Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 307/3902/14-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із земельних правовідносин.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 08.12.2019. Забезпечено надання загального доступу: 09.12.2019.
Дата набрання законної сили: 20.11.2019
Номер судового провадження: 61-444ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова                                                          
		Іменем України
		20 листопада 2019 року 
		м. Київ
		справа № 307/3902/14-ц
		провадження № 61-444св18
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Висоцької В. С.,
		суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Сердюка В. В., Фаловської І. М. (суддя-доповідач), 
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		відповідачі: Вільховецька сільська рада Тячівського району Закарпатської області, Тячівська державна нотаріальна контора Закарпатської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 10 червня 2015 року у складі судді Бобрушка В. І. та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області 
		від 13 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Куштана Б. П., Джуги С. Д., Кожух О. А.,
		ВСТАНОВИВ:
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» 
		ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог
		У жовтні 2014 року  ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Вільховецької сільської ради Тячівського району Закарпатської області, Тячівської державної нотаріальної контори Закарпатської області, 
		ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсними та скасування державного акта на право приватної власності на землю, свідоцтва про право на спадщину за законом та визнання недійсним договору дарування земельної ділянки.
		Позовна заява мотивована тим, що на підставі договору купівлі-продажу 
		від 17 січня 2008 року  ОСОБА_1 належить житловий будинок 
		з надвірними спорудами на АДРЕСА_1 . Позивач разом із сім`єю постійно проживає 
		у будинку та користується присадибною земельною ділянкою.
		У квітні 2014 року позивач дізналася, що земельна ділянка під її домоволодінням належить ОСОБА_3 .
		Так, ОСОБА_4 23 червня 2003 року отримала державний акт на право приватної власності на землю площею 0,1892 га на 
		АДРЕСА_1 .
		Після смерті ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року) вказана земельна ділянка перейшла у власність ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 11 березня 2014 року.
		У свою чергу ОСОБА_2 17 березня 2014 року подарувала ОСОБА_3 вищевказану земельну ділянку, який розпочав будівництво житлового будинку. Фактично будівництво здійснюється на земельній ділянці, на якій знаходяться належні позивачу будинок і господарські споруди.
		Зазначала, що на момент набуття нею права власності на будинок на підставі договору купівлі-продажу від 17 січня 2008 року діяли положення статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, які передбачали перехід права на земельну ділянку до набувача збудованого на ній нерухомого майна.
		Вказувала, що її житловий будинок з надвірними спорудами повністю знаходяться на спірній земельній ділянці, у зв`язку з чим її позбавлено права на земельну ділянку для обслуговування будинку та надвірних споруд.
		Крім того, у спірному державному акті зазначено, що його видано на підставі рішення сесії Вільховецької сільської ради Тячівського району Закарпатської області від 10 січня 1997 року, проте такого рішення не існує, воно не приймалося. Так, було прийняте рішення Виконавчого комітету Вільховецької сільської ради Тячівського району Закарпатської області 
		від 10 січня 1997 року про передачу ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,26 га без зазначення її місця розташування та цільового призначення, що суперечить вимогам закону. Пунктом 2 вказаного рішення визначено, що передачу земельної ділянки проводити тільки після контрольних обмірів земельної ділянки.
		Таким чином, при оформленні права власності на земельну ділянку на 
		АДРЕСА_1 , були порушені вимоги закону та права позивача і законні інтереси.
		На підставі викладеного ОСОБА_1 просила визнати недійсними та скасувати: державний акт на право приватної власності на землю, виданий 23 червня 2003 року Вільховецькою сільською радою Тячівського району Закарпатської області на ім`я ОСОБА_4 ; свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 11 березня 2014 року на ім`я ОСОБА_2 ; договір дарування земельної ділянки від 17 березня 2014 року, укладений між 
		ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
		Короткий зміст судових рішень
		Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 10 червня 2015 року позов задоволено.
		Визнано недійсним та скасовано державний акт на право приватної власності на землю серії І-ЗК № 015826, виданий Вільхівською сільською радою Тячівського району Закарпатської області 23 червня 2003 року на ім`я ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований у книзі записів державних актів на право приватної власності на землю № 491а, згідно з яким ОСОБА_4 є власником земельної ділянки площею 0,1892 га на території Вільхівської сільської ради Тячівського району Закарпатської області для будівництва та обслуговування жилого будинку.
		Визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право на спадщину за законом від 11 березня 2014 року, видане державним нотаріусом Тячівської державної нотаріальної контори Закарпатської області Черевко Л. В. на ім`я ОСОБА_2 , зареєстроване у реєстрі за № 1-232, на земельну ділянку площею 0,1892 га, розташованої на АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування жилого будинку.
		Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки від 17 березня 2014 року, посвідчений та зареєстрований державним нотаріусом Тячівської державної нотаріальної контори Закарпатської області 
		Черевко Л. В. у реєстрі за № 1-280, укладений між ОСОБА_2 як дарувальником з однієї сторони та ОСОБА_3 як обдаровуваним з другої сторони, згідно з яким ОСОБА_2 подарувала, а ОСОБА_3 прийняв у дар земельну ділянку площею 0,1892 га, розташовану на 
		АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування жилого будинку.
		Заходи забезпечення позову, встановлені ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області від 21 листопада 2014 року, щодо заборони ОСОБА_3 , а також найманим ним робітникам та будь-яким іншим особам здійснювати будь-які будівельні, монтажні, ремонтні чи інші роботи щодо будівництва будівель, споруд, інших об`єктів на земельній ділянці площею 0,1892 га, розташованій на АДРЕСА_1 , скасовано.
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 
		з 2008 року є власником будинку з надвірними спорудами на АДРЕСА_1 , що розташований на земельній ділянці площею 0,1892 га, оформлення права власності на яку за померлою ОСОБА_4 у 2003 році вчинено з порушенням вимог земельного законодавства. Крім того, у зв`язку з відчуженням ОСОБА_2 спірної земельної ділянки ОСОБА_3 на підставі договору дарування від 17 березня 2014 року ОСОБА_1 не може реалізувати своє право на користування придбаним нею житловим будинком з надвірними спорудами та земельною ділянкою, на якій він розташований.
		Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 28 серпня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.
		Стягнуто з ОСОБА_1 442,01 грн судового збору на користь держави.
		Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що продавець житлового будинку не був власником земельної ділянки, на якій це майно розташоване, тому, відповідно, покупець не набув права власності на земельну ділянку, на якій цей будинок розташований, а також земельну ділянку, необхідну для його обслуговування. Отже, ОСОБА_1 як новий власник будинку не може заявляти вимоги про визнання недійсним та скасування державного акта на право приватної власності на землю, свідоцтва про право на спадщину за законом та визнання недійсним договору дарування земельної ділянки, оскільки право власності на земельну ділянку набуто у визначений законом спосіб, а вищезазначені правочини не порушують її права.
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 грудня 2015 року рішення апеляційного суду скасовано та передано справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Ухвала суду касаційної інстанції мотивована тим, що апеляційний суд не з`ясував належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, які правовідносини сторін випливають з установлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, не врахувавши, що ОСОБА_1 придбала житловий будинок у осіб, які мали право на земельну ділянку у порядку сингулярного правонаступництва, та дійшов передчасного висновку про відмову в задоволенні позову.
		Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 13 грудня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
		Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що спірний житловий будинок, який з 24 вересня 2007 року належав на праві власності ОСОБА_5 та у подальшому був проданий ОСОБА_6 , а потім - ОСОБА_1 , був розташований на земельній ділянці, яка належала ОСОБА_4 , тому до власників житлового будинку переходило право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для її обслуговування (сингулярне правонаступництво).
