Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 120/4448/18-а : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу забезпечення функціонування органів прокуратури, адвокатури, нотаріату та юстиції (крім категорій 107000000), зокрема у сфері.
Надіслано для оприлюднення: 10.12.2019. Зареєстровано: 11.12.2019. Забезпечено надання загального доступу: 11.12.2019.
Дата набрання законної сили: 10.12.2019
Номер судового провадження: К/9901/25317/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		10 грудня 2019 року 
		Київ
		справа №120/4448/18-а
		адміністративне провадження №К/9901/25317/19
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача - Дашутіна І.В.,
		суддів: Шишова О.О.,  Яковенка М.М., 
		 
		за участю секретаря судового засідання Головко О.В.
		представників учасників справи:
		позивача: Дунаєва І.Б.
		відповідача 1: Франчука О.М.
		відповідача 2: не з`явився
		розглянувши у відкритому cудовому засіданні в режимі відеоконференції справу за касаційною скаргою Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань виконання покарань та пробації Міністерства юстиції на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 15 травня 2019 року у складі головуючого судді Комара П.А. та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2019 року у складі колегії суддів: Курка О.П. (головуючого), Гонтарука В.М., Білої Л.М. у справі №120/4448/18-а за позовом ОСОБА_1 до Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції, Державної установи «Вінницька установа виконання покарань (№1)» про скасування рішення та зобов`язання вчинити дії,-
		ОПИСОВА ЧАСТИНА
		Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
		1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції, Державної установи «Вінницька установа виконання покарань (№1)» та просив:
		- визнати протиправним та скасувати рішення комісії Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції (протокол №20 від 08 травня 2018 року), яким ОСОБА_1 визначено відбувати покарання у виправній колонії мінімального рівня безпеки з загальними умовами тримання;
		- зобов`язати  Центрально-Західне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції повторно розглянути скаргу на рішення комісії про направлення на відбування покарання ОСОБА_1 від 08 серпня 2018 року з урахуванням висновків, викладених в судовому рішенні.
		2.           Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 15 травня 2019 року, яке залишене без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2019 року, позов задоволено.
		2.1. Визнано протиправним та скасовано рішення комісії Державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№1)" (протокол №20 від 08 травня 2018 року), яким ОСОБА_1 визначено відбувати покарання у виправній колонії мінімального рівня безпеки з загальними умовами тримання.
		2.2. Зобов`язано комісію Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції розглянути питання про направлення на відбування покарання ОСОБА_1 з урахуванням висновків викладених у судовому рішенні.
		2.3. Стягнуто на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 704,8 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№1)". 
		3.          Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено: 
		3.1. 27.03.2018 вироком Чечельницького районного суду Вінницької області ОСОБА_1 був визнаний винним у скоєнні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 286. ч. 1 ст. 135 КК України і засуджений до 6 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки.
		3.2. Після набрання вироком 27.04.2018 законної сили міжрегіональною комісією позивача було направлено для відбування покарання із СІЗО до державної установи «Божковська виправна колонія» (№16) - виправної колонії мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання для чоловіків.
		3.3. Згідно витягу з протоколу №20 від 08.05.2018, комісією ДУ «Вінницька установа виконання покарань (№1)» з питань визначення особам, засудженим до довічного позбавлення волі та позбавлення волі на певний строк, виду колонії засудженому визначено відбувати покарання у виправній колонії мінімального рівня безпеки з загальними умовами тримання.
		3.4. 08.08.2018 представником позивача було направлено скаргу на рішення комісії до Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції з проханням скасувати його та привести у відповідність до норм Закону, а саме визначити ОСОБА_1 відбувати покарання у виправній колонії мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання для чоловіків.
		3.5. Листом від 17.09.2018 №2.5/577-18/Д-452 начальником управління надано відповідь на скаргу в якій зазначено, що визначення засудженому виправної колонії мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання є правомірним, оскільки відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 18 КВК України чоловіки, засуджені до позбавлення волі відбувають покарання у виправних колоніях мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання, вперше засуджені до позбавлення волі за злочини невеликої та середньої тяжкості, а засуджений ОСОБА_1 скоїв декілька кримінальних злочинів, в тому числі і передбачений ч. 1 ст. 135 КК України, який є умисним злочином невеликої тяжкості.
		3.6. Представником позивача направлено скаргу до Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України на рішення міжрегіональної комісії з питань визначення особам, засудженим до довічного позбавлення волі та позбавлення волі на певний строк, виду колонії, направлення для відбування покарання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, арешту й обмеження волі Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції, щодо направлення засудженого ОСОБА_1 до виправної колонії мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання для чоловіків, уперше засуджених до позбавлення волі.
