Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 761/31207/17 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема щодо; перебуванням іноземців та осіб без громадянства на території України, з них; примусового повернення в країну походження або третю країну іноземців та осіб без громадянства.
Надіслано судом: 17.12.2019. Зареєстровано: 18.12.2019. Забезпечено надання загального доступу: 18.12.2019.
Дата набрання законної сили: 17.12.2019
Номер судового провадження: А/855/14576/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		  ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 761/31207/17                                                                 Головуючий у 1 інстанції: Притула Н.Г.
		                                                                                 Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		 
		  17 грудня 2019 року                                                                                            м. Київ
		 
		Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
		Судді-доповідача Суддів  За участю секретаряВівдиченко Т.Р. Епель О.В. Карпушової О.В. Борейка Д.Е
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у розгляді справи ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 29 січня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Служби безпеки України про визнання протиправним та скасування рішення, -
		 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		 
		Позивач - ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Служби безпеки України, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення про примусове повернення з України особи без громадянства ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 р. н . від 05 липня 2017 року, затверджене Першим заступником Голови Служби безпеки України В.     Маліковим.
		Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 29 січня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.
		Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач - ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою.
		Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 29 січня 2018 року залишено без змін.
		Не погоджуючись з рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 29 січня 2018 року, особа, яка не брала участі у розгляді справи, ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою,  просить: визнати поважними причини пропуску строку на апеляційне оскарження рішення, поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт посилається на те, що основними підставами для прийняття оскаржуваного рішення є проживання без документів ОСОБА_2 та його дії, що спрямовані на шкоду інтересам національної безпеки України. Також, зазначає, що рішення відповідача не відповідає вимогам Закону щодо форми, прийняте з порушенням порядку повідомлення іноземця, без обов`язкової присутності перекладача. Крім цього, не враховано сімейний стан позивача.
		Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2019 року      визнано підстави пропуску строку на апеляційне оскарження рішення поважними та поновлено особі, яка не брала участі у розгляді справи ОСОБА_1 пропущений строк звернення до суду з апеляційною скаргою. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у розгляді справи, ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 29 січня 2018 р. та призначено до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні на 12 листопада 2019 р.      
		12 листопада 2019 року до      Шостого апеляційного адміністративного суду від особи, яка не брала участі у розгляді справи ОСОБА_1 надійшла заява про відвід      головуючого судді Вівдиченко Т.Р.
		Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2019 року визнано зловживанням процесуальними правами та такими, що суперечать завданню адміністративного судочинства      дії особи, яка не брала участі у розгляді справи ОСОБА_1 по заявленню завідомо безпідставного відводу головуючому судді      Шостого апеляційного адміністративного суду Вівдиченко Т.Р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Служби безпеки України про визнання протиправним та скасування рішення. Заяву особи, яка не брала участі у розгляді справи ОСОБА_1 про відвід головуючого судді Вівдиченко Т.Р.  в адміністративній справі № 761/31207/17 - залишено без розгляду.
		Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2019 року витребувано додаткові докази по справі та продовжено строк розгляду у справі № 761/31207/17  на більш розумний термін.
		     26 листопада 2019 року  до Шостого апеляційного адміністративного суду від  особи, яка не брала участі у розгляді справи ОСОБА_1 надійшли додаткові пояснення.
		Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, учасників процесу, які з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
		Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Як встановлено судом першої інстанції, 05 липня 2017 року Заступником начальника 5 управління ДКР СБ України майором Поклад О.В., з метою забезпечення інтересів національної безпеки України та охорони громадського порядку, на підставі   ст.26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»,   було прийнято рішення про примусове повернення з України особи без громадянства ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,  та зобов`язано його покинути територію України.
		В даному рішенні зазначено, що «у діях особи без громадянства ОСОБА_2 наявні ознаки причетності до підготовки на території нашої держави акцій на шкоду національній безпеці України з позицій лідера організованих злочинних формувань.
