантій захисту прав зазначеної особи в процедурах вирішення питань застосування такої відповідальності має бути не меншим, ніж під час звільнення з державної служби.
		Верховний Суд неодноразово, аналізуючи текст Присяги державних службовців, зазначав, що в основі поведінки державного службовця закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, недодержання яких утворює факт порушення Присяги.
		Тобто, як порушення Присяги, так і дисциплінарне правопорушення, можуть бути наслідком недодержання, порушення державним службовцем як правових, так і етичних (моральних) засад проходження публічної служби.
		Таким чином, припинення державної служби у зв`язку з порушенням Присяги та дисциплінарна відповідальність можуть бути наслідком існування схожих фактичних підстав у разі вчинення достатньо близьких за характером одне до одного дисциплінарного або іншого правопорушень. Однак, вони не є ідентичними, а є заходами різних видів відповідальності.
		Державний службовець, який вчинив дисциплінарний проступок, не може бути звільнений за порушення Присяги, якщо цей проступок не можна кваліфікувати як порушення Присяги.
		Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 5 червня 2019 року у справі №826/13803/16 і від 20 вересня 2019 року у справі №      826/12156/18, від 15.10.2019 р. у справі №260/1178/18.
		Частиною 1   ст. 1 МК України   встановлено, що законодавство України з питань державної митної справи складається з   Конституції України, цього Кодексу, інших законів України, що регулюють питання, зазначені у   статті 7 цього Кодексу, з   міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також з нормативно-правових актів, виданих на основі та на виконання цього   Кодексу   та інших законодавчих актів.
		Згідно ч.1 ст. 246 МК України    метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів. Порядок виконання митних формальностей при здійсненні митного оформлення визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
		Як вбачається з матеріалів справи, під час службового розслідування встановлено, що 25.01.2016 р. позивач провела митний контроль і оформлення товару (тютюнової неферментованої сировини) за електронною митною декларацією №   500060702/2015/000695 із застосуванням пільги у вигляді звільнення від сплати акцизного податку, яка передбачалася нормами пп. 213.3.6 п. 213.3 ст.   213 ПК України у редакції, чинній до внесення змін Законом України від 24.12.2015 №   909-VIII (набрав чинності з 1 січня 2016 року). Після внесення цих змін пільга у сплаті акцизного податку при ввезенні підакцизних товарів надавалася за умови подальшого виготовлення з такої сировини інших підакцизних товарів      та пред`явлення контролюючому органу   ліцензії на право виробництва алкогольних напоїв або тютюнових виробів. Про внесення цих змін на адресу відповідача надійшов лист Департаменту адміністрування митних платежів і митно-тарифного регулювання від 4 січня 2016 року №      7/7/99-99-25-01-01-17, який було передано для ознайомлення серед працівників відповідача. 
		Суд акцентує увагу на тому, що за наслідками проведеного службового розслідування (акт службового розслідування № 07-2016 від 19.05.2016р.)(т.1, а.с. 47-52) встановлено, що  із-за перебування у відпустці з 4 січня 2016 року до 10 січня 2016 року позивач не ознайомилася вчасно із вказаним листом. Крім того, система митного оформлення «Інспектор 2006», яка використовувалась при здійсненні митного контролю та оформлення, не містила інформації про необхідність надання ліцензії про право виробництва тютюнових виробів при імпорті товару. У таких випадках ця система має формувати окрему форму контролю за кодом 112-5 з назвою і коментарем «витребування документів, необхідних для підтвердження права на звільнення від оподаткування митними платежами». Зазначену форму митного контролю за цією митною декларацією система не згенерувала, із-за чого митне оформлення товару було завершене й товар було випущено у вільний обіг.
		Відповідно до п.п. 3.3.2. Положення №1341 АСМО, під час застосування в підрозділах митних органів, спеціалізованих митних установ, організацій та в пунктах пропуску (контролю) через державний кордон України, забезпечує ведення й актуалізацію нормативно-довідкової інформації, відомостей щодо заходів тарифного та нетарифного регулювання.