		Рішення сесії Вільхівської сільської ради Тячівського району Закарпатської області від 10 січня 1997 року про надання ОСОБА_4 у приватну власність земельної ділянки не приймалося. Отже, видача державного акта на право власності на земельну ділянку без визначеної законом підстави є неправомірною, а державний акт, виданий з порушенням вимог статей 116, 118 ЗК України, - недійсним.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		У касаційній скарзі, поданій у грудні 2017 року до Верховного Суду, 
		ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просили скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
		Доводи осіб, які подали касаційну скаргу
		Касаційна скарга мотивована тим, що розгляд цієї справи пов`язаний з розглядом справи № 307/2633/15-ц за позовом ОСОБА_2 до Виконавчого комітету Вільховецької сільської ради Тячівського району Закарпатської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 про визнання недійсним та скасування рішення та договорів купівлі-продажу, на підставі яких ОСОБА_1 стала власником житлового будинку з надвірними спорудами на АДРЕСА_1 .
		Зазначала, що розгляд справи № 307/2633/15-ц в апеляційному суді не завершений і встановлення у ній обставин має суттєве значення для вирішення цієї справи, оскільки вони є взаємопов`язаними.
		Суди під час розгляду цієї справи помилкового встановили, що житловий будинок з надвірними спорудами на АДРЕСА_1 належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 17 січня 2008 року, оскільки ці обставини є предметом спору в справі № 307/2633/15-ц.
		Вільховецька сільська рада Тячівського району Закарпатської області з дотриманням норм закону видала ОСОБА_4 державний акт на спірну земельну ділянку на підставі рішення сесії цієї ради від 10 січня 1997 року. Разом з тим, листом Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області повідомлено, що в архівному фонді відсутні зазначені рішення органу місцевого самоврядування від 10 січня 1997 року, проте вказана обставина не може свідчити про те, що таке рішення не приймалося взагалі.
		Крім того, ОСОБА_7 (матері ОСОБА_4 ) рішенням Виконавчого комітету Вільховецької сільської ради Тячівського району Закарпатської області 
		від 27 липня 1971 року було відведено земельну ділянку, яка співпадає з межами спірної земельної ділянки, а забудову вказаної земельної ділянку було дозволено рішенням зазначеного органу місцевого самоврядування від 20 січня 1972 року.
		Разом з тим, набуття позивачем права власності на житловий будинок після отримання ОСОБА_4 державного акта на земельну ділянку, не може бути підставою для позбавлення ОСОБА_3 права власності на його майно - зазначену земельну ділянку, яку він набув у законний спосіб на підставі договору дарування.
		У подальшому ОСОБА_3 у встановленому законом порядку отримав будівельний паспорт на будівництво житлового будинку на 
		АДРЕСА_1 , зареєстрував повідомлення про початок будівництва та розпочав будівництво.
		Позивачем не наведено обґрунтованих підстав для задоволення позову.
		Доводи інших учасників справи
		Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 12 березня 2018 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.
		10 квітня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
		Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду                      від 04 листопада 2019 року справу призначено до розгляду.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Встановлено, що ОСОБА_7 (матері ОСОБА_4 ) було відведено земельну ділянку під індивідуальне житлове будівництво рішенням Виконавчого комітету Вільхівської сільської ради депутатів трудящих Тячівського району Закарпатської області від 27 липня 1971 року, а забудова ділянки                          на АДРЕСА_2 була дозволена рішенням вказаного вище органу місцевого самоврядування від 20 січня 1972 року. 
		За ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , а після її смерті - за ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , був зареєстрований житловий будинок на АДРЕСА_1 , побудований у 1957 році, закріплена земельна ділянка.
		Судами також встановлено, що     ОСОБА_7 будівництво нового житлового будинку чи перебудову будинку на старому місці на АДРЕСА_1  у період з 1971 року до 1982 року не проводила. Житлові будинки та споруди на  АДРЕСА_3 (власники      ОСОБА_7 ,    ОСОБА_4 ) та на АДРЕСА_4 (власники ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 ) у с. Вільхівці Тячівського району Закарпатської області не були тотожними, є двома різними житловими будинками.
		Дозвіл на будівництво будинку на місці старого будинку на 
		АДРЕСА_3 ОСОБА_7 отримала у 1971 році, а ОСОБА_5 побудував новий будинок АДРЕСА_4 
		у 1968 році.
		Виконавчий комітет Вільховецької сільської ради Тячівського району Закарпатської області рішенням від 10 січня 1997 року передав у приватну власність ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,26 га.
