Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 240/6150/18 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; адміністрування окремих податків, зборів, платежів, з них.
Надіслано судом: 02.12.2019. Зареєстровано: 04.12.2019. Забезпечено надання загального доступу: 04.12.2019.
Дата набрання законної сили: 02.12.2019
Номер судового провадження: К/9901/21650/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		УХВАЛА
		 
		02 грудня 2019 року 
		Київ
		справа №240/6150/18
		адміністративне провадження №К/9901/21650/19
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача - Гімона М.М.,
		суддів: Гусака М.Б.,  Усенко Є.А., 
		розглядаючи в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС у Житомирській області на ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 2 липня 2019 року про повернення апеляційної скарги у справі №240/6150/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Підлуби Агро+" до Головного управління ДФС у Житомирській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
		ВСТАНОВИВ:
		Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 2 липня 2019 року апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Житомирській області на додаткове рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 30 березня 2019 року повернуто у зв`язку з невиконанням вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, а саме - несплатою судового збору.
		Не погодившись з судовим рішенням, Головне управління ДФС у Житомирській області подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, просить ухвалу апеляційного суду скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
		Касаційна скарга обґрунтована тим, що Законом України «Про судовий збір» встановлено, що судовий збір не справляється за подання заяви про винесення додаткового судового рішення, розмір ставки судового збору за подання до адміністративного суду апеляційної скарги на додаткове рішення не визначено. Так, позивач/представник не сплачував судовий збір за подання/розгляд заяви про винесення додаткового рішення про стягнення судових витрат на правничу допомогу, а його вимоги лише частково задоволені. Скаржник, посилаючись на постанову Пленуму Вищого адміністративного суду України від 23 січня 2015 року «Про практику застосування адміністративними судами положень Закону України «Про судовий збір», зазначає, що сплата судового збору не повинна перешкоджати доступу до правосуддя, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету. Тому, виходячи із необхідності дотримання принципу забезпечення апеляційного оскарження рішень адміністративного суду вважає, що ухвала суду про повернення апеляційної скарги є незаконною. 
		Отже, колегією суддів визначено, що спірним у цій справі є питання, чи є додаткове рішення суду про розподіл судових витрат тим судовим рішенням, за оскарження якого має сплачуватися судовий збір згідно з Законом України «Про судовий збір». 
		Верховний Суд вже розглядав зазначене питання, і в ухвалі від 21 лютого 2019 року (справа №709/2076/17) висловив правову позицію, що сплата судового збору за подання скарги на додаткове судове рішення здійснюється у загальному порядку. В ухвалах Верховного Суду від 24 січня 2019 року (справа №810/2809/17), від 25 січня 2019 року (справа №826/7066/18) також висловлено про необхідність сплати судового збору за подання касаційної скарги на додаткові постанови апеляційних судів, якими вирішено питання розподілу судових витрат. Крім того, в ухвалах Верховного Суду від 3 липня 2019 року (справа №826/8890/18) і від 19 липня 2019 року (справа №810/2760/17) зазначено, що окремого механізму для визначення суми судового збору за подання касаційної скарги на додаткове судове рішення щодо стягнення витрат на правничу допомогу (тобто тих, які відмінні від позовних вимог, і не входять в обрахунок ціни позову при зверненні до суду із позовною заявою), чинне законодавство не містить. Підстав для звільнення особи від сплати судового збору за подання такої касаційної скарги, так само як і пропорційного його зменшення, стаття 8 Закону України "Про судовий збір" не дає. А тому при вирішенні даного питання Суд керується підпунктом 3 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір", відповідно до якого за подання касаційної скарги на рішення суду справляється судовий збір у розмірі 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви. Тобто, судовий збір, який підлягає сплаті, становить 3200 грн (1600 грн * 200%). В ухвалі Верховного Суду від 1 липня 2019 року (справа №520/8309/18) в аналогічному випадку зазначено про необхідність сплати судового збору у розмірі 200% від ставки, що підлягала сплаті при поданні позову з урахуванням ціни позову (155056 грн * 200%).
		Колегія суддів вважає за необхідне відступити від вказаних висновків Верховного Суду про необхідність сплати судового збору при оскарженні додаткового судового рішення, яким вирішено питання розподілу судових витрат, з огляду на таке.
