Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 920/788/19 : Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Застосування антимонопольного законодавства.
Надіслано для оприлюднення: 02.12.2019. Зареєстровано: 03.12.2019. Забезпечено надання загального доступу: 04.12.2019.
Дата набрання законної сили: 23.12.2019
Номер судового провадження: 2338

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		РІШЕННЯ
		 
		26.11.2019 Справа № 920/788/19м. Суми
		 
		 
		Господарський суд Сумської області у складі головуючий суддя Яковенко В.В., за участю секретаря судового засідання Данілової Т.А., розглянувши матеріали справи № 920/788/19
		за позовом: спільного підприємства Радміртех у формі товариства з обмеженою відповідальністю (61037, м. Харків, пр-т Московський, 199, код ЄДРПОУ 31559582),
		до відповідача: Сумського територіального відділення Антимонопольного комітету України (40035, м. Суми, вул. Харківська, 30/1, код ЄДРПОУ 21119343),
		за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача акціонерного товариства Оператор газорозподільної системи Сумигаз,
		про визнання недійсним рішення.
		за участю представників сторін:
		від позивача (в режимі відеоконференції): адвокат Бугайчук В.І.;
		від відповідача: Нагорний О.П. (довіреність № 1 від 27.06.2019);
		від третьої особи: Сіденко Л.В.
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		До господарського суду Сумської області надійшла позовна заява до відповідача, в якій просить визнати недійсним рішення Сумського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 19.06.2019 № 12 за результатами розгляду справи № 02-06/10-2018, а також суму судового збору та витрат на професійну правничу допомогу. 
		Ухвалою господарського суду Сумської області від 30.07.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 920/788/19 в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 27.08.2019.
		Протокольною ухвалою суду від 27.08.2019 відкладено розгляд справи на 17.09.2019.
		Ухвалою суду від 17.09.2019 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Сумигаз»; продовжено строк підготовчого провадження до 28.10.2019; відкладено підготовче засідання на 16.10.2019.
		Ухвалою суду від 16.10.2019 зупинено провадження у справі № 920/788/19 до вирішення питання про відвід.
		Ухвалою суду від 17.10.2019 провадження у справі № 920/788/19 поновлено та призначено підготовче засідання на 28.10.2019.
		Протокольною ухвалою суду від 28.10.2019 відкладено розгляд справи на 26.11.2019.
		30.08.2019 позивач подав до суду відповідь на відзив, в якій просить суд позовні вимоги задовольнити, оскільки відповідачем не доведено, що надсилання інформаційного листа від позивача до АТ Сумигаз було спрямовано на досягнення неправомірних переваг у конкуренції, не досліджено належним чином суб`єктний склад правопорушення. 
		17.09.2019 до суду надійшли заперечення відповідача, в яких просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що доводи викладені у відповіді на відзив жодним чином не спростовують тих обставин, про які зазначено у відзиві, є необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи.
		11.10.2019 до суду третя особа подала письмові пояснення в справі, де просить суд задовольнити позовні вимоги, оскільки вважає, що позивач здійснював неформальне професійне навчання на виробництві у межах своїх повноважень у відповідності до вимог чинного законодавства України з метою забезпечення належної роботи та використання приладів виробництва СП «Радміртех», яке не потребує отримання дозвільної документації державного зразка і в матеріалах справи достатньо доказів на підтвердження такої позиції.
		07.11.2019 до суду надійшли додаткові письмові пояснення представника позивача, в яких позивач зазначає, що ПАТ «Сумигаз» без отримання відповідного дозволу було здійснено розголошення третім особам ділового листування з позивачем, яке становить конфіденційну інформацію, чим порушено положення Конституції України щодо таємниці листування, які рівною мірою стосуються й сфери службових, ділових та інших суспільних відносин.