		3.7. Листом від 26.10.2018 №1/4-12647/Мл Адміністрацією ДКВС України розглянуто скаргу і в її задоволенні відмовлено. У відповіді зазначено, що ОСОБА_1 засуджений за статтями 286 ч. 3, 135 ч. 1 Кримінального кодексу України до 6 років позбавлення волі за сукупністю злочинів в порядку статті 70 Кримінального кодексу України, рішення прийняте міжрегіональною комісією з питань визначення особам, засудженим до довічного позбавлення волі та позбавлення волі на певний строк, виду колонії, направлення для відбування покарання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, арешту й обмеження волі Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції є правомірним, не суперечить вимогам кримінально-виконавчого законодавства та нормативно-правовим актам Міністерства юстиції України.
		3.8. Визначаючи вид колонії засудженим за сукупністю злочинів передбачених статтями 286 ч. 3, 135 ч. 1 Кримінального кодексу України міжрегіональними комісіями з питань визначення особам, засудженим до довічного позбавлення волі та позбавлення волі на певний строк, виду колонії, направлення для відбування покарання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, арешту й обмеження волі міжрегіональних управлінь з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції враховуються характер і ступінь суспільної небезпеки. Якщо хоча б один із злочинів є умисним, зазначеними комісіями приймається рішення про направлення таких засуджених до виправних колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання для чоловіків, уперше засуджених до позбавлення волі, з метою недопущення порушень вимог частини 4 статті 92 Кримінально-виконавчого кодексу України, згідно якої, чоловіки, вперше засудженні до позбавлення волі за злочини, вчинені з необережності тримаються окремо.
		3.9. Враховуючи те, що ОСОБА_1 засуджений до позбавлення волі на певний строк за сукупністю злочинів, один з яких умисний, а саме - стаття 135 Кримінального кодексу України (залишення в небезпеці), відбування ним покарання в умовах виправної колонії мінімального рівня безпеки із полегшеними умовами тримання для чоловіків, вперше засуджених до позбавлення волі за злочини вчинені з необережності, не можливо.
		3.10. Не погоджуючись з такими рішеннями, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
		4. Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій вказали, що позивач засуджений вперше до позбавлення волі за злочин, вчинений з необережності та злочин невеликої тяжкості. Відтак, чоловіки, вперше засуджені до позбавлення волі, за вчинення злочинів з необережності направляються для подальшого відбування покарання до виправних колоній мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання та відповідно до вимог частини 4 статті 92 Кримінально-виконавчого кодексу України мають утримуватись окремо. Крім цього, судами зазначено, що  в нормативно-правових актах не має такого застереження, що якщо особа вчинила декілька злочинів, в тому числі один з яких є умисним злочином невеликої тяжкості, а інший злочин з необережності, то вона позбавляється права бути направленою до виправної колонії мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання.
		Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:
		5.          Відповідач звернувся із касаційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове про відмову в позові.
		6.          Касаційна скарга аргументована тим, що злочин, передбачений частиною 1 статті 135 Кримінального кодексу України відноситься до умисних злочинів. Тому, оскільки позивач скоїв декілька кримінальних злочинів, в тому числі і умисний злочин невеликої тяжкості, тому направити ОСОБА_1 в виправну колонію, де перебувають особи, які вперше вчинили злочин з необережності - не можливо відповідно до частини 4 статті 92 КВК України. Крім цього, на переконання скаржника, законодавець чітко визначив порядок визначення рівня безпеки для засуджених та направлення для відбування покарання, тому втручання у дискрецію відповідача є не допустимим та не узгоджується з приписами КАС України. 
		7. У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін, як такі, що є законними та обгрунтованими. 
		МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
		Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги: 
		9. Відповідно до статті 55 Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.
		10. За змістом статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		11. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1 Кримінально-виконавчого кодексу України від 11.07.2003 №1129-IV (далі - КВК України), кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.
		12. Завданнями кримінально-виконавчого законодавства України є визначення принципів виконання кримінальних покарань, правового статусу засуджених, гарантій захисту їхніх прав, законних інтересів та обов`язків; порядку застосування до них заходів впливу з метою виправлення і профілактики асоціальної поведінки; системи органів і установ виконання покарань, їх функцій та порядку діяльності; нагляду і контролю за виконанням кримінальних покарань, участі громадськості в цьому процесі; а також регламентація порядку і умов виконання та відбування кримінальних покарань; звільнення від відбування покарання, допомоги особам, звільненим від покарання, контролю і нагляду за ними.
