Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 922/3276/19 : Господарські справи (до 01.01.2019); Інші спори.
Надіслано для оприлюднення: 10.12.2019. Зареєстровано: 10.12.2019. Забезпечено надання загального доступу: 11.12.2019.

Результат оскарження 27.08.2020 Східний апеляційний господарський суд: скасовано рішення місцевого суду повністю та ухвалено нове рішення
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ 
		Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022, 
		тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41 
		_______________________________________________________________________
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		"03" грудня 2019 р.м. ХарківСправа № 922/3276/19
		Господарський суд Харківської області у складі:
		судді Суслової В.В. 
		при секретарі судового засідання Помпі К.І.
		 
		розглянувши в порядку загального позовного провадження справу 
		за позовом Заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 Харківської області (61002, м. Харків, вул. Сумська, 76) до 1.Харківської міської ради (61003, м. Харків, майдан Конституції, 7) ,  2. Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради (61003, м. Харків, майдан Конституції, 16) ,  3.Споживчого товариства "НАДІЯ-7" (61112, м. Харків, вул. Академіка Павлова, буд. 132, кв. 165) про визнання недійсним договору, скасування рішення та повернення майна за участю представників:
		прокуратури - Хряк О.О., посв.№053701 від 03.09.2019 р.;
		відповідача 1 - Скидан М.А., дов. №08-21/3510/2-18 від 20.12.2018 р.;
		відповідача 2 - не з`явився;
		відповідача 3 - Калугін О.Ю., ордер №1003927 від 28.10.2019 р.; 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Заступник керівника Харківської місцевої прокуратури №2 звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та Споживчого товариства "Надія-7", в якій просить:
		1) Визнати незаконним та скасувати п. 66 рішення 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 26.10.2016 №412/16;
		2) Визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення від 23.02.2017 №5455-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та СТ "НАДІЯ-7", посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Порошиною Н.С. і зареєстрований в реєстрі за №58;
		3) Зобов`язати повернути СТ "НАДІЯ-7" на користь територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міської ради нежитлове приміщення підвалу №ХІ загальною площею 25,0 кв м, розташоване в житловому будинку за адресою: м. Харків, пров. Лісопарковий 1-й, 7, літ. "А-5".
		4) Судові витрати по справі прокурор просить покласти на відповідачів.
		Ухвалою господарського суду Харківської області від 10.10.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/3276/19; постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін; призначено підготовче засідання на "05" листопада 2019 р. о 11:00 год.
		28.10.2019 до канцелярії суду Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради подано відзив на позов за вх. № 25756, який долучено судом до матеріалів справи.
		29.10.2019 до канцелярії суду Харківською міською радою подано відзив за вх. № 25934, який долучено до матеріалів справи.
		30.10.2019 до канцелярії суду СТ "НАДІЯ-7" подано відзив на позов за вх. № 26123, який долучено судом до матеріалів справи.
		04.11.2019 до канцелярії суду від Харківської міської ради надійшла заява про залишення позову без розгляду за вх. № 26407.
		Заява долучена до матеріалів справи.
		В судовому засіданні 05.11.2019 на підставі п. 3 ч. 2 ст. 183 ГПК України постановлено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 19.11.2019 о 10:30 год.
		В судовому засіданні 19.11.2019 постановлено протокольну ухвалу про відмову в задоволенні заяви про залишення позову без розгляду (вх. № 26407) та на підставі п. 3 ч. 2 ст. 185 ГПК України постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 03.12.2019 о 10:30 год.
		В порядку ст. ст. 120-121 ГПК України сторони повідомлені про дату та час проведення судового засідання по суті.
		В судовому засіданні 03.12.2019 прокурор підтримав позов та просив його задовольнити. 
		Присутні в судовому засідання представники першого та третього відповідачів заперечували проти позовних вимог та просили в позові відмовити.
		Другий відповідач свого представника в судове засідання не направив, про причину неявки суд не повідомив.
		Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги прокурора та заперечення проти них, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення присутніх представників учасників справи, суд установив наступне.
