Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 727/10731/16 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із житлових відносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 03.12.2019. Забезпечено надання загального доступу: 03.12.2019.
Дата набрання законної сили: 20.11.2019
Номер судового провадження: 61-7889ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		20 листопада 2019 року
		м. Київ
		 
		справа № 727/10731/16
		провадження № 61-7889св19 
		 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		 
		головуючого - Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач),
		 
		суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю., 
		 
		 
		учасники справи:
		 
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
		третя особа - служба у справах дітей Чернівецької міської ради,
		 
		 
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_8 на постанову Чернівецького апеляційного суду від 12 березня 2019 року у складі колегії суддів: Одинака О. О., Кулянди М. І., Половінкіної Н. Ю., 
		 
		В С Т А Н О В И В :
		 
		Описова частина
		 
		Короткий зміст позовних вимог 
		 
		У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , а також ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , які діють в своїх інтересах та в інтересах малолітніх ОСОБА_6 , 
		ОСОБА_7 , про усунення перешкод у користуванні квартирою.
		 
		Позовна заява мотивована тим, що з 29 липня 2015 року ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 .
		 
		Указана квартира була придбана її покійним чоловіком, ОСОБА_9 , на підставі договору купівлі-продажу від 08 серпня 2007 року, укладеного з ОСОБА_10 , який придбав цю квартиру на прилюдних торгах 17 липня 2007 року.
		 
		На момент проведення прилюдних торгів в квартирі були зареєстровані та проживали, а також на даний час продовжують проживати відповідачі. Окрім ОСОБА_3 , в квартирі проживають без будь-яких законних на те підстав: чоловік ОСОБА_4 - ОСОБА_5 та їхні малолітні діти - ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .
		 
		На неодноразові звернення звільнити займану квартиру відповідачі відмовляються, чим своїми діями перешкоджають ОСОБА_1 користуватись і розпоряджатись належним їй нерухомим майном.
		 
		З урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, ОСОБА_1 просила суд виселити відповідачів з малолітніми дітьми з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення. Вселити ОСОБА_1 у зазначену квартиру та зобов`язати відповідачів усунути перешкоди у користуванні квартирою. 
		 
		Короткий зміст рішень судів 
		 
		Рішенням Шевченківського районного суду мста Чернівці від 28 липня 
		2017 року позов задоволено. Висилено ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення. Зобов`язано ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 усунути перешкоди ОСОБА_1 в користуванні житлом, а саме квартирою АДРЕСА_1 . Вселено ОСОБА_1 у вказану квартиру. Вирішено питання про розподіл судових витрат. 
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачі без належної правової підстави проживають у спірній квартирі, в добровільному порядку відмовляються звільнити квартиру, чим грубо порушують права позивача, як власника, перешкоджають їй користуватися та розпоряджатись належною їй на праві власності квартирою. 
		 
		Постановою Апеляційного суду Чернівецької області від 27 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено, рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 28 липня 2017 року залишено без змін.
		 
		Відхиляючи апеляційну скаргу ОСОБА_3 , суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції. При цьому суд апеляційної інстанції вказав, що такі правові висновки щодо негаторного позову не суперечать правовій позиції Верховного Суду України, що висловлені у постанові від 05 листопада 2014 року під час розгляду справи № 6-158цс14.
		 
		Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , задоволено частково, постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 27 грудня 2017 року скасовано та справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		 
		Оскаржуваною постановою Чернівецького апеляційного суду від 12 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, рішення Шевченківського районного суду мста Чернівці від 28 липня 
		2017 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.
		 
		Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд виходив із того, що оскільки відповідач ОСОБА_2 придбала спірну квартиру не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цієї квартири, а також ураховуючи, що відповідачі іншого житла не мають, тому відповідно до положень статті 109 ЖК Української РСР їх не можна виселити з спірної квартири без надання іншого житла. Що стосується позову в частині зобов`язання відповідачів усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні житлом та вселення позивача у спірну квартиру, то суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивач не надала суду належних та допустимих доказів того, що сім`я ОСОБА_3 чинить їй перешкоди щодо вселення в спірну квартиру та користування нею.  
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів 
		 
