Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/3301/18 : Господарські справи (до 01.01.2019); Корпоративних відносин; визнання недійсними господарських договорів, пов’язаних з реалізацією корпоративних прав.
Надіслано для оприлюднення: 18.12.2019. Зареєстровано: 19.12.2019. Забезпечено надання загального доступу: 21.12.2019.
Дата набрання законної сили: 16.12.2019
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		     ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД      
		вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		"16" грудня 2019 р.           Справа№ 910/3301/18
		Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: 
		головуючого:           Майданевича А.Г.
		суддів:            Суліма  В.В. 
		          Ткаченка Б.О. 
		 
		секретар судового засідання: Вайнер Є.І.
		за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 18.12.2019
		розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу     ОСОБА_1 
		на рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2019 (повний текст рішення підписано - 11.10.2019)
		у справі № 910/3301/18 (суддя - Спичак О.М.)
		за позовом ОСОБА_2 
		до                     1. Приватного підприємства "Сансет"
		         2. ОСОБА_3 
		         3. ОСОБА_4 
		         4. ОСОБА_1 
		про визнання недійсними договорів купівлі-продажу корпоративних прав,-
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		          У березні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного підприємства "Сансет", ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 про:
		-          визнання недійсним договору купівлі-продажу корпоративних прав Приватного підприємства "Сансет" від 30.12.2015, укладеного від імені ОСОБА_2 з ОСОБА_3 ; 
		-          визнання недійсним договору купівлі-продажу корпоративних прав Приватного підприємства "Сансет"від 09.04.2016, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ;  
		- визнання недійсним договору купівлі-продажу корпоративних прав Приватного підприємства "Сансет" від 05.07.2017, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 .
		В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що ОСОБА_2 волевиявлення на відчуження частки у статутному капіталі Приватного підприємства "Сансет" не виявляв та договір купівлі-продажу від 30.12.2015 не підписував, тому оспорювані правочини суперечать приписам чинного законодавства, що є підставою для визнання останніх недійсними. 
		 
		Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
		 
		Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.10.2019 позовні вимоги задоволено частково.
		Визнано недійсним договір від 30.12.2015 купівлі-продажу корпоративних прав на Приватне підприємство "Сансет".
		В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. 
		Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2  судові витрати в сумі 7 489 грн. 
		Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання недійсним договору від 30.12.2015 купівлі-продажу корпоративних прав на Приватне підприємство "Сансет", суд прийняв до  уваги висновок експерта Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України в якості належного та допустимого доказу про те, що ОСОБА_2 підписано договір від 30.12.2015 не було, а отже, останній є підробленим.
		Відмовляючи у задовленні в іншій частині позовних вимог, суд вказав, що не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.
		 
		Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
		 
		Не погодившись з прийнятим рішенням, ОСОБА_1 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2019 у справі № 910/3301/18 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю. 
		Апеляційна скарга мотивована неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм процесуального та матеріального права. 
		Апелянт вказує, що суд першої інстанції встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі висновку експертизи, що була проведена із порушенням «Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень», затверджених Наказом Міністерства юстиції від 08.10.1998 № 53/5.
		Скаржник стверджує, що місцевий господарський суд прийняв судове рішення про права, інтереси та  обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі, а саме учасника ОСОБА_5 , що, на думку апелянта, є підставою для скасування рішення відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України.
		 
		Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу 
		 
		Як вбачається з матеріалів справи, учасниками судового процесу не було надано відзиви на апеляційну скаргу, що, в свою чергу, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції відповідно до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України.
		 
		Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги
		 
		Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.11.2019 справу № 910/3301/18 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Майданевич А.Г., суддів Сулім В.В.,Ткаченко Б.О. 
		Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.11.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2019 у справі № 910/3301/18 та призначено розгляд справи на 02.12.2019.
		Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.12.2019 відкладено розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 на 16.12.2019.
		Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.12.2019 у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на звернення з клопотанням про призначення судової експертизи - відмовлено. Клопотання ОСОБА_1 про призначення експертизи у справі №910/3301/18  залишено  без розгляду.
		Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.12.2019 прийнято відмову представника ОСОБА_1 від клопотання про зупинення провадження у справі №910/3301/18.
		16.12.2019 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду представник ОСОБА_1 подав клопотання про відкладення розгляду справи.
		Вказане клопотання мотивовано тим, що відповідачем-1 подано апеляційну скаргу на ухвалу Господарського суду міста Києва від 03.09.2019 про залишення без розгляду заяви про відвід судді, яка ще не розглянута судом апеляційної інстанції, що, на думку відповідача-4, є підставою для відкладення розгляду справи.
		Відповідно до частини 1  статті 216 Господарського процесуального кодексу України  суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою  статті 202 цього Кодексу.
		Суд апеляційної інстанції вказує, що зазначені у клопотанні відповідача-4 обставини не можуть бути належною підставою для відкладення розгляду справи, оскільки перегляд в апеляційному порядку ухвали про залишення без розгляду заяви про відвід судді не є тією обставиною, яка у розумінні статей 202, 216 ГПК України   зумовлює неможливість вирішення даного спору у судовому засіданні.  
		Таким чином, суд апеляційної інстанції відмовляє у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 про відкладення розгляду справи.
		 
		Явка учасників у судове засідання 
		 
		Представники відповідача-2 та відповідача-3 у судове засідання, призначене на 16.12.2019, не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується відповідними поштовими повідомленнями та роздруківкою з сайту Укрпошта, наявними у матеріалах справи.
		Крім того, в матеріалах справи наявна заява представника відповідача-2 про ознайомлення з матеріалами справи від 12.11.2019, відповідно до якої представник відповідача-2 ознайомився з матеріалами справи 13.11.2019, тобто відповідача-2  був належним чином повідомлений про розгляд справи у суді апеляційної інстанції.
		Враховуючи положення частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що явка представників відповідача-2 та відповідача-3 обов`язковою в судове засідання не визнавалась, та враховуючи відсутність заперечень представників сторін про розгляд справи у їх відсутність, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у відсутність зазначених представників за наявними у справі матеріалами.
		 
		Позиції учасників справи
		 
		Представник відповідача-4 у судовому засіданні апеляційної інстанції підтримав доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про відмову  в задоволенні позову повністю.
		Представник позивача у судовому засіданні апеляційної інстанції заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін.
		Представник відповідача-1 у судовому засіданні апеляційної інстанції заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін.
		 
		Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
		 
		13.03.2003 здійснено державну реєстрацію Приватного підприємства "Сансет", що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. 
		Відповідно до  статуту Приватного підприємства "Сансет" (в редакції, чинній станом на момент створення приватного підприємства) засновником суб`єкта господарювання є ОСОБА_2 . 
		30.12.2015 укладено договір купівлі-продажу корпоративних прав на Приватне підприємство "Сансет",  продавцем за яким визначено ОСОБА_2 , а покупцем ОСОБА_3 .
		Згідно з пунктом 1 договору від 30.12.2015 продавець зобов`язується передати покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити корпоративні права на Приватне підприємство "Сансет".
		Відповідно до пункту 2 договору від 30.12.2015 під корпоративними правами, зазначеними в п. 1 цього договору, розуміють статутний фонд підприємства (право на володіння, користування і розпорядження ним, не обтяжене вимогами третіх осіб), на управління підприємством та призначення посадових осіб і працівників підприємства, на отримання прибутку від господарської діяльності, а також активів у разі його ліквідації відповідно до чинного законодавства.
		Сума договору становить 100 гривень, які покупець зобов`язується сплатити продавцеві під час укладання договору (пункт 4 договору від 30.12.2015).
		Договір набирає чинності з моменту його нотаріального посвідчення і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором (пункт 10 договору  від 30.12.2015).
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.04.2018 витребувано у Бориспільської районної державної адміністрації Київської області та у Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації  реєстраційну справу Приватного підприємства "Сансет".
		На виконання вимог ухвали до матеріалів справи надано матеріали реєстраційної справи Приватного підприємства "Сансет".
		У матеріалах реєстраційної справи міститься заява від імені ОСОБА_2 від  30.12.2015, яка адресована загальним зборам засновників (учасників) Приватного підприємства "Сансет", наступного змісту: "Прошу вивести мене зі складу засновників (учасників) Приватного підприємства "Сансет" місце знаходження: місто Луганськ, вул. Фрунзе, буд. 119. Належну мені частку в статутному фонді у розмірі 100% Приватного підприємства "Сансет" передаю на користь ОСОБА_3 , номер платника подаків НОМЕР_1 . Будь-яких майнових прав та інших претензій (вимог) до Приватного підприємства "Сансет" та до ОСОБА_3 не маю.". Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Перевертун О.Ю. засвідчено справжність підпису ОСОБА_2 .
		У подальшому, 19.04.2016 між ОСОБА_3 (продавець) та ОСОБА_4 (покупець) укладено договір купівлі-продажу.
		У пункті 1 договору від 09.04.2016 вказано, що продавець на умовах, передбачених цим договором, передає у власність, а покупець приймає у власність майнові права засновника на Приватне підприємство "Сансет". Зазначені майнові права належать продавцю на підставі договору купівлі-продажу 100% корпоративних прав від 30.12.2015. Статутний капітал складає 621    932 грн.
		Згідно з пунктом 2 договору від 09.04.2016 під майновими правами, зазначеними в п. 1 даного договору, розуміється право власності на статутний капітал підприємства, інші права засновника (власника) підприємства, в тому числі, право на отримання відповідного прибутку, активів у разі ліквідації підприємства, а також будь-які права, зазначені статутом підприємства та чинним законодавством України. 
		Продаж вищевказаних майнових прав засновника на Приватне підприємство "Сансет" за погодженням сторін здійснюється за 621    932 грн., які гроші у вказаній сумі продавцем отримані від покупця повністю до підписання цього договору. Підписання договору свідчить про те, що розрахунки за майнові права засновника приватного підприємства здійснені повністю та свідчить про відсутність претензій до покупця по оплаті з боку продавця (пункт 3 договору від 09.04.2016).
		05.07.2017 між ОСОБА_4 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) укладено договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі  Приватного підприємства "Сансет".
		Пунктом 1.1 договору від 05.07.2017 встановлено, що продавець передає покупцю свою корпоративну частку у розмірі 100% частки у статному капіталі Приватного підприємства "Сансет", що еквівалентно 621 932 грн.
		За приписами пункту 2.1 договору від 05.07.2017 передбачено, що ціна частки, що складає 100% частини статутного капіталу Приватного підприємства "Сансет", згідно з п. 2.1 та п. 2.2 договору та становить 621    932 грн.
		Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання (пункт 9.1 договору від 05.07.2017).
		Звертаючись з позовом, ОСОБА_2 вказав, що договір купівлі-продажу з ОСОБА_3 не укладав, своєї частки у Приватному підприємстві "Сансет" не відчужував, а договір від 30.12.2015 не підписував, а отже, останній є підробленим. У зв`язку з чим, позивач просив визнати недійсним: договір купівлі-продажу корпоративних прав Приватного підприємства "Сансет" від 30.12.2015, укладений від імені ОСОБА_2 з ОСОБА_3 ; договір купівлі-продажу корпоративних прав Приватного підприємства "Сансет" від 09.04.2016, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ; договір купівлі-продажу корпоративних прав Приватного підприємства "Сансет" від 05.07.2017, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 .
		 
		Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови 
		 
		Частиною 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
		Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
		Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.
		Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України. Аналогічні положення містить стаття 20 Господарського кодексу України.
		Відповідно до частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
		Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України). 
		За приписом статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є  недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст  правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
		Перелік вказаних вимог, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, є вичерпним.
		З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
		Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.06.2018 призначено судову експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України. На вирішення судового експерта поставлено питання: «чи виконано підпис від імені ОСОБА_2 у договорі від 30.12.2015 купівлі-продажу корпоративних прав на приватне підприємство у розділі "Реквізити сторін" рядок "Продавець" тією особою, від імені якої він зазначений, чи іншою особою?».
		У висновку №15789/15790/18-32 від 03.12.2018 Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України зазначено, що встановити ОСОБА_2 або іншою особою виконаний даний досліджуваний підпис, не виявилось можливим.
		24.01.2019 представник позивача подав до Господарського суду міста Києва  рецензію від 02.01.2019 Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр судових експертиз "Альтернатива" на висновок експерта №15789/15790/18-32 від 03.12.2018 за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи. У вказаній рецензії зазначено, що експертом не надано належної оцінки вільним зразкам підпису позивача з урахуванням висновків стосовно різних транскрипцій у підписах ОСОБА_2 , що міститься у договорі, експериментальних та вільних зразках.  Також вказано, що судово-почеркознавча експертиза проведена неповно, з порушенням певних методичних положень у галузі судово-почеркознавчої експертизи, а зроблений у результаті почеркознавчого дослідження висновок щодо неможливості встановити справжність або несправжність спірного підпису від імені ОСОБА_2 є необгрунтовним.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.01.2019 у справі призначено повторну судову експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному експертно-криміналістичному центру МВС України.
		У висновку №8-4/267 від 07.03.2019 судовим експертом Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України встановлено, що підпис від імені ОСОБА_2 у договорі від 30.12.2015 купівлі-продажу корпоративних прав на приватне підприємство у розділі "Реквізити сторін" рядок "Продавець" виконано не тією особою (не ОСОБА_2 ), від імені якої він зазначений, а іншою особою.
		Відповідно до статті 1 Закону України "Про судову експертизу" судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об`єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів досудового розслідування чи суду.
		За приписами статті 104 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
		У перевірці й оцінці експертного висновку господарським судам слід з`ясовувати: чи було додержано вимоги законодавства при проведенні судової експертизи; чи не було обставин, які виключали участь експерта у справі;  повноту відповідей на порушені питання та їх відповідність іншим фактичним даним; узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком судової експертизи. 
		Отже, дослідивши наявний у матеріалах справи висновок судової експертизи, складений експертом Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України,  суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що він не викликає сумнівів у правильності, не містить розбіжностей і відповідає вимогам чинного законодавства, в тому числі, стосовно критеріїв повноти, ясності, обґрунтованості. Належних та допустимих доказів зворотного матеріали справи не містять.
		Частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
		Відповідно до частини 1 статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
		Згідно з частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 79 Господарського процесуального кодексу України).
		З огляду на наведене вище, суд першої інстанції правомірно прийняв до уваги висновок №8-4/267 від 07.03.2019 експерта Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України в якості належного та допустимого доказу на підтвердження тверджень позивача про те, що договір від 30.12.2015 купівлі-продажу корпоративних прав на Приватне підприємство "Сансет" ОСОБА_2 підписано не було, а отже, останній є підробленим.
		Стосовно посилань відповідачів на те, що наказом №3571/5 від 14.11.2017 Міністерства юстиції України "Про скасування реєстраційних дій в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" задоволено скаргу ОСОБА_2 та скасовано реєстраційні записи про зміну складу засновників Приватного підприємства "Сансет", суд першої інстанції вказав, що вказаний наказ ніяким чином не нівелює права позивача на звернення до суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки від 30.12.2015, оскільки фактично саме вказаний договір порушує корпоративні права та законні інтереси ОСОБА_2 , а скасування реєстраційної дії, вчиненої на підставі вказаного правочину остаточно до відновлення прав позивача не призводить.
		Звертаючись з позовом до суду, позивач посилався на приписи статті 220 Цивільного кодексу України. 
		Частиною 1 статті 220 Цивільного кодексу України визначено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору, такий договір є нікчемним.
		Отже, у статті 220 Цивільного кодексу України  визначаються правові наслідки недійсності лише тих договорів, обов`язковість нотаріального посвідчення яких прямо передбачена законом.
		Проте, нормами законодавства України чинного на 30.12.2015 не було передбачено обов`язкового нотаріального посвідчення договорів купівлі-продажу частки у приватному підприємстві. 
		Відповідно до частини 3  статті 29 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" (в редакції, чинній на момент підписання договору від 30.12.2015) у разі внесення змін до установчих документів, які пов`язані зі зміною складу засновників (учасників) юридичної особи, крім документів, які передбачені частиною першою цієї статті, додатково подається примірник оригіналу (нотаріально засвідчена копія) одного із таких документів: рішення про вихід юридичної особи із складу засновників (учасників); заяви фізичної особи про вихід із складу засновників (учасників); заяви, договору, іншого документа про перехід чи передачу частки учасника у статутному капіталі товариства; рішення уповноваженого органу юридичної особи про примусове виключення засновника (учасника) із складу засновників (учасників) юридичної особи, якщо це передбачено законом або установчими документами юридичної особи.
