Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 802/292/17-а : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо примусового виконання судових рішень і рішень інших органів.
Надіслано для оприлюднення: 11.12.2019. Зареєстровано: 12.12.2019. Забезпечено надання загального доступу: 12.12.2019.
Дата набрання законної сили: 11.12.2019
Номер судового провадження: К/9901/4966/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		11 грудня 2019 року 
		Київ
		справа №802/292/17-а
		провадження №К/9901/4966/18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		головуючого - Смоковича М. І.,
		суддів: Бевзенка В. М., Калашнікової О. В.
		розглянув у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу 
		за позовом ОСОБА_1 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України,  за участю третіх осіб - Міністерства юстиції України, Кабінету Міністрів України, про визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання вчинити дії, провадження по якій відкрито
		за касаційною скаргою Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2017 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого - Смілянця Е. С., суддів: Ватаманюка Р. В., Совгири Д. І.
		І. Суть спору
		1. У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - Департамент ДВС), за участю третіх осіб - Міністерства юстиції України, Кабінету Міністрів України, в якому просить:
		1.1. визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Департаменту ДВС від 24 січня 2017 року ВП № 50963031 про закінчення виконання виконавчого листа № 802/3745/15-а;
		1.2. зобов`язати Департамент ДВС усунути порушення прав позивача шляхом здійснення контролю та забезпечення виконання додаткових заходів індивідуального характеру в частині виконання рішення Замостянського районного суду міста Вінниці від 01 березня 2004 року, зобов`язального і майнового характеру, згідно із законодавством та зведеного виконавчого провадження, що перебуває на виконанні у Печерському РВДВС міста Києва та встановити судовий контроль за виконанням постанови суду шляхом звіту протягом місяця з дня прийняття постанови суду.
		2. Позов мотивований протиправністю спірної постанови про закінчення виконавчого провадження як такої, що винесена державним виконавцем без учинення всіх належних дій щодо виконання судового рішення.
		2.1. Вказує, що виконавче провадження стосується виконання рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яким зобов`язано державу в тримісячний строк з набуттям рішення ЄСПЛ статусу остаточного, зокрема, виконати рішення національних судів, наведених в додатку до цього рішення, в тому числі рішення Замостянського районного суду міста Вінниці від 01 березня 2004 року стосовно видачі ДАК "Укрресурсами" нового наказу про звільнення позивача, внесення відповідного запису в трудову книжку, видачу та проведення повного розрахунку згідно із законодавством.
		2.2. Позивач наголошує, що рішення Замостянського районного суду міста Вінниці від 01 березня 2004 року як зобов`язального характеру, так і в частині майнового характеру, залишається невиконаним, у зв`язку з чим, на думку позивача, постанова від 24 січня 2017 року ВП № 50963031 про закінчення виконання виконавчого підлягає скасуванню.
		ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи
		3. Відповідно до пункту 5 рішення ЄСПЛ від 17 липня 2014 року у справі № 25663/02 у справі "Яворовенко та інші проти України", де ОСОБА_1 є одним із заявників, ухвалено, що:
		а) упродовж трьох місяців держава Україна має виконати рішення національних судів, ухвалених на користь заявників, які підлягають виконанню та сплатити 2000 євро кожному із заявників (або його правонаступникам), наведених у додатку, в якості відшкодування матеріальної та моральної шкоди та компенсації судових витрат та інших з урахуванням будь-яких податків, що можуть нараховуватись заявникам на вищезазначені суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;
		б) із закінченням зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
		4. Згідно з додатком до вищезазначеного рішення ЄСПЛ за заявою ОСОБА_1 підлягають виконанню:
		рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 01 березня 2004 року;
		рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 28 березня 2006 року;
		рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 16 жовтня 2006 року;
		рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 06 квітня 2007 року;
		рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 27 листопада 2006 року.
		5. Постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби Медведєва О. В. від 13 серпня 2014 року відкрито виконавче провадження ВП № 44360795 з примусового виконання рішення ЄСПЛ у справі "Яворовенко та інші проти України" та зобов`язано боржника добровільно виконати таке рішення у строк, встановлений Законом України "Про виконавче провадження" та Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".
