Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 761/24489/17 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 03.12.2019. Забезпечено надання загального доступу: 03.12.2019.
Дата набрання законної сили: 13.11.2019
Номер судового провадження: 14-362цс19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		13 листопада 2019 року
		м. Київ
		 
		Справа № 761/24489/17
		Провадження № 14-362цс19
		 
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача Ситнік О. М.,
		 
		суддів: Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - Концерн «Військторгсервіс»,
		 
		розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Концерну «Військторгсервіс» 
		 
		на постанову Київського апеляційного суду від 26 березня 2019 року у складі колегії суддів Желепи О. В., Рубан С. М., Іванченка М. М.
		 
		у цивільній справі за позовом  ОСОБА_1 до Концерну «Військторгсервіс» про стягнення заборгованості із заробітної плати, надбавки до посадового окладу, грошової компенсації за невикористані щорічні відпустки та інфляційних втрат, і
		 
		ВСТАНОВИЛА:
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У липні 2017 року  ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просив стягнути з Концерну «Військторгсервіс» на свою користь заборгованість із заробітної плати у розмірі 399 380,63 грн за період з 01 лютого 2012 року по 31 жовтня 2017 року, надбавку до посадового окладу за вислугу років у розмірі 15 968,27 грн, інфляційні втрати у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати у розмірі 32 742,82 грн, компенсацію за невикористані відпустки за 2011 та 2012 роки у розмірі 12 357,84 грн, а всього - 460 449,59 грн.
		 
		На обґрунтування вказаних вимог зазначив, що 06 березня 2012 року його достроково з ініціативи Концерну «Військторгсервіс» звільнено з роботи з посади генерального директора цього концерну за пунктом 8 статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), а саме з підстав, передбаченихконтрактом.
		 
		Посилаючись на положення статей 83, 95, 117 КЗпП України, статті 34 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі - Закон № 108/95-ВР)та статті 24 Закону України від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки», вважав порушеним своє право на отримання заробітної плати у встановлені законом строки, на компенсацію збитків за час невиплати заробітної плати з урахуванням індексу інфляції, а також компенсації за затримку виплати заробітної плати та за невикористані щорічні відпустки.
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		Справа розглядалася судами неодноразово.
		 
		Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 11 грудня 2017 року у задоволенні позову  ОСОБА_1  відмовлено.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що Концерн «Військторгсервіс» не має будь-якої заборгованості перед ОСОБА_1 , що підтверджується довідкою бухгалтерії концерну від 24 жовтня 2017 року № 05/2204, згідно з якою заборгованість відповідача з виплати заробітної плати перед позивачем за період лютий - березень 2012 року відсутня.
		 
		Останньою постановою Київського апеляційного суду від 26 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 11 грудня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволено частково: стягнуто з Концерну «Військторгсервіс» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати у розмірі 24 540,63 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 50 000,00 грн; у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судового збору.
		 
		Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що відповідач ні під час звільнення, ні на вимогу позивача в липні 2013 року не виплатив нарахованих йому при звільненні та належних до виплати сум у розмірі 
		24 540,63 грн. Указана сума вирахувана на підставі довідки Державної фіскальної служби України (далі - ДФС) з приводу нарахованих та виплачених позивачу сум. При цьому апеляційний суд зробив висновок про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, що відповідає правилам статті 117 КЗпП України, який з урахуванням принципу співмірності становить 50 000,00 грн.
		 
		Відмовляючи в іншій частині вимог, суд керувався тим, що в матеріалах справи відсутні докази, у якому розмірі позивачу виплачувались надбавки в 2017 році і чи вони виплачувались узагалі, якими локальними актами такі надбавки встановлювались та в якому розмірі. Надбавки, про які позивач заявляв у позові, входять до структури заробітної плати позивача і в суду немає підстав вважати, що вони не були нараховані. Позовні вимоги про стягнення коштів за невикористану відпустку суд також вважав безпідставними, оскільки відповідно до тієї ж довідки ДФС, позивачу окремо було нараховано та виплачено 12 774,22 грн, що може бути компенсацією за невикористані відпустки. 
		 
