Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 490/4949/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із сімейних правовідносин.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 18.12.2019. Забезпечено надання загального доступу: 18.12.2019.
Дата набрання законної сили: 12.12.2019
Номер судового провадження: 61-46210ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України        
		12 грудня 2019 року
		м. Київ
		справа № 490/4949/17
		провадження № 61-46210св18
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
		Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М., 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 ,
		третя особа - Публічне акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк  України»
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 13 вересня 2018 року у складі колегії суддів: Царюк Л. М., Локтіонової О. В., Самчишиної Н. В. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Приватне акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України» про встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання права спільної сумісної власності подружжя,
		ВСТАНОВИВ:
		Описова частина
		Короткий зміст позовних вимог
		У червні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з пізніше уточненим позовом до ОСОБА_2 , де просила встановити факт проживання однією сім`єю з ОСОБА_2 в період з січня 2008 року до 31 травня 2008 року, визнати квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя та визнати за нею право власності на 1/2 частку цієї квартири.
		В обґрунтування позову посилалась на те, що вона разом із відповідачем проживала однією сім`єю у своїх батьків з січня 2008 року, разом з відповідачем вони вели спільне господарство і перебували у фактичних шлюбних відносинах. В квітні вона завагітніла і вони вирішили одружитися, а також придбати спільне окреме житло для проживання своєю родиною. Сторони разом обирали квартиру, спілкувалися з продавцями, на перший внесок за обрану квартиру позивач позичала кошти у своєї матері, оскільки у відповідача коштів не вистачало, а решту суми вартості квартири вирішили оформити у кредит. 05 травня 2008 року ними була придбана спірна квартира, укладено кредитний договір та договір іпотеки. Для уникнення зайвого збирання документів, у зв`язку з тим, що вони ще не встигли зареєструвати шлюб, договори укладалися від імені відповідача одноособово. 31 травня 2008 року сторони зареєстрували свої шлюбні відносини. Після придбання квартири вона почала займатися ремонтом, весь час сплачувала кредитні внески самостійно. Лише після розірвання шлюбу виникла ситуація, коли вона вимушена була з дитиною виїхати з квартири і винаймати житло. Згоди з відповідачем щодо розподілу квартири, спільного проживання вони не дійшли, тому вона вимушена звертатися до суду з цим позовом. Наслідки розподілу квартири їй відомі і вона не заперечує нести обов`язки щодо відшкодування відповідної частки кредитних коштів.
		Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій
		Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 9 липня 2018 року у складі судді Гуденко О. А. позов задоволено. Встановлено факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в період з січня до 31 травня 2008 року. Визнано квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Визнано за ОСОБА_1 в порядку поділу спільного майна подружжя право власності на 1/2 частку цієї квартири, а у власності ОСОБА_2 залишено 1/2 частку вказаної квартири. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2 600,00 грн судового збору.
		Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив із доведеності факту проживання сторін однією сім`єю, оскільки це підтверджується доказами наявними в матеріалах даної цивільної справи, а саме: актом ОСББ «Весняний», свідченням сусідів батьків позивачки, показаннями свідків, які є друзями сторін, та дійшов висновку, про те що з 31 січня 2008 року і до 31 травня 2008 року ОСОБА_1 перебувала з ОСОБА_2 у фактичних шлюбних відносинах, під час яких, а саме 5 травня 2008 року останнім було придбано квартиру АДРЕСА_1 , яка в силу положень статті 368 ЦК, статей 60, 74 СК України, є спільною власністю ОСОБА_1 та                       ОСОБА_2 .
		Постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 13 вересня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Центрального районного суду                   м. Миколаєва від 9 липня 2018 року скасовано та ухвалено у справі нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю у період з січня по 31 травня 2008 року, визнання квартири АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя та поділу цієї квартири, відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
		Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що районний суд дійшов помилкового висновку, що в період з січня до 31 травня 2008 року сторони проживали однією сім`єю та саме в цей час придбали спірну квартиру, а тому ця квартира є спільною сумісною власністю сторін.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		У жовтні 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 13 вересня 2018 року в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просила оскаржуване судове рішення скасувати, а рішення місцевого суду залишити в силі.
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції помилково скасував рішення суду першої інстанції, яке було ухвалено з додержанням вимог матеріального та процесуального права.
		Доводом касаційної скарги є те, що заявник вважає  висновок суд апеляційної інстанції про те, що позивачем не доведено факту проживання сторін однією сім`єю  та придбання спірної квартири за рахунок спільних коштів у спірний період таким, що не відповідає обставинам справи, так як місцевий суд всебічно дослідив усі докази та надав їм правильну оцінку.