		6. В свою чергу, постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 18 квітня 2016 року у справі № 802/82/16-а, що набрала законної сили, встановлено, що Департаментом ДВС виконано рішення ЄСПЛ від 17 липня 2014 року у справі "Яворовенко та інші проти України" в частині, яка стосується виконання рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 28 березня 2006 року, рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 16 жовтня 2006 року та рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 06 квітня 2007 року. Крім того, судом в даній постанові також зазначено, що заочне рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 27 листопада 2006 року у справі № 2-4319/06, яким стягнуто з ДАК "Укрресурси" на користь ОСОБА_1 середньомісячний заробіток за сумісництво посад за період з 01.03.2002 р. по 01.01.2003 р. з врахуванням компенсацій при інфляції за затримку розрахунку на суму 7564,50 грн. та зобов`язано відповідача звільнити ОСОБА_1 з посади головного бухгалтера заводу "Модуль" з 01 грудня 2006 року на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України з проведенням повного розрахунку по дату звільнення, було скасоване рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 11 вересня 2007 року, залишеним без змін ухвалою Верховного Суду України від 24 червня 2008 року, а відтак вказане судове рішення не підлягає виконанню.
		7. Окремо рішенням адміністративного суду встановлено, що сума заборгованості, яка підлягає виплаті ОСОБА_1 згідно з рішенням Замостянського районного суду м. Вінниці від 01 березня 2004 року та на виконання рішення ЄСПЛ, є визначеною (станом на жовтень 2015 року) і становить 1900147,03 грн. При цьому, беручи до уваги факт виплати ОСОБА_1 коштів на загальну суму 711209,73 грн., які входять в суму повного розрахунку при звільненні з ДАК "Укрресурси" станом на жовтень 2015 року, тобто в суму 1900147,03 грн., останньому необхідно виплатити заборгованість в сумі 1188937,30 грн.
		8. Департаментом фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Міністерства юстиції України було підготовлено та направлено до Державної казначейської служби України (далі - Казначейство) платіжне доручення від 02 жовтня 2014 року № 7141 на суму 32603,10 грн. (гривневий еквівалент 2000 євро згідно з курсом Національного банку України) для перерахування коштів справедливої сатисфакції на особовий рахунок ОСОБА_1 . Відповідно до виписки Казначейства списання коштів з рахунку Міністерства юстиції України на особовий рахунок ОСОБА_1 проведено 24 жовтня 2014 року.
		9. В подальшому 15 серпня 2016 року Департаментом ДВС сформовано вимогу державного виконавця № 65/23, якою розраховано пеню у зв`язку з несвоєчасною сплатою державою-відповідачем належної суми (справедливої сатисфакції) заявникові в розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку (0,25 %) плюс три відсотки з моменту закінчення тримісячного строку і до моменту повного розрахунку. Справа "Яворовенко та інші проти України". Рішення ЄСПЛ від 17 липня 2014 року № 25663/02. Рішення набрало законної сили 17 липня 2014 року, кінцева дата виконання рішення - 17 жовтня 2014 року, рішення № 25663/02 в частині виплати справедливої сатисфакції виконано 24 жовтня 2014 року в сумі 32603,10 грн. (еквівалент 2000 євро). Кількість днів затримки платежу - 7 днів. Сума пені 32603,10:365х3,25%х7=20,37 грн. Загальна сума пені, що підлягає сплаті 20,37 гривень.
		10. Вказаною вимогою Департамент ДВС зобов`язав Департамент фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Мінюсту в десятиденний строк провести дії, спрямовані на виконання рішення ЄСПЛ "Яворовенко та інші проти України" від 17 липня 2014 року № 25663/02 та сплатити на користь ОСОБА_1 вищевказану заборгованість (пеню) за несвоєчасне виконання рішення суду.
		11. Згідно з платіжним дорученням Мінюсту від 22 серпня 2016 року № 3225 ОСОБА_1 виплачена пеня в сумі 20,37 грн. та зарахована на його особистий рахунок 25 серпня 2016 року.
		12. Відповідно до вимоги державного виконавця від 01 серпня 2016 року № 65/23 Департаментом фінансового забезпечення Мінюсту підготовлено та направлено Казначейству платіжне доручення від 03 серпня 2016 року № 2994 на суму 1188937,30 грн. для перерахування заборгованості за рішенням Замостянського районного суду м. Вінниці від 01 березня 2004 року на особовий рахунок ОСОБА_1 . Згідно з випискою Казначейства списання коштів з рахунку Мінюсту на особовий рахунок позивача проведено 04 серпня 2016 року.
		13. На підставі вимоги державного виконавця від 03 жовтня 2014 року № 1481/16 Департаментом фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Мінюсту підготовлено та направлено Казначейству платіжне доручення від 08 жовтня 2014 року № 7330 на суму 12387,28 грн. для перерахування заборгованості за рішеннями національного суду на особовий рахунок ОСОБА_1 . Згідно з випискою Казначейства списання коштів з рахунку Мінюсту на особовий рахунок ОСОБА_1 проведено 28 жовтня 2014 року.
