Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 200/11642/19-а : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо захисту політичних (крім виборчих) та громадянських прав, зокрема щодо; реєстрації та обмеження пересування і вільного вибору місця проживання, з них:.
Надіслано для оприлюднення: 09.12.2019. Зареєстровано: 10.12.2019. Забезпечено надання загального доступу: 10.12.2019.
Дата набрання законної сили: 08.01.2020
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Україна
		 Донецький окружний адміністративний суд 
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		    
		     04 грудня 2019 р.                                                             Справа№200/11642/19-а 
		 
		приміщення суду за адресою:  84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського,  1
		          
		Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді           Абдукадирової К.Е., секретаря судового засідання Гаврик М.М., 
		 
		за участю представників сторін: 
		від позивача -                              Поролова Т.А. - за довір.;
		від відповідача -                     Орлатий В.М - за довір.;
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу 
		за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) 
		до Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області (87515, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Георгієвська, 30а)
		про визнання протиправними дій щодо невидачі паспорта громадянина України у вигляді книжки та зобов`язання вчинити певні дії, -
		 
		                                                             ВСТАНОВИВ:
		 
		30 вересня 2019 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області, в якому з урахуванням уточнень позовних вимог, позивач просить:
		- визнати протиправною відмову Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області від 25 вересня 2019 року № 58-9895 у видачі ОСОБА_2 паспорта громадянина України у формі книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ;
		- зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Донецькій області оформити та видати ОСОБА_2 паспорт громадянина України у формі книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.
		В обґрунтуванні вимог позивач зазначив, що 24 вересня 2019 року, по досягненню їхньої доньки 16-річного віку, звернувся із письмовою заявою до Слов`янського відділу ДМС про видачу паспорта громадянина України у формі паперової книжечки зразка 1994 року, на що отримали лист із зазначенням про те, що паспорт виготовляється лише у формі пластикової картки ІD-1, що містить безконтактний електронний носій. 
		У листі повідомлено про відмову від оформлення паспорта у формі ІD-1-картки - документа Реєстру, про незгоду на обробку персональних даних та обґрунтовано право на отримання паспорта-книжечки відповідно Положення про паспорт та Постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у зразковій справі №806/3265/17. Проте Слов`янським міським відділом ДМС, листом від 25 вересня 2019 року за вих. № 58-9895 фактично відмовив у наданні дитині паспорта у формі книжки, посилаючись на Закон України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" (далі - закон "Про ЄДДР") та постанову Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року №302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України" (далі - постанова КМУ № 302), згідно з якими оформлення і видача паспорта здійснюється у формі картки. 
		Крім того, міський відділ ДМС зазначив, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 3 квітня 2019 року № 398 "Про внесення змін до п. 3 постанови КМУ № 302" (далі - постанова КМУ № 398) ДМС України до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ України, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року. 
		Вказує, що за висновком відповідача паспорт громадянина України зразка 1994 року може бути оформлено та видано заявникові у разі подання ним оригіналів документів, передбачених розділом 3 Тимчасового порядку, у тому числі заява встановлено зразка та на підставі рішення суду, що набрало законної сили.
		Вважає, що такими діями відповідач грубо і безпідставно порушує основоположні права дитини. 
		У судовому засідання позивач підтримав викладене в позові та просив суд задовольнити позовні вимоги.
		Відповідач проти позову заперечив та зазначив, що з 01 січня 2016 року видача паспорта громадянина України здійснюється виключно у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. На день звернення позивача із заявою, відділ Державної міграційної служби був забезпечений матеріально-технічними ресурсами необхідними для оформлення та видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 302 від 25 березня 2015 року, через що прийом заяв на оформлення паспорта України зразку 1994 року припинено. Разом з тим, відповідач зазначив, що сама заява щодо оформлення паспорта громадянина України старого зразка у вигляді книжечки без використання засобів Державного демографічного реєстру, подана 25 вересня 2019 року до Слов`янського МВ ГУ ДМС у Донецькій області у довільній формі, а тому не є підставою для видачі паспорта будь-якого зразка. 
		У судовому засідання представник відповідача підтримав викладене у відзиві на позовну заяву та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
		Ухвалою суду від 01 жовтня 2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження. 
		01 листопада 2019 року судом вирішено розгляд справи за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії здійснювати в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 04 грудня 2019 року.
		Під час судового засідання відповідачем суду надано клопотання про закриття підготовчого провадження та перехід до розгляду справи по суті. Позивач підтримав заявлене клопотання.
