Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 757/32118/15-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із житлових правовідносин; Спори, що виникають із житлових правовідносин про стягнення плати за користування житлом.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 10.12.2019. Забезпечено надання загального доступу: 10.12.2019.
Дата набрання законної сили: 04.12.2019
Номер судового провадження: 61-32633ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України              
		 
		04 грудня 2019 року
		м. Київ
		 
		справа № 757/32118/15-ц
		провадження № 61-32633св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),
		суддів: Дундар І. О., Журавель В. І., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
		 
		учасники справи:
		позивач - комунальне підприємство «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району»,
		відповідач - ОСОБА_1 ,
		треті особи: публічне акціонерне товариство «Київенерго», публічне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал»,
		 
		розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 лютого 2017 року у складі судді Литвинової І. В. та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 18 травня 2017 року у складі колегії суддів: Саліхова В. В., Прокопчук Н. О., Семенюк Т. А.,
		 
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У вересні 2015 року КП «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» звернулося із позовом до ОСОБА_1 , треті особи: ПАТ «Київенерго», ПАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал», про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги.
		 
		Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 не сплачує за споживання комунальних послуг за період з 20 вересня 2010 року по 27 червня 2014 року, у зв`язку із чим утворилася заборгованість у розмірі 179 155,72 грн.
		 
		КП «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» просило стягнути із ОСОБА_1 заборгованість за комунальні послуги за період з 20 вересня 2010 року по 27 червня 2014 року у розмірі 179 155,72 грн.
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанції
		 
		Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 22 лютого 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 18 травня 2017 року, позовні вимоги КП «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» заборгованість у розмірі 154 281,47 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		 
		Рішення судів першої та апеляційної інстанції мотивовані тим, що ОСОБА_1 самовільно відключилася від мережі теплопостачання та у період 20 вересня 2010 року по 27 червня 2014 року не сплачувала за теплову енергію, у зв`язку з чим утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню на користь позивача. Також на користь позивача підлягають стягненню інфляційні втрати та 3 % річних. З урахуванням позовної давності суди відмовили у стягненні заборгованості за період з 20 вересня 2010 року по 03 вересня 2012 року. Суди зазначили, що згідно висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1192цс15 самовільне відключення (таке, що проведено поза передбаченою процедурою) від мереж централізованого опалення не є підставою для звільнення від оплати за послуги теплопостачання. Матеріали справи не містять доказів, зокрема копії відповідної проектної документації, які б засвідчували факт правомірного відключення нежилого приміщення від мереж теплопостачання та ненадання йому послуг з постачання тепла.
		 
		При відхиленні доводів апеляційної скарги апеляційний суд вказав, що у зв`язку з самовільним відключенням відповідача від системи централізованого опалення спірне нежитлове приміщення фактично опалювалося за рахунок теплової енергії, яка подавалася до будинку АДРЕСА_1 , а теплопостачальна організація постачала теплову енергію до вказаного будинку з урахування приміщення, що належить відповідачу, у зв`язку з чим вимоги позивача по їх сплаті є обґрунтованими.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		У червні 2017 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржені рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому посилалася на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції зробив неправильний розрахунок стягнених сум, оскільки не виключив із загального розміру заборгованості суми, що були нараховані у період, до якого застосовано позовну давність, а суд апеляційної інстанції не перевірив розрахунок заборгованості. Проте згідно наданого позивачем розрахунку сума заборгованості становить 88 676,81 грн, а не 154 281,47 грн. Апеляційний суд, у порушення статей 131, 303 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи судом апеляційної інстанції), запропонував позивачу надати докази, які не відносяться до предмету спору.
		 
		Вважає, що суди неправильно визначили предмет позову та предмет доказування, оскільки предметом доказуванню за позовом про стягнення заборгованості є факти щодо наявності/відсутності фактичного споживання послуг протягом зазначеного періоду часу. Проте суди вирішили питання законності відключення відповідача від мереж системи централізованого опалення. Зазначає, що фактичне споживання комунальних послуг з центрального опалення та гарячого водопостачання відповідачем не відбувалось, оскільки повністю було припинено відповідачем ще в 2010 році, а фактичні обставини цієї справи не тотожні із фактичними обставинами у справі № 6-1192цс15. Крім того, суди неправильно обчислили судовий збір за результатами часткового задоволення позовних вимог.
		 
