Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 242/5299/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Інші справи позовного провадження.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 19.12.2019. Забезпечено надання загального доступу: 20.12.2019.
Дата набрання законної сили: 16.12.2019
Номер судового провадження: 61-5377ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		16 грудня 2019 року
		місто Київ
		 
		справа № 242/5299/16
		провадження № 61-5377св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,
		учасники справи:
		позивач - Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський Акціонерний Банк»,
		відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Борди Україна Медіа»,
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» на рішення Селидівського міського суду Донецької області від 20 березня 2017 року у складі судді Черкова В. Г. та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 12 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Груіцької Л. О., Новосядлої В. М., Новосьолової Г. Г.,
		ВСТАНОВИВ:
		І. ІСТОРІЯ СПРАВИ 
		Стислий виклад позиції позивача
		У листопаді 2016 року Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський Акціонерний Банк» (далі - ПАТ «ВАБ БАНК», банк) звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Борди України Медіа» (далі - ТОВ «БУМ») про визнання недійсним з моменту його вчинення правочину, укладеного між ОСОБА_2 та ТОВ «БУМ», щодо перерахування грошових коштів з рахунку ТОВ «БУМ» №  НОМЕР_1 на банківський рахунок «для виплат» від 09 жовтня 2014 року в розмірі 149 995, 00 грн; визнати недійсним з моменту його вчинення договір банківського вкладу «НВУ» від 09 жовтня 2014 року № 853490/2014, укладений між ПАТ «ВАБ Банк» та ОСОБА_1 , а також застосувати до зазначених правочинів наслідки недійсності правочинів, посилаючись на положення статей 203, 215, 232 ЦК України.
		Позивач на обґрунтування своїх вимог посилалася на те, що 07 жовтня 2014 року між ТОВ «БУМ» та ОСОБА_2 укладено договір поворотної фінансової допомоги (між підприємством та його працівником) про передачу у власність позичальника грошових коштів у розмірі 149 995, 00 грн. Поточний рахунок ТОВ «БУМ», з якого перераховано кошти на інший рахунок, відкритий на виконання договору банківського рахунку «для виплат», який укладено ОСОБА_1 , обслуговувався у ПАТ «ВАБ Банк».
		09 жовтня 2014 року між ОСОБА_1 та ПАТ «ВАБ Банк» укладено договір банківського вкладу «НВУ» № 853490/2014 з розміщення грошових коштів на депозитному рахунку в ПАТ «ВАБ Банк» та договір банківського вкладу на вимогу «для виплат» № НОМЕР_3. 
		03 жовтня 2014 року постановою Правління Національного банку України № 631/БТ заборонено ПАТ «ВАБ Банк» як проблемному банку проведення будь-яких операцій, за результатами яких збільшується гарантована сума відшкодування за вкладами фізичних осіб Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, крім договорів, укладених до набрання чинності зазначеною постановою, тобто до 03 жовтня 2014 року, умовами яких передбачено поповнення вкладів фізичних осіб за рахунок відсотків. Згідно з наданим актом від 19 березня 2015 року перевірки правочинів (далі - Акт) ПАТ «ВАБ Банк» разом із ОСОБА_2 та ТОВ «БУМ» здійснювали операції, в результаті яких збільшилася гарантована сума за вкладами фізичних осіб Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, а саме: 07 жовтня 2014 року між ТОВ «БУМ» та ОСОБА_2 укладено договір поворотної фінансової допомоги про передачу позикодавцем у власність позичальника коштів у розмірі 149 995, 00 грн. При цьому, 08 жовтня 2014 року з рахунку №  НОМЕР_1 , що належить ТОВ «БУМ» у ПАТ «ВАБ Банк», здійснений грошовий переказ коштів у розмірі 149 995, 00 грн на поточний рахунок ОСОБА_2 №  НОМЕР_2 . Після всіх зазначених дій, ця ж сума була зарахована на вкладний рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_3 відповідно до умов договору банківського вкладу «НВУ» від 09 жовтня 2014 року № 853490/2014. На думку позивача, зазначені правочини вчинені внаслідок зловмисної домовленості сторін, а тому підлягають визнанню недійсними.
		Стислий виклад заперечень відповідача
		Відповідачі позов не визнали, вважали його необґрунтованим, таким, у задоволенні якого необхідно відмовити.
		Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 20 березня 2017 року у задоволенні позовних вимог ПАТ «ВАБ Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ТОВ «БУМ» про визнання правочинів недійсними відмовлено.
