Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 761/14516/15-ц : Справи про адмінправопорушення (з 01.01.2019); У порядку процесуального законодавства; В порядку ЦПК України; Заяви про перегляд заочного рішення.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 03.12.2019. Забезпечено надання загального доступу: 03.12.2019.
Дата набрання законної сили: 20.11.2019
Номер судового провадження: 14-402цс19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		20 листопада 2019 року
		м. Київ
		 
		Справа № 761/14516/15-ц
		Провадження № 14-402цс19
		 
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача Ситнік О. М.,
		 
		суддів: Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Яновської О. Г.,
		 
		учасники справи:
		позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
		відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія Консоль-Строй ЛТД» (далі - ТОВ «БК Консоль-Строй ЛТД»), Товариство з обмеженою відповідальністю фірма «Консоль ЛТД» (далі - ТОВ фірма «Консоль ЛТД»),
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Головне управління юстиції у м. Києві (далі - ГУЮ у м. Києві),
		 
		розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ТОВ фірми «Консоль ЛТД» в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Венської Оксани Олександрівни
		 
		на заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 липня 2015 року у складі судді Осаулова А. А. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 27 квітня 2017 року у складі колегії суддів Чобіток А. О., Немировської О. В., Соколової В. В.
		 
		у цивільній справі за позовом  ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ТОВ «БК Консоль-Строй ЛТД», ТОВ фірми «Консоль ЛТД», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ГУЮ у м. Києві, про визнання майнових прав на нерухоме майно та
		 
		УСТАНОВИЛА:
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У травні 2015 року  ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з указаним позовом, у якому просили визнати майнові права на трикімнатну квартиру № 2, загальною площею 81,5 кв. м, житловою площею 51,0 кв. м, на третьому поверсі громадського комплексу, що знаходиться на АДРЕСА_2 , у рівних частках за кожною.
		 
		Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 21 листопада 2003 року між ТОВ фірмою «Консоль ЛТД» та ОСОБА_1 було укладено договір за                                         № 2979/322-103 (р) про спільну діяльність щодо пайової участі у будівництві багатоквартирного житлового будинку по АДРЕСА_2 та введення його в експлуатацію. 03 грудня 2013 року між ОСОБА_1 та ТОВ фірмою «Консоль ЛТД» укладено додатковий договір, згідно з умовами якого пайовиком також було залучено ОСОБА_2 .
		 
		Позивачами зазначено, що вони повністю виконали свої зобов`язання за договором № 2979/322-103 (р) про спільну діяльність щодо дольової участі у будівництві і відповідно до акта приймання-передачі від 24 січня 2014 року ТОВ фірма «Консоль ЛТД» передало, а вони прийняли трикімнатну квартиру № 2, загальною площею 81,5 кв. м, житловою площею 51,0 кв. м, на третьому поверсі громадського комплексу на АДРЕСА_2 , проте відповідачі не виконали свої зобов`язання щодо надання документів для здійснення реєстрації прав власності на об`єкт інвестування. 
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		Заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 06 липня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено. Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 майнові права по 1/2 частці за кожною на трикімнатну квартиру № 2, загальною площею 81,5 кв. м, житловою площею 51,0 кв. м, на третьому поверсі громадського комплексу, що знаходиться на АДРЕСА_2 (1 черга будівництва, 4-секційний будинок).
		 
		Задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався тим, що незважаючи на виконання позивачами своїх зобов`язань за договором про спільну діяльність з пайової участі у будівництві багатоквартирного житлового будинку від 21 листопада 2003 року, вони позбавлені права отримати необхідні документи для реєстрації права власності, у результаті невиконання відповідачами своїх зобов`язань, у зв`язку з чим єдиним можливим способом для захисту їхніх цивільних прав на новостворене нерухоме майно є визнання за ними майнових прав на об`єкт інвестування.
		 
		Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 27 квітня 2017 року заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 липня 2015 року залишено без змін.
		 
		Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд керувався тим, що суд першої інстанції правильно визначився з правовідносинами, які виникли між сторонами, та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню при вирішенні спору.
		 