		11.11.2019 третя особа подала до суду заперечення на додаткові письмові пояснення СП «Радміртех» у формі ТОВ, в яких зазначає, що позивач своїм листом від 11.04.2018 № 589 надав роз`яснення з приводу необхідності проходження навчання на заводі-виробнику, ця інформація не носить конфіденційного характеру, позивачем не було встановлено, що така інформація є конфіденційною, як того вимагає Закон. Він не зазначив у чому полягає її конфіденційність взагалі, тобто лист позивача є офіційним діловим листом, як відповідь на запит АТ «Сумигаз» щодо надання роз`яснень та не містить в собі питань, що могли зачепити комерційну таємницю або ж конфіденційну інформацію.
		22.11.2019 відповідач подав до суду заперечення на додаткові письмові пояснення позивача, в яких не погоджується з доводами СП «Радміртех» викладеними у поясненнях, оскільки вони не відповідають вимогам чинного законодавства України та нормам, на які посилається позивач.
		Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позиції по справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені усі належні умови для реалізації учасниками процесу своїх прав.
		Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.
		Рішенням адміністративної колегії Сумського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 19.06.2019 №12 «Про порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції та накладення штрафу»:
		1. Визнано, що дії СП «Радміртех» у формі ТОВ (ідентифікаційний код 31559582), які полягали у поширенні інформації щодо необхідності виконання робіт із встановлення, монтажу, обслуговування, в тому числі налагодження та програмування складових частин ВОГ виробництва СП «Радміртех» лише фахівцями, які пройшли навчання на базі заводу-виробника, що може вплинути на вибір споживачами надавача послуг, є порушенням, передбаченим статтею 15-1 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», у вигляді поширення інформації, що вводить в оману, через іншу особу (ПАТ «Сумигаз») шляхом повідомлення невизначеному колу осіб відомостей, які приписують повноваження, яких СП «Радміртех» не має, що можуть вплинути на наміри цих осіб щодо придбання товарів (робіт, послуг) цього суб`єкта господарювання.
		2. За порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зазначене у пункті 1 резолютивної частини рішення, накладено на СП «Радміртех» у формі ТОВ штраф у розмірі 17000,00 грн.
		Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель. Особливості спеціального статусу Антимонопольного комітету України обумовлюються його завданнями та повноваженнями, в тому числі роллю у формуванні конкурентної політики, та визначаються цим Законом, іншими актами законодавства.
		Приписами статті 4 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» передбачено, що Антимонопольний комітет України будує свою діяльність на принципах: законності; гласності; захисту конкуренції на засадах рівності фізичних та юридичних осіб перед законом та пріоритету прав споживачів.
		Статтею 3 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» визначено, що основним завданням Комітету є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині, зокрема, здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб`єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.
		Водночас згідно з частиною другою статті 7 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» до повноважень саме Антимонопольного комітету України та його територіальних органів належать, зокрема:
		- розгляд заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та проведення відповідних розслідувань;
		- прийняття передбачених законодавством про захист економічної конкуренції розпоряджень та рішень за заявами і справами;
		- проведення дослідження ринку, визначення меж товарного ринку, а також становища, в тому числі монопольного (домінуючого), суб`єктів господарювання на цьому ринку та прийняття відповідних рішень (розпоряджень).
		Відповідно до ст. 48, частин 1-2 ст. 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції» за результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, в тому числі про визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції, визнання суб`єкта господарювання таким, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, припинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу. Рішення, розпорядження органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень надаються для виконання шляхом надсилання або вручення під розписку чи доведення до відома в іншій спосіб. Рішення та розпорядження органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень є обов`язковими до виконання.
		Частиною 1 статті 59 Закону України «Про захист економічної конкуренції» визначені підстави для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України, а саме:
		неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи;
		недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими;
		невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи;
		порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
		При цьому відповідно до частини 2 наведеної статті, порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для зміни, скасування чи визнання недійсним рішення тільки за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.
		Відповідно до ст. 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції» заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення. Цей строк не може бути відновлено.
		Як свідчать матеріали справи, позивач звернувся до господарського суду з позовом до відповідача про визнання недійсним рішення Адміністративної колегії Сумського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України № 12 від 19.06.2019 в межах строку визначеного законом.
		Судом установлено, що в своєму адресованому позивачеві листі ПАТ «Сумигаз» просило його надати роз`яснення щодо вимог кваліфікації осіб, задіяних у процесі обслуговування засобів вимірювальної техніки виробництва СП «Радміртех» та якими документами це має бути підтверджено. 