		Зокрема, ОСОБА_2 у кримінальному світі має статус т.зв. «злодія в законі», він здійснює значний вплив на криміногенну обстановку в Україні.
		Особа без громадянства ОСОБА_2 контролює діяльність ряду регіональних злочинних угрупувань (які складаються з громадян України), а також координування кавказьких злочинних груп, що засилаються спецслужбами РФ на територію України для дестабілізації криміногенної ситуації, а також надання первинної матеріальної допомоги та забезпечення документами легалізації «злодіїв в законі», які незаконно перебувають на території України.
		За наявними даними, ОСОБА_2 перебуває на території нашої держави з метою проведення дій, спрямованих на створення позицій впливу на економічні та політичні процеси, дестабілізацію криміногенної обстановки в регіонах України, збільшення соціальної напруги та провокування озброєного конфлікту, що може призвести до загибелі мирних громадян.» (Т. 1 а.с. 44). 
		05 липня 2017 року Департаментом контррозвідки Служби безпеки України направлено Першому заступнику Генерального прокурора України повідомлення щодо рішення про примусове повернення з України іноземця або особи без громадянства, в якому зазначено, що першим заступником Голови СБ України генерал-полковником Маліковим В.В. прийнято рішення про примусове повернення за межі України особи без громадянства ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2  Зазначена особа зобов`язана залишити територію України до 06 липня 2017 року.
		Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
		Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		У преамбулі  Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»  вказано, що цей    Закон визначає правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України.
		Згідно ст. 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими  Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
		Відповідно до ч. 1   ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
		Отже, іноземець або особа без громадянства підлягає примусовому поверненню в країну походження за рішенням уповноваженого на це органу виключно за умови наявності у їх діях ознак порушення законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або якщо вони суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України.
		Порядок дій посадових осіб територіальних органів, територіальних підрозділів Державної міграційної служби України під час прийняття рішень про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства (далі - іноземців), їх документування та здійснення заходів з безпосереднього примусового повернення та примусового видворення за межі України визначає Інструкція про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затверджена     наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23 квітня 2012 року № 353/271/150     (далі - Інструкція).
		     Пункт 1.6 Інструкції вказує, що підставами для прийняття рішення про примусове повернення іноземців за межі України є: дії іноземців, що порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; дії іноземців, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку; якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні.
		В силу п. 2.1. Інструкції, рішення про примусове повернення з України іноземця або особи без громадянства (додаток 1) готується у двох примірниках посадовою особою територіального органу, територіального підрозділу ДМС, органу охорони державного кордону (стосовно іноземців, яких затримано у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) та органу СБУ і затверджується начальником (заступником начальника) відповідного органу або особою, яка виконує його обов`язки, за наявності підстав, зазначених у пункті 1.6 розділу І цієї Інструкції, з подальшим повідомленням щодо рішення про примусове повернення з України іноземця або особи без громадянства (додаток 2) протягом 24 годин прокуророві за територіальністю про підстави прийняття такого рішення.
		У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець повинен виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
		Таким чином, суб`єкт  владних  повноважень в своєму рішенні має обов`язково обґрунтувати підстави його прийняття, прямо передбачені законодавством,  та визначити  осіб та дату для добровільного виконання такого рішення та країну куди ця особа повертається.      
		Як встановлено судом апеляційної інстанції та  підтверджується матеріалами справи,      05 липня 2017 року Заступником начальника 5 управління ДКР СБ України майором Поклад О.В., з метою забезпечення інтересів національної безпеки України та охорони громадського порядку, на підставі ст.26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»,  було прийнято рішення про примусове повернення з України особи без громадянства ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та зобов`язано його покинути територію України.