		У пункті 2 вказаного рішення зазначено, що передачу земельної ділянки проводити тільки після контрольних обмірів земельної ділянки.
		Вільховецька сільська рада Тячівського району Закарпатської області 
		23 червня 2003 року видала ОСОБА_4 державний акт серії І-ЗК № 015826 на право приватної власності на землю площею 0,1892 га на території Вільхівської сільської ради Тячівського району Закарпатської області для будівництва та обслуговування жилого будинку.
		У державному акті зазначено, що його видано на підставі рішення сесії Вільхівської сільської ради Тячівського району Закарпатської області 
		від 10 січня 1997 року.
		Описом меж земельної ділянки, зазначеним у вищевказаному державному акті, стверджується, що по лінії «А» - «Б» ділянка межує із землями загального користування сільської ради на АДРЕСА_1 , по решті ліній межує із землями інших громадян. 
		ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадщину після останньої, яка складається із земельної ділянки площею 0,1892 га на 
		АДРЕСА_3 , прийняла 
		ОСОБА_2 , що підтверджується Свідоцтвом про право на спадщину 
		від 11 березня 2014 року.
		Листом архівного відділу Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області від 31 березня 2014 року повідомлено, що в архівному фонді Вільховецької сільської ради Тячівського району Закарпатської області протокол сесії від 10 січня 1997 року відсутній. 
		Рішенням виконавчого комітету Вільховецької сільської ради Тячівського району Закарпатської області від 30 серпня 2007 року вирішено оформити право власності на нерухоме майно на АДРЕСА_5 в цілому за ОСОБА_5 .
		Згідно зі свідоцтвом про право приватної власності на нерухоме майно 
		від 24 вересня 2007 року ОСОБА_5 належав житловий будинок з надвірними спорудами на АДРЕСА_5 .
		ОСОБА_5 27 вересня 2007 року продав ОСОБА_6 житловий будинок на АДРЕСА_5 з належними до нього господарськими будівлями.
		ОСОБА_6 . 17 січня 2008 року продав ОСОБА_1 вказаний вище житловий будинок з надвірними спорудами.
		Згідно з пунктом 3 договору купівлі-продажу від 17 січня 2008 року житловий будинок з надвірними спорудами, що відчужується, розташований на земельній ділянці, норму якої не встановлено, приватизація якої не проводилася, оформлення права власності на земельну ділянку буде оформлено покупцем відповідно до чинного законодавства.
		За договором дарування від 17 березня 2014 року ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_3 земельну ділянку на АДРЕСА_3 , належну їй на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 11 березня 2014 року, виданого після 
		померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 .
		Суди також встановили, що належний ОСОБА_1 житловий будинок з господарськими будівлями розташований на частині земельної ділянки, яка належить ОСОБА_3 , що також підтверджується актом обстеження земельної ділянки від 17 листопада 2014 року, складеним комісією Вільховецької сільської ради Тячівського району Закарпатської області.
		Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Касаційна скарга підлягає задоволенню.
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина третя статті 400 ЦПК України).
		Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
		Вказана норма також закріплена у частині першій статті 4 ЦПК України 
		(в редакції, чинній на час розгляду справи судом касаційної інстанції).
		Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		За змістом статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, не заборонених законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
		Відповідно до статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.
		Статтею 377 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.
		Згідно з частинами першою та другою статті 120 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то в разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.
		При переході права власності на будівлі та споруди за цивільно-правовими угодами, укладеними після 31 грудня 2001 року в таких випадках право власності на земельну ділянку або її частини могло переходити відповідно до статті 120 ЗК України на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди, укладених відповідно відчужувачем або набувачем. До особи, яка набувала у власність житловий будинок, будівлю або споруду після 31 грудня 2003 року, згідно зі статтею 377 ЦК України, а з часу внесення змін до статті 120 ЗК України Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Цивільного кодексу України» від 27 квітня 2007 року і згідно зі статтею 120 ЗК України, переходило право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором; а якщо договором це не було визначено, до набувача переходило право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для її обслуговування.