		Тобто, з наведеного полягає, що станом на 30.12.2015   наведена норма не передбачала обов`язку сторін договору  купівлі-продажу корпоративних прав вчинити його нотаріальне посвідчення. 
		Крім того, норми цивільного та господарського законодавства України також такої вимоги не передбачали.
		Враховуючи вказане, суд першої інстанції правомірно не приймняв до уваги посилання позивача у позовній заяві на приписи статті 220 Цивільного кодексу України, якою визначено правові наслідки недійсності лише тих договорів, обов`язковість нотаріального посвідчення яких прямо передбачена законом.
		Також, зазначення у пункті 10 договору від 30.12.2015, що договір набирає чинності з моменту його нотаріального посвідчення у даному випадку ніяким чином не спростовує висновків суду щодо недійсності вказаного правочину, оскільки фактично договір з боку продавця не було підписано, а отже, у суду відсутні підстави вважати досягнутою згоду сторін щодо нотаріальної форми правочину, а отже і застосування наслідків її недотримання. 
		Стосовно права ОСОБА_2 на звернення до суду з позовом про визнання недійсним договору від 30.12.2015 купівлі-продажу корпоративних прав на Приватне підприємство "Сансет" саме в межах господарського судочинства та виникнення між учасниками судового процесу корпоративного спору, місцевий господарський суд вказав наступне.
		Господарський процесуальний кодекс України   установлює, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах; й інші справи у спорах між суб`єктами господарювання (пункти 1, 3, 4, 15 частини першої    статті 20 цього Кодексу).
		Підприємством є самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами (частина 1 статті 62 Господарського кодексу України).    
		Приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці, а також підприємство, що діє на основі приватної власності суб`єкта господарювання - юридичної особи (частина 1  статті 113 Господарського кодексу України).
		За змістом частин 3, 5    статті 63 Господарського кодексу України    залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного капіталу в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.
		Разом з тим відповідно до частин 1, 3    статті 167 Господарського кодексу України    корпоративними правами є права особи частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.
		Корпоративним є спір щодо створення, діяльності, управління та припинення юридичної особи - суб`єкта господарювання, якщо стороною у справі є учасник (засновник, акціонер, член) такої юридичної особи, у тому числі й той, який вибув.
		Оскільки предметом оспорюваних договорів купівлі-продажу є відповідні права й обов`язки стосовно участі у діяльності та управлінні приватного підприємства, отриманні прибутку від господарської діяльності то й відносини, щодо відчуження таких прав, за своєю правовою природою є корпоративними відносинами щодо володіння, користування й розпорядження належними сторонам корпоративними правами у цьому приватному підприємстві.
		Таким чином, спір у цій справі, який виник з корпоративних відносин між учасниками приватного підприємства щодо визнання недійсними договорів купівлі-продажу частки в статутному капіталі цього підприємства, є господарсько-правовим і підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
		Аналогічну правову оцінку спору учасників приватного підприємства було надано у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №911/3494/16.
		Отже, вказаним вище спростовуються заперечення відповідача-2 стовно того, що предметом продажу за спірними договорами були не корпоративні права, оскільки наявність таких прав не передбачається у приватному підприємстві.
		З огляду на зазначене вище,  суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно належної доказової обґрунтованості та наявності підстав задоволення позовних вимог   ОСОБА_2  в частині визнання недійсним договору від 30.12.2015 купівлі-продажу корпоративних прав на Приватне підприємство "Сансет".
		Стосовно позовних вимог в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу корпоративних прав Приватного підприємства "Сансет" від 09.04.2016, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , та визнання недійсним договору купівлі-продажу корпоративних прав Приватного підприємства "Сансет" від 05.07.2017, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , суд першої інстанції вказав наступне.
		Згідно з частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
		Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
		Способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб`єктивних прав. Разом з тим зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним. Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
		Водночас, як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. 
		Аналогічну правову позицію зазначено у Постанові    Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі  № 925/1265/16.
		Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. 
		Вказані висновки сформульовані у  Постановах  Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16  та від 30.01.2019 у справі   № 569/17272/15-ц.
		Спір між сторони виник у зв`язку з вибуттям майна (корпоративних прав) з володіння ОСОБА_2 . Тобто позивач вважає порушеним право, і таке порушення пов`язане з позбавленням володіння через ланцюг передач майна, а інтерес позивача фактично полягає в поверненні такого майна. Отже, належним способом захисту такого права й інтересу є вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння. 
		Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. 
		Аналогічну правову позицію зазначено Великою Палатою Верховного Суду у Постанові від 02.07.2019 у справі №48/340. 
		Посилання позивача на правову позицію Верховного Суду, яку викладено у постанові від 24.10.2018 у справі №911/3773/17, судом першої інстанції правильно не прийнято до уваги, оскільки остання викладена за інших обставин, відмінних від розглядуваного спору. Зокрема, у справі №911/3773/17 судами було встановлено, що позивача було позбавлено корпоративних прав не шляхом підроблення договору купівлі-продажу, а шляхом скасування запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про зміну складу учасників суб`єкта господарювання, за наслідками чого заявник вже не був учасником товариства. 
		Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги ОСОБА_2 в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу корпоративних прав Приватного підприємства "Сансет" від 09.04.2016, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , та визнання недійсним договору купівлі-продажу корпоративних прав Приватного підприємства "Сансет" від 05.07.2017, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , підлягають залишенню без задоволення. 
		Твердження скаржника, що місцевий господарський суд прийняв судове рішення про права, інтереси та обов`язки ОСОБА_5 , який не був залучений до участі у справі, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки у рішенні від 01.10.2019 Господарський суд міста Києва не вирішував питання про права, інтереси та обов`язки ОСОБА_5 . 
		Враховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.
		 
		Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
		 
		На переконання колегії суддів, місцевий господарський суд правильно зазначив, що, оскільки права та охоронювані законом інтереси позивача, за захистом яких той звернувся до суду, порушено відповідачем, то позовні вимоги про стягнення 244 235,21 грн.  підлягають задоволенню частково. 
		Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006  №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
		У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.
		У відповідності з пунктом 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. 
		Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).
		Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).
		Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).
		Апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній  скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.
		Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається.
		Таким чином, апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2019 у справі № 910/3301/18 задоволенню не підлягає. Рішення  Господарського суду міста Києва від 01.10.2019 у справі № 910/3301/18 слід залишити без змін.
		З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
		Керуючись статтями 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2019 у справі № 910/3301/18 залишити без задоволення.
		2. Рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2019 у справі № 910/3301/18  залишити без змін.
		3. Судові витрати за розгляд справи у суді апеляційної інстанції покласти на ОСОБА_1 .
		4. Матеріали справи №910/3301/18   повернути до Господарського суду міста Києва.
		 
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до статей 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
		 
		          Повний текст складено та підписано 18.12.2019.
		 
		Головуючий суддя                                                            А.Г. Майданевич 
		 
		Судді                                                                                В.В.  Сулім
		 
		                                                                                Б.О. Ткаченко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...