		13. Приписами статті 4 КВК України передбачено, що підставою виконання і відбування покарання є вирок суду, який набрав законної сили, інші рішення суду, а також закон України про амністію та акт помилування.
		14. Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до вироку Чечельницького районного суду Вінницької області 27.03.2018 ОСОБА_1 був визнаний винним у скоєнні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 286. ч. 1 ст. 135 КК України і засуджений до 6 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки.
		15. Згідно рішення комісії Державної установи «Вінницької установи виконання покарань (№1)», протокол №20 від 08.05.2018, з питань визначення особам, засудженим до довічного позбавлення та позбавлення волі на певний строк, виду колонії - засудженому ОСОБА_1 визначено вид колонії мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання.
		16. Частиною 5 ст. 11 КВК України визначено, що виправні колонії мінімального рівня безпеки поділяються на колонії мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання і колонії мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання.
		17. Відповідно до ч. 2 ст. 18 КВК України, засуджені до позбавлення волі відбувають покарання у виправних колоніях:
		мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання - засуджені вперше до позбавлення волі за злочини, вчинені з необережності, злочини невеликої та середньої тяжкості, а також особи, переведені з колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання і колоній середнього рівня безпеки в порядку, передбаченому цим Кодексом;
		мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання - чоловіки, вперше засуджені до позбавлення волі за злочини невеликої та середньої тяжкості.
		18. Водночас, надаючи оцінку спірним правовідносинам, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою приписи статті 86 Кримінально-виконавчого кодексу України відповідно до якої вид колонії, в якій засуджені до позбавлення волі відбувають покарання, визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань.
		19. Відповідно до розділу 1 Положення про центральну, міжрегіональну комісії та комісію слідчого ізолятора з питань визначення особам, засудженим до довічного позбавлення волі та позбавлення волі на певний строк, виду колонії, порядок направлення для відбування покарання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, арешту й обмеження волі, та їх переведення, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27.02.2017 року № 680/5, комісії у своїй діяльності керуються Конституцією і законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства юстиції України, а також Положенням про визначення виду колонії.
		20. Міжрегіональна комісія - колегіальний орган, що утворюється в міжрегіональному управлінні, який здійснює направлення для відбування покарання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, арешту чи обмеження волі, їх переведення для відбування покарання з однієї установи виконання покарань до іншої та розглядає скарги на рішення комісії СІЗО.
		21. Тобто, у справі, що розглядається, визначення виду колонії в якій позивач, як засуджений до позбавлення волі відбуває покарання, є дискреційними повноваженнями комісії Державної установи «Вінницької установи виконання покарань (№1)». 
		22. Колегія суддів зазначає, що під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду. Тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за певних обставин.
		23. Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		24. Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		25. При цьому, судова колегія наголошує, що адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 2 статті 2 КАС України вищезазначеним критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. 
		26. Слід враховувати, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип поділу влади.
		27. Тому, з урахуванням вказаних приписів правових норм, суди попередніх інстанцій були  позбавлені можливості підміняти функції суб`єкта владних повноважень, в даному випадку - комісії Державної установи «Вінницької установи виконання покарань (№1)» та визначати вид колонії, в якій засуджений до позбавлення волі ОСОБА_1 має відбувати покарання відповідно до вироку Чечельницького районного суду Вінницької області від 27.03.2018, а мали надати оцінку спірному рішенню відповідача в порядку частини 2 статті 2 КАС України.
		28. За такого правового регулювання, колегія суддів дійшла висновку, що аргументи відповідача про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права знайшли своє підтвердження, тому правові підстави для задоволення позовних вимог - відсутні.
		29. Згідно зі статтею 351 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
		30. Частиною 3 зазначеної статті визначено, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
		31. З огляду на зазначене, враховуючи, що доводи відповідача про неправильне застосування судами норм матеріального права знайшли своє підтвердження, касаційна скарга підлягає задоволенню, а рішення судів попередніх інстанцій скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог  ОСОБА_1 .
		32. Керуючись статтями  341, 344, 349, 351, 356, 359 КАС України, суд, -
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		33. Касаційну скаргу Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань виконання покарань та пробації Міністерства юстиції - задовольнити.
		34. Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 15 травня 2019 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2019 року -скасувати.
		35. Ухвалити нову постанову, якою у позові ОСОБА_1 до Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції, Державної установи «Вінницька установа виконання покарань (№1)» про скасування рішення та зобов`язання вчинити дії - відмовити.
		36. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.
		 
		 
		Головуючий суддя                                                                                І.В. Дашутін
		 
		Судді                                                                                                        О.О. Шишов
		 
		                                                                                                                 М.М. Яковенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...