		Предметом позову у цій справі є вимога про визнання недійсними та скасування: державного акта на право приватної власності на землю, виданого 23 червня 2003 року Вільховецькою сільською радою Тячівського району Закарпатської області на ім`я ОСОБА_4 ; свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 11 березня 2014 року на ім`я ОСОБА_2 ; договору дарування земельної ділянки від 17 березня 2014 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , з тих підстав, що на цій земельній ділянці розташований будинок з надвірними спорудами, які належать позивачу на праві власності.
		Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 11 травня 2017 року у справі № 307/2633/15-ц, яка перебуває на розгляді в Закарпатському апеляційному суді, встановлено, що свідоцтвом про забудову садиби у сільській місцевості підтверджено, що ОСОБА_5 надавався дозвіл на будівництво житлового будинку на земельній ділянці площею 0,07 га на АДРЕСА_1 з присадибного фонду колгоспу. Житловий будинок на АДРЕСА_4 було побудовано ОСОБА_5 у 1968 році.
		Архівним витягом з протоколу № 2 загальних зборів уповноважених колгоспу «Зоря Комунізму» від 02 квітня 1971 року підтверджено виділення ОСОБА_7 земельної ділянки площею 0,07 га для будівництва нового будинку у с. Вільхівці Тячівського району Закарпатської області на присадибній ділянці АДРЕСА_6 на старому місці при знесенні старого будинку.
		Відповідно до листа Вільховецької сільської ради Тячівського району Закарпатської області від 24 лютого 2016 року адресний номер: 
		АДРЕСА_6 , що існував станом на 1970-1972 роки, відповідає адресному номеру: 
		АДРЕСА_3 ; 
		а адресний номер: АДРЕСА_6 , що існував станом на 1970-1972 роки, відповідає адресному номеру: АДРЕСА_4 .
		Як встановлено вище, згідно з пунктом 3 договору купівлі-продажу 
		від 17 січня 2008 року житловий будинок з надвірними спорудами, що відчужується, розташований на земельній ділянці, норму якої не встановлено, приватизація якої не проводилася, оформлення права власності на земельну ділянку буде оформлено покупцем відповідно до чинного законодавства.
		Разом з тим, судами встановлено, що на момент відчуження нерухомого майна на АДРЕСА_4 , земельна ділянка, на якій воно розташоване, належала на праві приватної власності  ОСОБА_4 на підставі державного акта від 26 червня 2003 року.
		Отже, встановлено, що  ОСОБА_6 (попередньому власнику житлового будинку, продавцю за вказаним вище договором купівлі-продажу житлового будинку з надвірними спорудами) не належала на праві власності земельна ділянка під домоволодінням на  АДРЕСА_5 .
		Разом з тим, при відсутності цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об`єкт нерухомості, слід враховувати наступне.
		Відповідно до частин першої, другої статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
		Також, згідно з частиною першою статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
		Отже, аналіз вказаних норм права свідчить про те, що перехід права власності на земельну ділянку відбувається одночасно з переходом права на об`єкт нерухомості, що відповідає принципу «superficies solo cedit» - збудоване на землі слідує за нею.
		Відповідно до частини першої статті 120 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.
		При цьому при застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності (вказана правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 11 лютого 
		2015 року у справі № 6-2цс15).
		Враховуючи вказане та принцип слідування землі за будівлею, відповідач є власником будинку та, відповідно, земельної ділянки, оскільки будинок фактично займає частину земельної ділянки, а інша частина необхідна для безпосереднього обслуговування житлового будинку.
		Отже, після відчуження будинку на  АДРЕСА_5 до нових власників, зокрема і до 
		ОСОБА_1 , перейшло право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.
		Дійшовши правильних висновків про те, що спірна земельна ділянка є об`єктом права власності, зокрема для позивача, суди не звернули уваги, що земельна ділянка є предметом поділу між позивачем та відповідачем, оскільки на цій земельній ділянці знаходяться об`єкти нерухомого майна, що належить на праві власності позивачу та будується відповідачем ОСОБА_3 .
		При набутті права власності на земельну ділянку площею 0,1892 га 
		ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були обізнані з тим, що на цій земельній ділянці знаходиться належний позивачу на праві власності житловий будинок з надвірними спорудами.