		В рішенні, зокрема, зазначено, що «У діях особи без громадянства ОСОБА_2 наявні ознаки причетності до підготовки на території нашої держави акцій на шкоду національній безпеці України з позицій лідера організованих злочинних формувань. ОСОБА_2 у кримінальному світі має статус т.зв. «злодія в законі», він здійснює значний вплив на криміногенну обстановку в Україні. Особа без громадянства ОСОБА_2 контролює діяльність ряду регіональних злочинних угрупувань (які складаються з громадян України), а також, координування кавказьких злочинних груп, що засилаються спецслужбами РФ на територію України для дестабілізації криміногенної ситуації, а також надання первинної матеріальної допомоги та забезпечення документами легалізації «злодіїв в законі», які незаконно перебувають на території України. За наявними даними, ОСОБА_2 перебуває на території нашої держави з метою проведення дій, спрямованих на створення позицій впливу на економічні та політичні процеси, дестабілізацію криміногенної обстановки в регіонах України, збільшення соціальної напруги та провокування озброєного конфлікту, що може призвести до загибелі мирних громадян.» ( Т. 1 а.с. 44). 
		Разом з цим, з оскаржуваного рішення вбачається, що відповідачем не зазначено країну до якої слід примусово повернути ОСОБА_2 та дата (строк) для виконання цього рішення. 
		Згідно п. 2.5 Інструкції, рішення про примусове повернення за межі України оголошується іноземцю в присутності перекладача та законного представника (на вимогу затриманого) під підпис та обліковується посадовою особою територіального органу, територіального підрозділу ДМС, органу охорони державного кордону та органу СБУ, яка уповноважена складати документи для примусового повернення, у Журналі обліку прийнятих рішень про примусове повернення та видворення з України іноземців та осіб без громадянства.
		З матеріалів справи вбачається, що  05 липня 2017 року ОСОБА_2 повідомлено про те, що за порушення законодавства України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, а також, загрози інтересам національної безпеки України та охорони громадського порядку, прийнято рішення про примусове повернення. Згідно розписки ОСОБА_2 , він зобов`язався не пізніше 06 липня 2017 року залишити територію України, про що свідчить його особистий підпис з проханням надати можливість йому виїхати в Республіку Угорщину (Т. 1 а.с. 46).
		З письмового заперечення Служби безпеки України вбачається, що, з метою контролю виконання рішення про примусове повернення, службовими особами Служби безпеки України ОСОБА_2 супроводжено до пункту перетину державного кордону України з Угорщиною (м. Чоп), який він добровільно перетнув 06 липня 2017 року. (Т. 1, а.с. 40).
		Апелянт -  особа, яка не брала участі у розгляді справи ОСОБА_1 в апеляційній скарзі вказує, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам Закону щодо форми та прийняте з порушенням порядку повідомлення іноземця, без обов`язкової присутності перекладача, не враховано сімейний стан позивача.
		Згідно ст. 3 Конституції України, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
		Завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій суб`єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям правомірності, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та закріплені в частині другій     статті 2 КАС України.
		Частиною другою   статті 2 КАС України  встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені     Конституцією     та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;    обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед  законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);  з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Відповідно до частини другої  статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
		Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»  від 23.02.2006 №3477-ІV встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
		Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі "Ковач проти України" від 7 лютого 2008 року, п.59 рішення у справі "Мельниченко проти України" від 19 жовтня 2004 року, п.50 рішення у справі "Чуйкіна проти України" від 13 січня 2011 року, п.54 рішення у справі "Швидка проти України" від 30 жовтня 2014 року тощо).
		Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані    Конституцією України  та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.
		Оскільки призначення Конвенції захищати реальні права людини, а не ілюзорні, справедливий баланс між різними інтересами, що розглядаються, може бути порушено не тільки тоді, коли відсутні положення для захисту гарантованих прав, а й коли їх не дотримуються належним чином (рішення у справі «Морено Гомес проти Іспанії» (Moreno Gomez v. Spain), заява № 4143/02, пункти 56 та 61, ECHR 2004X).