		07.10.2016 між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та Споживчим товариством "НАДІЯ-7" укладено договір оренди № 2030 (далі- Договір) на нежитлове приміщення підвалу № XI, загальною площею 25,0 кв.м., розташованого за адресою: м Харків, провулок Лісопарківський 1-й, 7, літ. «А-5», яке належить до комунальної власності територіальної громади м Харкова та відображається на балансі КПІ "Жилкомсервіс". 
		Відповідно до п. 5.6. Договору орендар, який належно виконує свої обов`язки, у разі продажу майна, що передане в оренду, має переважне право перед іншими особами на його викуп.
		Рішенням Харківської міської ради "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м Харкова" від 26.10.2016 № 412/16 вирішено провести відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова шляхом викупу (згідно з додатком).
		Згідно п. 66 додатку до рішення нежитлове приміщення підвалу в житловому будинку розташованого за адресою: м. Харків, провулок Лісопарківськнй 1-й, 7, літ. «А-5», загальною площею 25,0 кв.м. підлягали приватизації шляхом викупу СТ «НАДІЯ-7».
		На виконання вказаного рішення Управлінням комунального майна та приватизації доручено суб`єкту оціночної діяльності ФОП СОД Буйницькому М.В. проведення оцінки вартості майна, нежитлового приміщення загальною площею 25,0 кв.м., за адресою: м. Харків, провулок Лісопарківський 1-й, 7, літ. «А-5» станом на 31.10.2016.
		Відповідно до Звіту про оцінку нерухомого майна від 31.10.2016, ринкова вартість зазначеного об`єкта складає 61400,00 грн. без урахування ПДВ. Висновок затверджено 30.11.2016.
		23.02.2017 між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради і СТ "Надія-7" укладено договір купівлі-продажу № 5455-В-С.
		Договір нотаріально засвідчений та зареєстрований в реєстрі за № 58.
		Відповідно до акту № 5455-В-С-. нежитлові приміщення передані СТ "Надія-7".
		Звертаючись із даним позовом до суду, прокурор зазначив, що Харківська міська рада незаконно обрала спосіб приватизації оспорюваного майна шляхом викупу орендарем. Прокурор наполягає на тому, що Харківська міська рада має право прийняти рішення про продаж нерухомого майна, що перебуває у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації, а саме Управління комунального майна, має укласти відповідний договір купівлі-продажу, як правило, за результатами проведення аукціону або конкурсу (конкурсний продаж). У виключних випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу, а саме в даному випадку продаж шляхом викупу орендарем об`єкту, який вже перебуває у нього в оренді, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна. Зокрема, досудовим розслідуванням встановлено, що у звіті про оцінку майна, договорі оренди, договорі купівлі-продажу, заявці орендаря з проханням надати дозвіл на приватизацію будь які відомості про такі поліпшення відсутні. А отже, орендарем до органу приватизації не подавались документи, що містять невід`ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації. Прокурор вважає, що обраний спосіб приватизації не тільки є незаконним, а й суперечить інтересам держави та територіальної громади. 
		Вважаючи, що під час прийняття оскаржуваного рішення Харківської міської ради, в процесі здійснення процедури відчуження об`єктів нерухомості та укладання спірного договору купівлі-продажу відповідачами були порушені вимоги ЗУ "Про приватизацію державного майна", ЗУ "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні", Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017 - 2022 роки, що безпосередньо порушує права та інтереси територіальної громади м. Харкова, прокурор звернувся з відповідною позовною заявою до господарського суду Харківської області, в якій просить: визнати незаконним та скасувати п. 66 рішення 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 26.10.2016 №412/16; визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення від 23.02.2017 № 5455-В-С; зобов`язати СТ "Надія-7" повернути територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради нежитлове приміщення.
		Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
		Відповідно до ст.327 Цивільного кодексу України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді.
		Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.
		Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Відповідно до ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування України» (далі-Закон) сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Вказані органи діють за принципом розподілу повноважень у порядку і межах, визначених цим та іншими законами.
		Відповідно до ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування України» право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.
