Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 802/4112/15-а : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо примусового виконання судових рішень і рішень інших органів.
Надіслано для оприлюднення: 03.12.2019. Зареєстровано: 04.12.2019. Забезпечено надання загального доступу: 04.12.2019.
Дата набрання законної сили: 03.12.2019
Номер судового провадження: К/9901/10548/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		03 грудня 2019 року 
		Київ
		справа №802/4112/15-а
		адміністративне провадження №К/9901/10548/18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		головуючого судді Мартинюк Н.М., 
		суддів  Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
		розглянув у порядку письмового провадження
		касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Гірник»   
		на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 4 лютого 2016   року (головуючий суддя - Дмитришена Р.М.) 
		і ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2016 року (головуючий суддя - Курко О.П., судді -Совгира Д.І., Білоус О.В.) 
		у справі №802/4112/15-а
		за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Гірник»
		до Відділу державної виконавчої служби Тиврівського районного управління юстиції Вінницької області
		за участю прокурора Вінницької області
		про зобов`язання вчинити дії.
		 
		І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		Товариство з обмеженою відповідальністю «Гірник» у грудні 2015 року звернулося з адміністративним позовом до Відділу державної виконавчої служби Тиврівського районного управління юстиції Вінницької області    (далі також - «ВДВС Тиврівського РУЮ Вінницької області»), в якому, з урахуванням уточнень позовних вимог, просило зобов`язати відповідача:
		 
		- винести постанову про скасування арешту майна і заборони відчуження майна позивача у виконавчому провадженні ВП №44386274;
		 
		- винести постанову про закінчення вказаного виконавчого провадження ВП №44386274.
		 
		В обґрунтування позовних вимог зазначає, що застосовані до нього органом державної виконавчої служби арешт майна і заборона його відчуження у виконавчому провадженні ВП №44386274 (яке було згодом об`єднане у зведене виконавче провадження ВП №44508031) є незаконними. 
		 
		Зазначене виконавче провадження було відкрите за виконавчим листом, виданим 11 жовтня 2013 року Рівненським окружним адміністративним судом у справі №817/3137/13-а про стягнення з позивача податкового боргу в сумі: 1807916,50 грн. На думку позивача, цей виконавчий лист є таким, що не підлягає виконанню, оскільки вимоги щодо стягнення вказаного боргу були відхилені господарським судом у справі про банкрутство позивача.
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 4 лютого 2016 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.
		 
		Судові рішення мотивовані тим, що виконавчий лист Рівненського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2013 року у справі №817/3137/13-а, який став підставою для відкриття виконавчого провадження і накладення арешту на майно боржника та оголошення заборони на його відчуження, був виданий вже після відкриття провадження у справі про банкрутство позивача, а тому зазначена у ньому сума податкового боргу не відноситься до конкурсних вимог кредиторів боржника, вважається такою, що виникла після відкриття провадження у справі про банкрутство, і її належить стягнути з позивача.
		 
		В частині позовних вимог до органу державної виконавчої служби щодо закінчення виконавчого провадження суди зазначили, що вони не можуть втручатися у дискреційні повноваження відповідача - суб`єкта владних повноважень і зобов`язувати його прийняти те чи інше рішення.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		 
		У касаційній скарзі позивач просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про задоволення позову. На його думку, суди неправильно застосували норми матеріального права.
		 
		Зазначає, що на момент видачі Рівненським окружним адміністративним судом виконавчого листа від 11 жовтня 2013 року про стягнення податкового боргу в розмірі: 1807916,50 грн він знаходився в процедурі банкрутства. Також вважає, що податковий борг виник до порушення провадження у справі про банкрутство позивача, а тому орган податкової служби за вказаною вимогою є конкурсним кредитором і пропустив строк на подання своїх вимог. Отже, на думку позивача, податковий борг вважається погашеним, а виконавчий документ - таким, що не підлягає виконанню.
		 
		Відповідач і прокурор не надали своїх відзивів на касаційну скаргу.  
		 
