Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 216/6655/15-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів надання послуг.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 17.12.2019. Забезпечено надання загального доступу: 17.12.2019.
Дата набрання законної сили: 03.12.2019
Номер судового провадження: 61-32163ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова 
		Іменем  України
		 
		03 грудня 2019 року
		м. Київ
		справа № 216/6655/15-ц
		провадження № 61-32163св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О.,
		учасники справи:
		позивач - Комунальне підприємство теплових мереж «Криворіжтепломережа»,
		відповідач - ОСОБА_1 ,
		 
		розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 01 березня 2017 року у складі судді Кузнецова Р. О. та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 червня 2017 року у складі колегії суддів: Барильської А. П., Бондар Я. М., Зубакової В. П.,
		ВСТАНОВИВ:
		ОПИСОВА ЧАСТИНА
		Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
		У серпні 2015 року Комунальне підприємство теплових мереж «Криворіжтепломережа» (далі - КПТМ «Криворіжтепломережа») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за постачання теплової енергії.
		На обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що ним здійснюється постачання теплової енергії в квартиру відповідача, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Оскільки будинок АДРЕСА_2 є багатоповерховим, опалення до квартири АДРЕСА_3 здійснюється від транзитних трубопроводів житлового будинку і є невід`ємною частиною системи опалення вказаного будинку, що свідчить про те, що відповідач фактично отримує теплову енергію в приміщенні. Будинок відповідача підключено до системи централізованого теплопостачання, а тому він є споживачем житлово-комунальних послуг. Отже, між сторонами фактично склались договірні відносини з приводу надання теплової енергії.
		Відповідач у повному обсязі оплату за отримані послуги не здійснювала, у зв`язку з чим позивач звертався до суду з заявою про видачу судового наказу, але за заявою боржників судовий наказ № 216/3983/14-ц від 04 червня 2014 року, виданий Центрально-Міським районним судом м. Кривого Рогу про стягнення заборгованості у розмірі 9 452,78 грн на користь КПТМ «Криворіжтепломережа», 21 серпня 2014 року скасовано.
		Тому позивач звернувся до суду в порядку позовного провадження та просив стягнути з відповідача на користь КПТМ «Криворіжтепломережа» суму боргу з оплати за централізоване опалення за період з 01 листопада 2010 року до 01 лютого 2014 року, яка складає 9 452,78 грн, 
		Рішенням Центрального-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 01 березня 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КПТМ «Криворіжтепломережа» суму заборгованості з оплати за централізоване опалення у розмірі 3 633,32 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Здійснено розподіл судових витрат.
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачем порушено зобов`язання з оплати за фактично отриманні послуги з постачання теплової енергії. Суд зазначив, що відповідно до вимог статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та статті 24 Закону України «Про теплопостачання» обов`язок щодо укладення договору на постачання теплової енергії покладено на споживача, а тому такий договір є публічним, що відповідає вимогам статті 633 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Оскільки відповідачем подано заяву про застосування позовної давності, суд стягнув заборгованість в межах позовної давності, а саме за період з вересня 2012 року до січня 2014 року.
		Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 червня 2017 року апеляційну скаргу КПТМ «Криворіжтепломережа» задоволено частково. Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 відхилено. Рішення центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 01 березня 2017 року змінено, збільшено розмір стягнутої з ОСОБА_1 на користь КПТМ «Криворіжтепломережа» заборгованості з оплати за централізоване опалення до 7 056,77 грн.
		В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
		Збільшуючи розмір заборгованості за постачання теплової енергії, суд апеляційної інстанції виходив з того, що у спірному випадку мало місце переривання позовної давності видачею судового наказу від 04 червня 2014 року, а тому заборгованість підлягає стягненню за період з 04 червня 2011 року до 01 січня 2014 року. При цьому апеляційній суд погодився з висновками суду першої інстанції, що між сторонами фактично склались договірні відносини, які відповідають вимогам статті 633 ЦК України щодо публічного договору.
		Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників
		У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове про відмову в позові. 
		Касаційна скарга мотивована тим, що судами не встановлено факту звернення заявника до КПТМ «Криворіжтепломережа» про укладення договору щодо надання послуг з теплопостачання або факту сплати нею платежів за наданні їй послуги, а тому суди дійшли помилкового висновку про те, що між сторонами виникли договірні відносини. Дії позивача щодо вимоги сплати грошових коштів за послуги, які їй не надавались, як споживачу, можна вважати як ведення агресивної підприємницької діяльності, що заборонено Законом України «Про захист прав споживачів». Висновки судів про позовну давність не відповідають вимогам закону, а саме подана до суду заява про видачу судового наказу не може слугувати підставою для переривання позовної давності в розумінні вимог частини другої статті 264 ЦК України, оскільки, подання до суду вказаної заяви не є тотожним поданню позовної заяви у розумінні ЦК України. Судами не враховано, що заяву про видачу судового наказу подано до суду за межами трирічної позовної давності, а саме позов подано до суду 21 травня 2014 року, а про порушене право позивач дізнався 01 листопада 2010 року. Крім того, судами не враховано, що в квартирі відповідача взагалі відсутні інженерні мережі централізованого теплопостачання, цей факт підтверджується звітом про проведення технічного обстеження інженерних мереж від 28 березня 2016 року.