		Згідно ст. 25 Закону України «Про місцеве самоврядування України» сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
		Відповідно до п. 30 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування України» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об`єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об`єктів права комунальної власності; вирішення питань про придбання в установленому законом порядку приватизованого майна, про включення до об`єктів комунальної власності майна, відчуженого у процесі приватизації, договір купівлі-продажу якого в установленому порядку розірвано або визнано недійсним, про надання у концесію об`єктів права комунальної власності, про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади.
		Відповідно до ст. 29 Закону України «Про місцеве самоврядування України» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать: управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад; підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо порядку та умов відчуження комунального майна, проектів місцевих програм приватизації та переліку об`єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; організація виконання цих програм; підготовки і внесення на розгляд ради пропозицій щодо визначення сфер господарської діяльності та переліку об`єктів, які можуть надаватися у концесію; подання раді письмових звітів про хід та результати відчуження комунального майна.
		Згідно ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування України» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим законом.
		У відповідності до ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування України» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.
		Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.
		Доцільність, порядок та умови відчуження об`єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою. Доходи від відчуження об`єктів права комунальної власності зараховуються до відповідних місцевих бюджетів і спрямовуються на фінансування заходів, передбачених бюджетами розвитку.
		Майнові операції, які здійснюються органами місцевого самоврядування з об`єктами права комунальної власності, не повинні ослаблювати економічних основ місцевого самоврядування, зменшувати обсяг та погіршувати умови надання послуг населенню.
		Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.
		Як зазначено у відзивах відповідачів на позовну заяву, Рішенням 19 сесії Харківської місцевої ради народних депутатів Харківської області 22 скликання від 25.12.1996 «Про комунальну власність міста Харкова» житловий будинок № 7 з внутрішньо квартальними інженерними мережами по 1-му Лісопарківському провулку було прийнято до комунальної власності територіальної громади м. Харкова від Міністерства машинобудування оборонно-промислового комплексу та конверсії України ВО «Комунар».
		07.10.2016 між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської рази та Споживчим товариством "НАДІЯ-7" укладено договір оренди № 2030 (далі- Договір) на нежитлове приміщення підвалу № XI, загальною площею 25,0 кв.м., розташованого за адресою: м Харків, провулок Лісопарківський 1-й, 7, літ. «А-5», яке належить до комунальної власності територіальної громади м Харкова та відображається на балансі КП "Жилкомсервіс".
		Відповідно до п. 5.6. Договору орендар, який належно виконує свої обов`язки, у разі продажу майна, що передане в оренду, має переважне право перед іншими особами на його викуп.
		Рішенням Харківської міської ради "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м Харкова" від 26.10.2016 № 412/16 вирішено провести відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова шляхом викупу (згідно з додатком).
		Згідно п. 66 додатку до рішення нежитлове приміщення підвалу в житловому будинку розташованого за адресою: м. Харків, провулок Лісопарківський 1-й, 7, літ. «А-5», загальною площею 25,0 кв.м. підлягали приватизації шляхом викупу СТ «НАДІЯ-7».
		Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на момент прийняття оскаржуваного рішення та укладання договору купівлі-продажу право комунальної власності на нежитлові приміщення підвалу № XI в житловому будинку літ. «А-5», загальною площею 25,0 кв.м., розташованого за адресою: м. Харків, провулок Лісопарківський 1-й, будинок 7 зареєстровано 29.06.2016 за територіальною громадою м. Харкова в особі Харківської міської ради, на підставі рішення 19 сесії Харківської міської Ради народних депутатів Харківської області 22 скликання віл 25.12.1996 «Про комунальну власність міста Харкова».
		Отже, власником нежитлового приміщення підвалу № XI, загальною площею 25,0 кв.м., розташованого за адресою: м. Харків, провулок Лісопарківський 1-й, 7, літ. «А-5» на момент прийняття рішення Харківської міської ради від 26.10.2016 № 412/16 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" в частині прийняття рішення щодо приватизації вказаного майна шляхом викупу СТ «НАДІЯ-7», була територіальна громада м. Харкова в особі Харківської міської ради.
