Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 338/367/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:; визнання незаконним акта, що порушує право власності на земельну ділянку.
Надіслано для оприлюднення: 11.12.2019. Зареєстровано: 12.12.2019. Забезпечено надання загального доступу: 16.12.2019.
Дата набрання законної сили: 10.12.2019
Номер судового провадження: 22-ц/4808/1477/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 338/367/19 
		Провадження № 22-ц/4808/1477/19 
		Головуючий у 1 інстанції Рибка Л. Я. 
		Суддя-доповідач Горейко 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		10 грудня 2019 року м. Івано-Франківськ
		Івано-Франківський апеляційний суд у складі:
		головуючої   Горейко М.Д.,
		суддів: Василишин Л.В., Максюти І.О.,
		секретаря   Капущак С.В.
		з участю представника відповідача Пінчак П.Д. , третьої особи ОСОБА_2 ,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Порогівської сільської ради Богородчанського району Івано-Франківської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 , про визнання незаконним і скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Богородчанського районного суду, ухвалене у складі судді Рибки Л.Я. 16 вересня 2019 року в с-щі Богородчани, 
		в с т а н о в и в:
		25.03.2019 року ОСОБА_3 звернулася в суд з позовом до Порогівської сільської ради Богородчанського району Івано-Франківської області, в якому просила визнати незаконним і скасувати рішення Порогівської сільської ради від 18.12.2018 року №463-15/2018, яким їй відмовлено в задоволенні заяви про безоплатну передачу у приватну власність земельної ділянки площею 0,15 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в с. Пороги Богородчанського району Івано-Франківської області, та зобов`язати Порогівську сільську раду повторно розглянути зазначену заяву на черговій сесії сільської ради.
		В обґрунтування позову зазначила, що рішенням виконавчого комітету Порогівської сільської ради №1 від 23.12.1967 року, відповідно до вимог ст.ст. 74, 75 Земельного кодексу Української РСР від 29.11.1922 року, в порядку поділу господарського двору їй відписано (виділено) в окреме користування земельну ділянку площею 0,15 га в с. Пороги Богородчанського району Івано-Франківської області, про що зроблено відповідний запис в розділі ІІІ (земля, що знаходиться в особистому користуванні господарства) її особового рахунку погосподарської книги за 1967-1969 роки. Виходячи з вимог ст. 7 Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 25.12.1970 року №3338-VІІ «Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР», ст. 5 Постанови Верховної Ради Української РСР від 18.12.1990 року №562-ХІІ «Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР», п.п. 6, 7 Розділу Х Земельного кодексу України від 25.10.2001 року №2768-ІІІ, вона зберігає свої права на користування зазначеною земельною ділянкою. У зв`язку з цим вона звернулася до Порогівської сільської ради із заявою про безоплатну передачу вказаної земельної ділянки у приватну власність, однак рішенням відповідача від 18.12.2018 року №463-15/2018 їй відмовлено в задоволенні її заяви з тих підстав, що вона не користувалася цією земельною ділянкою. Вважаючи вказане рішення Порогівської сільської ради незаконним, просила позов задовольнити.
		Ухвалою Богородчанського районного суду від 28 травня 2019 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача залучено ОСОБА_2 .
		Рішенням Богородчанського районного суду від 16 вересня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_3 до Порогівської сільської ради Богородчанського району Івано-Франківської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 , про визнання незаконним і скасування рішення Порогівської сільської ради Богородчанського району Івано-Франківської області №463-15/2018 від 18.12.2018 року «Про відмову у наданні земельної ділянки», зобов`язання повторно розглянути заяву на черговій сесії Порогівської сільської ради Богородчанського району Івано-Франківської області сільської ради відмовлено.
		Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.
		Зокрема вказує, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції не враховано її доводи про те, що у відповідності до вимог ч.ч. 1, 3 ст. 118 Земельного кодексу України вона вправі приватизувати земельну ділянку площею 0,15 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в с. Пороги Богородчанського району Івано-Франківської області, яка перебуває у її безстроковому користуванні згідно рішення виконавчого комітету Порогівської сільської ради №1 від 23.12.1967 року та право користування якою у встановленому законом порядку не припинялося. Тому рішення Порогівської сільської ради №463-15/2018 від 18.12.2018 року, яким їй відмовлено в задоволенні заяви про безоплатну передачу у приватну власність вказаної земельної ділянки, є незаконним та підлягає скасуванню за рішенням суду.
		Відмовляючи в задоволенні позову, суд неправильно застосував норми ст.ст. 11, 74, 75, 79, 80, 195, 198, 199, 200, 201 Земельного кодексу Української РСР від 29.11.1922 року, ч.ч. 1, 2 ст. 118 Земельного кодексу України, ч. 2 ст. 14 Конституції України, ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню.