		Листом від 11.04.2018 № 589 позивач надав відповідь. 
		У рішенні № 12 від 19.06.2019 відповідач зазначив, що надсилання СП «Радміртех» листа від 11.04.2018 № 589 з інформацією щодо необхідності виконання робіт із встановлення, монтажу, обслуговування, в тому числі налагодження та програмування ВОГ виробництва СП «Радміртех» лише фахівцями, які пройшли навчання на базі заводу-виробника, що може вплинути на вибір споживачами надавача послуг, кваліфікується як порушення, передбачене статтею 15-1 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», у вигляді поширення інформації, що вводить в оману, через іншу особу (ПАТ «Сумигаз») шляхом повідомлення невизначеному колу осіб відомостей, які приписують повноваження, яких СП «Радміртех» не має, що можуть вплинути на наміри цих осіб щодо придбання товарів (робіт, послуг) цього суб`єкта господарювання.
		Суд вважає, що лист від СП «Радміртех» від 11.04.2018 № 589 є частиною ділової переписки між позивачем і третьою особою, має рекомендаційно-інформаційний характер, надсилався виробником конкретно ПАТ «Сумигаз» й не мав обов`язкового характеру для ПАТ «Сумигаз», оскільки виконання робіт із встановлення, монтажу, обслуговування, в тому числі налагодження та програмування вузлів обліку газу здійснюється у відповідності до вимог чинного законодавства. Таким чином, ПАТ «Сумигаз» під час відмови третім особам, в тому числі ТОВ «ІБК Гідросфера» у виконанні робіт із встановлення, монтажу, обслуговування, налагодження та програмування ВОГ повинно було керуватися діючими норами законодавства, а не робити посилання на листи позивача та направляти їх копії іншим особам.
		При цьому, хоча лист позивача від 11.04.2018 № 589 і не мав заборони автора щодо публічного поширення розміщеної в ньому інформації, однак відповідного дозволу також не надавав, його складено та адресовано лише для ПАТ «Сумигаз». Лист містить думку суб`єкта господарювання з приводу поставленого питання в рамках ділового спілкування, тому він не має та не може мати обов`язкового характеру. 
		У настановах з експлуатації продукції виробництва СП «Радміртех» та паспортах продукції не зазначено вимоги здійснювати виконання робіт із встановлення, монтажу, обслуговування, в тому числі налагодження та програмування вузлів обліку газу лише фахівцями, які пройшли навчання на базі заводу-виробника, зазначену обставину визнано п. п. 37-41 рішення відповідача.
		Відповідно до ст. 4 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» виконавцями робіт із встановлення вузлів обліку природного газу є суб`єкти господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, отримали відповідні дозволи для виконання робіт із встановлення вузлів обліку природного газу.
		Позивач зазначає, що відповідач не з`ясував обставини, які мають значення для справи, а саме: не дослідив характер інформації, що містилася у листі СП «Радміртех» від 11.04.2018 № 589, яка носить рекомендаційний характер, а також законодавчі вимоги щодо діяльності ПАТ «Сумигаз», який, як оператор ГРМ, здійснює свою діяльність відповідно до законодавства, тобто має керуватися положеннями постанови НКРЕП від 30.09.2015 №2494 "Про затвердження Кодексу газорозподільних систем", в якій визначено, що будівництво, монтаж та налагодження комерційного ВОГ та його складових здійснюються відповідно до вимог, зазначених у настановах з експлуатації заводів-виробників елементів, які входять до складу комерційного ВОГ.
		В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що не погоджується з прийнятим рішенням від 19.06.2019 № 12 у зв`язку з тим, що комісією при прийнятті рішення належним чином не досліджено суб`єктивний склад правовідносин з приводу порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції, зазначивши, що саме дії СП «Радміртех» призвели до порушення конкурентних умов, незважаючи на те, що поширення такої інформації здійснювалося за власною ініціативою ПАТ «Сумигаз» та без відома СП «Радміртех». 