		Вимоги в частині індексації заробітної плати в розмірі, визначеному позивачем, задоволенню не підлягають, оскільки позивач зробив розрахунок з надуманого ним розміру заробітної плати, який первинними бухгалтерськими документами не встановлений. Відповідно до статті 95 КЗпП України заробітна плата підлягає індексації у встановленому законом порядку, за яким індексація заробітної плати здійснюється роботодавцем на час проведення її виплати. У разі недотримання відповідачем законодавства щодо проведення індексації заробітної плати та в разі порушення строків її виплати позивач матиме право повторно звернутись до суду в цій частині позовних вимог. 
		 
		Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог 
		 
		У квітні 2019 року Концерн «Військторгсервіс» подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив скасувати постанову Київського апеляційного суду від 26 березня 2019 року та залишити в силі рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 11 грудня 2017 року, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального та порушенням норм процесуального права.
		 
		Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		 
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення заробітної плати повинні були розглядатися Господарським судом міста Києва, у якому відкрито провадження у справі про банкрутство Концерну «Військторгсервіс», оскільки спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
		 
		Позиція інших учасників справи
		 
		У відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просив скасувати постанову Київського апеляційного суду від 26 березня 2019 року частково та змінити її резолютивну частину, а справу не передавати на новий розгляд.
		 
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 24 травня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 червня 2019 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 03 липня 2019 року передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.
		 
		Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 10 липня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у порядку письмового провадження).
		 
		Позиція Великої Палати Верховного Суду
		 
		Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
		 
		Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права лише в межах касаційної скарги Концерну «Військторгсервіс»
		 
		Суди установили, що ОСОБА_1 відповідно до наказу міністра оборони України від 28 липня 2005 року № 449 та трудового контракту від 28 липня 
		2005 року № 449 працював у державному господарському об`єднанні - Концерні «Військторгсервіс» на посаді генерального директора.
		 
		Згідно з наказом міністра оборони України від 06 березня 2012 року № 124 
		(зі змінами, внесеними відповідно до наказу міністра оборони України 
		від 06 березня 2012 року № 137) ОСОБА_1 звільнений з роботи за пунктом 8 статті 36 КЗпП України (підстави, передбачені контрактом).
		 
		На підтвердження того, що заробітна плата ОСОБА_1 нараховувалась, надано письмову інформацію Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 18 грудня 2017 року за № 10/26/58-13-01-10, згідно з якою за січень - березень 2012 року ОСОБА_1 нарахована заробітна плата в сумі 41 113,19 грн, однак фактично виплачено за указані три місяці заробітну плату у розмірі 16 572,56 грн та утримано податок у розмірі 6 268,47 грн (т. 1, а. с. 181).
		 
		Указана інформація Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління ДФС у м. Києві додатково підтверджена податковою інспекцією на запит суду (т. 1, а. с. 187).
		 
		ОСОБА_1 за період з 01 лютого 2012 року по день звільнення - 06 березня 2012 року Концерном «Військторгсервіс» нараховувалась заробітна плата, однак у повному розмірі виплачена не була, незважаючи на те, що позивач у 2013 році звертався із заявою про виплату йому заборгованості із заробітної плати при звільненні, що підтверджується його письмовим зверненням до Концерну «Військторгсервіс» від 04 липня 2013 року (т. 1, а. с. 50).
		Указане звернення ОСОБА_1 до Концерну «Військторгсервіс» залишене без задоволення.
		 
		У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з цивільним позовом до Концерну «Військторгсервіс» про стягнення заборгованості із заробітної плати, надбавки до посадового окладу, грошової компенсації за невикористані щорічні відпустки та інфляційних втрат.
		 
		Вирішуючи питання юрисдикційності цього спору, Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями.
		 
		Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
		 
		Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
		 
		Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
		 
		У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
		 
		Згідно зі статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. 
		 
		За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
		 
		З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
		 
		У пунктах 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання позову та розгляду справи у суді першої інстанції) передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
		 
		У статті 19 ЦПК України (у редакції Закону від 03 жовтня 2017 року) визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
		 
		Можна зробити висновок, що загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції та розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин у всіх випадках, за винятком справ, розгляд яких прямо визначений за правилами іншого судочинства.
		 
		Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, по-друге, суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа), по-третє, пряма вказівка закону про вирішення спору в порядку певного судочинства.
		 