		Конституцією України передбачено, форми та засоби реалізації права територіальних громад на місцеве самоврядування і вказано, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території (частина перша статті 144). На основі цього положення Конституції України в Законі України Про місцеве самоврядування в Україні визначено, що у формі рішень рада приймає нормативні та інші акти (частина перша статті 59).
		Тобто, вирішення питання щодо приватизації об`єктів комунального майна здійснюється органами місцевого самоврядування на пленарних засіданнях.
		Згідно ст. 345 Цивільного кодексу України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності.
		Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.
		Оскільки предметом спору є питання приватизації нерухомого майна, яке є комунальною власністю територіальної громади м. Харкова тому, застосуванню підлягають норми законів України „Про місцеве самоврядування, Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016, затвердженої рішенням Харківської міської ради від 23.12.2011 № 565/11, «Про приватизацію державного майна», «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)». 
		Відповідно до ч.4 ст. 3 Закону України «Про приватизацію державного майна» (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин) відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування.
		Відповідно до ч. 4 ст. 15 Закону України «Про приватизацію державного майна» приватизація об`єктів малої приватизації здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".
		Відповідно до ст. 3 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин приватизація об`єктів малої приватизації здійснюється в тому числі шляхом викупу.
		Згідно ст. 4, 5 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» продавцями об`єктів малої приватизації, що перебувають у державній та комунальній власності, є відповідно Фонд державного майна України та органи приватизації, створені місцевими Радами. Покупцями об`єктів малої приватизації можуть бути фізичні та юридичні особи, які визнаються покупцями відповідно до Закону України "Про приватизацію державного майна".
		Відповідно до статті 7 Закону України „Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) включення об`єктів малої приватизації до переліків, зазначених у частині першій цієї статті, здійснюється відповідно до Державної та місцевих програм приватизації або з ініціативи відповідних органів приватизації чи покупців. 
		Програма приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016, затвердженої рішенням 12 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 23.12.2011 № 565/11, визначає основні цілі, пріоритети, завдання, способи приватизації комунального майна, групи об`єктів, що підлягають приватизації, орієнтовні завдання щодо обсягів приватизації та надходження коштів від приватизації до бюджету міста Харкова, завдання щодо реалізації стратегії відносин власності в 2012-2016 рр. та відповідні заходи щодо виконання цієї Програми.
		Приватизація майна, що знаходиться в комунальній власності територіальної громади м. Харкова, здійснюється на підставі рішень сесій Харківської міської ради.
		Продавцем об`єктів приватизації є Харківська міська рада від імені територіальної громади міста в особі управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради.
		Покупцями об`єктів приватизації можуть бути: фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства); юридичні особи, зареєстровані на території України; юридичні особи інших держав.
		Ініціатива щодо приватизації об`єктів комунальної власності може виходити як від Управління, так і від осіб, які можуть бути покупцями відповідно до законодавства. Ініціатива щодо відчуження об`єктів комунальної власності може виходити як від Управління, так і від інших виконавчих органів Харківської міської ради, осіб, які можуть бути покупцями відповідно до законодавства.
		Ініціатива щодо визначення способу приватизації належить Управлінню.
		Згідно Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016 після затвердження на сесії Харківської міської ради переліків об`єктів, що підлягають приватизації та відчуженню. Управління здійснює заходи щодо приватизації об`єктів відповідно до чинного законодавства.
		Визначення початкової вартості та ціни продажу об`єктів комунальної власності здійснюється шляхом проведення незалежної оцінки в порядку, встановленому законодавством з питань оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.
		Продаж об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова здійснюється способами, що визначаються законодавством України і цією Програмою для кожної групи об`єктів.
		Стаття 140 Конституції України встановлює межі дії органів місцевого самоврядування - самостійно вирішувати питання місцевого значення у межах Конституції і законів України.
		Таким чином, при прийнятті рішення Харківської міської ради "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 26.10.2016 № 412/16 Харківська міська рада діяла в межах своїх повноважень, відповідно до Закону України "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016р.р.