		Аналіз касаційної скарги свідчить, що судові рішення оскаржуються в частині задоволених позовних вимог КП «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у розмірі 154 281,47 грн. У іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.
		 
		У серпні 2017 року ПАТ «Київенерго» через представника Антоненко С. А. надало пояснення на касаційну скаргу.
		 
		Пояснення мотивовані тим, що ПАТ «Київенерго», як постачальник теплової енергії, у спірний період, не мав договорів із відповідачем, а нарахування за теплову енергію надходили за платіжками після проведення розщеплення платежів КП «Головний інформаційно-обчислювальний центр», таким чином відповідач сплачував тільки за затрачені гігакалорії на підігрів води.
		 
		Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 липня 2017 року у справі відкрито касаційне провадження.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 27 листопада 2019 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Колегія суддів частково приймає аргументи, викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.
		 
		Суди встановили, що ОСОБА_1 є власником нежилого приміщення № 9, загальною площею 172,9 кв. м, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1  відповідно до договору купівлі-продажу нерухомого майна від 04 серпня 2008 року. 
		 
		14 листопада 2003 року між АЕК «Київенерго» та КП «УЖГ Шевченківського району м. Києва», яке було перейменовано в КП «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району», згідно з рішенням Київської міської ради від 22 вересня 2011 року № 24/6240 «Про питання діяльності комунальних підприємств, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва», укладено договір № 32-0074 на постачання теплової енергії у гарячій воді на межу балансової належності для потреб опалення та для гарячого водопостачання.
		 
		20 квітня 2005 року між ВАТ «АК «Київводоканал» та КП «УЖГ Шевченківського району м. Києва» укладено договір № 05618/2-10 на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі.
		 
		Відповідно до акту від 10 березня 2010 року ОСОБА_1 самовільно демонтувала батареї та труби подачі опалення у нежитлове приміщення будинку АДРЕСА_1 та перестала сплачувати комунальні послуги, внаслідок чого виникла заборгованість.
		 
		Згідно договору № 320074 від 14 листопада 2003 року, укладеного між КП «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» та ПАТ «Київенерго», теплове навантаження на будинок де розміщене нежитлове приміщення по опаленню становить 13,331 гкал/годину.
		 
		Суди встановили, що відповідач у період з 20 вересня 2010 року по 27 червня 2014 року не сплачував за теплову енергію, у зв`язку з чим утворилась заборгованість перед позивачем за цей період у розмірі 150 770,92 грн, нараховано суму інфляційних втрат у розмірі 19 532,48 грн та суму 3 % річних - 8 852,32 грн, що становить загальну суму у розмірі 179 155,72 грн.
		 
		Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України, цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.
		 
		Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		 
		У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 529/613/17-ц (провадження № 61-1716сво17) зроблено висновок, що «відповідно до частини першої статті 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. Тлумачення як положень частини першої статті 714, так і інших норм глави 54 ЦК дозволяє стверджувати, що по своїй суті договір, на підставі якого відбувається постачання теплової енергії споживачу, є видом договору купівлі-продажу. Такий же висновок можливо зробити й при тлумаченні норм, закріплених в Законі України «Про теплопостачання» (в редакції, чинній на час виникнення боргу). У тексті Закону України «Про теплопостачання» (в редакції, чинній на час виникнення боргу) неодноразово вживається словосполучення «договір купівлі-продажу» (зокрема: стаття 1, частина четверта статті 19, частина перша статті 25, пункти 6, 7, 8 частини першої статті 31)».
		 