		II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ 
		 
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що ухвалою господарського суду Вінницької області від 17 серпня 2012 року порушено провадження у справі про банкрутство позивача (справа №5/40/2012/5003). Згодом ухвалою цього ж суду від 15 січня 2013 року вказану справу передано за територіальною підсудністю до господарського суду Рівненської області.
		 
		8 квітня 2015 року господарський суд Рівненської області прийняв ухвалу (залишена без змін ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 13 травня 2015 року), якою в заяві Державної податкової інспекції у Рівненському районі про визнання кредитором Товариства з обмеженою відповідальністю «Гірник» в сумі: 1678067,25 грн відмовив. Заяву Державної податкової інспекції у Рівненському районі в частині визнання поточних кредиторських вимог до боржника в сумі: 129882,97 грн залишив без розгляду.
		 
		У мотивувальній частині цієї ухвали господарського суду, в тому числі, зазначено:
		 
		«Як вбачається із заяви заявника і доданих до неї документів грошові вимоги Державної податкової інспекції у Рівненському районі в сумі: 1254293,66 грн виникли на підставі податкових повідомлень-рішень №0010131741, №0000202342, №0000162342, №0000142342, №0000152342, №0000182342, №0000172342, №0000192342 від 27 квітня 2012 року.
		 
		Вимоги заявника, що ґрунтуються на вказаних податкових повідомленнях-рішеннях з огляду на положення Податкового кодексу України та розрахунку, поданого заявником, виникли 7 травня 2012 року, тобто заявник за вказаною вимогою є конкурсним кредитором і зобов`язаний був подати заяву до суду із зазначеною вимогою до 17 травня 2013 року.
		 
		Крім того, як вбачається із заяви заявника та доданих до неї документів грошові вимоги Державної податкової інспекції у Рівненському районі з податку на додану вартість за лютий 2012 року та за період з квітня до червня 2012 року в сумі: 370160 грн, з податку на прибуток за І квартал 2012 року в сумі: 589 грн виникли на підставі самостійно поданих боржником декларацій з податку на прибуток і податку на додану вартість.
		 
		Вимоги заявника до боржника з податку на додану вартість за лютий 2012 року та за період з квітня до червня 2012 року в сумі: 370160 грн, з податку на прибуток за І квартал 2012 року в сумі: 589 грн, з пені в сумі: 53024,59 грн з огляду на положення Податкового кодексу України та розрахунку, поданого заявником, виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Гірник», тобто заявник за вказаною вимогою є конкурсним кредитором і зобов`язаний був подати заяву до суду із зазначеною вимогою до 17 травня 2013 року».
		 
		19 серпня 2015 року господарський суд Рівненської області ухвалою затвердив мирову угоду у справі про банкрутство позивача, припинив дію мораторію на задоволення вимог кредиторів боржника, скасував заходи до забезпечення грошових вимог кредиторів, а провадження у справі про банкрутство припинив. Пунктом 6 резолютивної частини цієї ухвали визначено: «Вимоги конкурсних кредиторів, які не були заявлені у встановлений законом строк або відхилені господарським судом, вважаються погашеними, а виконавчі документи за відповідними вимогами визнаються такими, що не підлягають виконанню».
		 
		12 листопада 2015 року після ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження позивач дізнався про накладення арешту на все його майно на підставі постанови про арешт майна боржника та заборону на його відчуження (ВП №42694014).
		 
		За змістом цієї постанови слідує, що 11 жовтня 2013 року Рівненським окружним адміністративним судом було видано виконавчий лист в адміністративній справі №817/3137/13-а про стягнення з позивача податкового боргу в розмірі 1807916,50 грн.
		 
		4 серпня 2014 року відділом державної виконавчої служби Рівненського районного управління юстиції винесено постанову про арешт майна боржника та заборону його відчуження ВП №42694014, згідно якої накладено арешт на все майно, що належить ТОВ «Гірник» та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, що належить боржнику. Надалі, це виконавче провадження було передано за належністю до відповідача на підставі пункту 10 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження».
		 