		Крім того заявник зазначала, що суд першої інстанції дав правильну оцінку показанням свідків з боку відповідача внаслідок чого дійшов до правильних висновків про наявність підстав для задоволення позову. Судом першої інстанції правильно встановлено, що фактично зобов`язання за кредитним договором виконувала позивач за власні кошти, відповідач же у свою чергу надав лише докази працевлаштування до 2009 року, що на думку заявника спростовує можливість внесення авансового платежу під час оформлення договору купівлі продажу спірної квартири за власні кошти відповідача.
		Узагальнені доводи особи, яка подала заперечення на касаційну скаргу
		У січні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державного експортно-імпортного банку України» в якому представник третьої особи просить залишити касаційну скаргу без задоволення, посилаючись на її необґрунтованість, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін. Вказує, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосується лише переоцінки доказів.
		Рух справи в суді касаційної інстанції.
		Ухвалою Верховного Суду від 05 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Центрального районного суду м. Миколаєва.
		Фактичні обставини справи, встановлені судом
		Судами встановлено, що 31 травня 2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (прізвище після реєстрації шлюбу ОСОБА_1 ) зареєстровано шлюб, від якого ІНФОРМАЦІЯ_2 у сторін народилася спільна донька ОСОБА_5 . З епікризу новонародженої дитини ОСОБА_5 вбачається, що остання народилася на 40-му тижні вагітності.
		Згідно з рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 6 лютого 2015 року, шлюб між сторонами розірвано, в рішенні зазначено, що шлюбні відносини між подружжям припинені з грудня 2014 року.
		Відповідно до Акту про проживання ОСББ «Весняний» від 15 квітня 2018 року, за свідченнями сусідів - ОСОБА_2 спільно проживав з ОСОБА_1 з 30 січня 2008 року до 01 березня 2009 року у квартирі її батьків у АДРЕСА_2 .
		05 травня 2008 року між ОСОБА_2 та ВАТ «Державний експортно-імпортний банк України» (правонаступником якого є ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України») було укладено кредитний договір № 62308С10, відповідно до умов якого ОСОБА_2 отримав кредит у сумі 197 455 грн з кінцевою датою погашення 04 травня 2028 року для оплати придбання двокімнатної квартири АДРЕСА_1 п. 2.1.2 договору, за рахунок власних коштів позичальник сплатив за придбання цієї квартири авансовий платіж у сумі 34 845 грн та надав Банку документальне підтвердження цього платежу, а саме договір купівлі-продажу від 05 травня 2008 року реєстровий № 2253.
		05 травня 2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 було укладено договір купівлі - продажу двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , реєстровий № 2253, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського МНО Філіпенко В. В. Згідно п. 5 договору, ціна квартири становить 232 300,00 грн, грошові кошти в сумі 34 845 грн продавець отримав від покупця до укладення цього договору, а решту коштів 197 455,00 грн покупець зобов`язаний сплатити продавцю протягом одного робочого дня після укладення та нотаріального посвідчення договору.
		Відповідно до нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_7 , 05 травня 2008 року він отримав усю суму вартості квартири в повному обсязі.
		Того ж дня між ОСОБА_2 та ВАТ «Державний експортно-імпортний банк України» в забезпечення виконання кредитного договору було укладено іпотечний договір                       № 62308Z11, відповідно до якого ОСОБА_2 передав в іпотеку нерухоме майно, яке стане його власністю в майбутньому, а саме двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 - на підставі договору купівлі-продажу з відстроченням платежу, укладеного між іпотекодавцем та ОСОБА_7                    05 травня 2008 року.
		В усіх цих договорах зазначено місце проживання та реєстрації позичальника                        ОСОБА_2 - АДРЕСА_3 .
		До укладення вказаного іпотечного договору ОСОБА_2 05 травня 2008 року надав нотаріально посвідчену заяву, що на час укладення договору в зареєстрованому шлюбі не перебуває, у фактичних шлюбних відносинах не перебуває, квартира, що передається в іпотеку банку, є його особистою власністю і відсутні права третіх осіб на неї.
		20 травня 2008 року укладено Договір про внесення змін та доповнень, відповідно до якого зазначено, що предметом іпотеки є двокімнатна квартира АДРЕСА_1 , яка належить іпотекодавцю                   ОСОБА_2 на праві власності, право власності зареєстровано в КП ММБТІ 8 травня 2008 року.
		ОСОБА_2 , протягом 2007 року укладав трудові контракти моряка, мав валютний рахунок, згідно з випискою з якого з 31 травня 2007 року до 25 квітня 2008 року встановлено рух коштів у загальній сумі 11 332,04 євро, протягом лютого-квітня                    2008 року були отримані та зняті кошти більше 3000 євро, що за курсом НБУ на той час становило близько 25 000 грн.
		Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		Згідно із положенням частини другої' статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Згідно зі статтею 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
		На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
		Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною підставою для виникнення у них прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.
		Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
		Тлумачення статті 60 СК України свідчить, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
		Згідно із частиною першою статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте ними до шлюбу; майно, набуте ними за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно набуте ними за час шлюбу, але за кошти, які належали їм особисто; житло, набуте ними за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».
		Відповідно до статті 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
		У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (стаття 70 СК України ).
		Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц, а також постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.
		Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		У справі, що переглядається, апеляційний суд, проаналізувавши укладені договори купівлі продажу, кредитний договір, іпотечний договір дійшов висновку про те, що з наданих сторонами доказів та встановлених обставин, дійшов висновку, що районний суд зробив помилковий висновок, що в період з січня по 31 травня 2008 року сторони проживали однією сім`єю та саме в цей час придбали спірну квартиру, а тому ця квартира є спільною сумісною власністю сторін.
		Разом з тим, як було встановлено судами, на підтвердження факту проживання однією сім`єю, позивачем надано Акт про проживання, виданий ОСББ «Весняний» 15 квітня   2018 року, за яким, згідно свідчень сусідів - ОСОБА_2 спільно проживав з                            ОСОБА_1 з 30 січня 2008 року до 01 березня 2009 року у квартирі її батьків у                           АДРЕСА_2 . Цей факт підтвердили й свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_9 .
		Апеляційний суд, даючи оцінку показанням свідків зі сторони позивача на підтвердження того, що сторони проживали однією сім`єю у вказаний період, вказував, що суд першої інстанції помилково взяв їх до уваги, оскільки їх пояснення носять узагальнений характер та стосуються здебільшого констатації факту сумісного проживання сторін. На підставі цього дійшов висновку, що показання допитаних свідків щодо відносин сторін до встановленого судом факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, не підтверджують наявності у них усталених відносин, які притаманні подружжю.
		Апеляційним судом було вказано, що заперечуючи факт постійного поживання, зазначений в наданому позивачем акті ОСББ «Весняний», відповідач надав довідку ОСББ «Корабел-2» № 50 від 20 лютого 2018 року, що підтверджує проживання ОСОБА_2 з березня 2005 року по травень 2008 року у кв. АДРЕСА_4 . Дані цієї довідки також підтверджуються показаннями свідків ОСОБА_10 ,                ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та змістом п. 11 Анкети індивідуального позичальника, яка заповнювалась відповідачем 21 квітня 2008 року з метою укладення кредитного договору для придбання спірної квартири. У зазначеній анкеті також зазначено строк проживання за вказаною адресою - 3 роки. В інших кредитних документах зазначена адреса реєстрації місця проживання без зазначення адреси фактичного проживання. У Анкеті індивідуального позичальника щодо сімейного стану відповідач зазначив, що він є розлученим, а у заяві на ім`я нотаріуса від 5 травня 2008 року стверджував, що у фактичних шлюбних відносинах на момент придбання квартири не перебував.
		Суд апеляційної інстанції не погодився з обґрунтуванням суду першої інстанції та вказував, що для проживання особи у відповідній квартирі, обслуговуванням якою займається ОСББ, не обов`язково бути членом цього об`єднання та доводити підстави свого проживання, у зв`язку із чим прийняв до уваги надану відповідачем довідку ОСББ про факт його проживання, яку місцевий суд відхилив як доказ з посиланням на те, що відповідач не надав доказів, що він є членом цього ОСББ та підстави свого проживання за цією адресою.
		Апеляційний суд вказував, що сам по собі факт перебування з позивачем у близьких стосунках чоловіка та жінки не заперечував й сам відповідач. Водночас тільки цей факт не може свідчити, що сторони проживали в зазначений період (з 31 січня до 31 травня 2008 року) однією сім`єю, а придбане одним із них майно є спільною сумісною власністю сторін, оскільки позивачу необхідно надати докази ведення спільного господарства, наявності у сторін бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім`ї. 
		Суд апеляційної інстанції вважав недоведеними обставини, що мають значення для справи і на які посилається ОСОБА_1 , та які суд першої інстанції визнав встановленими, а тому знайшов підстави для скасування рішення суд першої інстанції з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у зв`язку з їх недоведеністю.
		Колегія судів зазначає, що обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень. Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
		Наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду, визначених статтею 400 ЦПК України, згідно з якою установлення фактичних обставин у справі, дослідження доказів і надання їм правової оцінки не належить до компетенції касаційного суду..
		З огляду на вищевикладене Верховний Суд зазначає, що ухвалюючи рішення, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку.
		Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ                             від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові постановлені без додержання норм матеріального і процесуального права. У зв`язку із наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені рішення без змін.
		 Керуючись статтями 400,401,416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. 
		Постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 13 вересня 2018 року залишити без змін. 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:І. В. Литвиненко   В. С. Висоцька   І. М. Фаловська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...