		14. В подальшому Вінницький окружний адміністративний суд 27 січня 2016 року у справі № 802/3745/15-а прийняв постанову про часткове задоволення позовних вимог, за виконанням якої ОСОБА_1 подав заяву про судовий контроль в порядку частини дев`ятої статті 268 КАС України, з мотивів невиконання рішення ЄСПЛ від 17 липня 2014 року в частині, а саме Замостянського районного суду м. Вінниці від 01 березня 2004 стосовно проведення повного розрахунку (зарплата, компенсація за відпустку).
		15. Крім того, постанова Вінницького окружного адміністративного суду від 27 січня 2016 у справі № 802/3745/15-а також перебувала на примусовому виконанні у провадженні відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС (виконавчі провадження № 50963031 та № 50962948).
		16. 24 січня 2017 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Мазуром Г. І. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 50963031, оскільки постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 27 січня 2016 року у справі № 802/3745/15-а (виконавчий лист № 802/3745/15-а, виданий 12 квітня 2016 року Вінницьким апеляційним адміністративним судом), де боржником є Департамент ДВС, фактично виконано в повному обсязі згідно з виконавчим документом під час виконання вказаного рішення ЄСПЛ у виконавчому провадженні ВП № 44360795.
		ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
		17. Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 26 травня 2017 року в позові відмовлено.
		18. Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем було вчинено усі необхідні дії, що належать до його компетенції з метою забезпечення належної координації та контролю за виконанням рішення ЄСПЛ від 17 липня 2014 року.
		19. Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2017 року постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 26 травня 2017 року скасовано та прийнято нову, якою позовні вимоги задоволено частково.
		20. Вінницький апеляційний адміністративний суд, скасовуючи постанову суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позовних вимог, прийшов до висновку, що з урахуванням обставин справи та відсутності факту повного виконання судового рішення державний виконавець, приймаючи оскаржувану постанову про закінчення виконавчого провадження, передчасно дійшов висновку щодо наявності підстав та можливості закінчити виконавче провадження з підстав фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з його виконавчим документом.
		IV. Касаційне оскарження 
		21. У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а постанову суду першої інстанції - залишити в силі.
		22. Свою касаційну скаргу мотивує неврахуванням судом апеляційної інстанції фактичного виконання відповідачем рішення ЄСПЛ від 17 липня 2014 року, що, насамперед, підтверджується платіжним дорученням Мінюсту від 03 серпня 2016 року № 2994, яким сплачена заборгованість на загальну суму 1188937,30 грн. та платіжним дорученням Мінюсту від 22 серпня 2016 року № 3225, яким сплачена пеня за несвоєчасне виконання рішення суду у розмірі 20,37 грн., а відтак оскаржувана постанова від 24 січня 2017 року ВП № 50963031 про закінчення виконання виконавчого листа № 802/3745/15-а є правомірною.
		23. Водночас позивач у відзиві вказує на безпідставність касаційної скарги і просить залишити її без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
		V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
		24. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
		25. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		26. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		27. Відповідно до статті 2 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).
		28. Статтею 2 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" обумовлено, що рішення є обов`язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Порядок виконання Рішення визначається цим Законом, Законом України "Про виконавче провадження", іншими нормативно-правовими актами з урахуванням особливостей, що передбачені цим Законом.
		29. Згідно зі статтею 8 вказаного Закону виплата Стягувачеві відшкодування  має  бути здійснена у тримісячний строк  з моменту набуття Рішенням статусу остаточного або у строк, передбачений у Рішенні. 
		Протягом одного місяця від дня відкриття виконавчого провадження за Рішенням Орган представництва  надсилає до центрального органу виконавчої влади, що  реалізує  державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, постанову про відкриття виконавчого провадження та документи, передбачені у пункті "б" частини першої статті 7 цього Закону.
		Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом 10 днів від дня надходження зазначених у частині третій цієї  статті документів здійснює списання на вказаний Стягувачем банківський  рахунок, а в разі його відсутності - на депозитний рахунок державної виконавчої служби коштів з відповідної бюджетної програми Державного бюджету України. Порядок збереження коштів на депозитному рахунку державної виконавчої служби визначається Законом України "Про виконавче провадження".
		30. За приписами статті 10 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" з метою забезпечення відновлення порушених прав Стягувача, крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру. Додатковими заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який  Стягувач мав  до  порушення  Конвенції  (restitutio in integrum); б)  інші  заходи,  передбачені у Рішенні.