		Суд першої інстанції керувався тим, що до запровадження тимчасової адміністрації на підставі постанови Правління НБУ від 20 листопада 2014 року № 733 клієнти банку користувалися правами, наданими їм чинним законодавством, та були вільні в укладенні договорів та вчиненні правочинів з банком. Відповідно до постанови НБУ від 03 жовтня 2014 року банку заборонено вчиняти дії, які призводять до збільшення гарантованої суми відшкодування за вкладами фізичних осіб Фондом гарантування вкладів. Позивачем не надано доказів на підтвердження того, у кого саме збільшилася гарантована сума відшкодування за вкладами фізичних осіб, та на яку суму відбулося збільшення. Суд зазначив, що згідно з наданими документами щодо руху коштів неможливо зробити висновок, що саме ОСОБА_2 розмістив грошові кошти у сумі 149 995, 00 грн на рахунок ОСОБА_1 . Позивачем лише доведено отримання ОСОБА_3 суми коштів за договором поворотної фінансової допомоги від 07 жовтня 2014 року. Крім того, з матеріалів справи не встановлено, що отримання ОСОБА_3 грошових коштів та операції із зарахування через касу цієї ж суми на депозитний рахунок ОСОБА_1 є одночасним. Залучення грошових коштів на вклад за угодою від 09 жовтня 2014 року № 853490/2014 здійснювалося платником ОСОБА_1 , а, відповідно до частини першої статті 1074 ЦК України, обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається.
		Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 12 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ «ВАБ Банк» відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.
		Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, погодився з його висновками щодо відсутності підстав для визнання правочинів недійсними. Додатково зазначив, що позивач не довів наявність підстав, визначених частиною третьою статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а також матеріали справи не містять доказів зловмисної домовленості сторін, на існуванні якої наполягає позивач як на підставі визнання правочинів недійсними.
		ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		ПАТ «ВАБ Банк», не погодившись із судовими рішеннями, у листопаді 2018 року подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
		Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Касаційна скарга обґрунтовувалася доводами про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права й порушенням норм процесуального права. Заявник зазначає, що оспорювані правочини укладені з порушенням вимог Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» внаслідок зловмисної домовленості сторін з метою збільшення гарантованої суми відшкодування за вкладами фізичних за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Зазначає, що перерахування грошових коштів відбулося після ухвалення постанови Правління НБУ від 03 жовтня 2014 року № 631/БТ ПАТ «ВАБ Банк», якою банк віднесено до категорії проблемних та встановлені обмеження щодо його діяльності, що суперечить пункту 7 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», і призвело до збільшення гарантованої суми відшкодування за вкладами фізичних осіб Фондом гарантування вкладів фізичних осіб. Також зазначило, що договір поворотної фінансової допомоги від 07 жовтня 2014 року, укладений між ТОВ «БУМ» та ОСОБА_2 , є фактично неукладеним, оскільки підписаний однією особою.
		Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
		Відзив на касаційну скаргу не надходив.
		ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
		Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		Відповідно до підпункту 11 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цієї редакції Кодексу. Такі заяви чи скарги не можуть бути залишені без руху, повернуті або передані за підсудністю, щодо них не може бути прийнято рішення про відмову у прийнятті чи відмову у відкритті провадження за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, якщо вони подані з додержанням відповідних вимог процесуального закону, які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		Матеріали касаційного провадження передано до Верховного Суду у січні 2018 року.
		Ухвалою Верховного Суду від 21 березня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.
		Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
		Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
		Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
		Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що постановою Правління НБУ від 03 жовтня 2014 року № 631/БТ ПАТ «ВАБ Банк» віднесено до категорії проблемних та встановлені обмеження щодо його діяльності, зокрема, заборонено проведення будь-яких операцій, за результатами яких збільшується гарантована сума відшкодування за вкладами фізичних осіб Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, крім договорів, укладених до набрання чинності цією постановою, умовами яких передбачено поповнення вкладів фізичних осіб за рахунок відсотків.
		Відповідно до копії платіжного доручення від 08 жовтня 2014 року № 3708 ОСОБА_2 отримав від ТОВ «БУМ» 149 995, 00 грн згідно з договором поворотної фінансової допомоги від 07 жовтня 2014 року.
		09 жовтня 2014 року між ОСОБА_1 та ПАТ «ВАБ Банк» укладено договір банківського вкладу «НВУ» № 853490/2014 щодо розміщення грошових коштів на депозитному рахунку в ПАТ «ВАБ Банк» та договір банківського вкладу на вимогу «для виплат» № НОМЕР_3.
		Відповідно до квитанції від 09 жовтня 2014 року № 402673 особисто ОСОБА_1 залучено кошти у сумі 149 995, 00 грн на вклад відповідно до угоди від 09 жовтня 2014 року № 853490/2014. 
		Отже, судами встановлено, що ОСОБА_1 не вчинена операція, спрямована на збільшення гарантованої суми вкладу, а лише були внесені грошові кошти на виконання умов депозитного договору.
		Відповідно до квитанції від 24 жовтня 2014 року № 1764014 відбулося дострокове повернення вкладу за угодою № 853490/2014 ОСОБА_1 у сумі 149 995, 00 грн.
		На підставі постанови Правління НБУ від 20 листопада 2014 року № 733 «Про віднесення ПАТ «ВАБ Банк» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення, згідно з яким з 21 листопада 2014 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію строком на три місяці з 21 листопада 2014 року до 20 лютого 2015 року.
		Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
		Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
		Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.
		Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (частина перша статті 60 ЦПК України 2004 року).
		Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 826/1476/15 (провадження № 11-104апп18) зазначено, що «здійснюючи операції з перерахування коштів, банк не вчиняє окремі правочини, а виконує свої зобов`язання з обслуговування клієнтів банку, передбачені ЦК України, Законом України «Про банки і банківську діяльність», Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженою постановою Правління НБУ від 12 листопада 2003 року № 492, та договорами з відповідними клієнтами банку».
		Тому суди обґрунтовано відмовили в задоволенні вимог про визнання недійсним правочину щодо перерахування грошових коштів.
		ПАТ «ВАБ Банк» як на правову підставу позовних вимог посилалося на статтю 232 ЦК України, частину третю статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (зокрема, пункт 7).
		У частинах першій, третій статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) зазначено, що з дня призначення уповноваженої особи Фонду призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Уповноважена особа Фонду від імені Фонду набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення. Правочини, вчинені органами управління та керівниками банку після призначення уповноваженої особи Фонду, є нікчемними.
		У частинах другій, третій статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов`язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: 1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; 2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; 3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов`язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; 4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; 5) банк прийняв на себе зобов`язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність»; 6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов`язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.
		Верховним Судом враховано, що судами не встановлено обставин, які відповідно до наведеного положення Закону доводять нікчемність оспорюваних правочинів.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) зазначено, що: «визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину».
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) зазначено, що: «кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (статті 15, 16 ЦК України). Цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України). Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину».
		Звертаючись до суду із позовом, банк просив на підставі статті 232 ЦК України, статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визнати недійсним правочин, вчинений, на переконання позивача, внаслідок зловмисної домовленості сторін.
		Тлумачення статті 232 ЦК України свідчить, що під зловмисною домовленістю необхідно розуміти умисну змову однієї сторони із представником іншої, проти інтересів особи, яку представляють. Зловмисна домовленість представника з контрагентом особи, що представляють, створює правову ситуацію, коли дійсна воля довірителя, яку повинен утілювати представник, замінюється його власною волею, що суперечить волі довірителя. Саме підміна волі довірителя волею представника і слугує підставою для визнання такого правочину недійсним. Тобто в основу зловмисної домовленості покладено умисні дії представника, який усвідомлював, що вчиняє правочин усупереч інтересам довірителя та бажав (або свідомо допускав) їх настання. При цьому не має значення, від кого виходила ініціатива здійснити змову - від представника чи від другої сторони правочину. Головне, що характеризує цей правочин, - наявність усвідомленості і волі другої сторони правочину та представника на здійснення дій усупереч інтересам особи, яку він представляє.
		Кваліфікація правочину, як вчиненого вчиненого внаслідок зловмисної домовленості, зумовлює встановлення, що: від імені однієї із сторін правочину виступав представник, хоча й не виключаються випадки, коли від імені обох сторін виступають представники; зловмисна домовленість і вчинення правочину з іншою стороною відбулася на підставі наявних повноважень представника; існував умисел в діях представника щодо зловмисної домовленості; настали несприятливі наслідки для особи, яку представляють; існує причинний зв`язок поміж зловмисною домовленістю і несприятливими наслідками для особи, яку представляють.
		Під час вирішення позовних вимог банку суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, встановивши, що позивачем не доведено, що кошти, внесені ОСОБА_4 на виконання умов договору банківського вкладу, не є коштами, які передані ТОВ «БУМ» ОСОБА_2 , позивач не довів наявність зловмисної домовленості між сторонами, зробив обґрунтований висновок про відсутність підстав для задоволення позову.
		Аналогічних за змістом висновків дійшов Верховний Суд у справі з аналогічними обставинами за позовом ПАТ «ВАБ Банк» у постанові від 09 жовтня 2019 року у справі № 229/4374/16-ц 
		(провадження № 61-7618св18). Підстав відступити від зазначених висновків судом не встановлено.
		Доводи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій неналежним чином дослідили підстави заявленого позову, докази вчинення сторонами правочинів за зловмисною домовленістю сторін, зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
		Доводи касаційної скарги про те, що договір поворотної фінансової допомоги від 07 жовтня 2014 року, укладений між ТОВ «БУМ» та ОСОБА_2 , є фактично неукладеним, оскільки підписаний фактично однією особою, Верховний Суд не визнає обґрунтованими, оскільки зазначений договір не є предметом позову та, відповідно, питання його неукладення не було предметом судового розгляду.
		Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України 
		«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
		ЄСПЛ зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).
		Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають. 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ :
		Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» залишити без задоволення.
		Рішення Селидівського міського суду Донецької області від 20 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 12 жовтня 2017 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді                                                                                                  С. О. Погрібний
		 
		 
		                                                                                                            А. С. Олійник
		 
		 
		                                                                                                            В. В. Яремко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...