		Як зазначалося, в оскаржуваному рішенні відповідача, зокрема, зазначено, що «у діях особи без громадянства ОСОБА_2 наявні ознаки причетності до підготовки на території нашої держави акцій на шкоду національній безпеці України з позицій лідера організованих злочинних формувань. ОСОБА_2 у кримінальному світі має статус т.зв. «злодія в законі», він здійснює значний вплив на криміногенну обстановку в Україні». 
		Під час апеляційного розгляду справи представник відповідача пояснив, що у ході виконання Департаментом контррозвідки СБУ завдань, визначених Законом України "Про контррозвідувальну діяльність", було отримано вищевказану інформацію, яка міститься в матеріалах контррозвідувальної справи № 2647.
		У зв`язку із зазначеним, дії позивача були кваліфіковані Службою безпеки України, як дії іноземця, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України, а отже, відповідно до законодавства, такі діяння слугували підставою для прийняття відповідачем рішення про примусове повернення позивача з України.
		З метою підтвердження факту належності позивача до лідерів організованих злочинних формувань, які впливають на кримінальну ситуацію в Україні, відповідачем надано суду першої інстанції інформацію із Інтерполу  та Європолу Національної поліції України.
		За наявною в матеріалах справи інформацією, Генеральним Секретаріатом Інтерполу  розглядається справа № 2015/24793-1, згідно якої, розшукується   ОСОБА_2 ; вид правопорушення: підробка документів для виїзду за кордон (Т. 1 а.с. 68-71).
		Також, згідно наданої відповідачем інформації, ОСОБА_2 25 липня 1997 року був засуджений до 5 років ув`язнення в Москві за вимагання. Він був звільнений  25 серпня 1999 року. Затриманий в Україні в жовтні 2014 року за порушення імміграційного законодавства та  звільнений в листопаді  2014 року (Т. 1 а.с. 72).
		Разом з цим, колегія суддів зазначає, що вказані документи не оформленні належним чином, їх переклад здійснено невідомою особою, у зв`язку із чим, представник апелянта просив їх вважати неналежними доказами у справі.
		Будь - яких інших доказів, на підставі яких відповідач дійшов вищевказаних висновків відносно ОСОБА_2 , матеріали даної справи не містять.
		Колегія суддів звертає увагу, що, на виконання ухвали Шостого апеляційного адміністративного суду, відповідачем не було надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження обґрунтованості та  правильності оскаржуваного рішення.
		Натомість, згідно листа Департаменту інформаційно - аналітичної підтримки Національної поліції України № 322оз/27/02/3-2017 від 08 вересня 2017 року, громадянин ОСОБА_6 на території України вважається особою, що не має судимості. Також, вказано, що за автоматизованими обліками Національної поліції України, станом на 08.09.2017 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,   перебуває у державному розшуку, як безвісно зникла особа.
		Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від      27 листопада 2019 року      витребувано, зокрема,  у Служби безпеки України, належним чином завірені копії документів, які слугували підставою для прийняття рішення від 05 липня 2017 року про примусове повернення з України особи без громадянства ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2      
		На виконання вимог ухвали суду апеляційної інстанції  від 27 листопада 2019 року,      відповідачем надано письмові пояснення, з яких вбачається, що документи, які містилися в матеріалах контррозвідувальної справи №2647 та були підставою для прийняття оскаржуваного рішення про примусове повернення ОСОБА_2 - знищені. 
		Також, на підтвердження вказаних обставин, представником відповідача надано суду апеляційної інстанції  копію Акту №2/5/4-4570 від 12.02.2019 року про знищення секретних документів ( Т. 2 а.с.65-67).
		Згідно даного Акту №2/5/4-4570 від 12.02.2019 року, Комісія відібрала для знищення  секретні документи, які втратили практичне значення і не мають культурної цінності, строк зберігання яких закінчився та згідно постанови № 2/5/4-401 цт від 06.02.2019.
