Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 641/5360/16-а : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; соціального захисту (крім соціального страхування), з них.
Надіслано для оприлюднення: 17.12.2019. Зареєстровано: 18.12.2019. Забезпечено надання загального доступу: 18.12.2019.
Дата набрання законної сили: 17.12.2019
Номер судового провадження: К/9901/11936/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		17 грудня 2019 року 
		Київ
		справа №641/5360/16-а
		касаційне провадження №К/9901/11936/18
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		головуючого  Чиркіна С.М.,
		суддів: Єзерова А.А., Саприкіної І.В.,
		розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2016 (головуючий суддя: Жигилій С.П., судді: Дюкарєва С.В., Перцова Т.С.) у справі №641/5360/16-а за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити дії,
		В С Т А Н О В И В:
		В червні 2016 року ОСОБА_1 (далі  ОСОБА_1 або позивачка) звернулася до суду з позовом Міністерства оборони України (далі  МОУ або відповідач), третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі  ІНФОРМАЦІЯ_2 ), в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просила: 
		визнати протиправним та скасувати пункт №7 протоколу №41 від 27.05.2016 засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби в частині, що стосується позивачки;
		зобов`язати відповідача розглянути питання щодо призначення та виплати  ОСОБА_1 , як особі, звільненої з військової служби, одноразової грошової допомоги по інвалідності ІІ групи, що настала внаслідок захворювання, що мало місце в період проходження військової служби, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» (далі  Порядок №975) та статті 16-3 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі  Закон № 2011-XII) у розмірі, встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення інвалідності.
		На обґрунтування позовних вимог позивачка вказала, що набула право на призначення і виплату їй одноразової грошової допомоги, як інваліду ІІ групи, відповідно до вимог статті 16-2 Закону №2011-XII та Порядку № 975.
		Постановою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 23.09.2016 адміністративний позов задоволено.
		Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що на час повторного переогляду та встановлення позивачу вищої групи інвалідності діяла постанова Уряду N 975, яка врегульовувала механізм призначення та виплати одноразової грошової допомоги особам, інвалідність яких настала внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ними обов`язків військової служби, а тому зазначений нормативно-правовий акт підлягає застосуванню до спірних правовідносин. 
		Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2016 скасовано постанову Комінтернівського районного суду м. Харкова від 23.09.2016 та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.
		Приймаючи таке рішення, суд апеляційної інстанції погодився із доводами відповідача, що позивачка не має права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги, позаяк зміна групи інвалідності відбулася поза межами дворічного терміну з дня встановлення інвалідності вперше.
		Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивачка подала касаційну скаргу, у якій з посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права просить суд касаційної інстанції скасувати зазначене судове рішення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції невірно трактував норми матеріального права, що призвело до помилкових висновків про відсутність у позивачки права на призначення і виплату одноразової грошової допомоги на умовах, визначених Законом №2011-XII та Порядком №975, оскільки обмеження дворічним строком стосується осіб, які проходять військову службу, а не звільнених з неї. Скаржник зазначила, що на момент встановлення їй вищої групи інвалідності діяв Порядок №975, а тому призначення та виплата одноразової грошової допомоги має здійснюватися у порядку та на умовах, визначених цим нормативним документом.
		Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19.12.2016 відкрито касаційне провадження у справі.
		15.12.2017 розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03.10.2017 №2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі  Закон № 2147-VIII), яким КАС України викладено в новій редакції.
		Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції згаданого Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		У січні 2018 року цю справу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
		В порядку статті 31 КАС України, пункту 15 Перехідних положень КАС України за результатами автоматизованого розподілу від 30.01.2018 визначений склад суду: головуючий суддя: Смокович М.І., судді: Білоус О.В., Стрелець Т.Г.
		Ухвалою Верховного Суду від 31.01.2018 касаційну скаргу позивача прийнято до провадження.
		Ухвалою Верховного Суду від 22.11.2018 задоволено заяви суддів Смоковича М.І., Білоус О.В., Стрелець Т.Г. про самовідвід, а справу передано на повторний автоматизований розподіл для визначення нового складу суду.
		За результатами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.11.2019 визначений новий склад суду: головуючий суддя: Анцупова Т.О., судді: Коваленко Н.В., Кравчук В.М.
		В порядку статті 31 КАС України, за результатами повторного автоматизованого розподілу від 18.06.2019 визначений новий склад суду: головуючий суддя: Чиркін С.М., Єзеров А.А., Саприкіна І.В.
		Ухвалою Верховного Суду від 09.12.2019 справу прийнято до провадження та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до вимог статті 345 КАС України.
		Учасники справи правом на подачу відзиву на касаційну скаргу не скористалися.
		Верховний Суд переглянув оскаржуване судове рішення у межах доводів касаційної скарги, з урахуванням вимог частини третьої статті 341 КАС України з`ясував повноту фактичних обставин справи, встановлених судом, перевірив правильність застосування норм матеріального і процесуального права та дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке.
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачка у період з 21.04.1994 по 10.12.2003 проходила військову службу в Збройних силах України по контракту.
		13.02.2009 позивачці вперше встановлено ІІІ групу інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. В травні 2014 року за вказаною групою інвалідності позивачка отримала одноразову грошову допомогу у сумі 11820,80 грн.
		З 11.04.2016 за результатами чергового переогляду, позивачці встановлено ІІ групу інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується довідкою до акту огляду МСЕК від 11.04.2016 серії 12 ААА №121534.
		У зв`язку з цим позивачка через Харківський ОВК звернулася до відповідача із заявою про призначення та виплату їй одноразової грошової допомоги. 
