Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 225/2304/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них; у зв’язку з іншими підставами звільнення за ініціативою роботодавця.
Надіслано для оприлюднення: 16.12.2019. Зареєстровано: 17.12.2019. Забезпечено надання загального доступу: 18.12.2019.
Дата набрання законної сили: 16.12.2019
Номер судового провадження: 22-ц/804/3040/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		                                        Єдиний унікальний номер 225/2304/19        Номер провадження 22-ц/804/3040/19 
		 
		                                                                                               
		 
		Головуючий у 1-ій інстанції Челюбєєв Є. В.                                             Єдиний унікальний номер 225/2304/19
		Доповідач Папоян В.В.                                                                                 Номер провадження 22-ц/804/3040/19
		 
		 
		П О С Т А Н О В А
		І М Е Н Е М        У К Р А Ї Н И
		 
		12 грудня 2019 року Донецький апеляційний суд в складі:
		судді-доповідача Папоян В.В. 
		суддів Біляєвої О.М., Будулуци М.С., 
		за участю секретаря судового засідання Сергєєвої К.О.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бахмуті Донецької області апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 16 вересня 2019 року у цивільній справі № 225/2304/19 за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Об`єднана компанія «Укрвуглереструктуризація» про визнання звільнення незаконним та поновленні на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (суддя Челюбєєв Є.В., повний текст рішення складено 25 вересня 2019 року)
		 