		Відповідно до частин першої і другої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Стаття 245 КАС України визначає повноваження суду при вирішенні справи. Так, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю; 7) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об`єднання громадян; 8) примусовий розпуск (ліквідацію) об`єднання громадян; 9) примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України; 10) інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів; 11) затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення примусового видворення за межі території України або про продовження строку такого затримання; 12) затримання іноземця або особи без громадянства до вирішення питання про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні; 13) затримання іноземця або особи без громадянства з метою забезпечення її передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; 14) звільнення іноземця або особи без громадянства на поруки підприємства, установи чи організації; 15) зобов`язання іноземця або особи без громадянства внести заставу. У разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. Якщо судом визнано нормативно-правовий акт протиправним і нечинним повністю або в окремій частині і при цьому виявлено недостатню правову врегульованість відповідних публічно-правових відносин, яка може потягнути за собою порушення прав, свобод та інтересів невизначеного кола осіб, суд має право зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти новий нормативно-правовий акт на заміну нормативно-правового акта, визнаного незаконним повністю або у відповідній частині. У випадках, визначених у частинах третій - п`ятій цієї статті, суд може визначити відповідачу - суб`єкту владних повноважень розумний строк виконання рішення суду.
		Питання, які вирішує суд при ухваленні рішення визначені статтею 244 КАС України. Так, під час ухвалення рішення суд вирішує: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; 4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 5) як розподілити між сторонами судові витрати; 6) чи є підстави допустити негайне виконання рішення; 7) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
		Отже, питання розподілу судових витрат не є вимогою адміністративного позову, яка направлена на захист порушених суб`єктом владних повноважень прав, свобод або законних інтересів позивача. Розподіл судових витрат має компенсаційний характер і є певною мірою відповідальністю кожної зі сторін за вчинення дій, в тому числі процесуальних, під час розгляду справи. Вирішення цього питання є обов`язком суду, яке вирішується за результатами розгляду справи в залежності від того, яке рішення приймається судом.
		Статтею 132 КАС України визначено види судових витрат. Так, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
		Згідно з частинами першою і другою статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
		Відповідно до статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
		Отже, за загальним правилом, питання розподілу судових витрат вирішується судом у судовому рішенні, яким закінчується розгляд справи. Разом з тим, КАС України передбачені випадки, коли суд може вирішити питання розподілу судових витрат після ухвалення рішення по суті позовних вимог, а саме: 1) якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат (частина третя статті 143); 2) у випадку постановлення ухвали про закриття провадження у справі, залишення позову без розгляду або ухвалення рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням суд вирішує питання про розподіл судових витрат не пізніше десяти днів з дня ухвалення відповідного судового рішення, за умови подання учасником справи відповідної заяви і доказів, які підтверджують розмір судових витрат (частина шоста статті 143); 3) якщо це питання не було вирішено (пункт 3 частини першої статті 252). 
		У таких випадках суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу. 
		Додаткове рішення у справі є невід`ємною частиною рішення по суті позовних вимог, відповідно, порядок його оскарження є таким, що і для рішення по суті. Разом з тим, Кодексом не визначено особливих вимог щодо форми і змісту апеляційної або касаційної скарги на додаткове рішення (додаткову постанову). Так, до апеляційної, а так само і до касаційної скарг додається документ про сплату судового збору (пункт 1 частини п`ятої статті 296, частина четверта статті 330).
		Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України 8 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» (далі - Закон № 3674-VI).
		Статтею 1 Закону № 3674-VI надано визначення поняттю судового збору. Судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.
		Стаття 3 Закону № 3674-VI встановлює об`єкти справляння судового збору. Стаття 5 Закону № 3674-VI встановлює пільги по сплаті судового збору.
		Частиною першою статті 3 Закону № 3674-VI визначено, що судовий збір справляється: за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством; за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення, заяви про перегляд судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами, заяви про скасування рішення третейського суду, заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду та заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України; за видачу судами документів; у разі ухвалення судового рішення, передбаченого цим Законом. 
		Частина друга наведеної норми встановлює випадки, коли судовий збір не справляється. Одним з таких випадків є подання заяви про винесення додаткового судового рішення. Разом з тим, в наведеному переліку прямо не визначено, що судовий збір не сплачується і за подання апеляційної чи касаційної скарг на додаткове судове рішення.
		Колегія суддів вважає, що такий підхід законодавця обумовлений тим, що ухваленню судового рішення за позовною заявою або заявою процесуального характеру передує стадія відкриття відповідного провадження, на якій суд зобов`язаний перевірити повноту сплати судового збору у відповідності до вимог закону в залежності від обсягу та характеру вимог та/або ціни позову.