		31. Статтею 11 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що протягом десяти днів від дня одержання повідомлення про набуття Рішенням статусу остаточного Орган представництва надсилає Стягувачеві  повідомлення з роз`ясненням його права порушити провадження про перегляд справи та/або про його право на відновлення провадження відповідно до чинного законодавства; повідомляє органи, які є відповідальними за виконання передбачених у Рішенні додаткових заходів індивідуального характеру, про зміст, порядок і строки виконання цих заходів. 
		Контроль за виконанням додаткових заходів індивідуального характеру, передбачених у Рішенні, що здійснюються під наглядом Комітету міністрів Ради Європи, покладається на Орган представництва.
		Орган представництва в рамках здійснення передбаченого частиною другою цієї статті контролю має право отримувати від органів, які є відповідальними за виконання додаткових заходів індивідуального характеру, передбачених у Рішенні, інформацію про хід і наслідки виконання таких заходів, а також вносити Прем`єр-міністрові України подання щодо забезпечення виконання додаткових заходів індивідуального характеру.
		32. Відповідно до статті 12 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" органи, відповідальні за виконання додаткових заходів індивідуального характеру, зобов`язані: а) невідкладно та у визначений Рішенням та/або чинним законодавством строк виконати додаткові заходи індивідуального характеру; б) надавати інформацію на запити Органу представництва про перебіг і наслідки виконання додаткових заходів індивідуального характеру; в) дієво та без зволікань реагувати на подання Органу представництва; г) про виконання додаткових заходів індивідуального характеру повідомити Орган представництва.
		Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України "Про виконавче провадження", статтею 17 якого рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають виконанню державною виконавчою службою.
		33. Згідно із частиною шостою статті 83 Закону України "Про виконавче провадження" Контроль за законністю виконавчого провадження здійснюють Міністерство юстиції України через Департамент державної виконавчої служби, а Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в АРК, головні управління юстиції в областях, містах Києві та Севастополі - через відповідні управління державної виконавчої служби.
		34. Частиною першою статті 3 Закону України "Про державну виконавчу службу" передбачені органи державної виконавчої служби, а саме: 1) Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, до складу якого входить відділ примусового виконання рішень; 2) управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, до складу яких входять відділи примусового виконання рішень; 3) районні, районні у містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.
		35. За змістом пунктів 1.1, 3.1, 3.4, 3.10 Положення про Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 16 квітня 2015 року №  1134/к, Департамент державної виконавчої служби є самостійним структурним підрозділом Міністерства юстиції України, який організовує, забезпечує та контролює примусове виконання рішень у випадках, передбачених законом; здійснює державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про виконавче провадження, правильністю, своєчасністю та повнотою вчинення виконавчих дій державним виконавцем; організовує та контролює роботу державних виконавців, вживає заходів щодо її поліпшення, здійснює керівництво та проводить перевірку діяльності структурних підрозділів територіальних органів Міністерства юстиції України, що забезпечують здійснення повноваження у сфері організації примусового виконання рішення.
		36. Пункти 9, 12 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" серед підстав для закінчення виконавчого провадження передбачають фактичне виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом та якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини.
		VI. Позиція Верховного Суду
		37. Предметом оскарження в цій справі є постанова головного державного виконавця Департаменту ДВС від 24 січня 2017 року ВП № 50963031 про закінчення виконавчого провадження.
		38. З огляду на встановлені в цій справі обставини, оскаржувана постанова прийнята на підставі пунктів 9, 12 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" відповідно до яких виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом та якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини.
		39. Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. 
		Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
		Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
		40. Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов`язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.
		41. Частинами другою та четвертою статті 257 указаного Кодексу визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».
		42. Відповідно до частин першої та другої статті 8 цього ж Кодексу суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
		43. 17 липня 1997 року Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, яка відповідно до частини першої статті 9 Конституції України стала частиною національного законодавства України.
		44. Міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Отже, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є частиною національного законодавства України відповідно до положень статті 9 Конституції України.
		45. За змістом статті 32 Конвенції про захист прав і основоположних свобод (далі - Конвенція) людини питання тлумачення і застосування Конвенції належить до виключної компетенції Європейського суду, який діє відповідно до Конвенції, тобто рішення Європейського суду є невід`ємною частиною Конвенції як практика її застосування і тлумачення.
		46. Предметом регулювання Конвенції є захист основних прав і свобод особи, що передбачає пряму дію норм Конвенції.