		Спірні правовідносини сторін у цій справі виникли стосовно правомірності прийняття рішення Адміністративної колегії Сумського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, наявності або відсутності підстав для визнання його недійсним, наявності або відсутності підстав для зобов`язання вчинити певні дії та стягнення штрафу.
		Рішенням відповідача № 12 від 19.06.2019 встановлено, що за повідомленням ПАТ «Сумигаз» (лист від 16.08.2018 № Sm007/2-Лв-3909-0818) протягом 2014-2018 через Товариство поширювалася інформація СП «Радміртех» щодо необхідності виконання робіт із встановлення, монтажу, обслуговування, в тому числі налагодження та програмування складових ВОГ виробництва СП «Радміртех» лише фахівцями, що пройшли навчання на базі заводу-виробника, щонайменше 29 суб`єктам господарювання. Після отримання замовниками послуг ТОВ «ІБК «Гідросфера» вищезазначених листів значна їх частина розірвала угоди на виконання робіт по монтажу/демонтажу засобів вимірювальної техніки та елементів, що входять до складу ВОГ, та їх налагодженню заявником. Отже, розповсюджуючи інформацію стосовно обов`язкової наявності сертифікатів, що підтверджують проходження навчання на базі заводу-виробника у спеціалістів, які проводять роботи з демонтажу (монтажу) комерційних ВОГ, та роботи пов`язані з їх підготовкою до проведення метрологічної повірки, налагодженню СП «Радміртех» могло отримати неправомірні переваги у конкуренції у вигляді: збільшення попиту зі сторони суб`єктів господарювання, які мають право виконувати зазначені роботи, на послуги з навчання на базі СП «Радміртех» (які останнє не має права надавати); зменшення кількості потенційних конкурентів на ринку робіт із встановлення, монтажу, обслуговування, в тому числі налагодження та програмування складових частин ВОГ виробництва СП «Радміртех».
		Адміністративною колегією Сумського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України під час розгляду справи № 02-06/10-2018 встановлено, що СП «Радміртех» не має права здійснювати ані освітню діяльність, ані проводити навчання з питань охорони праці працівників інших суб`єктів господарювання, ані видавати сертифікати про проходження такого навчання, оскільки позивач повинен був мати ліцензію на надання освітніх послуг у сфері професійно-технічної освіти за відповідною професією. Тому надсилання СП «Радміртех» листів від 15.04.2014 № 49 та від 11.04.2018 № 589 з інформацією щодо права виконання робіт із встановлення, монтажу, обслуговування, в тому числі налагодження та програмування ВОГ виробництва СП «Радміртех» лише фахівцями, що пройшли навчання на базі заводу-виробника, які, в свою чергу, були поширені ПАТ «Сумигаз» серед замовників послуг ТОВ «ІБК «Гідросфера», є введенням споживачів в оману шляхом поширення відомостей, які приписують повноваження та права, яких СП «Радміртех» не має.
		Дії Товариства відповідач кваліфікував як порушення, передбачене статтею 15-1 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» у вигляді поширення інформації, що вводить в оману, через іншу особу (ПАТ «Сумигаз») шляхом повідомлення невизначеному колу осіб відомостей, які приписують повноваження, яких СП «Радміртех» не має, що можуть вплинути на наміри цих осіб щодо придбання товарів (робіт, послуг) цього суб`єкта господарювання.
		Відповідно до ст. 15-1 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» поширенням інформації, що вводить в оману, є повідомлення суб`єктом господарювання, безпосередньо або через іншу особу, одній, кільком особам або невизначеному колу осіб, у тому числі в рекламі, неповних, неточних, неправдивих відомостей, зокрема внаслідок обраного способу їх викладення, замовчування окремих фактів чи нечіткості формулювань, що вплинули або можуть вплинути на наміри цих осіб щодо придбання (замовлення) чи реалізації (продажу, поставки, виконання, надання) товарів, робіт, послуг цього суб`єкта господарювання. Інформацією, що вводить в оману, є, зокрема, відомості, які: містять неповні, неточні або неправдиві дані про походження товару, виробника, продавця, спосіб виготовлення, джерела та спосіб придбання, реалізації, кількість, споживчі властивості, якість, комплектність, придатність до застосування, стандарти, характеристики, особливості реалізації товарів, робіт, послуг, ціну і знижки на них, а також про істотні умови договору; містять неповні, неточні або неправдиві дані про фінансовий стан чи господарську діяльність суб`єкта господарювання; приписують повноваження та права, яких не мають, або відносини, в яких не перебувають; містять посилання на обсяги виробництва, придбання, продажу чи поставки товарів, виконання робіт, надання послуг, яких фактично не було на день поширення інформації.
