Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 344/17508/15-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із трудових правовідносин; Спори, що виникають із трудових правовідносин про виплату заробітної плати.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 17.12.2019. Забезпечено надання загального доступу: 17.12.2019.
Дата набрання законної сили: 09.12.2019
Номер судового провадження: 61-8322ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		09 грудня 2019 року
		місто Київ
		 
		справа № 344/17508/15-ц
		провадження № 61-8322св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,
		учасники справи:
		позивач - Державне підприємство «Центр державного земельного кадастру»,
		відповідач - ОСОБА_1 ,
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 26 травня 2016 року у складі судді Пастернак І. А. та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 20 вересня 2016 року у складі колегії суддів: Малєєва А. Ю., Васильковського В. М., Ясеновенко Л. В.,
		ВСТАНОВИВ:
		І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Стислий виклад позиції позивача
		У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» (далі - ДП «ЦДЗК»), із урахуванням уточнених вимог просила стягнути з відповідача 31 128, 30 грн заборгованості із заробітної плати та суму компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати.
		Позивач обґрунтовувала заявлені вимоги тим, що з 02 квітня 2012 року ОСОБА_1 працювала у Івано-Франківській регіональній філії ДП «ЦДЗК» 
		(далі - Філія) на посаді інженера другої категорії сектору обробки земельно-кадастрової інформації відділу ведення Державного земельного кадастру. У період з 16 квітня 2013 року до 01 жовтня 2014 року переводилась на інші посади підприємства. Наказом від 01 жовтня 2014 року № 43-к з посади інженера другої категорії сектору обробки земельно-кадастрової інформації відділу ведення Державного земельного кадастру переведена на посаду начальника сектору кадрів та підвищення кваліфікації. Згідно з наказом Філії від 31 грудня 2015 року № 56-к філії звільнена з 31 грудня 2015 року із займаної посади за власним бажанням, згідно з частиною третьою статті 38 КЗпП України у зв`язку з порушенням роботодавцем законодавства про працю. Відповідачем нараховано, але своєчасно не сплачено заробітну плату, у зв`язку із чим позивач звернулася до суду із зазначеним позовом.
		Стислий виклад заперечень відповідача
		Відповідач поданий позов не визнав, вважав його необґрунтованим.
		Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 26 травня 2016 року позов задоволено частково; стягнуто з ДП «ЦДЗК» заборгованість із заробітної плати у розмірі 16 722, 86 грн за період з жовтня до грудня 2015 року та суму компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати у розмірі 2 708, 56 грн, разом - 19 431, 42 грн.
		Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалося тим, що відповідач допускав затримку у виплаті заробітної плати, компенсацію у зв`язку з порушенням термінів її виплати в місяці погашення заборгованості не нараховував, у день звільнення з роботи повного розрахунку з позивачем не провів, а розрахунок суми заборгованості із заробітної плати та суми компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати, наданий позивачем, відповідачем не спростовано.
		Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 20 вересня 2016 року апеляційна скарга ДП «ЦДЗК» відхилена, рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 26 травня 2016 року залишено без змін.
		Судове рішення апеляційного суду обґрунтовувалося тим, що у день звільнення відповідачем позивачу не виплачено належні до сплати суми, що підтверджується, зокрема, довідкою Івано-Франківської регіональної філії підприємства від 31 грудня 2015 року про заборгованість із заробітної плати. При цьому апеляційний суд зазначив, що повноваження ОСОБА_2 на видачу такої довідки підтверджується довіреністю від 31 грудня 2015 року № 1083, якою він, як голова комісії із закриття Івано-Франківської регіональної філії підприємства, уповноважений від імені підприємства та в межах, визначених положенням про філію, у тому числі, відсторонювати та звільняти з роботи працівників філії, окрім тих, стосовно яких необхідне погодження керівника підприємства, в межах затвердженого підприємством штатного розпису, нараховувати та виплачувати заробітну плату працівникам, а також вирішувати самостійно інші кадрові питання. 
		ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		У касаційній скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у листопаді 2017 року із застосуванням засобів поштового зв`язку, ДП «ЦДЗК» просило скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. 
		Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Касаційна скарга обґрунтовується порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
		Заявник зазначає, що згідно з наказом ДП «ЦДЗК» від 18 листопада 2015 року № 309-к ОСОБА_2 з 19 листопада 2015 року звільнено з посади директора Івано-Франківської філії підприємства. Позивачем надана до суду довідка про суму заборгованості із заробітної плати станом на 31 грудня 2015 року, підписану директором Івано-Франківської регіональної філії ОСОБА_2 та заступником головного бухгалтера філії. Тому, на переконання заявника, станом на час видачі цієї довідки та внесення до трудової книжки запису про звільнення позивача з роботи (31 грудня 2015 року) ОСОБА_2 не мав повноважень на видачу будь-яких документів від імені підприємства та проведення звільнення працівників філії. Заявник зазначав, що судом не наведено розрахунку суми компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати. Також заявник посилався на порушення судом норм процесуального права при вирішенні питання про відкриття провадження у справі, а саме несплату позивачем суми судового збору за вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
		Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
		Відзив на касаційну скаргу не надходив.
		ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
		Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		Відповідно до підпункту 11 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цієї редакції Кодексу. Такі заяви чи скарги не можуть бути залишені без руху, повернуті або передані за підсудністю, щодо них не може бути прийнято рішення про відмову у прийнятті чи відмову у відкритті провадження за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, якщо вони подані з додержанням відповідних вимог процесуального закону, які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		Матеріали касаційного провадження передано до Верховного Суду у лютому 2018 року.
		Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.
		Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
		Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Верховний Суд перевірив правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права, за результатами чого зробив такі висновки.
		Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
		ОСОБА_1 з 02 квітня 2012 року працювала у Івано-Франківській регіональній філії ДП «ЦДЗК» на посаді інженера другої категорії сектору обробки земельно-кадастрової інформації відділу ведення Державного земельного кадастру відповідно до наказу від 02 квітня 2012 року № 19-к.
		Відповідно до наказу від 24 вересня 2015 року № 255 ДП «ЦДЗК» прийняте рішення про закриття Івано-Франківської регіональної філії ДП «ЦДЗК», що підтверджується повідомленням про закриття відокремленого підрозділу, витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних 
		осіб - підприємців затверджений план заходів із закриття Філії.
		Листом від 01 жовтня 2015 року позивача попереджено про наступне скорочення займаної нею посади, запропоновано іншу посаду для працевлаштування та попереджено про розірвання трудового договору у разі відмови позивача від запропонованої посади.
		Згідно з копією витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 22 жовтня 2015 року відомості про 
		Івано-Франківську регіональну філію ДП «ЦДЗК» відсутні.
		Відповідно до довіреності від 31 грудня 2015 року № 1083 ДП «ЦДЗК» уповноважив директора Філії, голову комісії із закриття філії ОСОБА_2., серед іншого, від імені відповідача та в межах, визначених Положенням про Філію, відсторонювати та звільняти з роботи працівників філії, окрім тих, стосовно яких необхідно погодження керівника підприємства, в межах затвердженого підприємством штатного розпису, нараховувати та виплачувати заробітну плату працівникам, а також вирішувати самостійно інші кадрові питання.
		Згідно з наказом від 31 грудня 2015 року № 56-к Філії позивач з 31 грудня 2015 року звільнена з посади начальника сектору кадрів та підвищення кваліфікації за власним бажанням, згідно з частиною третьою статті 38 КЗпП України у зв`язку з порушенням роботодавцем законодавства про працю.
		Відповідно до довідки про суму заборгованості із заробітної плати позивача станом на 18 листопада 2015 року загальна сума заборгованості за період квітень-жовтень 2015 року становить 14 193, 60 грн.
		Листом ДП «ЦДЗК» від 16 грудня 2015 року визначена загальна сума компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, яка становить 2 708, 56 грн.
		За змістом довідки на 31 грудня 2015 року сума заборгованості із заробітної плати ОСОБА_1 з квітня 2015 року до грудня 2015 року становить 28 419, 74 грн. Загальна сума заборгованості за період листопад-грудень 2015 року становить 14 226, 14 грн.
		Згідно із платіжними дорученнями від 08 квітня 2016 року № 370 та № 386 на суму 7 000, 00 грн та 4 696, 88 грн відповідно позивачу сплачено заборгованість із заробітної плати за період з квітня до вересня 2015 року.
		Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі 
		Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
		Відповідно до частини першої статті 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
		Статтями 1, 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» передбачено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
		Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (стаття 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати»).
		Встановивши, що відповідачем порушувалися строки виплати заробітної плати позивачу, унаслідок чого позивач 31 грудня 2015 року звільнилася з роботи на підставі частини третьої статті 38 КЗпП у зв`язку із порушенням роботодавцем законодавства про працю, суди дійшли обґрунтованого висновку про задоволення вимог позивача про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати. 
		Згідно з частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
		У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника (стаття 117 КЗпП України).
		Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.
		Судами встановлено, що в день звільнення відповідачем позивачу не виплачено всі належні до сплати суми, що підтверджується довідкою 
		Івано-Франківської регіональної філії ДП «ЦДЗК» від 31 грудня 2015 року, згідно з якою станом на 31 грудня 2015 року загальна сума заборгованості перед ОСОБА_1 за заробітною платою за період квітень-грудень 2015 року складала 28 419, 74 грн. При цьому судами враховано, що відповідачем виплачено частину заборгованості із заробітної плати.
		Посилання касаційної скарги на те, що ОСОБА_2 не мав повноважень на видачу такої довідки спростовується матеріалами справи, зокрема наявними у справі копіями довіреностей від 29 вересня 2015 року № 874 та від 31 грудня 2015 року № 1083. Крім того, розмір заборгованості із заробітної плати відповідачем не спростовано, не надано таких доказів і до суду касаційної інстанції.
		Аналогічний правовий висновок зроблений Верховним Судом у справі № 344/8870/16-ц (провадження № 61-56св17) у постанові від 08 лютого 2018 року, підстав відступити від цього висновку судом не встановлено.
		Посилання касаційної скарги на порушення судом норм процесуального права при вирішенні питання про відкриття провадження у справі, а саме несплата позивачем суми судового збору Верховний Суд вважає такими, що не можуть слугувати підставою для скасування судових рішень у цій справі, оскільки це не призвело до неправильного вирішення спору по суті, окрім цього, позовні вимоги сформульовані однією вимогою, а вимога про стягнення заробітної плати у позові складає більшу частину. 
		Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають. 
		Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» залишити без задоволення.
		Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 26 травня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 20 вересня 2016 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді                                                                                                  С. О. Погрібний
		 
		 
		                                                                                                            А. С. Олійник
		 
		 
		                                                                                                            В. В. Яремко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...