		Відповідач посилається на наявність підстав для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у зв`язку з невиконанням останньою п.п.2.15 посадової інструкції старшого державного інспектора відділу митного оформлення №3 митного поста «Одеса-порт» Одеської митниці ДФС.
		Так, відповідно до п.2.15 посадової інструкції старшого державного інспектора відділу митного оформлення №3 митного поста «Одеса-порт» Одеської митниці ДФС, затвердженої виконуючим обов`язки Одеської митниці ДФС від 03.08.2015р., старший державний інспектор самостійно ознайомлюється на початку робочого дня з нормативними документами, які надійшли до відділу засобами електронного зв`язку та/ або у паперовому вигляді за минулий час та за період відсутності на роботі у зв`язку з відпусткою, хворобою (т.1, а.с.55-61).
		Однак, зазначеною посадовою інструкцією старшого державного інспектора відділу митного оформлення не визначено порядок здійснення такого ознайомлення.
		Представник, позивач наголосив, що жодним чином не спростовано відповідачем, що позивач не могла знати про зміни, що відбулись за час її відсутності на робочому місці у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, оскільки з паперовими формами документів її ознайомлено не було, а в АСАУР ЄАІС ДФС такі зміни, на момент оформлення митної декларації №   500060702/2016/000695, були відсутні. При перевірці інформації про товар за допомогою ПІК «Інспектор 2006» було встановлено, що зазначене програмне забезпечення інформації щодо небхідності надання ліцензії на право виробництва тютюнових виробів при імпорті товару не містило. Зазначених обставин відповідачем не спростовано, належними та допустимими доказами не доведено зворотнього.
		Судом встановлено, що       митний контроль та оформлення здійснювалось позивачем з використанням      автоматизованої      системи      митного оформлення «Інспектор 2006» (АСМО), яка відповідно до      п.1.2      Положення про Єдину автоматизовану інформаційну систему Державної митної служби України, затвердженого наказом Державної митної служби України №1341   від 04.11.2010р.,    є підсистемою, що входить до складу Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби і забезпечує використання електронних документів та електронних копій документів на паперових носіях посадовими особами митного органу для здійснення митних процедур.
		Однак, при здійсненні митного оформлення за митною декларацією №500060702/2015/000695 автоматизованою      системою      митного оформлення «Інспектор 2006» не було згенеровано окрему форму контролю за кодом 112-5 «витребування документів, необхідних для підтвердження права на звільнення (умовне звільнення) від оподаткування платежами.
		Зазначені обставини свідчать про відсутність необхідних ознак, що дають змогу кваліфікувати проступок як порушення Присяги, зокрема несумлінного, недобросовісного виконання обов`язків державного службовця (невиконання обов`язків умисно або внаслідок недбалого ставлення до них).
		Відповідачем не доведено, що  позивач скоїв проступок проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов`язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов`язків, що свідчить про відсутність правових підстав для прийняття наказів про звільнення позивача за порушення Присяги. Більш того, позивач на теперішній час  продовжує службу.
		Крім того, суд враховує, що дії позивача, які кваліфікувалися відповідачем як дисциплінарний проступок, мали місце 25.01.2016 р. до набрання чинності Законом №889-VIII, однак безпідставно кваліфікувались на підставі цього Закону, тоді як повинні були кваліфікуватись на підставі Закону № 3723-XII (чинного на час виникнення відносин, з приводу прав і обов`язків у яких виник спір). 
		Разом з тим, доводи позивача щодо протиправного включення до дисциплінарної комісії з розгляду дисциплінарних справ нелегалізованого виборного органу «Первинна профспілкова організація державних службовців Одеської митниці ДФС» згідно наказу Одеської митниці ДФС № 167 від 17.05.2016р. судом до уваги не беруться, оскільки такий наказ не є предметом спору у даній справі.