		Короткий зміст вимог, наведених у касаційній скарзі
		 
		У травні 2017 року ТОВ фірма «Консоль ЛТД» в особі ліквідатора -арбітражного керуючого Венської О. О. подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просило скасувати заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 липня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 27 квітня 2017 року, а провадження у справі закрити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
		 
		Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		 
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що на офіційному вебсайті Вищого господарського суду України знаходиться оголошення про порушення у березні 2015 року справи № 911/5186/14 про банкрутство відносно боржника ТОВ фірми «Консоль ЛТД», а тому суди попередніх інстанцій зробили помилковий висновок, що розгляд цієї справи повинен відбуватися за правилами цивільного судочинства. Враховуючи положення частини четвертої статті 10 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон № 2343-XII), пункту 7 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) справи у спорах з майновими вимогами до боржника підвідомчі саме господарському суду.
		 
		Також зазначено, що дія договору № 2979/322-103(р) не припинилась і він є чинним, доказів звернень позивачів до відповідача про укладення додаткової угоди або виділення іншого рівнозначного майна матеріали справи не містять, а отже їх права не порушені. 
		 
		Позиція інших учасників справи
		 
		У запереченнях на касаційну скаргу представник позивачів -      ОСОБА_3 зазначала, що оскаржувані судові рішення є законні та обґрунтовані, просила залишити їх без змін.
		 
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою, а ухвалою від 07 грудня 2017 року справу призначено до судового розгляду. 
		 
		15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) викладено в новій редакції.
		 
		Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		У березні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 червня 2019 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 19 червня 2019 року передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.
		 
		Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 06 серпня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у порядку письмового провадження).
		 
		Позиція Великої Палати Верховного Суду
		 
		Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі та запереченнях доводи, матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
		 
		Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. 
		 
		Суди встановили, що 21 листопада 2003 року між ОСОБА_1 та ТОВ фірмою «Консоль ЛТД» укладено договір № 2979/322-103 (р) про спільну діяльність щодо дольової участі в будівництві багатоквартирного житлового будинку на АДРЕСА_2 . Відповідно до пунктів 1.1, 3.4 договору сторони зобов'язалися діяти спільно для досягнення спільної мети: будівництво та введення в експлуатацію житлового будинку. Запланований строк закінчення будівництва та здачі об'єкта - І квартал 2005 року.
		 
		Відповідно до умов указаного договору ОСОБА_1 зобов`язалася внести грошові кошти у встановлений договором строк та в розмірі, зазначеному у пункті 3.1 договору.
		 
		ТОВ фірма «Консоль ЛТД» зобов`язалося власними та залученими силами, механізмами, обладнанням, а також за рахунок пайових і запозичених коштів юридичних та фізичних осіб завершити будівництво багатоквартирного житлового будинку відповідно до проекту та вимог Державних будівельних норм та передати ОСОБА_1 двокімнатну квартиру за будівельним № 2 на третьому поверсі загальною проектною площею 82 кв. м (п. 3.2 договору).
		 
		У пункті 3.9 договору вказано, що частка ОСОБА_1 вважається прийнятою після підписання акта про виконання договору ТОВ фірмою «Консоль ЛТД».
		 
		23 лютого 2012 року між ОСОБА_1 та ТОВ фірмою «Консоль ЛТД», ТОВ «БК Консоль-Строй ЛТД» укладено додатковий договір до договору № 2979/322-103 (р), згідно з яким сторони внесли зміни, у тому числі у пункт 3.1 договору про те, що у зв`язку із збільшенням кошторисної вартості будівництва об`єкта розмір грошового внеску збільшується на суму еквівалентну 9700,00 доларів США.
		 
		03 грудня 2013 року укладено додаткову угоду до договору                                        № 2979/322-130 (р), відповідно до якої пайовиком також було залучено ОСОБА_2 та відповідно до пунктів 1.2, 3.2 змін цієї угоди, планований термін виділення «частки в натурі» - 4 квартал 2013 року; по закінченню будівництва об`єкта позивачу буде виділена в натурі трикімнатна квартира  № 2 на 3-му поверсі, загальною проектною площею 81,5 кв. м, багатоквартирного житлового будинку на АДРЕСА_2 (1 черга будівництва, 4-секційний будинок).
		 