		Стосовно посилання прокурора у позовній заяві на порушення порядку приватизації спірного майна шляхом викупу, зважаючи на те, що до об`єктів малої приватизації викуп може застосовуватися виключно за умови проведення орендарем поліпшення майна на більш ніж 25% його вартості, слід зазначити наступне.
		Положеннями ст. 11 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» встановлено, що викуп застосовується щодо об`єктів малої приватизації, які не продано на аукціоні, за конкурсом, а також у разі, якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено законодавчими актами.
		Тобто, законодавець виділив два випадки коли органом приватизації може бути застосована така форма приватизації як викуп: щодо об`єктів приватизації, непроданих на аукціоні або за конкурсом; щодо об`єктів приватизації, якщо право покупця передбачено законодавчими актами.
		Законодавчими актами або законодавством є закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України. 
		Таким чином, положення ст. 11 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» не встановлюють обмеження щодо передбачення спеціальних випадків коли у особи може виникнути право на приватизацію об`єкту шляхом його викупу, лише в рамках цього Закону, а є відсилання до інших законодавчих актів.
		Положеннями ст. 289 Господарського кодексу України визначено, що орендар має право на викуп об`єкта оренди, якщо таке право передбачено договором оренди.
		Частиною 2 ст. 777 Цивільного кодексу України встановлено, що наймач, який належно виконує свої обов`язки за договором найму, у разі продажу речі, переданої у найм, має переважне право перед іншими особами на її придбання.
		Таким чином, право Споживчого товариства "Надія-7" на викуп орендованого майна виникло із договору оренди, положень ст. 289 Господарського кодексу України, і йому кореспондує обов`язок орендодавця у разі продажу майна здійснити продаж саме їй.
		Положеннями ст. 18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» встановлені особливості приватизації окремих груп об`єктів, проте в ній не зазначено, що п.1 ч. 1 цієї статті встановлює виключний випадок, коли об`єкт оренди може бути приватизовано шляхом викупу орендарем. 
		Дана норма встановлює додаткові гарантії для добросовісного орендаря, що за згодою наймодавця здійснив невідокремлювані поліпшення об`єкту оренди, у випадку якщо право на викуп не передбачено договором. 
		Тобто, орган приватизації вправі самостійно обрати такий спосіб приватизації як викуп за відсутності будь-яких додаткових умов, як то проведення поліпшення майна на більш ніж 25% його вартості.
		Отже, фактично орган приватизації самостійно прийняв рішення про приватизацію об`єктів у спосіб їх викупу покупцем відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".
		Вказаний висновок суду в повному обсязі узгоджуються з позицією Конституційного Суду України, яку наведено у п. 5 мотивувальної частини та абзацу 2 п. 1 резолютивної частини рішення від 13.12.2000 № 4-рп/2000 у справі №1-16/2000. Згідно означеного рішення доцільність застосування того чи іншого способу приватизації визначається органом приватизації самостійно, окрім випадків визначених законом.
		Разом з цим слід зазначити, що першим відповідачем дотримано спосіб прийняття оскаржуваного рішення, оскільки рішення прийнято на черговій сесії ради, дана сесія є правомочною, вказане питання було включено в порядок денний сесії, проводилась доповідь і обговорення проекту рішення, голосування і за його результатами більшістю голосів присутніх депутатів, рішення було прийнято.
		В свою чергу, прокурором не доведено та не підтверджено належними та допустимими доказами той факт, що п. 66 рішення 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 26.10.2016 № 412/16 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" прийнято з порушенням вимог законодавства України, з перевищенням компетенції та порушувало права інших осіб.
		З огляду на вказане, суд дійшов висновку, що твердження прокурора про невідповідність оспорюваного акту органу місцевого самоврядування вимогам чинного законодавства, що регулює порядок здійснення приватизації, є необґрунтованими.
		Що стосується визнання договору купівлі-продажу нежитлового приміщення недійсним, слід зазначити наступне.
		Згідно ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
		Згідно п.1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
		Відповідно до ст. 23 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" право власності на державне майно підтверджується договором купівлі-продажу, який укладається між покупцем та уповноваженим представником відповідного органу приватизації, а також актом приймання-передачі зазначеного майна.