		Частина перша статті 252 КАС України передбачає, що суд, який ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення; 3) судом не вирішено питання про судові витрати. Заяву про ухвалення додаткового судового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання судового рішення. Про відмову в ухваленні додаткового рішення суд постановляє ухвалу. Додаткове рішення або ухвала про відмову у прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені.
		Отже, виходячи із виключного переліку підстав для ухвалення додаткового судового рішення, логічним є, що у випадку не ухвалення рішення щодо однієї з позовних вимог (п.1 ч.1 ст. 252 КАС України) законодавець не вимагає повторної сплати судового збору, оскільки такий мав бути сплачений стороною у справі при зверненні до суду. Водночас, таке додаткове судове рішення стає невід`ємною частиною основного судового рішення у відповідній адміністративній справі і в подальшому для його оскарження застосовуються загальні правила сплати судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг на нього.
		Водночас, розмір судового збору при поданні позову не залежить від того, який спосіб виконання судового рішення у випадку задоволення позовної вимоги по суті спору просить обрати позивач, або від вимоги щодо розміру та порядку розподілу судових витрат.
		Тому логічним є звільнення від сплати судового збору за подання заяви про ухвалення додаткового судового рішення якщо судом не визначено способу виконання судового рішення у випадку вирішення питання про право (п.2 ч.1 ст. 252 КАС України) або не вирішено питання розподілу судових витрат (п.3 ч.1 ст. 252 КАС України), оскільки ці питання не є самостійними позовними вимогами в розумінні КАС України та не входять до ціни позову, а тому не підлягають оплаті окремо при зверненні до суду із позовом або відповідною заявою, передбаченою процесуальним законодавством, тобто не є об`єктом справляння судового збору. Таке додаткове судове рішення також стає невід`ємною частиною основного судового рішення у відповідній адміністративній справі.
		При цьому, з урахуванням того, що вимоги про розподіл судових витрат не відносяться до позовних та не впливають на розмір ставки судового збору, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, а також враховуючи, що розмір судового збору за подання скарги на рішення суду залежить від суми судового збору, що підлягав сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги (крім оскарження ухвали суду з процесуальних питань), то і підстави вимагати сплати судового збору за подання апеляційної або касаційної скарг на додаткове рішення (додаткову постанову) суду в частині розподілу судових витрат відсутні.
		З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що норми Закону № 3674-VI у системному і логічному зв`язку з нормами КАС України передбачають необхідність оплати судового збору за подання апеляційної і касаційної скарг на:
		1) додаткове судове рішення щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, але її не було вирішено в рішенні по суті вимог, чи щодо вирішення одного з клопотань;
		2) ухвалу про відмову в ухваленні додаткового судового рішення.
		Разом з тим, на додаткове судове рішення, яким вирішено питання розподілу судових витрат або встановлено порядок виконання судового рішення, тобто вирішення тих питань, які не пов`язані із вимогами адміністративного позову, але в обов`язковому порядку мають бути вирішені судом, судовий збір за подання апеляційної або касаційної скарг сплачуватися не повинен.
		Відповідно до частини першої статті 346 КАС України суд який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд палати, до якої входить така колегія, якщо ця колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї самої палати або у складі такої палати. Частиною другою статті 346 КАС України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.
		У цій справі колегія суддів Касаційного адміністративного суду зі складу Судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів вважає за необхідне відступити від висновку Верховного Суду, викладеного в ухвалах колегій суддів Касаційного адміністративного суду зі складу як Судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів (ухвали від 25.01.2019 у справі №826/7066/18, від 01.07.2019 у справі №520/8309/18, від 03.07.2019 у справі №826/8890/18, від 19.07.2019 у справі №810/2760/1), так і Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав (ухвала від 24.01.2019 у справі №810/2809/17, у зв`язку з чим наявні підстави для передачі справи №240/6150/18 (провадження №К/9901/21650/19) на розгляд об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
		Згідно зі статтею 347 КАС України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.
		Про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах першій - четвертій статті 346 цього Кодексу, або із обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п`ятій або шостій статті 346 цього Кодексу.
		Керуючись статтями 346, 347 КАС України, суд
		УХВАЛИВ:
		Справу №240/6150/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Підлуби Агро+» до Головного управління ДФС у Житомирській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, касаційне провадження у якій відкрито за скаргою Головного управління ДФС у Житомирській області на ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 2 липня 2019 року, - передати на розгляд об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
		Ухвала набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		 
		 
		...........................
		 
		...........................
		 
		...........................
		 
		М.М. Гімон
		М.Б. Гусак 
		 Є.А. Усенко ,
		Судді Верховного Суду

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...