		47. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"  закріплено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
		48. Пунктом 1 статті 6 Конвенції кожному гарантовано право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру.
		49. ЄСПЛ у рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.
		У такому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.
		Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.
		50. ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.
		51. Також ЄСПЛ констатував, що невиконання рішення є втручанням у право особи на мирне володіння майном, викладене у першому реченні пункту 1 статті 1 Протоколу № 1 Конвенції (справи «Войтенко проти України», «Горнсбі проти Греції»).
		52. Крім того, ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у разі, якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс («Піалопулос та інші проти Греції», «Юрій Миколайович Іванов проти України», «Горнсбі проти Греції»). 
		53. У справах «Шмалько проти України», «Іммобільяре Саффі проти Італії» ЄСПЛ констатував, що невиконання судового рішення не може бути виправданим внаслідок недоліків законодавства, які унеможливлюють його виконання. Державні органи не можуть посилатися і на відсутність коштів як на підставу невиконання зобов`язань (Рішення у справа «Сук проти України» та інші).
		54. Відповідно до рекомендацій, викладених у Висновку Консультативної ради Європейських суддів № 13 (2010) «Щодо ролі суддів у виконанні судових рішень» КРЄС вважає, що в державі, яка керується верховенством права, державні органи, насамперед, зобов`язані поважати судові рішення і якнайшвидше реалізувати їх «ex-officio». Сама думка, що державний орган може відмовитися від виконання рішення суду, підриває концепцію примата права. Виконання рішення повинно бути справедливим, швидким, ефективним і пропорційним. Тому для цього мають бути забезпечені необхідні кошти. Чіткі правові норми повинні визначати доступні ресурси, відповідальні органи та відповідну процедуру їх розподілу.
		55. Відтак, виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід`ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції, складовою права на справедливий суд.
		56. Слід зазначити, що державні органи, що здійснюють дії спрямовані на виконання відповідного рішення ЄСПЛ зобов`язані вчиняти дії відповідно до вимог вказаних нормативно-правових актів, зокрема орган державної виконавчої служби може закрити відповідне виконавче провадження тільки у випадку виконання Рішення, яке відповідно до статті статті 1     Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", вважається виконаним саме з моменту виплата Стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру та вжиття заходів загального характеру.
		57. Тобто, виконання Рішення лише в частині виплати особі відшкодування без вжиття додаткових заходів індивідуального характеру та заходів загального характеру не є належним виконанням Рішення та не може бути підставою зокрема для закриття виконавчого провадження по виконавчому листу виданому на підставі такого Рішення.
		58. Отже, з метою вчинення дій спрямованих на завершення процедури виконання рішення, а саме прийняття постанови про закінчення виконавчого провадження спочатку необхідним є перевірка фактичного виконання Рішення у повному обсязі, зокрема і виконання його в частині вжиття заходів індивідуального характеру.
		59. З матеріалів справи вбачається, що під час виконання судового рішення не було вжито всіх заходів індивідуального характеру, а саме здійснено видачу трудової книжки позивача з порушенням порядку внесення до неї відповідних записів про звільнення та дати її видачі, крім того не перевірено виконання у повному розмірі рішення в частині виплати суми заборгованості з урахування фактичної дати звільнення та дати видачі трудової книжки.
		60. Слід зазначити, що саме на державу, зокрема і відповідача покладений обов`язок здійснювати дії спрямовані на виконання та контроль за здійсненням виконання відповідних Рішень ЄСПЛ, а тому відповідач був зобов`язаний перед прийняттям оскаржуваної постанови перевірити наявність підстав та можливість її прийняття.
		61. Приймаючи оскаржувану постанову, відповідач, керуючись пунктами 9, 12 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження", зазначив, що рішення суду виконано фактично у повному обсязі згідно з виконавчим документом за виконавчими провадженнями № 44360795, 49014939.
		62. Згідно зі статтею 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		63. За такого правового врегулювання та обставин справи Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про передчасність прийняття оскаржуваної постанови про закінчення виконавчого провадження.
		64. З огляду на викладене, висновки суду апеляційної інстанції є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.
		65. Доводи ж касаційної скарги не спростовують висновки суду апеляційної інстанції і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.
		66. Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
		VII. Судові витрати
		67. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
		Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд
		 
		п о с т а н о в и в :
		 
		1.          Касаційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишити без задоволення.
		2.          Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2017 року у цій справі залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. 
		 
		Головуючий                                                                                          М. І. Смокович 
		Судді                                                                                                    В. М. Бевзенко
		                                                                                                                        Н. А. Калашнікова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...