		Під час апеляційного розгляду справи, представник відповідача посилався на те, що в поясненнях поданих до суду  допущено описку щодо номеру справи, однак, не пояснив суду строки зберігання вказаної категорії справ та причини знищення документів контрозвідувальної справи зі сплином півтора року після прийняття оскаржуваного рішення. 
		Враховуючи те, що документи вказаної контррозвідувальної справи №2637 знищені та те, що відповідачем не надано доказів притягнення ОСОБА_7 до кримінальної відповідальності, в тому числі, і за кордоном, за дії, що були підставами для заведення контррозвідувальної справи,  колегія суддів дійшла висновку про те, що обставини, на які посилається відповідач в оскаржуваному рішенні є безпідставними, оскільки не доведені належними доказами.
		Так, на виконання ухвали Шостого апеляційного адміністративного суду від      27 листопада 2019 року Департаментом інформаційно - аналітичної підтримки Національної поліції України листом від 04 грудня 2019 року № 6559/27/04/3-2019 надано суду апеляційної інстанції інформацію про те, що «Станом на 04.12.2019 р. на персонально-довідковому обліку ЄІС МВС України, громадянин ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є особою, яку 11.12.2008 року вироком Приморського районного суду м. Одеса засуджено за скоєння злочину, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України до штрафу в розмірі 850 грн.
		15.11.2010 р. слідчим управлінням УМВС України в Одеській області стосовно ОСОБА_2 порушено кримінальну справу № 001201000043 та 15.03.2011 р. пред`явлено обвинувачення у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 358, ч. 3 ст. 358 КК України. Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 07.06.2011 на підставі п. 4 ст. 6 КПК України (1960 року) кримінальну справу закрито.
		Відповідно до статей 88 та 89 КК України громадянин ОСОБА_6 на території України вважається особою, що не має судимості» (Т. 2 а.с. 35).
		Також, до суду апеляційної інстанції Приморським районним судом м. Одеси надано копію вироку від 11 грудня 2008 року по справі №1-1729/08, згідно якого,       ОСОБА_2 засуджено за скоєння злочину, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України та призначено покарання у вигляді штрафу в розмірі 850 грн.; копію вироку Приморського районного суду м. Одеси від 07 червня 2011 року по справі № 1-1255/11, яким, ОСОБА_2 , звільнено від кримінальної відповідальності за ч.ч.1,3 ст. 358 КК України, справу закрито, відповідно до п. «в» ст.. 1 Закону України «Про амністію» від 12.12.2008 року.
		Проаналізувавши вказані вироки, колегія суддів зазначає, що позивач був засудженим, однак, за вчинення злочинів, що не були підставою для прийняття оскаржуваного рішення.
		Отже, в матеріалах справи відсутні докази того, що станом на час прийняття відповідачем рішення про примусове повернення з України особи без громадянства ОСОБА_2 , у його діях були наявні ознаки причетності до підготовки на території нашої держави акцій на шкоду національній безпеці України з позицій лідера організованих злочинних формувань і взагалі відсутні документи про наявність правових підстав, прямо передбачених ч. 1     ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». 
		Представник відповідача в судових засіданнях суду апеляційної інстанції не навів підстав, визначених ч. 1   ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», для прийняття рішення  про примусове повернення позивача за межі України.
		Разом з цим, колегія суддів зауважує, що така підстава для прийняття рішення  про примусове повернення з України позивача, яка «злодій в законі» не передбачена чинним законодавством України.
		Інших доказів, що свідчать  про вчинення ОСОБА_2 дій про суспільну небезпеку, суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку відповідачем не надано до суду.
		Таким чином, оскаржуване рішення Служби безпеки України ґрунтується на припущеннях та прийнято, як пояснив представник відповідача у судовому засіданні, з метою попередження вчинення позивачем суспільно небезпечних діянь, що, фактично є рішенням прийнятим на майбутнє, без належних на те правових підстав.