		В С Т А Н О В И В:
		У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання звільнення незаконним, поновленні на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, якій під час розгляду справи уточнював. В обґрунтування вимог зазначав, що перебував у трудових відносинах з шахтою «Нова», яка у зв`язку з ліквідацією входить до Відокремленого підрозділу «Донецька виконавча дирекція з ліквідації шахт» Державного підприємства «Об`єднана компанія «Укрвуглереструктуризація». Працював на посаді головного механіка шахти «Нова». 14.03.2018 року його було звільнено з займаної посади за власним бажанням.
		Вважає своє звільнення незаконним, так як в зазначений період він перебував у відпустці без збереження заробітної плати, як пенсіонер за віком. Крім того, заява про звільнення була ним написана під тиском керівництва установи, яке ввело його в оману та, в подальшому, була ним відізвана. Вважає, що такі дії відповідача призвели до порушення його прав і законних інтересів та відповідач несе відповідальність за незаконне звільнення. Тому просив суд визнати звільнення незаконним, поновити його на роботі та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 56931,84 грн.
		Рішенням дзержинського міського суду Донецької області від 16 вересня 2019 року у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 було відмовлено.
		Не погодившись з зазначеним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити вимоги у повному обсязі. 
		В обґрунтування вимог зазначає, що судом не в повному обсязі з`ясовані обставин які мають значення по справі, а висновки суду не відповідають встановленим по справі обставинам. Вважає, що його звільнення було проведено з порушенням вимог законодавства, оскільки заява про звільнення за власним бажанням була написана під тиском, що також підтверджувалося показами свідка. На час видання наказу його волевиявлення та згода на звільнення були відсутні. Звільнення проведено до спливу двотижневого строку попередження. Тобто фактично звільнення було проведено з ініціативи відповідача у період перебування у відпустці позивача без збереження заробітної плати, внаслідок чого спірний наказ є незаконним. Крім того, судом не враховано погіршення стану здоров`я позивача у спірний період та наявність звернення трудового колективу та профспілкового комітету до директора підприємства з проханням поновити позивача на роботі. 
		У судовому засіданні апеляційного суду позивач та його представник доводи апеляційної скарги підтримали, просили рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити вимоги у повному обсязі, зазначали, що заява про звільнення написана під тиском застосування дисциплінарного стягнення. 
		Інші особи, які приймають участь у справі у засідання апеляційного суду не з`явилися, про дату, час та місце слухання справи повідомлені належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Від представника відповідача на адресу суду надійшло клопотання про розгляд справи без їх участі. За ч.2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
		Заслухавши доповідь судді, пояснення сторони, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду підлягає залишенню без змін з наступних підстав.
		Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. 
		Як вбачається з матеріалів справи, суд правильно встановив правовідносини, які склалися між сторонами та надав їм належну оцінку.
		Відповідно до статті 3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю. 
		Відповідно до пункту 4 статті 36, ст.38 КЗпП України визначено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
		Під час розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що сторони перебували у трудових правовідносинах. ОСОБА_1 працював у ВП «Донецька виконавча дирекція з ліквідації шахт» ДП «ОК «Укрвуглереструктуризація» з 23.11.2014 року на посаді головного механіка шахти «Нова» згідно наказу від 31.10.2014 року №59-к, що підтверджується копії трудової книжки НОМЕР_1 .
		12 березня 2019 року ОСОБА_1 електронною поштою на ім`я директора ВП «Донецька виконавча дирекція з ліквідації шахт» ДП «ОК «Укрвуглереструктуризація» направив заяву про надання йому відпустки без збереження заробітної плати, як пенсіонеру за віком з 12.03.2019 року строком 30 календарних днів.
		14 березня 2019 року позивач на ім`я директора ВП «Донецька виконавча дирекція з ліквідації шахт» ДП «ОК «Укрвуглереструктуризація» надав заяву про звільнення з займаної посади за власним бажанням з 14.03.2019 року. Відповідно до резолюції на заяві звільнення працівника було погоджено з адміністрацією підприємства.
		На підставі вказаної заяви було видано наказ №9-к від 14.03.2019 року, яким ОСОБА_1 , головного механіка шахти «Нова» 14 березня 2019 року звільнено за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України. З наказом позивач ознайомлений особисто під підпис.
		15 березня 2019 року на адресу ОСОБА_1 направлено повідомлення про необхідність отримати трудову книжку. 
		09 квітня 2019 року позивач звернувся до відповідача з заявою на ім`я директора ВП «Донецька виконавча дирекція з ліквідації шахт» ДП «ОК «Укрвуглереструктуризація» про відкликання заяви від 14 березня 2019 року щодо його звільнення за власним бажанням. 
		У відповідь на вказану заяву, відповідачем на адресу ОСОБА_1 направлено листа від 12.04.2019 №09/125, в якому було роз`яснено, що відкликати заяву про звільнення після спливу 27 календарних днів від видачі наказу про звільнення неможливо, так як це буде суперечити чинному законодавству України.
		Вказані обставини справи підтверджуються матеріалами справи та не спростовуються сторонами.
		За таких обставин, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції обґрунтованого виходив з того, що позивачем свідомо 14.03.2019 року було подано заяву про звільнення за власним бажанням, яка на час видання наказу не відкликана, а тому відповідач мав всі підстави для розірвання з працівником трудового договору за ст.38 КЗпП України в узгоджений сторонами строк. Відповідачем під час звільнення додержано норми законодавства, що регулює вивільнення працівника та відсутні підстави для поновлення позивача на роботі. 
		Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції та не приймає до уваги доводи апеляційної скарги щодо відсутності волевиявлення працівника та його звільнення до спливу двотижневого строку попередження.
		Згідно з частиною першою статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.
		У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
		Установлений законом строк попередження про звільнення з роботи за власним бажанням має юридичне значення для сторін трудового договору.
		Протягом цього строку працедавець має час знайти іншого працівника на його заміну. Водночас працівник до закінчення цього строку має упевнитися у своєму бажанні звільнитися з роботи, чи забрати подану ним заяву. В останньому випадку заява працівника втрачає свою юридичну силу і працівника не може бути звільнено відповідно до статті 38 КЗпП України.
		У разі, якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору (частина друга статті 38 КЗпП України).