		Як зазначає позивач у позові, відповідачем не досліджено, що позивач здійснює неформальне професійне навчання на виробництві з метою належної роботи та використання приладів виробництва «СП «Радміртех», яке не потребує отримання дозвільної документації державного зразка. Зазначене навчання проводиться у вигляді тренінгів, які є предметом інформаційно-консультаційних послуг, що входять до предмету дилерських договорів, які позивач укладає з дилерами його продукції.
		Діяльність підприємств, організацій та установ з надання освітніх послуг з професійного навчання, яке передбачає видачу свідоцтва державного зразка, підлягає ліцензуванню (Ліцензійні умови провадження освітньої діяльності закладів освіти затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2015 № 1187).
		Відповідно до листа Мінсоцполітики України від 25.05.2017 № 421/0/126-17 не підлягають ліцензуванню послуги з підвищення кваліфікації, яке не передбачає підвищення кваліфікаційного розряду та видачу документа державного зразка.
		Зокрема, не підлягають ліцензуванню послуги з підвищення кваліфікації працівників на курсах цільового призначення, які проводяться з метою вивчення працівниками сучасних технологічних процесів, нових виробів, товарів, матеріалів, послуг, обладнання, правил і вимог його безпечної експлуатації, нормативно-правових актів, технічної документації, ефективних методів організації праці тощо.
		Відповідно до Положення про професійне навчання працівників на виробництві, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики спільно із Міністерством освіти і науки України від 26.03.2001 № 127/151 неформальне навчання не регламентується місцем набуття, строками та формою навчання.
		Згідно з п. 2.1. вищезазначеного положення за результатами неформального навчання видається довідка, в якій зазначаються професія (спеціальність), кваліфікація, за якою здійснювалось навчання, напрям підвищення кваліфікації, строки навчання.
		У п. 32 рішення відповідача зазначено, що позивачем не було подано декларацію відповідності його матеріально-технічної бази вимогам законодавства, проте позивач повідомив, що не проводив навчання і перевірку знань з питань охорони праці інших суб`єктів, а тому не був зобов`язаний надавати вказану декларацію відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства.
		Отже СП «Радміртех» здійснювало навчання на виробництві у межах своїх повноважень у відповідності до вимог чинного законодавства України з метою забезпечення належної роботи та використання приладів виробництва СП «Радміртех», яке не потребує отримання дозвільної документації державного зразка.
		Як зазначає позивач у позовні заяві та з ним погоджується суд, інформація з листів повідомлялася лише за запитами АТ «Сумигаз» і не призначалася для поширення серед третіх осіб. Позивач не погоджував з АТ «Сумигаз» будь-які дії, які направлені на поширення інформації, що містилася у листах серед третіх осіб, оскільки у позивача були відсутні наміри отримання неправомірних переваг у конкуренції.
		Окрім цього висновок у рішенні відповідача не відповідає обставинам справи, оскільки для притягнення до відповідальності за «Поширення інформації, що вводить в оману» (ст. 15-1 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції») в діях особи мають бути виявлені дві взаємозалежні складові: дії з поширення (розповсюдження) певної інформації, що можуть вплинути на наміри осіб щодо придбання товарів (робіт, послуг) цього суб`єкта господарювання, та повідомлення невизначеному колу осіб цих відомостей.
		У рішенні відповідача визначається, що СП «Радміртех» здійснював поширення інформації через ПАТ «Сумигаз», проте такі висновки як зазначає позивач, не відповідають обставинам справи, оскільки при розгляді справи не було надано доказів, які б свідчили про вказівки з боку СП «Радміртех» щодо подальшого поширення інформації з листів від 15.04.2014 № 49 та 11.04.2018 № 589.