		З наведених підстав просить оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким її позов задовольнити.
		Учасники справи правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися.
		Апелянт в судове засідання не з`явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена у встановленому законом порядку. Причину неявки суду не повідомила.
		З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив про розгляд справи за її відсутності.
		В засіданні апеляційного суду представник відповідача доводи апеляційної скарги заперечила та пояснила, що заява ОСОБА_3 про прийняття рішення щодо приватизації нею земельної ділянки площею 0,15 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в с. Пороги Богородчанського району, яка перебуває в її користуванні згідно рішення виконавчого комітету Порогівської сільської ради №1 від 23.12.1967 року, поступила в Порогівську сільську раду поштою. Вона, як голова сільської ради, викликала ОСОБА_3 в сільську раду для вияснення питання про яку земельну ділянку йде мова і де її місце розташування, однак ОСОБА_3 жодного разу не з`явилась в сільську раду. Вказана заява була передана на розгляд сесії Порогівської сільської ради, якою й прийнято рішення про відмову ОСОБА_3 в задоволенні заяви про безоплатну передачу у приватну власність земельної ділянки площею 0,15 га., оскільки згідно записів в погосподарських книгах, які збереглись в Порогівській сільській раді, починаючи з 1991 року і станом на сьогоднішній день, інформація щодо господарства, головою якого була б ОСОБА_3 (колишнє прізвище ОСОБА_3 ) відсутня.
		Третя особа ОСОБА_2 вважала доводи апеляційної скарги необґрунтованими та пояснила, що вона є власником земельної ділянки площею 0,25 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд, та земельної ділянки площею 0,3303 га, цільове призначення якої для ведення особистого селянського господарства, які розташовані в АДРЕСА_1 , в порядку спадкування після смерті мами ОСОБА_5 , яка є рідною сестрою ОСОБА_3 . ЇЇ мама ОСОБА_5 успадкувала вказані землі після смерті своєї мами ОСОБА_6 в 1994 році. Про те, що ОСОБА_3 була виділена частина земельної ділянки за рахунок землі, яка належала, її батькові ОСОБА_7 , їй нічого не відомо. ОСОБА_3 ніколи за її пам`яті не обробляла земельної ділянки, землекористувачами якої були ОСОБА_7 , після його смерті ОСОБА_6 , після смерті якої власником стала ОСОБА_5 , а тепер власником цієї земельної ділянки є вона, та не пред`являла до її мами жодних претензій щодо земельної ділянки.
		Заслухавши доповідача, пояснення представника відповідача, третьої особи, дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків суду фактичним обставинам справи та правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права у вирішенні даного спору, апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав.
		Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 11.08.2018 року ОСОБА_3 звернулася до Порогівської сільської ради із заявою, в якій просила прийняти рішення щодо приватизації нею земельної ділянки площею 0,15 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що знаходиться в с. Пороги Богородчанського району Івано-Франківської області (а.с. 7).
		Рішенням Порогівської сільської ради №463-15/2018 від 18.12.2018 року «Про відмову у наданні земельної ділянки» в задоволенні заяви ОСОБА_3 відмовлено (а.с. 3-4). 
		Позивач вважала дане рішення Порогівської сільської ради незаконним, посилаючись на те, що вищевказана земельна ділянка перебуває у її безстроковому користуванні згідно рішення виконавчого комітету Порогівської сільської ради №1 від 23.12.1967 року і право користування нею у встановленому законом порядку не припинялось.
		Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_3 , суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено, що земельна ділянка площею 0,15 га в с. Пороги, на яку вона претендує, була відведена в натурі, як це визначено в ст. 79 Земельного кодексу Української РСР від 29.11.1922 року, та що на момент звернення до сільської ради із заявою про безоплатну передачу вказаної земельної ділянки у приватну власність позивач користувалася такою, а тому рішення Порогівської сільської ради №463-15/2018 від 18.12.2018 року є законним і підстави для його скасування та зобов`язання сільської ради повторно розглянути заяву ОСОБА_3 про безоплатну передачу земельної ділянки їй у власність відсутні. 
		Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
		Частиною 1 ст. 118 Земельного кодексу України передбачено, що громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. 
		Відповідно до ч. 10 ст. 118 Земельного кодексу України відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. 
		Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		При цьому, відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. ч. 1, 5 та 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Судом першої інстанції установлено та вбачається з матеріалів справи, що 24.12.1966 року на засіданні виконавчого комітету Порогівської сільської ради депутатів трудящих Богородчанського району було розглянуто заяву ОСОБА_3 про створення їй нового погосподарського номеру та вирішено задовольнити заяву в такому випадку, якщо батько ОСОБА_3 відпустить присадибну ділянку зі свого господарства (а.с. 5).
		Рішенням Порогівської сільської ради депутатів трудящих Богородчанського району №1 від 23.12.1967 року вирішено відписати від гр-на ОСОБА_7 0,15 га землі та створити громадянці ОСОБА_3 погосподарський номер і дописати 0,15 га землі (а.с. 6).
		За даними погосподарської книги №8 Порогівської сільської ради за 1967, 1968, 1969 роки, головою господарства за особовим рахунком № НОМЕР_1 в 1967-1969 роках був ОСОБА_7 . До членів сім`ї належали: дружина - ОСОБА_6 , діти: ОСОБА_3 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та онука - ОСОБА_14 Суспільна група господарства - робітники. В особистому користуванні господарства в 1967 році знаходилась земельна ділянка площею 1,20 га, в 1968-1969 роках - площею 1,05 га. В особистій власності господарства знаходився житловий будинок 1950 року побудови та стайня. В графі додаткові відомості вказано, що 0,15 га землі відписано згідно рішення №26 від 1967 року. Щодо дочки ОСОБА_3 та онуки ОСОБА_14 вказані відомості, що вони вибули зі складу господарства під №746 (а.с. 39- 40, 117-120).
		За змістом ст.ст. 73, 74, 75 Земельного кодексу Української РСР від 29.11.1922 року, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, кожний двір і зміни в його складі реєструються Сільрадою в подвірних списках, з поіменною назвою всіх членів двору і його домовласника. Розподіл трудового землеробського господарства (двору) полягає в розподілі між членами двору, незалежно від статі та віку, в окреме користування земельних угідь і майна, які перебувають в загальному користуванні всього двору. Поділ земельних угідь двору допускається тільки з метою та за можливості утворення членами двору, які відокремлюються, нових землеробських господарств на землях, що їм виділяються, в інших випадках може відбуватись лише розподіл майна двору. 
		Положеннями ст. ст. 77, 79 цього ж кодексу визначено, що розподіл земель і майна проводиться в натурі. При кожному розділі ті, що діляться подають в Волосний виконком для реєстрації роздільний запис, в якому повинно бути викладено: а) коли і між якими членами двору відбулась угода про розділ; б) де і які земельні ділянки (за їх родом, розміром і місцем розташування) діляться, як розподіляються вони між учасниками угоди; г) строки і порядок виконання розділу; д) інші, що не суперечать закону, умови, які учасники угоди вважають за потрібне встановити, е) підписи учасників угоди.
		В погосподарських книгах як документах первинного обліку з 1935 року (постанова Ради народних комісарів СРСР від 26.01.1934 року №185 «Про первинний облік в сільських радах», яка втратила чинність згідно з постановою Ради Міністрів СРСР від 17.10.1987 року №1174 «Про визнання такими, що втратили силу рішень уряду СРСР з питань обліку та звітності») зазначались відомості про членів сім`ї, які проживають в господарстві, а також дані щодо землі, будівель і худоби, що знаходяться в особистому користуванні. 
		Згідно погосподарської книги №10 Порогівської сільської ради за 1967, 1968, 1969 роки до членів сім`ї господарства за особовим рахунком № НОМЕР_2 в 1967-1969 роках належали голова сім`ї ОСОБА_3 (тепер ОСОБА_3 ) та її дочка ОСОБА_14 В особистому користуванні господарства знаходилось 0,15 га землі. В додаткових відомостях вказано, що зазначені 0,15 га землі дописані згідно рішення №26 від 1967 року. Жилий будинок чи будь-які інші будівлі, насадження, худоба за господарством не значились (а.с. 8, 43-44, 121-122).
		Матеріали справи не містять доказів, що земельна ділянка площею 0,15 га була відведена позивачу в натурі з визначенням її меж. Інформація про її місце розташування відсутня. 
		Як ствердила в судовому засіданні представник відповідача Порогівської сільської ради, земельною ділянкою площею 0,15 га в с. Пороги позивач не користувалася, а тому вказана земельна ділянка залишилася в користуванні її батьків. Нове господарство як таке позивачем не було утворене.
		На підставі встановлених обставин справи та наведених норм матеріального права суд першої інстанції правильно дійшов висновку про необґрунтованість доводів позивачки, що в 1967 році відбувся розподіл майна господарства ОСОБА_7 (батька позивача), зокрема його земельної ділянки, що їй була відведена в натурі земельна ділянка площею 0,15 га за рахунок його земель. 