		Договір купівлі-продажу державного майна підлягає нотаріальному посвідченню та у випадках, передбачених законом, державній реєстрації. 
		Договір включає: назву підприємства, його адресу; відомості про продавця та покупця; ціну продажу об`єкта на аукціоні, за конкурсом або розмір викупу; взаємні зобов`язання продавця і покупця; номери їх розрахункових рахунків; назви і адреси банківських установ; умови внесення платежів. 
		До договору включаються зобов`язання сторін, які були визначені умовами аукціону, конкурсу чи викупу, відповідальність та правові наслідки їх невиконання. 
		Договір купівлі-продажу є підставою для внесення коштів у банківську установу на обумовлений договором рахунок як оплату за придбаний об`єкт приватизації.
		У даному випадку, сторони уклали договір купівлі-продажу при їх вільному волевиявленні та вчинили дії, які свідчать про прийняття їх до виконання, тобто дії сторін спрямовані на реальне настання правових наслідків, а їх внутрішня воля відповідала зовнішньому її прояву, тому посилання прокурора на те, що спірні правочини не відповідають ст. 203 ЦК України не підтверджені належними та допустимими доказами.
		Стосовно посилання прокурора на ст. 228 ЦК України, як на підставу недійсності оскаржуваного договору, який суперечить інтересам держави та суспільства, суд зазначає наступне. 
		У відповідності до вимог п. 3.7. Постанови ВГСУ від 29.05.2013 № 11 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства (частина перша статті 207 ГК України), є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків. Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов`язання, а також наявність наміру у кожної із сторін. Наявність такого наміру у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Зазначене кореспондується з положеннями ст. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними, при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.
		Проте, прокурором не наведено жодного належного, достовірного та достатнього доказу стосовно наявності вище значених намірів у сторін оскаржуваного правочину. 
		Таким чином судом встановлено що п. 66 рішення 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 26.10.2016 № 412/16 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" прийнято Харківською міською радою в межах своїх повноважень та не протирічить Законам України "Про місцеве самоврядування України", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та Програмі приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016 років, а договір купівлі-продажу № 5455-В-С від 23.02.2017, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та СТ "Надія-7", у повній мірі відповідає вимогам ст. 203 ЦК України.
		При цьому, прокурором жодними належними та допустимими доказами не доведено порушення спірним правочином інтересів держави і суспільства, його моральних засад, які були б співрозмірні із наслідком таких порушень, який прокурор просить застосувати, у вигляді визнання спірного договору купівлі-продажу недійсним, а відтак і вилучення придбаного нерухомого майна у власника.
		Згідно ч.ч. 1, 4 ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.
		Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950р., Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17.07.1997р. ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950р., Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.
		Згідно положень ст. 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
		Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
		Пунктом 21 рішення Європейського суду з прав людини у справі Федоренко проти України від 30.06.2006р. визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути існуючим майном або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні виправданими очікуваннями щодо отримання можливості ефективного використання права власності.
		Також у цьому Рішенні зазначено, що відповідно до встановленого прецедентного права Суду втручання має підтримувати "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та вимогами фундаментальних прав окремої особи. Ця свобода оцінювання, тим не менше, йде пліч-о-пліч з Європейським наглядом. Суд вважає, що державні органи неминуче вступають у численні договори приватноправової природи із звичайними громадянами у ході виконання своїх функцій.
		З наведеного рішення Європейського суду з прав людини вбачається, що Європейський суд наголошує на необхідності з`ясування при вирішенні спорів, що доктрина ultra vires застосовується державою з урахування принципу пропорційності втручання держави у право приватної особи мирно володіти своїм майном. Констатуючи порушення ст. 1 Першого протоколу до вказаної Конвенції, Європейський суд з прав людини обґрунтував його тим, що орган державної влади при укладанні угоди, вважав себе компетентним на її укладання, при цьому національне законодавство не містило чітко вираженої заборони на укладання таких угод і укладання таких угод було звичайною практикою, а відтак особа приватного права мала всі підстави вважати, що орган державної влади діє в межах компетенції.