		Посилання апелянта на те, що позивачем порушувались вимоги міграційного законодавства України в частині дозволених строків перебування в Україні (відсутність посвідки на тимчасове чи постійне проживання в Україні, дозволу на імміграцію тощо), як на підставу прийняття рішення від 05 липня 2017 року, колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки, така підстава в оскаржуваному рішенні не зазначена.
		Колегія суддів зазначає, що, згідно з усталеною судовою практикою, у рішеннях суб`єктів владних повноважень мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються та вмотивування. Органи зобов`язані належним чином обґрунтовувати свої рішення, і хоча не вимагається повної його деталізації, але вони повинні відповідати на основні питання, які вирішується.
		Так, при вирішенні справ про примусове видворення суди повинні враховувати положення статей 9, 29 Загальної декларації прав людини 1948 року та статті 9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року,     статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені     законом     виключно для забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту.
		Крім того, всупереч п.2.5 Інструкції, рішення про повернення оголошено за відсутності перекладача.
		Відповідно до     ст. 8 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод», ратифікованої     Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
		Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із  законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
		Як зазначалося, ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2019 року       поновлено особі, яка не брала участі у розгляді справи ОСОБА_1 пропущений строк звернення до суду з апеляційною скаргою та відкрито апеляційне провадження у справі.
		Колегія суддів дійшла висновку про те, що у даній справі вирішено  питання про сімейні права та обов`язки   ОСОБА_1 , яка є  дружиною позивача у справі - ОСОБА_2 та виховує неповнолітню дитину, що підтверджується свідоцтвами про шлюб та народження спільної дитини (Т. 1 а.с. 150-159). 
		Отже, з огляду на викладене, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи представника відповідача про те, що права та інтереси апелянта оскаржуваним рішенням не порушені.  
		На підставі вищезазначеного, перевіривши матеріали справи та оскаржуване рішення відповідача, колегія суддів зазначає, що відповідачем не зазначено підстав для примусового повернення позивача за межі України, що свідчить про протиправність оскаржуваного рішення.
		З огляду на вказане, колегія суддів вважає, що рішення про примусове повернення з України особи без громадянства ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 від 05 липня 2017 року, затверджене Першим заступником Голови Служби безпеки України В.     Маліковим підлягає скасуванню.
		Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 , а тому рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення адміністративного позову.
		В силу ч. 3 ст. 323 КАС України, за результатами розгляду апеляційної скарги, зазначеної в частині першій цієї статті, суд приймає постанову відповідно до статті 315 цього Кодексу. При цьому за наявності підстав може бути скасовано раніше прийняту постанову суду апеляційної інстанції.
		Зважаючи на наявність в матеріалах справи рішення Київського апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2018 року, яким  апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 29 січня 2018 року залишено без змін, колегія суддів, з урахуванням ч. 3 ст. 323 КАС України, з метою правової визначеності, вважає, що вищевказане рішення суду апеляційної інстанції, підлягає скасуванню.
		Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
		В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
		Відповідачем, обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення не виконаний.
		При цьому, доводи викладені в апеляційній скарзі спростовують висновки суду першої інстанції та знайшли своє належне підтвердження в суді апеляційної інстанції.
		Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		Таким чином, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам по справі, допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, а тому оскаржувана постанова підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення.
		Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
		Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -
		 
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		 
		Апеляційну скаргу особи, яка не брала участі у розгляді справи ОСОБА_1 задовольнити.
		Рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 29 січня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2018 року - скасувати та прийняти нове рішення.
		Адміністративний позов ОСОБА_2 задовольнити.
		Визнати протиправним та скасувати рішення про примусове повернення з України особи без громадянства ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 від 05 липня 2017 року, затверджене Першим заступником Голови Служби безпеки України В.     Маліковим.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені      статтями 328-329 КАС України.
		 
		 
		Суддя-доповідач  Судді Вівдиченко Т.Р.   Епель О.В.   Карпушова О.В.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...