Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/2501/16 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу реалізації державної політики у сфері економіки та публічної фінансової політики, зокрема щодо; організації господарської діяльності, з них; дозвільної системи у сфері господарської діяльності; ліцензування видів г.д.; нагляду у сфері г.д.; реалізації державної регуляторної політики у сфері г.д.; розроблення і застосування національних стандартів, технічних регламентів та процедур оцінки.
Надіслано для оприлюднення: 13.12.2019. Зареєстровано: 15.12.2019. Забезпечено надання загального доступу: 16.12.2019.
Дата набрання законної сили: 12.12.2019
Номер судового провадження: К/9901/11545/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		12 грудня 2019 року 
		Київ
		справа №826/2501/16
		адміністративне провадження №К/9901/11545/18
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Саприкіної І.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу №     826/2501/16
		за позовом Публічного акціонерного товариства «Київський річковий порт»
		до Державної служби геології та надр України
		про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,
		за касаційною скаргою Державної служби геології та надр України
		на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 липня 2016 року (постановлену у складі головуючого судді Качур І.А.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 5 жовтня 2016 року (постановлену у складі колегії: головуючого судді Епель О.В., суддів Карпушової О.В., Кобаля М.І.),
		В С Т А Н О В И В :
		Короткий зміст позовних вимог
		Публічне акціонерне товариство «Київський річковий порт» (далі - позивач, ПАТ «Київський річковий порт») звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної служби геології та надр України (далі - відповідач) про:
		- визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо поновлення дії спеціального дозволу на користування надрами від 5 листопада 1996 року № 672, виданого ВАТ «Київський річковий порт», та внесення відповідної інформації до електронної інформаційної бази даних Державної служби геології та надр України;
		- зобов`язання відповідача поновити дію спеціального дозволу на користування надрами від 5    листопада 1996 року № 672, виданого ВАТ «Київський річковий порт», та внести відповідну інформацію до електронної інформаційної бази даних Державної служби геології та надр України.
		Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
		Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 липня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 5 жовтня 2016 року, позов задоволено повністю. 
		Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про наявність достатніх та необхідних правових підстав для задоволення адміністративного позову.
		Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
		Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
		Доводи касаційної скарги зводяться до того, що так як постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 жовтня 2013 року скасовано наказ Мінприроди України від 20    листопада    2009 року №623 в частині анулювання спеціального дозволу на користування надрами №672 від 5    листопада 1996 року, спеціальний дозвіл вважається поновленим, тому, на думку відповідача, позовні вимоги позивача щодо поновлення спеціального дозволу на користування надрами від 20    листопада 2009 року №623 є необґрунтованими та недоцільними.
		Позиція інших учасників справи
		14 грудня 2016 року до суду надійшли заперечення позивача на касаційну скаргу відповідача, в яких зазначається, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з правильним застосуванням норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
		Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи
		Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 27 жовтня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі №    826/2501/16, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.
		У зв`язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15    грудня    2017    року, далі - КАС України) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду.
		Суддя-доповідач ухвалою від 11 грудня 2019 року прийняв до провадження адміністративну справу №    826/2501/16 та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 12    грудня    2019    року.
		При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.
		Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи
		Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що ПАТ «Київський річковий порт» (код ЄДРПОУ 03150071) є правонаступником ВАТ «Київський річковий порт», утвореним у зв`язку зі зміною організаційної правової форми.
		5 листопада 1996 року Міністерством охорони навколишнього природного середовища України ВАТ «Київський річковий порт» для видобування піску з Ново-Українського родовища було видано спеціальний дозвіл на користування надрами № 672.
		Наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 20    листопада    2009 року №623 «Про анулювання, зупинення та поновлення дії спеціальних дозволів на користування надрами» зазначений спеціальний дозвіл було анульовано.
		Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 жовтня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 6 лютого 2014 року, у справі №826/13225/13-а наказ Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 20 листопада 2009 року № 623 в частині анулювання вищевказаного дозволу товариства визнано протиправним та скасовано.
		Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 03 лютого 2015 року зазначені рішення суду першої та апеляційної інстанції залишені без змін.
		26 березня 2015 року на підставі вказаних судових рішень позивач поштою звернувся до Державної служби геології та надр України (далі - ДСГН) з листом № 01-29-129, в якому просив поновити дію спеціального дозволу на користування надрами від 5 листопада 1996 року № 672, та додав до листа копії таких судових рішень.
		15 травня 2015 року позивач повторно звернувся до ДСНГ з листом від 26 березня 2015 № 01-29-129 з та відповідними додатками до нього, подавши його безпосередньо до канцелярії відповідача.  
		Зазначений лист був зареєстрований ДСГН 22 травня 2015 року за вх. № 6464/13/14-15, але залишився не розглянутим.