		13 серпня 2014 року до ВДВС Тиврівського РУЮ з ВДВС Рівненського РУЮ надійшов виконавчий лист у справі №817/3173/13-а, виданий 11 жовтня 2013 року Рівненським окружним адміністративним судом про стягнення з ТОВ «Гірник» на користь ДПІ у Рівненському районі податкового боргу в сумі 1807916,50 грн і постанова про закінчення виконавчого провадження від 4 серпня 2014 року ВП №42694014. Згідно цієї постанови місцезнаходженням постійно діючого органу боржника та місцезнаходженням його майна є адреса: смт. Тиврів, вул. Забужжя , 15, Вінницька область. За місцем реєстрації село Малий Шпаків боржник не знаходиться.
		 
		14 серпня 2014 року державний виконавець виніс постанову про відкриття виконавчого провадження (ВП №44386274).
		 
		22 серпня 2014 року виконавче провадження ВП №44386274 було об`єднане у зведене  виконавче провадження ВП №44508031.
		 
		19 листопада 2015 року позивач звернувся до відповідача з вимогою скасувати постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження і винести постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №4438274, яке 22 серпня 2014 року було об`єднане у зведене виконавче провадження ВП №44508031 у зв`язку з визнанням виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню.
		 
		ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)
		 
		Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		 
		Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року (чинного на час виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
		 
		Статтею 11 цього Закону передбачено, що обов`язки і права державних виконавців, зокрема у процесі здійснення виконавчого провадження він має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.
		 
		За пунктом 4 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року виконавче провадження підлягає закінченню, зокрема, у разі визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.
		 
		У відповідності до статті 50 вказаного Закону у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
		 
		Згідно статті 60 цього Закону зняття арешту з майна передбачено у таких випадках:
		 
		- коли особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові (вона може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту);
		 
		- у разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна (арешт з майна знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини);
		 
		- якщо виявлено порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом (з майна боржника може бути знято арешт за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець);
		 
		- у разі наявності письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зносу, пошкодженням або в разі якщо витрати, пов`язані із зверненням на таке майно стягнення, перевищують грошову суму, за яку воно може бути реалізовано (арешт з майна боржника може бути знято за постановою державного виконавця, що затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований);
		 
		- за рішенням суду (у всіх інших випадках незавершеного виконавчого провадження).
		 
		Відповідно до статті 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14 травня 1992 року (чинного на час виникнення спірних правовідносин) кредитор - юридична або фізична особа, а також органи доходів і зборів та інші державні органи, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника (майнового поручителя); погашені вимоги кредиторів - задоволені вимоги кредиторів, вимоги, щодо яких досягнуто згоди про припинення, у тому числі заміну зобов`язання або припинення зобов`язання в інший спосіб, а також інші вимоги, які відповідно до цього Закону вважаються погашеними.
		 
		За частиною четвертою статті 83 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14 травня 1992 року у випадках затвердження звіту керуючого санацією боржника, затвердження мирової угоди, затвердження звіту ліквідатора або виконання боржником усіх зобов`язань перед кредиторами господарський суд в ухвалі про припинення провадження у справі зазначає, що вимоги конкурсних кредиторів, які не були заявлені в установлений цим Законом строк або відхилені господарським судом, вважаються погашеними, а виконавчі документи за відповідними вимогами визнаються такими, що не підлягають виконанню.
		 
		Згідно зі статтею 259 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України») в редакції до 15 грудня 2017 року суд, який видав виконавчий лист, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, або визнати виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню, та стягнути на користь боржника безпідставно одержане стягувачем за виконавчим листом.
		 
		Суд розглядає заяву в десятиденний строк у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника і постановляє ухвалу. Неприбуття у судове засідання стягувача і боржника, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду, не перешкоджає судовому розгляду. До розгляду заяви суд має право своєю ухвалою зупинити стягнення за виконавчим листом, а також витребувати виконавчий лист (частина третя статті 259 КАС України в редакції до 15 грудня 2017 року).
		 
		Суд ухвалою вносить виправлення до виконавчого листа, а у разі якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин, суд визнає виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню повністю або частково. Якщо стягнення за таким виконавчим листом уже відбулося повністю або частково, суд одночасно на вимогу боржника стягує на його користь безпідставно одержане стягувачем за виконавчим листом (частина четверта статті 259 КАС України в редакції до 15 грудня 2017 року).
		 