		З повідомлення Порогівської сільської ради від 17.07.2019 року №245 вбачається, що погосподарські книги за 1970 рік, 1971-1973 роки та 1984-1985 роки в Порогівській сільській раді відсутні (а.с. 112). 
		За даними повідомлення архівного відділу Богородчанської РДА від 04.06.2019 року №С/04-01 погосподарські книги в архівний відділ на зберігання не поступають (а.с. 55).
		Як ствердила в судовому засіданні представник відповідача Порогівської сільської ради, Парфан Є.В. в 1970-1980 роках виїхала з села Пороги і так не повернулась, земельною ділянкою не користувалась, податок на землю не сплачувала. За даними позовної заяви вона проживає в м. Івано-Франківську.
		Відповідно до п. 3 ст. 36 Земельного кодексу Української РСР (в редакції від 08.07.1970 року) право громадян на користування земельною ділянкою підлягає припиненню у випадку переселення в інше постійне місце проживання всіх членів двору або сім`ї.
		За змістом ч. 3 ст. 6 Земельного Кодексу України, в редакції чинній станом на 1997 рік, передача земельних ділянок у власність громадян провадиться місцевими Радами народних депутатів відповідно до їх компетенції за плату або безплатно. 
		Безплатно земельні ділянки передаються у власність громадян для: ведення селянського (фермерського) господарства у межах середньої земельної частки, що обчислюється у порядку, передбаченому цією статтею; ведення особистого підсобного господарства; будівництва та обслуговування будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), в тому числі земельні ділянки, що були раніше надані у встановленому порядку громадянам для цієї мети, у межах граничного розміру, визначеного статтею 67 цього Кодексу.
		Судом встановлено, що згідно погосподарської книги №9 Порогівської сільської ради за 1991-1995 роки, після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 (мами позивача), яка на той час була головою сім`ї господарства з особовим рахунком № НОМЕР_3 (суспільна група господарства - робітники), головою сім`ї стала ОСОБА_5 (сестра позивача). Адреса господарства - АДРЕСА_2 . В особистій власності господарства перебував жилий будинок загальною площею 90 кв.м. В особистому користуванні господарства знаходилась земля площею 0,95 га та посівна площа - 0,26 га (а.с. 113-116).
		Інформація щодо господарства, головою якого була б ОСОБА_3 (тепер ОСОБА_3 ) в погосподарській книзі №9 виконавчого комітету Порогівської сільської ради народних депутатів за 1991-1995 роки відсутня. 
		Згідно рішення Порогівської сільської ради від 27.12.1997 року ОСОБА_5 передано у приватну власність земельні ділянки загальною площею 0,85 га (а.с. 56-65).
		09.10.2009 року ОСОБА_5 отримала державні акти на право власності на земельні ділянки площею 0,3303 га з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства та площею 0,2500 га - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 .
		Після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , зазначені земельні ділянки успадкувала її дочка ОСОБА_2 , якій 08.07.2013 року державним нотаріусом Богородчанської районної державної нотаріальної контори видані свідоцтва про право на спадщину за заповітом (а.с. 110, 111).
		Статтею 40 Земельного кодексу України в редакції, чинній на час вирішення спірних правовідносин, встановлено, що громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. 
		Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (ч. 3 ст. 116 Земельного кодексу України).
		З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм матеріального права, суд першої інстанції правильно вважав доведеними заперечення представника відповідача Порогівської сільської ради, що на даний час землі, які знаходилися в особистому користуванні господарства, головою якого був ОСОБА_7 (батько позивача, після його смерті - мати ОСОБА_6 , а після її смерті - сестра ОСОБА_15 ) належать на праві приватної власності ОСОБА_2 , що земельна ділянка площею 0,15 га в с. Пороги, на яку претендує позивач, не перебула у її користуванні на момент звернення до Порогівської сільської ради із заявою про безоплатну передачу вказаної земельної ділянки у приватну власність, а тому рішення Порогівської сільської ради №463-15/2018 від 18.12.2018 року є законним і підстави для його скасування та зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_3 відсутні. 
		Доводи апеляційної скарги правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.
		З огляду на викладене та з урахуванням положень ст. 375 ЦПК України, суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_3 слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду залишити без змін. 
		Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд
		п о с т а н о в и в:
		Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Богородчанського районного суду від 16 вересня 2019 року - без змін. 
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
		 
		Головуюча        М.Д. Горейко 
		Судді:         Л.В. Василишин
		І.О. Максюта
		 
		Повний текст постанови складено 11 грудня 2019 року

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...