		Також позивач наголошує, що надсилав листи до ПАТ «Сумигаз» із зазначенням повноважень щодо навчання, які становили ділову кореспонденцію виключно між двома юридичними особами. У зазначених листах не надавались вказівки та доручення ПАТ «Сумигаз» розповсюджувати зазначену інформацію серед третіх осіб. Тому дії ПАТ «Сумигаз» з приводу розповсюдження інформації про відсутність у третіх осіб належної кваліфікації для проведення робіт із встановлення, монтажу, обслуговування, в тому числі налагодження та програмування ВОГ, є такими, що здійснювалися на власний розсуд ПАТ «Сумигаз». Єдиною метою СП «Радміртех» було інформування лише ПАТ «Сумигаз» про те, що для належного встановлення обладнання, виготовленого СП «Радміртех», останнім проводиться безкоштовний тренінг щодо принципів та порядку експлуатації продукції, який входить до вартості придбаної продукції відповідно до положень дилерського договору з позивачем.
		Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 25.02.2009 № 01-8/132 поширення інформації, що вводить в оману, з огляду на положення частини другої статті 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції» має оцінюватись в контексті «дій у конкуренції», тобто на момент поширення окресленої інформації відповідні суб`єкти господарювання мають перебувати у конкурентних відносинах.
		Отже для кваліфікації порушення за ст. 15-1 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» необхідно встановити, що поширення інформації, що вводить в оману, відбувалося в конкурентних відносинах, ці дії вплинули або можуть вплинути на наміри певних осіб щодо придбання (замовлення) чи реалізації (продажу, поставки, виконання, надання) товарів, робіт, послуг відповідного суб`єкта господарювання.
		Позивач вважає, що Територіальне відділення не встановило наявність обставин справи, які мають значення для кваліфікації порушення законодавства у сфері економічної конкуренції, а саме: між СП «Радміртех» та АТ «Сумигаз» відсутня будь-яка домовленість з приводу поширення інформації, що зазначена в листі від 11.04.2018 № 589, в тому числі відсутні угоди між цими суб`єктами господарювання та інші узгоджені дії щодо поширення зазначеної інформації, які можуть призвести до обмеження конкуренції; АТ «Сумигаз», яке розповсюдило інформацію, не є суб`єктом, що здійснює виконання робіт із встановлення, монтажу, обслуговування, в тому числі налагодження та програмування вузлів обліку газу, а тому не перебуває у конкурентних відносинах з іншими суб`єктами господарювання на ринку зазначених послуг, отже завідомо не може отримувати неправомірні переваги у конкуренції.
		Таким чином, на думку позивача, причинно-наслідковий зв`язок між діями СП «Радміртех» та АТ «Сумигаз» відсутній та не містить складу правопорушення, передбаченого ст. 15-1 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції».
		В Інформаційному листі Антимонопольного комітету України від 17.02.2009 № 21-15/02-1244, 54/01 «Про особливості застосування положень законодавства про захист від недобросовісної конкуренції у зв`язку з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 18.12.2008 № 689-VI» зазначено, що положення статті 15-1 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» в основному ґрунтуються на приписах пункту 3 частини третьої статті 10bisПаризької конвенції.
		Поширення інформації, що вводить в оману, визначається як недобросовісна конкуренція у вигляді досягнення неправомірних переваг у конкуренції.
		На відміну від статті 4 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» та пункту 1 частини третьої статті 10bis Паризької конвенції, коли недобросовісною конкуренцією визначаються дії у конкуренції, що можуть спричинити змішування (плутанину) стосовно господарської діяльності іншого суб`єкта господарювання, положення статті 15-1 стосуються введення в оману щодо власної діяльності відповідного суб`єкта господарювання.
		Поширення інформації, що вводить в оману, з огляду на положення частини другої статті 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції» має оцінюватись в контексті «дій у конкуренції», тобто на момент поширення окресленої інформації відповідні суб`єкти господарювання мають перебувати у конкурентних відносинах.