		За результатами розгляду цієї заяви відповідачем прийнято рішення, оформлене протоколом засідання Комісії з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби від 27.05.2016 №41, про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги. Рішення обґрунтовано тим, що зміна групи інвалідності відбулася понад дворічний термін, визначений частиною четвертою статті 16-3 Закону №2011-XII та пунктом 8 Порядку №975.
		Незгода з відмовою відповідача у призначенні одноразової грошової допомоги слугувала підставою для звернення з даним позовом до суду.
		Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Верховний Суд зазначає таке.
		Відповідно до статті 41 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом №2011-XII. 
		Статтею 16 Закону №2011-XII передбачено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
		Механізм призначення і виплавати одноразової грошової допомоги врегульований статтею 16-3 Закону №2011-XII.
		Так, ключовим правовим питанням у справі є правильність застосування до спірних правовідносин частини четвертої статті 16-3 Закону №2011-XII.
		Вперше порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги запроваджений з 01.01.2014 шляхом доповнення Закону №2011-XII статтею 16-3 (в редакції Закону України від 04.07.2012 №5040-VI «Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців»; далі  Закон №5040-VI).
		Відповідно до частини четвертої наведеної норми, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
		З метою реалізації статті 16-3 Закону №2011-XII Урядом затверджено Порядок №975, який набрав чинності з 24.01.2014. 
		Відповідно до пункту 3 Порядку №975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
		Згідно з пунктом 8 Порядку №975 якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
		Отже, обмеження дворічним строком, протягом якого зміна групи інвалідності, її причин або ступеня втрати працездатності є підставою для виплати одноразової грошової допомоги, введені лише з 01.01.2014. 
		За таких умов положення частини четвертої статті 16-3 Закону №2011-XII застосовується до правовідносин, що виникли після набрання ним чинності, тобто після 01.01.2014.
		Згодом, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII (набрав чинності з 01.01.2017) частину четверту статті 16-3 Закону №2011-XII доповнено абзацом другим такого змісту: «У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із змінами, що відбулися, не здійснюється».
		Отже, у разі якщо інвалідність особі вперше встановлена до 01.01.2014, а зміна групи інвалідності, її причин або ступеня втрати працездатності відбулись після січня 2014 року, то обмеження строком до таких правовідносин не застосовується. 
		Правова позиція у спірних правовідносинах узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 22.08.2019 у справі №806/2180/18, від 30.10.2019 у справі 806/815/16.
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що вперше ІІІ групу інвалідності, що настала внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, позивачці встановлено 10.02.2009, а з 11.04.2014 ОСОБА_1 встановлено ІІ групу інвалідності без зміни її причин.
		Тобто, інвалідність позивачці вперше встановлена до 01.01.2014, а її зміна мала місце після січня 2014 року, а тому висновки суду апеляційної інстанції щодо порушення строків, встановлених частиною четвертою статті 16-3 Закону №2011-XII та пунктом 8 Порядку №975, є необґрунтованими.
		На день виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги (11.04.2016) діяв Порядок №975, а тому відповідач зобов`язаний вирішити питання про призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до зазначеного нормативного акту.
		Відповідно до пункту 12 Порядку № 975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов`язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів  військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві  резервістами (далі  розпорядник бюджетних коштів).
		Пунктом 13 Порядку № 975 передбачено, що керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку.
		Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.
		Зміст наведених правових норм свідчить, що розгляд заяви і доданих до неї документів, поданих військовослужбовцем для призначення і виплати одноразової грошової допомоги повинен закінчуватись прийняттям компетентним на те органом (Міністерством оборони України) відповідного рішення (про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги).
		При цьому, принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень полягає у тому, щоб рішення було прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
		Згідно частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Встановлення невідповідності діяльності суб`єкта владних повноважень вказаним критеріям для оцінювання рішення, (дій) є достатньою підставою для задоволення адміністративного позову, за умови, що встановлено порушення прав та інтересів позивача.
		У спірному випадку рішення відповідача про відмову позивачці у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, з підстав, що зміна групи інвалідності мала місце зі спливом двох років після встановлення її вперше, не відповідає наведеним вище критеріям, а тому колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про протиправність оскаржуваного рішення.
		Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості й забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
		Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вказував, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (див. рішення від 06.09.2005 у справі «Гурепка проти України» (Gurepka v. Ukraine), заява №61406/00, п. 59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення від 26.10.2000 у справі «Кудла проти Польщі» (Kudla v. Poland), заява №30210/96, п.158) (п. 29 рішення Європейського суду з прав людини від 16.08.2013 у справі «Гарнага проти України» (Garnaga v. Ukraine), заява №20390/07).
		Обраний у даному випадку спосіб захисту порушеного права позивачки шляхом зобов`язання відповідача розглянути питання щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги відповідно до вимог Закону №2011-XII та Порядку №975 відповідає вимогам справедливості й забезпечить ефективне поновлення позивачки в правах.
		За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову, а суд апеляційної інстанції помилково скасував законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції.
		Згідно частини першої статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
		Керуючись статтями 341, 345, 349, 352, 355, 356, КАС України, суд 
		П О С Т А Н О В И В:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
		Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2016 у справі №641/5360/16-а скасувати.
		Постанову Комінтернівського районного суду м. Харкова від 23.09.2016 у справі №641/5360/16-а залишити в силі.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
		Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін
		 А. А. Єзеров 
		І. В. Саприкіна

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...