		За таких обставин 04 грудня 2019 року судом закрито підготовче провадження та розпочато розгляд справи по суті. В цей же день проголошено вступну та резолютивну частини рішення. 
		Розглянувши матеріали справи, судом встановлено наступне.
		ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками неповнолітньої ОСОБА_2 , про що свідчить свідоцтво про народження (а.с. 8)
		17 вересня 2019 року та 24 вересня 2019 року позивач звернувся до Слов`янського міського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області із заявою, в яких повідомив, що не дає згоди на оформлення паспорту у вигляді пластикової картки ІD-1 ОСОБА_2 та посилаючись на те, що отримання пластикової картки типу ІD-1 є правом громадянина.
		Листами від 17 вересня 2019 року та 25 вересня 2019 року Слов`янським міським відділом Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області фактично відмовлено у задоволенні заяви позивача (а.с. 11, 13).
		Так, у зазначених листах визначено, що правові та організаційні засади видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов`язки осіб, на ім`я яких видані такі документи, регулюються Законом України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" від 20.11.2012 р. за № 5492-VI. Відповідно до статті 21 зазначеного Закону кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов`язаний отримати паспорт громадянина України.
		З 01 січня 2016 р. оформлення і видача паспорта громадянам України, яким паспорт оформлюється вперше, здійснюється в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру. 21 червня 2019 року набрав чинності Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України (далі-Тимчасовий порядок), затверджений наказом МВС України від 06.06.2019р. №456, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14.06.2019р. за № 620/33591, на підставі якого оформлюється паспорт з використанням бланка паспорта громадянина України зразка 1994 року.
		Враховуючи викладене, відповідачем зроблено висновок про те, що оформлення та видача паспорта громадянина України зразка 1994 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , можливо за умови подання заявником до Слов`янського МВ ГУДМС України оригіналів документів, передбачених розділом 3 вищезазначеного Тимчасового порядку, у числі яких є заява встановленого зразка та рішення суду (а.с. 13).
		В судовому засідання представник відповідача пояснив, що в першому зверненні позивача, а саме від 17 вересня 2019 року, із заявою про оформлення та видачу дитині - ОСОБА_2 паспорту громадянина України у формі книжки позивач власноруч написала, що заява подається без додатків та стоїть підпис матері ОСОБА_2 (зворотній бік а.с. 10).
		Як вбачається зі змісту позовної заяви та підтверджено поясненнями позивача, позивач, зрозумівши помилку вдруге, 24 вересня 2019 року звернулась до відповідача із заявою про оформлення та видачу дитині - ОСОБА_2 паспорту громадянина України у формі книжки з наданням необхідних документів (а.с. 12).
		Представником відповідача пояснив, що у повторній заяві позивача від 24 вересня 2019 року позивачем не зазначено додатків до заяви та не визначено їх перелік, тобто позивачем не вказано які саме додатки (документи) надаються разом із заявою. При цьому в судовому засіданні представник відповідача наполягав на тому, що в заяві про отримання паспорту громадянина України заявником обов`язково повинно бути визначені додатки та перелік документів доданих до заяви, яка подається до органу ДМС.
		Оцінивши за правилами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд виходить з наступного.
		Спірним по справі є питання правомірності відмови ОСОБА_2 у видачі паспорту у вигляді книжки.
		Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		У частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України наведені критерії законності рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, якими є, зокрема, прийняття (вчинення) таких рішень, (дій, бездіяльності) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
		Згідно з вимогами статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
		За приписами статті 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
		Із зазначених конституційних норм, зокрема, випливає, що, встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись за можливості від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами суспільства. Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності.
		Відповідно до статті 22 Основного Закону України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
		Статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
		Рішенням Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012   надано офіційне тлумачення положення ч. 2   ст. 32 Конституції України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
		Суд звертає увагу, що у даному випадку відсутня будь-яка загроза національній безпеці, економічному добробуту або правам людини, а тому збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням держави в її особисте та сімейне життя.
		Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із міжнародно-правовими актами:
		Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), була ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.
		Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із закономі є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