		Отже, для кваліфікації порушення за статтею 15-1 необхідно встановити, що поширення інформації, що вводить в оману, відбувалося в конкурентних відносинах, ці дії вплинули або можуть вплинути на наміри певних осіб щодо придбання (замовлення) чи реалізації (продажу, поставки, виконання, надання) товарів, робіт, послуг відповідного суб`єкта господарювання. Перелік відомостей, які можна кваліфікувати як інформацію, що вводить в оману, наведений у статті, не є вичерпним.
		Відділенням АМК у рішенні зазначено, що дії позивача, які полягали у поширенні інформації, яка вводить споживачів в оману, тобто є неправдивою, є власне відомості, які приписують повноваження, яких СП «Радміртех» не має. 
		Разом з тим, з матеріалів даної справи, як і з рішення відділення АМК вбачається, що надісланий до ПАТ «Сумигаз» лист від 11.04.2018 із зазначенням повноважень щодо навчання становить ділову кореспонденцію виключно між двома юридичними особами, у зазначених листах не надавались вказівки та доручення ПАТ «Сумигаз» розповсюджувати зазначену інформацію серед третіх осіб, отже всі дії ПАТ «Сумигаз» з приводу розповсюдження інформації про відсутність у третіх осіб належної кваліфікації для проведення робіт із встановлення, монтажу, обслуговування, в тому числі налагодження та програмування ВОГ, є такими, що здійснювалися ПАТ «Сумигаз» на власний розсуд. Позивач не мав певного умислу, не отримав будь-якого економічного зиску, матеріальної вигоди з цієї ситуації, на відповідний ринок послуг Сумської області не зайшов.
		Проте суд не погоджується та не бере до уваги доводи позивача про те, що ділова кореспонденція виключно між двома юридичними особами, в якій не міститься дозволу на її розголошення, є конфіденційною інформацією, яка захищається законом, оскільки це не узгоджується з вимогами статті 31 Конституції України, ст.21 Закону України «Про інформацію», ст.7 Закону України «Про доступ до публічної інформації».
		На підставі наявних у матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено того, що позивач поширює інформацію, яка вводить в оману, шляхом повідомлення суб`єктом господарювання безпосередньо невизначеному колу осіб неправдивих та неповних відомостей, оскільки листи з інформацією, які були надані ПАТ «Сумигаз» не містили вказівок, доручень чи дозволу на їх розповсюдження третім особам. Викладені в оскаржуваному рішенні висновки не відповідають встановленим обставинам справи.
		Статтею 59 Закону України «Про захист економічної конкуренції» визначено підстави для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України, неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи; не доведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. 
		Верховний Суд у постанові від 04.04.2018 по справі № 904/7548/16 висловився щодо «обов`язку АМКУ навести відповідні докази у своєму рішенні, а суд покликаний дослідити та оцінити наведені докази, і, в разі їх підтвердження, вони можуть бути достатніми для висновків АМКУ, викладених у Рішенні АМК».
		У свою чергу, обґрунтованим визнається рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
		Доводи відповідача, викладені у письмових поясненнях, спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.
		Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов до висновку, що дії позивача не є порушенням законодавства про захист від недобросовісної конкуренції, передбаченим статтею 15-1 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», у вигляді поширення інформації, що вводить в оману, а саме: повідомлення невизначеному колу осіб відомостей, які приписують повноваження, яких СП «Радміртех» не має, що можуть вплинути на наміри цих осіб щодо придбання товарів (робіт, послуг) цього суб`єкта господарювання, у зв`язку з чим рішення Адміністративної колегії Сумського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №12 від 19.06.2019 по справі №02-06/10-2018, прийняте стосовно СП «Радміртех» у формі ТОВ, є протиправним і підлягає визнанню недійсним.
		Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовуються вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Стаття 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмету спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.
		Приписами ст. ст. 76, 77 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		На підставі викладеного, суд визнає позовні вимоги позивача про визнання недійсним рішення Адміністративної колегії Сумського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України № 12 від 19.06.2019 обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
		У позовній заяві представник позивача зазначив, що орієнтовний розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи становить:1921,00 грн. сплачений судовий збір, 30000,00 грн. витрати на професійну правничу допомогу. 