		4 серпня 2015 року позивач втретє звернувся до відповідача з листом № 01-29-331, зареєстрованим ДСГН 5 серпня 2015 р. за вх. № 10363/13/14, в якому також просив поновити дію спеціального дозволу на користування надрами від 5 листопада 1996 року № 672, внести відповідну інформацію до електронної інформаційної бази даних Державної служби геології та надр України та вчинити всі необхідні дії, пов`язані з поновленням дії спеціального дозволу на користування надрами від 5    листопада 1996 року № 672.
		Державна служба геології та надр України знову не надала відповіді на звернення позивача та не вчинила дій, направлених на поновлення дії вказаного дозволу на підставі постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 жовтня 2013 року у справі № 826/13225/13-а.
		12 жовтня 2015 року Окружним адміністративним судом м. Києва винесена ухвала у справі №826/13225/13-а, якою замінено Міністерство охорони навколишнього природного середовища України на Державну службу геології та надр України.
		19 листопада 2015 року позивач знову звернувся до відповідача з аналогічним листом № 01-29-633, однак, такий лист також не був розглянутий ДСГН.
		25 грудня 2015 року позивач звернувся з листом № 01-29-694 (вх. №32064/10-15) до Міністерства екології та природних ресурсів України, в якому просив Міністерство у зв`язку з бездіяльністю ДСГН посприяти йому у поновленні дії спеціального дозволу на користування надрами від 5    листопада    1996 року № 672, внесенню відповідної інформації до електронної інформаційної бази даних ДСНГ та вчиненню ДСНГ всіх необхідних дій, пов`язаних з поновленням дії вказаного спеціального дозволу.
		Зазначений лист позивача Міністерством екології та природних ресурсів України було передано на виконання до Державної служби геології та надр України, де 29 грудня 2015 року він був зареєстрований за № 2074/28/13/14-15, однак, також не був розглянутий, дія дозволу не поновлена, відомості до електронної інформаційної бази не внесені.  
		Позивач, вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ 
		Оцінка висновків судів попередніх інстанції доводів учасників справи 
		Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
		Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15    грудня    2017    року) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній після 15    грудня    2017    року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15    грудня    2017    року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15    грудня    2017    року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15    грудня    2017    року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 липня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 5    жовтня 2016 року відповідають, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне.
		Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
		Норми матеріального права в цій справі суд застосовує в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
		Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Кодексом України про надра від 27    липня    1994 року №132/94-ВР, Законом України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» від 06 вересня 2005 року № 2806-ІV (далі - Закон № 2806-ІV), Положенням про державну службу геології та надр України, затвердженим Указом Президента України від 6 квітня 2011 року №391/2011 (далі - Указ №391/2011; Указ втратив чинність на підставі Указу Президента №419/2019 від 20 червня 2019 року, однак був чинний, на момент виникнення спірних правовідносин), Порядком надання спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 травня 2011 року №615 (далі - Порядок № 615).
		Відповідно до частини другої статті 16 Кодексу України про надра спеціальні дозволи на користування надрами надаються переможцям аукціонів, крім випадків, визначених Кабінетом Міністрів України, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр, або Радою міністрів Автономної Республіки Крим щодо розробки родовищ корисних копалин місцевого значення на території Автономної Республіки Крим.
		Згідно з частинами десятою, дванадцятою, тринадцятою пункту 4 Положення № 391/2011 Державна служба геології та надр України веде єдину інформаційну систему користування надрами; видає у встановленому порядку спеціальні дозволи на: геологічне вивчення родовищ корисних копалин; геологічне вивчення, в тому числі дослідно-промислову розробку родовищ корисних копалин; видобування корисних копалин; зупиняє та анулює в установленому порядку дію спеціальних дозволів на користування надрами, поновлює їх дію.
		Відповідно до частини сьомої статті 4-1 Закону № 2806-ІV у разі анулювання документа дозвільного характеру з підстав, не передбачених законом, документ дозвільного характеру підлягає поновленню за рішенням дозвільного органу або адміністративного суду. Поновлення документа дозвільного характеру відбувається шляхом здійснення відповідного запису в реєстрі документів дозвільного характеру та повернення суб`єкту господарювання безпідставно анульованого документа дозвільного характеру.
		Якщо безпідставно анульований документ дозвільного характеру знаходиться у суб`єкта господарювання, поновлення його дії відбувається лише за здійсненням відповідного запису в реєстрі документів дозвільного характеру та направленням дозвільним органом письмового повідомлення про поновлення безпідставно анульованого документа дозвільного характеру.
		Днем поновлення безпідставно анульованого документа дозвільного характеру є день внесення відповідного запису до реєстру документів дозвільного характеру.