		При вирішенні питання щодо можливості розгляду справи в порядку цивільного судочинства необхідно керуватися завданнями цивільного судочинства, передбаченими у статті 1 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи у суді першої інстанції), якими є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		 
		При цьому суди повинні враховувати також принцип правової визначеності і не допускати наявності проваджень, а отже, і судових рішень, ухвалених у спорі між тими ж сторонами, з того ж предмета, але судами різних юрисдикцій.
		 
		Помилковим є твердження у касаційній скарзі, що позовні вимоги у цій справі про стягнення заробітної плати повинні були розглядатися господарським судом, у якому відкрито провадження у справі про банкрутство відповідача.
		 
		19 січня 2013 року набрав чинності Закон України від 22 грудня 2011 року № 4212-VI «Про внесення змін до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (за винятком окремих його положень) (далі - Закон № 4212-VI), яким Закон України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон № 2343-XII) викладено в новій редакції. 
		 
		У пункті 11 розділу X «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2343-XII визначено, що положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом.
		 
		Установлено, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 21 березня 2017 року порушено провадження у справі № 910/23971/16 про банкрутство Концерну «Військторгсервіс» (http://reyestr.court.gov.ua/Review/65535654).
		 
		Статтею 28 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» передбачено, що в разі банкрутства підприємства чи ліквідації його у судовому порядку зобов`язання перед працівниками такого підприємства щодо заробітної плати, яку вони повинні одержати за працю (роботу, послуги), виконану в період, що передував банкрутству чи ліквідації підприємства, виконуються відповідно до Закону № 2343-XII.
		 
		Частиною четвертою статті 10 Закону № 2343-XII визначено, що суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов`язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України. 
		 
		Указана норма кореспондується з положеннями пункту 7 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції, яким визначено, що господарським судам підвідомчі справи у всіх майнових спорах з вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, зокрема у спорах про стягнення заробітної плати, та застосовується незалежно від суб`єктного складу сторін.
		 
		Справи у відповідних спорах відносяться до виключної підсудності того господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (частина дев`ята статті 16 ГПК України). Такі майнові спори розглядаються та вирішуються господарським судом за правилами позовного провадження, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, установлених Законом № 2343-XII, у межах провадження у справі про банкрутство без порушення нових справ. 
		 
		У ГПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції) передбачено для господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, підвідомчість усіх майнових спорів з вимогами до боржників у такій справі.
		 
		Зважаючи на викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що за наявності порушеної господарським судом справи про банкрутство відповідача цивільна справа за позовом до такого відповідача не може бути порушена. Такі спори повинні вирішуватися за правилами господарського судочинства.
		 
		Проте згідно ухвали Господарського суду міста Києва від 17 квітня 2018 року у справі № 910/23971/16 задоволено заяву боржника про затвердження мирової угоди у цій справі від 27 березня 2018 року; затверджено мирову угоду від 06 березня 2018 року, укладену між кредиторами та боржником у справі № 910/23971/16  про банкрутство Концерну «Військторгсервіс». Пунктом 4 цієї ухвали закрито провадження у справі № 910/23971/16 (т. 2, а. с. 160 - 166).
		 
		Тобто на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду відсутня порушена господарським судом справа про банкрутство відповідача.
		 
		Велика Палата Верховного Суду вважає, що закриття провадження у цивільному судочинстві поставить під загрозу сутність гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) прав позивача на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту, оскільки судами цивільної юрисдикції уже розглянуто справу по суті, а розгляд спору у порядку господарського судочинства у справі про банкрутство унеможливлене тим, що такого провадження уже не існує.
		 
		У рішенні від 22 грудня 2009 року у справі «Безимянная проти Росії» (заява № 21851/03) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що «погоджується з тим, що правила визначення параметрів юрисдикції, що застосовуються до різних судів у рамках однієї мережі судових систем держав, безумовно, розроблені таким чином, щоб забезпечити належну реалізацію правосуддя. Заінтересовані сторони повинні очікувати, що такі правила будуть застосовуватися. Однак ці правила або їх застосування не повинні обмежувати сторони у використанні доступного засобу правового захисту».
		 
		У статті 6 Конвенції, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, закріплено принцип доступу до правосуддя.
		 
		Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
		 
		Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення ЄСПЛ від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції»).
		 