		Заперечення на касаційну скаргу не надходили.
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 листопад 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній цивільній справі.
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		У травні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
		МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
		Позиція Верховного Суду
		Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційні скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню з огляду на таке.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Судами встановлено, що ОСОБА_1 на підставі свідоцтва № 1324 від 10 вересня 1997 року про право власності належить квартира АДРЕСА_4 .
		Між позивачем та відповідачем виникли правовідносини з надання та споживання комунальних послуг з центрального опалення, які врегульовано Законом України «Про житлово-комунальні послуги», Законом України «Про теплопостачання», Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, які затверджені Постановою КМУ України від 21 липня 2005 року № 630 (далі - Правила № 630).
		Відповідно до частин першої-третьої статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоду іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
		Правила № 630 передбачають, що договір про надання послуг укладається між виконавцем послуг і споживачем.
		Відсутність укладеного договору не звільняє споживачів від сплати за фактично надані послуги.
		У постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі 
		№ 6-2951цс15 зроблено висновок, що споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
		Частиною шостою статті 19 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
		Статтею 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що споживач зобов`язаний за власний рахунок ремонтувати та міняти санітарно-технічні прилади і пристрої, обладнання, що вийшли з ладу з його вини; дотримуватися вимог житлового та містобудівного законодавства щодо здійснення ремонту чи реконструкції приміщень або їх частин, не допускати порушення законних прав та інтересів інших учасників відносин у сфері житлово-комунальних послуг; своєчасно проводити підготовку житлового будинку, помешкання (в якому він проживає або належить йому на праві власності) та його технічного обладнання до експлуатації в осінньо-зимовий період.
		Судами встановлено, що ОСОБА_1 не виконувала належним чином своїх зобов`язань з оплати послуг з теплопостачання, у результаті чого, за розрахунком позивача, утворилася заборгованість у розмірі 9 452,78 грн за період з 01 листопада 2010 року до 01 лютого 2014 року.
		Встановивши такі обставини, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про покладення на відповідача обов`язку сплатити заборгованість послуги з теплопостачання.
		З урахуванням заяви відповідача про застосування позовної давності апеляційний суд обґрунтовано поклав на відповідача обов`язок зі сплати заборгованості у розмірі 7 056,77 грн. за період з 04 червня 2011 року до 01 січня 2014 року
		Доводи касаційної скарги про те, що внаслідок проведеної реконструкції здійснено відключення від опалення у спірній квартирі, а тому відповідач не має обов`язку сплачувати послуги з централізованого опалення не заслуговують уваги з таких підстав.
		Відповідно до пункту 25 Правил № 630 відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється в порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства.
		Порядком відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затвердженим наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22 листопада 2005 року № 4 (зі змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства від 06 листопада 2007 року № 169) (далі - Порядок), який був чинним на час виникнення спірних відносин, встановлено процедуру відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води житлового будинку при відмові споживачів від послуг централізованого опалення та постачання гарячої води, яка передбачає наявність дозволу на таке відключення у формі рішення постійно діючої міжвідомчої комісії для розгляду питань щодо відключення споживачів від мереж централізованого опалення та гарячого водопостачання, яка створюється рішенням органу місцевого самоврядування або місцевим органом виконавчої влади.
		Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 06 листопада 2007 року № 169 до Порядку внесено зміни, які унеможливлювали відключення від мереж централізованого опалення та гарячого водопостачання окремих квартир у багатоквартирному будинку і дозволяють таке відключення лише щодо будинку в цілому.
		Пунктом 26 Правил № 630 передбачено, що відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється за умови забезпечення безперебійної роботи інженерного обладнання будинку та вжиття заходів щодо дотримання в суміжних приміщеннях вимог будівельних норм і правил з питань проектування житлових будинків, опалення, вентиляції, кондиціонування будівельної теплотехніки; державних будівельних норм з питань складу, порядку розроблення, погодження та затвердження проектної документації для будівництва, а також норм проектування реконструкції та капітального ремонту в частині опалення.
		Згідно з пунктами 2.6, 2.7 Порядку по закінченню робіт складається акт про відключення будинку від мереж централізованого опалення і гарячого водопостачання і в десятиденний термін подається заявником до постійно діючої міжвідомчої комісії для розгляду питань щодо відключення споживачів від мереж централізованого опалення і постачання гарячої води на затвердження. Після затвердження акта на черговому засіданні постійно діючої міжвідомчої комісії для розгляду питань щодо відключення споживачів від мереж централізованого опалення і постачання гарячої води сторони переглядають умови договору про надання послуг з централізованого теплопостачання.
		Тобто єдиною законною підставою для відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення є відповідний акт постійно діючої міжвідомчої комісії для розгляду питань щодо відключення споживачів від мереж централізованого опалення і постачання гарячої води. Інших підстав чинне законодавство не передбачає.