		Позивачі виконали в повному обсязі свої зобов`язання за договором, сплатили грошові кошти - пайовий внесок відповідно до додаткового договору до договору № 2979/322-103 (р), що підтверджується копіями квитанцій, а також довідкою ТОВ фірми «Консоль ЛТД» від 27 січня 2014 року.
		 
		Згідно з актом приймання-передачі від 24 січня 2014 року ТОВ фірма «Консоль ЛТД» передало, а позивачі прийняли трикімнатну квартиру      № 2 на третьому поверсі, загальною площею 81,5 кв. м., житловою площею 51,0 кв. м, багатоквартирного житлового будинку на АДРЕСА_2 (1 черга будівництва, 4-секційний будинок).
		 
		Вирішуючи питання юрисдикційності цього спору, Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями.
		 
		Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.
		 
		Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
		 
		Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. 
		 
		У пунктах 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом та розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) передбачалося, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
		 
		У статті 19 ЦПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року) визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
		 
		Стосовно посилання у касаційній скарзі на те, що позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання майнових прав на нерухоме майно заявлені після порушення справ про банкрутство, а тому підсудні господарському суду, необхідно зазначити таке.
		 
		Умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів передбачені Законом № 2343-XII.
		 
		У зв`язку з набранням чинності 19 січня 2013 року (за винятком окремих положень) Закону України від 22 грудня 2011 року № 4212-VI «Про внесення змін до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» Закон № 2343-XII викладено в новій редакції.
		 
		Згідно з пунктом 7 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2343-XII статтю 12 ГПК України доповнено пунктом 7, відповідно до якого до підвідомчості господарських судів віднесено справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство.
		 
		Відповідно до Закону України від 02 жовтня 2012 року № 5405-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобов`язань» розділ Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2343-XII доповнено пунктом 1-1, яким визначено, що положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом.
		 
		Таким чином, вирішуючи питання про визначення юрисдикції (предметної підсудності) справи у спорах фізичної особи з майновими вимогами до боржника, суди повинні враховувати положення пункту 1-1 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2343-XII, вимоги статті 15 ЦПК України, статті 12 ГПК України та брати до уваги дату порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство боржника.
		 
		Порушення господарським судом справ про банкрутство боржника до 19 січня 2013 року не впливає на визначення юрисдикції цих спорів, і їх слід розглядати в порядку цивільного судочинства.
		 
		Аналогічний висновок зроблено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 456/20/16-ц, від 26 червня 2018 року у справі № 372/3584/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 541/459/17, від 29 травня 2019 року у справі № 14-146цс19, від 11 вересня 2019 року у справі №  14-370цс19 та інших, і підстав для відступу від нього не вбачається.
		 
		На час розгляду справи в суді першої інстанції жодних відомостей про порушення щодо ТОВ фірми «Консоль ЛТД» справи про банкрутство не надходило. 
		 
		В апеляційному суді про вказану обставину зазначило ТОВ фірма «Консоль ЛТД», зокрема, повідомило в апеляційній скарзі (т. 1, а. с. 146 - 155), що ухвалою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 16 липня 2012 року у справі № 502-4/2325-2012 порушено провадження про банкрутство ТОВ фірми «Консоль ЛТД», про що внесено відомості до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний реєстр).
		 
		Витяг з Єдиного реєстру, який знаходиться на а. с. 178 - 181, т. 1, містить відомості, що 19 липня 2012 року порушено справу про банкрутство; підстава - за судовим рішенням про порушення провадження у справі про банкрутство від 16 липня 2012 року № 5002-4/2325-2012.
		 
		Відповідно до частини першої статті 18 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» у редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. 
		 
		Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень (далі - ЄДРСР) ухвала Господарського суду Автономної Республіки Крим від 16 липня 2012 року у справі № 5002-4/2325-2012 оприлюднена 26 липня 2012 року за № 25301665.
		 
		Законом України від 22 грудня 2005 року № 3262-IV «Про доступ до судових рішень» (далі - Закон № 3262-IV) регулюються відносини щодо забезпечення доступу до судових рішень (рішень, судових наказів, постанов, вироків, ухвал), ухвалених судами загальної юрисдикції, та ведення ЄДРСР (стаття 1 цього Закону). 
		 
		Згідно із частиною першою статті 6 Закону № 3262-IV кожен має право повністю або частково відтворювати судові рішення, що проголошені судом прилюдно, у будь-який спосіб, у тому числі через оприлюднення в друкованих виданнях, у засобах масової інформації, створення електронних баз даних судових рішень. 
		 
		Суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до ЄДРСР (частина третя статті 6 Закону № 3262-IV).
		 
		Тобто на час розгляду справи суд апеляційної інстанції був поінформований про порушення справи про банкрутство ТОВ фірми «Консоль ЛТД» у 2012 році, що давало можливість розглянути справу в порядку цивільного судочинства. Відомості з ЄДРСР у розумінні вимог Закону № 3262-IV є достовірними.
		 
		Також у справі на а. с. 50 - 54, т. 1 знаходиться копія постанови Господарського суду Київської області від 04 серпня 2016 року про визнання боржника банкрутом, зі змісту якої убачається, що ухвалою Господарського суду Київської області від 12 березня 2015 року порушено провадження у справі про банкрутство ТОВ фірми «Консоль ЛТД».
		 
		Велика Палата Верховного Суду зазначає, що відповідно до статті 12 Закону України від 15 квітня 2014 року № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» у зв`язку з неможливістю здійснювати правосуддя судами Автономної Республіки Крим та міста Севастополя на тимчасово окупованих територіях змінено територіальну підсудність судових справ, підсудних розташованим на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя судам, та забезпечено розгляд: господарських справ Господарського суду Автономної Республіки Крим - Господарським судом Київської області, а господарських справ Господарського суду міста Севастополя - Господарським судом міста Києва, господарських справ Севастопольського апеляційного господарського суду - Київським апеляційним господарським судом.
		 
		Тому порушення справи про банкрутство у 2012 році не впливає на визначення юрисдикції вказаної справи. З урахуванням предмета та обсягу позовних вимог, суб`єктного складу спору справа підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства і законно розглянута загальними судами.
		 
		Стосовно висновків судів по суті вирішеного спору слід зазначити таке.
		 
		Відповідно до статті 190 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) майном як особливим об`єктом вважаються окрема сукупність речей, а також майнові права та обов`язки, при цьому майнові права визнаються речовими правами.
		 
		Згідно із частиною другою статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, споруди, тощо) виникає з моменту завершення будівництва. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
		 
		За положеннями пункту 2 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 461, прийняття в експлуатацію об`єктів, що належать до І-ІІІ категорії складності, та об`єктів, будівництво яких здійснено на підставі будівельного паспорта, проводиться шляхом реєстрації Державною архітектурно-будівельною інспекцією України та її територіальними органами поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації.
		 
		Захист майнових прав здійснюється у порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.
		За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
		 
		Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		 
		За правилом статті 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.
		 
		Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
		 
		У статті 876 ЦК України передбачено, що власником об`єкта будівництва або результату інших будівельних робіт є замовник, якщо інше не передбачено договором.
		 
		Відповідно до вимог статті 1 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) завданнями цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		 
		Аналогічне положення міститься й у статті 2 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року, згідно із частиною другою якої суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
		 
		Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття 4 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій; стаття 5 цього ж Кодексу у редакції від 03 жовтня 2017 року).
		 
		Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом прав, свобод чи інтересів. 
		 
		Як зазначено у статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій), суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
		 
		Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). 
		 
		Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.
		 
		У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР і яка для України набрала чинності 11 вересня 1997 року (далі - Конвенція), закріплено право на справедливий суд.
		 