		Строк попередження про звільнення може бути скорочений, проте лише за погодженням між працедавцем і працівником. Одностороннє скорочення цього строку як працедавцем, так і працівником не допускається.
		Отже, визначення дати звільнення є необхідною умовою досягнення взаємної домовленості між працівником та працедавцем, з метою дотримання прав та гарантій, встановлених трудовим законодавством.
		Двотижневий строк попередження працівником працедавця про звільнення за власним бажанням обчислюється з наступного за днем подання заяви дня. Якщо в заяві про звільнення не зазначено дня, з якого він просить його звільнити, таким днем вважається той, що настає через два тижні після подання заяви про звільнення.
		Тобто працівника можна звільнити навіть у день подання заяви про звільнення, але лише за його проханням.
		З матеріалів справи убачається, що 14.03.2019 року ОСОБА_1 на ім`я директора ВП «Донецька виконавча дирекція з ліквідації шахт» подав особисту заяву про його звільнення із займаної посади за власним бажанням з 14 березня 2019 року. 
		Як вбачається зі змісту поданої ним заяви про звільнення за власним бажанням, він зазначив дату звільнення саме 14 березня 2019 року і відповідачем було погоджено цю дату, про що свідчить відповідна резолюція адміністрації підприємства на заяві позивача.
		Таким чином, підписавши заяву про звільнення, позивач фактично висловив своє волевиявлення на розірвання трудового договору у визначений ним строк до закінчення стоку попередження, та цей строк було узгоджено сторонами за трудовим договором. Тому розірвання працедавцем (уповноваженим ним органом) трудового договору до спливу двотижневого строку є законним.
		Апеляційний суд не приймає до уваги доводи апеляційної скарги позивача, що зазначена заява не відповідає волевиявленню працівника та була написана ним під тиском. 
		Волевиявлення - це засіб, яким особа має намір досягти певних юридичних результатів і пов`язується із вчиненням фактичних дій. Дія - це зовнішнє вираження волі і свідомості людей.
		Як вбачається зі змісту поданої позивачем заяви про звільнення за власним бажанням, він зазначив дату звільнення та не зазначив причин звільнення. Проте в судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 пояснив, що заява про звільнення була написана ним під тиском застосування дисциплінарного стягнення, а саме звільнення за прогул.
		Пунктом 12 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року визначено, що у справах про звільнення особи за власним бажанням суди повинні перевіряти доводи працівника про те, що власник або уповноважений ним орган примусили його подати заяву про розірвання трудового договору. Подача працівником заяви з метою уникнути відповідальності за винні дії не може розцінюватись як примус до цього і не позбавляє власника або уповноважений ним орган права звільнити його за винні дії з підстав, передбачених законом, до закінчення встановленого ст. 38 КЗпП строку, а також застосувати до нього протягом цього строку в установленому порядку інше дисциплінарне стягнення. 
		Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненнями  особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Та відповідно до ч.3, 4 ст. 12 та ст. 81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу для своїх вимог; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. 
		Проте звертаючись до суду з позовом позивач не надав доказів того, що на нього було вчинено тиск та заява написана під стороннім впливом. 
		Доводи апеляційної скарги, що 09.04.2019 року позивач надав заяву про відкликання раніше поданої заяви про звільнення, не заслуговують на увагу, так як працівник, який попередив власника або уповноважений ним орган про розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк вправі до закінчення строку попередження відкликати свою заяву і звільнення в цьому випадку не проводиться, якщо на його місце не запрошена особа в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації (ч.4 ст. 24 КЗпП). Уданому випадку убачається, що позивачем взагалі не зазначено строку попередження, а заявлено про його звільнення у день подання заяви. Водночас заяву про відкликання ним подано через 27 днів після звільнення, тобто поза межами навіть максимального строку попередження, визначеного ст. 38 КЗпП України.
		Апеляційний суд не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, що звільнення працівника проведено під час перебування останнього у відпустці, що є порушенням вимог законодавства, оскільки за змістом частини третьої  статті 40 КЗпП України у період знаходження працівника у відпустці не допускається звільнення працівника з ініціативи власника (за винятком повної ліквідації підприємства)
		Тобто у період знаходження працівника у відпустці не допускається звільнення працівника лише з ініціативи власника. Проте на спірні правовідносини, а саме звільнення за власним бажанням (пункт 4 статті 36 КЗпП України), зазначена правова норма не розповсюджується та не перешкоджає припиненню трудового договору за угодою сторін. 
		Крім того, позивачем не доведено факт перебування у відпустці. З матеріалів справи убачається, що наказ про відпустку працедавцем видано не було, а подання заяви про надання відпустки не є належним чином оформленою згодою відповідача щодо надання позивачеві відпустки без збереження заробітної плати. 
		Решта позовних вимог є похідними від вимоги про визнання незаконним звільнення та поновлення на роботі, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що вони не підлягають задоволенню.
		Доводи апеляційної скарги щодо погіршення стану здоров`я позивача у спірний період та наявність звернення трудового колективу та профспілкового комітету до керівництва підприємства з проханням поновити його на роботі не мають правового значення при вирішенні даного спору.  
		Фактично доводи апеляційної скарги за своєю суттю є ідентичними тому, що було викладено в позові, зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду з їх оцінки, на правильність висновків судів вони не впливають та їх не спростовують. 
		Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
		Виходячи з наведеного, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив правовідносини, які склалися між сторонами, повно, всебічно і об`єктивно перевірив доводи і заперечення сторін, встановленим фактам і доказам дав правильну правову оцінку і дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Рішення суду першої інстанції винесено з додержання вимог матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування. 
		Керуючись ст..ст. 367, 374, 375, 382, 389, 390 ЦПК України апеляційний суд, 
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 16 вересня 2019 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту безпосередньо до Верховного Суду.
		 
		Судді:                                                                        В.В. Папоян
		 
		О.М. Біляєва 
		 
		М.С. Будулуца 
		 
		 
		 
		 
		 
		Повний текст постанови складений 16 грудня 2019 року
		 
		Суддя-доповідач                                                                                  В.В. Папоян

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...