		Матеріали справи не містять акта щодо відключення споживачів від мереж централізованого опалення у будинку, де знаходиться квартира відповідача, а відповідач не посилалася на його наявність. Натомість позивачем доведено факт постачання теплової енергії до будинку.
		Посилання заявника на неврахування судами звіту про проведення технічного обстеження інженерних мереж від 28 березня 2016 року не заслуговує на увагу, оскільки він не є належним підтвердженням припинення постачання теплової енергії до будинку, його складено за межами періоду, за який стягнута заборгованість.
		У касаційній скарзі заявник посилається на незастосування судами норм Закону «Про захист прав споживачів», «Про житлово-комунальні послуги», ЦК України, які  передбачають дотримання принципу свободи договору, обов`язковості дотримання письмової форми правочину, недопустимості примушування сплачувати кошти за послуги, які не надавалися.
		Проте судові рішення в частині змісту правовідносин, що склалися між сторонами, належним чином мотивовані з посиланням на норми матеріального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
		Тому доводи заявника про незастосування вказаних ним норм матеріального права не заслуговують на увагу.
		Заявник також посилається на незастосування судами наслідків спливу позовної давності.
		Проте з приводу цього питання рішення апеляційного суду є належним чином мотивованим, судом правильно застосувати норми ЦК України щодо позовної давності.
		Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
		Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
		Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
		Відповідно до частин першої, другої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку, позовна давність переривається у разі пред`явлення позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
		Позивачем пред`явлено позов про стягнення заборгованості за період з 01 листопада 2010 року до січня 2014 року. Відповідачем заявлено про застосування наслідків спливу трирічної позовної давності. Водночас у справі встановлено, що позивач вже звертався із заявою про видачу судового наказу, за наслідками якої Центрально-Міським районним судом м. Кривого Рогу 04 червня 2014 року був виданий судовий наказ № 216/3983/14-ц про стягнення заборгованості за той же період з іншого боржника - ОСОБА_3 , проте за заявою останньої 21 серпня 2014 року цей судовий наказ скасовано.
		Зважаючи на вказану обставину, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що наслідком звернення до суду із заявою про видачу судового наказу є переривання позовної давності. Відповідно обґрунтованим є рішення апеляційного суду про стягнення заборгованості в межах позовної давності за період з 04 червня 2011 року до січня 2014 року.
		Заявник вважає, що заява про видачу судового наказу не може ототожнюватися з позовом, а тому не тягне переривання позовної давності.
		Таке власне тлумачення відповідних норм матеріального права не заслуговує на увагу.
		Судовий наказ відповідно до частини першої статті 95 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій (далі - ЦПК України 2004 року) є особливою формою судового рішення про стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна за заявою особи, якій належить право такої вимоги.
		Ураховуючи те, що судовий захист права на стягнення грошових коштів може бути реалізовано як у позовному провадженні, так і шляхом видачі судового наказу як особливої форми судового рішення, подання заяви про видачу судового наказу в порядку, передбаченому розділом ІІ ЦПК України, перериває перебіг позовної давності. Такого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 23 травня 2018 року у справі № 216/5756/15-ц (провадження № 61-13753св18).
		Відповідно до частини першої статті 11 ЦПК України 2004 року суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
		За змістом статті 10 ЦПК України 2004 року цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
		Частиною першою статті 60 ЦПК України 2004 року передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
		Статтею 212 ЦПК України 2004 року установлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
		Оскаржувані рішення суду першої інстанції у незмінній частині та рішення апеляційного суду містять висновки щодо результатів оцінки зібраних у справі доказів, відповідає вимогам статей 213-215, 315 ЦПК України 2004 року щодо законності й обґрунтованості.
		Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212 ЦПК України 2004 року, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, з урахуванням змін, внесених апеляційним судом, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
		Інші аргументи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі, що виходить за встановлені статтею 400 ЦПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду першої інстанції у незміненій частині та суду апеляційної інстанцій, викладених у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень.
		Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		За наслідками розгляду касаційної скарги встановлено, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Отже, відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, оскільки відсутні підстави для скасування судових рішень.
		Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Оскільки в цьому випадку оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
		Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 червня 2017 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                                                             В. В. Яремко
		 
		                                                                                                                         А. С. Олійник
		 
		                                                                                                                        С. О. Погрібний

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...