		У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами. Зокрема, у рішенні від 09 грудня 2010 року у справі «Буланов та Купчик проти України» (заяви № 7714/06 та № 23654/08) ЄСПЛ встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо відсутності у заявників доступу до суду касаційної інстанції з огляду на те, що відмова Вищого адміністративного суду України розглянути касаційні скарги заявників всупереч ухвалам Верховного Суду України не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й знівелювала авторитет судової влади. При цьому ЄСПЛ вказав, що держава має забезпечити наявність засобів для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо судової юрисдикції (пункти 27, 28, 38-40 рішення). У рішенні від 01 грудня 2011 року у справі «Андрієвська проти України» (заява № 34036/06) ЄСПЛ визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції з огляду на те, що Вищий адміністративний суд України відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою заявниці, оскільки її справа мала цивільний, а не адміністративний характер, і тому касаційною інстанцією мав бути Верховний Суд України; натомість останній відмовив у відкритті касаційного провадження, зазначивши, що судом касаційної інстанції у справі заявниці є Вищий адміністративний суд України (пункти 13, 14, 23, 25, 26 рішення). У рішенні від 17 січня 2013 року у справі «Мосендз проти України» (заява № 52013/08) ЄСПЛ визнав, що заявник був позбавлений ефективного національного засобу юридичного захисту, гарантованого статтею 13 Конвенції, через наявність юрисдикційних конфліктів між цивільними й адміністративними судами (пункти 116, 119, 122-125 рішення). У рішенні від 21 грудня 2017 року у справі «Шестопалова проти України» (заява № 55339/07) ЄСПЛ зробив висновок, що заявниця була позбавлена права на доступ до суду всупереч пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки національні суди надавали їй суперечливі роз`яснення щодо юрисдикції, відповідно до якої позов заявниці мав розглядатися у судах України, а Вищий адміністративний суд України не виконав рішення Верховного Суду України щодо розгляду позову заявниці за правилами адміністративного судочинства (пункти 13, 18?24 рішення).
		 
		Велика Палата Верховного Суду вважає, що розгляд цього спору має завершитися за правилами цивільного судочинства, а тому суд апеляційної інстанції правомірно вирішив у порядку цивільного судочинства справу, оскільки втрачена можливість розгляду справи в господарському суді, який закрив справу про банкрутство відповідача.
		 
		Щодо розгляду справи по суті, то слід вказати таке.
		 
		Статтею 43 Конституції України гарантовано право на своєчасне одержання винагороди за працю, яке захищається законом.
		 
		Це право кореспондується з вимогами статті 233 КЗпП України та статті 21 Закону № 108/95-ВР.
		 
		Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день  звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сумм, належних працінвикові при звільненні, власник або уповнвоажений ним орган в усякому випадку повинен у зазанчений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
		 
		Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
		 
		При наявності спору про розмір належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
		 
		Враховуючи, що відповідач згідно вимог статті 60 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання позову та розгляду справи в суді першої інстанції) не надав доказів про належну виплату позивачу при його звільненні нарахованої заробітної плати, а в матеріалах справи наявна інформація Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління ДФС у м. Києві про нараховану та фактично виплачену заробітну плату ОСОБА_1 , то апеляційний суд правильно обґрунтував висновок про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість із заробітної плати в сумі 24 540,63 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 50 000,00 грн.
		 
		Пунктом 1 частини першої статті 409 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
		 
		Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		 
		З огляду на те, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, то відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України його необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
		 
		У такому разі розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.
		Керуючись статтями 259, 268, 400, 402, 409, 410, 416, 417, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду 
		 
		ПОСТАНОВИЛА:
		 
		Касаційну скаргу Концерну «Військторгсервіс» залишити без задоволення.
		 
		Постанову Київського апеляційного суду від 26 березня 2019 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач                                                                                   О. М. Ситнік
		Судді:                                    Н. О. Антонюк                                        О. Р. Кібенко
		Т. О. Анцупова                                       В. С. Князєв
		С. В. Бакуліна                                         Л. М. Лобойко
		В. В. Британчук                                     Н. П. Лященко
		Ю. Л. Власов                                           О. Б. Прокопенко
		М. І. Гриців                                              В. В. Пророк
		Д. А. Гудима                                          Л. І. Рогач
		В. І. Данішевська                                  О. С. Ткачук
		Ж. М. Єленіна                                         В. Ю. Уркевич
		О. С. Золотніков                                   О. Г. Яновська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...