		Приватне життя "охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру" (див. п. 25 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "C. проти Бельгії" від 07 серпня 1996 року (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції "захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом" (див. п. 61 рішення ЄСПЛ у справі "Pretty проти Сполученого Королівства" (справа № 2346/02, ECHR 2002 та п.65. рішення ЄСПЛ у справі "Олександр Волков проти України" (заява № 21722/11).
		Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося "згідно із законом", не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (див. рішення ЄСПЛ у справі "Ельсхольц проти Німеччини" (Elsholz v. Germany) [ВП], заява № 25735/94, п. 45, ECHR 2000-VIII).
		Проаналізувавши викладені вище норми законодавства, суд звертає увагу, що особа не може зазнавати безпідставного втручання у особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції або на її честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.
		Крім того, відповідно до ч.1 ст.13   Закон № 5492-VIдокументи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: 1) документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: а) паспорт громадянина України (…).
		Частинами 1, 2, 4, 5 ст. 14 цього Закону передбачено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.
		Паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. (ч. 1 ст. 21 Закону № 5492-VI).
		Отже, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу є порушенням її громадянських прав у зв`язку з неможливістю їх реалізації.
		Згідно із ч. 3 ст. 13 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України (…) містить безконтактний електронний носій. Відповідно до п. 3, 5, 6, 8 Положення про паспорт № 2503-XII, бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
		Паспортна книжечка являє собою зшиту в накидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. У верхній частині лицьового боку обкладинки зроблено напис "Україна", нижче - зображення Державного герба України, під ним - напис "Паспорт". На внутрішньому лівому боці обкладинки у центрі - зображення Державного прапора України, нижче - напис "Паспорт громадянина України". На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім`я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою. Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються. Третя, четверта, п`ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних у паспорт, а сьома, восьма і дев`ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій - шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання громадянина. На прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома, восьма і дев`ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резус-фактор. На внутрішньому правому боці обкладинки надруковано витяг з цього Положення.
		Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.
		Водночас, п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України" (далі - Постанова № 302) затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України, що додається.
		За змістом п. 2 цієї Постанови із застосуванням засобів Реєстру запроваджено:
		-з 01 січня 2016 року - оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII;
		-з 01 листопада 2016 року - оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.
		До завершення роботи із забезпечення в повному обсязі територіальних підрозділів ДМС матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено цією постановою, паспорт громадянина України може оформлятися з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки; прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 01 листопада 2016 року припиняється (п. 3 Постанови № 302).
		Пунктом 131 Постанови № 302 передбачено, що до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься така інформація: (…) біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук) виключно за згодою особи.
		Безконтактний електронний носій паспорта громадянина України нового зразку містить відцифровані персональні данні особи.
		Позивач посилається на порушення принципу поваги до приватного життя суб`єкта персональних даних, шляхом електронної обробки таких даних у процесі оформлення ID-паспорту, оскільки він згоди на таку обробку не надавав.
		Суд вважає, що доводи позивача є обґрунтованими з огляду на таке.
		Згідно з частиною 1 статті 6 Закону № 2297-VI, мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.
		Персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована (ст. 2 Закону№ 2297-VI).
		Обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ч. 5, 6 ст. 6 вказаного Закону).
		Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб`єкта персональних даних.
		Водночас, необхідно зазначити, що законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює не якість закону та порушення конституційних прав такої особи.
		Суд звертає увагу відповідача, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, в межах і на підставі тих законів, нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними та примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.
		У статті 8 Конвенції про захист осіб у зв`язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованій Законом України від 06 липня 2010 року № 2438-VI, зазначено: "Будь-якій особі надається можливість: a) з`ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у ст. 5 і 6 цієї Конвенції; …".
		За сталою практикою ЄСПЛ, першою умовою виправданості втручання у права, гарантоване ст. 8 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене законом, причому тлумачення терміну "закон" є автономним, та до якості "закону" ставляться певні вимоги (див. рішення ЄСПЛ у справі "Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства" (TolstoyMiloslavsky v. theUnitedKingdom) від 13 липня 1995 року, заява № 18139/91, п. 37) Під терміном "закон" … слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві.Законмає відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам "доступності" та "передбачуваності".