		При вирішенні спору суд враховує, що  згідно ч. 3 ст. 40 КЗпП України, не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за   пунктом 5   цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.
		Відповідно до п.п.1.9, 1.11, 2.22 Інструкція про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України № 455 від 13.11.2001р., листок непрацездатності (довідка) в амбулаторно-поліклінічних закладах видається лікуючим лікарем (фельдшером) переважно за місцем проживання чи роботи. У разі вибору особою лікуючого лікаря і лікувально-профілактичного закладу не за місцем проживання чи роботи документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність, видаються за наявності заяви-клопотання особи, погодженої з головним лікарем обраного лікувально-профілактичного закладу, або його заступником, засвідченої підписом та круглою печаткою лікувально-профілактичного закладу громадян.
		При стаціонарному лікуванні поза постійним місцем проживання у тому числі й з інших адміністративних районів міста, листок непрацездатності видається з дозволу головного лікаря, засвідчується його підписом і печаткою лікувально-профілактичного закладу на число днів, необхідних для лікування.
		Факт тимчасової непрацездатності позивача у періоди з 17.08.2016р. по 19.08.2016р., з 23.08.2016р. по 05.09.2016р. та з 20.08.2016р. по 22.08.2016р. підтверджується листками непрацездатності, засвіченими згідно вимог чинного законодавства (т.1, а.с. 16-17).
		За приписами ч. 4   ст.74 Закону №889-VIII дисциплінарне стягнення не може бути застосовано під час відсутності державного службовця на службі у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, під час перебування її у відпустці або у відрядженні.
		Проте, всупереч зазначеним вимогам чинного законодавства наказом Одеської митниці ДФС №868-о від 17.08.2016р. "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності" позивача звільнено у період його тимчасової непрацездатності.
		Надаючи оцінку правомірності наказу про звільнення, який прийнято в період тимчасової непрацездатності позивача, та, зокрема, наказу про внесення змін у наказ про звільнення у частині дати такого звільнення, суд виходив в тому числі із наступного.
		Як зазначено Верховним Судом України у постанові від 21.05.2014 р. у справі №6-33цс14 та неодноразово зазначалось Верховним Судом у постановах від 04.10.2018 р. у справі №821/496/16, від 28.11.2018 р. у справі №815/1813/15, від  04.10.2018 р. у справі №821/496/16, звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.
		Відповідно до ч. 1 ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
		Таким чином, аналіз зазначених правових норм      у їх сукупності з положеннями ст.43 Конституції України та ст.240-1 КЗпП України дає підстави для висновку про те, що за змістом ч. 1 ст.235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, встановленого законом.
		При цьому, Верховним Судом було акцентовано увагу, що у разі встановлення факту звільнення без законної підстави або з порушенням передбаченого законом порядку суд зобов`язаний поновити      працівника на попередній роботі, а відтак закон у таких випадках не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, у тому числі шляхом зміни дати звільнення працівника. 
		Суд зазначає, що згідно ч.1 ст. 23 Загальної декларації прав людини кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття.
		Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
		При прийнятті оскаржуваного наказу відповідачем не дотримано вимог ст. 43 Конституції України, а також ст. 23 Загальної декларації прав людини, якими гарантовано право на працю.
		Відповідно до приписів ч.5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		Крім того, судом взято до уваги позицію Європейського суду у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office), відповідно до якої принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов`язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов`язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи будь-який її орган схвалили певну концепцію, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у осіб (юридичних чи фізичних) стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
		Отже, якщо держава задекларувала певні правила поведінки при звільненні працівників поліції (зокрема, встановлення вичерпного переліку підстав, у зв`язку з якими забороняється звільнення працівника), то вона зобов`язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил.
		Верховенство права, будучи одним з основних принципів демократичного суспільства, передбачає судовий контроль над неправомірним втручанням у право кожної людини.
