Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 752/10763/14-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із сімейних правовідносин.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 17.12.2019. Забезпечено надання загального доступу: 17.12.2019.
Дата набрання законної сили: 13.12.2019
Номер судового провадження: 61-46628ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		13 грудня 2019 року
		м. Київ
		справа №752/10763/14-ц
		провадження №61-46628св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 ,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 23 березня 2018 року у складі судді Кізюн Л. І. та постанову Апеляційного суду м. Києва від 20 вересня           2018 року у складі колегії суддів Ящук Т. І., Немировської О. В., Чобіток А. О.,
		 
		ОПИСОВА ЧАСТИНА
		Короткий зміст позовних вимог
		У липні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду до ОСОБА_2 , з позовом, вимоги якого уточнила під час розгляду справи та просила стягнути з відповідача на її користь неустойку за прострочення сплати аліментів за період з квітня 2010 року по 01 травня 2017 року на утримання неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 260 450,53 грн.
		Позов мотивовано тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з              04 червня 2005 року по 27 травня 2009 року, від якого мають сина            ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після розірвання шлюбу у них склалися неприязні стосунки через вирішення спірних майнових питань. 
		Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 08 вересня 2010 року стягнуто з відповідача на користь позивача аліменти на утримання сина ОСОБА_4 , який проживає з матір`ю, у розмірі 250 грн щомісячно до досягнення дитиною повноліття. 
		Рішення суду про стягнення аліментів відповідач не виконував та має заборгованість, у зв`язку з чим позивач звернулась до суду про стягнення неустойки за прострочення сплати аліментів за період з квітня 2010 року по  01 травня 2017 року на утримання неповнолітнього ОСОБА_3 , у розмірі 260 450,53 грн
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 23 березня 2018 року позов задоволено.
		Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 пеню за прострочення сплати аліментів у розмірі 260 450,53 грн та 243,60 грн судового збору.
		Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір - 2360,91 грн. 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що є встановленим факт заборгованості з боку відповідача по сплаті аліментів на утримання дитини, а в матеріалах справи відсутні докази на спростування вини відповідача у невиконанні зобов`язання по сплаті аліментів. Відповідач є обізнаним щодо покладення на нього такого обов`язку згідно з рішеннями Голосіївського районного суду м. Києва від 08 вересня 2010 року та від 01 вересня 2014 року, тому наявні підстави для реалізації передбаченого статтею 196 СК України права позивача, на утриманні якої знаходиться неповнолітній син.
		Суд врахував, що згідно з частиною першою статті 20 СК Українидо вимог, що випливають із сімейних відносин, позовна давність не застосовується, крім випадків, передбачених частиною другою статті 72, частиною другою          статті 129, частиною третьою статті 138, частиною третьою статті 139 цього Кодексу.
		Судом першої інстанції прийнято до уваги дані довідки-розрахунку                       ВДВС Солом`янського районного управління юстиції у м. Києві, згідно з якою заборгованість ОСОБА_2 по аліментах станом на 01 січня 2018 року становить: щодо стягнення аліментів у твердій грошовій сумі - 5625 грн; в частці від доходу - 19 905,99 грн.
		Визначаючи суму пені, суд погодився із наданим позивачем розрахунком неустойки (пені) за несплату аліментів, відповідно до якого сума пені за період з 15 квітня 2010 року по 01 травня 2017 року складає 260 450,53 грн.  
		Постановою Апеляційного суду м. Києва від 20 вересня 2018 року апеляційну скрагу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення суду першої інстанції скасовано з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.
		Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 пеню за прострочення сплати аліментів у розмірі 54 626,60 грн та 243,60 грн сплаченого судового збору.
		В іншій частині позовних вимог - відмовлено. 
		Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі             302,66 грн.
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що зобов`язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинне виконуватися щомісяця, тому при розгляді спорів про стягнення на підставі частини першої статті 196 СК України пені від суми несплачених аліментів суд повинен з`ясувати розмір несплачених аліментів за кожним із цих періодичних платежів, установити строк, до якого кожне із цих зобов`язань мало бути виконане, та з урахуванням установленого - обчислити розмір пені виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов`язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму.
		Суд апеляційної інстанції не прийняв до уваги розрахунок пені, наданий позивачем, та з урахуванням наведеного, здійснив власний розрахунок, згідно із яким загальна сума пені за несвоєчасно сплачені платежі по аліментах у розмірі 250 грн щомісячно, відповідно за період, заявлений у позовній заяві, тобто з моменту прострочення кожного окремого щомісячного платежу і до          01 травня 2017 року, становить 25 001,60 грн.
		Щодо позовних вимог про стягнення пені за прострочення сплати аліментів у розмірі 1/4 частини усіх видів доходів за рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 01 вересня 2014 року за період з липня 2014 року по березень 2015 року, суд апеляційної інстанції виходив з того, що вина відповідача у виникненні заборгованості по аліментах за цей період не доведена, а отже відсутні підстави для нарахування пені на суму заборгованості за вказаний період.
		Відповідач був обізнаний про наявність судового рішення про зміну розміру аліментів у березні 2015 року, ним не надано суду належних доказів щодо наявності обставин, які б перешкоджали йому добровільно сплачувати аліменти на утримання неповнолітнього сина за період з квітня 2015 року по квітень 2017 року.
		ОСОБА_2 , достовірно знаючи з березня 2015 року про набуття законної сили рішенням Голосіївського районного суду м. Києва                        від 01 вересня 2014 року про наявність у провадженні суду даної справи про стягнення пені за несплату аліментів з липня 2014 року, у 2015-2016 роках не сплачував коштів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2.
		Відповідач зобов`язаний сплачувати аліменти на утримання сина, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України. 
		Суд апеляційної інстанції погодився з виконаним позивачем розрахунком, відповідно до якого пеня нарахована на суму щомісячної заборгованості, виходячи із розміру ј частини заробітної плати відповідача та кількості днів прострочення, розрахованих для кожного платежу. Загальна сума пені за період з квітня 2015 року по квітень 2017 року включно становить               82 334,72 грн.
		Разом з тим, з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав, передбачених частиною другою статті 196 СК України для зменшення розміру неустойки та визначення її у розмірі суми заборгованості по аліментах, що виникла станом на 01 травня 2017 року, тобто 29 625 грн.
		Таким чином, суд визначив загальну суму пені, що підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача, у розмірі 54 626,60 грн (25 001,60 грн +            29 625 грн). 
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		У касаційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права в частині задоволення позову про стягнення пені за несвоєчасну сплату аліментів, просить скасувати ухвалені у справі рішення та задовольнити позов на суму 422,50 грн пені за прострочення сплати аліментів. 
		 
		Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		Касаційна скарга мотивована тим, що під час виконання рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 08 вересня 2010 року ОСОБА_2 аліменти за період з 15 квітня 2010 року по 31 липня 2014 року у твердій грошовій сумі сплачені в повному обсязі, однак відсутні письмові докази сплати аліментів за наступні періоди: листопад 2010 та грудень 2010 року; квітень 2011 та липень 2011 року; травень 2012 та жовтень 2012 року. 
		У разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені (частина перша статті 196                  СК України).
		Неустойка (пеня) за один місяць рахується наступним чином: заборгованість за аліментами за місяць помножена на 1 % пені і на кількість днів місяця, в якому виникла заборгованість, а загальна сума неустойки (пені) визначається шляхом додавання нарахованої пені за кожен із прострочених платежів (за кожен місяць) (правова позиція Верховного Суду України у справі                             № 6-1554цс16).
		Оскільки, у ОСОБА_2 відсутні письмові докази на підтвердження сплати аліментів за виконавчим листом у твердій грошовій сумі, розмір неустойки (пені) становить: листопад 2010 року 250грн* 1%*30 = 75 грн, грудень 2010 року 250 грн* 1%*31= 77,50 грн, квітень 2011 року 125 грн* 1%*30 = 37,50 грн, липень 2011 року 250 грн* 1%*31 = 77,50 грн, травень 2012 року  250 грн* 1%*31 = 77,50 грн, жовтень 2012 року 250 грн* 1 %*31 = 77,50 грн, що у загальному розмірі становить 422,50 грн. 
		Щодо висновків апеляційного суду в частині задоволення позовних вимог за виконавчим листом у частці від доходу, заявник послався на те, що про наявність як рішення суду про стягнення аліментів у частці від доходу, так і про виконавче провадження ОСОБА_2 стало відомо після утримання вказаних аліментів із його заробітної плати, тобто з травня 2017 року. Будь-яких доказів на підтвердження факту обізнаності  ОСОБА_2 у березні 2015 року про наявність рішення суду про стягнення аліментів у частці від доходу у матеріалах справи відсутні, а отже висновки апеляційного суду не відповідають фактичним обставинами справи. 
		Заявник посилається на те, що виконавчий лист, виданий на підставі заочного рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 01 вересня 2014 року був отриманий ОСОБА_1 28 січня 2015 року, вказане рішення суду набрало законної сили 21 листопада 2014 року, документ про примусове виконання рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 01 вересня 2014 року надійшов до ВДВС Солом`янського РУЮ в м. Києві лише 29 лютого 2016 року. При цьому копія постанови про відкриття виконавчого провадження                   від 03 березня 2016 року направлена боржнику за адресою: АДРЕСА_1 , за якою він не проживає та рішенням суду його визнано таким, що втратив право користування цим жилим приміщенням.
		Звертаючись до суду з позовом про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, ОСОБА_1 зловживала своїми процесуальними правами в частині зазначення адреси місця проживання ОСОБА_2 , оскільки достеменно знала, що останній проживає за адресою: АДРЕСА_2 . Крім того, ОСОБА_1 , починаючи з 09 квітня 2015 року знала про місце роботи ОСОБА_2 та не скористалась правами, наданими частиною четвертою статті 187                         СК України. Лише зі спливом більше одного року, 11 лютого 2016 року подала заяву до ВДВС Солом`янського РУЮ в м. Києві про відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом від 28 січня 2015 року про збільшення розміру аліментів. 
		У касаційній скарзі, посилаючись на наведені обставини, відповідач вважає, що його вини у несвоєчасному виконанні рішення суду від 01 вересня           2014 року немає, а тому відсутні підстави, передбачені статтею 196 СК України, для  покладення на нього відповідальності у вигляді нарахування і стягнення пені за несплату аліментів.
		 
		Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
		У відзиві на касаційну скаргу, представник позивача, заперечує проти доводів відповідача та просить залишити прийняту апеляційним судом постанову без змін, посилаючись на її законність і обґрунтованість.
		 
		МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		За доводами касаційної скарги, рішення судів попередніх інстанцій оскаржуються виключно в частині задоволення вимог про стягнення пені за прострочення сплати аліментів, у зв`язку з чим, Верховний Суд переглядає оскаржувані рішення у касаційному порядку на предмет законності і обґрунтованості саме у цій частині та в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі.
		Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Статтею 180 СК Українивизначено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
		Відповідно до частини другої статті 141 СК України розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.
		Обсяг відповідальності батьків не залежить від проживання їх разом чи окремо від дитини, і цей факт не звільняє від обов`язку забезпечувати такі умови життя дитини, які є достатніми для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, соціального та духовного розвитку.
		Зазначений висновок підтверджується і наявністю відповідальності за ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків, як передбачено у частині четвертій статті 155 СК України.
		За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі (частина третя статті 182 СК України у редакції, чинній на час ухвалення рішення про стягнення аліментів).
		У будь-якому випадку, чи то у разі стягнення аліментів у частці від доходу, чи у твердій грошовій, цей платіж є періодичним і повинен сплачуватися платником аліментів кожного місяця.
		Тобто, у разі несплати аліментів у поточному місяці, з 01 числа наступного місяця виникає заборгованість, яка тягне відповідальність у вигляді неустойки.
		Згідно з частиною першою статті 196 СК України при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі 1 % від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення. 
		Правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі 1 % від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення полягає в тому, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів враховується розмір несплачених аліментів за кожен місяць  та кількість днів прострочення за кожним платежем окремо.
		Аліменти нараховуються щомісячно, тому строк виконання цього обов`язку буде різним, а отже, кількість днів прострочення сплати аліментів за кожен місяць також буде різною.
		Законодавець установив розмір пені - 1% за кожен день прострочення та період, за який нараховується пеня - за кожен день, починаючи з наступного, у який мала бути здійснена сплата аліментів за відповідний місяць, але таке зобов`язання не було виконане, і до дня, у який проведена сплата заборгованості чи до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені. 
		Таке правило застосовується у разі прострочення виконання зобов`язання зі сплати аліментів за місяць, у який вони мали бути сплачені. 
		Розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов`язання не включається до строку заборгованості) та помножити та 1 відсоток. 
		Тобто формула така: заборгованість за місяць х кількість днів заборгованості х 1 %.
		За цим правилом обраховується пеня за кожним простроченим місячним платежем.
		Загальний розмір пені становить суму розмірів пені, обрахованої за кожним місячним (періодичним) платежем.
		У разі виплати аліментів частинами, необхідно зазначити, що якщо такі часткові платежі вчинені протягом місяця, у якому повинні сплачуватися аліменти, і їх загальна сума становить місячний платіж, визначений у рішенні суду про стягнення аліментів, вважається, що той з батьків, який повинен сплачувати аліменти, виконав ці зобов`язання.
		У разі, якщо місячний платіж сплачено не у повному розмірі, то пеня буде нараховуватися з першого дня місяця, наступного за місяцем сплати чергового платежу, на різницю між розміром, який мав бути сплачений на утримання дитини, та розміром фактично сплачених аліментів з урахуванням строку прострочення та ставки пені - 1 %.
		Строк прострочення вираховується з урахуванням раніше зазначеного правила і починає перебіг з першого дня місяця, наступного за місяцем внесення періодичного платежу, до дня, який передує дню сплати заборгованості. 
		У разі, якщо заборгованість зі сплати аліментів погашено частково в іншому місяці, то визначення пені на заборгованість зі сплати аліментів розраховується з урахуванням розміру несплаченої частки аліментів за певний місяць з дня сплати частки місячного платежу і до дня, який передує дню погашення заборгованості за відповідним місячним платежем, помножену на 1 %.