		Таким чином суд вважає, що норми Закону № 5492-VI на відміну від норм Положення № 2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім`я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог ст. 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було "встановлене законом") не було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. 
		Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім`я, що становить порушення ст. 8 Конвенції.
		Також необхідно зазначити, що перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. 
		Проте, слід оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження "нагальній суспільній потребі", тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті (див., наприклад, рішення ЄСПЛ у справі "Svyato-MykhaylivskaParafiya v. Ukraine" від 14 червня 2007 року). Установленість обмежень законом передбачає чіткість і доступність закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акту, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований (див. рішення ЄСПЛ у справі "GropperaRadio AG andOthers v. Switzerland" від 28 березня 1990 року).
		Тобто, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.
		Крім того, відповідно до ст. 14 Конвенції користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, незалежності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
		Також суд звертає увагу, що рішенням ЄСПЛ по справі "Х`юДжордан проти Великої Британії" сформулював таку позицію: "Якщо загальна політика або захід мають непропорційно шкідливі наслідки для конкретної групи, то вони (загальна політика або захід) можуть вважатися дискримінаційними, незважаючи на те, що вони не спрямовані конкретно на цю групу".
		На підставі викладеного суд дійшов висновку, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
		Щодо посилань відповідача на ті обставини, що в заяві про оформлення та видачу паспорту громадянина України обов`язково повинен бути визначений перелік додатків, що додаються до заяви, суд зазначає наступне.
		Відповідно до пункту 13 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України «Про затвердження положень про паспорт громадянина України та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон» від 26 червня 1992 року № 2503 Для одержання паспорта громадянин подає: заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України; свідоцтво про народження; дві фотокартки розміром 35 х 45 мм; у необхідних випадках - документи, що підтверджують громадянство України.
		Суд зазначає, що з аналізу вищевказаної норми вбачається, що визначений перелік є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає. Водночас, зазначеним пунктом не передбачено обов`язку особи (заявника) вказувати перелік документів (додатків), які подаються разом із заявою про отримання паспорту громадянина України.
		Таким чином, посилання відповідача на обов`язковість зазначення у відповідній заяві переліку додатків є безпідставним. 
		При таких обставинах суд вважає, що позовні вимоги про визнання протиправною відмову Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області від 25 вересня 2019 року № 58-9895 у видачі ОСОБА_2 паспорта громадянина України у формі книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
		Крім того, для належного захисту порушених прав позивача слід зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Донецькій області оформити та видати ОСОБА_2 паспорт громадянина України у формі книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.
		До аналогічного висновку також дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 вересня 2018 року у справі № 806/3265/17.
		Відповідно до ч.3 ст. 291 КАС України вбачається, що при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
		Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані докази, а також доводи стосовно заявлених позовних вимог, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
		Відповідно, беручи до уваги положення статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати не відшкодовуються, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.
		Керуючись статтями 2-17, 19, 20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 94-99, 122, 124-125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224, 225-228, 229-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
		 
		                                                            ВИРІШИВ:
		Адміністративний позов ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області (87515, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Георгієвська, 30а) про визнання протиправними дій щодо невидачі паспорта громадянина України у вигляді книжки та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
		Визнати протиправною відмову Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області від 25 вересня 2019 року № 58-9895 у видачі ОСОБА_2 паспорта громадянина України у формі книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.
		Зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Донецькій області оформити та видати ОСОБА_2 паспорт громадянина України у формі книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.
		Вступна та резолютивна частини рішення прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені в судовому засіданні 04 грудня 2019 року. Повний текст судового рішення складено 06 грудня 2019 року.  
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		 
		    
		 
		Суддя                                                                                   К.Е. Абдукадирова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...