		Згідно з пунктом 25 Порядку № 615 про надання, продовження строку дії, зупинення, поновлення, переоформлення, видачу дубліката, анулювання дозволу та внесення змін до нього Держгеонадра видає наказ.
		Отже, законодавством регламентовано порядок поновлення спеціального дозволу на користування надрами в разі скасування наказу про його анулювання, а саме: 1) видання Держгеонадра відповідного наказу; 2) внесення запису до належного електронного реєстру; 3) письмове повідомлення суб`єкта господарювання - надрокористувача про поновлення анульованого дозволу.
		Так, судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що наказ від 20    листопада 2009 року №623 про анулювання спеціального дозволу позивача був скасований рішенням суду, яке набрало законної сили, і позивач неодноразово, майже протягом року, звертався до відповідача з листами щодо поновлення дії вказаного дозволу, але його листи станом на момент звернення до суду з позовом у цій справі (18 лютого 2016 року) відповідачем розглянуті не були, дія дозволу не поновлена та жодних відомостей до електронної інформаційної бази даних Держгеонадра не вносено, чим порушено вимоги статті 4-1 Закону № 2806-ІV та пункту 25 Порядку №615.
		Враховуючи зазначене вище, колегія суддів Верховного Суду погоджується із судами попередніх інстанцій, що зазначена бездіяльність відповідача є протиправною і призвела до порушення права позивача на поновлення дії дозволу від 5 листопада 1996 року № 672 та, відповідно, на користування надрами і таке право підлягає судовому захисту шляхом зобов`язання відповідача поновити дію зазначеного дозволу та внести відповідну інформацію до електронної бази даних Держгеонадра.
		Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 6    березня    2019    року у справі № 200/11311/18-а, від 16 липня 2019 року у справі №815/6197/16 та від 23 жовтня 2019 року у справі №826/1973/16.
		При цьому, з оскаржуваних судових рішень судів попередніх інстанцій вбачається, що обираючи такий спосіб захисту порушених прав позивача, суди виходили із того, що доцільність і необхідність обрання саме такого способу захисту порушеного права позивача обумовлена тим, що відповідач як у своїх запереченнях на позовну заяву, так і в доводах апеляційної скарги наполягав на тому, що поновлення дії вищевказаного дозволу здійснюється автоматично після скасування рішення про його анулювання і не вимагає від Держгеонадра вчинення жодних дій, однак, як вірно зазначили суди попередніх інстанцій, таке, з огляду на вищевикладене, не відповідає вимогам статті 4-1 Закону № 2806-ІV та пункту 25 Порядку № 615. 
		Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності достатніх та необхідних правових підстав для задоволення даного адміністративного позову.
		Доводи касаційної скарги не містять належних та об`єктивно обумовлених міркувань, які б спростовували наведені висновки судів першої та апеляційної інстанції, та є аналогічними доводам, викладеним в запереченнях на позовну заяву та апеляційній скарзі. Проте, таким доводам, з огляду на вищенаведені висновки, судами попередніх інстанцій надано належну оцінку з дотриманням норм матеріального права.
		Крім того, як убачається з касаційної скарги, наведені в ній доводи щодо помилковості висновків судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі фактично зводяться до необхідності нової оцінки обставин у справі та дослідження наявних у матеріалах справи доказів.
		Розглядаючи цю справу в касаційному порядку, суд також враховує, що згідно з імперативними вимогами статі 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права. 
		Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
		Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
		Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
		У пунктах 70-71 рішення по справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04) Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування», зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, пункт 120, «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), заява № 48939/99, пункт 128, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), № 21151/04, пункт 72, «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункту 51). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, «Тошкуца та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), пункт 119).
		Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), пункту 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункт 58, «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, пункт 40, «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, пункт 67). 
		Згідно з статтями 3 та 4 Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (ратифіковано згідно із Законом № 1678-VII від 16 вересня 2014 року) зміцнення поваги до демократичних принципів, верховенства права та доброго врядування, прав людини та основоположних свобод відносяться до головних ціннісних орієнтирів для взаємовідносин між Сторонами.
		Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
		При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
		Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) заява № 18390/91; пункт 29).
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		У відповідності до частини першої статті 350 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
		Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у справі.
		Рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскаржених судових рішеннях повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
		Висновки щодо розподілу судових витрат
		Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення суду першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.
		Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, 
		П О С Т А Н О В И В:
		Касаційну скаргу Державної служби геології та надр України без задоволення.
		Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 липня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 5 жовтня 2016 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Головуючий                                                                                 Я.О. Берназюк 
		Судді:                                                                                          І.В. Желєзний 
		                                                                                          І.В. Саприкіна

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...