		Частиною першою статті 88 ЗК України передбачено, що володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюється за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку.
		Відповідно до частини четвертої статті 88 ЗК України учасник спільної часткової власності на земельну ділянку має право на отримання в його володіння, користування частини спільної земельної ділянки, що відповідає розміру належної йому частки.
		Володіння та порядок користування земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності в тому числі тією, на якій розташовані належні співвласникам жилий будинок, господарські будівлі та споруди, може визначатися, насамперед, їхньою угодою залежно від розміру їхніх часток на нерухоме майно відповідно до статті 88 ЗК України або в судовому порядку.
		Таким чином, земельна ділянка, яка знаходиться під будинком позивача та її частка, яка необхідна для обслуговування будинку є власністю позивача та вона має право на виділ цієї частини земельної ділянки відповідно до вимог статті 120 ЗК України та статей 183, 364, 367 ЦК України.
		При цьому права позивача підлягають захисту у спосіб, що передбачений для захисту права власності.
		Згідно зі статтею 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
		Відповідно до закріпленого в статті 387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння. 
		При цьому, Велика Палата Верховного Суду під час розгляду справи 
		№ 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) у постанові від 14 листопада 2018 року дійшла висновку, що захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна (в тому числі, яке було неодноразово відчужене) можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.
		Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
		Норма статті 388 ЦК України може застосовуватись як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача.
		За змістом положень статті 16 ЦК України суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
		Відповідно до частини першої статті 11 ЦПК України (в редакції, чинній на час вирішення справи судами першої та апеляційної інстанцій) суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
		Аналогічна за змістом норма закріплена у частині першій статті 13 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи судом касаційної інстанції).
		Порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Захисту  підлягають не теоретичні або примарні права, а права практичні та ефективні. Відповідно до статті 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту.
		Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
		Проте, у разі задоволення позовних вимог у цій справі у позивача не виникне право власності на земельну ділянку, на якій розміщений належний їй житловий будинок з надвірними спорудами.
		Доказів, які підтверджують факт порушення вимог закону під час оформлення за ОСОБА_4 права власності на земельну ділянку у 2003 році на АДРЕСА_3 , судами не встановлено і такі у матеріалах справи відсутні.
		Також позивач не була власником будинку на час видачі державного акта на право власності на земельну ділянку, на якій він (будинок) розміщений, тому її права видачею вказаного акта не порушені. Таким чином, визнання недійсним державного акта про право власності на земельну ділянку не є належним способом захисту порушеного права позивача.
		Крім того, не є належним засобом захисту порушеного права позивача визнання недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом та договору дарування земельної ділянки, оскільки такий спосіб не є ефективним та його реалізація не призведе до відновлення порушених прав та інтересів ОСОБА_1 як власника житлового будинку та тієї частини земельної ділянки, яка знаходиться під ним, а також є необхідною для його обслуговування.
		З урахуванням зазначеного Верховний Суд дійшов висновку, що відсутні правові підстави для задоволення у цій справі позовних вимог про визнання недійсними та скасування державного акта на право приватної власності на землю, свідоцтва про право на спадщину за законом та визнання недійсним договору дарування земельної ділянки.
		Позивач не позбавлена права звернутися до суду за захистом своїх прав у визначеному законом порядку, обравши спосіб захисту порушеного права, що передбачений для захисту права власності.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. 
		Ураховуючи те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, рішення суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
		Керуючись статтями 400, 402, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задовольнити.
		Рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 10 червня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області 
		від 13 грудня 2017 року скасувати, ухвалити нове судове рішення.
		У задоволенні позову ОСОБА_1 до Вільховецької сільської ради Тячівського району Закарпатської області, Тячівської державної нотаріальної контори Закарпатської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсними та скасування державного акта на право приватної власності на землю, свідоцтва про право на спадщину за законом та визнання недійсним договору дарування земельної ділянки відмовити.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Головуючий                                                                                     В. С. Висоцька
		Судді                                                                                                 А. І. Грушицький 
		І. В. Литвиненко
		В. В. Сердюк
		І. М. Фаловська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...