		Для вирішення спору та оцінки оскаржуваних рішень суд також врахував вимоги Європейської соціальної хартії, обов`язок з дотримання якої Україна взяла на себе відповідно до Закону України від 14 вересня 2006 року № 137-V «Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)» та якої не дотримався відповідач.
		Так, Україна взяла на себе зобов`язання вважати обов`язковими для України такі статті та пункти частини II Хартії: п.1 (визнати однією зі своїх найголовніших цілей і одним зі своїх найголовніших обов`язків досягнення та підтримання якомога високого і стабільного рівня зайнятості, маючи на меті досягнення повної зайнятості), п.2 (ефективно захищати право працівника заробляти собі на життя професією, яку він вільно обирає), п.3 (створювати безкоштовні служби працевлаштування для всіх працівників або забезпечувати їхнє функціонування), п.4 (забезпечувати належну професійну орієнтацію, підготовку та перекваліфікацію або сприяти їм) статті 1 Право на працю.
		Згідно статті 24 Право на захист у випадках звільнення   з метою забезпечення ефективного здійснення права працівників на захист у випадках звільнення Сторони зобов`язуються визнати: право всіх працівників не бути звільненими без поважних причин для такого звільнення, пов`язаних з їхньою працездатністю чи поведінкою, або поточними потребами підприємства, установи чи служби; право працівників, звільнених без поважної причини, на належну компенсацію або іншу відповідну допомогу. З цією метою Сторони зобов`язуються забезпечити, щоб кожний працівник, який вважає себе звільненим без поважної причини, мав право на оскарження в неупередженому органі.
		Слід наголосити, що права і свободи, закріплені в документах, які мають статус міжнародно-правових договорів, є частиною національного законодавства України. Зазначене проголошено ч.1 ст. 9 Конституції України, відповідно до якої чинні міжнародні договори, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
		Законом України «Про державну службу»   не врегульовано питання відновлення порушених трудових прав осіб у випадках незаконного звільнення.
		За загальним правилом при розгляді спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби застосовуються положення, встановлені спеціальними законами. У разі коли ці закони зазначені питання не врегульовують, то необхідно субсидіарно застосовувати законодавство про працю, зокрема КЗпП України.
		В контексті наведених обставин суд зазначає, що під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставами позову є ті обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. В свою чергу, суд захищає лише порушені, невизнані або оспорюванні права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин.
		Оскаржувані у цій справі накази зумовлюють порушення прав позивача та охоронюваних законом інтересів та суд дійшов висновку щодо протиправності зазначених рішень владного суб`єкта.
		В адміністративному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин). Під час розгляду справи суд зв`язаний предметом і розміром заявлених позивачем вимог.
		Враховуючи наведене, наказ Одеської митниці ДФС №868-о від 17.08.2016р. "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності", наказ Одеської митниці ДФС №973-о від 21.09.2016р. «Про внесення змін до наказу Одеської митниці ДФС від 17.08.2016р. №868-0 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» є протиправними та підлягають скасуванню.
		Суд критично ставиться до зазначених відповідачем у відзиві на позов тверджень про те, що позивач не спростував протиправності своїх дій та своєї вини в їх вчиненні, порушення ним Присяги, оскільки з урахуванням приписів ч. 2 ст. 77 КАС України саме на відповідача як суб`єкта владних повноважень покладається обов`язок  щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень. 
		Відповідно до ч.1 ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
		Згідно запису у трудовій книжці №37 (т.2, а.с.176, звор. бік арк.), позивача поновлено на посаді.
		Враховуючи, що позивач на виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду від 02.12.2016р. був поновлений на посаді, що визнається учасниками справи, позовні вимоги щодо поновлення його на посаді старшого державного інспектора відділу митного оформлення №   3 митного поста «Одеса-порт» Одеської митниці ДФС не узгоджуються з приписами чинного законодавства та задоволенню не підлягають.
		Щодо позовних вимог про стягнення з Одеської митниці ДФС  на користь позивача  середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.