		У постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1706цс15 зроблено висновок, що «відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється за умови забезпечення безперебійної роботи інженерного обладнання будинку та вжиття заходів щодо дотримання в суміжних приміщеннях вимог будівельних норм і правил з питань проектування житлових будинків, опалення, вентиляції, кондиціонування будівельної теплотехніки; державних будівельних норм з питань складу, порядку розроблення, погодження та затвердження проектної документації для будівництва, а також норм проектування реконструкції та капітального ремонту в частині опалення. Порядком відключення окремих приміщень житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої  води при відмові споживачів від централізованого  теплопостачання, затверджених наказом Міністерство будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22 листопада 2005 року № 4 установлено, що таке відключення відбувається на підставі рішення постійно діючої міжвідомчої комісії, створеної органом місцевого самоврядування або місцевим органом виконавчої влади. Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 06 листопада2007 року № 169 було внесено зміни, які унеможливлюють відключення від мереж центрального опалення та гарячого водопостачання окремих квартир у багатоквартирному будинку і дозволяють таке відключення лише будинку в цілому. Матеріали справи не містять доказів, зокрема копії відповідної проектної документації, які б засвідчували факт відключення квартири від мереж центрального теплопостачання та ненадання йому послуг з постачання тепла. Оскільки відповідачі відключилися від централізованого опалення з порушенням порядку передбаченим законодавством, тому вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Самовільне відключення від мереж централізованого опалення не є підставою для звільнення від оплати за послуги теплопостачання».
		 
		У постанові Великої палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19) зроблено висновок, що «оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України), а тому 21 квітня 2015 року (дата остаточного погашення заборгованості, стягнутої за судовим рішенням) і є датою, коли зобов`язання відповідачів перед банком за кредитним договором припинилося. Законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв`язку із чим таке зобов`язання є триваючим. Таким чином, помилковим є висновок колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду про те, що перебіг позовної давності щодо вимог про стягнення коштів, передбачених статтею 625 ЦК України, спливає через три роки після дати набрання законної сили судовим рішенням про стягнення кредитної заборгованості. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі № 918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах № 905/2324/17 та №  922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 924/312/18, про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову».
		 
		У абзаці 1 частини першої статті 60 ЦПК України (у редакції, чинній на момент ухвалення оскаржених рішень) передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
		 
		У частині другій статті 303 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи судом апеляційної інстанції) вказано, що апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.
		 
		Тлумачення статей 10, 212 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи судом апеляційної інстанції) дозволяє зробити висновок, що суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми, які підлягають стягненню.
		 
		Аналіз матеріалів справи свідчить, що згідно уточненого розрахунку заборгованості ОСОБА_1 станом на 01 липня 2014 року (Т. 1, а. с. 14, 15) сума нарахованої заборгованості за період жовтень 2012 року - червень 2014 року складає: 61 716,13 грн - за централізоване опалення; 16 490,99 грн - за гаряче водопостачання; 131,88 грн - за холодне водопостачання; 8 343,98 грн - інфляційні втрати, 1 993,83 грн - 3% річних; разом - 88 676,81 грн. Також у розрахунку зазначено, що за період 20 вересня 2010 року по 27 червня 2014 року інфляційні втрати становлять 19 532,48 грн, а сума 3 % річних - 8 852,32 грн. При цьому, ОСОБА_1 заявила про застосування наслідків спливу позовної давності щодо всіх позовних вимог (Т. 1, а. с. 198, 199).
		 
		Апеляційний суд не перевірив: за який період нарахована заборгованість у розмірі 154 281,47 грн, не навів розрахунків заборгованості, не визначив складові цієї суми; не перевірив чи має місце пропуск позовної давності, за умови, що суд першої інстанції застосував позовну давність. Тому апеляційний суд зробив передчасний висновок про залишення без змін рішення суду першої інстанції.
		 
		Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що ухвала апеляційного суду в оскарженій частині постановлена без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, ухвалу апеляційного суду в оскарженій частині скасувати і передати справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
		 
		Ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 18 травня 2017 року в частині задоволених позовних вимог комунального підприємства «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у розмірі 154 281,47 грн скасувати.
		 
		Передати справу № 757/32118/15-ц в частині задоволених позовних вимог комунального підприємства «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у розмірі 154 281,47 грн на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		 
		З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції ухвала Апеляційного суду м. Києва в скасованій частині від 18 травня 2017 року втрачає законну силу.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                     В. І. Крат
		 
		Судді:                                                                                              І. О. Дундар
		 
		В. І. Журавель
		 
		                                                                                                        Є. В. Краснощоков
		 
		М. М. Русинчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...