		З огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України, Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства.
		 
		Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
		 
		Концепція «майна» у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а відтак і «майном» (пункт 98 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо прийнятності заяви у справі «Броньовські проти Польщі» (Broniowski v. Poland), заява № 31443/96; пункт 22 рішення ЄСПЛ від 10 березня 2011 року у справі «Сук проти України», заява № 10972/05).
		 
		У контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції об`єктами права власності можуть бути у тому числі «легітимні очікування» та «майнові права» (рішення ЄСПЛ від 23 жовтня 1991 року у справі «Пайн Велі Девелопмент Лтд. та інші проти Ірландії» (Pine Valley Developments Ltd and Others v. Ireland), заява № 12742/87; ухвала ЄСПЛ від 13 грудня 1984 року щодо прийнятності заяви S. v. the United Kingdom, № 10741/84).
		 
		Установивши під час розгляду справи, що відповідач - ТОВ фірма «Консоль ЛТД» не виконав належним чином узятих за договором зобов`язань, не визнає майнових прав позивачів на спірне нерухоме майно, хоч вони і сплатили пайові внески в повному обсязі, тобто вчинили дії, спрямовані на виникнення юридичних фактів, необхідних і достатніх для отримання права вимоги переходу права власності на об`єкт будівництва або набуття майнових прав на цей об`єкт, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, обґрунтовано вважав, що є підстави для визнання за позивачами майнових прав на спірну квартиру.
		 
		При цьому суди правильно вважали, що обраний  ОСОБА_1 , ОСОБА_2 спосіб захисту порушених прав є ефективним, не заборонений законом, оскільки іншим шляхом вони не можуть захистити свої права.
		 
		Аналогічні висновки по суті вирішеного спору зробила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 27 лютого 2019 року у справі   № 761/32696/13-ц (провадження № 14-606цс18), від 03 квітня 2019 року у справі № 761/9951/15-ц (провадження № 14-614цс18), від 29 травня 2019 року у справі № 761/20844/13-ц (провадження № 14-146цс19), від 11 вересня 2019 року у справі № 1522/16455/12 (провадження № 14-370цс19).
		 
		Оскаржувані судові рішення відповідають установленим зазначеними вище нормами матеріального та процесуального права принципам і завданням цивільного судочинства, положенням норм процесуального права щодо законності й обґрунтованості.
		 
		Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів та не дають підстав вважати, що суди порушили норми матеріального та процесуального права.
		 
		Згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
		Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. «вирішена справа»), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися. Іншими словами, цей принцип гарантує остаточність рішень («що вирішено - вирішено і не має переглядатися до безмежності»).
		 
		У справі «Христов проти України» (рішення від 19 лютого 2009 року, заява № 24465/04) ЄСПЛ наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу «Брумареску проти Румунії»). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду.
		 
		У справі, що розглядається, особа, яка подала апеляційну скаргу, оскаржила рішення суду першої інстанції через півтора року після його ухвалення.
		 
		Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		Велика Палата Верховного Суду вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України вони підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга - без задоволення. У такому разі розподіл судових витрат не проводиться згідно зі статтею 141 ЦПК України.
		 
		Керуючись статтями 259, 268, 400, 402, 409, 410, 416, 417, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду 
		 
		ПОСТАНОВИЛА:
		 
		Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Консоль ЛТД» залишити без задоволення.
		Заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 липня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 27 квітня 2017 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач                                                                                   О. М. Ситнік
		Судді:                                    Н. О. Антонюк                                        О. Р. Кібенко
		Т. О. Анцупова                                       В. С. Князєв
		С. В. Бакуліна                                         Л. М. Лобойко
		В. В. Британчук                                     Н. П. Лященко
		Ю. Л. Власов                                           О. Б. Прокопенко
		М. І. Гриців                                              В. В. Пророк
		Д. А. Гудима                                          Л. І. Рогач
		Ж. М. Єленіна                                         О. С. Ткачук
		О. С. Золотніков                                    О. Г. Яновська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...