		Пеня за заборгованість зі сплати аліментів нараховується на весь розмір несплачених у відповідному місяці аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення.
		Аналогічно вирішено питання у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі 572/1762/15-ц (провадження № 14-37цс18), проте помилково наведено формулу, за якою обчислення пені за несплату або прострочення сплати аліментів передбачає врахування кожного місяця окремо, а не за кожен день прострочення сплати аліментів.
		Таких правових висновків щодо порядку обчислення пені у разі виникнення заборгованості зі сплати аліментів дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 квітня 2019 року у справі №333/6020/16-ц (провадження  №14-616цс18).
		Під час розгляду даної справи, саме з такого порядку обчислення пені виходив суд апеляційної інстанції і правильно застосував наведене вище правило під час визначення її розміру за порушення строків сплати аліментів, при цьому, реалізував своє право на зменшення розміру пені відповідно до частини другої статті 196 СК України, з урахуванням належної оцінки наданих сторонами доказів і встановлених на їх підставі обставин, які у своїй сукупності свідчать про наявність підстав для застосування цієї норми. 
		Відповідач зобов`язаний сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України, що апеляційний суд об`єктивно на підставі належної оцінки доказів і доводів сторін врахував при встановленні доведеності вини відповідача.
		Колегія суддів не приймає до уваги посилання заявника у касаційній скарзі на правову позицію Верховного Суду України від 02 листопада 2016 року у справі № 6-1554цс16 і наведений на її підставі розрахунок пені, оскільки від наведеного висновку, а також висновків, викладених з подібних питань у прийнятих постановах Верховного Суду України від від 16 березня 2016 року у справі № 6-2589цс15, від 03 лютого 2016 року у справі № 6-1477цс15,                  від 16 березня 2016 року у справі № 6-300цс16, відступила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 квітня 2019 року у справі №333/6020/16-ц (провадження №14-616цс18) і вважала, що пеня за заборгованість зі сплати аліментів нараховується на весь розмір несплачених у відповідному місяці аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення.
		Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів у тому контексті, який на думку заявника свідчить про відсутність його вини у виникненні заборгованості по сплаті аліментів, а отже виключає покладення на нього відповідальності у формі пені.
		Разом з тим, у справі, яка переглядається, апеляційний суд, під час вирішення питання доведеності вини відповідача, перевірив наведені ним доводи і дав належну оцінку всім наданим сторонами доказам, до переоцінки яких, в силу приписів статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції вдаватись не може оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій.
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків апеляційного суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вмотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.
		 
		ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
		Оскільки оскаржуване відповідачем рішення суду першої інстанції вже повністю скасовано апеляційним судом, а також за відсутності у касаційній скарзі відповідних доводів, колегія суддів не вдається до оцінки законності і обґрунтованості цього рішення суду та, залишаючи без задоволення касаційну скаргу, залишає без змін саме рішення суду апеляційної інстанції. 
		Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
		Оскільки ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2018 року зупинено виконання постанови Апеляційного суду м. Києва від 20 вересня 2018 року до закінчення  касаційного провадження, то виконання цього рішення, відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України підлягає поновленню. 
		Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
		ПОСТАНОВИВ :
		Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
		Постанову Апеляційного суду м. Києва від 20 вересня 2018 року залишити без змін.
		Поновити виконання постанови Апеляційного суду м. Києва від 20 вересня 2018 року, зупиненого ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2018 року.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                                                     В. С. Висоцька
		 
		      І. В. Литвиненко 
		 
		      І. М. Фаловська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...