		У касаційній скарзі, поданій у квітні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_8 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції. 
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд неправильно застосував до спірних правовідносин положення статті 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК Української РСР, які регулюють питання виселення з жилого приміщення тільки в процесі звернення стягнення на іпотечне майно. Апеляційним судом не враховано, що ОСОБА_1 набула право власності на квартиру в порядку спадкування, вона не є і ніколи не була іпотекодержателем цієї квартири чи покупцем іпотечного майна. Апеляційний суд помилково застосував до спірних правовідносин правові висновки, які викладені в постановах Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року № 6-1449цс15 та Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року № 753/12729/15, оскільки правовідносини у зазначених постановах не є подібними з правовідносинами, які виникли у цій справі. Апеляційний суд неправильно застосував положення статей 64, 156 ЖК Української РСР та статей 383, 405 ЦК України, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку, що ОСОБА_5 є членом сім`ї власника, а ОСОБА_1 не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідачі самоправно вселилися у спірну квартиру. Так апеляційним судом не враховано, що спірна квартира вибула із власності ОСОБА_2 17 липня 2007 року, шляхом її реалізації на прилюдних торгах. ОСОБА_9 (покійний чоловік позивача) придбав її 08 серпня 2007 року, а ОСОБА_5 , як і його діти, ніколи не був членом сім`ї ОСОБА_9 , а тому одружившись у 2010 році з ОСОБА_4 , він не набув статусу члена сім`ї власника. Крім того, апеляційний суд неправильно оцінив докази, які містяться в матеріалах справи і прийшов до передчасного висновку щодо відсутності у відповідачів іншого житла, оскільки ОСОБА_13 , який не є учасником цієї справи, однак є батьком ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а також тестем ОСОБА_5 та дідом ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , належить на праві власності дві квартири у цьому ж будинку НОМЕР_1 та НОМЕР_2 , тобто у відповідачів, які є членами сім`ї ОСОБА_13 є інше житло. Також заявник звертає увагу на позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, викладену в ухвалі від 16 січня 2019 року по справі № 643/18788/15-ц, щодо захисту прав власників у спорах де процедура звернення стягнення на іпотечне майно була завершена, тобто відсутня.    
		      
		Ухвалою Верховного Суду від 23 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
		 
		Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
		 
		У травні 2019 року до Верховного Суду надійшли відзиви на касаційну скаргу від ОСОБА_4 та ОСОБА_2 в яких зазначено про те, що оскаржуване судове рішення апеляційної інстанції є законним і обґрунтованим всі висновки суду відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстав для його скасування немає.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 11 листопада 2019 року справу № 727/10731/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , а також ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , які діють в своїх інтересах та в інтересах малолітніх ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , третя особа - служба у справах дітей Чернівецької міської ради, про усунення перешкод у користуванні квартирою призначено до судового розгляду.
		 
		Мотивувальна частина
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Частинами першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		  
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. 
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами 
		Судами попередніх інстанцій установлено, що 17 березня 1992 року ОСОБА_2 на сім`ю з трьох чоловік ( ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ) видано ордер НОМЕР_3 на право зайняття жилого приміщення площею 39,7 кв. м, а саме - квартири АДРЕСА_1 .
		 
		Згідно договору купівлі-продажу від 09 вересня 1992 року, який укладений між виконавчим комітетом Чернівецької міської ради народних депутатів та ОСОБА_2 , остання купила квартиру АДРЕСА_1 .
		 
		03 червня 2004 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_2 був укладений договір іпотеки.
		 
		Предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_1 .
		 
		29 грудня 2005 року нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Лірниченко Н. М. було вчинено виконавчий напис про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_2 
		 
		17 липня 2007 року ОСОБА_10 придбав на прилюдних торгах квартиру АДРЕСА_1 .
		 
		ОСОБА_10 відчужив зазначену квартиру на підставі договору купівлі-продажу від 08 серпня 2007 року ОСОБА_9 
		 
		ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_1 помер.
		 
		Позивач ОСОБА_1 як спадкоємець першої черги за законом набула право власності на квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 29 липня 2015 року та витягом з Держаного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 29 липня 2015 року.
		 
		Відповідно до довідки ПП «Регіон-Центр» від 23 травня 2016 року № 649 у квартирі АДРЕСА_1 проживають та зареєстровані відповідачі, а саме: ОСОБА_2 (з 1992 року), ОСОБА_3 (1997 року), ОСОБА_4 (з 2004 року).
		 
		Також у зазначеній квартирі проживають ОСОБА_5 , який зареєстрував шлюб 23 квітня 2010 року з ОСОБА_4 та їхні малолітні діти: дочка ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та син ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .  
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло. 
		 
		За змістом статті 47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
		 
		Частиною першою статті 40 Закону № 898-IV передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.
		 
		Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК УРСР.
		 
		За загальним правилом, визначеним частиною другою статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення.
		 
		Прикінцевими положеннями Закону № 898-IV, який набрав чинності з 1 січня 2004 року, внесено зміни до ЖК УРСР, зокрема, текст статті 109 викладено у новій редакції, та в частині другій цієї статті як виключення спростовано вищезазначене загальне правило для громадян, яких виселяють при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. 
		 
		За змістом частини другої статті 40 Закону № 898-IV, чинній на час виникнення спірних правовідносин, після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
		 
		Аналогічні норми містяться в частині третій статті 109 ЖК УРСР. 
		 
		Таким чином, частина друга статті 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.
		 
		З таким правовим висновком погодилася і Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 31 жовтня 2018 року № 14-317цс18.
		 
		Відповідно до статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
		 
		Згідно зі статтею 319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. 
		 
		Частиною першою статті 1 протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 20 березня 1952 року визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. 
		 
		В частині ж другій цієї статті зазначено, що попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
		 
		Таким чином, правомочності власника не є абсолютними, законом можуть встановлюватися певні обмеження здійснення права власності. Такі обмеження встановлюються з метою забезпечення балансу інтересів у суспільстві та здійснення майнових прав усіма суб`єктами права.
		 
		Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своєму рішенні від 28 вересня 1995 року у справі «Сколло проти Італії» («Skollo v Italy») дійшов висновку, що необхідно зважати на той факт, що держава може приймати будь-які закони, які вважатиме за потрібне для встановлення контролю за використанням власності відповідно до суспільних інтересів. Відповідні закони, на думку Суду, частіше за все приймаються у сфері забезпечення громадян житлом. З метою реалізації такої політики законодавчий орган має користуватися розсудом у широких межах як у питанні визначення наявності проблеми, що викликає занепокоєність суспільства, так і у питанні вибору детальних заходів та запровадження механізму для їх реалізації. ЄСПЛ зазначив, що погоджується на здійснення контролю за правом власності за умови, що відповідний контроль має під собою «розумні підстави» (пункт 28 Рішення). 
		 
		Разом з тим, відповідно до практики ЄСПЛ вживаючи будь-яких заходів, у тому числі й обмеження мирного володіння майном, держава повинна дбати про забезпечення при цьому відповідного пропорційного співвідношення між засобами, які застосовуються для цього, і метою, що ставиться.
		 
		Як встановлено судами ОСОБА_9 08 серпня 2007 року придбав квартиру АДРЕСА_1 в ОСОБА_10 , який став власником зазначеної квартири 17 липня 2007 року за результатами проведення прилюдних торгів при здійсненні державним виконавцем стягнення на предмет іпотеки в межах виконавчого провадження. 
		 
		Станом на 17 липня 2007 року електронні торги повинні були проводитися з дотриманням вимог Закону України «Про виконавче провадження», та Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України Наказ Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року N 68/5    (далі - Тимчасове положення).
		 
		У пунктах 3.6, 3.9 Тимчасового положення визначено, що зміст інформаційного повідомлення про прилюдні торги повинен містити інформацію про майно, зокрема: реєстраційний номер лота; вид майна; найменування майна; місцезнаходження майна; правовий режим квартири, будинку; обмеження на використання квартири, будинку. 
		 
		Таким чином, державний виконавець зобов`язаний був надавати інформацію про обтяження майна, яке реалізується на прилюдних торгах. Зокрема, зазначити, що в ній зареєстрований та проживає власник, який передав майно в іпотеку, разом з членами його сім`ї. А покупець такого майна, в свою чергу, мав оцінити ризики та обмеження пов`язані з його придбанням. 
		 
		Отже, обмеження права власника, який набув жиле приміщення за результатами звернення стягнення на предмет іпотеки, на підставі статей 109 ЖК УРСР та статті 40 Закону України «Про іпотеку», є передбачуваними.
		 
		Саме до таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 червня 2019 року № 14-93цс19.
		 
		Отже до спірних правовідносин між власником, який набув жиле приміщення за результатами звернення стягнення на предмет іпотеки, та особами, які мають право користування таким приміщенням, підлягають застосуванню норми статті 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК Української РСР.
		 
		Судом апеляційної інстанції встановлено, що спірна квартира придбана ОСОБА_2 у 1992 році не за рахунок кредитних коштів, забезпечених іпотекою цієї квартири.
		 
		За таких обставин та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, правильним та обґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову, оскільки виселення відповідачів із іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту та забезпеченого іпотекою цього житла неможливе без надання іншого постійного жилого приміщення, яке відповідно до вимог статті 109 ЖК УРСР має бути надане особам одночасно з їхнім виселенням.
		 
		Доводи заявника в касаційній скарзі про неправильне застосування до спірних правовідносин положень статті 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК Української РСР, а також неврахування апеляційним судом при розгляді цієї справи позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, викладену в ухвалі від 16 січня 2019 року по справі № 643/18788/15-ц, щодо захисту прав власників у спорах де процедура звернення стягнення на іпотечне майно була завершена, є безпідставними та спростовується правовими висновками, викладеними в постановах Верховного Суду України від 22 червня 2016 року № 6-197цс16, від 21 жовтня 2015 року № 1484цс15, в яких зазначено, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми статті 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК Української РСР, а також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року № 753/12729/15 та від 05 червня 2019 року № 14-93цс19 в яких зазначено про відсутність підстав для відступу від зазначених правових висновків.
		 
		Доводи заявника у касаційній скарзі про те, що апеляційним судом не з`ясовані належним чином фактичні обставини по справі, які мають значення для правильного вирішення даної справи, є необґрунтованими, оскільки судом надано оцінку  всім доказам, наданих сторонами та ухвалено рішення без порушення норм процесуального права.  
		 
		Інші доводи та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження апеляційним судом та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального та процесуального права.
		Європейський суд з прав людини вказав, що принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення  у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», § 58, від 10 лютого 2010 року).
		Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		 
		З урахуванням наведеного колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
		 
		Щодо розподілу судових витрат
		 
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		 
		Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		П О С Т А Н О В И В :
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_8 залишити без задоволення.
		 
		Постанову Чернівецького апеляційного суду від 12 березня 2019 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                     В. О. Кузнєцов
		 
		Судді:                                                                                                 В. С. Жданова
		 
		В. М. Ігнатенко
		 
		                                                                                                            В. А. Стрільчук
		 
		                                                                                                            М. Ю. Тітов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...