		07.11.2019 до суду надійшло клопотання про долучення доказів для підтвердження судових витрат.
		Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
		Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч. 1 ст. 126 ГПК України).
		Згідно з ч. 2 ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
		Для цілей розподілу судових витрат:
		1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
		2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
		За ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
		Згідно з ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
		Як визначено в ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
		Необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи. Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення учасником справи судових витрат на професійну правничу допомогу суду має бути надано належні фінансові документи, що свідчать про перерахування цією особою коштів адвокату за надані послуги на підставі договору про надання правової допомоги.
		Правова позиція наведеного змісту міститься у постановах Верховного Суду від 31 січня 2019 р. у справі № 19/64/2012/5003, від 05 січня 2019 р. у справі № 906/194/18, від 19 лютого 2019 р. у справі № 917/1071/18.
		Обґрунтовуючи вимогу про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, позивач подав договір про надання правової допомоги від 01.07.2019 №010719, специфікацію № 1 до договору про надання правової допомоги № 010719 від 01.07.2019, акт № 1 до договору про надання правової допомоги, платіжне доручення від 08.07.2019 № 769 про сплату за юридичні послуги у сумі 30000,00 грн.
		01.07.2019 адвокат Бугайчук В.І. та СП «Радміртех» у формі ТОВ уклали договір № 010719 про надання правової допомоги.
		Відповідно до п. 1.1 договору замовник доручає, а виконавець приймає на себе виконання обов`язків по наданню правової допомоги замовнику, зокрема здійснення захисту, надання адвокатом усних та письмових консультацій з правових питань, виконання доручень замовника, що потребують спеціальних знань, представництво прав та інтересів замовника в правоохоронних органах та судах.
		Розділом 2 договору визначено гонорар і порядок проведення розрахунків.
		Гонорар складається з погодинної оплати чи фіксованого розміру винагороди, який визначається в специфікаціях до цього договору (п. 2.1. договору).
		Згідно з п. 2.1. специфікації № 1 від 01.07.2019 до договору про надання правової допомоги № 010719 від 01.07.2019 сторони домовились визначити вартість послуг за цією специфікацією в сумі 30000,00 грн., що сплачується протягом 10 робочих днів з моменту підписання цієї специфікації на розрахунковий рахунок адвоката після виставлення рахунку.
		29.08.2019 був підписаний акт до договору про надання правової допомоги відповідно якого адвокат надав, а замовник прийняв такі послуги: підготовка та подання позовної заяви щодо оскарження рішення Сумського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України № 12 за результатами розгляду справи № 02-06/10-2018 щодо замовника, представництво інтересів замовника в судових засіданнях вартістю 30000,00 грн.
		08.07.2019 позивачем оплачений рахунок № 528 від 08.07.2019 за юридичні послуги в сумі 30000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 08.07.2019 № 769.
		Зважаючи на вищевикладене, беручи до уваги наявні в матеріалах справи докази, враховуючи характер спору, принципи співрозмірності та розумності судових витрат, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача 30000,00грн. витрат на професійну правничу допомогу. 
		Судові витрати по сплаті судового збору згідно ст. 129 ГПК України покладаються на відповідача.
		На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 123, 126, 129, 232, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		1. Позовні вимоги задовольнити.
		2. Визнати недійсним рішення Сумського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 19.06.2019 № 12 за результатами розгляду справи № 02-06/10-2018.
		3. Стягнути з Сумського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (40035, м. Суми, вул. Харківська, 30/1, код ЄДРПОУ 21119343) на користь спільного підприємства «Радміртех» у формі товариства з обмеженою відповідальністю (61037, м. Харків, пр-т Московський, 199, код ЄДРПОУ 31559582) витрати по сплаті судового збору в сумі 1921 грн. 00 коп., витрати на професійну правничу допомогу в сумі 30000 грн. 00 коп.
		 
		Повний текст рішення складено 02.12.2019.
		 
		Згідно зі статтею 241 Господарського процесуального кодексу України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.
		 
		 
		 
		СуддяВ.В. Яковенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...