		Виходячи зі змісту пунктів 32-35 рішення Європейського суду з прав людини Стретч проти Сполученого Королівства від 24.06.2003р. майном у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. За висновком Суду в зазначеній справі наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила. Оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції.
		Пунктом 55- 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі Україна - Тюмень проти України від 22.02.2008р. визначено, що втручання в право на мирне володіння майном повинно бути здійснено з дотриманням справедливого балансу між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи (також рішення у справі Спорронґ та Льоннрот проти Швеції, від 23 вересня 1982 року, Sеrіеz А nо. 52, р. 26, § 69). Вимога досягнення такого балансу відображена в цілому в побудові статті 1 Першого протоколу, включно із другим реченням, яке необхідно розуміти в світлі загального принципу, викладеного в першому реченні. Зокрема, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти шляхом вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності (рішення у справі Прессоз Компанія Нав`єра та інші проти Бельгії, від 20 листопада 1995 року, Sеrіеz А nо. 332, р. 23, § 38). Держава користується широкою свободою розсуду як щодо вибору способу вжиття заходів, так і щодо встановлення того, чи виправдані наслідки вжиття таких заходів з огляду на загальний інтерес для досягнення мети закону, про який йдеться. Проте, Суд не може не скористатися своїм повноваженням щодо здійснення перевірки та повинен визначити, чи було дотримано необхідного балансу в спосіб, сумісний з правом заявника на мирне володіння його майном в розумінні першого речення статті 1 Першого протоколу (рішення у справі Звольски та Звольська проти Республіки Чехія, N 46129/99, § 69, ЕСНК. 2002-ІХ). 
		Крім того, за змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Рисовський проти України" суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
		Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
		В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.10.2019 по справі № 905/2236/18 викладена наступна правова позиція:
		"Самі по собі допущені органами публічної влади порушення при визначенні умов та порядку приватизації не можуть бути безумовною підставою для визнання приватизаційних договорів недійсними, повернення приватизованого майна державі в порушення права власності покупця, якщо вони не допущені внаслідок винної, протиправної поведінки самого покупця."
		Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 14.03.2007 у справі № 21-8во07.
		Таким чином, застосовуючи практику Європейського суду з прав людини в позові про визнання недійсним договорів купівлі-продажу, з огляду на наявність імовірних порушень процедури такого відчуження з боку органу місцевого самоврядування, судом враховано, що самі по собі допущені органами публічної влади порушення не можуть бути безумовною підставою для визнання недійсним договорів купівлі-продажу в порушення права власності набувачів такого майна, оскільки вони не допущені внаслідок його винної, протиправної поведінки.
		При цьому, прийняття органами влади протиправних рішень не може бути наслідком позбавлення майна (законних сподівань на володіння майном) добросовісного набувача такого майна, оскільки це є надмірним тягарем для нього.
		Таким чином, підсумовуючи вищевикладене та враховуючи принципи справедливості, добросовісності та розумності, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог, а відтак позов задоволенню не підлягає.
		Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України залишаються за прокуратурою.
		На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 4, 20, 73, 74, 76-79, 86, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд 
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		В позові відмовити.
		 
		Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України та п.п. 17.5 п. 17 Розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до Східного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги через Господарський суд Харківської області протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		 
		Позивач: Заступник керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 Харківської області (61002, м. Харків, вул. Сумська, 76).
		 
		Відповідач 1: Харківська міська рада (61003, м. Харків, майдан Конституції, 7, код ЄДРПОУ 04059243).
		 
		Відповідач 2: Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (61003, м. Харків, майдан Конституції, 16, код ЄДРПОУ 14095412).
		 
		Відповідач 3: Споживче товариство "НАДІЯ-7" (61112, м. Харків, вул. Академіка Павлова, буд. 132, кв. 165, код ЄДРПОУ 33292563). 
		 
		Повне рішення складено "09" грудня 2019 р. 
		 
		СуддяВ.В. Суслова
		справа № 922/3276/19

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...