		Ухвалу суду за результатами розгляду заяви про виправлення помилки у виконавчому листі, про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, та про стягнення на користь боржника безпідставно одержаного стягувачем за виконавчим листом може бути оскаржено в загальному порядку (частина п`ята статті 259 КАС України в редакції до 15 грудня 2017 року).
		Подібні норми щодо визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, містить стаття 374 КАС України в чинній редакції.
		 
		ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		 
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		 
		Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		 
		Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
		 
		Ознайомившись із доводами скаржника і перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити частково з огляду на таке.
		 
		Відмовляючи в позові суди першої та апеляційної інстанцій вірно зазначили, що судові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України і виконуються в порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження».
		 
		Проте, суди попередніх інстанцій не взяли до уваги, що позивач перебував у процедурі банкрутства, і в такому випадку потрібно враховувати особливості цієї процедури і приписи Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14 травня 1992 року, зокрема щодо погашення вимог кредиторів.
		 
		Верховний Суд вважає помилковим висновок судів попередніх інстанцій, що моментом виникнення податкового боргу є дата видачі виконавчого листа суду на виконання рішення про стягнення цього податкового боргу. Відповідно до пункту 14.1.175 статті 14 Податкового кодексу України податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання. Момент виникнення податкового боргу визначається наступним днем, після спливу строків для сплати платником податків узгодженого грошового/податкового зобов`язання.
		 
		Стаття 259 КАС України в редакції до 15 грудня 2017 року надає право суду, який видав виконавчий лист, за заявою стягувача або боржника визнати цей виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню, у разі якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
		 
		Верховний Суд зазначає, що положення статті 259 КАС України в редакції до 15 грудня 2017 року співпадають з положеннями пункту 4 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року, яким передбачено, що визнання судом виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, є підставою для закінчення виконавчого провадження.
		 
		Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2007 року у справі №3-2419к07.
		 
		Тому, Верховний Суд не погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про те, що в частині позовних вимог до органу державної виконавчої служби щодо закінчення виконавчого провадження суди не можуть втручатися у дискреційні повноваження відповідача - суб`єкта владних повноважень і зобов`язувати його прийняти те чи інше рішення.
		 
		Верховний Суд приймає аргументи касаційної скарги про те, що на момент видачі Рівненським окружним адміністративним судом виконавчого листа від 11 жовтня 2013 року про стягнення податкового боргу в розмірі: 1807916,50 грн позивач знаходився у процедурі банкрутства, і вимоги конкурсних кредиторів, які не були заявлені у встановлений законом строк або відхилені господарським судом у справі про банкрутство позивача, вважаються погашеними.
		 
		Однак, Верховний Суд звертає увагу скаржника на те, що визнати виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню, може суд, який видав виконавчий документ, за заявою стягувача або боржника. Суд розглядає заяву в десятиденний строк у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника і постановляє ухвалу (стаття 259 КАС України в редакції до 15 грудня 2017 року).
		 
		З урахуванням викладеного, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Гірник» щодо закінчення виконавчого провадження, скасування арешту майна і заборони відчуження майна заявлені передчасно, а тому Верховний Суд дійшов висновку, що у позові потрібно відмовити, але з інших мотивів, ніж зазначено в судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій.
		 
		У контексті оцінки доводів касаційної скарги Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
		 
		Згідно з частинами першою, третьою і четвертою статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
		 
		Відтак, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність зміни мотивувальної частини оскаржуваних судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій. 
		 
		З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції не розподіляються.
		 
		Керуючись статтями 341, 344, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Гірник» задовольнити частково. 
		 
		Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 4 лютого 2016 року і ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2016 року змінити, виклавши мотивувальну частину постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 4 лютого 2016 року і ухвали Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2016 року в редакції цієї постанови.
		 
		В решті постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 4 лютого 2016 року і ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2016 року залишити без змін.
		 
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.
		 
		 
		...........................
		 
		...........................
		 
		...........................
		 
		Н.М. Мартинюк
		А.В. Жук
		Ж.М. Мельник-Томенко,
		Судді Верховного Суду

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...