		Згідно з ч. 2   ст. 235 КЗпП України   при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
		За змістом   ч.2   ст. 1 Закону України «Про державну службу»   державний службовець одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету.
		За приписами   ст. 50 Закону України «Про державну службу»   держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обовязків, заохочує їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи.
		Заробітна плата державного службовця складається з: 1) посадового окладу; 2) надбавки за вислугу років; 3) надбавки за ранг державного службовця; 4) виплати за додаткове навантаження у звязку з виконанням обов`язків тимчасово відсутнього державного службовця у розмірі 50 відсотків посадового окладу тимчасово відсутнього державного службовця; 5) виплати за додаткове навантаження у зв`язку з виконанням обов`язків за вакантною посадою державної служби за рахунок економії фонду посадового окладу за відповідною посадою; 6) премії (у разі встановлення).
		Згідно з правовим висновком Верховного Суду України в постанові від 14.01.2014 р. по справі № 21-395а13, суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у порядку.
		Середній заробіток працівника згідно з ч.1 ст. 27 Закону України   Про оплату праці   визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому   постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 р. (далі - Порядок № 100).
		Зі змісту пункту 5 Порядку № 100 вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.
		Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку № 100).
		Згідно довідки про доходи від 11.11.2016р. (вих. № 311), виданої Одеською митницею ДФС, враховуючи заробітну плату позивача за останні два календарні місяці роботи, а саме червень та липень 2016 р., середньоденна заробітна плата позивача складає 269,23 грн. (т.1, а.с. 80).
		Суд враховує, що наказом Одеської митниці ДФС №868-0 від 17.08.2016р. "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» позивача було звільнено з 17.08.2016р. та згідно табеля обліку використання робочого часу та розрахунку заробітної плати по відділу митного оформлення №3 митного поста «Одеса-порт» Одеської митниці ДФС за вересень, жовтень позивачем відпрацьовано 0 днів, належить до сплати середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 17.08.2016р. по 14.02.2017р. (182 дні), що становить 33922,98 грн.   
		Оскільки відповідачем вже було сплачено суму середньомісячної заробітної плати за один місяць у розмірі 5519,17 грн. в ході негайного виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду від 02.12.2016р., з урахуванням додаткової постанови від 30.01.2017р., що визнається учасниками справи, на користь позивача має бути стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 28403,81   грн. (33922,98 грн.   -5519,17 грн.).
		Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
		Згідно положень   ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень   ст. 76 КАС України   достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
		Згідно з ч. 1   ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених   статтею 78 цього Кодексу.
		В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
		Відповідно до   ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
		Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.
		Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
		Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.1 ч.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір".
		На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 295, 297 КАС  України, суд -
		ВИРІШИВ:
		Позов ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , код ІПН НОМЕР_1 ) до Одеської митниці Державної фіскальної служби України (65078, м. Одеса, вул. Гайдара, 21-а, код ЄДРПОУ 39441717) про визнання протиправним та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середньомісячного заробітку,- задовольнити частково.
		Визнати протиправним та скасувати наказ Одеської митниці ДФС №868-о від 17.08.2016р. "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності".
		Визнати протиправним та скасувати наказ Одеської митниці ДФС №973-о від 21.09.2016р. «Про внесення змін до наказу Одеської митниці ДФС від 17.08.2016р. №868-0 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності». 
		Стягнути з Одеської митниці Державної фіскальної служби (65078, м. Одеса, вул. Гайдара, 21-а , код ЄДРПОУ 39441717 на користь   ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , код ІПН НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 28403,81   грн.
		В решті позовних вимог відмовити.
		Рішення може бути оскаржено до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до п.15.5 ч.1   розділу VІІ «Перехідні положення»   КАС України   через Одеський окружний адміністративний суд до П`ятого апеляційного адміністративного суду.
		Повний текст рішення виготовлено та підписано 02.12.2019р.
		 
		Суддя                                                                                                          Г.П. Самойлюк 
		 
		 
		  
		           
		          
		          .

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...